РЕФЕРАТ
на тему:
“Класифікація рекреаційної діяльності
за напрямками”
ПЛАН
Соціальний туризм
Молодіжний і дитячий туризм
Сільський (зелений) туризм
Оздоровчо-спортивний туризм
Список використаної літератури
Класифікувати рекреаційну діяльність можна за різними ознаками: за
територіальними (внутрішній та виїзний), за динамікою проведення
(спортивний, класичний, естрім) тощо.
За видами діяльності переважно виділяють наступні види рекреаційної
діяльності:
Соціальний туризм
Важливою складовою туристської діяльності в Україні є соціальний туризм.
Це організація змістовного оздоровлення та відпочинку широких верств
населення за найнижчими доступними цінами, зорієнтованими лише на
потреби відновлення матеріальної бази.
Упродовж останніх років розвитком соціального туризму опікуються чимало
структур, об’єднань, підприємств і організацій різних форм власності та
відомчого підпорядкування. Однак найповніше і найефективніше соціальний
туризм знаходить свій прояв у межах профспілкової системи, більшість
підприємств і організацій якої входять до закритого акціонерного
товариства з туризму та екскурсій «Укрпрофтур».
ЗАТ «Укрпрофтур» є найбільшим в Україні туристичним об’єднанням. У його
складі діють 77 власних туристських господарств (готелів,
туристсько-оздоровчих комплексів, пансіонатів, туристських баз і
таборів) загальною місткістю близько 20 тис. ліжко-місць; 80 бюро
подорожей та екскурсій та інші підрозділи.
За період 1953 — 2000 pp. туристсько-екскурсійні підприємства й
організації профспілок України надали послуги більш як 115 млн туристів
і 800 млн екскурсантів.
Основними напрямами діяльності підприємств ЗАТ «Укрпрофтур» на сучасному
етапі є оздоровлення у власних господарствах, організація транспортних
туристських подорожей по Україні, екскурсійне обслуговування усіх верств
населення, надання автотранспортних послуг та послуг підприємств
громадського харчування, а також інші види діяльності. Всього перелік
послуг, які надає система профспілкового туризму, становить близько 30
найменувань.
З метою оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи, насамперед дітей, товариством реорганізовано частину
туристських закладів у пансіонати з лікуванням і туристсько-оздоровчі
комплекси, що поряд з активним відпочинком надають лікувальні послуги.
Усі вони мають ліцензії Міністерства охорони здоров’я України на право
надання медичних послуг. Створено лікувальну базу, укомплектовано штат
медичного персоналу, підготовлено склади лікарських препаратів тощо. Для
оздоровлення дітей широко використовуються мінеральні води, рослинні
препарати, екологічно чисті продукти харчування, розроблено оздоровчі
пішохідні маршрути. Всього в системі ЗАТ «Укрпрофтур» нині діє понад 20
лікувально-оздоровчих закладів. За період 1993 — 2000 pp. у туристських
підприємствах профспілок оздоровлено понад 500 тис. осіб, які
постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Путівки на оздоровлення в пансіонатах і оздоровчих комплексах
профспілкового туризму найдешевші серед закладів такого профілю інших
відомств, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 5
серпня 1997 р. № 835 як заклади лікування та відпочинку дітей.
Молодіжний і дитячий туризм
Майбутнє кожної держави — це її підростаюче покоління. Діти й підлітки
становлять 21,5 %, або близько 11 млн чол., загальної кількості
населення України. Виходячи з цього, постає потреба вироблення
системного підходу до проведення молодіжної політики, сприяння духовному
й фізичному розвитку підростаючого покоління, виховання у нього почуття
громадської свідомості та патріотизму.
Державна туристична адміністрація України, інші міністерства та
відомства реалізують державну молодіжну політику в контексті виконання
загальнодержавної програми «Молодь України».
Значна увага приділяється оздоровленню та відпочинку цієї категорії
населення країни. Так, упродовж 2000 р. в різних типах оздоровчих
закладів усіх форм власності відпочивали понад 3 млн дітей і підлітків,
близько 40 тис. школярів і студентів здійснювали туристські подорожі за
кордон. Крім того, екскурсійні послуги надано 3,5 млн дітей та
підлітків.
Серед туристських підприємств, які спеціалізуються на молодіжному
туризмі, найбільшим залишається AT «Супутник-Україна». Незважаючи на те
що система ринкових відносин зруйнувала монополію «Супутника» на цей вид
туризму, він є одним з провідних у цій сфері. У системі «Супутника»
близько 40 підрозділів, які працюють в усіх регіонах країни,
укомплектовані професійними кадрами і мають власну матеріальну базу: у
Києві — готель «Мир», у Луганську — «Дружба», в Одесі — «Юність»,
туристські комплекси в Запорізькій та Черкаській областях, молодіжний
центр «Верховина» в Закарпатській області, власний автобусний парк. AT
«Супутник-Україна» має всі можливості для якісного обслуговування дітей
та молоді на туристських маршрутах України і відпочинку та оздоровлення
молоді за кордоном. З цією • метою підготовлено низку спеціалізованих
програм, наприклад «Президентський клас», «Т. Г. Шевченко — великий син
українського народу», пізнавальні екскурсійні програми в Києві та в усіх
обласних центрах України.
Водночас матеріальна база, що перебуває під юрисдикцією різних
міністерств і відомств, не використовується в повному обсязі, а цільові
кошти зі спеціалізованих джерел фінансування, які виділяються з
державного бюджету для відпочинку та оздоровлення дітей і молоді, не
завжди використовуються за призначенням. Ринкові відносини витіснили
екскурсійні програми для школярів та студентів. Тури по Дніпру стали
доступними хіба що для іноземців.
У зв’язку з цим конче потрібні координація діяльності всіх міністерств і
відомств, проведення протекціоністської (передусім фінансової) політики
з боку держави. Це насамперед упровадження спеціалізованих навчальних
туристських програм залежно від вікових та освітніх особливостей дітей і
молоді, виконання програми оздоровлення та фізичного загартування
підростаючого покоління.
Сільський (зелений) туризм
Сільський (зелений) туризм, або агротуризм, є одним з видів екологічного
туризму, який останнім часом набуває поширення і продовжує активно
розвиватися в багатьох європейських країнах. Не є винятком і Україна.
Характерно, що в розвинених країнах світу такий вид відпочинку
користується попитом не лише у людей середнього достатку, а й у заможної
частини населення. Адже агротуризм дає можливість міським жителям
відпочити в сільській місцевості на природі, позбутися стресів,
відвідати місцеві пам’ятки, ознайомитися з побутом сучасних сільських
мешканців та народними традиціями, які вони зберігають, а за бажання —
взяти участь у сільськогосподарських роботах.
Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах,
дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних
сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове
становище. За агротуризмом в Україні велике майбутнє.
Яскравою ілюстрацією може бути 3-річний досвід становлення сільського
туризму на Жовківщині, зокрема на Жовківському Розточчі. У 70 — 80-х pp.
це була в основному база відпочинку. Як і в інших рекреаційних районах,
у цей період сільські жителі реалізували відпочиваючим домашні продукти
і дари лісу. Разом з тим у 90-ті pp. інтерес до цього регіону зростає з
погляду релігійного (Крехівський монастир), екологічного (заповідник і
національний парк) та міжнародного (близькість до Польщі) туризму. Саме
на цей період припадає занепад рекреаційних баз на Розточчі. Тому
ініціатива громадських організацій і місцевих органів щодо розвитку
осередків сільського туризму виявилась досить актуальною. Було створено
Жовківський осередок туризму з п’ятьма базовими пунктами (Жовква і
чотири розтоцьких села). На початок 2000 р. він налічував 20 сільських
садиб, що могли одночасно обслуговувати до 90—100 чол. Обов’язковим
елементом розвитку сільського туризму на Жовківщині були заняття й
тренінги з організаторами туризму та власниками садиб. У 1999 р.
впродовж першого туристського сезону було прийнято 45 осіб з різних
регіонів України, в тому числі учасників Всеукраїнського семінару з
сільського туризму (травень 1999, Жовква). Окремі акції організовувались
для туристських груп гостей з Польщі й Канади — сільські фестини.
Відроджуються запрошення шкільних груп з різних регіонів України для
ознайомлення з природою, історією та культурою цього краю.
Жовківський досвід ілюструє можливість розвитку на територіях, де
існують багаті природні й культурні туристські ресурси, сільського
туризму, який синтезує в собі кілька напрямів туризму (відпочинковий,
пізнавальний, активний), а полем його реалізації є сільська місцевість
та довкілля, що її оточує.
Водночас розвиток цього виду туризму в нашій країні відбувається досить
спонтанно. Створена в Україні в 1996 р. Спілка сприяння розвитку
сільського (зеленого) туризму об’єднує 14 регіональних осередків, які
ведуть облік сільських господарів, що готові приймати відпочиваючих,
проводять освітньо-правову та інформаційну роботу, допомагають у
просуванні турпродукту сільських господарів на туристський ринок.
Найактивніше такі осередки діють в Автономній Республіці Крим,
Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській та Полтавській
областях.
Серед проблем розвитку сільського (зеленого) туризму найголовнішою є
визначення правового статусу цього виду діяльності. На спільному
засіданні Колегії Держкомтуризму та Комітету Верховної Ради України з
питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (16
жовтня 1999 p., Ужгород) розглядалося питання розробки важелів
стимулювання розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні. Було
прийнято рішення про опрацювання спільно з Міністерством аграрної
політики України та Спілкою сприяння розвитку сільського (зеленого)
туризму пропозицій до проекту Закону України «Про особисте підсобне
господарство». Вважається за доцільне віднесення діяльності з приймання
та обслуговування туристів і відпочиваючих на базі особистих підсобних
господарств до підсобної діяльності сільського населення.
Український сільський туризм може стати візитною карткою нашої держави
на міжнародному туристському ринку, про що свідчить бажання іноземців
познайомитись з історичним та природним потенціалом України.
Тематика й види екскурсій, які можна проводити і в сільській місцевості,
дуже різноманітні. Адже не тільки в містах відбувалися визначні
історичні події, жили відомі діячі суспільного й культурного життя,
будувалися визначні споруди. До найпоширеніших видів екскурсійної
діяльності в сільській місцевості належать краєзнавчі. Ці екскурсії
охоплюють як природу, так і історію, етнографію, архітектуру місцевості,
життєписи видатних осіб, які народилися або жили тут.
Основою для підготовки екскурсій у сільській місцевості можуть стати
матеріали краєзнавчих і меморіальних музеїв, як державних, так і тих, що
працюють на громадських засадах (у школах або при клубах). Саме
працівники й активісти цих осередків організовують і проводять пошукову,
методичну та екскурсійну роботу в сільській місцевості.
Восени 1999 р. було видано перший каталог «Сільські садиби Гуцульщини»,
яким скористалися сотні сімей (українців та іноземних громадян, які
працюють в Україні), що на новорічні та різдвяні свята обрали саме такий
вид відпочинку. На початку 2000 р. вийшов у світ довідник-каталог
«Відпочивайте в українському селі», де зібрано адреси господарств з
різних регіонів України, які готові прийняти гостей.
Отже, сільський (зелений) туризм в Україні набуває дедалі більшого
поширення.
Оздоровчо-спортивний туризм
У межах вітчизняної туристичної галузі чітко визначився окремий вид
діяльності — оздоровчо-спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму
виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він
поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну
самосвідомість.
Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й
економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно
займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для
державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з
фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність,
оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за
рік.
З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система
управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов’язані з
економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не
позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах
втратив свою популярність у суспільстві.
Однак історія оздоровчо-спортивного туризму свідчить, що масовим цей рух
стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені
порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання
реальних доходів населення.
Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури
управління оздоровчо-спортивним туризмом, які існували раніше, в
основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе
функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, є
Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). Вона була створена в 1990
р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного
туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є
країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна.
Основні напрями роботи МТСС — координація загальної стратегії розвитку
спортивно-оздоровчого туризму в країнах СНД і Балтії, створення єдиного
правового туристського простору; розробка загальних нормативних
документів для держав —членів співдружності країн СНД і Балтії,
створення міжнародних туристських маршрутів; проведення міжнародних
ярмарків туристських послуг.
Україну як дійсного члена МТСС представляє Туристична спортивна спілка
(ТСС), створена одночасно з МТСС (грудень 1990 p.). Ця громадська
організація працює на основі затвердженого статуту і має на меті
об’єднання зусиль членів Спілки та координацію їх діяльності щодо
сприяння розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні.
На кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС,
Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму
республіки Крим, Одеський обласний спортивно-туристський клуб «Одеса»,
Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT
«Гірський клуб», Донецький обласний клуб туристів і «Гірська спілка» м.
Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени.
У 1991 р. було укладено Угоду про співробітництво в галузі туризму країн
СНД, створення єдиного правового туристського простору, застосування
єдиної міжнародної системи класифікації та стандартизації туристських
послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила й ухвалила на основі
Загальної декларації прав людини, Міжнародної хартії фізичного виховання
(ЮНЕСКО), Хартії туризму та Кодексу туриста (ВТО) «Міжнародну хартію
спортивного туризму» з 10 статей. У ній, зокрема, сказано, що спортивний
туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального
туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку
світового туризму.
Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм
і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні
походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність
спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо
молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших
туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.
Туристські організації, що прийняли хартію, зобов’язалися активно
взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими
органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму;
допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи
територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського
простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших
формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати
дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля
й туристське середовище, пам’ятки історії та культури; проводити
профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування
безпеки туристів.
22 — 23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням
конгресу було схвалено проект концепції єдиного туристського простору
(ЄТП) для країн СНД і Балтії, створено Міжнародну федерацію спортивного
туризму — громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювахи
практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому
просторі.
Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що
відповідають Міжнародній хартії спортивного туризму і забезпечують
безумовну доступність проведення категорійних спортивних походів та
подорожей на туристсько-рекреаційній території держав СНД і Балтії.
Відповідно до положень Міжнародної хартії спортивного туризму та
вищезгаданої концепції більшість членських організацій МТСС (у тому
числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки
спортивної, суддівської, інструкторської та інших видів кваліфікації
туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення
вже існуючої бази спортивно-оздоровчого туризму. Розроблено та
затверджено «Правила змагань зі спортивного туризму» і «Єдину спортивну
класифікацію».
На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус
працівників оздоровчо-спортивного туризму, а також громадського активу.
Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного
туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована
контрольно-рятувальна служба.
Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку
національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного
туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського
багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця
з гірського та велосипедного туризму.
Використана література:
Федорченко В.К., Дворова Т.А. Історія туризму в Україні. – К., 2002.
Туризм у ХХІ столітті. – К., 2001.
Енциклопедія туриста. – М., 1993.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
