.

Знос і амортизація основних засобів підприємства (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 12666
Скачать документ

Контрольна робота

по курсу: “Фінанси”

Знос і амортизація основних засобів підприємства

Зміст:

1. Знос і амортизація основних засобів підприємства 3

2. Державний борг. Основні причини виникнення та види 9

3. Державний бюджет як економічна категорія 18

4. Список використаної літератури та джерел 23

1. Знос і амортизація основних засобів підприємства

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою
використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг,
надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних
функцій.

Основні засоби підприємства не вічні, вони зношуються. Існують два види
зносу – фізичний та моральний.

Фізичний знос – це поступова втрата основними засобами споживної
вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих
елементів.

Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних
умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо.

Величин фізичного зносу засобів праці залежить від ряду чинників: якості
матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеня навантаження (кількості
змін роботи на добу, тривалості змін, інтенсивності роботи тощо);
кваліфікації працівників, своєчасного проведення оглядів і ремонту
техніки; захисту від впливу атмосферних умов тощо.

Основні засоби, які не використовуються, також зношуються в результаті
дії сил природи.

В Україні ступінь зношення основних засобів у промисловості досягла у
2000р. – 50,1% (1995р. – 48,6%, 1999р. – 49%). Це свідчить про
наближення цього показника до критичної межі та необхідність посилення
заходів щодо оновлення основних засобів.

визначають обстеженням фактичного технічного стану об’єкта, аналізу
строків служби або порівняння вартісних величин за формулою:

,

– відповідно фактичний строк експлуатації та нормативний строк служби
(амортизаційний період), у роках.

Розмір фізичного зносу у вартісному вираженні визначають зіставленням
суми амортизації на певне відновлення вартості об’єкта основних засобів.

Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове
капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних
засобів.

Моральний знос – це знос основних засобів унаслідок створення нових,
більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява
досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить
економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного
зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів
призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується
порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та
устаткуванні.

Є два види (дві форми) морального зносу.

,

де Мз1 – моральний знос першої форми ;

Фп.в, Фв.в –відповідно первісна і відновлювальна вартість основних
фондів.

Зауважимо , що первісна вартість основних фондів показує ту їхню
вартість, яка була до моменту їх морального зносу. А відновлювальна
вартість основних фондів становить їхню вартість (величину) після
морального зносу (тобто відбулась переоцінка основних фондів за тими
цінами, які встановилися після зниження вартості основних фондів
внаслідок підвищення продуктивності праці в промисловості, де
створюються засоби праці). Формула показує втрату вартості в результаті
морального зносу основних фондів.

При другій формі морального зносу з’являються нові засоби праці, які
мають більш високі конструктивні характеристики і експлуатаційні якості.
Іншими словами, нові засоби праці мають вищу продуктивність. З появою
таких засобів праці: їх треба модернізувати, тобто підвищити їхню
продуктивність до рівня нових засобів праці; в разі неможливості
модернізації старі засоби праці вилучаються з основних фондів.
Безумовно, при цьому виникають певні втрати.

Отже, при другій формі морального зносу відбувається зниження вартості
основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

Величину другої форми морального зносу можна обчислити зіставленням
відповідних техніко-економічних показників, які найповніше
характеризують цей вид устаткування (продуктивність, якість тощо), за
такою формулою :

,

де Пз, Пн – відповідно продуктивності морально застарілих і нових
засобів праці.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих засобів через
скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума
нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих засобів.
Вирахуванням з первісної ( відновлюваної) вартості основних виробничих
засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих
засобів.

Зв = [ B(100-I)] : 100,

де Зв – залишкова вартість основних виробничих засобів;

В – відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих засобів;

I – ступінь зносу основних виробничих засобів, %.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних
виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх
придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних
відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні
відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для
обчислення оподатковуваного прибутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати :

на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного
виробничого використання , у тім числі на самостійне виготовлення
основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на
виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні
таких основних засобів);

на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших
способів поліпшення основних засобів.

Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою
їх наступної реалізації інших підприємствам чи використання таких
основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для
такої реалізації;

кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на
консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості
основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх
нарахування.

Відповідно до чинного законодавства суб’єктам підприємницької діяльності
пропонується як базу для нарахування амортизації застосувати залишкову
вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального
ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на
індекс інфляції.

Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної
амортизації. Завдяки прискореній амортизації зменшуються втрати від
морального старіння основних виробничих засобів.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що
без скорочення встановлених нормативних строків служби основних засобів
підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні
відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у
наступні роки.

Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір
оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток.
Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням
норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок
звітного періоду.

,

де А – сума амортизаційних відрахувань, грн..;

Б(- балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок
звітного періоду, грн..;

Н – норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з
груп основних засобів, %.

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду
розраховується за формулою:

Б(=Бз + П( – В( – А(,

де Б( – балансова вартість групи основних засобів на початок звітного
періоду;

Бз – балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що
передував звітному ;

П( – сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення
капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення
основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В( – вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних
засобів протягом періоду, що передував звітному;

А( – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував
звітному.

З наведеної формули випливає, що витрати на придбання основних засобів
збільшують балансову вартість відповідної групи з урахуванням
транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у
зв’язку з таким придбанням , без урахування сплаченого податку на додану
вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.

2. Державний борг. Основні причини виникнення та види.

Формування державного боргу безпосередньо пов’язане з погашенням
зобов’язань за державним кредитом. Разом з тим, на ці процеси впливають
і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи
інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного
бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної
плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує
зобов’язання за державним кредитом.

Державний борг – це сукупність зобов’язань держави за платежами, які
належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів,
товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається
як сума строкових боргових зобов’язань уряду, що виражені в грошовій
формі. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює
багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій.
Так, воно не включає заборгованість за виплатою зарплати, пенсій,
компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін.
Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб’єктом називається уряд,
а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і
на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної
влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов’язань
відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі
визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і
строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.
Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і процентних виплат,
які мають бути сплачені за зобов’язаннями держави на визначені періоди.
Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу
держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути
погашений. Поточний борг – це сума зобов’язань держави, які підлягають
виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

За різними оцінками, величина капітального державного боргу України в
2000р. складала від 80 до 84 млрд. грн. До капітального боргу
включається як довгострокова, так і короткострокова заборгованість.
Кожне з зобов’язань має певний строк і повинно виконуватись відповідно
до укладених угод, або умов емісії та реструктуризації цінних паперів. З
метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт,
який показує, як відносяться суми державного боргу до величини ВВП. За
різними підходами критичний рівень такого відношення складає від 50% до
100% ВВП. Більш високі його показники вважається несприятливими для
забезпечення погашення державною своїх зобов’язань в установлені строки.

Поточний державний борг України в 2000р. складав біля 3 млрд. дол.
Приблизно в таких же розмірах державні органи управління повинні
забезпечити виплати і в наступні роки. Така значна поточна
заборгованість пояснюється тим, що строки погашення державного
капітального боргу є високими. В результаті в умовах, коли величина
капітального боргу тільки наближається до критичної, сума поточного
державного боргу є надто високою. Вона складає біля 12% річного ВВП.

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава,
державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Вважається, що
наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим для фінансового
розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов’язано з
тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати
управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації.
Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов’язаннями є вкладами в
національну економіку, а не відволікають капітал за кордон. Разом з тим,
іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити
додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які
неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

В Україні склалася не зовсім сприятлива структура державного боргу. На
зовнішні зобов’язання випадає біля 80% заборгованості держави. Так, у
2000р. частка зовнішнього боргу до загальної його суми складала біля
82%. Звертає на себе увагу те, що в останні роки величина такої частки
зростає. Крім того, помітним є процес заміщення внутрішнього боргу
зовнішнім, що теж не можна оцінити позитивно з точки зору перспектив
фінансового розвитку держави.

До структури державного боргу України входять такі основні елементи:

Сума всіх розміщених і не погашених державних боргових цінних паперів,
як внутрішньої, так і зовнішньої позики.

Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління
(КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного
балансу, створення державних резервів і вирішення цільових програм. Такі
кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх
фінансових ринках.

Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим
органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть
бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

Заборгованість уряду, державних підприємств і установ за виплатою
заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших виплат населенню.

Заборгованість держави за виплатою залишків вкладів в Ощадному банку
України і компенсацій на них.

Інша заборгованість держави.

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину.
Номінальний борг визначається як величина заборгованості виражена в
грошовій формі в розрахунку на поточний період. Реальний рівень боргу
залежить від темпів інфляції, а також від грошової політики центрального
банку.

Граничний розмір державного боргу України на 31 грудня 2005р.

Внутрішній борг – це заборгованість державних органів управління перед
іншими державними структурами та перед резидентами.

Згідно з Законом України „Про державний внутрішній борг України”, до
державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов’язання
уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять
позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду.
Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних
зобов’язань. Боргові зобов’язання уряду включають випущені цінні папери,
інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані
ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових
зобов’язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі
зобов’язання:

Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами,
вкладеними в державні боргові цінні папери.

Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів
перед комерційними банками.

Зобов’язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки
вкладів в Ощадному банку України.

Грошові кошти, які призначені для погашення зобов’язань з виплати
заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших
передбачених законодавством обов’язкових виплат громадянам.

Зобов’язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за
гарантіями з наданих кредитів та позик.

Компенсація заборгованості суб’єктам підприємницької діяльності з
повернення ПДВ.

З загальної суми офіційно визнаного боргу (яка за оцінками експертів в
2000 році складала біля 25 млрд.грн.) до 80% заборгованості випадає на
НБУ.

З метою регулювання граничних розмірів державного внутрішнього боргу
Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет на поточний
рік, починаючи з 1998р., затверджує граничну суму внутрішнього боргу на
кінець періоду. Така сума є обмеженням для проведення операцій уряду з
позиками та виплатою заборгованості, яка виникла в попередні періоди.

Зовнішній борг – це сукупність зобов’язань державних органів управління
перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та
нерезидентами.

Сума зовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує
величину внутрішнього боргу. Правда, в останні роки спостерігається
відносне скорочення частки зовнішнього боргу в загальній сумі державної
заборгованості. Та загальна частка зовнішнього боргу в структурі
державного боргу є високою.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні
види заборгованості (за джерелами фінансування):

Зобов’язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими
організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану,
Японії, ФРН, США та ін.).

Зобов’язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками
(фідуціарні кредити).

Заборгованість фізичним та юридичним особам – нерезидентам з
обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній
борг України розбивається на такі групи:

Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та
підтримку платіжного балансу країни.

Пов’язані кредити, надані в рамках міждержавних та міжурядових
домовленостей.

Інвестиційні кредити, залучені суб’єктами господарської діяльності під
державні гарантії.

Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними
позичальниками в рамках власних проектів розвитку.

Форми державного зовнішнього боргу та джерела його фінансування
відображено на рисунку.

Форми та джерела державного зовнішнього боргу

3. Державний бюджет як економічна категорія

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет,
він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд з
фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і
втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого
фонду грошових ресурсів країни та його використання на загальнодержавні
потреби. Бюджетні відносини виникають між державою, з одного боку, і
підприємствами, установами, організаціями, населенням – з іншого боку з
приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних
коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

великі розміри;

має силу закону;

у складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його
стійкості.

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні
чинники :

рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного
продукту ;

методи господарювання ( ринкові, командно-адміністративні);

склад системи оподаткування;

масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних
завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів
бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет
завжди використовується державою і був :

фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на
економіку, по управлінню і обороні країни ;

найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери ;

інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело
виплат по соціальному забезпеченню населення ;

інструментом між територіального і міжгалузевого перерозподілу коштів ;

за допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил,
науково-технічний прогрес ;

з бюджету значною мірою фінансуються затрати по охороні навколишнього
середовища, по зовнішньоекономічній діяльності.

При переході до ринкової економіки змінюється роль бюджету, характер
бюджетних відносин, що проявляється у складі і структурі доходів та
видатків .Формування доходної частини відбувається на податковій основі,
все більшого значення набувають платежі від суб’єктів господарювання, в
т.ч. від фізичних осіб. Змінюється співвідношення між прямими і
непрямими податками в напрямку зростання поступлень від прямих податків.

Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєво
важливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної
інфраструктури, вирішення потреб, пов’язаних з добробутом, зайнятістю
населення, соціальним забезпеченням. В умовах ринку бюджетні відносини
повинні будувати таким чином, щоб здійснювати активний вплив на
господарську кон’єктуру, сприяти розвитку ділової активності
підприємців.

Склад видатків державного бюджету України :

фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню
життєвого рівня народу, соціальний захист населення;

фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (
освіта, культура, охорона здоров»я, наука);

фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових
та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;

оборона;

охорона навколишнього середовища;

утримання правоохоронних і митних органів, податкової та
контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої,
виконавчої, судової влади та прокуратури;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної
Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

створення державних матеріальних та фінансових резервів;

обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргів.

Формування доходів державного бюджету багато в чому залежить від методів
господарювання, завдань, які вирішує держава, складу і принципів
побудови податкової системи.

Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок :

податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності
із діючими законами;

частини доходів від приватизації державних підприємств;

надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що
перебувають у загальнодержавній власності;

внески до тимчасово приєднаних до Державного бюджету України
позабюджетних фондів;

надходжень від внутрішніх позик;

дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;

інших доходів, встановлених законодавством України.

Найбільшу питому вагу у структурі доходів Державного бюджету займають
податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів.

Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних
потреб, то має місце бюджетний дефіцити, т.б. це перевищення видатків з
бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і
більшості постсоціалістичних країн, є їх хронічна дефіцитність.

Причинами бюджетного дефіциту можуть бути:

значні інвестиції держави у розвиток економіки. Такий бюджетний дефіцит
є наслідком не кризових явищ, а певної політики уряду, який проводить
значні структурні зрушення у народному господарстві;

негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна,
катастрофа, стихни лиха;

криза в економіці, яка знаходить відображення зокрема і у бюджетному
дефіциті. Такий бюджетний дефіцит важче всього подолати; для цього
повинні бути вжиті заходи по фінансовому оздоровленню економіки; лише за
цієї умови можна розрахувати на збалансування бюджету.

Бюджетний дефіцит в Україні був „успадкований” від колишнього СРСР і
причини цього негативного явища треба шукати ще на початку 1960-х років.

Шляхи подолання бюджетного дефіциту:

оздоровлення економіки країни;

перебудова податкової системи в напрямку зменшення податкового тягаря і
стимулювання ділової активності;

скорочення бюджетних дотацій;

зменшення фінансування державних інвестицій;

запровадження обов’язкового медичного страхування;

економне і цільове витрачання бюджетних коштів;

посилення контрольної роботи за своєчасною і повною сплатою податків;

скорочення видатків на управління і оборону;

використання неемісійних джерел покриття бюджетного дефіциту.

В сучасних умовах дефіциту державного бюджету України законодавчо
обмежується, а джерелами його покриття є державні внутрішні та зовнішні
запозичення.

Витяг із закону „Про Державний бюджет України на 2005рік”

Стаття 1. Установити доходи Державного бюджету України на 2005 рік у
сумі 106.135.385,4 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду
Державного бюджету України – у сумі 80.688.275 тис. гривень та доходи
спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 25.447.110,4 тис.
гривень, згідно з додатком N 1 до цього Закону.

Затвердити видатки Державного бюджету України на 2005 рік у сумі
114.080.879,8 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду
Державного бюджету України – у сумі 88.501.452,1 тис. гривень та видатки
спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 25.579.427,7 тис.
гривень.

Затвердити на 2005 рік:

обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі
2.503.263,1 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального
фонду Державного бюджету України – у сумі 1.192.145,4 тис. гривень та
повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України – у
сумі 1.311.117,7 тис. гривень;

обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 1.611.104,7
тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду
Державного бюджету України – у сумі 290.149,4 тис. гривень та надання
кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі
1.320.955,3 тис. гривень.

Установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на
2005 рік у сумі 7.053.336 тис. гривень, у тому числі граничний розмір
дефіциту загального фонду Державного бюджету України – у сумі
6.911.181,1тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду
Державного бюджету України – у сумі 142.154,9 тис. гривень, згідно з
додатком N 2 до цього Закону.

Список використаної літератури та джерел:

Закон України „Про Державний бюджет України на 2005рік” від 23.12.2004р.
№ 2285-IV

Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет
України на 2005рік” від 25.03.2005р. №2505-IV.

Базидевич В. Д. Державні фінанси: Навчальний посібник. – К.: Атака,
2004.

Кириленко О. П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика): Навч. Посібник.
– Тернопіль: Астон, 2002 – 212 с.

Кудряшов В. П. Фінанси: Навчальний посібник. – Херсон: Олді-плюс, 2002.

PAGE

Резиденти та нерезиденти

Фідуцірні позики

Пов’язані кредити

Недержавні позичальники

НБУ

Негарантований державний кредит

Кредити для створення резервів

Фінансування дефіциту бюджету та платіжного балансу

Закордоні держави

МФО

Кредити під гарантії

КМУ

Зовнішній державний борг

18256787,8 тис. гривень

9451043 тис. доларів США

Державний борг

8317131,1 тис. доларів США

1133911,9 тис. доларів США

18256787,8 тис. гривень

Зовнішній

Внутрішній

Копировал Формат А4

ПКАН.464938.001ТУ Лист

Изм. Лит № докум. Подпись Дата

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Подп

дата

Инв.

дубл

Взам

инв

Подп

дат

а

Инв.

подл

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019