РЕФЕРАТ
на тему:
“Олімпійський рух – важливий
для розвитку людини, особистості”
Олімпійські ігри мають давню історією. Батьківщиною олімпіад є
Стародавня Греція. Біля підніжжя гори Кронос, у долині древньої річки
Алфею видніють залишки стін священного олімпійського осередку. Олімпія –
це тепер містечко з двотисячним населенням. Перші Олімпійські ігри
тривали один день, пізніше – п’ять. Глядачами могли бути тільки
чоловіки. Жінок не допускали через їхнє бесправне становище в
рабовласницькому суспільстві. Крім того, чоловіки змагалися зовсім голі.
Дивитись на ігри дозволялося чужинцям, іноді – навіть і рабам. Керував
змаганнями оргкомітет із числа відомих громадян. Під його наглядом за 30
днів до початку Ігор проводилися тренування учасників. Комітет проводив
суддівство, оголошував переможців, пильнував за виконанням правил і
збереженням священного миру.
До XIV Олімпіади учасники змагалися тільки з бігу на стадію (192,27
метра). Доріжка була посипана чвертьметровим шаром піску, учасники бігли
групою й босоніж. На XIV Олімпіаді ввели біг на дві стадії, наступної –
вже на 12. Згодом і цю дистанцію подвоїли, довівши до 4,6км. Біг був
основною дисципліною підготовки воїнів, через що і став головним на
Іграх. У результатах до уваги бралася передусім швидкість. Але греки
цінували і спритність, і силу м’язів рук, і вправність борця. Тому на
XVIII Олімпіаді ввели “п’ятиборство” – комбіновані змагання з бігу,
стрибків у довжину, метання диска, метання списа і боротьби. З розвитком
олімпійського руху програма Ігор змінювалася. Так, на XXIII Олімпіаді
“впровадили бій навкулачки, на ХХУ – перегони колісниць, запряжених
четвіркою. Далі з’явилися “бойовий біг” зі щитом, мечем і в шоломі, ще
п’ять видів змагань для колісниць. З XXXIII Олімпіади складовою частиною
програми став панкратій – вільна боротьба, поєднана з кулачним боєм, під
час якої дозволялись усі прийоми й удари, що тільки можливі в боротьбі
між неозброєними в межах змагання.
Перед початком Ігор учасники складали присягу, запевняючи, що
дотримуватимуть правил і змагатимуться чесно і що вони нічим не
заплямували себе в житті. Останню вимогу в наш час не відновлено. Греки
ж надавали їй виняткового значення. Заради Олімпіади греки відкладали
війни, а в наші часи було й навпаки.
Але де ж і якими були спортивні й громадські споруди стародавньої
Олімпії? Колишній вигляд, розміри і пропорції окремих елементів можемо
уявити лише з античних описів, з теперішніх залишків і передусім – за
допомогою експонатів Олімпійського музею, де зібрано значну кількість
елементів оздоби. Внаслідок розкопок відтворено план стародавньої
Олімпії, відкрито фундаменти і визначено призначення її будівель.
Найголовнішими і найвеличнішими будівлями священного олімпійського
осередку були храми Зевса і Гери, останній – найдавніший з відомих у
Греції. Йому майже 2600 років. Храм Зевса побудований в 468-456 роках до
н.е. В його центральній частині стояла статуя Зевса олімпійського,
роботи славнозвісного Фідія – одно з семи чудес світу, єдине з них,
виконане однією людиною. На кожному камені з олімпійських руїн
позначалися думка й уява, міркування і відчуття її геніальних творців,
що втілили грецький ідеал краси і гармонії в художні форми. Під аркою,
розташованою в північно-східній частині священного осередку, виходимо за
його межі. Нам відкривається зарослий травою величезний прямокутник 215
на 31 метр, що притулився до підніжжя Кроноса. Це славнозвісний
олімпійський стадіон. Складався він з одніеї-единої бігової доріжки
завдовжки в стадію. З трьох боків стадіон був огороджений пологим
насипом, на якому під час змагань розміщувалося близько 45 000 глядачів.
Вони сиділи на траві просто неба. За вхід не платили. На південь од
стадіону був іподром для кінних змагань і перегонів на колісницях. Його
траса дорівнювала чотирьом стадіям. У північно-західній частині осередку
розміщувалися будівлі фізкультурного призначення – гімнасій і палестра.
Перший призначався для занять гімнастичними вправами. В ньому були також
банні приміщення з ванними і водопроводом. Палестра слугувала для
змагань борців і для занять кулачним боєм.
Неподалік олімпійського стадіону, напроти храму Гери декілька ледь
помітних у траві каменів нагадують про одне з найпочесніших місць
Олімпії. Тут стояв вівтар Зевса заввишки десять метрів, призначений для
принесення жертв богам. Він служив також джерелом нічного святкового
освітлення. Саме на цих вапнякових брилах кожного четвертого року від
пучка сонячних променів запалюють вогонь нової Олімпіади.
Поновленням Ігор людство зобов’язане французькому барону П’єру де
Кубертену, який наприкінці XIX століття доклав для цього чимало зусиль.
Але поновленою, на жаль, лишилась тільки спортивна частина змагань.
Олімпія була не лише спортивним і навіть не тільки фізкультурним
центром. Вона була найголовнішим центром усієї культури давньої Греції.
Відновлення олімпійських ігор відбулося в Афінах, 1896 року. Звідси
починається новий відлік Олімпіад.
На цих іграх виступали в основному європейці, за винятком спортсменів
США та Чілі. Серед учасників були тільки чоловіки. У змаганнях брало
участь 245 спортсменів. До програми Ігор увійшли: греко-римська
боротьба, велосипедний спорт, гімнастика, легка атлетика, плавання,
стрілецький спорт, теніс, важка атлетика, фехтування. Першим
олімпійським чемпіоном став американець Джеймс Коннолі, що виграв
змагання в потрійному стрибку. Головним номером програми був
марафонський біг по дорозі від містечка Марафон до Афін, по якій у 490
р. до н.е. біг легендарний грецький воїн, що приніс звістку про перемогу
греків над персами. Першим фінішував грек Спирос Луїс, що став після
цього успіху національним героєм.
Нагороджувалися атлети лавровим вінком і маслиновою галузкою, зрізаної у
священному гаї Олімпії. На честь переможця виконувався національний гімн
і піднімався державний прапор. Ці ритуали стали традиційними.
Ігри II Олімпіади (Париж, 1900 р.)
На цих Іграх були присутні 1078 спортсменів з 19 країн. Вперше взяли
участь і 11 жінок у турнірах з тенісу і гольфу. До програми вперше
додалися футбол, стрілецтво з лука, крикет, крокет. У легкоатлетів, крім
традиційних видів, у програмі були стрибки з місця і перетягання канату.
Героями Ігор стали американські легкоатлети Алвін Кренцлейн – 4 золоті
медалі в змаганнях з бігу та стрибках у довжину і Розвівайся Юрі – 3
золоті медалі в стрибках з місця.
Ігри III Олімпіади (Сент-Луіс, 1904 р.)
Тому що Ігри проводилися на віддаленні від Європи, вони зібрали майже на
половину менше учасників – 687 з 13 країн. Організатори Ігор спробували
улаштувати “антропологічні дні” – змагання для “кольорових” атлетів.
Проти різко виступив Кубертен, що домігся того, щоб це була остання в
олімпійській історії витівка расистів.
Вперше був проведений турнір з боксу, найбільш популярному виду спорту в
Америці. Вперше змагались борці вільного стилю. Фехтувальники боролися
не тільки на рапірах, шпагах і шаблях, але й на ціпках, тому що в той
час такі бої були широко поширені в багатьох країнах. Майже всі призові
місця завоювали американські спортсмени; у багатьох номерах програми
стартували тільки вони.
Позачергові Олімпійські Ігри (Афіни, 1906 г.) На честь десятилітнього
ювілею перших Ігор сучасності в перший і останній раз були проведені
позачергові Олімпійські ігри. Вони відбулися на прохання Греції як
“міжолімпіада”.
Ігри VII Олімпіади (Антверпен, 1920 р.)
На старт вийшли 2607 учасників з 29 країн. Не брала участь команда
Німеччини, що разом із союзниками по війні була відсторонена МОКОМ від
Ігор. По внутрішніх і зовнішніх причинах від цієї Олімпіади і до
закінчення II Світової війни Радянський Союз в Олімпійських іграх участі
не приймав.
На стадіоні вперше був піднятий олімпійський прапор з п’ятьма
переплетеними кільцями; пролунала клятва учасників. Олімпійські кільця
символізують п’ять континентів, з яких приїжджають учасник Ігор.
Ігри ХI Олімпіади (Берлін, 1936 р.)
Навколо проведення літніх Олімпійських Ігор в столиці фашистської
Німеччини точилися суперечки серед спортивної громадськості. Проте Ігри
відбулися. На них були присутні 3936 атлетів з 49 країн. Вперше до
столиці Олімпійських ігор був доставлений олімпійський вогонь.
Вогонь – значний символ Олімпійських ігор. Звідки пішла ця традиція?
Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і
болільники Стародавніх грецьких Ігор віддавали почесті богам, запалюючи
вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань по бігу удостоювався
почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню
відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, полягала угода про
світ посланцями від міст і народів.
От чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки
його до місця проведення змагань.
Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю визначається церемонія
запалювання вогню в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це
одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю
вогню через країни, і навіть – іноді – континенти, за допомогою
телебачення можуть спостерігати мільйони людей.
Існує думка, що перше олімпійське полум’я спалахнуло на Амстердамському
стадіоні в перший день ігор 1928 року. Однак до останнього часу
більшість дослідників в області олімпійської історії не знаходять
підтвердження тому, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція,
естафетою з Олімпії.
Початок смолоскиповим естафетам, що доставляли вогонь з Олімпії в місто
літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір церемонії
відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем запалювання
на головному олімпійському стадіоні вогню від смолоскипа, пронесеного
естафетою. Біг факелоносцев – урочистий пролог Ігор протягом більш
чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь,
що зробив потім 3075 кілометровий шлях по дорозі Греції, Болгарії,
Югославії, Угорщини, Чехословаччини і Німеччини. А в 1948 р. смолоскип
уперше зробив морську подорож.
Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли
спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше
прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.
З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював
свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25%
кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року
деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.
22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення
створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною
датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно
визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.
НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії,
Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.
Основні завдання НОК України – організація підготовки та участі
спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного
співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя,
фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює
з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах
незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України
об’єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення
у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим,
містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80
організацій.
Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій
Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та
200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного
олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в
грудні цього ж року.
10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала
президентом Івана Никифоровича Федоренка.
Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх
XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1
бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На
іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9
золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне
місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну
медаль.
Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними
завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.
НОК України брав участь в 4 зимових (1993 – 1999 роки) та 3 літніх (1993
– 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали
всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні
дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).
НОК України має угоди з відомими у світі фірмами “Adidas”, “Coca-Cola”,
“Samsung”, оператором мобільного зв’язку “UMC”, українською правничою
фірмою “Юріс”, яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності
організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія
“Relcom-Ukraine”.
В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний)
журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою “Олімпійська арена”,
а з 1997 року видає щомісячний бюлетень “Олімпійські новини від НОК
України”.
НОК України має широкі зв’язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими
організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних
організацій і об’єднань.
Тісні зв’язки НОК України має з українськими спортивними осередками за
кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у
США, Канаді, Австралії.
20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК
Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки.
Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович
– Прем’єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці
та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх,
Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим
віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами – Анатолія
Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був
переобраний Володимир Геращенко.
Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139
членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад
ревізійної комісії (3 члени).
Використана література:
1. Кукушкин В.В. Все о спорте т.3, Москва, 1978, стр.107 – 113
2. Максаковский В.П. Западная Европа, изд – во Мысль, стр. 138 – 139
3. Павлов С.П. Олимпийская энциклопедия, Москва, 1980 г.
4. Энциклопедический словарь юного спортсмена, Москва, 1979г. стр. 275,
284.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
