Реферат на тему
Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів
1. Економічні функції валютного курсу
Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці
однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є
об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції
внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи
зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти
формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне
співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.
Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється
через валютне котирування.
Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно
до чинних законодавчих норм і практики, що склалася. Котирування валют
здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.
Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США,
німецької марки та деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за
собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного
засобу. Зміцнення позиції німецької марки теж пояснюється її становищем
як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також
центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і
національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних
відносин більш вузького кола суб’єктів, набір валют, що котируються,
може, звичайно, бути іншим.
У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти,
коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї
прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їхніх
часток.
При непрямому (зворотному} методі валютного котирування, який традиційно
використовується Великою Британією та деякими державами — колишніми її
колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до
неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.
Історична традиція непрямого (зворотного) котирування фунта стерлінгів
сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою,
частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 p. до 80 %. На
сьогодні, окрім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування
використовують ірландський фунт стерлінгів, австралійський і
новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 p. введено
зворотне котирування долара США щодо більшості валют, крім англійського
та ірландського фунтів стерлінгів.
При котируванні валют розрізняють поняття “база котирування” (базова
валюта) та “валюта котирування” (валюта, що котирується). Базовою є
валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може
бути валюта, яку визнано в усьому світі. Однак інколи, з історичних
причин, базовою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що
котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є
базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має
більш високу вартість.
Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов’язково слід враховувати
методи котирування валют, які при цьому використовуються.
При котируванні валют вказуються курси, за якими банки певної країни
купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR} а також курси, за
якими ці банки продають іноземну валюту (курс продавця — ask rate — AR).
Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за виключенням валютного ринку
Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця
валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців
складає прибуток банку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як
різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця),
називається маржа (спред).
Розраховують як абсолютну (AR – BR), так і відносну маржу
(спред):!!!формула
Спред, або маржа, має покривати операційні витрати банку і забезпечувати
йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є
своєрідною “платою” за надані банком форексні (безготівкові) послуги.
При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних
валют і різних клієнтів і залежно від обсягу операцій, може суттєво
різнитися.
При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою
валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими
оперує валютний відділ банку, є залишками на рахунках в іноземній
валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переведення з одного
рахунка на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами
валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на
транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що у свою
чергу приводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні
іноземних банкнот.
При здійсненні міжнародних економічних зв’язків має місце порівняння
двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються
на основі різних національних вартостей, то світові — на базі
інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у
зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі
міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення
національних грошових одиниць, їхньої купівельної спроможності.
Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та
послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно
з базовим періодом.
Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше
запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоч
подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.
Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував
використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Цей показник мав
розраховуватись на базі середньозважених товарних цін і
використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні
кредитів.
Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк
займаються зіставленнями показників виробництва продуктів на душу
населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних
країнах і регіонах світу.
До 1992 p. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на
основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.
Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на
базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначені відносно
стабільний набір споживчих благ, їхня вага в купівельному кошику (хоча
він потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в
національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості
зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта
стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. ін. Таким чином
формується “натуральний”, або “природний”, курс валюти.
Саме завдяки цьому було переборено різні кон’юнктурні коливання і
перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і
внести суттєві корективи у зіставлення і прогнози, які колись базувалися
на перерахунках за офіційними курсами.
Так, виявилося, що частина країн, що розвиваються, у всесвітньому
валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних
за 1992 p. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у
переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився за валовим
продуктом на друге місце у світі.
Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованими на основі
натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за
величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).
Таблиця 13.1. ВВП
№
Держава
Величина ВВП країни в 1996 p., млрд дол. США
1
США
6833
2
Китай
3497
3
Японія
2837
4
Німеччина
1649
5
Індія
1225
6
Франція
1176
7
Італія
1106
8
Велика Британія
1097
9
Індонезія
716
10
Мексика
676
11
Канада
639
12
Росія*
588
12
Бразилія*
588
* Ці дві країни поділяють між собою 12-те місце в даній макроекономічній
ієрархії.
В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було
покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових
одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст,
або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався
державою і законодавче фіксувався. Після відміни золотомонетного
стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота, під якою
малася на увазі сума паперових грошей, сплачувана за певну вагову
одиницю золота — грам, унцію і т. ін. У США, наприклад, долар, введений
в обіг з 1792 p., мав золотий вміст 1,60377 г чистого золота. У 1873 p.
грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий
стандарт від 1900 p. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.
Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного
стандарту. Проте світова економічна криза 1929— 1933 pp. підірвала
позиції долара, і США у 1933 p. змушені були відмовитися від
золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з “Актом про золотий
резерв”, у 1934 p. була проведена девальвація долара, і його золотий
вміст було знижено до 0,888671 г, або на 41 %, шляхом підвищення
паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г
чистого золота; 1 долар вміщував 31,1035 : 35 = 0,888671 г). Ця ціна
проіснувала до кінця 1971 p. (офіційно до квітня 1972 p.), коли ціну
золота було підвищено до 38 доларів за унцію, а долар девальвовано на
7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818513 г. чистого золота
(31,1035/38). З серпня 1971 p. був припинений обмін долара на золото, а
в лютому 1973 p. США девальвували свою валюту ще на 10 %, і 1 долар став
вміщувати 0,736736 г. Це була остання офіційна ціна золота.
Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах
золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежувалося
лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном
прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично
таке відхилення не перевищувало одного відсотка від паритету в кожний
бік).
Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету
мінус витрати на перевезення золота, відповідала мінімальному курсу
валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження
курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота
точка ще мала назву імпортної.
Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти
і дорівнювала величині валютного паритету плюс витрати на перевезення
золота. За цих обставин починався експорт золота, і точка мала назву
експортної.
Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий
паритет як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий
валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їхньою
купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої
вартості, часто знецінюються, їхня купівельна спроможність падає. А
оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам
валютний паритет змінюється. Таким чином, якщо в умовах дії системи
золотомонетного стандарту основа валютних курсів — золотий паритет був
величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця
основа постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань
валютних курсів.
Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного
кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як
валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого
валютного кошика визначаються курси СДР, євро та деяких інших валют.
Оскільки “кошик” включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх
сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют.
Проте амплітуда коливань валютних курсів Європейського Союзу, наприклад,
зросла за роки після заснування Європейської валютної системи (1979 p.)
з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 p. до ±30 %.
Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи
інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, то
невідворотно настає момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді
ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних
курсів.
Взаємозв’язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих
коливань валюти показано .
Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визначення
валютного паритету, а й від стану платіжного балансу країни, вартості
кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та
перспектив політичного розвитку в країні й у світі.
Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:
• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні
характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей —
це продуктивність праці, довгострокові темпи зростання національного
доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі й вивозі капіталу.
Зазначені фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою
масою і товарами та послугами, тобто реальну купівельну спроможність
валюти певної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати
валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній
віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники
функціонування господарського комплексу країни;
• середньострокові — стан платіжного балансу країни, відносний рівень
процентних ставок, різниця в темпах зростання цін;
• короткочасні (кон’юнктурні) фактори складають в основному психологічні
моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси, — це насамперед
компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих
валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі
перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до цих
прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів з
одних валют в інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси
справляють і валютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі,
присвяченому аналізу сучасних методів валютного регулювання.
Серед наведених факторів найбільш істотний вплив на валютний курс має
стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то й
курс валюти має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо, наприклад,
певна країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це
означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження
з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових
ринках зросте, і коли перевищить попит, її курс впаде.
Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. За
його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств із
цінами світового ринку.
Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на
співвідношення експортно-імпортних цін і т. ін.
Так, зниження курсу національної валюти, вигідне експортерам, бо дає їм
змогу постачати товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими
середьосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це призводить до
зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня
споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої
заборгованості.
І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти знижується
ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що
стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну
капіталів з-за кордону.
Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими
державами тієї частки їхнього сукупного суспільного продукту, яка
реалізується на зовнішніх ринках.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
