Реферат на тему:
Видатні українські фізики
Ім’я нашого земляка Юрія Кондратюка золотими літерами вписано в
історію. Одначе належним чином пам’ять про нього на його Батьківщині ще
не увічнено.
“Геній із чужим іменем” так сказав про нього льотчик – космонавт СРСР
В.Севастьянов.
Цікаві роздуми московського академіка Бориса Раушенбаха: “Кондратюк
перший запропонував, що у разі стартів на Місяць слід створювати базу не
біля Землі, а зручніше навколо Місяця.
Він сказав, що за його уявленням, перша експедиція має здійснюватись
так. Політ із Землі у вигляді єдиної ракети, далі летять навколо Місяця,
за його розрахунками, три космонавти. Довкола Місяця починає рухатись
станція, на якій залишається один із них. Двоє спускаються на
спеціальному модулі на Місяць. Як поглянути, що було здійснено за
програмою “Аполлон”, то це – дивовижний збіг”.
Американський журнал “Лайор” 14 березня 1969 р. писав, що один із
акторів програми “Аполон” Джор Хубалт, стежачи за польотом свого
творіння. Думав про Юрія Кондратюка, який півстоліття тому розрахував,
що відокремлення апарата від корабля – це найліпший спосіб висадитися на
Місяць. Ні не випадково, думається, на космодром мису Канаверол
заокеанській Флориді встановлено бюст Юрія Кондратюка.
У музейній експедиції на чільному місці витяг з метричної книги
кафедрального Успенського собору Полтавської єпархії за 1897 рік:
9 червня день народження. А 29 липня хрещений Олександр. Батьки –
студент Київського університету Гнат Бенедиктович Шаргей і його жінка
Людмила Львівна.
Мати майбутнього піонера космонавтики була вчителькою географії та
французької мови в Києво-Подільській жіночій гімназії. Разом із
чоловіком вона брала участь у студентських заворушеннях у Києві. За що й
поплатилася. Її звільнили з-під варти лише через вагітність. Молоде
подружжя подалося на Полтавщину, куди ще раніше, після смерті чоловіка,
переїхала з Бердичева свекруха, і вдруге вийшла заміж за лікаря Якима
Доцента. Студент залишив хвору дружину й немовля під опіку матері, а сам
поїхав доучуватися до свого двоюрідного дядька Адольфа Пінскера до
Німеччини. Але там його ніхто не чекав. Тоді він їде до Петербурга де
навчання в університеті поєднує зі службою в статистичному відомстві.
Тим часом його молода дружина після арешту та пологів так і не одужала.
Спочатку її помістили в приватну лікарню для душевнохворих у селі Малі
Будища, а згодом перевели в Полтаву, де вона невдовзі й померла.
У Петербурзі молодий удівець Гнат Шаргей вступив у громадянський шлюб із
Оленою Кареєвою. З часом у 12-літнього Олександра з’явилася сестра Ніна.
Саме вона через багато років допомогла розкрити таємницю долі свого
геніального брата.
А тоді сталося так, що за три місяці після народження доньки Гнат Шаргей
несподівано помер. Круглий сирота Саша лишається жити в бабусі та дідуся
Даценків, які 1910 року і влаштовують онука для продовження навчання в
третій клас другої Полтавської чоловічої гімназії.
У 1916 році Олександр став студентом механічного відділення
Петроградського політехнічного інституту й оселився в своєї мачухи Олени
Петрівни. Швидко заприятелював із рідною по батькові сестрою Ніною.
Проте здобути вищу освіту талановитому юнакові завадила імперіалістична
війна. 11 листопада 1916 року першокурсника Олександра Шагея, як і всіх
придатних до військової служби студентів, мобілізують до армії.
У травні 1918 року опинився в окупованій німцями Полтаві. До того часу
бабуся Катерина Кирилівна, яка його виховала, померла, а дідусь Яким
Микитович переїхав у свій Зінківський повіт. В умовах окупації та
гетьманщини юнакові з армійською поставою вештатися вулицями міста було
небезпечно. Тому Олександр більше часу проводить за книгами в свого
друга дитинства Миколи Скриньки. Влітку переїжджає до Києва і підробляє
вантажником, слюсарем, електриком.
У листопаді 1918 р. його насильно мобілізують у так звану добровільну
білу гвардію. Там він зустрічається з Борисом Арабажином, якого добре
знав ще з дитинства. Але Борис помирає на тиф, а Олександр залишається
без документів в сім’ї померлого друга. Ці родичі друга допомагають йому
знайти роботу механіка на паровому млині та олійниці. Невдовзі здібного
механіка помітили й запросили працювати на цукроварню у Малій Висиці,
нині Кіровоградської області.
А зараз про те, як і чому уродженець Полтави Олександр Шаргец став Юрієм
Кондратюком. До середини 1920 року на Україні встановилася Радянська
влада. Треба було думати про подальше життя та роботу. Але як
легалізуватися молодій людині без документів? Сталося так, що 1 березня
1921 року в Києві від туберкульозу помер студент університету,
уродженець міста Луцька двадцятирічний Юрій Кондратюк. Через своїх
київських знайомих мачуха й одержала від учителя Володимира Кондратюка
документи його померлого брата. Так, 15 серпня 1921 року полтавець
Олександр Шаргей став волинянином Юрієм Кондратюком.
Захоплений проектом позаземних мандрівок, Юрій Кондратюк збирає
рукописи, креслення, таблиці й 17 серпня 1925 року їде до Москви. У
Держвидаві підозріло подивилися на дивакуватого відвідувача, але папери
прийняли. І відіслали в Головнауку. У Москві влаштовується механіком
елеватора і у грудні 1925 р. одержує першу премію за вдосконалення
елеваторного обладнання.
У квітні 1927-го Юрія Кондратюка переводять на нове місце роботи – на
будівництво зернових елеваторів у Західно-Сибірську область. Там у січні
1929 року він за власні кошти видає в Новосибірській друкарні дві тисячі
примірників книги “Завоевание межпланетных пространств». Перший
примірник з дарчим підписом: “С почтением пионеру исследований
межпланетных сообщений. От автора Юр. Кондратюка» він надсилає
Костянтину Ціолковському.
Учений зі світовим іменем не залишається в боргу й шле у відповідь книгу
“Исследование мировых пространств ракетными приборами” з надписом на
титульній сторінці: «Многоуважаемому Юрию Кондратюку от автора, 1929 е.
15 февраля».
Невдовзі Костянтин Ціолковський видає свою нову книгу “Космические
ракетные поезда». У передмові до неї він схвально відгукується про Юрія
Кондратюка як одного із активних розробників ракетної справи.
Сам Юрій Кондратюк у цей час продовжує вдосконалювати зерноелеваторне
господарство на неосяжних просторах Сибіру. У місті Камінь-на-Обі до
цього часу вірно служить людям унікальне сховище на 10 тисяч тон зерна.
Його збудували 1930 року за проектом і під особистим керівництвом Юрія
Кондратюка. Прозаїчні цвяхи тоді, як і нині, були товаром вельми
дефіцитним. Тому зерносховище з відвантажувальною естакадою на пристані
спорудили без жодного цвяха. За незвичайний вигляд автор називає своє
створіння “Мастодонтом”. Але та назва доісторичної тварини комусь стала
підозрілою. 31 липня 1930 року Юрія Кондратюка заарештували. І
звинуватили в тому, що він спеціально збудував зерносховище без цвяхів,
щоб воно швидше розвалилось. На той час засудили Ю.Кондратюка на три
роки позбавлення волі. А вже через рік заслання направили працювати
інженером-конструктором із залізобетону в проектне бюро №14 ППОДПУ при
“Кузбасбуді” в Новосибірську. Навесні 1932 року за особистим клопотанням
наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе невинного Юрія
Кондратюка звільнили. Спочатку працює інженером у крайовій конторі “Союз
борошно”, а згодом Головенерго Вищої Ради народного господарства
запрошує його взяти участь у конкурсі проектів потужної
вітроелектростанції в Криму на горі Ай-Петрі.
Та унікальний проект Кримської ВЕС законсервували.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна Юрій Кондратюк вступає
добровольцем у народне ополчення. Він воював Червоноармійцем роти
зв’язку 3 жовтня 1942 р. під час бою біля села Борсуків Калузької
області Юрій Кондратюк пішов шукати розрив телефонного кабелю і з того
завдання він не повернувся.
Є довідка Генерального прокурора (16.03.1970 р.) про те, що Юрій
Кондратюк загинув на фронті в лавах народного ополчення в 1942 році.
Проте документів, які підтвердили б факт загибелі, немає.
Через роки знайшли рідну по батькові сестру Ніну Гнатівну Шаргей. Так,
вона багато років мовчала тому, що присягнула покійній матері зберегти
таємницю брата. Вона пише у своєму поясненні: “..причиною зміни прізвища
братом О.Г.Шаргеєм було прагнення уникнути серйозних наслідків,
пов’язаних із його службою в білій армії. Може, тоді це було єдиним
способом для Олександра Шаргея зберегти волю або навіть життя…”.
Велике значення також має проект Юрія Кондратюка римської РЕС. Він був
видатним творінням часу, а розроблений ним проект вежі цієї станції ліг
в основу будівництва Останківської телевежі.
Контратюк прожив лише 55 років. Проте це коротке життя було таке
яскраве, що дослідники порівнюють його зі сліпучим метеоритом, який
промайнув на небосхилі, а інші кажуть: “Ні!” Доля Юрія Кондратюка швидше
схожа на далеку згаслу зірку, світло від якої і сьогодні йде до людей”.
Іван Полюй (145-1918 рр.)
Уродженець мітечка Гримайлова, тепер Тернопільської області.
Після закінчення Віденського університету він у 1884 р. став професором
Вищої технічної школи у Празі (1899-1900 рр.) її ректор, в 1902 р. –
декан першого в Європі електротехнічного факультету.
Ряд важливих експериментальних результатів отримав в галузі молекулярної
фізики. Значна роль у розробці ряду електростанцій, в тому числі першої
в Європі на змінному струмі (у Празі).
1881 р. – винахід вакуумної лампи (електроосвітлювальної та
газорозрядної). На міжнародній виставці в Празі за це – срібна медаль.
Особливо вагомий внесок його у досліджені катодних променів, які він
провів у 1880-1882 р.р., внісши при цьому дуже багато у розвиток
вакуумної техніки. Ці дослідження стали передвісником відкриття нового
випромінювання, яке і виявив випадково Рентген 8 листопада 1895 р.
1884 р. залучив до роботи студентку Катерину (німкеню). Просив відрізати
коси (були по коліна) для дослідів з лампами і вона погодилася.
У них народилось 15 дітей (6 жило). Дітям дали українські імена.
Пережила чоловіка на 287 літ.
Коли Рентген оголосив про х-промені професор Полюй весь час повторював:
“Мої лампи”, “Мої лімпи”.
Фотографії не виходили, були плями Підставив руку під їх промені і
побачив (рентген). Показав Івану Горбачовському, той сказав не спішити з
публікаціями.
Рентген у 1896 р. бере участь у виставці. У виступі Рентгена не було
жодної згадки про Полюя.
21 січня 1896 р. Полюй зробив знімок морської свинки. 15 лютого в 1896
р. він виголосив про х-промені в Празі. Було жваве листування Полюя з
Рентгеном, Єнштейном.
Удосконалив телефон, підійшов близько до відкриття електрона. І все ж
х-промені були в його житті. Прагне на Україну. Приїхав до Львова.
1916 р. Полюя провели на пенсію. Помер 31 січня 1918 р. Останнє просив
перевезти до Гримайлова.
Михайло Ягель народився 25.10.1991 р. в сибірському селі Зирянево
Іркутської області. Відомо, що дід академіка Лаврентія Янголя був
нащадком запорізького козака, жив з дружиною та двома синами в селі
Рижики на Чернігівщині.
У чернігівському селі родину майбутнього знаменитого вченого односельці
називали “янголами” тобто анголами.
Закінчивши семирічну школу в Сибіру, Михайло Янгель переїхав до старшого
брата який жив у Москві.
Працюючи на ткацькій фабриці, Михайло “захворів” авіацією і 1931 року
вступив до Московського авіаційного інституту імені С.Орджанокідзе. Ще
студентом почав працювати в КБ відомого авіаконструктора Полікарпова.
Молодик конструктор брав участь у розробці винищувачів 1-16 та 1-17,
двомоторного винищувача для супроводу дальних бомбардувальників та інших
літаків. Потім працював у КБ Мікояна 1950 року закінчив Академію
авіаційної промисловості і 4 роки очолював науково дослідний інститут. З
1954 року став першим Головним конструктором КБ “Південне” у
Дніпропетровську, яке очолював 17 р. Він також зробив суттєвий внесок у
вивченні верхніх шарів атмосфери Землі та навколоземного космічного
простору за програмою “Космос”.
Михайло Кузьмин Ягель все своє життя присвятив роботі і виконанню
громадського обов’язку. Така думка рефреном звучала на зустрічі. У своїх
спогадах колишні соратники Михайла Кузьмовича підкреслювали, що головний
конструктор був людиною скромною і роблячи історію ракетно-космічної
механіки, не прагнув увійти аншлаги. Тобто не залишив мемуарів.
В конструкторському бюро, яке очолював Ягель була створена ракета Р-12 –
рекордсмен ракетної техніки. Вона протягом тридцяти років залишилася на
бойовому чергуванні. Крім того з КБ вийшла перша міжконтинентальна
ракета на високо киплячих компонентах палива, перші орбітальні головні і
відокремлюючи частини, військова ракета Р-36 М2, відома в НАТО під
назвою “Сатана”. Ракети носій “Космос” та “Інтеркосмос”, а також
“Зеніт”, котрий став на грані тисячоліття осердям міжнародного проекту
“Морський старт” та багато іншого.
Закінчивши виклад основних його праць Ягель ще запропонував до розробки
ще дві рідинні ракети6 вискогабартину Р-36М і малогабаритну МР-УР 100.
Також у КБ “Південному” були також створені наймогутніша в 60-і роки
ракета СС-9 з розділювальними боєголовками і перша в світі ракета з
орбітальною головною частиною СС-12. Перший “вибір Янгела” простояв на
бойовій варті цілих двадцять років, а створені на його базі ракети носії
“Космос-2” і “Космос 3М” сьогодні використовують як перший ступінь для
виведення на орбіту штучних супутників Землі. До речі, доставка пускових
установок з ракетами Р-12 на Кубу під час так званої Карибської кризи,
дозволили зробити перший крок у напрямку роззброєння.
Ім’я видатного конструктора ракетокосмічної технології, академіка АН
УРСР і СРСР, двічі героя соціалістичної праці, лауреата Ленінської і
Державної премії М.К. Янгеля носить Харківський інститут
радіоелектроніки. На його честь названо вулиці у Києві,
Дніпропетровську, в інших містах України, а також один з кратерів на
місяці. Це ім’я носить і його улюблене Державне конструкторське бюро
“Південне” у Дніпропетровську. Йому навіть поклали пам’ятник у
Дніпропетровську. На його честь роблять багато змагань по ракетних
технологіях.
Корольов Сергій Павлович
Народився в Житомирі. У 1924 р. закінчив першу Одеську будівельну
профшколу і восени того самого року зарахований на перший курс
механічного факультету Київського політехнічного інституту.
У 1934 р. видав працю “Ракетний політ у статосфері”, яку К.Е.
Ціолковський назвав розумною, змістовною, корисною. С.П. Корольов
підкреслив “Просто жити – не можна: жити треба захоплено!”
С.П Корольов розробив ряд проектів керованих ракет, ракетопланів,
балістичних ракет, ракет-носіїв, тощо. Протягом багатьох років
спрямовував роботу провідних науково-дослідних конструкторських
колективів на розв’язання грандіозних комплексних задач, насамперед у
ракетній і космічній техніці. Найвидатніший конструктор
ракетно-космічних систем, які забезпечили дослідження космічного
простору, а саме: першого штучного супутника Землі, запущеного під його
керівництвом 4 жовтня 1957 р., який поклав початок космічної ери;
наступних супутників, що ознаменували почато нової епохи у вивченні
фізичних властивостей космічного простору.
Створив велику наукову школу. За наукові дослідження в 1957 р.
удостоєний Ленінської премії, йому двічі присвоєно звання Героя
Соціалістичної праці.
Його ім’ям названо одне з великих утворень (таласаїду) на зворотному
боці Місяця.
Александров Анатолій Петрович – академік, директор інституту атомної
енергії ім.. І.В. Курчатова. Народвся в сім’ї вчителя у м. Тараса
Київської області. Навчаючись на фізико-математичному факультеті
Київського університету ім.. Т.Г. Шевченка, паралельно працював учителем
у школі, викладаючи фізику і хімію. Після закінчення в 1930 р.
університету за запрошенням А.Ф. Йоффе, почав працювати в
Ленінградському фізико-технічному інституті.
Діапазон наукових інтересів А.П. Александрова дуже широкий – ядерна
фізика, фізика твердого тіла, фізика полімерів. Виконав фундаментальні
дослідження в галузі вивчення електричних властивостей діелектриків,
теорії еластичності полімерів.
У 1936 р. разом з І.В. Курчатовим та іншими вченими розробив метод
протимінного захисту кораблів. Понад 30 років виконує фундаментальні
дослідження з ядерного реакторобудування. Під його керівництвом було
побудовано Сибірську атомну електростанцію, атомний криголам “Ленін”.
Велика його роль у створенні серій дослідницьких реакторів –
водо-водяних реакторів, імпульсно-графітових.
Свою плідну дослідницьку діяльність успішно поєднує з великою
науково-організаційною, громадською роботою. Виховав велику школу
фізиків. Перу А.П. Александрова належить ряд праць.
Леонід Каденюк – перший астронавт незалежної України.
Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 р. на Буковині. Батьки Леоніда
Каденюка були вчителями у рідному селі. Коли Леонідові було 6 років він
бачив по телевізору фільм про пілотів, який йому дуже сподобався. Ще з
раннього дитинства Леонід мріяв стати космонавтом. Він дуже захоплювався
різною інформацією про космос. 12 квітня 1961 року Каденюк почув у
новинах, що Юрій Гагарін, перший чоловік у космосі, який облетів земну
кулю на кораблі – супутнику “Восток”. У 1967 році Леонід Каденюк
закінчив школу у Чернівцях. Після закінчення школи він вирішив поїхати у
Чернігів, щоб здійснити свою мрію: стати пілотом. У Чернігові він
навчався у середній військовій повітряній школі. У 1971 році його мрія
здійснилася. Леонід Каденюк здав випробування пілота і отримав звання
пілот-інструктор.
З 1976 року він навчався літати на різних видах космічних кораблів. У
1996 році Леонід Каденюк був зарахований у групу українських
астронавтів. Він навчався літати на космічних кораблях.
У липні 1996 року Леонід Каденюк прибув для здійснення космічного
польоту у Сполучені Штати Америки. П’ятого грудня він здійснив політ у
космос на американському космічному кораблі “Колумбія”. Екіпаж цього
корабля був такий: Кевін Скребел, капітан корабля, Він стон Скот, Стівен
Ліндсей і жінка астронавт Копана Човла і Леонід Каденюк.
Цей політ тривав 15 день, 16 годин, 25 хвилин і 1 секунда. Леонід
Каденюк був дуже вражений цим польотом.
Після польоту на американському космічному кораблі “Колумбія” Леонід
Каденюк повернувся в Україну. Він працював у національному космічному
агентстві України.
У 1979 році Каденюк отримав повну кваліфікацію. Як космонавт і залишився
працювати у Зоряному навчальному центрі.
Леонід Каденюк був членом Колумбійського екіпажу, одним із шести
астронавтів. Тепер, генерал-майор Каденюк є нагороджений багатьма
титулами, медалями і різними відзнаками. Леонід Каденюк отримав орден
героя України, є генеральним інспектором справи з авіації і космічних
досліджень. Він є автором п’яти наукових робіт.
До видатних фізиків України відноситься Володимир Миколайович Челомей
(м. Полтава). Майже не відоме нам прізвище, зате всі були свідками
запуску автоматичних станцій “Вега”, які вивчали Венеру, комету Галлея і
про це знає весь світ. В.Чоломей – творець “батько” ракети “Протон”, яка
вивела на орбіту “Вегу”.
Література:
Газета “Голос України” №№ 109-110, 21 червня 1997 р.
Газета “Фізика у школі” за 1997-2003 рр.
Часопис управління освіти Івано-Франківської облдержадміністрації
“Поліття” № 22, червень 1992 р.
Г.Г.Кордун “Учням про видатних фізиків”. Київ 1979 р.
Газета “За вільну Україну” за 6.02.1991 р. та 31.01.1991 р.
Газета “Наука і суспільство” №№ 2,3,4, 1991 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
