Реферат на тему:
Курортні зони України
Південний берег Криму — один з основних кліматичних рекреаційних районів
України. Тривалість сонячного сяйва (2200–2350 год./рік), комфортні
погодні умови, які створюють можливість цілорічного функціонування
санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли
формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських
кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра,
Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія,
Форос, Ялта та ін
Особливі кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах
та Кримських горах. Кліматичні умови Карпат є більш комфортними для
організації зимових видів рекреації, а передгірних районів та
Закарпаття, як зимових, так і літніх. Важливими кліматичними курортами
регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясиня, Яблуниця, Славське,
Сойми, Чинандієве, Кобилецька Поляна тощо. В межах гірсько-кримської
кліматичної області розташований кліматичний курорт Старий Крим
Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в
рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській
смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової
зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії:
Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна,
Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов’яногірськ
тощо.
Більше третини території (34%) України займає лісостепова зона.
Кліматичні умови лісостепу є комфортними та субкомфортними для
різнопланових рекреаційних занять і в літній, і в зимовий період, але
малопридатні (через часту зміну метеорологічних характеристик) для
кліматолікування. Кліматичні курорти та курортні місцевості зони є
результатом близькості великих міст (як от Конча-Заспа, Пирогове в зоні
Києва, Соснівка — Черкас), додаткового використання бальнеологічних
ресурсів (Біла Церква), використання сприятливих мікрокліматичних
властивостей території (Заліщики, Ліщинівка, Печера) тощо.
Перспективним для розвитку літньої рекреації та таким, що має тривалу
історію існування є рекреаційне господарство Полісся. Однак аварія на
ЧАЕС завдала йому значної шкоди. Кліматичні курорти та курортні
місцевості Полісся зосередженні переважно навколо Києва: Ворзель,
Пуща-Водиця, Буча, Клавдієве-Тарасове, Лютіж та Святошин. Варто
зазначити також курорти Горинь (Рівненська обл.).
Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання
багатьох лікувальних факторів (клімату, мінеральних вод, лікувальних
грязей, озокериту). Властивості природно-лікувальних ресурсів визначають
спеціалізацію курортів (медичний профіль).
За медичним профілем в структурі українських санаторіїв переважають ті,
які спеціалізуються на лікуванні:
1. органів кровообігу — переважно заклади кліматичних та бальнеологічних
курортів АР Крим, Одеської, Донецької, Київської областей;
2. нервової системи — бальнеологічні, грязьові та кліматичні курорти
Одеської, Донецької, Запорізької, Закарпатської областей та АР Крим;
3. органів дихання (не туберкульозного характеру) — приморські,
бальнеологічні та спелеологічні курорти АР крим, Донецької,
Закарпатської, Одеської областей;
4. органів травлення — бальнеологічні курорти Львівської, Закарпатської,
Полтавської, Харківської областей;
5. органів опорно-рухової системи — грязьові, бальнеологічні, приморські
курорти АР Крим, Одеської, Запорізької, Донецької областей.
Фізико-географічні умови курортних зон України придатні для лікування
та профілактики і багатьох інших захворювань. В цілому ж структура
санаторно-курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності
українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи
дихання).
ькості підприємств та персоналу, все зростаюча вартість послуг при
низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення
завантаженості підприємств. Завантаженість санаторно-курортних закладів
становить близько 40% (2003р.).Мережа оздоровчих закладів країни налічує
2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%),
санаторії-профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%),
бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%),
будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та
оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно-курортних
установ).
Рис.1. Структура санаторно-курортного фонду України, 2007 р.
Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади
відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок
протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони
поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно. Найбільша
кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму,
Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Київській, Одеській та
Херсонській областях.
Санаторна база значно рівномірніше розподілена по території країни.
Найбільше закладів санаторного типу сконцентровано у Криму (16,1%),
Донецькій (16,1%), Одеській (10,5%) та Дніпропетровській (6,2%), а
найменше у Чернівецькій (0,5%) та Тернопільській (0,6%) областях.
Найбільшою популярністю користуються санаторні заклади Криму та
Львівщини.
Зростання вартості санаторно-курортного лікування негативно
позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність оздоровлених
зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й
повільне (в середньому 18–20% на рік).
У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з
яких біля 11% — іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх
країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки
(0,8%), литовці (0,7%) та інші. Найбільшою популярністю серед іноземців
користуються санаторно-курортні заклади Криму (71,1%), Одеської (12,0%)
та Львівської областей (7,8% від загальної кількості іноземних
відвідувачів).
Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис.
ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35
тис. ліжок) становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і
розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного
віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей і
більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської та Житомирської
областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять
профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих
закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та
Рівненській областях.
Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки,
узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни.
Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку
внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих
видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних
ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути
основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча
матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток
та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових
курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не
тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної
уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх
розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси
приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та
курортних територій України, створений з метою інформаційного
забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування
можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити
інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які
вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових
курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та
інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на
вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках.
Література
1. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторовий аспект). — К.:
«Альтерпрес», 2002.
2. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія,
практика, перспективи. — Луцьк, Надстир’я, 1998.
3. Статистичний щорічник України. 2003. — К.: 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
