.

Забезпечення ліквідності оборотних коштів. Підвищення рентабельності оборотних активів. Мінімізація втрат оборотних активів в процесі їх використання

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
412 3471
Скачать документ

Реферат на тему:

Забезпечення ліквідності оборотних коштів. Підвищення рентабельності
оборотних активів. Мінімізація втрат оборотних активів

в процесі їх використання

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для
створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують
їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації
продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво
у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком
споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди
обігу зв’язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть
участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення
виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації
вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від
реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість
систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом
безперервного кругообігу засобів підприємства.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на
підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з
яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на
макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи
фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або
сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і
щодо окремих їх статей.

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту
вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного
одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання
оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

де Ко — коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний
період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони
використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такого
формулою:

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує
величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше
оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше
вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може
використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних
коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення
ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у
зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з
постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації
непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення
може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в
оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення
обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок
поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних
коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг
виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш
реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які
сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники:
вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації
продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і
ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в
установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи
визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до
короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії
Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами
власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу)
і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів
(підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та
інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

?o.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує
наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової
стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо
значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є
неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить
про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових
вкладень.

Рис. 1 Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику
вкладення

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник
ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів
підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми
короткострокових зобов’язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву
балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

?п.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

?к.з. — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства
для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у
межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Коли Кц стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною,
а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як відношення
суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III
розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і
III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення,грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою
заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За
значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею
підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують
виробів і ін. до споживачів;

Широке використання прямих тривалих зв’язків;

Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а
також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт
на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної
техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація
виробництва);

Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування
більш дешевих конструктивних матеріалів;

Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого
використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

Удосконалювання системи розрахунків;

Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень
по прямих зв’язках, дострокового випуску продукції, виготовлення
продукції з зекономлених матеріалів;

Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях,
асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з
укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не
сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що
виражається в наступному:

Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує
виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з
даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції
і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів
виробництва.

Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження
нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню
використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної
продуктивності праці.

Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню
собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження
собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний
вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних
фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої
і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під
резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані
(повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних
ресурсів.

У залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів
економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на
виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв’язані з
якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання,
удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів,
застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням
нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально
можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у
процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням
вторинних матеріальних ресурсів.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних
ресурсів відносяться: комплекси заходів, зв’язаних з підвищенням
наукового рівня нормування і планування матеріалоємності промислової
продукції, розробкою і впровадженням технічно обґрунтованих норм і
нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів, зв’язаних
із установленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному
розвитку виробництва нових, більш ефективних видів сировини і
матеріалів.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному
підприємстві – збільшення виходу кінцевої продукції з той самою
кількості сировини і матеріалів – залежить від технічного оснащення
виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації
матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів
матеріальних ресурсів.

Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок
якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.

При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод
оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір
прибутку підприємства.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники:
вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації
продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і
ризику використання.

Список використаної літератури

Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: “Молодь”, 1997.-323с.

Золоторев А.И. Эфективное использование оборотных средств. – Экономика
Украины, 1998.280 c.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460
с., іл.

Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники.
– Фінанси України, № 11, 1996.-245 с.

Оборотні кошти

Високоліквідні активи

Середньоліквідні активи

Низьколіквідні активи

Гроші

Цінні папери

Товари відвантажені

Дебіторська заборгованість

Матеріальні оборотні засоби

Виробничі запаси

Готова продукція

у касі

на поточному рахунку

на валютному рахунку

інші кошти

Із середнім ризиком вкладення

Зі значним ризиком викладення

Витрати майбутніх періодів

Незавершене виробництво

Із найменшим ризиком вкладення

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020