Реферат на тему:
Вплив податкової та амортизаційної політики держави на інвестиційний
клімат в умовах ринкових відносин
Наприкінці 80-х років розпочалось реформування економік країн
Центральної та Східної Європи. В економічну літературу і практику
увійшло поняття “інвестиції”, що багатьма фахівцями ототожнювалось із
поняттям “капітальні вкладення”.
Водночас, на нашу думку, економічна природа інвестицій дещо інша, ніж
капітальних вкладень.
По-перше, інвестиції – це значно ширша економічна категорія, ніж
довгострокове вкладення капіталу.
По-друге, на відміну від капітальних вкладень інвестиції здійснюються
тільки в високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід,
дивіденди.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні
інвестиційні можливості впродовж усього періоду трансформації економіки,
українська держава намагається створити сприятливі умови для розвитку
інвестиційної сфери.
Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових,
економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють
інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.
Таблиця 1
Чинники, що формують інвестиційний клімат держави
До чинників, які забезпечують подолання або зниження ризиків для
інвесторів в Україні, належать наступні: рівень розвитку продуктивних
сил; законодавча база; політична ситуація; стан фінансово-банківської
системи; інвестиційна спроможність населення.
У країну, де процеси вкладення коштів вітчизняними інвесторами проходять
повільно, такими ж темпами будуть надходити й іноземні інвестиції. У
даному випадку вкрай необхідна підтримка держави для реалізації
інвестиційних проектів пріоритетних виробництв.
В Україні на початку 1996 року прямі іноземні інвестиції в економіку
становили 750 млн. дол. США. Серед інвесторів найбільші інвестиції в
економіку вклали нерезиденти із США – 171,4 млн. дол. (22,6 % до
загального обсягу), ФРН – 129,6 млн. дол. (17,3 %), Великобританії –
46,3 млн. дол. (6,2 %), Кіпру – 38,6 млн. дол. (5,1 %), Російської
Федерації – 37,8 млн. дол. (5,0 %), Швейцарії – 35,2 млн. дол. (4,7 %).
Активність і масштабність залучення іноземних інвестицій залежить від
цілого ряду чинників, які відображають політичну стабільність у
суспільстві, рівень удосконалення законодавства та правову гарантію
отримання і привласнення доходу, а також примноженого капіталу та
багатьох інших чинників.
П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв’язок і взаємозалежність
заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні
особливості слаборозвинених країн, він зазначив: “Збереження старих
феодальних традицій” відносно торгівлі, промисловості та ощадливості, в
яких “якісна структура інвестицій часто хибна з погляду національного
розвитку”. Значна частина обмежених заощаджень йде на створення скарбів
із золота та коштовностей, на розкішні житлові будинки, поширеними є ”…
тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном –
легальними та нелегальними шляхами”, що робить недоступним їх
використання національною економікою для внутрішнього розвитку. Втеча
національного капіталу за кордон стала найбільш поширеною і визначальною
рисою сучасної економіки України. Іноземні інвестори знають про це дуже
добре. Тому ніхто не буде інвестувати економіку, де більше половини
доходів розкрадається і вивозиться за кордон. Звичайно, економіка
України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватись за
рахунок власних резервів, але термін такого виходу, за оцінками
спеціалістів, може становити близько двадцяти років.
Україні за останні три роки не вдалося отримати мінімально необхідний
рівень іноземних інвестицій, а потреба в них за різними оцінками сягає
40–50 млн. дол. США.
Виходячи із зазначеного вище, можна зробити певні висновки щодо
поліпшення інвестиційного клімату нашої держави.
Одним із основних напрямів пошуку внутрішніх резервів інвестування є
легалізація вітчизняних капіталів та їх перехід від тіньового оберту до
ринку інвестиційних ресурсів. Таким важелем державного регулювання
ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва є податкова
система.
Податкова система в промислово розвинених країнах відпрацьовувалась
протягом десятиріч, при цьому основні зусилля для її конструювання
зосереджені на формуванні податкових правил.
Так, у США податкова шкала складається з трьох ставок: 15, 25, 34 %, а
Податковий кодекс нараховує більше тисячі сторінок. У ньому зосереджено
близько сотні податкових пільг, які регулярно оновлюються відповідно до
економічної ситуації. Податкове регулювання інвестиційної діяльності
забезпечує потік інвестицій у пріоритетні галузі економіки шляхом
встановлення відповідних податкових ставок та податкових пільг. Ставки
податку на прибуток (від 3 % до 30 %) виступають дійсним регулятором
потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Ще більш ефективне
регулювання інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою
податкових пільг. Окремі податкові пільги надаються суб’єктам
інвестиційної діяльності у процесі створення на Україні спеціальних
економічних зон. Підприємства, які мають інвестиції, на регіональному
рівні можуть звільнюватись від сплати місцевих податків або сплачувати
їх за скороченими ставками залежно від рішення місцевих органів влади.
Так, з метою залучення інвестицій у пріоритетні галузі промисловості для
забезпечення нових робочих місць та працевлаштування персоналу,
звільненого в результаті закриття, проведено перепрофілювання
гірничо-добувних та інших підприємств України. Указом Президента України
“Про спеціальні економічні зони та спеціальному режимі інвестиційної
діяльності в Донецькій області” від 18 червня 1998 р. № 650 / 98 на
спеціально визначених територіях створюються спеціальні економічні зони
“Донецьк” та “Азов” терміном на 60 років.
Відповідно до цього режиму звільняються:
– на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше як на 5
років, починаючи з оподаткування імпортно-експортного мита сировини,
матеріалів, обладнання і закінчуючи податком на додану вартість
обладнання під час їх ввозу в Україну;
– на період реалізації інвестиційного проекту;
– на 3 роки від оподаткування прибуток новостворених, зокрема в період
перепрофілювання, реконструкції підприємства, інвестиції яких
еквівалентні не менше 1 млн. дол. США. З 4 до 6 років прибуток такого
підприємства оподатковується у розмірі 50 % діючої ставки оподаткування.
Вказана пільга діє з моменту одержання першого прибутку;
– від сплати мита в державний інноваційний фонд та сплачується 50 %
установленої форми до Фонду Чорнобиля, та спеціального захисту населення
на період до 2009 року новостворені, та перепрофільовані,
реструктуризовані підприємства у випадку залучення працівників
гірничодобувної та інших підприємств, які закриваються;
– до валового доходу підприємств, розташованих у спеціальних економічних
зонах та на території пріоритетного розвитку з метою оподаткування не
включається одержана у разі інвестування сума інвестицій у вигляді
коштів, матеріальних цінностей та нематеріальних активів.
На прикладі оподаткування прибутку (доходу) підприємств та організацій
можна простежити нестабільність системи оподаткування в Україні. У 1992
році було затверджено валовий дохід, який являє собою суму доходів від
реалізації продукції (робіт, послуг та ін.), а базова ставка
оподаткування доходів підприємств становила 18 % відповідно до Декрету
Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 123-82. З 1.03.1993 р.
об’єктом оподаткування вже встановлено валовий прибуток, тобто прибуток,
який включає в себе позареалізаційні результати та інші доходи,
пов’язані з діяльністю підприємства, незалежно від способу, виду
одержаного прибутку та методу відображення в бухгалтерській звітності.
Основна ставка оподаткування прибутку за І квартал 1993 року була
встановлена в розмірі 30 %, а для окремих видів діяльності, крім
основного, додаткові ставки.
З 1 липня 1997 року вступив у дію новий Закон України “Про внесення змін
у Закон України про “Оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 №
283/97-ВР. Основна ставка податку на прибуток не змінилась (30 %), але
змінились порядок, термін та база оподаткування. Зміна бази
оподаткування обґрунтовувалась тим, що зміна законів про оподаткування
прибутку (доходу) у період з 1992 до 1998 р. Супроводжувалась зміною
переліку затрат, які включаються в собівартість реалізованої продукції
(робіт, послуг тощо).
Такі зміни не дають чіткого відображення динаміки оподаткування прибутку
(доходу) підприємств і організацій за період з 1992 до 1998 р.
У підсумках аналізу оподаткування прибутку (доходу) підприємств,
організацій за вказаний період ми можемо зробити висновок, що протягом 6
років оподаткування на прибуток змінювалось декілька разів. Цей факт
можна, на наш погляд, віднести, до фактора ризику при залученні
інвестицій у передові галузі промисловості. Інвестиційна діяльність у
багатьох випусках залежить від залучення іноземного капіталу. Довгий час
у нас господарювало “імітаційне” запозичення закордонних досягнень,
головним чином за рахунок імпорту техніки на основі кредитів. Пряме
залучення іноземного капіталу в економіку України більш сприятливе, ніж
кредити. Своїх коштів на інвестування у держави не достатньо, а
зарубіжні інвестори не поспішають інвестувати промисловість, тому вона
більш надіється на внутрішні важелі впливу середнього іноземного
інвестора, який вкладає кошти у вітчизняну економіку, його цікавлять дві
умови – захищеність внутрішнього ринку та податкові пільги.
Ще один важливий регулятор інвестиційної більшості – амортизаційна
політика. Підвищення норм амортизації та збільшення сум відрахувань
розширює фінансові можливості підприємств та підвищує їх інвестиційну
активність. Щоб прискорити оновлення морально та фізично застарілих
основних фондів, необхідно підняти на новий більш ефективний рівень
амортизаційну політику. Тут мається на увазі скорочення часу дій норм
амортизації в оброблювальних галузях промисловості, використання методів
прискореної амортизації.
Під методом нарахування амортизації розуміється розподіл вартості праці
за роками їх служби у відповідному системному порядку. У господарській
практиці України в основному використовувались метод рівномірності або
пропорційної амортизації.
Цей метод побудовано на прямій залежності між зносом та терміном служби:
Аг = ОФ/Тн, (1)
де Аг – річна сума амортизаційних відрахувань;
ОФ – повна початкова вартість основних фондів;
Тн – нормативний строк служби основних фондів.
Цей метод дає свої позитивні результати: рівномірність відрахувань в
амортизаційний фонд, стабільність та пропорційність при нарахуванні
амортизації на собівартість продукції, простоту та точність розрахунків.
Але його застосування не завжди забезпечувало повний переклад вартості
основного капіталу на виготовлену продукцію. Утворювалась
недоамортизація основного капіталу, який являє собою пряму втрату
вартості, збиток.
Стимулююча роль амортизації різко підвищується із застосуванням методів
прискореної амортизації, які дають можливості списувати більшу долю
вартості основного капіталу протягом перших років його служби. Найбільш
поширеним у країнах з ринковою економікою є регресивний метод.
Регресивна амортизація здійснюється на основі постійної норми
амортизації, вираженої у відсотках, яка починаючи з другого року
експлуатації належить не до початкової, а до залишкової вартості
(формула 2).
Агі = На * (ОФ – ?АТі-1) / 100, (2)
де На – річна норма амортизації у відсотках;
УАТі-1 – сума амортизаційних відрахувань до і-ро року
експлуатації.
Застосовуючи такий метод протягом установленого терміну амортизації,
неможливо списати всю вартість основних фондів, тому здійснюється
перехід на рівномірний метод амортизаційних відрахувань. Цей перехід
відбувається у другій половині терміну служби, що дозволяє повністю
амортизувати (первинну вартість) основних фондів.
Прискорена амортизація більш точно відображає весь процес зносу
особистого капіталу, активізує вибуття із експлуатації зношеного та
морально застарілого обладнання. Її можливо порівняти з безвідсотковим
кредитом на технічний розвиток підприємства.
Незважаючи на сучасну структуру капітальних вкладень, їхній обсяг став
удвічі меншим за необхідний для простого відтворення основного капіталу.
Це свідчить про те, що у процесі реформування економіки в Україні вчасно
не звернулися до амортизаційних джерел подолання інвестиційної кризи.
Крім цього, одним із напрямів антиінфляційної політики уряду в 1992–1993
роках було примусове зменшення амортизаційних відрахувань із метою
збільшення частини прибутку підприємств, яка оподатковується. Зниження
амортизаційних фондів, які переносяться на собівартість продукції,
здійснювалось двома шляхами: несвоєчасною і неповною індексацією
залишкової вартості основних фондів і штучним збільшенням терміну їх
зношування за допомогою впровадження знижуючих коефіцієнтів на норми
амортизаційних відрахувань.
Для поповнення бюджету за рахунок зниження рівня відтворення основного
капіталу у нашій державі було з 01.07. до 31.12.97 встановлено
коефіцієнт зниження 0,7, а з 01.01 до 31.12.98 – 0,6.
Навколо амортизаційних фондів розгорнулася не тільки боротьба
економічних концепцій, а й політичні ігри, що для економіки є ще
болючішим явищем. Уряд вносить, а Верховна Рада приймає Закон України
“Про Державний бюджет України на 1999 р.”, в якому зобов’язує
перераховувати до державного бюджету 10 % амортизаційних відрахувань
підприємств усіх форм власності. Метою вилучення частини амортизаційних
фондів, на нашу думку, є створення централізованого державного фонду
капітальних вкладень для структурної перебудови базових галузей
економіки. Такої позиції дотримуються деякі політики, що закликають
повернутися до колишньої центральної економіки та суто
адміністративно-комунального управління нею. Щоправда, спосіб, обраний
для досягнення мети, як із погляду економічної теорії, так із
урахуванням катастрофічної нестачі у підприємств засобів для
капіталовкладення завдає більше шкоди, ніж користі.
Про всі “за” та “проти” таких поповнень бюджету для подальшого
перерозподілу написано і сказано достатньо. Проте, на нашу думку, деякі
аспекти залишилися поза увагою. Йдеться про залежність вилучених сум від
особливостей структури основних фондів стосовно регіону, галузі, виду
діяльності та вартості основних фондів. Відповідно і суми прямого
(різниця між понижуючими коефіцієнтами чи певний відсоток) чи
опосередкованого (збільшення частки прибутку до оподаткування за рахунок
понижуючих коефіцієнтів) вилучення можуть бути більшими або меншими.
Відомо, що структура основних фондів кожного підприємства, галузі чи
регіону має свої особливості, які склались історично та обумовлені видом
і асортиментом продукції, яку випускає те чи інше підприємство. Тобто і
вартість основних фондів та їх склад можуть відрізнятися. Різними є і
суми амортизації, від яких розраховуються зазначені вище вилучення.
У 1999 році Верховна Рада приймає Закон “Про внесення змін до Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 06.04.99 № 568. Цим
Законом скасовується централізація 10 % амортизаційних відрахувань і
вводиться коефіцієнт, який знижується до нормативу амортизаційних
відрахувань і дорівнює 0,8. При застосуванні понижуючих коефіцієнтів
відбувається також вилучення коштів підприємств, галузей і регіонів, але
не пряме, а опосередковане – через збільшення прибутку, що підлягає
оподаткуванню і самої суми податку. Застосування понижуючого коефіцієнта
0,8 до сум нарахованої амортизації збільшує прибуток, що підлягає
оподаткуванню на 20 % суми нарахованої амортизації.
На перший погляд може скластися враження, що місцеві бюджети виграють
від збільшення прибутку, що оподатковується. Але в дійсності прибуткові
підприємства при застосуванні понижуючого коефіцієнта сплачують більші
суми податку на прибуток. Досить цікава ситуація виникає з
підприємствами, у яких немає прибутків та збитків. Зменшення суми
нарахованої амортизації робить їх прибутковими. Для збиткових
підприємств немає різниці чи на 20 %, чи на всі 100 % зменшиться сума
нарахованої амортизації. Вони все одно збиткові і ні в якій формі не
спроможні сплачувати “амортподаток”.
Отже, ми можемо зробити висновок, понижуючий коефіцієнт з погляду
вилучення коштів стосується прибуткових підприємств, галузей. Проте для
всіх підприємств, галузей і регіонів втрата полягає в тому, що
підприємства регіону списують менші суми амортизації, ніж вимагає
дійсний знос основних фондів. У результаті втрачаються можливості і
потенціал для своєчасного накопичення сум компенсації авансованого
капіталу в основні фонди. Тож не дивно, що підприємства “показують” все
менші і менші прибутки.
У підсумках аналізу запроваджених методів амортизаційних відрахувань у
пріоритетних галузях можна запропонувати ряд певних заходів
організаційного характеру, а саме:
– інвентаризація основних фондів по всіх підприємствах та обов’язкової
індексації за методиками, що не дозволяють значного розриву між
обліковою та ринковою вартістю (різниця між ними – це “добра” приманка
для боротьби з нею, що відволікає інвестиційні ресурси);
– запровадження податку на майно, який не скільки забезпечить
надходження до бюджету, стільки дозволить встановити контроль за місцем
знаходження, належністю, станом, приміщенням та зміною вартості майна;
– перегляд порядку пільг підприємствам і встановлення жорсткішого
контролю за цільовим використанням коштів, які вивільняються внаслідок
пільг;
– запровадження порядку, при якому до зменшення прибутку до
оподаткування може відноситись сума нарахованої амортизації, скоригована
на коефіцієнт використання потужностей підприємства.
Розглядаючи деякі аспекти впливу податкової та амортизаційної політики
на економіку держави, ми можемо зробити узагальнюючі висновки.
В Україні ще не вироблено єдиної податкової та амортизаційної політики,
яка дала б змогу стимулювати інвестиційний клімат держави.
У зв’язку з цим необхідно переглянути, з погляду економічної теорії та
умов ринкових відносин, практику з централізації частини амортизаційних
відрахувань.
Зміну баз оподаткування прибутку (доходу) потрібно проводити винятково
відповідно до умов, продиктованих економічною ситуацією в країні.
Амортизаційну та податкову політику необхідно проводити таким чином, щоб
стимулювати процес поновлення основних фондів і як результат збільшення
прибутку підприємств.
Потрібно створити таку систему в нашій державі, яка б у рамках
загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати
найсприятливіші режими відновлення основного капіталу та вливання
інвестицій у його розвиток.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
