РЕФЕРАТ
на тему:
Маловідомі вчені-фізики
Понад 60 років тому в грудні 1930 року дійсним членом Наукового
Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові було обрано вже відомого на той час
30-річного фізика Олександра Смакулу.
На жаль, наша громадськість про цього вченого донедавна нічого не знала.
Народився О.Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького
району на Тернопільщині в селянській родині. Після закінчення сільської
школи навчався в українській гімназії у Збаражі. Проте війна перервала
навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи
гімназії. У 1922 році блискуче завершив навчання в українській гімназії
в Тернополі. Того ж року самостійно виїхав на навчання до університету в
Німеччині і склав вступні іспити до Гетингенського університету. У 1927
році склав докторський іспит і здобув науковий ступінь доктора
філософії. В той самий час працює асистентом у фізичному інституті
професора Роберта Поля.
Кінець 20-х років, як відомо проходив в науці під знаком становлення
фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки. Будучи у вирі
таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї
науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного
випромінювання з твердими тілами. 1930 рік в одному авторитетному
європейському журналі з’являється його стаття, що зробила ім’я автора
відомим у науці.
Поняття і параметри квантових осциляторів були застосовані для опису
радіаційного забарвлення кристалів. Було виведене кількісне математичне
співвідношення відоме як “формула Смакули”. Вона загальновживана й
донині. У 1937 році першим в світі він отримав патент за винахід способу
просвітлення оптики. У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені
навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів.
У 1951 році О.Смакулу запрошують до США на посаду професора
Массачусетського технологічного інституту, при якому в 1964 році він
заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла
фундаментальна монографія професора Смакули “Монокристали. Ріст,
виготовлення і застосування” обсягом близько 500 сторінок. Професор
Смакула – автор багатьох патентів, понад 100 ґрунтовних наукових праць.
Він є почесним членом Товариства Українських інженерів (США),
Американського Оптичного Товариства.
Згадуючи українських фізиків, було б несправедливо обійти увагою нашого
сучасника, відомого вченого в галузі теоретичної фізики, політичного
діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського. Це людина непересічного таланту.
Серед основних його здобутків – розробка оригінальних теоретичних
методів у фізиці конденсованої матерії, створення самобутньої школи зі
статичної фізики. Добре знаний він і як серйозний політик, народний
депутат.
Наукова діяльність Юхновського розпочалася циклом робіт, в яких був
розвинений боголюбовський метод розкладу за плазмовим параметром для
бінарної функції розподілу систем заряджених частинок. У другій половині
50 років Юхновський розробив новий оригінальний метод, який став
методологічною основою і математичним апаратом для дослідження класичних
і квантових систем багатьох частинок – метод колективних змінних. Разом
із співробітниками він побудував послідовну мікроскопічну теорію
розчинів електролітів, узагальнення якої на просторові неоднорідні
системи дало змогу закласти основу сучасної теорії електролітних плівок
і мембран. Разом з учнями він створив кількісну мікроскопічну теорію
гелію-4. Принципово важливі результати здобув Юхновський в теорії
фазових переходів. Значні успіхи досягнуті ним у дослідженні
структурно-невпорядкованих систем, частково збуджених сумішей газів та
нерівноважних процесів.
Останнім часом під керівництвом Юхновського розпочато роботи, які є
особливо актуальними для розвитку нашої держави. Це стосується,
насамперед, створення і розвитку електронної інформаційної мережі з
доступом до світових банків даних і повним набором послуг Internet, а
також дослідження фізичних процесів, що відбуваються в ядерній магмі на
зруйнованому четвертому енергоблоці ЧАЕС.
Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім’ям
пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках
насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених,
які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної
швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної
проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не
можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим
самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився
О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії,
ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора
фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової
діяльності —експериментальна ядерна фізика.
Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри
ХХст. занесли за межі України, зробили вагомий внесок у світову культуру
і науку, що є часткою творчого потенціалу української нації.
До таких учених треба віднести:
Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка,
наукового радника президента США Ейзенхауера, професора Прінстонського і
Гарвардського університетів, спеціаліста з молекулярної кінетики і
спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізики і співавтора
водневої, а потім нейтронної бомб;
Михайла Яримовича — керівника програм з фізики міжпланетного простору і
систем космічних польотів;
Миколу Галоняка — професора електричної інженери Ілінойського
університету США;
Володимира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки;
Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової
системи супутників «Тельстар»;
Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у
Великій Магеллановій Хмарі;
Джорджа Гамова — автора теорії первісного вибуху (він з’ясував
генетичний код ДНК);
Романа Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Канюка.
Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чимало лауреатів,
академіків, які займали і займають високі посади.
Але, безперечно, більшість фізиків з українським корінням жили і живуть
у Росії.
Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної
фізики, Дмитро Іваненко, що передбачив роль нейтронів у будові ядра,
Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола
Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки,
оптики, квантової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну
теорію плазми.
Багато українських учених пережили тяжкі дні випробувань: це і погромні
статті в пресі, й образливі допити і нестерпні тортури з протореною
дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з
них — відомих, маловідомих і невідомих — закатовано, деякі на віки вічні
спочили в колимській мерзлоті. І нині настав благословенний час для
повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, що у часи
найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.
Література
Лень А. Відкриймо наші скарби // Рід. шк. – 1994. – №8. – С.15.
Влох О. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків: Українські
імена у світовій науці.-Львів,1991.-С.121-143.
Долчук М., Палєк В. Попередник славнозвісного Рентгена // Дзвін. – 1996
– . №10-12. – С. 95-101.
Жук Ю. Український Едісон // Освіта. – 1997. – 21-28 трав.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
