.

Українські вчені у фізиці (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3677
Скачать документ

Реферат на тему:

Українські вчені у фізиці

Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають
на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська земля
дуже багата на таланти. Цілу плеяду геніальних учених і винахідників,
співаків і композиторів, письменників і поетів вона подарувала людству.
Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі її синам і дочкам
доводилося залишати свій рідний край, поневірятися на чужині і там
збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, бо на отчій землі таланти
їхні не завжди належно оцінювалися, а інколи привласнювалися іншими
народами і видавалися за свої. Про це влучно сказав видатний російський
учений князь М.С.Трубецькой: «…культура, яка з часів Петра І живе і
розвивається в Росії, являється органічним і безпосереднім продовженням
не московської, а київської української культури…». А відомий
український критик І. Дзюба підкреслює, що «конче потрібно повернути
Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими
культурами. Бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь
світ. Чого, наприклад, варті повідомлення типу: «Володимир Коваленко —
«Містер Лазер», або «Михайло Остроградський — батько російської
математики», «Ігор Сікорський — американський учений—
«Людина-гелікоптер», «А. Йоффе — батько сучасної російської фізики».
Вибачте, але всі ці «батьки» і «містери», ці геніальні люди і сотні
інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.

Чомусь ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким ученим, чи
Енріко Фермі — американським ученим, хоча їхні наукові досягнення
пов’язані з цими країнами.

Усім нам нарешті треба усвідомити, що культура і наука кожної нації
належать людству. А наш святий обов’язок шанувати своїх світочів науки і
культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше
самоусвідомлення як нації буде неможливим. Як свідчать енциклопедичні
дані, в дорадянський період понад п’ятсот синів і дочок України здобули
визнання за кордоном. Понад 70 учених-фізиків працюють на теренах
західної науки, їм належить істотний доробок у науковому потенціалі. На
жаль, мало хто з наших земляків має можливість щось прочитати про них.

Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш
замовчуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекладач,
громадський діяч і публіцист, великий патріот, професор Іван Павлович
Пулюй (1845—1919).

Одним із перших застосував поняття квантової механіки для з’ясування
механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами
О. Смакула.

Людиною дивовижного обдарування, ученим з надзвичайним талантом
новатора, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світового
значення, був Микола Пильчиков (1857-1908). Народився в М.Полтаві, в
родині подвижника національного руху Дмитра Пильчикова. Його талант
проявився дуже рано. Уже в гімназії він захоплено займався
експериментами в галузі фізики, хімії, техніки. Ще на II курсі
фізико-хімічного відділення Харківського університету винайшов
електричний фонограф, випередивши на кілька десятиріч зарубіжних учених.
Зокрема Т. Едісона, фонограф якого був механічним. За своє коротке життя
він написав 18 наукових праць, розробив 9 фізичних і фізико-хімічних
приладів, з яких рефлектометр для рідин був визнаний у всьому світі,
розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів
електролізу. Будучи ординарним професором Харківського університету,
Пильчиков створив метрологічну станцію, де проводив практичні заняття та
власні дослідження. Там він започаткував ряд нових методів дослідження
і створив ряд і цінних приладів світового значення (інклінатор,
однонитковий сейсмограф та перший у світі використав Х-промені для
просвічування й діагностики захворювань, відкрив явище
фото-гальванографії винайшов спосіб керування різними механізмами і
пристроями по радіо. У 1899 — 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійснив
експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову
галузь науки — ядерну фізику. Пильчиков сконструював так званий
радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення. Під його
керівництвом почалися дослідження в галузі радіофізики та кріогенної
фізики.

М.Пильчиков завжди був непримиренним до національного гніту, брав
участь у визвольному русі в Полтаві, був членом таємного товариства
«Унія». Все своє життя він боровся за піднесення рідної мови, рідної
науки, за що зазнав переслідувань і цькувань. Доведений до відчаю,
19.06.1908 р. пострілом у серце обірвав своє життя. Так видатний учений
із світовим іменем виразив свій протест проти реакції, тьми, шибениць і
сваволі московських шовіністів.

Великий внесок у розвиток світової фізики зробив директор і засновник
Інституту кристалофізики в Берліні, почесний член Наукового товариства
імені Т.Шевченка, Українського товариства інженерів, почесний член
Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у
с.Борщовичі, що біля Львова. Після успішного закінчення гімназії в
Перемишлі навчався у Львівському університеті, потім у Берлінському, а
згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став
науковим співробітником Геттингенського університету. Опублікував свою
працю, в якій вперше у світі пояснив явище переміщення центрів
забарвлення під впливом електричного поля, чим було започатковано новий
напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його
досліджень механізмів утворення прихованого фотографічного зображення. В
1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі
якого заснував інститут кристалофізики Німецької академії наук. Професор
Стасів усе життя мріяв відвідати Україну і лише один раз це йому вдалося
(1969). Але до рідного села його так і не допустили. Побувавши в Києві,
він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне враження. Однак я не
думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму,
українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».

Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім’ям
пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках
насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених,
які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної
швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної
проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не
можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим
самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився
О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії,
ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора
фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової
діяльності —експериментальна ядерна фізика.

Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри
ХХст. занесли за межі України, зробили вагомий внесок у світову культуру
і науку, що є часткою творчого потенціалу української нації. До таких
учених треба віднести Юрія Кістяківського (1900—19821—директора
інституту ім. Планка, наукового радника президента США Ейзенхауера,
професора Прінстонського і Гарвардського університетів, спеціаліста з
молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі
ядерної фізики і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Михайла
Яримовича — керівника програм з фізики міжпланетного простору і систем
космічних польотів: миколу Галоняка — професора електричної інженери
Ілінойського університету США; Володимира Романіва — дослідника
напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака—професора механіки,
головного проектувальника теплової системи супутників «Тельстар»; Ієна
Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у
Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова — автора теорії первісного
вибуху (він з’ясував генетичний код ДНК); Романа Яцківа, Юрія Даревича,
Марка Горбача, Романа Канюка. Є багато інших провідних учених-фізиків,
серед яких чимало лауреатів, академіків, які займали і займають високі
посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українським корінням жили і
живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник
школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що передбачив роль нейтронів
у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в
Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях
електродинаміки, термодинаміки, оптики, квантової механіки, радіофізики
тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца —директор
інституту фізичних проблем Академії наук, лауреат Нобелівської премії,
основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур,
електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори
тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися
українцями.)

Багато українських учених пережили тяжкі дні випробувань: це і погромні
статті в пресі, й образливі допити і нестерпні тортури з протореною
дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з
них — відомих, маловідомих і невідомих — закатовано, деякі на віки вічні
спочили в колимській мерзлоті. І нині настав благословенний час для
повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, що у часи
найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019