Реферат на тему:
Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційної діяльності
підприємств
Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства так і на
рівні всієї держави передбачає створення добре збалансованої системи
фінансування.
Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування
інновацій, є:
– ув’язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного
досягнення;
– обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;
– множинність джерел фінансування;
– адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови
зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.
Визначимо види фінансування інноваційної діяльності підприємства:
– самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений
амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний
фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);
– позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти,
що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій
підприємства);
– залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів,
кошти від додаткового другого випуску акцій);
– кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти, що виділяються на
державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду
фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти
міжнародних фондів).
Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції
розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним розробником
науково-технічної продукції стали венчурні( став малий бізнес (малі
науково-технічні венчурні фірми (на Україні капітал,(підприємства).
Потім з’явився новий різновид фінансового капіталу який почав працювати
в сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових
структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І,
насамкінець, у всіх розвинутих країнах, поряд зі здійсненням державної
науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система
економічного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.
Вихід на перший план венчурних фірм порівняно з науковими центрами
великих фірм був зумовлений їх більшою гнучкістю, меншими витратами,
меншим фінансовим ризиком при отриманні негативного результату, а також
можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при
успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового
освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес становить
4/5 усіх винаходів і нововведень.
Отже, основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став
венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні
фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній
та інших комерційних структур.
Венчурні фірми – гнучкі та ефективні підприємства що створені з метою
апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків
інновацій. Вони є тимчасовими структурами, що створюються для
розв’язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у
наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні
наукових досліджень та інжинірингових розробок. Для створення венчурної
фірми необхідна наявність таких умов:
– ідеї нововведення;
– суспільної потреби в реалізації цієї ідеї;
– підприємця, здатного на основі цієї ідеї організувати нову фірму;
– наявності ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.
На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:
– фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального
забезпечення і без гарантії;
– обов’язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто
ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;
– засоби надаються на тривалий строк і на безповоротній основі.
Інжинірингова фірма здійснює оцінку вірогідної значущості, комерційної
кон’юнктури і технічного прогнозування інноваційних ідей, виконує
доробки і доводить нововведення до промислової реалізації, надає послуги
та консультації в процесі впровадження розробки.
Цілком уникнути ризику в інноваційному підприємництві неможливо,
оскільки інновація і ризик – дві взаємозалежні категорії. Інноваційна
діяльність має високий рівень невизначеності. Дуже важко передбачати,
яке нововведення буде мати успіх на ринку, а яке не буде користатися
попитом.
J
L
I
?
.
0
?
?
L
?
0
?
gdZdo
Якщо в результаті настання непередбачених подій один із проектів буде
збитковим, то інші проекти можуть виявитися успішними і будуть приносити
прибуток. Передача ризику шляхом укладання контрактів – наступний метод
мінімізації ризиків. Якщо проведення яких-небудь робіт з інноваційного
проекту занадто ризиковано і величина можливого ризику неприйнятна для
інноваційного підприємства, воно може передати ці ризики іншій
організації. Це можуть бути будівельні контракти, оренда машин і
устаткування (лізинг), контракти на збереження і перевезення вантажів,
контракти продажу, обслуговування, постачання, договір факторингу,
біржові угоди. Найважливішим методом зниження ризиків є їхнє страхування
(система економічних відносин, що включає створення спеціального фонду
засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл)
для подолання і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних
несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового
відшкодування і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування
найбільш повно відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу
ризику, тому що ресурси для покриття втрат інноваційної фірми виходять з
страхових організацій швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Однак,
даний метод мінімізації ризику має ряд обмежень: високий розмір
страхового внеску, відсутність деяких ризиків зі страхування.
Значну роль для зниження інноваційного ризику грає захист комерційної
таємниці на підприємстві, тому що в деяких випадках технічна і
комерційна інформація про розроблювальний на фірмі інноваційний проект
може «підштовхнути» конкурентів до паралельних розробок.
Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах – шляхом
придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного
виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал – являє
собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем
ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він
надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення.
Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби
надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в
розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом
усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація
прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий
ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю
приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою
вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному
контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає
співвласником фірми-новатора, а надані засоби – внеском у статутний фонд
підприємства, частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для
венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.
Венчурний капітал почав застосовуватись у США з середини 50-х років, в
Європі він з`явився дещо пізніше, наприкінці 70-х, а в Україні розвиток
венчурного бізнесу почався лише в 1992 році, після підписання угоди про
створення Фонду «Україна», який став першим венчурним фондом в нашій
державі. Але, на жаль, венчурне фінансування і досі не досягло значного
розвику, і причиною цього є ряд проблем у нашій економіці.
Венчурний капітал як виключно ризиковий капітал для компаній і проектів,
перебуває сьогодні в Україні лише на стадії формування. Історія
свідчить, що для появи, росту й розширення венчурного капіталу необхідна
активна політична і законодавча підтримка з боку державних та інших
зацікавлених структур.
В Україні працівників кредитних інститутів більше цікавить забезпечення,
а не бізнес-плани. Не схильні до ризику українські банки не беруть
участі в компаніях венчурного капіталу, як не беруть у них участі й інші
інституціональні структури на кшталт пенсійних фондів та страхових
компаній. Структура розвитку в Україні ринкових відносин та особливості
розвитку підприємництва в останні роки свідчать, що вельми корисною
могла б бути спеціальна гарантійна схема в галузі венчурного капіталу.
Література:
Будянский В. Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее
правового регулирования // Предпринимательство, хозяйство и право. –
2000. – № 2. – С. 7-9.
Павленко І. А. Економіка та організація інноваційної діяльності. — К.:
КНЕУ, 2004. — 202 с.
Стан розвитку організаційних форм венчурного підприємництва і його
інфраструктури в країнах світу та в Україні. Зінченко О.П., Ільчук В.П.,
Радзієвська Л.Ф., Євтушенко В.М. – К.: НДІСЕП, 2004.- 80с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
