.

Природні іонізуючі випромінювання. Штучні джерела іонізуючих випромінювань. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань. Біологічна дія іонізуючих

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 5429
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Природні іонізуючі випромінювання. Штучні джерела іонізуючих
випромінювань. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань.
Біологічна дія іонізуючих випромінювань.

Радіаційна безпека.

ПЛАН

Природні іонізуючі випромінювання.

Штучні джерела іонізуючих випромінювань.

Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань.

Радіаційна безпека.

1. Природні іонізуючі випромінювання

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних
джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від
них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види
випромінювання потрапляють на поверхню Землі з Космосу і надходять від
радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

( Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше
половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних
джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин
Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час
сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або
взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і
призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від
природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них
одержують більші дози, інші — менші. Це залежить, зокрема, від того, де
вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних
порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях —
відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя
людей.

За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня
ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує
за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350мк
Зв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон,
що утворюється космічними променями.

Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім.
Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють
його ззовні, то у цьому випадку, говорять про зовнішнє опромінення. А
якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді
і потрапляють всередину організму через органи дихання та
кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини
проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно
враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого
джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної
еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел
радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в
організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає
на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під
впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного
походження. В середньому людина одержує близько 180мкЗв/рік за рахунок
калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом
калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу
дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного
ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.

2. Штучні джерела іонізуючих випромінювань

( Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні
установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі
заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів
зв’язку високої напруги тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних
радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових
цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для
виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному
устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як
окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які
одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно
відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді
опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів
інтенсивніші, ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що
породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше
контролювати, ніж опромінення, пов’язані з радіоактивними опадами від
ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені
космічними і наземними природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел
радіації, в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорнобильській
АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС. Про це
достатньо багато і докладно написано в літературі.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина
найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування,
пов’язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для
лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський
апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи,
що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з
раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна
колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень
становить приблизно 1000 Зв на 1 млн. жителів.

3. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося
вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров’я
і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер
радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам’ятати, що радіоактивні
випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів
іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент
перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом
напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом
радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу
спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в
бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х
109Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі
залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого
випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної
тканини. Відповідно розрізняють ( експозиційну, ( поглинену та (
еквівалентну дози іонізуючого випромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в
повітрі, вимірюється в кулонах на І кг (Кл/кг); позасистемна одиниця —
рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна
визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що*
поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в
греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1
рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж/кг).

Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії,
щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого
випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об’єкт однієї і
тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей
ефект, введено поняття еквівалентної дози.

– випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний
еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

4. Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин
іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні
процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під
дією випромінювання, веде до розірвання зв’язків у білкових молекулах,
що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з
іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих
випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо,
становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються
вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню — пер-оксидні сполуки,
що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з
молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого
утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до
порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих
функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в
дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини
відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить,
розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через
мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний
матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних
витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння
випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв’язки,
атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину
починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується.
Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів,
тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв’язки відновлюються, і
клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення
висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають
рекомбінувати; молекулярні зв’язки не відновлюються; виходить з ладу
велика кількість клітин; робота органів розладнується; норма^1ьна
життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що
інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами,
підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не
порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого
випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об’єктом, що
опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий
інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається
біологічним об’єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін,
які спричиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого
випромінювання на організм людини:

(органи чуття не реагують на випромінювання;

(малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в
організмі (кумулятивний ефект);

(випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його
спадкоємців (генетичний ефект);

(різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання.

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку,
щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких
мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі
випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що
у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається
спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям,
їжею або водою і поводять себе по-різному: ( деякі ізотопи
розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо,
полоній), ( деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), (
інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), ( накопичуються в
щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній,
ніобій) тощо.

– випромінювання, потік нейтронів.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за
короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму
може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого
опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими
наслідками променевого ураження можуть бути * променеві катаракти, *
злоякісні пухлини та інше.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають
інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опромінення — порядку
декілька сантизиверів на годину, що реально трапляються при практичному
використанні атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97,
введених 1998 р., як одиниці часу використовується рік або поняття
річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом
накопичення «малих» доз і їхнього сумарного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні,
гранично допустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних
знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.

ГПД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами,
становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних
уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються
канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню
межу, до якої не варто наближатися.

5. Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання
постали майже одночасно з А відкриттям рентгенівського випромінювання і
радіо-• активного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-у перше,
надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в
науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу
випромінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як
правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітиш захисних
заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих
випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

(Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання,
устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє
середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета- і
гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядженю
часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання
персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при
застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення
іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною.
Головні з них такі:

( доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання
і часу впливу;

( інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційне
кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу і
обернено пропорційна квадрату відстані;

( інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою
екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення
радіаційної безпеки:

1. зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист
кількістю»);

2. скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3. збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4. екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають
іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є
свинець і уран. Проте з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть
застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого
скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку,
природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які
виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід
гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від
бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

( Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при
використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє
середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє
опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних
ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а
також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів
можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені
радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

( використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з
джерелами випромінювання у закритому виді;

( герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що
можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє
середовище;

( заходи планувального характеру;

( застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання
спеціальних захисних матеріалів;

( використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки
персонажу;

( дотримання правім особистої гігієни;

( очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних
конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

( використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та
шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених
Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів
діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання
застосування рентгено- і радіологічних процедур або використання їх у
ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов’язують прагнути
до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив
іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим,
відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених стохастичних ефектів.
Уданий час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення
населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і
технічні заходи:

• як виняток необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

• зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове
навантаження;

• впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою
посиленого візуального зображення;

• застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають
дослідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної
безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів.
Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й
ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами
припустимих доз опромінення.

ЛІТЕРАТУРА

Е.П. Жалібо, М.Н. Заввіруха, В.В. Зощарний.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019