РЕФЕРАТ
на тему:
Маловідомі українські фізики:
Іван Полюй, Юрій Кондратюк”
Юрій Васильович Кондратюк – великий син українського народу, один з
головних теоретиків світової космонавтики. Він самотужки опанував основи
наук, розробив оригінальні ідеї міжпланетних сполучень і ще за
півстоліття до старту американського „Аполлона” обрахував схему польоту
космічного апарат на Місяць – аж до дрібниць.
Достовірний життєпис цієї легендарної людини починається з 9 червня 1897
року, коли в родині студента Київського університету Гната Бенедиктовича
Шаргія народився син, якого охрестили Олександром. Мати малюка була
викладачем в одній з гімназій Подолу і несподівано померла у 1903 році.
А коли хлопчику ледь виповнилося тринадцять, батько теж пішов із життя.
І залишився Сашко на руках у своєї полтавської бабусі Катерини
Кирилівни. Немов увібравши в себе сили і дух рано померли батьків
Олександр Шаргій на очах ставав дорослим, не по літах розвивав свій
розум та інтелект. Мине час, і він напише в Калугу Ціолковському: „Над
питаннями міжпланетних сполучень я працюю з 16-річноговіку, відтоді, як
я визначив здійснимість вильоту з Землі. Досягненням цього стало метою
мого життя”. Йому мало було земної кулі, йому тісно було на планеті,
його вабила безмежність Всесвіту. Захопившись думкою про космічні
подорожі, він самотужки опановує вищу математику, фізику, механіку,
астрономію… Закінчивши з відзнакою Полтавську гімназію, Олександр
Шаргій поступає до Петербурзького політехнічного інституту. І знову –
розрахунки, креслення мрії. Але в його життя втрутилася війна: 11
листопада 1916 року студента Шаргія мобілізують в армію. І все ж він
встигає, незалежно від Ціолковського, завершити свою працю. Він доходить
висновку про можливість подолання земного тяжіння з допомогою ракети з
реактивним двигуном. А ще – ракета має складатися з кількох
посудин-баків, наповнених рідким паливом. В міру випорожнення баків,
ракета звільнюється від них…
Життя Олександра Шаргія – це суцільний калейдоскоп знегод, поневірянь,
крутих зламів і драматичних подій. Він пішов на війну, воював на
далекому турецькому фронті. Після революції прагнув повернутися на
батьківщину, але по дорозі додому його насильно мобілізують у білу
армію. Він тікає з ворожого стану і опиняється в рідних у Києві, де
продовжує роботу. Та наприкінці літа 1919 року вдираються деникінці, а
їхній генерал оголошує поголовну мобілізацію під страхом розстрілу. І
знову Шаргій опиняється під білими прапорами… Але навіть уявити собі
не можна, як небезпечно було залишатися білогвардійцем більшовиків! І
тоді родичі дістають Шаргію померлого від туберкульозу вінничанина Юрія
Васильовича Кондратюка… Олександр довго відмагався від такого
„дарунка”. Та заради благополуччя рідних, змушений був піти на це…
Працюючи на Маловисківському цукровому заводі, тепер уже Юрій Кондратюк
завершує завершує рукопис „Про міжпланетні подорожі” і надсилає його на
рецензію у Москву. Відповідь була навдивовижу схвальною, а в жовтні 1926
року газета „Вечерняя Москва” сповістила про народження нового
талановитого вченого. Віддалений від наукових центрів, позбавлений
елементарних умов для наукової творчості учений-самоук видав працю,
оцінити достоїнство якої тоді світ ще не міг. Лише зараз, коли світ з
космосу вирішує свої земні проблеми, стає зрозумілою вся грандіозність
планів Кондратюка. Його було запрошено до Групи вивчення реактивного
руху, якою керував Сергій Корольов, але Кондратюк відвідавши
лабораторію, делікатно відмовився. Чому?.. Швидше за все тому, що всіх
працюючих у ГВРР перевіряли, як-то кажуть, до десятого коліна. Годі вже
й казати про людину, яка живе не під своїм ім’ям. Згодом він бере участь
у конкурсі по розробці проекту потужної електростанції в Криму – і
одержує перше місце. Потім ледь не опиняється у сталінських таборах
через звинувачення у шкідництві. Потім… Потім була нова війна, названа
Великою Вітчизняною. В одному з боїв обірвався телефонний дріт, і
червоноармієць роти зв’язку Юрій Кондратюк зголосився поновити зв’язок.
Уникаючи куль і вибухів снарядів, він подався шукати місце обриву
проводу… І – не повернувся.
Тривалий час вважалося, що Юрій Кондратюк загинув 3 жовтня 1941 року.
Так думали аж до того часу, коли відбувся тріумфальний політ
американського „ Аполлона” на Місяць – за проектом українського генія.
Тоді весь світ дізнався про нашого земляка. Інженер Джон Хуболт, який
очолив групу спеціалістів, що працювали в НАСА і готували проект висадки
людей на Місяць, свою ідею запозичив у російського – а тоді на Заході
всіх людей СРСР називали росіянами – а втора Юрія Кондратюка. Ще один
штрих: весь світ, що найвищою у світі архітектурною спорудою тривалий
час була Останкінська телевежа у Москві. Та мало кому відомо, що в
основу її спорудженню покладено проект Кримської вітрової
електростанції, розроблений Юрієм Кондратюком. Натомість дивна доля
українського вченого народила безліч чуток і поголосів. Приміром, хтось
стверджував, що Кондратюк не загинув, а потрапив у полон до німців,
працював у Пенемюнде, де обраховував Вернеру фон Брауну оптимальні
траєкторії для ФАУ-1 і ФАУ-2, а після війни був засланий на Колиму, де і
помер. За іншою версією, Юрій Кондратюк нібито здався сам у полон, потім
з фон Браном був вивезений до США, де після смерті свого патрона ще
довго працював на американську астронавтику. І нарешті, комусь взагалі
спала на думку, ніби Вернер фон Браун – не хто інший, як Кондратюк,
мовляв, він міг ще раз змінити прізвище…
Швидше за все Юрій Кондратюк (або Олександр Шаргій) загинув смертю
хоробрих під час війни. Але всім своїм життям довів, що насправді смерті
не буває. Хтось сказав, що генії вмирають на землі від вибухів своїх
сердець, але ідеї їхні залишаються з нами на все життя.
Іван Пулюй народився в містечку Гримай лові та Ренопільщині 2 лютого
1845 р. У 1865 р. закінчив навчання в Тернопільській гімназії, у 1869 –
на теологічному факультеті, а в 1872 – на логічному факультеті, а в 1872
– на фізичному відділі філософічного факультету Віденського
університету. У 1877 р. здобув науковий ступінь доктора натуральної
філософії Страсбурзького університету.
Впродовж 1877-1883 рр. працював асистентом фізичної лабораторії та
приват-доцентом у Віденському університеті, але з 1882 р. починає
займатися проблемами електротехніки. Восени 1884 р. його запрошують на
посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої
технічної школи у Празі, де він заснував в 1902 р. кафедру
електротехніки і керує нею до виходу на пенсію в 1916 р. На 1888/89
навчальний рік Пусюя обрали ректором політехніки. Помер Іван Пулюй 31
січня 1918 р. у Празі, де його і поховано.
За видатні наукові, технічні, організаційні досягнення І.Пулюй отримав
різні нагороди, йому було присвоєно почесне звання радника цісарського
двору.
Творча спадщина Пулюя вражає своїм розмаїттям у кожній із зазначених
вище основних сфер. Пулюй як фізик – це віртуозний конструктор і
експериментатор. Він і блискучий популяризатор, що зумів поєднати у
своїх лекціях, статтях і брошурах наукову строгість з прекрасним
літературним стилем. Найважливіші досягнення Пулюя в галузі фізики
стосуються катодних та Х-променів.
Пулюєві праці торували шлях до епохальних відкриттів кінця ХІХ століття,
а саме Х-променів та електронна як складової частинки атомі усіх
речовин.
Великі заслуги Пулюя в дослідженні та практичному використанні самих
Х-променів, і це дає підстави вважати його співзасновником рентгенології
у широкому сенсі цього поняття – як наука про невидимі Х-промені, їхню
природу і сфери застосування. Він домігся найвищої на ой час якості
Х-променевих фотографій, опублікованих у європейській пресі. А виконана
у США одним з Пулюєвих електровакуумних апаратів рентгенограма вперше у
світі зафіксувала перелом людської кінцівки.
Іван Пулюй був також одним із піонерів у бурхливому розвитку
електротехніки, а отже, і промислової революції на переломі ХІХ і ХХ
століть.
Окремо треба сказати про напружену і плідну, упродовж усього життя,
діяльність Івана Пулюя, спрямовану на національне відродження України.
Про ту роль, яку відігравало в його житті служіння українській
національній ідеї, можна судити з висловлювання самого Пулюя:
“Електротехніка, тая найновіша в величава наука, на котрої полі я
чимало потрудився, близька і дорога мому серцю, але ще близша і дорожша
наша мова, наша література і доля народу нашого”.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
