.

Організація та методика учбово-спортивної роботи (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2983
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

“ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА

УЧБОВО-СПОРТИВНОЇ РОБОТИ”

ПЛАН

Вступ

1. Організація спортивних секцій і команд

2. Основні принципи спортивного тренування

3. Складові частини підготовки спортсмена

4. Тренувальні заняття

5. Планування учбово-тренувальних занять

6. Лікарський контроль

ВСТУП

Важко переоцінити ту велику корисну роботу, що її виконують громадські
інструктори, тренери, судді з спорту в колективах фізкультури
підприємств, колгоспів, радгоспів, учбових закладів по впровадженню
фізичної культури й спорту в повсякденний побут Українських людей. Ще
вагомішою має стати діяльність громадського фізкультурного активу.

Штатні тренери, викладачі, вчителі фізичного виховання, фізкультурні
працівники не можуть забезпечити всього обсягу масово-оздоровчої,
фізкультурної і спортивної роботи з мільйонними масами трудящих. На
допомогу їм приходять громадські інструктори, тренери, судді.

У нас немало любителів спорту, активістів, які можуть досить
кваліфіковано керувати діяльністю спортивних секцій і команд,
прищеплювати молоді любов до фізкультури й спорту, виховувати в неї
необхідні навички.

Великою шаною користуються громадські інструктори, тренери. За
багаторічну громадську тренерську роботу президія спортивних товариств і
організацій України присвоїла звання заслуженого тренера України
Ю.Є.Шамаріну, Г.С.Борисову, А.В.Веденеєву та іншим громадським тренерам,
які успішно поєднують основну виробничу роботу з громадською по
підготовці майстрів спорту України і спортсменів-розрядників.

Повсякденна увага, допомога громадським активістам, піклування про
підвищення їхньої кваліфікації — першочергове завдання рад спортивних
товариств і організацій, рад спортивних товариств, федерацій,
тренерських рад.

Видання бібліотечки з основних питань роботи фізкультурного активу
видавництвом «Здоров’я», до написання якої залучені провідні спеціалісти
республіки, буде дійовою допомогою громадським тренерам та інструкторам.

Громадські інструктори, тренери та інші працівники з різних видів спорту
повинні постійно стежити за періодичною спортивною пресою, літературними
новинками з питань фізкультури і спорту, вдосконалювати свої знання на
курсах і семінарах. Невеликий обсяг бібліотеки не дозволяє дати повний
аналіз методики навчання й тренування, техніки, тощо. Такі аналізи є в
підручниках з окремих видів спорту, методичних посібниках, виданих за
останні роки. Тут же подано лише стислі методичні поради.

1. ОРГАНІЗАЦІЯ СПОРТИВНИХ СЕКЦІЙ І КОМАНД

На переважній більшості підприємств, в установах, учбових закладах
країни створені й працюють колективи фізичної культури, але в багатьох з
них, навіть при наявності необхідних умов, не організовані спортивні
секції та команди з окремих видів спорту, які могли б охопити всіх
бажаючих систематично тренуватись та брати участь у спортивних
змаганнях.

Є й такі колективи фізкультури, які обмежують свою діяльність
організацією і роботою лише одної-двох спортивних секцій. Такі ради
колективів фізкультури позбавляють молодь і доросле населення можливості
займатись улюбленими видами спорту.

Цілком очевидно, що рада колективу фізкультури, яка не дбає про
створення спортивних секцій, організацію учбово-тренувальної і
спортивної роботи серед трудящих, залишається фізкультурною
«організацією» лише на папері.

Завдання кожного колективу фізкультури особливо напередодні ювілейних
спартакіад України зорганізувати різні спортивні секції та команди,
налагодити систематичну учбово-тренувальну і спортивну роботу серед
молоді й дорослого населення, створити умови для проведення щорічних
спартакіад у своїх колективах.

Досвід показує, що в будь-якому колективі фізкультури можна створити
спортивні секції з окремих видів спорту, вести цілорічну
учбово-тренувальну і спортивну роботу, готувати фізкультурників та
складати нормативи комплексу РЙО. Насамперед слід обговорити питання про
створення спортивних секцій і команд на засіданні ради колективу
фізкультури, погодити план організації секцій молоді та профспілкових
організацій. Далі треба подбати про місця для тренувальних занять. Якщо
колектив фізкультури не має своєї власної спортивної бази (стадіону,
майданчиків, залу, клубів, роблять заходи до їх створення) (мова йде про
будівництво найпростіших майданчиків, про обладнання місць для занять у
клубі чи іншому приміщенні), виготовлення або придбання необхідного
інвентарю.

До створення найпростіших спортивних споруд залучаються фізкультурники,
які виявили бажання займатись тим чи іншим видом спорту. Для будівництва
майданчиків використовуються місцеві будівельні матеріали.

Можна домовитись із сусіднім колективом фізкультури про використання
їхньої спортивної бази для тренувальних занять секції або команди.

Такі види спорту, як шахи, шашки, настільний теніс, велосипедний спорт,
лижний спорт і деякі інші, взагалі не потребують складних споруд для
учбово-тренувальної спортивної роботи. Інвентар та деяке устаткування
можна виготовити власними силами (стіл для настільного тенісу тощо).
Щодо велосипедів і лижів, то вони є в багатьох бажаючих, отже, цього
досить для налагодження тренувань.

Для проведення семінару, курсів по підготовці громадських інструкторів,
тренерів залучають найдосвідченіших викладачів фізкультури, тренерів,
спортивних суддів вищих категорій, лікарів. Ради спортивних товариств і
організацій (вони є в кожному районі), ради спортивних товариств,
федерації, колегії суддів та тренерські ради завжди подадуть допомогу
колективам фізкультури в проведенні семінарів по підготовці громадських
фізкультурних кадрів.

Поряд з розв’язанням цих питань треба провадити
організаційно-пропагандистську роботу. Звичайно на загальних зборах
трудящих виноситься питання про організацію спортивних секцій, груп
здоров’я, команд з окремих видів спорту. По радіо, через стінну газету,
в об’явах оголошується запис до спортивних секцій, команд. У цехах,
бригадах, відділах, класах проводяться бесіди, лекції про оздоровче
значення того чи іншого виду спорту, про розвиток фізичної культури і
спорту в нашій країні, про успіхи Українських спортсменів на міжнародній
арені…

Велику користь принесуть добре підготовлені спеціальні спортивні вечори
з виступами кращих спортсменів колективу чи запрошених майстрів спорту.
На таких вечорах можна проводити запис до спортивних секцій.

Коли ці заходи будуть здійснені і бажаючі брати участь у тих чи інших
секціях виявлені, скликаються загальні збори, на яких обговорюються
завдання учбово-тренувальної і спортивної роботи та обирається бюро
секцій (у складі 5—7 чоловік), яке разом з громадським інструктором має
здійснювати керівництво учбово-спортивною роботою. Бюро спортивних
секцій подає допомогу раді колективу фізкультури, громадському
інструктору в складанні й здійсненні розкладу тренувань, календарного
плану спортивних заходів; забезпечує вибори капітанів команд, старост
груп і контролює їхню роботу; розробляє положення і програми змагань,
контролює збереження спортивного інвентарю й обладнання, та забезпечує
своєчасний його ремонт; готує місця змагань, комплектує суддівську
колегію, провадить агітаційно-пропагандистську роботу з фізичної
культури і спорту.

Бюро спортивної секції розподіляє обов’язки між своїми членами,
визначаючи відповідальних за спортивно-технічні питання, базу і
інвентар, суддівські кадри, пропаганду тощо, та складає план роботи на
рік.

Одночасно з організацією спортивних секцій і команд з різних видів
спорту, в яких бере участь переважно молодь, рада колективу фізкультури
повинна потурбуватись і про людей старшого віку, організувавши з
дорослого населення групи здоров’я.

Організація спортивних секцій, команд груп здоров’я — це, звісно,
тільки частина заходів по розгортанню спортивно-масової й оздоровчої
роботи. Головне полягає в тому, щоб спортивні секції провадили
систематичні учбово-тренувальні заняття, щоб за певним планом проходили
спортивні змагання, товариські матчеві зустрічі, спартакіади тощо.

Тільки за цих умов рада колективу фізкультури, бюро спортивної секції
виконають свою роль організатора масової оздоровчої і
фізкультурно-спортивної роботи, тільки за цих умов у колективі
фізкультури вируватиме спортивне життя, виростатимуть кваліфіковані
спортсмени.

План-зразок роботи баскетбольної секції колективу фізкультури

№ п/п Заходи Строки виконання Відповідальні за виконання

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Основна мета спортивного тренування — забезпечити високий рівень
здоров’я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання
моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили,
швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення
високих показників в обраному виді спорту. Все це обов’язково має
передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості
— від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії,
методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ,
передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після
чого пропонує членам колективу виконати їх. У процесі виконання вправ
інструктор дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи
доти, поки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати.
Коли вправа комусь не вдається, інструктор розділяє її на окремі
частини, пропонуючи виконати окремо всі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну
підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдосконалення людини.
Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний
рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна
робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична
досконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в
учбово-тренувальній роботі з юними спортсменами. Всебічний фізичний
розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров’я, працездатність, високі
спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й
тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спортсмена до
них. Спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор
чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання
кожного тренувального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологічному
положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та
покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово,
протягом певного часу. Звідси висновок — тренувальне навантаження треба
підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу
базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до
складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого».
Найправильнішим при навчанні є сполучення правил — «від простого до
складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і
складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тижневі,
місячні й річні плани тренувань. Поступовість у навчанні має відповідати
силам і можливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні
особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров’я,
тренованості та зростання нормативних результатів. І навпаки,
ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних
особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості,
спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої
форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не
давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров’ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу —
повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка
вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про
необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові
органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтервал відпочинку між ними
значною мірою залежать від підготовленості спортсмена, його віку,
зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звернути на то, що до чергового
заняття треба приступати з достатньо відновленими силами після
попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення
вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, спритність і
точність рухів. Фізичними якостями людини прийнято називати її окремі
рухливі задатки такі як сила, швидкість, терпіння, ловкість і гнучкість.
Ці природні здібності до руху, якими всі люди наділені від народження.
Фізичні якості людини змінюються в процесі росту і розвитку організму.
Ці зміни можна посилити і прискорити ціле направленими заняттями і
фізичними вправами. В історії не можна серйозно мріяти про який-небудь
успіх без достатньо високого рівня виховання цілого рівня комплексів
фізичних якостей.

В більшості видів спорту проявляються всі фізичні здібності, але для
досягнення в кожному окремому виді необхідну або декілька фізичних
здібностей. Бігуну на короткій дистанції наприклад потрібна – швидкість,
сила; штангісту – сила; акробату – гнучкість.

В основі фізичних якостей лежить чудова здатність людського організму
відповідати на повторні фізичні навантаження свого рівня робото
здатності. В результаті постійного подолання тренувальних навантажень в
організмі проходить ряд змін, визначена зміна в сторону зацікавлення
його фізичними здібностями.

Сила – здібність людини подолати внутрішні бар’єри або протистояти їм за
рахунок м’язової сили, засобами виховання сили являються вправи при
виконанні яких подолання бар’єрів різних предметів, наприклад штанга,
гирі, гантелі, а також резиновий джгут, маса власного тіла
(підтягування, присідання).

Методами виховання сили являється: метод максимальних зусиль(виконання
вправ багаторазово “до відказу”). Метод динамічних зусиль (вдосконалення
вправ з різною масою і піднесенням їх з великою швидкістю).

Швидкість – здібність людини виконувати вправи в мінімально короткий
термін. Засоби виховання швидкості можуть бути такі дії, які можна
виконувати з максимальною швидкістю. Використовуються прості по
координації вправи, але їх виконання не повинно тривати дуже довго. Для
виховання швидкості використовують метод важких умов і легких умов (біг
під уклоном, метання легких предметів), виконання вправ при емоційному
заряді(швидкі ігри, біг).

Терпіння – це здатність людини виконувати роботу інтенсивного виконувати
роботу в більш тривалому часі.

Так, як продовження роботи обмежується наступаючою втомою то по другому
терпіння можна охарактеризувати як здатність організму протистояти
втомі. Розрізняють суспільні, соціальне терпіння.

Під загальним терпінням розуміється здатність людини в продовжений час
виконувати роботу скороченої інтенсивності (розпилювання дров, плавання,
спортивна ходьба). Під спеціальною витривалістю розуміється здатність
спортсмена довший час підтримувати робото здатність в визначеному виді
фізичних вправ (спеціальна витривалість бігуна, плавця, лижника).
Загальна витривалість виховується інтервальним і змагальним методом.

Ловкість – здатність людини перебудувати свою рухливу діяльність в
співвідношенням вимаганнями несподіваної перемінної обстановки.
Ефективними засобами виховання ловкості є швидкі рухливі спортивні ігри,
акробатика. При вихованні ловкості виконуються дії відомих вправ в
співвідношенні ускладнення вправ, додаткові рухи, зміна способів і
виконання вправ.

Гнучкість – це здатність виконувати вправи з великою відстанню. Для
виховання гнучкості виконують активні рухи з нарощуванням темпу,
наприклад нахил тулуба і назад і до відказу, розмашисті рухи, пружні
розмахи ногами, пружні наклони тулуба в сторону, завдання з предметними
орієнтирами – змахи ніг до висячого м’яча, вправи з активною допомогою
партнера.

Фізичні якості не виховуються ізольовано, вдосконаленням одного з них,
ми обов’язково впливаємо на інші. Цей переніс якостей може бути
позитивний і негативний.

Силові якості покращуються в швидких вправах до визначеної межі.
Штангісти рідко можуть виконувати швидкі дії так ефективно, як боксери,
тому, що одностороннє виховання фізичної сили до знищення показників
швидкості і витривалості, тому рахується, що основною для досягнення
високих результатів в спорті є різностороння підготовка..

Основними засобами виховання фізичних якостей є фізичні вправи. Відомо
декілька класифікацій фізичних вправ, їх число надзвичайно велике.
Відомо декілька класифікацій фізичних вправ по різнобічним принципам.
Одна з таких класифікацій – групування фізичних вправ по фізичних
якостях, які піддаються вихованню. Відповідно їй виділяють
швидкісно-рухові вправи (біг, прижки, метання), вправи на витривалість
(біг на середні і великі дистанції, плавання) вправи на координацію
(акробатика, стрибки в воду) якостей спортсмена для тактичної підготовки
до майбутніх змагань.

Круговий метод, його назва походить від того, яка початкова вправа
виконується. Суть метода в серійному виконанні знайомих технічно
нескладних вправ подібних і об’єднаних в комплекс по певній схемі.

Для кожного виду вправ встановлюється місце, яке називається “станцією”.
Таких станцій звичайно 8-10. На кожній із них спортсменом виконується
одна вправа – присідання, підтягування, віджимання, згинання, стрибки. І
так може бути зроблено декілька кругів. Продовжувати тренування при
виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох
хвилин), і коли сили спортсмена будуть відновлені, повторити вправу
вдруге, потім, знову-таки після відпочинку, – втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і
тоді, коли наступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити
тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок вправу треба повторювати доти, аж
поки вона не було виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з
переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається.
Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому
занятті — між вправами.

Принцип повторності вимагає систематичного тренування протягом року, а
також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях
закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та
вольові якості. Спортивні змагання дають змогу об’єктивно оцінити, як
спортсмени оволоділи на тренувальних заняттях навичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з
найважливіших проблем сучасної методики тренування с проблема розвитку
високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку — один з
показників тренованості спортсмена, його підготовленості до
відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі
навчання й тренування та участі її змаганнях. Виховання в спортсмена
здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних вимог,
які стоять перед громадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов’язані між собою. Всебічної фізичної
підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а
поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань
сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи
здійснюються не у відриві один від одного, а у взаємозв’язку.

3. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв’язаних
частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної),
моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід брати до уваги вік, підготовленість
спортсмена, особливості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад,
треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами
спортивної техніки, тоді як підготовленій спортсменам необхідні
спеціальна технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю. В
підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній
фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній. Технічна
підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою
обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто
раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних результатів.

Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання вправи, яке
забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати
правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень,
автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і
рухів). Важливу роль у технічній підготовці спортсмена належить
тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому і по частинах,
проаналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з
суперниками. її головне завдання — якнайраціональніше використати сили й
можливості для перемоги. Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не
всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність
потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосереднього
контакту з суперником. Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних
положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду
найсильніших спортсменів і команд; практичне використання засобів,
прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань;
аналіз сил суперників, їхньої технічної, фізичної, вольової
підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких
основних методів: розучування тактичних дій по окремих частинах і в
цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі
тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів,
планів під час змагань, фізична підготовка — найважливіша частина
процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й
спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров’я,
зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму,
підвищення їх функціональних можливостей – збільшення сили, швидкості,
витривалості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на
загальний розвиток з обраного виду, а також з інших видів спорту
(спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою,
рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та
складанням нормативів комплексу ГПО. Спеціальна фізична підготовка має
на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних
можливостей організму спортсмена, але вправи добираються з урахуванням
особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим
Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні
поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних
зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги. Всі
ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи
(особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях,
розповідями про кращих людей нашої України, зокрема видатних
спортсменів). Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має
бути підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді,
колективі фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив
на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що
інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ,
підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між
ідейно-політичним, моральним вихованням і фізичним знижує успішність
спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей,
порушує основний принцип радянської системи фізичного виховання — його
всебічність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і
фізично досконалої нової людини.

4. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування.
Тренувальні заняття в спортивній секції фізкультури провадяться
три-чотири рази на тиждень тривалістю до двох годин. Будуються вони за
загально прийнятою структурою і складаються з трьох частин: розминка,
основна і заключна. Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне —
від підготовленості спортсменів застосовують і інший варіант
тренувальних занять з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та
перехідна. Перший варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в
заняттях з більш підготовленими спортсменами; другий (з 4-х частин) – в
групових заняттях з мало підготовленими фізкультурниками, новачками, в
групах здоров’я і т.п. У тренувальному занятті з трьох частин час
розподіляється так; розминка триває 20—30 хвилин, основна частина –
80-90, перехідна – 10. Більш підготовленим спортсменам рекомендуються
додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які
провадяться самими спортсменами протягом 30—40 хвилин щодня. Такі
заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили,
певних груп м’язів, збільшення рухливості в суглобах, вдосконалення
окремих елементів техніки тощо). Провадити їх можна як ранкову
гімнастику, а також і в інший час. Докладніше зупинимось на змісті і
завданнях тренувальних паняті, з чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8-10 хвилин) має на меті організувати групу
до занять, викликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засобами виконання
цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка
присутності, пояснення завдань і змісту заняття; чергування ходьби і
бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання
фізичних вправ у підготовчій частині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи. У підготовчій частині
(тривалість до 30 хвилин) відповідними вправами вирішуються завдання
попередньої підготовки всіх груп м’язів з метою розпитку еластичності,
підвищення рухомості в суглобах, вдосконалення координації
(погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки. Ця частина
особливо важлива в тренувальному занятті з новачками та з
малопідготовленими спортсменами. Основна частина (тривалість 70 хвилин)
вирішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної
підготовки, навчання й вдосконалення спортивної техніки і тактики,
виховання вольових і фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості
тощо. Зміст основної частини занять змінюється залежно від
підготовленості спортсменів, їх віку, статі, періоду тренувань,
спортивної спеціалізації та інших обставин. До основної частини одного
тренувального заняття включають вправи для розвитку одної-двох з
названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хвилин) — обов’язкова для
тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй
вирішується дуже важливе завдання, а саме: поступове зниження
навантажень, приведення організму в стан, близький до норми. Добираючи
вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід
від тренувальної роботи до спокою викликає зниження самопочуття і може
призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина
провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи
тощо). Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно
від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на даному
занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках нашої бібліотеки з окремих видів спорту наводяться
приблизні плани занять для груп різної підготовленості та різних
періодів тренування. Ефективність тренувального заняття в спортивній
секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої
активності громадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття
проходило цікаво, емоційно, вони повинні ретельно готуватись до його
проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ,
не залишати без уваги жодного вихованця.

5. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Найцікавішою умовою ефективності тренувань та успіху в спорті їхніх
змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення
цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на
три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі
річний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В
таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренувальний
рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі — стільки
циклів, скільки заплановано на рік основних змагань. Періоди тренувань і
тренувальний цикл у цілому органічно пов’язуються з календарем
спортивних змагань.

Підготовчий період. Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах
спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці
спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен
зайняти не менше 4—5 місяці при 4—5 тренувальних заняттях на тиждень для
підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців. Тренування в
підготовчому періоді забезпечує: набуття та покращання загальної і
спеціальної фізичної підготовленості дальший розвиток сили, швидкості та
інших фізичних якостей, необхідних для вдосконалення в даному виді
спорту; дальше покращення моральних і вольових якостей; оволодіння
спортивною технікою і вдосконалення В ній; ознайомлення з елементами
тактики; підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду
спорту. За підготовчий період тренувань, спортсмени повинні набути таку
тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре
підготовленими. з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових
якостей.

Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року, в тому
числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани
спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію
змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кроси, метання
тощо) в лютому й березні. Змагальний період. Основні завдання тренувань
у цьому періоді зводяться до дальшого підвищення рівня розвитку фізичних
і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної
техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий до
змагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань —
3—5 місяців (залежно від виду спорту). На першому етапі спортсмени
повинні здійснювати тренування й брати участь у невеликій кількості
змагань для набуття «бойового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени .
призвичаюються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують
тренованість. У цілому тренування на цьому етапі слід розглядати як
підготовку до участі в найбільш відповідальних змаганнях, запланованих
на наступні місяці сезону.

Тренування на другому етапі основного періоду трохи відрізняються від
тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей
період приділяють вдосконаленню техніки в обраному виді спорту та
підготовці до досягання найвищих для даного спортсмена результатів.
Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени
після напруженої роботи в змагальному періоді будуть готові почати
наступний цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і
технічних навичок. Перехідний період тренувань може мати різний характер
залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та
кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального
періоду. На сучасному етапі для окремих видів спорту погляди на завдання
перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у
тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді
наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з початком
підготовчого періоду починали все знову. Зараз у перехідному періоді
бігуни не припиняють тренувань і навіть беруть участь у змаганнях. Для
початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості
відповідальних змагань, перехідний період не вимагає серйозних змін у
процесі тренувань. Керуючись цими загальними вказівками по плануванню
тренувань, громадський інструктор, тренер складає тижневий цикл
тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань
для різних періодів наведені в брошурах нашої бібліотечки з окремих
видів спорту.

6. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський
контроль над фізкультурниками і спортсменами. Громадський інструктор,
тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у
спортивній секції, команді, фізкультурники мають пройти лікарське
обстеження, під час якого визначається можливість допуску до тренувань,
даються рекомендації у виборі виду спорту, встановлюється характер і
ступінь тренувальних навантажень тощо. Надалі спортсмени проходять
медичний огляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту — кожні
три місяці. Мета цих обстежень — визначити вплив регулярних занять
спортом на фізичний розвиток і стан здоров’я спортсмена. При цьому
виявляється і рівень зростання тренованості організму. Крім цього,
обов’язковим є медичний контроль напередодні змагань. Лікар вирішує
питання і ставить свій підпис на заявці про дозвіл на участь спортсмена
в тих чи інших змаганнях. Без такого лікарського допуску жоден учасник
не може брати участі в змаганнях. За даними систематичних лікарських
обстежень визначають працездатність та функціональні зміни окремих
органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський
інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим
спортсмена, що складається з правильного розпорядку дня, в якому
знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика,
тренування і відпочинок, сон, харчування.

Особливо значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками
та юнаками. Організація занять спортом серед цього контингенту
фізкультурників вимагає від громадських інструкторів, тренерів повних
знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. Разом вони повинні
вирішити питання про форми й методи учбово-тренувальних занять у
дитячих, підліткових та юнацьких спортивних секціях і командах.

Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну
увагу слід приділити загальній фізичній та багато борній підготовці,
опрацюванню якомога більшої кількості рухомих навичок різного характеру.
Цього можна домогтись введенням у Заняття комплексу природних рухів
(біг, стрибки, метання), а також різних рухливих ігор, ігор з м’ячем,
гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку,
змагань більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому
заняття мають провадитись, головним чином, у плані вивчення техніки та
основ тактики. У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної
фізичної багато борної підготовки залишаються ті ж самі, але
розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові
швидкісних та швидкістю-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню
техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття
вводяться силові навантаження. Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років
великий обсяг загально фізичної та спеціальної підготовки, збільшують
швидкісні, силові навантаження та навантаження на витривалість. В
учбово-тренувальному процесі все більше місце займає скеровано
тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної
підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в
дорослих. Етапи можуть змінюватись залежно від багатьох обставин і,
зокрема, від особливостей обраного виду спорту. Специфіка окремих видів
спорту вимагає відповідних змін у формах і методах навчання й
тренування. Добір засобів для учбово-тренувального процесу з цим
контингентом фізкультурників і спортсменів повинен ґрунтуватись на
анатомо-фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв’язку з
цим гостро постає питання про найтісніший зв’язок лікаря, інструктора й
тренера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість
початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медичного
огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або тренувальних
навантажень, а також навантажень у процесі спортивних змагань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та
навчити фізкультурників самоконтролю, який, не може замінити лікарського
контролю, але є цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом
свого здоров’я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При
здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м’язова
сила тощо. Для обліку самоконтролю треба завести спеціальний зошит, в
якому занотовувати всі дані. Самопочуття. Цей показник відображає
бадьорість, життєрадісність, підвищення працездатності або, навпаки,—
кволість, зникнення загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під
впливом тренувань самопочуття погіршується, то це служить сигналом, що
наступила перевтома.

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після
такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почуттям легкості.
Перевтома характеризується безсонням, почуттям, що сон не дав бажаного
відпочинку. Відновив сил це апетит. Нормальне тренування, виконання
вправ з доступним даній людині навантаженням сприяє апетиту. Вага тіла.
На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняється
від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м’язової
маси, а в дальшому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі
зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань
вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми. Бажання
тренуватись. Здорові люди завжди виявляють бажання займатись фізичними
вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з’явилася байдужість
до фізичних вправ, то це ознака перевтоми. В цьому випадку треба
порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження,
відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс це най об’єктивніший показник діяльності серцево-судинної системи.
Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульсу
здійснюється за секундоміром або хвилинною стрілкою годинника протягом
15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо
кількість ударів па одну хвилину. Пульс здорової нетренованої людини в
стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвилину. В тренованих спортсменів
у стані спокою пульс повільніше. Діяльність серцево-судинної системи при
м’язових напруженнях посилюється, і після закінчення фізичних
навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й
більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми. Чим здоровіша й
тренованіша людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, глибоке дихання, яке
супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна частота
дихальних рухів 10—18 на хвилину. Число дихальних рухів підраховують,
поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і
видих вважаються за одне дихання.

М’язова сила. Силу м’язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним
динамометром. Результати занос ять до , ні й їй та самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізуються разом з інструктором,
тренером, лікарем.

Література

Коробельніков Н.К., Мехеев А.А., Николаенко И.Г. Физическое воспитание.
– М. – 1984. – с. 72-75.

Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. – М. – 1982.

Бондарчук А. П. Періодизація спортивної треніровки. — К.: Аграр. наука,
2000. — 567 с.

Алтер Майкл Дж. Наука про гнучкість: Учбовий посібник: Пер. з англ. —
К.: Олімп. л-ра, 2001. — 423 с.

Демонський О. Ц. Дидактичні основи оптимізації спортивного тренування /
Донец. держ. ін-т здоров’я, фіз. виховання і спорту;— К.: Вища шк.,
2001. — 238 с.

6. Дворецкий М.И. Школа вищої майстерності: В 4 кн. 2-є вид. — Х.:
Факт, 2002.. — (Тв. пер.)., Кн.1: Эндшпиль. — 253 с., Кн.2: Комбінаційна
гра. — 253 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019