Реферат на тему:
Власні кошти банку в системі його ресурсної бази
Постановка завдання. Для здійснення діяльності в умовах ринку
будь-якому комерційному підприємству необхідні ресурси. Стосовно їх
акумулювання воно як позичальник вступає в економічні відносини з іншими
суб’єктами, які господарюють, і приватними особами – як кредиторами.
Акумульовані ресурси становлять ресурсну базу даного підприємства.
Комерційні банки, виступаючи комерційними підприємствами особливого
роду, формують свою ресурсну базу із вільних коштів (оборотних ресурсів)
держави, юридичних і фізичних осіб для подальшого їх розміщення з метою
отримання доходу.
У літературі, присвяченій цій темі, існує певне нерозуміння сутності
цього поняття.
Л.Г. Батракова називає ресурсною базою банку його кредитні ресурси –
залучені і позичені кошти. Не можна погодитися з виключенням Л.Г.
Батраковою зі складу ресурсної бази банку власних його коштів, що за
своїм економічним змістом цілком відповідають принципам формування
ресурсів банку. Дійсно, акціонер банку є, по суті, його кредитором, він
довіряє банку деяку суму вільних коштів в обмін на частку участі в
банківському бізнесі, виражену в паях чи акціях. Власні кошти (капітал)
банку відрізняються у зв’язку з цим від залучених і позичених коштів
своєю стійкістю.
Відмінності між залученими і позиченими коштами істотні: в першому
випадку ініціатива залучення засобів належить майбутнім кредиторам
банку, а в другому – самому банку (боргові зобов’язання). Крім того,
залучені і позичені кошти відрізняються за режимом надання коштів:
міжбанківський кредит (МБК) надається одним банком іншому на підставі
укладеної між ними генеральної угоди в межах установленого ліміту, а
кредити іншим юридичним особам видаються банком від випадку до випадку і
кожного разу питання про надання кредиту розглядається окремо. Винятком
є надання кредитної лінії найбільш надійним кредитопозичальникам банку.
Кредити юридичним особам видаються з метою одержання доходу, а МБК
залучаються для підтримки певного рівня ліквідності.
Ототожнення ресурсної бази банку з пасивами його балансу не допустимо.
Очевидно, що пасиви балансу не дорівнюють банківським ресурсам.
Наприклад, при розрахунку власних коштів (капіталу) банку як частини
ресурсів з них віднімаються суми вкладень у діяльність інших юридичних
осіб, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів, простроченої
дебіторської заборгованості.
Структура ресурсної бази банку має принципову відмінність від
аналогічної структури українських підприємств. Суть розходжень полягає в
тому, що власний капітал банку складає меншу частину всіх його коштів, а
зобов’язання – найбільшу. В української фірми спостерігається зворотна
пропорція власного і позикового капіталу. Причина цього – особлива роль
банку в економіці як фінансового посередника, його виняткове право
прийняття внесків юридичних і фізичних осіб, унаслідок чого банк не може
функціонувати переважно на основі своїх власних коштів. Саме
зобов’язання банку, залишки на поточних і інших рахунках клієнтів
забезпечують комерційний банк оборотним капіталом.
У зв’язку з цим банк може дотримуватися однієї з двох стратегій
підтримки оптимального співвідношення власного і позикового капіталу:
– орієнтація на фіксовану рентабельність і максимальну ліквідність;
– орієнтація на максимальну рентабельність і фіксовану ліквідність.
Сучасні українські банки найчастіше вибирають другу стратегію – прагнуть
до максимальної рентабельності при певному рівні ліквідності. Це
виправдано, оскільки прибутковість банківського бізнесу в Україні
коливається в широких межах, змушуючи управлінський персонал банку
приділяти проблемі прибутковості значну увагу. Проблема ліквідності
проявляється не настільки гостро, однак у певний момент стає вузловою,
тому що банки найчастіше занижують необхідний рівень ліквідності. Ми
вважаємо, що в процесі подальшого розвитку української банківської
системи банки повинні поступово переходити до першої стратегії –
досягненню максимальної ліквідності при фіксованому рівні
рентабельності.
Але для того, щоб випускати платіжні засоби і здійснювати за рахунок їх
кредитування підприємств, банк повинен мати ресурси. Тут перетинаються
такі найважливіші функції банків, як заміщення готівки; скорочення
витрат обігу; акумулювання вільних коштів; перерозподільна
(кредитування).
Більшість сучасних теорій пояснює існування банків тим, що вони
доповнюють недосконалість фінансової системи – розділяють крупні цінні
папери (номінал яких значно перевищує можливості інвестування більшості
населення) на менші номінали у вигляді вкладів, доступних мільйонам.
Викладення основного матеріалу. Опис системи ”Банк” виходить далеко за
межі даного дослідження.
Для стійкості будь-якої динамічної системи їй необхідний надійний
фундамент – яка-небудь підсистема чи група підсистем – як основа всієї
системи. Основою функціонування банку як комерційної фірми є здійснення
ним активних операцій, для проведення яких комерційний банк акумулює
вільні кошти суспільства. Таким чином, очевидно, в рамках цього
дослідження базовими для системи ”Банк” є дві підсистеми – ”Активи” і
”Ресурсна база” (рис.1).
Виділення цих підсистем відображає взаємозв’язок і взаємозумовленість
ресурсної бази комерційного банку і його активів. Аналіз і управління
ресурсною базою здійснюється виходячи з потреб управління активними
операціями банку (їх розширенням або диверсифікацією).
При цьому найбільш істотними показниками, що відображають взаємний вплив
активів банку і його ресурсної бази, є:
– спред – ціновий показник, що характеризує різницю між процентними
ставками розміщення і залучення коштів;
– загальна процентна маржа – різниця між процентними доходами і
процентними витратами, розділена на сукупні активи;
– чиста процентна маржа – різниця між процентними витратами і доходами,
віднесена до робочих активів;
чутливість – залежність поточної вартості активів і пасивів від зміни
процентних ставок.
Рис. 1. Система ”Банк”
Різні елементи системи ”Ресурсна база банку” знаходяться під досить
інтенсивним взаємним впливом. Наприклад, власні кошти банку можуть
зменшитися, збільшивши при цьому його позикові кошти у випадку
конвертації акцій у боргові цінні папери; нарощування залучених коштів з
метою розширення активних операцій банку вплине на величину власних
коштів банку, вимагаючи їх збільшення для підтримки нормативу
достатності капіталу.
Такі показники дозволяють порівнювати активи і пасиви банку в розрізі
видів, сум і термінів.
Ресурсну базу банку у свою чергу необхідно аналізувати як систему
(рис.2), якою вона є за рядом ознак.
Вона цілісна, тому що неможливо звести властивості системи ”Ресурсна
база банку” до суми властивостей складових її елементів, а також вона
має відносну незалежність від інших аналогічних систем, що дозволило
вибрати ресурсну базу банку як предмет дослідження. У системі ”Ресурсна
база банку” існує мета – забезпечити власне існування кредитної
організації і її основної діяльності необхідними ресурсами.
Система ”Ресурсна база банку”, як і всі економічні системи, добре
структурована, але при цьому процеси, що протікають у ній, структуровані
слабко. Можна досить докладно описати склад ресурсної бази банку, але
досить важко уніфікувати процеси формування і управління нею, тому що
вони постійно змінюються і розвиваються.
Загальна структура системи подана на рис. 2.
Крім традиційно виділених вітчизняними економістами підсистем – власні,
залучені і позичені кошти – автор виділяє четвертий елемент: кошти,
прирівняні до власних. Справа в тім, що частина чужих коштів, довірених
банку, постійно знаходиться в його розпорядженні. У розмірі свого
стабільного (незнижуваного) залишку вона може бути прирівняна за режимом
використання до його власних коштів. Важливість виділення коштів,
прирівняних до власних, обумовлена об’єктивною потребою економіки в
довгострокових кредитах. Сучасна понадкороткострокова структура
банківських ресурсів не дозволяє банкам здійснювати довгострокові
вкладення. У той же час стійкі незнижувані залишки на рахунках до
запитання можуть бути використані як довгостроковий ресурс кредитування.
Рис. 2. Система ”Ресурсна база банку”
Як показано на рис. 2, кошти, прирівняні до власних, формуються частково
з залучених і позичених коштів, створюючи, таким чином, самостійну
частину ресурсної бази банку.
На рис. 3 відображено деталізований склад ресурсної бази українського
комерційного банку – її структурна модель. Таким чином, можна виділити
кожен з елементів ресурсної бази банку в окрему систему зі своїм набором
властивостей і підсистем.
Подана на рис.3 структурна модель відображає гетерогенність системи
”Ресурсна база комерційного банку” і яскраво виражену неоднорідність і
взаємозалежність елементів, що її представляють.
Система структурована по підсистемах, а ті, у свою чергу, по видах
окремих ресурсів. Власні кошти банку розрізняються за ступенем
стійкості.
Найбільш стійким елементом власних коштів, як, у тім, і всієї ресурсної
бази, є статутний капітал банку. Створення статутного капіталу (у
пайовій чи акціонерній формі) є вихідною точкою створення банку, а його
розмір – основним забезпеченням виконання банком прийнятих на себе
зобов’язань. Це найбільш консервативний елемент власних коштів банку.
Розмір статутного капіталу, порядок його формування і всіх змін
визначаються Статутом банку. Збільшення статутного капіталу можливе
шляхом випуску нових паїв чи акцій або шляхом капіталізації частини
прибутку. Зміни розмірів статутного капіталу затверджуються рішенням
загальних зборів акціонерів і повинні реєструватися в Національному
банку України.
Серед інших фондів банку найважливішим є резервний, що створюється
шляхом відрахування визначеного відсотка з прибутку і служить для
забезпечення зобов’язань і покриття загальних ризиків по банківських
операціях, по яких не формуються спеціальні резерви. Практика формування
українськими банками резервного капіталу в розмірі 25 % статутного,
показує, що розмір резервного фонду не відповідає реальним збиткам по
списаних кредитах за минулі роки. Недосконалий і сам механізм
відрахувань – у розмірі не менше 5 % чистого прибутку після досягнення
фондом необхідної величини. Витрачається резервний фонд за рішенням
Правління банку, як правило, тоді, коли кредитний ризик стає очевидним.
Ресурсна база комерційного банку
Рис.1.3. Склад ресурсної бази банку
Всі інші фонди банку також створюються з його чистого прибутку,
включаються до складу власного капіталу банку, як кредитні ресурси.
Резерви по розрахунках з різними дебіторами відповідно до законодавства
також включаються до складу власних коштів банку. Тим часом, за
міжнародними стандартами обліку, банки не відносять ці резерви до
власних коштів, а віднімають їх з відповідної суми дебіторської
заборгованості, що відповідає економічної сутності резервів – вони
служать вираженням ризикованості активних дохідних операцій, а тому самі
є ризикованими коштами і не можуть вважатися власними коштами через їх
нестійкість. Таким чином, в Україні ці резерви лише формально
відносяться до власних коштів, але фактично не є кредитними ресурсами.
Як самостійне джерело власних коштів банку, автор виділяє кошти,
прирівнювані по режиму використання до власних, сформовані за рахунок
стабільних (не знижуваних) залишків частини залучених і позичених
коштів.
Менша, порівняно з власними і прирівняними до них коштами, стійкість
залучених і позичених коштів банку визначається впливом ряду об’єктивних
і суб’єктивних факторів на:
1) розмір процентних ставок по внесках громадян і депозитах юридичних
осіб;
2) умови прийому внесків, депозитів, відкриття і ведення розрахункових і
інших рахунків.
Принцип убутної стійкості пасивів покладений і в основу визначення
структури залучених і позичених коштів банку.
Залучені кошти банку відрізняються від його позичених коштів тим, що в
першому випадку ініціатива надання коштів належить клієнтам і вкладникам
банку, а в другому – самому банку.
Серед залучених коштів, як окремого виду ресурсів, доцільно виділяти
кошти кредитних організацій, оскільки зовсім очевидно, що
банки-кредитори особливого роду порівняно з виробничими і торговими
підприємствами чи приватними особами пов’язані між собою за допомогою
участі в операціях на міжбанківському ринку, а тому впливають на
ліквідність і фінансову стійкість один одного. За тим же принципом
окрема група ресурсів виділена в складі позикових засобів зобов’язань
перед НБУ й іншими банками.
Крім того, як елемент ресурсів, значною мірою підданий ризику впливу
зовнішніх як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів потрібно виділяти
кошти, запозичені банком у нерезидентів-банків, підприємств і фізичних
осіб.
Усі елементи ресурсної бази комерційного банку можна підрозділити на
групи за різними ознаками.
Для аналізу і управління в основу класифікації, поданої в таблиці 1,
покладені наступні ознаки: а) джерело утворення; б) належність засобів;
в) терміновість; г) вартість; д) ступінь стійкості; е) джерела
збільшення.
Ресурс банку, як і банківська діяльність у цілому, піддається постійному
регулюванню з боку Національного банку України. Але існує і зворотний
зв’язок, якщо яка-небудь об’єктивно сформована на ринку банківських
послуг ситуація призводить до внесення зміни в законодавчі і нормативні
акти Національного банку України й інших законодавчих органів.
Таблиця 1
КЛАСИФІКАЦІЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Висновки. Таким чином, фінансові ресурси – це фінансові відносини, що
виникають при формуванні грошових фондів держави і господарських
суб’єктів у постійне чи тимчасове користування на основі діючих
публічно-правових норм чи звичаїв або ділового обороту на покриття
витрат і створення різноманітних фондів і резервів.
Зміна сутності категорії фінансових ресурсів протягом останніх десяти
років найбільш яскраво проявилося в кардинальній зміні банками підходів
до формування і управління своєю ресурсною базою. Для Держбанку СРСР
проблеми забезпечення ресурсами не існувало через бюджетне фінансування,
монополізму на розрахунково-касове обслуговування, підтримки державою
системи низьких процентних ставок по депозитах і подібних причин. Однак
для банків, що працюють в умовах ринкових економічних відносин, питання
формування грошових (фінансових) ресурсів стає головним і вимагає
комплексного рішення. Це підтверджується практикою, тому що спроби
деяких банків вирішувати проблему формування ресурсів, наприклад,
винятково методами цінової конкуренції призвели до розорення, оскільки,
з одного боку, неминучий певний рівень витрат при здійсненні банківських
операцій, а з іншого – існують об’єктивні межі прибутковості
банківського бізнесу.
Література:
1. Вступ до банківської справи / Відповідальний редактор М.І. Савлук,
д.е.н., проф. – Київ: Лібра, 1998. – 342 с.
2. Гроші та кредит. Підручник / За редакцією к.е.н., професора Б.С.
Івасіва. – Київ: КНЕУ, 1999. – 404 с.
3. Банківські операції: Підручник / За редакцією д.е.н., професора А.М.
Мороза. – К.: КНЕУ, 2002 – 476 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
