.

Внутрішні та зовнішні запозичення в Україні: реалії та перспективи (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 9709
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Внутрішні та зовнішні запозичення в Україні: реалії та перспективи

ЗМІСТ

В С Т У П

1. Нормативно-правова база зовнішніх і внутрішніх запозичень в Україні.

2. Прагматизм запозичень в Україні.

3. Взаємовідносини України з міжнародними

фінансовими інституціями в сфері запозичень

4. Напрями розвитку взаємодії України

з міжнародними фінансовими інститутами

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

В С Т У П

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що
перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні
чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться
податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне
місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях
становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким
тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна
сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит,
державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з
економічних питань – ось далеко неповний перелік гострих і
взаємопов’язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно
вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають
труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба
виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної
доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду
країни.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні
відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та
нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового
внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг – сукупність зобов’язань держави перед
резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають
внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає
щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду. Він формується в
результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та
виникнення інших боргових зобов’язань.

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що
виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Питання боргової політики розглянуті у монографічній літературі Василика
О.Д., Юрія С.І., Білухи М.Т., Романіва М.В., Крисюка В.І. і в працях
Каленського М.М., Стефанюка І.Б., Бутинця Ф.Ф. та багатьох інших
авторів. Вченими зроблений значний вклад у теорію і практику організації
державного фінансового контролю в Україні. Разом з тим розвиток ринкових
відносин зумовлює потребу удосконалення в сфері методології,
інформаційного забезпечення здійснення зовнішнього та внутрішнього
боргів України.

Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному
узагальненні і практичному аналізі організації зовнішнього та
внутрішнього боргу України.

Предметом дослідження виступають теоретичні і практичні аспекти
організації боргової політики країни. Об’єктом дослідження є запозичені
фінансові ресурси на засадах строковості та поверненості і платності.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних
економістів – теоретиків і практиків у сфері боргової політики,
законодавчі та відомчі нормативні акти, що регулюють порядок здійснення
фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій в
Україні та контролю за її здійсненням, статистична інформація суб’єктів
контролю.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього
державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань
у зв’язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для
кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом
України.

1. Нормативно-правова база зовнішніх і внутрішніх запозичень в Україні.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та
зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної
Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого
самоврядування із дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом
про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для
забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за
винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної
економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з урахуванням вимог частини другої цієї статті
з метою економії коштів та ефективності їх використання має право
вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов’язань із боргу здійснюються відповідно до
кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають
державні боргові зобов’язання та боргові зобов’язання Автономної
Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу
коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України
або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать
обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку
мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет
Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про
очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у
двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний
бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом
фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах
і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить
державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету
Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають
право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків,
передбачених статтею 73 цього Кодексу). Зовнішні запозичення можуть
здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот
тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час
ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів
Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх
виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових
зобов’язань суб’єктам виключно у межах повноважень, встановлених
відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий
бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового
забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів.

Платежі, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань, належать до
платежів по боргу.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов’язань щодо погашення
та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених
державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою
зобов’язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом
України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного
бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під
державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення
застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку,
передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і
неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за
рахунок майна боржників.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу
Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг
надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно
законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60
відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту
України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї
статті, Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для
приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.

2. Прагматизм запозичень в Україні.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати певну суму відповідних
ресурсів, фінансово-зосереджених в бюджеті, який не лише виконує
розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових
ресурсів держави.

Держава передбачає суму доходів та видатків, регулює через міжбюджетні
відносини усі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.

Форми і методи бюджетної роботи, бюджетного процесу змінюються, але
бюджет завжди є об’єктивною необхідністю.

Держава через бюджет акумулює значну частину національного доходу і
фінансує господарський комплекс та увесь соціально-культурний розвиток,
керує цими процесами, контролює додержання суворої економії коштів і
зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту
бюджету.

Структура доходів і видатків бюджету визначається економічною
спрямованістю суспільства, природою і функціями держави. У країнах з
розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без врахування
безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, через систему податків. У
них розмір доходів бюджету на наступний рік затверджується на основі
приросту чи зменшення доходів порівняно з минулим роком, що пов’язано із
введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх
даних за кілька років. У зв’язку з цим, недоцільно, та і не можна
порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав із
бюджетами держав, що стали на тракт соціально-ринкової економіки,
Україною зокрема, яка перебуває на початковому етапі ринкової економіки
і, де тривалий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом і
зростанням державного централізованого фонду фінансових ресурсів.
Відмова від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету
держави веде до важких наслідків незбалансованості й різкого збільшення
дефіциту бюджету.

Ліквідація такого дефіциту вимагає дійових заходів щодо стабілізації
економіки й вирівнювання видатків із доходами, а це потребує жорсткого
режиму економії коштів, який повинні проводити всі владні й управлінські
структури.

Одночасно поступ України в ХХІ століття не відзначається ні стрімкістю
економічного зростання, ні цілеспрямованістю у вирішенні питань
соціального та економічного характеру. Отже, конче необхідне
збалансування фінансових ресурсів – основного індикатора справжнього
суверенітету України, який можливий тільки на основі ефективної та
конкурентноспроможної, соціально орієнтованої економіки. В кінцевому
підсумку саме рівнем ефективності національної економіки визначається
місце країни в світовому табелі про ранги. А це залежить від взаємодії
верховенства держави на своїй території і її незалежності у сфері
міжнародного спілкування.

Диспропорція макроекономічних агрегатів та окрема інертність мікрорівня
до ринкових інновацій ускладнюють процес структурної перебудови. Причому
фіскальна політика останнього періоду трансформативних зрушень значною
мірою звужує потенційний діапазон політико-економічних рішень,
спрямованих на каталізацію економічного пожвавлення. Бюджетно-видатковий
експансіонізм олігархічність структур, не виступив і не міг виступити
фактором стимулювання структурних зрушень, а жорсткі бюджетні обмеження
не стали основою формування державою середовища відновлення фіскального
потенціалу за рахунок бюджетно-інвестиційної підтримки відтворення.
Дефіцит фінансових ресурсів з одночасним зростанням потреб в інвестиціях
та крайня необхідність поліпшення якісної сторони суспільних благ, що
продукуються державою, створюють нагальні передумови для актуалізації
процесу публічних запозичень. Отже, системі державних запозичень
відводиться одне із основних положень у структурі важелів впливу на
стимулювання економічного зростання.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія,
має такий інтервал розвитку, що визначається, з одного боку, законами
зростання вартості, а з іншого – законами інфляції. Якщо бюджетний
дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об’єктивно приймає
активну економічну форму, а якщо до законів інфляції – то пасивну. Зміст
політики бюджетного дефіциту полягає саме в тому, що держави в умовах
готівково-грошового потенціалу, за допомогою фінансового маневру, не
тільки ефективно пристосувалися до тенденції росту граничних суспільних
витрат, але й стимулювали соціально-економічний розвиток.

Світова практика показує, що пасивну економічну форму бюджетного
дефіциту в умовах стабільної ринкової економіки слід обмежувати 5% до
видаткової частини бюджету. Фінансовий маневр у такому розмірі хоча і
сповільнює падіння рентабельності через зростання граничних суспільних
витрат виробництва, проте не зупиняє економічного росту. Однак, з
позиції загальної політики бюджетного дефіциту цього не достатньо, тому
що покриваються лише вкрай необхідні соціальні витрати, а фінансовий
маневр зростання вартості повністю не виконується.

Використання активної економічної форми бюджетного дефіциту означає, що
додаткові фінансові ресурси спрямовуються, насамперед, на створення умов
розвитку виробництва, активізацію підприємництва і комерції, здатних
перекривати або компенсувати збільшення граничних суспільних витрат
виробництва і стимулювати економічне зростання. Для економічної
стабілізації необхідно мати високорентабельне виробництво товарів
народного споживання, прискорення обороту капіталу.

Таким чином, проведення раціональної політики управління бюджетним
дефіцитом, дає можливість в існуючих межах грошової маси профінансувати
необхідні соціальні потреби, а, головне, стимулювати виробництво –
основу економічного зростання.

Практика світогосподарського розвитку свідчить про суперечливість,
неоднозначність та нерівномірність міжнародної інтеграції, постійну
зміну конкретних форм і методів її реалізації та прояву. Якщо
глобалізація в економіці охоплює перш за все фінансову сферу, то
інтернаціоналізація виробничих та торговельних трансакцій значною мірою
пов’язана з формуванням та розвитком багатонаціонального підприємництва
на основі розширення і диверсифікації транснаціональних фірм та
корпорацій. Саме тому виникає нагальна необхідність врахування в
національній економічній політиці суперечливого впливу
інтернаціоналізації та глобалізації світогосподарських відносин на
економічний розвиток та економічну безпеку держави з метою уникнення як
надмірних побоювань, так і зайвих ілюзій щодо її наслідків. Ось чому,
будь-яка держава в кожний момент свого існування зобов’язана мати
власну, побудовану на національно-державних інтересах фінансову
доктрину, складовою якої, як правило, виступає державне запозичення.

Особливість запозичення України до 2000 року полягає в тому, що його
динамічний ріст відбувався в умовах, коли валовий внутрішній продукт
країни продовжував скорочуватись – в 1997 році на 3%, в 1998 – на 1,7%,
за 1999 рік майже на 3%. Одночасно, за цей період практично не
відбувалося інвестування структурної перебудови національного
господарства, не розроблялося концепції одержання та використання
боргових коштів, не обгрунтовувалось їх цільове використання. До цього
часу уряду не вдалося сформувати дієздатну систему державного управління
ринковими перетвореннями, зміцнити банківську систему. Неефективним та
логічно незавершеним виявився процес приватизації, допущений високий
рівень тінізації економіки. Особливо небезпечним стало зростання
диференціації доходів населення, яка в кілька разів перевищує відповідні
показники в країнах Заходу і виключає можливість посилення соціальної
стабільності у найближчій перспективі.

Усе це зумовило виникнення напруженої ситуації щодо створення
фінансових ресурсів, їх розподілу та використання.

Таблиця 1.

Співвідношення фінансових ресурсів, створених у державі, і фінансових
ресурсів підприємницьких структур

1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р.

Фінансові ресурси, створені в державі, млрд. грн.

53,7

57,4

61,4

92,2

97,9

У тому числі:

– фінансові ресурси підприємницьких структур усіх форм власності, млрд.
грн.

23,5

22,7

21,1

37,3

38,8

Одночасно, в Україні відбувався та відбувається нееквівалентний,
економічно невиправданий перерозподіл фінансових ресурсів між виробничою
і невиробничою та комерційними сферами на користь останньої.

Таким чином, зовнішні запозичення стали невід’ємною складовою
життєдіяльності господарського механізму України.

Так, якщо у 1994 році зовнішній борг України становив 380 млн. доларів
США, то вже в липні 1999 року – 12,100 млн. доларів США, станом на
початок травня 2000 року загальний обсяг накопичених зовнішніх
зобов’язань України досягнув 10,544 млн. доларів США, або майже 44,79
відсотки від обсягу ВВП 1999 року.

Оцінюючи в цілому зовнішній борг України 2000 року, слід визнати, що
уряд прагнув зменшити його розмір та його тиск на господарські процеси
держави.

Проведений на початку року взаємозалік заборгованості уряду перед Росією
у сумі 1099,644 тис. доларів США, став найвагомішим чинником зменшення
рівня зовнішнього боргу. Згідно з угодою, підписаною представниками
урядів двох країн 1 березня 2000 року, зазначену частину заборгованості
України перед Російською Федерацією за спожиті енергоресурси та
розщеплювальні матеріали було скасовано в рахунок погашення відповідних
сум.

До інших виплат, здійснених урядом у погашення зовнішнього боргу,
належить погашення зобов’язань перед Міжнародним банком реконструкції та
розвитку (1,190 тис. доларів США), чергові виплати з погашення кредитів
Міжнародного Валютного Фонду (17,041 тис. доларів США у січні, 103,18532
тис. доларів США у лютому, 22,56695 тис. доларів США у березні та 88,595
тис. доларів США в квітні), виплати та проведення протоколів заліку
зменшення заборгованості перед Туркменистаном за рахунок навчання
туркменських спеціалістів в учбових закладах України (35,2143 тис.
доларів США), остаточна сплата зобов’язань за кредитом, наданим фірмою
Ністо Іваї (6,000 тис. доларів США), а також планові виплати основного
боргу, за фідуціарними позиками та нереструктурованими облігаціями
зовнішньої позики 1995 року.

Таким чином, економіка України в 2000 році дещо змінила вектор свого
боргового зобов’язання. Аналіз економічних реалій свідчить про три
незаперечні факти: скорочення зовнішньої заборгованості на 20% і на
середину 2001 року вона становитиме 9,9млрд.доларів США, стабільна
грошова одиниця при прирості внутрішніх валових резервів, а також
виплата всієї заборгованості по пенсіях і заробітній платі.

Основним джерелом надходження коштів до бюджету стали важелі
монетарного впливу, погоджені урядом із Національним банком: жорстке
регулювання валютного ринку з одночасним викупом іноземної валюти на
внутрішньому ринку, збільшення грошової маси, перед евальвація гривні.
Це привело до зростання інфляції в 2000 році на 25,8%.

Збільшення надходжень коштів в бюджет відбулося також за рахунок
скорочення бартерних схем, взаємозаліків і скасування понад сто пільг
багатьом суб’єктам підприємницької діяльності. Питома вага бартерних
операцій в загальному об’ємі експорту країни зменшилась до 1,5% в
порівнянні з 3,9% у 1999 році; імпорту – відповідно 1,4% із 3%.

Позитивним явищем для бюджету стало майже десятиразове зростання
мінімальної заробітної плати, оскільки багато суб’єктів господарювання
офіційно, із нарахуванням податків, виплачували лише мінімальні ставки,
а решту зарплати “в конвертах”.

Аналіз розвитку боргових процесів в Україні і перспективи формування
нової кредитної заборгованості країни дозволяють припустити значний
вплив обсягів погашення та обслуговування боргу на фінансову
стабільність в державі. Ріст зовнішнього боргу, більше ніж у 13 разів
щодо розміру 1994 року в гривневому еквіваленті та нагромадження
внутрішнього збільшення майже у вісім разів за той же період,
обумовлюють необхідність відволікання значних сум для обслуговування цих
боргів.

Так, у 2000 році Україна тільки Міжнародному валютному фонду виплатила
870 млн. доларів США в рахунок погашення основної суми боргу і 132 млн.
доларів США, як відсотки в рахунок обслуговування боргу.

Одним із вагомих напрямків поступлень коштів в бюджет стало збільшення
зовнішньої торгівлі. Так, у 2000 році в порівнянні з 1999 роком, об’єм
зовнішньої торгівлі збільшився на 21,8% і досяг 28,6 млрд. доларів США,
в тому числі експорт зріс на 25,8% (до 14,6 млрд. доларів США), імпорт –
на 17,8% (до 14 млрд. доларів США). Позитивне сальдо склало 616,5 млн.
доларів США. Зовнішньоторгові операції проводились з партнерами із 189
країн світу. В загальному об’ємі експорту товарів у 2000 році в
порівнянні з 1999 роком збільшилась питома вага чорних металів та
виробів із них, механічних машин і обладнання, продуктів неорганічної
хімії.

Передбачається, що в 2001 році експорт збільшиться на 4,2%, імпорт – на
3,9%.

Більше того, політика запозичень уряду в попередні роки привела до
нерівномірного розподілу боргового навантаження в часовій перспективі.

Отже, загальна сума платежів України по державному боргу у 2000 році
досягла 6,643млн.гривнів і 1703млн.доларів США. При цьому, слід
підкреслити, що зовнішнє фінансування України було припинене у вересні
1999 року, і лише в другій половині жовтня 2000 року Світовий банк
виділив Україні 70 млн. доларів США на реструктуризацію вугільної
промисловості. Водночас кредит Світового банку – це лише незначна частка
зовнішнього фінансування, на яке розраховував уряд у поточному році.
Таким чином, погашення та обслуговування державного боргу в 2000 році
проходило практично при повній відсутності зовнішніх джерел
фінансування.

У структурі зовнішніх запозичень борг міжнародним фінансовим
організаціям складає 45,7%. З цих організацій найпотужнішими кредиторами
України є Світовий банк та Міжнародний валютний фонд, на долю яких
припадає більше 91 відсотка всього боргу перед міжнародними
організаціями економічного розвитку. Так, борг України Міжнародному
валютному фонду на кінець 2000 року становив 2,21 млрд. доларів США. Це
сьомий показник серед усіх країн-боржників МВФ.

Друге місце за часткою в загальному обсязі боргу посідає новостворена в
процесі реструктуризації заборгованість за єврооблігаціями 2000 року.
Станом на початок квітня поточного року сукупний обсяг цих зобов’язань
склав 2,166904 тис. доларів США або 21% загальної зовнішньої
заборгованості. Крім того, значною залишається заборгованість України
перед урядом Російської Федерації за спожиті енергоносії (19% обсягу
зовнішнього боргу). Схему погашення цього боргу встановлено угодою про
взаємозалік заборгованостей між урядами двох країн. Починаючи з 2001
року ці зобов’язання будуть виконуватися шляхом щорічного заліку
орендних платежів у сумі 97,750 тис. доларів США, що мають сплачуватися
Російською Федерацією за перебування Чорноморського флоту РФ на
території України, до повного погашення заборгованості. При такій схемі
погашення боргу, його суму буде анульовано приблизно протягом 20
наступних років.

Змінюється і вектор зовнішнього боргу. Так, якщо на початок 1994 року
заборгованість країнам СНД становила 75,4% усього зовнішнього боргу, то
вже на початок 1997 року – 34,9%, на початок 1998 року – 27,2%, на
початок 1999 року – 20%, а на початок 2000 року – 18,9%. Це свідчить про
зменшення росту боргу, зокрема за поставки енергоносіїв із Росії і
Туркменистану. Одночасно така зміна вказує на ріст державного боргу в
основному за рахунок кредитів, які надають міжнародні фінансові
організації.

Динаміка зовнішнього боргу України характеризується наступним: упродовж
1993 року щодо попереднього року він зріс більше, ніж у 9 разів, у 1997
році приріст зовнішнього боргу становив 8,1%, у 1998 році – 13,4%, а у
1999 році – 11,8%.

Накопичення державного боргу шляхом збільшення бюджетного дефіциту
означає, що за певні видатки, які уряд здійснює сьогодні, доведеться
платити у майбутньому. Такі видатки є обгрунтованими, якщо майбутні
доходи покривають як основну суму боргу (тобто ті витрати, які сьогодні
викликають дефіцит), так і відсотки. На сьогодні в Україні не
вдовольняються ні перша, ні друга з цих умов. Значною мірою дефіцит
використовується для того, щоб фінансувати державне споживання. При
цьому реальні відсоткові ставки державного боргу сягнули таких рівнів,
що їх неможливо компенсувати за рахунок будь-яких реально очікуваних
доходів. Окрім того, через високі відсоткові ставки державний борг по
відношенню до ВВП зростає значно швидше, аніж про це свідчать показники
первинного дефіциту (тобто дефіциту без врахування відсоткових виплат).

За характером утворення й управління державний зовнішній борг України
пройшов три етапи. Перший етап охоплює період 1992-1994 років. У 1992
році на підставі постанови Президії Верховної Ради України від 15 липня,
уряд почав залучати кредити під державні гарантії. Було залучено 1 млрд.
доларів, з яких 104,9 млн. було погашено в першому періоді. Протягом
1993 року державний зовнішній борг становив 3,624 млрд. доларів США, у
тому числі борг зріс на 2,7 млрд. доларів за рахунок урегулювання
заборгованості перед Російською Федерацією.

Другий етап, розпочався з 1995 року і тривав до початку 1997 року. У
1995 році відбулося значне зростання державного зовнішнього боргу.
Порівняно з 1994 роком він зріс на 70%, із яких 46% пов’язано із
початком освоєння ресурсів міжнародних фінансових організацій, а 24%
припадає на зростання боргу перед країнами СНД.

З метою врегулювання прострочених боргових зобов’язань України перед
Російською Федерацією 20 березня 1995 року було укладено міжурядову
угоду про реструктуризацію заборгованості України за державними
кредитами, наданими Росією в 1993 році. Згідно з цієї угодою було
реструктуризовано платежів на загальну суму 1,130 млн. доларів, протягом
1995–1996 років відбувалася сплата лише відсотків за кредит. Термін
погашення цього кредиту почався з 1997 року. Планові платежі з погашення
основного боргу становили 68 млн. доларів. Сума сплати повинна
становити 106,8 млн. доларів щорічно, починаючи з 1998 до 2007 року.
Така реструктуризація дала змогу поліпшити структуру заборгованості за
кредитами, одержаними від Російської Федерації, за рахунок пролонгації
термінів їх повернення і встановлення більш тривалого пільгового
періоду.

Протягом другого етапу під державні гарантії в Україну було залучено
іноземних кредитів на суму 950 млн. доларів.

Третій етап державного зовнішнього боргу розпочався в 1997 році і триває
й досі. Відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 1997 рік”
за рахунок надходжень із зовнішніх джерел дефіцит державного бюджету в
1997 році профінансовано на суму 1,260 млрд. доларів. Залучення коштів
від міжнародних фінансових організацій для фінансування дефіциту бюджету
становило лише 311 млн. доларів США. Баланс державного бюджету 1999 року
був зведений із дефіцитом у 1934 млн. гривень, що на 8,5% менше від
рівня дефіциту 1998 року. Разом із цим було досягнуто скорочення рівня
дефіциту державного бюджету у ВВП із 2,1% за 1998 рік до 1,5% ВВП у 1999
році.

Внаслідок змін, що відбулися на зовнішньому та внутрішньому ринках
запозичень, а також усвідомлення урядом наслідків, до яких ведуть значні
обсяги зовнішніх залучень через значні курсові ризики, докорінно
змінилася структура фінансування дефіциту бюджету. Якщо дефіцит 1998
року на 40% був профінансований за рахунок зовнішніх джерел, то у 1999
році зовнішнє залучення становило – 81 млн. гривень (тобто виплати за
зовнішнім боргом на 81 млн. гривень перевищили фактичні запозичення), а
чисте залучення із внутрішніх джерел становило 2014,5 млн. гривень. В
результаті, зростання державного боргу за 1999 рік становило 1934 млн.
гривень, або 156% від обсягу затвердженого Законом про державний бюджет
на 1999 рік.

Відносною поміркованістю обсягів зовнішніх платежів до виконання у 2000
році державного бюджету України борг трансформувався завдяки проведеній
урядом у січні-квітні цього року реструктуризації державних комерційних
боргів. Станом на початок року загальний рівень державної заборгованості
перед приватними кредиторами становив близько 2,7 млрд. доларів США, з
яких понад 1,5 млрд. доларів мало бути погашено протягом 2000 року. В
результаті проведеної конверсії боргових зобов’язань, обсяг повернення
основної суми зовнішнього боргу у 2000 році було знижено до рівня 185
млн. доларів США і таким чином проблема кризи зовнішніх платежів знову
набула латентного характеру.

Сучасний стан економіки України вимагає залучення кредитних ресурсів у
настільки значних розмірах, які практично можуть надати лише потужні
міжнародні фінансові установи, такі як Міжнародний валютний фонд,
Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський
банк реконструкції та розвитку й інші.

Від Світового банку Україна отримала кредитів на загальну суму біля 2
млрд. доларів США, і вони надавалися та надаються на пільгових умовах,
на термін до 17 років, з відстрочкою сплати та ставкою проценту за
кредит близько 7. Водночас, різкого зростання ВВП не прогнозується. За
умови проведення ринкових реформ, реструктуризації економіки України,
розвитку сільського господарства, вугільної промисловості, металургії
Європейське співтовариство та Європейський банк реконструкції та
розвитку надали Україні кредитів на суму біля 400 млн. доларів США.
Однак, проблема зростання заборгованості за рахунок отримання кредитів
полягає не стільки в їх рості, скільки в ефективності використання
отриманих коштів. Так, тільки в 1998 році валютні резерви Національного
банку зменшилися майже вдвічі, відбулась глибока девальвація гривні, її
курс упав від 1,9 гривні за 1 долар США до 3,427. Ця тенденція
продовжувалась в 1999-2000 роках, продовжується і в 2001 році. За 1
долар США – 5,43 гривні. Від’ємне сальдо платіжного балансу досягає 4,5
млрд. доларів США. Кошти, отримані від Світового банку і ЄБРР, фактично
використовувалися для сплати за енергоносії, покриття дефіциту
державного бюджету, погашення зовнішнього державного боргу, покриття
дефіциту торгового балансу.

Незважаючи на проведену у 2000 році реструктуризацію зовнішнього боргу,
боргове навантаження на бюджет України 2001 року залишається значним.
Загальні витрати бюджету по державному боргу у 2001 році дорівнюють
сумарним витратам зведеного бюджету 2001 на охорону здоров’я та освіту.

Природно, що ситуація, при якій на обслуговування і погашення державних
боргів направляється майже 30% дохідної частини держбюджету, приводить
до “вимивання” бюджетних коштів. Це, у свою чергу, загрожує зниженню
рівня забезпечення соціальних стандартів і уповільненню розвитку перших
зрушень реального сектора економіки, оскільки зменшується розмір
інвестиційних коштів та сукупного попиту. Необхідність погашення боргів
в іноземній валюті посилює тиск на валютний ринок країни і прискорює
інфляційні процеси.

Приведений аналіз структури платежів по державному боргу враховує
врегулювання боргових взаємовідносин з Національним банком. Наприкінці
вересня 2000 року Міністерство фінансів уклало з НБУ угоду про
реструктуризацію боргу шляхом обміну ОВДП з портфеля Національного банку
на процентні облігації внутрішньої державної позики. 25 жовтня 2000
року, в рамках досягнутої угоди, Міністерство фінансів виплатило НБУ
200млн.гривнів в рахунок погашення ОВДП 2000 року. Загальний обсяг
виплат до кінця 2000 року склав 577млн.гривень.

Природно, що міцні міжнародні фінансові організації дотримуються
принципу безперечного повернення позичкових коштів. Тому характерною
вимогою кредитних договорів за їх участю є забезпечення наданих ресурсів
відповідними державними гарантіями.

Основні нормативні акти, що нині регулюють порядок надання гарантій
уряду для забезпечення кредитів іноземних фінансових установ це – Декрет
Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 25-93 “Про надання
державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні
відповідно до міжнародних договорів”, постанови Кабінету Міністрів
України від 3 квітня 1995 року № 234. “Про пріоритетні напрями
використання іноземних кредитів”, від 17 серпня 1995 року № 655 “Про
додаткове забезпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які
надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній
валюті, що залучаються українськими юридичними особами” та від 5 травня
1997 року №114 “Про впорядкування залучення і використання іноземних
кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України,
вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та
обслуговування зовнішнього державного боргу”, а також “Порядок
конкурсного відбору організацій-одержувачів кредитів для реалізації
інвестиційних проектів, що підтримуються міжнародними фінансовими
організаціями”, затверджений спільним наказом Національного агентства
України з реконструкції та розвитку, Міністерств економіки та
Міністерства фінансів України від 16 січня 1998 року № 1/6/15.

Згідно із Положенням “Про порядок залучення іноземних кредитів та
надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов’язань
юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення” від 5 травня 1997 року
гарантії Кабінету Міністрів України надаються для забезпечення іноземних
кредитів, що залучаються у формах:

-кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами,
міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно
до міжнародних договорів України;

-міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням Кабінету
Міністрів України Державним експортно-імпортним банком чи іншими
банками-агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та
міжнародними фінансовими організаціями згідно із законодавством;

– кредитів в іноземній валюті, що надаються юридичними
особами-резидентами, міжнародними фінансовими організаціями, іноземними
банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами й
організаціями відповідно до міжнародних договорів України за умови
обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.

Це означає, що суб’єкт господарювання, який бажає отримати кредит від
іноземної фінансової установи поза міжнародними договорами України, не
може отримати гарантії Кабінету Міністрів України. Одночасно, такі
кредити, якщо вони отримуються, підлягають особливому оформленню у
порядку, передбаченому Постановою Національного банку України від 7
травня 1997 року №144. Гарантією уряду також не можуть скористатися
фізичні особи – приватні підприємці.

Залучення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких
гарантується Кабінетом Міністрів України, здійснюється спеціально
визначеними урядом банками-агентами. Такі банки укладають договори на
агентське обслуговування із державними органами, уповноваженими
Кабінетом Міністрів України, за погодженням із Міністерством фінансів.
Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності
юридичних осіб-резидентів із погашенням на умовах валютної самоокупності
чи із залученням коштів державного бюджету.

$

:

P

eqhOea

$

:

P

„A`„A

dh`„Aa$

T

`„A

T

???????????їни, при цьому вартість предметів застави має покривати
суму основного боргу та відсотків за користування іноземним кредитом, а
також відшкодування витрат на його обслуговування і страхування.

Така система, у разі неповернення кредиту, забезпечує майже
стовідсоткове відшкодування банку-агенту, а отже й урядові, сум
гарантій, це по-перше. По-друге, вона суттєво перешкоджає організаціям
малого та середнього бізнесу, що можуть не мати достатньої кількості
майна для застави, залучати кредити потужних світових фінансових
установ.

При вкладенні основних зовнішніх кредитних ресурсів, отриманих під
гарантію уряду, тільки у великі підприємства (подолати процедурні
бар’єри сьогодні можуть саме вони), суттєво уповільнюється окупність цих
ресурсів, а враховуючи недосконалість механізму контролю за їх
витрачанням, у багатьох випадках не досягається очікуваний результат.

Необхідна розробка процедури й гарантійного механізму зовнішніх
запозичень під гарантії уряду для підприємств малого та середнього
бізнесу. В основі такого механізму повинні бути покладені такі критерії:
спроможність прибуткового використання коштів; виробництво продукції, що
може замінити критичний імпорт; експортні можливості;
конкурентоспроможність на внутрішньому споживчому ринку.

Привабливішим є отримання гарантій уряду під кредити, погашення яких
передбачається здійснювати із залученням коштів державного бюджету,
оскільки надання таких гарантій не потребує укладення договорів застави
чи поруки. Проте, такі гарантії, як свідчить практика, не сприяють
ефективності використання коштів, оскільки підприємство, що отримало
гарантію, не піклується про повернення кредиту. Більше того, інститут
гарантування перетворюється на інститут субсидування. В результаті,
тягар погашення іноземних кредитів, гарантованих урядом, перекладається
на держбюджет, що в умовах дефіциту ресурсів для фінансування
першочергових виплат є вкрай неефективним і соціально несправедливим
використанням бюджетних коштів. Якщо у світовій практиці погашення
заборгованості, в переважній більшості, здійснюється шляхом конвертації
її в акції підприємств, то в Україні суттєву роль в обслуговуванні
заборгованості відіграють нові запозичення. Так, на обслуговування і
погашення державного боргу в 1998 році затрачено майже 10 млрд. гривень,
що відповідає 95% усіх доходів державного бюджету. На цю мету було
витрачено 93% зовнішніх і внутрішніх запозичень.

Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із
бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із
нових запозичень.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його
скорочення, а отже, і зменшення негативного впливу на бюджетний дефіцит
використовуються такі параметри: розмір валового внутрішнього продукту
на одного жителя – відношення суми боргу та суми його обслуговування до
бюджету, а також об’єму експортних надходжень і валового внутрішнього
продукту. В 1999 році в Україні вироблялось валового внутрішнього
продукту на одного жителя 588 доларів. Сума зовнішнього боргу до
валового внутрішнього продукту складає 48%, обслуговування зовнішнього
боргу становить 11% валового внутрішнього продукту щодо об’єму
золотовалютних резервів на одного жителя, в Україні він складає 20
доларів.

Дефіцит державного та місцевих бюджетів, а також значний державний борг
вимагає від держави активної фінансової політики.

Управління державним кредитом полягає у формуванні одного із основних
чинників фінансової політики держави, де вона виступає в якості
позичальника, кредитора та гаранта. Таке формування передбачає
сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску і розміщення
боргових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних
паперів, обслуговування та погашення державного боргу, надання позик та
гарантій.

Найактуальнішим питанням для України в цьому комплексі є обслуговування
зовнішнього боргу, так як платоспроможність за внутрішніми позиками
забезпечується за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за
зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Напружена
ситуація з обслуговуванням зовнішнього боргу пов’язана, в першу чергу, з
відсутністю послідовної політики реформ. Не менш важливим є прийняття
мір по зупиненню таких тенденцій, як зменшення доходів від експорту,
поєднання негативного ефекту дефіциту бюджету та дефіциту поточного
рахунку, існування несприятливого інвестиційного клімату.

Стан обслуговування державного боргу негативно впливає на видатки
бюджету. Так, якщо в 1997 році затрати, які направлялись на
обслуговування та повернення зовнішнього боргу склали 10 % від об’ємів
бюджетних видатків цього року, то в 1999 вони склали 32 % від статей
видатків бюджету. Таким чином, 27% всієї суми, яка направлялась на
повернення та обслуговування зовнішніх боргів, є розмір сплачених
відсотків.

Згідно з проектом бюджету 2001 року обслуговування державного боргу
складе 11,7% і, таким чином, посяде третє місце за пріоритетністю серед
інших видаткових статей. У бюджеті 2000 року вага обслуговування боргу
становила 14,1% консолідованого бюджету, поділяючи друге місце з
фінансуванням освіти, серед видатків державного бюджету ця категорія
мала найвищий пріоритет – 17,2% загального обсягу видатків. Таким чином,
в бюджеті 2001 року передбачається, що вага обслуговування боргу
знизиться на 2,3% серед видатків консолідованого бюджету. В розрахунку
до загального обсягу видатків державного бюджету розмір цієї статті
залишатиметься на першому місці, хоч також знизиться на 2,4%.

Обсяг зовнішнього боргу України станом на 1 січня 2001 року склав
11.178.1млн.доларів США, що на 1.259.5 млн. доларів США менше від
відповідного показника на початок 2000 року. Головними чинниками, які
вплинули на зменшення обсягу державного боргу в 2000 році, стали:

проведення у березні 2000 року взаємозаліку платежів із Російською
Федерацією в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України
відповідно до угоди між урядами від 28 травня 1997 року – сума боргу
зменшилася на 1.099.6 млн. доларів США;

реструктуризація в березні-квітні поточного року облігацій зовнішньої
комерційної позики України – борг скоротився на суму майже 152 млн.
доларів США.

У 2001 році бюджеті видатки на погашення обслуговування державного боргу
досягнуть 14,07 млрд. гривень, або 41,7% загального фонду Державного
бюджету. Враховуючи обслуговування боргів МВФ загальні боргові виплати
становитимуть 18,07 млрд. гривень, або 9,7% до ВВП. На сплату відсотків
з державного бюджету буде направлено 6,98 млрд. гривень, або 20,7% його
загального фонду.

Відволікання значних бюджетних ресурсів на обслуговування державного
боргу негативно впливатиме на економічні процеси господарства України.
Так, відсоткові виплати за державним боргом в 1,6 рази перевищать
видатки Зведеного бюджету на охорону здоров’я, в 1,3 рази – на освіту, в
1,2 рази – на соціальний захист і соціальне забезпечення, в 14 разів –
на науку, у 2,7 рази – на державне управління.

Отже, значні розміри боргових виплат свідчать про те, що бюджетна
система України фактично перетворилася на механізм перерозподілу доходів
від виробничих структур і населення до фінансових установ, що кредитують
потреби уряду.

Аналіз видаткової частини бюджету на 2001 рік свідчить, що продовжується
відтворення методів і механізмів, що ведуть до поглиблення боргової
кризи.

Зокрема, передбачається одержати 4,35 млрд. гривень шляхом розміщення
облігацій державної позики, ці кошти мають бути спрямовані на погашення
внутрішнього боргу в сумі 4,48 млрд. гривень. Для залучення до ринку
комерційних кредиторів передбачається встановити відсоткові ставки за
ОВДП на рівні 35% річних. Тобто при 15%-й інфляції реальна дохідність
ОВДП має становити 20%.

На 1 січня 2002 року граничний обсяг державного боргу прогнозується на
рівні 11.918.3 млн. доларів США, тобто очікуване збільшення боргу у 2001
році складає 740.2 млн. доларів США. Такий ріст передбачається за
рахунок перевищення обсягів запланованих надходжень коштів від
міжнародних фінансово-кредитних організацій над погашенням боргу по цих
же кредитах.

Одночасно прогнозується зменшення внутрішнього боргу протягом 2001 року
на 131.3 млн. гривень. Граничний розмір цієї категорії державного боргу
станом на 1 січня 2002 року не перевищуватиме 17.508.8млн.гривень.

Постає питання про реструктуризацію боргів України перед Паризьким
клубом кредиторів. На початок 2001 року борг України перед Паризьким
клубом, основним кредиторами в якому є Німеччина, США та Туркменистан,
становить 10% від зовнішнього боргу держави, 20% державного боргу
становить борг перед Міжнародним валютним фондом, 6% – борг перед іншими
міжнародними фінансовими організаціями, серед яких Світовий банк та
ЄБРР, 20% – перед Росією. Решту державного боргу становить борг
приватним кредиторам.

Враховуючи те, що весь державний борг України обслуговуватиметься за
номінальною ставкою 35%, то за умови 4%-го зростання реального ВВП і
15%-ї інфляції для отримання співвідношення боргу і ВВП на сталому
рівні, необхідне досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 7,4% до
ВВП. Фактично ж бюджет 2001 року передбачає первинний профіцит бюджету
розміром 3,76% до ВВП, тобто в бюджеті закладено подальше зростання
державного боргу України, що в наступні роки ще більше загострить
проблему його обслуговування.

Слід зауважити, що з кінця 1997 року, в період інтенсивного дострокового
виведення із внутрішнього ринку України коштів, вкладених у державні
цінні папери іноземними інвесторами, основним учасником ринку державних
цінних паперів став Національний банк України, що в цілому негативно
вплинуло на розвиток фінансового ринку. Особливо погіршилася ситуація
при проведенні Міністерством фінансів у серпні 1998 року конверсії
погашення ОВДП, які належали комерційним банкам та Національному банку,
із зобов’язанням сплатити їх у 2001-2004 роках. Із оперативного
управління фінансовим ринком практично було вилучено суму коштів в
обсязі 9,1млрд.гривень, яка належала комерційним банкам.

У 1998-1999 роках Національний банк України самостійно забезпечував
фінансування бюджетних витрат на основі купівлі державних цінних
паперів, що привело до приросту грошової маси за рахунок випуску
Національним банком коштів через первинний фондовий ринок.

Після прийняття Закону України “Про Національний банк України”, яким
визначено, що Національний банк не може бути учасником первинних
аукціонів державних цінних паперів, а може купляти їх лише на вторинному
ринку, роль Національного банку в цьому процесі суттєво змінюється.

Тому відновлення розвитку та функціонування фондового ринку державних
цінних паперів, як механізму залучення на короткий період коштів до
державного бюджету, є надзвичайно актуальним.

У квітні 2000 року Кабінет Міністрів України постановив про відновлення
випуску облігацій внутрішньої державної позики. В 2000 році емісія
облігацій склала майже 5170,869млн.гривень, із яких 1млрд. виділено для
кредиторів, які не погодилися на реструктуризацію єврооблігацій.

За умовами випуску облігацій вони котуються у безготівковій формі на
пред’явника з термінами погашення 28, 63, 91, 182, 273 дні, 12, 18, 24
і 36 місяців, а також на визначену дату. Номінальна вартість однієї
облігації складає 100 гривень.

Паралельно з емісією ОВДП уряд прийняв рішення про випуск облігацій
зовнішньої державної позики, що пов’язано передусім з реструктуризацією
зовнішнього боргу та обміном єврооблігацій із терміном погашення в
2000-2001 роках на цінні папери з тривалішими термінами погашення. З
цією метою Міністерство фінансів України здійснило дві емісії облігацій
зовнішньої державної позики. Перша – випуск облігацій, номінованих у
євро, на суму 1133,331млн.євро із щоквартальним купоном за ставкою 10%
річних. Друга емісія – випуск облігацій, номінованих у доларах США на
загальну суму 1129,329млн.доларів США зі щоквартальним купоном за
ставкою 11% річних.

Особливість другої емісії полягає в тому, що сертифікати власності
облігацій зовнішньої позики можуть придбати як юридичні, так і фізичні
особи. Це дозволяє отримувати щоквартально 8,5 відсотки річних у доларах
США.

Аналіз структури попиту на ОВДП дозволяє стверджувати, що навіть ті
інвестори, які їх купують, використовують ці папери тільки як
короткостроковий інвестиційний актив, майже спекулятивний. Причому,
найголовніше, що передумов для зміни його структури, не готується.

Національний банк намагається активно стимулювати інтерес банків до
ОВДП, запроваджуючи новий механізм рефінансування, однак серйозних
якісних змін не відбувається, так як одночасно НБУ вимагає від
комерційних банків формування страхових резервів під операції з цінними
паперами. Проте, за такої економічної кон’юнктури, яка складається, ОВДП
для банків стають малоефективними.

Починаючи з лютого 2001 року, Національний банк почав виставляти
двостороннє котування на купівлю-продаж відсоткових облігацій
внутрішнього державного займу 2000 року, що дозволяє комерційним банкам
не тільки купляти у Національному банку державні цінні папери, але у
випадку необхідності – продати їх зворотньо. З цього ж часу НБУ провів
три аукціони з первинного розміщення державних облігацій. На продаж
виставлялися три- та шестимісячні ОВДП і облігації з терміном обігу 1
рік. Перші два аукціони стали успішними. На них продано 66000 облігацій
(номіналом 1000 гривень кожна). До бюджету надійшло 61,5млн.гривень:
30,5млн.гривень від продажу тримісячних паперів і 31млн.гривень від
реалізації шестимісячних ОВДП. Прибутковість при погашенні облігацій з
найкоротшими терміновим погашеннями становить 18% річних, а за
піврічними – 19%. Третій аукціон пройшов безрезультатно.

Однак розміщення ОВДП не вирішує проблеми нестачі бюджетних коштів, а
стає потужним фактором утворення дефіциту внаслідок формування
зобов’язань з виплати відсотків. Так, лише в 2001 році розміщення нових
ОВДП стане причиною втрати 812 млн. гривень бюджетних коштів, що будуть
спрямовані на сплату відсотків. Крім того, гарантування державою високих
доходів банківським установам дестимулюватиме їх вкладання у
виробництво, що може похитнути слабкі тенденції економічного зростання.

Безумовно, ситуація з борговим тягарем в Україні знову переходить у
найважчу фазу погашення боргів, що, як свідчить світовий досвід, завжди
сполучена з кризою внутрішнього фінансового ринку, внаслідок істотної
складової зовнішнього боргу в загальній структурі державного боргу, що
веде до уповільнення економічного розвитку.

В Україні не створено довгострокових чинників стимулювання економічного
зростання. Зокрема, ставка кредитування економіки, а також різниця між
відсотковими ставками в національній та іноземних валютах (всупереч
наявній валютній стабільності) вказують на девальваційні очікування;
незважаючи на надмірну ліквідність банківської системи, кредитування
реального сектора економіки залишається на низькому рівні, частка
інвестицій у структурі ВВП (19%) лише змінює капітал, що вибув.

Отже, підтримуючи піраміду ОВДП уряд і Національний банк ставлять дві
цілі.

Перша – залучення до бюджету ресурсів, необхідних для виплати основної
суми внутрішнього боргу, і забезпечення таким чином нульового
внутрішнього фінансування бюджету.

Друга – субсидування комерційних банків України у формі відсоткових
виплат за ОВДП, що є неприпустимим у ринковій економіці.

Світова практика виробила певний механізм виходу держави із скрутного
фінансового стану. В першу чергу, держава вносить корективи в свою
позикову політику. Такі корективи підривають довіру до держави, але вони
сприяють недопущенню фінансового краху. Коригування в подальшому повинно
базуватись на розробці положень зменшення бюджетного дефіциту та
державного боргу. Серед яких є:

– необхідність теоретичних положень та практична реалізація економічних
програм на загальнодержавному та місцевому рівнях по збільшенню випуску
продукції на діючих підприємствах, створення нових виробництв та
підприємств з орієнтацією готового продукту на вітчизняного та
зарубіжного споживача;

– створення конкурентоздатних господарств із різними формами власності;

– наукове обгрунтування та розробка реальної фінансової доктрини держави
та ін.

Існують наступні способи коригування позикової політики: конверсія,
консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням,
відстрочка погашення, анулювання.

Отже, кінцевою метою управління зовнішнім боргом є забезпечення його
обслуговування. В першу чергу, це повнота інформації щодо обсягів та
структури зовнішніх запозичень, а також стану виконання поточних
розрахунків, що є основою для розробки стратегії зовнішніх запозичень.
Наступним кроком є прозорість прийняття рішень щодо залучення зовнішніх
джерел відповідно до можливостей майбутнього їх погашення. І на кінець,
це державний контроль за рухом та структурою зовнішнього боргу.

Однак, застосовуючи відповідні методи подолання бюджетної й боргової
кризи постає проблема зв’язування платіжних засобів, що надходять в обіг
внаслідок викупу Національним банком іноземної валюти на ринку.
Необхідна переорієнтація фінансової політики від підтримки спекулятивних
операцій до активного кредитування суб’єктів господарювання.

Таким чином, маючи об’єктивно обумовлені внутрішні стимули для
широкомасштабного та динамічного піднесення, Україна повинна
застосовувати нестандартні підходи, методи та організаційно-економічні
інструменти для зменшення тиску зовнішнього боргу на господарський
механізм держави, і тим самим сприяти трансформаційним процесам, які
вимагають узгодження національної економічної політики ринкових
перетворень із світовою системою економічних координат.

3. Взаємовідносини України з міжнародними

фінансовими інституціями в сфері запозичень

Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються глибокою економічною
кризою. У зв’язку з цим загострились питання ресурсного забезпечення
економічного розвитку, особливо його фінансової складової.
Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена
насамперед переходом до світових цін на енергоносії, обмеженість
внутрішніх нагромаджень та наявність від’ємного сальдо платіжного
балансу, об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення
господарської рівноваги, забезпечення стабільного економічного розвитку.

З приєднанням України у 1992 році до найвпливовіших міжнародних
фінансових інституцій розпочато інтеграцію у світову фінансову систему.
Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні
фінансові інститути – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк
(СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Відносно низька
вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших
потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до
тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих
принципах міжнародного права. Запозичення здійснюються з метою сприяння
макроекономічній стабілізації у державі і виходу на позитивну економічну
динаміку, забезпечення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менше
4-5%. Позичальниками за такими позиками можуть бути державні банки,
державні адміністрації, Національний банк України, державні
підприємства. Так, Національний банк України під гарантію Уряду отримав
дві кредитні лінії на фінансування малого та середнього бізнесу.

Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями є основним
джерелом інвестиційного фінансування. Результати співпраці України з
міжнародними фінансовими інституціями наведені у табл. 2.

Таблиця 2.

Взаємовідносини України з кредиторами

на світовому фінансовому ринку

(млн. доларів США)

Роки

Фінансові

взаємовід-

носини Всього У т. ч. МФІ Міжуря-

дові

позики Комер-

ційі

позики

9096 3591 2311 1214 66 3757 1748

1998 Отримано 3174,8 797,8 365,8 386 46 325 2052

Погашено 1332,4 103,4 100,4 1 2 594 680

Заборгованість 10938,4 4285,4 2576,4 1599 110 3533 3120

1999 Отримано 2541,6 1037,6 605,6 422 10 1215 289

Погашено 1370,3 538,3 528,3 1 9 418 414

Заборгованість 12109,7 4784,7 2653,7 2020 111 4330 2995

2000 Отримано 2552,6 366,1 246,7 105,2 14,2 26,5 2160

Погашено 4568,6 874,6 835,2 28,2 11,2 1144 2550

Заборгованість 10093,7 4276,2 2065,2 2097 114 3212,5 2605

Основним кредитором України є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Умови
співпраці, які ставить перед Україною МВФ, загалом збігаються з
відповідними пріоритетами вітчизняних економічних перетворень. МВФ надав
Україні кредити «STF» , «Stand-by» та «EFF» (розширене фінансування) на
10, 5 і 10 років відповідно з відстрочкою сплати процентних платежів по
«STF» – 4,5 і «Stand-by» – 3.5 роки. По кредитах EFF проценти
сплачуються відразу, а сума основного боргу погашається через 5 років з
моменту отримання кредиту. Україна отримала кредити на пільгових умовах.
Це виявляється не тільки в наданні пільгового періоду кредитування, а й
ставці за кредит нижче за ставку «Libor», тобто нижче ринкового рівня.

Кредити МВФ спрямовувались Національному банку України на формування
резервів та покриття дефіциту платіжного балансу. Міністерству фінансів
України для покриття дефіциту бюджету та обслуговування зовнішнього
боргу в іноземній валюті. Надання МВФ допомоги Україні у 1998 році
дозволило здійснити поступову девальвацію гривні і уникнути її обвалу з
непередбачуваними для банківської системи наслідками. Позики МВФ для
України, яка має низький кредитний рейтинг у світі, створюють можливість
її доступу до міжнародних ринків позичкового капіталу.

Від Світового банку Україна отримує системні позики та інвестиційні
кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів
економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до Державного
бюджету України. З метою реструктуризації економіки та проведення
ринкових реформ, розвитку деяких галузей економіки Україна отримала
кредити від Світовою банку на термін до 17 років з процентного ставкою
близько 7% річних. Ці кредити надавались Україні також на пільгових
умовах, тобто термін погашення кредиту довший, а відсоткова ставка менша
порівняно з традиційними позиками, що запозичуються на міжнародних
ринках капіталу.

Кошти, які надійшли від Світового банку спрямовувались на покриття
дефіциту Державного бюджету, оплату за енергоносії, погашення
зовнішнього боргу та покриття дефіциту торгового балансу країни.

Світовий банк надає також позики на фінансування інвестиційних та
інституціональних проектів:

• розвиток вугільної промисловості, енергетики, насінництва, системи
теплопостачання, енергозбереження, водопостачання;

• надання технічної допомоги державним установам у сфері приватизації;

• реалізацію інвестиційних проектів муніципальної інфраструктури;

• поліпшення сільськогосподарського виробництва, модернізацію
технологій, застосованих у сільському господарстві;

• впровадження розвинутої автоматизованої системи Державного
казначейства, яка відіграватиме роль ефективно діючого інструменту
виконання бюджету та управління готівковими коштами тощо.

Протягом 1994-1999 рр. на покриття дефіциту бюджету було залучено кошти
системних позик Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), що є
головною установою в групі Світового банку, в сумі 1,8 млрд.дол. Це
забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової
інфраструктури, зокрема банківської системи.

Водночас фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх
запозичень є фактичним їх “проїданням”, невиправданим і невигідним з
точки зору перспектив національної економіки. На противагу цій практиці
необхідно ширше залучати інвестиційні кредити Світового банку. З 1993 р.
за рахунок його позик в Україні реалізуються 16 проектів на загальну
суму близько 2,9 млрд.дол.. та 15 млн. німецьких марок. Крім того, у
проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних
та грантових проекти. Сума позик за ними складає 1 065,8 млн.дол..

Позитивний досвід співпраці України із Світовим банком підтверджує
необхідність і надалі підтримувати з ним тісні стосунки, а також іншими
його структурами (Міжнародною фінансовою корпорацією, Міжнародною
асоціацією розвитку, Багатостороннім агентством гарантування
інвестицій).

Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та
спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших
міжнародних фінансових інституцій, він зосереджується насамперед на
кредитуванні приватного сектора та об’єктів ключової інфраструктури.

Позики ЄБРР зосереджуються насамперед на пріоритетних напрямах розвитку
в Україні малого та середнього бізнесу (17% від загального портфеля
проектів), фінансово-банківської системи (5%), енергетичного сектору
(27%), транспортної інфраструктури (11%), телекомунікацій (9%), систем
водопостачання (3%), агропромислового комплексу (17%), готельної
інфраструктури (1%).

Хоча ЄБРР загалом координує свою діяльність з МВФ та Світовим банком,
фінансування ним проектів в Україні протягом 1999-2001 рр. не лише не
припинялося, а й набувало нової динаміки. Частка фінансування проектів у
загальному портфелі ЄБРР перевищила 7% (попереду тільки Росія, Румунія
та Польща). Радою директорів ЄБРР прийнято нову стратегію діяльності в
Україні. Головна її особливість – спрямованість на підтримку економічних
та структурних реформ у найважливіші сектори української економіки.

4. Напрями розвитку взаємодії України

з міжнародними фінансовими інститутами

Досвід взаємодії України з міжнародними інституціями підтверджує
необхідність суттєвого удосконалення її форм та механізмів. Співпраця,
насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою
фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження
кредитоспроможності держави. Тому практика використання запозичених
урядом та НБУ коштів має бути максимально прозорою. Однак, ситуація, що
склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена ф фінансова політика призвела
до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що залишається ще
багато недоліків та організаційно невідпрацьованих питань. Тому потрібно
прискорити процес обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з
міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері
державних запозичень.

У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової
системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого
співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні
інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні
пріоритети.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що
передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення
інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти
досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми
джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не
послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має
забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними.
Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування
наявних боргових зобов’язань.

Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби
у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов
ефективного їх використання.

Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними
потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними
пріоритетами розбудови економічного простору України. Оптимальне
витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні
та виведенню її економіки з кризового стану. Напрями використання
коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій наведено на
рис.1.

отриманих від міжнародних фінансових організацій за призначенням.

Як видно з наведеної схеми, у структурі зовнішніх запозичень переважає
інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних
позик Світового банку, що склали майже 90% отриманих від нього кредитів,
не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень.
Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати
цільове та ефективне їх використання.

Невиправданою є також порівняно висока (45%) частка використання
запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд.дол.). Це
надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню
ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України за
попередні роки.

Дедалі нагальнішою стає потреба у створенні спеціалізованої фінансової
структури – Українського банку реконструкції і розвитку, через який
здійснювалось би фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме
більш вимогливому та жорсткому відбору інвестиційних проектів,
надійнішому контролю за використанням отриманих коштів.

У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:

– поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької
діяльності;

– продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів
приватизації;

– поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості
державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи
міжбюжетних відносин;

– активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший
їх розвиток на якісно новому рівні;

– подолання корупції тощо.

ВИСНОВКИ

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень є
фактичним їх “проїданням”, невиправданим і невигідним з точки зору
перспектив національної економіки. На противагу цій практиці необхідно
ширше залучати інвестиційні кредити Світового банку. З 1993 р. за
рахунок його позик в Україні реалізуються 16 проектів на загальну суму
близько 2,9 млрд.дол.. та 15 млн. німецьких марок. Крім того, у
проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних
та грантових проекти. Сума позик за ними складає 1 065,8 млн.дол..

Удосконалення взаємовідносин України зі світовим банком базується на
новій стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено
такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика. Опрацьована
українською стороною за участю СБ, вона відповідає внутрішнім програмним
документам щодо економічного і соціального розвитку держави. Реалізація
завдань Програмної системної позики вимагає від урду України
запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту.
Необхідно також чітко розподілити повноваження та відповідальність між
Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами і
підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими
позичальниками.

Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в
Україні його “працюючих активів”. Для цього необхідно спільно з
керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду
портфеля проектів, посилити контроль за виконанням міністерствами та
іншими органами своїх зобов’язань у взаємовідносинах з ЄБРР,
удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу
великих інвестиційних проектів.

Необхідно здійснити також конкретні заходи для геостратегічної
диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи
європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати
співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями,
Європейською Асоціацією вільної торгівлі )ЄАВТ) та іншими організаціями.

Додатковим джерелом фінансування регіональних проектів є Організація
Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої
входить Україна. Відповідно до угоди про заснування Чорноморського
банку торгівлі і розвитку (червень 1999 р.) його діяльність
спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн
Чорноморського регіону. Він діє як банк розвитку, кредиторами та
позичальниками якого виступають країни-засновники.

Для подальшого залучення зовнішніх джерел необхідно постійно і ґрунтовно
вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і
регіонального масштабів на предмет використання їхніх можливостей доля
фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО,
ФАО, ЮНЕП, Регіональні банки економічного розвитку).

Скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик,
тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався;

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні е
однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час
її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка
яких функціонує нормально і за п’яти-, і за десятивідсоткових рівнів
бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід
мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих
країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не
його розмір сам собою має принципове значення для функціонування
економіки.

Список використаної літератури.

Конституція України.: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – : Преса. Україна ., 1997.-80с.

Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування
“( Відомості Верховної Ради України , 1994 р., №22 ,ст. 144, №26 ,ст217)
.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві позики і збори” від
20.05.1999р. – №56-93.

Бозарова Т.В., Толстинов А.И., Ахмеджанов Т.Ю. и др. Роль финансов в
социально-економическом розвитии страни. – М: Финанси и Статистика, –
1986. – 230 с.

Белгавен Прес Місцеве самоврядування у новій Європі; Регульська Й.
Реформування місцевого самоврядування у Центральній та Східній Європі
(Лондон і Нью-Йорк, 1993)/Фонд Україна – США. Програма Сприяння
Парламентові України, 13с.

Бутко І.П., Пухтинський М.О., Руденко В.М, Нравченко В.І. Місцеве
самоврядування в Україні Історія. Проблеми. Пропозиції / Фонд сприяння
становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування
України. – К.:1999. – 160с.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К: Вища
школа. 1997. – 383 с.

Васильева М.В. Местные бюджеты в современных условиях. – М.: Финанси и
статистика, 1987. – 110 с.

Ролінова Т.Методологічні засади розмежування функцій державного
управління і місцевого самоврядування // Економіка України. – 1996. –
№4. – с.48-52.

Деркач М. Бюджетний дефіцит. // Економіка України.-1995.-№1.-с. 12-30.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування. – Страсбург, Рада
Європи, від вид і доп.- травень 1990.

Кириленко М., Татаренко В. Міське господарство і проблеми формування та
використання бюджету. // Економіка України.-1996.-№8.-32-38с.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. –К.: Знання.,
1999.-487с.

Кравченко В.І. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та
регіональне самоврядування України.-1992. –Вип.1.-22-29с.

Кравченко В.І. Про компетенцію місцевих органів влади // Місцеве та
регіональне самоврядування України. – 1994. Вип. 3(8).-66-69с.

Чумаченко Н.Г. Бюджетний дефицы /Ин-т эконом. Пром-ти.-
Донецк,1994.-69с.

Юрій С.І., БескидЙ.М. «Бюджетна система» НІОС , Тернопіль,2000р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019