.

Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
410 4360
Скачать документ

Реферат на тему

Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів

План

Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні
курси

2. Конвертованість валют

1. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні
курси

Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається
метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на
золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в
певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших
валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової
одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну
дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США
(береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 французьких франків,
700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необхідно
визначити курс долара, то одержимо: 1 долар =1,5 (600/400) марки; 5,0
(2000/400) франка; 1,75 (700/400) фунта стерлінгів; 125 (50 000/400)єн.

До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на
золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти,
аби більш-менш точно виразити валютні курси.

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої колишні
монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно
невеликих кількостях порівняно з колосальною кількістю інших товарів на
світових ринках. Тому суб’єкти міжнародних валютно-грошових відносин
дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій
сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні ціни золота
на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак для
абсолютизації ролі золота при визначенні валютних курсів сьогодні вже
немає ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод
зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого
споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку
визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних
одиницях, а потім ці ціни зіставляють з цінами, вираженими у валюті,
курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на
основі співвідношення ефективних виробничих витрат

у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового
процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення
валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як і при
попередніх методах, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний,
оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, які
впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних
виробничих витрат характеризується відносною стабільністю, оскільки у
свою чергу базується на досить стабільних виробничих показниках,
відображає глибинні й найважливіші економічні процеси в країнах, що
зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує
ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

• інтернаціоналізації грошових відносин;

• зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

• перерозподілу національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується
множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук
найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів.
Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні
курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані
змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих
паритетів, які лежать в основі валютних курсів і підтримуються
державними валютними органами. Є два види фіксованих валютних курсів:

• реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають
відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах “золотих точок”
(що можливо лише при золотомонетному стандарті);

• договірна фіксовані курси, що спираються на погоджений еталон, —
офіційну ціну золота, на поєднання золота та певних валют чи на одну або
декілька валют. За узгодженим еталоном визначаються валютний паритет і
граничне допустимі амплітуди відхилень валютного курсу від валютного
паритету.

Договірна фіксовані валютні курси ще називаються “зв’язаними” курсами і,
у свою чергу, поділяються на:

• ординарні валютні курси, прив’язані до СДР. Це курси валют Лівії,
М’янми, Руанди, Сейшельських островів (всього 4 країни);

• ординарні валютні курси, прив’язані до долара США. Це курси валют
Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману,

Литви, Туркменистану, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом
23 країни);

• ординарні валютні курси, прив’язані до французького франка. Це колишні
колонії Франції та країни — члени Західноафрикан-ського економічного
співтовариства та Центральноафриканського союзу, що входять у зону
франка (всього 14 країн);

• ординарні курси, прив’язані до інших валют: до німецької марки
прив’язаний курс валюти Естонії; до ранда ПАР — курси валют Намібії,
Лесото, Свазіленду; до російського рубля — курс валюти Таджикистану
(всього 7 країн);

• кошикові курси, прив’язані до штучно побудованих комбінацій валют
основних торговельних партнерів. Це валюти Австрії, Алжиру, Фінляндії,
Кіпру, Швеції, Ісландії, Угорщини та ін.

• валютні курси, що базуються на системі змінного паритету, коли держава
встановлює твердий валютний курс щодо базової валюти, але зв’язок між
динамікою курсів не автоматичний, а вираховується за спеціальною
формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти
Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії.

Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні
кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного
режиму валютного курсу забезпечує більш низькі темпи інфляції. За цих
умов менш вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови
утримання курсу на постійному рівні відповідними офіційними державними
структурами. Багато країн, які виходили з криз, на певних етапах
економічного розвитку дотримувалися саме такого режиму своєї валюти.

Другим різновидом валютних курсів, що використовуються в сучасних
грошово-валютних відносинах, є досить поширена система плаваючих курсів,
за якої взагалі немає валютних паритетів.

Плаваючі валютні курси, що змінюються під впливом попиту і пропозиції на
ринку, можуть у свою чергу використовувати такі режими:

• незалежне плавання: курс валюти формується на девізних ринках при
помірних інтервенціях центральних банків. Таку різновидність плаваючих
курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються.
Серед них США, Японія, Велика Британія, Італія, Швейцарія, Норвегія,
Канада, Аргентина, Австралія, Венесуела, Індія, Гана, Філіппіни,
Азербайджан (всього 59 країн). Режим незалежного плавання найбільш
поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем
доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і
політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її
рівня, усталеної макроекономічної політики;

• кероване (регульоване) плавання схоже з незалежним плаванням, але
наявне більше втручання центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини,
Росії, України, Греції, Індії, Китайської Народної Республіки, Південної
Кореї, Югославії, Польщі, Словенії, Сінгапуру та ін. (всього 36 країн)).
При режимі керованого плавання, що носить назву змішаного, держава
вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації,
намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного
плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати
як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є
введення так званого курсового валютного коридору — встановлення
мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу. Для
здійснення цієї політики, за якої втручання держави призначене
пом’якшувати різкі короткочасні чи середньострокові коливання валютного
курсу, необхідна наявність значних валютних резервів. При цьому чим
менше стабільна економіка країни, тим значніші мають бути державні
валютні резерви. Досвід країн, що використовують для курсів своїх валют
режим регульованого плавання, показує, що його успішне використання
потребує наявності солідної матеріальної і методичної бази для
прогнозування валютного курсу, високого ступеня професіоналізму і
відповідної підготовки. В іншому разі цей режим може призвести до
колосальних матеріальних і фінансових втрат;

— змішане плавання щодо однієї валюти (долара США). Такий курс
національної валюти використовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар,
Об’єднані Арабські Емірати (всього 4 країни);

— спільне плавання, яке використовує валютне угруповання ЄС, причому з
двома валютними режимами — один для валютних операцій серед членів
Союзу, інший — для відносин країн —членів Європейського Союзу з іншими
партнерами, що знаходяться в позасоюз-ній зоні.

Сьогодні сфера лібералізації валютних відносин інтенсивно розширюється.
Збільшується кількість країн, які прийняли на себе зобов’язання за
статтею VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, яка забороняє:

— вводити обмеження на проведення платежів і переведень за поточними
операціями;

— використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ;

— брати участь у дискримінаційних валютних угодах. Посилюється тенденція
до відміни обмежень у сфері міжнародного руху капіталів (йдеться про
повну свободу конвертованості валют). Намітились неординарні підходи до
валютної політики взагалі. Отже, поволі створюється нова модель
світового валютного устрою.

Сьогодні більше половини країн — членів МВФ, на яких припадає три чверті
сукупного світового ВВП, використовують ті чи інші режими плаваючих
валютних курсів.

Однак наслідками цього бувають різкі коливання валютних курсів, їх
нестабільність, що негативно впливає на розвиток системи міжнародних
економічних відносин. Адже для здійснення еквівалентного обміну у сфері
світогосподарських зв’язків країнам необхідно користуватися у практиці
взаємних розрахунків відносно стабільними валютними курсами, які б
відображали реальне співвідношення валют виходячи з їхньої купівельної
спроможності. Часті коливання валютних курсів через непередбачувані
різкі відхилення їх від купівельної спроможності нерідко призводять до
необґрунтованого перерозподілу національного доходу між країнами та
тягнуть за собою виграш одних країн і втрати інших. Саме тому спільні
заходи з регулювання та стабілізації валютних курсів є надзвичайно
важливими як із суто економічної, так і з політичної точки зору.

Введення множинності гнучких валютних курсів об’єктивно відображає
посилення впливу ринкових сил на формування валютних курсів у сучасній
системі міжнародних валютних відносин. Однак це зовсім не означає повної
відмови держави від впливу на формування валютних курсів. Відбувається
перехід до відповідно більш еластичних методів державного регулювання.

2. Конвертованість валют

Найпоширенішим в економічній літературі визначенням конвертованості
валюти є здатність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти
інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

При такому спрощеному підході до поняття конвертованості валюти майже
повністю ігнорується її економічна сутність, і вся проблема практично
зводиться до звичайної технічної акції обміну. Подібне трактування
конверсії валюти породжує у свою чергу зовнішню видимість її легкої
реалізації.

Насправді ж досягнення і підтримка країною конвертованості своєї
національної валюти — це досить складна економічна проблема, пов’язана з
глибокими якісними змінами як у самій економіці країни, так і в її
економічних відносинах із зовнішнім світом. Саме тому введення режиму
конвертованості національної валюти вимагає від країни серйозної
підготовки і створення цілого комплексу економічних передумов.

Так, обов’язковою передумовою конвертованості національної валюти є
наявність у країні, яка хоче її запровадити, певних економічних і
правових умов для прояву господарської самостійності власника грошей.
Іншою обов’язковою умовою є наявність ринкового господарства, за якого
всі учасники економічного обміну діють самостійно на свій страх і ризик.
При цьому ринкове господарство має бути достатньо збалансованим,
конкурентоспроможним і відкритим, з незначними торговельними
валютно-фінансовими обмеженнями або взагалі без них.

Все це можливе при переході економіки країни до альтернативного вибору
між внутрішнім і зовнішнім ринками, коли внутрішня економіка стає
органічною частиною світової, а світова економіка — природним
продовженням внутрішньої.

Конвертованість валюти, органічно пов’язуючи внутрішній ринок зі
світовим, дає можливість оперативно реагувати на зміни міжнародної
господарської кон’юнктури, що позитивно впливає на економічний розвиток
країни. В економіці країни, на яку поширює свій вплив світовий ринок,
відбуваються процеси пристосування і вирівнювання національних умов
виробництва зі світовими за всіма параметрами — затратами, цінами,
якістю, технічним рівнем продукції і т. ін. Тільки такий режим може
забезпечити повною мірою реалізацію відомого ринкового принципу:
“Продавати на найдорожчих ринках і купувати на найдешевших”, дає змогу
найраціональніше використовувати засоби для інвестицій у світовому
масштабі, а також одержувати вигоди від міжнародного поділу праці.

Звідси конвертованість як економічну категорію можна визначити як такий
стан і характер економічної і валютно-фінансової системи, за якого для
власників засобів у національній валюті забезпечується свобода
здійснення тих чи інших операцій як у даній країні, так і за кордоном.

За класифікацією форм конвертованості (оборотності) за видами та
суб’єктами зовнішньоекономічних операцій розрізняють валюти вільно
конвертовані, частково конвертовані і неконвертовані.

Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає ніяких
обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов’язані
з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчизняних (резидентів) й
іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників цієї
валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту
(долар США, німецька марка, швейцарський франк, канадський долар тощо).

Вільна конвертованість більшості національних валют країн світу на
золото існувала до Першої світової війни. У роки світової економічної
кризи 1929—1933 pp. золотий стандарт було відмінено, конвертованість
національних валют на золото в більшості розвинених країн практично
перестала існувати. Лише долари США, які належали центральним банкам та
іншим офіційним органам зарубіжних країн, до серпня 1971 p. могли
обмінюватися казначейством США на золото. Після серпня 1971 p., у
зв’язку з кризою валютно-фінансової системи та знеціненням долара, було
припинено конвертованість долара на золото.

Частково конвертовані валюти (4KB) — це валюти тих країн, які відмінили
валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для
нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвропейських
країн.

Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні
обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів.
Це, як правило, валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, які
здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій.

Під час і після Другої світової війни всі валюти, за винятком долара
США, швейцарського франка та шведської крони, були не-конвертованими.
Конвертованість валют фактично нейтралізує обмежувальний вплив
національних кордонів на міждержавний рух товарів, послуг та переміщення
капіталів. Експортеру, наприклад, забезпечується можливість перетворити
одержану виручку в національні гроші, а для імпортера через механізм
конвертованості здійснити обмін його національної валюти на іноземні
засоби платежу.

Залежно від місцеперебування суб’єкта, конвертованість може бути
зовнішньою та внутрішньою.

При зовнішній конвертованості (оборотності) повна свобода обміну
зароблених у певній країні грошей для закордонних розрахунків надається
лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як
громадяни і юридичні особи цієї країни (резиденти) такою свободою не
володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як
правило, розпочинається із зовнішньої оборотності. Річ у тім, що саме
зовнішня конвертованість стимулює активність іноземного капіталу, формує
більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту певної країни, зміцнює
світовий престиж національної валюти, завдає менше клопоту державі щодо
правопорушень, оскільки кількість нерезидентів, порівняно з контингентом
вітчизняних власників валюти, незначна.

За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних
грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти. Запровадження
внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема
нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому
і світовому ринках тощо. Тому після її запровадження створюються
необхідні умови для переходу до часткової та повної конвертованості.

Отже, шлях до запровадження повної конверсії національної валюти лежить
від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особливою формою часткової
конвертованості національної валюти.

Конвертованість валюти — це особливий характер взаємозв’язку
національного та світового господарства, що здійснюється через
грошово-валютні канали, надає виробникам і споживачам певної країни
можливість вільного вибору найбільш вигідних ринків збуту і закупок
продукції та послуг; стимулює вплив іноземної конкуренції на
ефективність, гнучкість національних підприємств та їх

пристосованість до швидкозмінних світогосподарських умов; сприяє
“підтягуванню” національного виробництва до міжнародних стандартів за
цінами, затратами фінансовими і трудовими ресурсами.

За часів класичного золотого стандарту проблеми конвертованості не
існувало, адже вільний розмін грошей на золото здійснювався
безперешкодно. Так само вільно здійснювались міжнародні розрахунки з
допомогою розмінних на золото платіжних документів. Золотий стандарт мав
вмонтований механізм оборотності валют і вільна та безперешкодна
конвертованість малася на увазі сама собою.

Ситуація кардинально змінилася після припинення вільного обміну банкнот
та інших фінансових документів на золото. Сучасні гроші мають кредитний
характер, і сьогодні проблема конвертованості, — це проблема вільного
обміну одних кредитних зобов’язань на інші. Вона не є і не може бути
чисто технічною категорією обміну, оскільки вимагає існування ринкового
типу економіки, заснованого на вільному волевиявленні всіх власників
грошових засобів. Для безперешкодного здійснення повної конвертованості
ринкова економіка має бути достатньо зрілою для активного протистояння
іноземній конкуренції, повноправної участі у міжнародному поділі праці.
Схему класифікації конвертованості валюти подано на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Класифікація конвертованості валюти

Світова практика підтверджує, що потреба в конвертованості національних
валют виникає як закономірний наслідок інтенсивного розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків, коли приймаються рішення про відкриття
національної економіки світовому ринку для більш активного використання
такого важливого фактора, як міжнародний поділ праці. Одержавши статус
конвертованої, деякі національні валюти можуть набувати властивості
виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і
купівельного засобу. Але такою властивістю володіють не просто
конвертовані валюти, а лише резервні — грошові одиниці економічно
сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і
розгалуженою по всьому світу банківською системою, де резервна валюта
може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах
створюють свої резерви. Нині налічується близько 70 конвертованих валют,
а резервних — кілька: долар СІЛА, німецька марка, японська єна,
англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та деякі інші. Водночас
функцію світових грошей значною мірою виконує лише одна валюта — долар
США.

Конвертованість валюти не може бути зведена лише до актів
купівлі-продажу (обміну) валют, що інколи створює враження про
можливість існування так званої планової конвертованості, як, наприклад,
у колишньому СРСР. Конверсія однієї валюти в іншу в межах плану, різних
нормативів та квот — це лише конкретна банківська практика, що часто
дуже далека від конвертованості веко-номічному розумінні.
Конвертованість — рівнозначна свободі й багатосторонності
зовнішньоекономічного обміну, при якому зовсім не обов’язково, щоб певна
валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів
або щоб у ній виражалася світова ціна. Для цього досить легальної
можливості використовувати цю валюту в міжнародних платежах як
резидентами, так і нерезидентами, а також відносної свободи придбання за
неї іноземної валюти на зовнішніх і внутрішніх ринках та обміну на
будь-яку іншу валюту згідно з ринковим курсом.

Щодо конкретного питання про конвертованість української гривні, то всі
названі об’єктивні закономірності повною мірою притаманні й цій грошовій
одиниці.

Загалом для досягнення істинної конвертованості необхідно дотримуватись,
принаймні, двох умов:

• по-перше, мати внутрішній ринок товарів, послуг, валюти і капіталів,
до якого мали б вільний доступ нерезиденти;

• по-друге, створити всі необхідні умови для виникнення зацікавленості в
іноземних покупців до придбання гривні за іноземну валюту .

Рішення уряду про введення конвертованості замало. Необхідно, щоб ця
валюта викликала довіру як у нашій країні, так і за кордоном, що може
бути забезпечено високою якістю та багатим асортиментом товарів, які
стоять за українською валютою. Адже перехід більшості країн до
конвертованості своїх валют був здійснений лише після їх виходу на
світові ринки з якісними товарами широкого асортименту.

Отже, конвертованість національної валюти — необхідний елемент
розвинутої і відкритої ринкової економіки. Хоча слід зауважити, що
повної конвертованості в широкому економічному розумінні немає навіть у
країнах, де відмінено всі валютні обмеження. Адже й у них залишається
більш-менш інтенсивне регулювання зовнішньої торгівлі, порядку
міжнародних розрахунків, внутрішнього економічного життя. Тому, зрештою,
ступінь і характер конвертованості валюти пов’язані із системою
державного регулювання економіки кожної країни.

Конвертованість національної валюти ставить країну в якісно нові умови
вільної багатосторонньої торгівлі й міжнародної конкуренції. Економіка
постійно відчуває на собі тиск світового ринку за рахунок коливання цін,
валютних курсів, процентних ставок та інших елементів кон’юнктури під
дією ринкових сил. Якщо до запровадження конвертованості товаровиробники
працювали на внутрішній ринок під захистом торговельних і валютних
обмежень, то тепер вони можуть стати перед фактом зростання припливу
конкурентоспроможних товарів з-за кордону. У цьому випадку країні
необхідно буде збільшувати обсяги виробництва, розширювати ринки збуту
своєї продукції для покриття за рахунок доходів від експорту зрослих
витрат з імпорту. Інакше режим конвертованості національної валюти може
поставити під загрозу порушення рівноваги платіжного балансу.

Тому для нормального функціонування механізму конвертованості
національної валюти країна повинна мати достатні валютні резерви, а
також більш-менш вільний доступ до надійних джерел позикових коштів, за
рахунок яких вона могла б витримувати фінансові напруження рівноваги
свого платіжного балансу. Саме цим можна пояснити неодночасність
переходу більшості розвинених країн Заходу до режиму конвертованості
своїх валют, а також різні ступені та форми конвертованості, притаманні
цим валютам.

Так, основна група західноєвропейських країн змогла взяти на себе
зобов’язання утримуватися від застосування торговельних і платіжних
обмежень за поточними комерційними операціями згідно зі Статутом
Міжнародного валютного фонду (стаття VII) лише в лютому 1961 p. Це
Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди,
Швеція, Ірландія і Люксембург. Тобто лише через 15 років після
закінчення Другої світової війни цим країнам вдалося відновити
конвертованість своїх валют.

Інші держави підійшли до цього ще пізніше. Японія, наприклад,
запровадила конвертованість своєї валюти в 1964 p., Данія — у 1967,
Фінляндія — у 1979, Іспанія — у 1986, Туреччина — у 1990 p. Більшість
національних валют досягли режиму вільної конвертованості лише за
поточними комерційними операціями, зберігаючи різні обмеження на
операції, пов’язані з закордонними інвестиціями та іншими міжнародними
переміщеннями капіталу.

Лише приблизно 15 країн змогли поширити режим вільної конвертованості
своїх валют на всі види зовнішньоекономічних операцій. Серед них — США,
Німеччина, Велика Британія, Японія, Канада, Нідерланди, Австралія, Нова
Зеландія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та деякі арабські нафтодобувні
країни. І тільки нещодавно до них змогли приєднатися Франція та Італія,
які до останнього часу зберігали деякі обмеження на операції, пов’язані
з рухом капіталів. Але й цим країнам притаманні певні обмеження у
зовнішній торгівлі, міжнародних розрахунках, внутрішньому економічному
житті.

Відповідно до класифікатора іноземних валют, затвердженого Головою
правління Національного банку України (НБУ) 14 березня 1993 p., до
вільно конвертованих валют (перша група) віднесено валюти 24 країн
світу, до валют з обмеженою конвертацією (друга група) — валюти 36
країн, всі інші валюти віднесено до неконвертованих валют (третя група).

Таблиця 13.2. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою
правління Національного банку України 04.02.98 № 34 (реєстр № 521 від
10.02.98)

Найменування валюти

Код валюти

Цифровий

Літерний

1

2

3

1. Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для
здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних
валютних ринках світу (1-ша група)

Австралійські долари

036

AUD

Австрійські шилінги

040

ATS

Англійські фунти стерлінгів

826

GBP

Бельгійські франки

046

BEF

Грецькі драхми

303

GRD

Датські крони

208

DKK

Долари США

840

USD

Іспанські песети

724

ESP

Ісландські крони

352

ISK

Ірландські фунти

372

IEP

Італійські ліри

380

ITL

Канадські долари

124

CAD

Люксембурзькі франки

442

LUF

Нідерландські гульдени

528

HLG

Німецькі марки

280

DEM

Норвезькі крони

578

NOK

Португальські ескудо

620

РТЕ

Фінські марки

246

FIM

Французькі франки

250

FRF

Шведські крони

752

SEK

Швейцарські франки

756

СНР

Японські єни

392

JPY

Євро

978

EUR

СДР

960

SDR

2. Вільно конвертовані валюти, які не використовуються широко для
здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних
валютних ринках світу (2-га група)

Вірменські драми

051

AMD

Грузинські ларі

381

GEL

Долари Гонконгу

344

HKD

Естонські крони

233

EEK

Ізраїльські шекелі

376

ILS

Індійські рупії

356

INK

Казахстанські тенге

398

KZT

Киргизькі соми

417

KGS

Кувейтські динари

414

KWD

Латвійські лати

428

LVL

Литовські літи

440

LTL

Мальтійські ліри

470

MTL

Молдавські леї

498

MDL

Новозеландські долари

554

NZD

Польські злоті

985

PLN

Республіки Корея вони

410

KRW

Російські рублі

810

RUR

Саудівські реали

682

SAR

Сінгапурські долари

702

SGD

Словацькі крони

703

SKK

Словенські толари

705

SIT

Турецькі ліри

792

TRL

Угорські форинти

348

HUF

Франки КФА: — франки Західноафриканського фінансового товариства —
франки Центральноафриканського фінансового товариства

952 950

XOF XAF

Хорватські куни

191

HRK

Чилійські песо

152

CLP

Чеські крони

203

CZK

Юані Ренмінбі (Китай)

203

CZK

Інші валюти!

3. Неконвертовані валюти (3-тя група)2

Азербайджанські манати

031

AZM

Білоруські рублі

112

BYB

Болгарські леви

100

BGL

Єгипетські фунти

818

EGP

Нові тайванські долари

901

TWD

Румунські леї

642

ROL

Туркменські манати

795

ТММ

Узбецькі суми

860

UZS

Усі інші валюти, не віднесені до першої та другої груп

Якщо згрупувати різні види валют країн світу за кількома критеріями і
подати у таблиці класифікації, то вона матиме такий вигляд (табл.13.3).

Таблиця 13.3. Класифікація валют

Критерій

Види валют

1

2

Статус валюти

Національна;

іноземна;

міжнародна;

регіональна;

євровалюта

Режим використання

Вільно конвертована; частково конвертована:

зовнішньоконвертована;

внутрішньоконвертована;

неконвертована

Матеріально-речова форма

Готівкова; безготівкова

Відношення до курсів інших валют

Сильна (тверда); слаба (м’яка)

Принцип побудови

“Кошикового” типу; звичайна

Відношення до валютних запасів країни

Резервна; інші валюти

Види валютних операцій

Валюта ціни контракту; валюта платежу; валюта кредиту; валюта клірингу;
валюта векселя

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020