РЕФЕРАТ
на тему:
“Валютний ринок”
ПЛАН
Вступ
1. Загальна характеристика та структура валютного ринку
2. Валютні операції на валютних ринках. Котирування валют
3. Види валютних операцій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сучасний валютний ринок ( це не просто місце здійснення валютних
операцій. Він представляє систему різноманітних екномічних та
організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої
торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів
діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.
Валютний ринок – це складова частина грошового ринку, де зустрічаються
попит і пропозиція на валюту.
Зовнішній валютний ринок (ЗВР) – це найбільший у світі фінансовий ринок,
на якому здійснюються міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. ЗВР
не є централізованим, він діє за допомогою багатьох установ.
1. Загальна характеристика та структура валютного ринку
Валютний ринок ( розгалужена система фінансово-кредитних інститутів та
механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж
іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.
Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно
від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют. Більша
частина операцій припадає на долари США, а також на німецьку марку,
англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський
франки.
На валютному ринку беруть участь різні групи екномічних суб(єктів, кожна
з яких прагне задовільнити власний комерційний інтерес. Це традиційна
тріада ( продавці валюти, її покупці та посередники.
Головними суб(єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні
корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпорджаються певними
сумами вимог та зобов(язань на кожну іноземну валюту. Якщо ці величини
співпадають, тоді валютна позиція називається закритою, якщо виявиться
за цими величинами нерівноважність ( відкритою, або неприкритою. причому
відкритість ця рахується “короткою”, якщо сума продажу валюти
(зобов(язань) перевищила суму купівлі (вимог), або “довгою” ( якщо
вимоги на дану валюту перевищили зобов(язання.
Наприклад, банк, який мав попередню закриту позицію відносно німецьких
марок та французьких франків, продав 10000 ДМ за 30000 FFr. Позиція
перейшла у відкриту: коротку до марок і довгу до франків.
Відкрита позиція пов(язана із валютним ризиком, хоч інколи може принести
додатковий прибуток (наприклад, якщо курс валюти зростає у довгій
позиції). Переважна частина активів (валютного товару) представлена
депозитами до запитання, котрими великі банки торгують між собою. Обмін
валюти готівкою складає незначну частину валютного ринку.
Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів. У цій якості
вони не “підтримують позицію” до окремих валют, а тільки зводять разом
покупців і продавців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити
Лондонський банк виступити у ролі брокера при необхідній для неї
організації обміну доларів на марки.
Курс
обміну
валюти
N К
Надлишок
пропозиції
W
надлишковий
попит
m
(m – рівноважна маса валюти)
Графік 1. Рівновага на валютному ринку.
На валютних ринках постійно функціонують брокери і ділери, що займаються
посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну
винагороду. Різниця між ними у тому, що брокер ( це посередник, котрий
заключає угоду від імені та дорученню і за рахунок клієнта, він отримує
винагороду за угодою сторін, або за визначеною таксою. Дилер ( фізична
або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за
свій рахунок, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та
продажу. Нині на валютних ринках функціонують об(єднання брокерів і
ділерів: брокерські фірми, ділерські контори, які поєднують
посередницькі послуги з продажею інформації, консультаціями тощо.
Важливим атрибутом валютного ринку є зосередженя пропозиції і попиту на
іноземну валюту переважно через комерційні банки, які мають найбільш
розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн.
Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого визначається
верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування
курсу валюти у заздалегідь обраних параметрах (ринкова рівновага) і
представляє експортерам та імпортерам тверду основу для розрахунків,
завдяки чому сутьєво стимулюється міжнародна торгівля.
2. Валютні операції на валютних ринках.
Котирування валют
На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з
купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют.
Котирування – це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс
(ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день
проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют – це встановлення
ринкового курсу дня.
При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні
курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна
котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк
купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при
цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти
та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:
КК = ОК : (ОК : КП) ,
де
КК – курс купівлі;
ОК – офіційний курс;
КП – курс продажу за домовленістю.
Різниця між курсами покупця і продавця – “маржа” – джерело доходу, за
рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від
валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов(язані з
певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного
ризику.
Існують два методи котировки іноземної валюти до національної – пряма і
непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій
котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в
національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю
прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості
іноземної валюти. Непряма котировка – це величина зворотня прямій
котировці. Непряма котировка використовується переважно у
Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей
використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері
американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох
валют, крім фунта стерлінга.
Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій
і непрямій котировці валют на таких прикладах.
Приклад 1.
Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):
1 ф.ст. – 1,6427 дол. США -курс покупця, 1 ф.ст. – 1,6437 дол. США –
курс продавця.
Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому
більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меньшу
кількість її (1,6427).
Приклад 2.
Нью-Йорк на Франкфурт-на-Майні (непряма котировка):
1 дол. США – 1,7973 марки -курс продавця, 1 дол. США – 1,7983 марки –
курс покупця.
Банк у Нью-Йорку, продаючи марки ФРГ, бажає заплатити за кожний долар
меньше марок ФРГ (1,7973) і отримати їх більше при покупці (1,7983).
Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення
попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі
фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в
офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку
котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він
являється міжнародним платіжним і резервним засобом.
Конверсійні операції з готівкою інвалютою здійснюються через крос-курс.
Крос-курс – співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх
курс до третьої валюти.
Отже, розрахунок крос-курсу для української гривни можна здійснити за
схемою:
На певну дату офіційний курс гривни становить:
українська гривня / долар США – Х грн. за долар;
українська гривня / марка ФРН – Y грн. за марку;
тоді крос-курс долара США до марки ФРН становить:
Х / Y німецької за один американський долар.
Якщо банк (клієнт) бажає у цей день обміняти (N) доларів США на німецькі
марки; то з урахуванням крос-курсу він може отримати:
N ( (X / Y) німецьких марок.
Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою здійснюються
винятково з валютами, що відносяться до групи “Вільноконвертована
валюта”.
3. Види валютних операцій
На валютному ринку використовується дві групи операцій: касові та
строкові. Касові операції здійснюються на умовах “спот” (spot). Операція
“спот” – це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на
короткотерміновий преріод. Доставка валюти здійснюється після заключення
угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього
визначається і валютний курс “спот”-курс на момент укладання угоди.
Існує два “спот” курси для валюти: курс попиту (big rate) – курс, за
яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції
(offer rate) – курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на
іншу.
Другим видом ввалютних операцій є строкові або форвардні (forward), за
якими счуб(єкти ринку отримують право купити або продати валюту в
майбутньому за курсом зафіксованим на момент укладання угоди. Форвардна
угода включає три основні елементи: зобов(язання купити або продати
певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки
валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент
заключення угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів
“спот” на величину “знижки” або “премії”, пов(язаної з відстроченням
платежів.
Строкові валютні операції тісно пов(язані з процентними ставками по
короткострокових депозитах. Форвардний курс має тенденцію до підвищення,
якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі, ніж процентні ставки
контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни де банківська процентна
ставка вища буде мати у форвардній операції відповідну “знижку”. При
однакових ставках банківського процента регулятором валютного обміну
залишається “спот”-курс.
У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку “ЛІБОР”
(London: jnter Bank Offered Rate) – процент по міжбанківських депозитах
у Лондоні.
Розрахунок премії / дисконту до форвардного курсу можна зробити за
флрмулою:
КВ (%В – %А) ( СФ
П / Д = ——————————— , де
360 ( 100
КВ – “спот”-курс валюти для продажу,
%В – ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що необхідна для купівлі,
%А – ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що продається,
СФ – строк форвардної операції.
Наприклад, комерційний банк хоче продати 10000 доларів США за фунти
стерлінгів з доставкою через шість місяців. Спот-курс:
1 долар = 0,58 ф.стерл., ставки “ЛІБОР” по доларах – 3,8%, а по ф.
стерл. – 6%.
Тоді:
0,58 ( (6 – 3,8) ( 180
П / Д = ——————————— = 0,0032.
360 ( 100
Форвардний курс = 0,58 + 0,0032 = 0,5832.
Вартість продажу складає 5832 ф.стерл. за 10000 доларів.
Другий приклад. Ставка “ЛІБОР” по депозитах у гривнях складає 35%
річних, а по доларах – 10%. Курсова ціна долара – 1,9 грн.
Якщо український банк хоче купити 10000 доларів США за гривні з
доставкою через місяць, то теоретично премія продавця у гривнях може
складати:
(35 – 10) ( 1,9 ( 30
—————————— = 0,04.
360 ( 100
Ціна 10000 дол. = 10000 ( 1,94 = 19400 грн.
Строкові або форвардні операції слугують для отримання прибутку у
вигляді курсової різниці, а також для страхування суб(єктів ринку від
валютних ризиків. Окрім цього, операції на строк – це широке поле
діяльності валютних дилерів, які ведуть гру на підвищенні або зниженні
ринкових курсів.
Основним засобом проведення міжнародних обмінних операцій на ЗВР є
телеграфні перекази. Припустимо, що деяка американська компанія продала
мережі роздрібних крамниць у Великій Британії партію медикаментів на
суму 1000 доларів. Банк, на який замикаються операції цієї компаніїї, –
це комерційний банк у Нью-Йорку. Цей банк надішле телеграфне
повідомлення лондонському банкові мережі роздрібної торгівлі,
повідомляючи про необхідність покласти на банківський рахунок
нью-йоркського банку в його лондонському відділенні. Після цього
нью-йоркський банк надає постачальникові кредит на еквівалентну суму в
доларах. Переказ грошових коштів за допомогою телеграфа здійснюється на
перший чи другий день після купівлі чи продажу.
Другим засобом обміну на ЗВР є переказні векселі. В разі продажу партії
медикаментів операція може бути організована таким чином. Передовсім
британська торговельна компанія отримає у своєму банку кредитного листа
й перешле його американській фірмі – постачальнику. Одержання цього
документу зобов’яже експортера виписати переказний вексель на
британський банк. Цей переказний вексель є розпорядженням, подібним до
банківського чеку, яке передбачає, що банк зобов’язаний сплатити
експортерові певну кількість грошей. Експортер може потім продати цей
вексель комерційному банкові, отримавши натомість еквівалентну кількість
доларів. Коли за цим векселем буде сплачено, комерційний банк одержить
платіж у фунтах стерлінгів.
Платіжний вексель може бути оплачено негайно або в певний момент у
майбутньому – наприклад, за 30, 60 чи 90 днів. Якщо експортер виписує
вексель, що підлягає оплаті за 90 днів, а наявні кошти потрібні йому
негайно, він зможе знову звернутися по допомогу до комерційного банку. В
цьому разі комерційний банк придбає вексель з урахуванням дисконтної
ставки, що відбиває переважну ставку відсотку.
Якщо комерційний банк, викупивши вексель, не хоче тримати його 90 днів,
він може вдатися до наступного кроку. Цей банк може зв’язатися з
британським банком, на який виписано вексель, і викликати підтвердження,
що даний вексель буде оплачено своєчасно. По одержанні підтвердження
вексель позначається як “акцептований вексель” і стає банківським
акцептом, який може бути реалізовано на відкритому ринку цінних паперів,
як це відбувається з іншими короткотерміновими цінними паперами –
казначейськими векселями уряду, комерційними цінними паперами і т.і.
Крім телеграфних переказів і переказних векселів невелика частка
фінансових операцій на міжнародних ринках забезпечується власно валютою
і дорожними чеками. Уявимо, що американський турист збирається в подорож
до Франції. Він може звернутися до ділера, який спеціалізується на
торгівлі іноземною валютою, або до свого банку і обміняти валюту США на
французьку. Банк або ділер від цієї операції отримує прибуток за рахунок
різниці в “ціні продавця” й “ціні покупця”, що за своїм характером схоже
з вилученням прибутку при здійсненні значних угод, що вимагають обміну
банківськими вкладами. Проте при здійсненні невеликих валютних операцій
така різниця в ціні становить у середньому 4-5 %, як це прийнято при
здійсненні великих фінансових операцій на ЗВР.
Туристи й мандрівники вважають, що дорожні чеки безпечніше за валюту.
Вирушаючи до Франції, американець може придбати дорожні чеки,
деноміновані чи в доларах, чи то у франках, в американському
комерційному банку або в компанії “Америкен експресс”. Власник
французького готеля, що бере дорожні чеки компанії “Америкен експресс” у
вигляді плати за послуги, депонує їх у місцевому банку, отримуючи кредит
у франках незалежно від того, в якій валюті обчислена вартість чеку.
Французький банк згодом одержить долари або відповідну кількість франків
в “Америкен експресс”.
Ділери і брокери на ЗВР володіють поточною інформацією про зміни
обмінних валютних курсів. Інші господарські агенти, чия потреба в цих
знаннях менш оперативна, можуть отримати відповідну інформацію із газет
та телебачення.
Курси більшості валют подаються як кількість гривень, необхідних для
придбання 1 одиниці іноземної валюти.
Для більшості валют повідомляється тільки один курс – обмінний курс по
касових операціях. Він застосовується для торговельних угод, які буде
укладено впродовж не більше, як 48 годин. Крім того, багатьох іноземних
валют подаються також обмінні курси по термінових операціях. Термінова
угода – це контракт між банком і його клієнтом, за яким гривні
обмінюватимуться на потрібну валюту в якийсь певний день за курсом,
визначеним сьогодні. Різниця в обчисленні обмінних курсів по касових
операціях і обмінних курсів по термінових операціях в будь-який обраний
момент часу відбиває існуючу різницю між ринковими нормами відсотку в
порівнюваних країнах.
Як відомо, процеси міжнародної торгівлі пов`язані насамперед з імпортом
та експортом товарів, а також обміном послугами. Але, крім того між
країнами відбувається рух капітальних коштів. Угоди, пов`язані з
купівлею-продажем фінансових активів, а також з міжнародною практикою
наданя та одержання кредитів і позик, називаються операціями по рахунках
руху капітальних коштів.
Придбання фінансових активів України іноземними покупцями, а також
позики в іноземних банках і небанківських джерелах українськими фірмами
та окремими громадянами являють собою приплив грошових коштів в
Україну.Подібні операції відомі як приплив капіталу. Придбання іноземних
активів підприємствами і громадянами України, а також позички, що можуть
бути надані банками України та іншими небанківськими джерелами іноземним
фірмам і громадянам, являють собою відплив грошових коштів з економіки
України, тобто використання їх за межами України. Такі операції
називаються відпливом капіталу.
Щоденні операції на ЗВР, які мають відношення до рахунків руху
капітальних коштів, набагато перевищують за своїми масштабами операції
по поточних рахунках зовнішньоторговельних операцій.
Важливим засобом економічної політики держави є валютна інтервенція на
ЗВР. При цьому зміна курсу національної валюти дозволяє державі так чи
інакше маніпулювати сукупним попитом. Якщо якийсь уряд свідомо і
цілеспрямовано зменшує курс валюти своєї країни, дозволяючи їй
знецінюватися відносно інших іноземних валют, це означає, що уряд
проводить девальвацію своєї валюти. Девальвація покликана стимулювати
сукупний попит, так само, як це відбувається при знецінення валюти,
викликаному ринковою стихією і ринковими силами. Якщо ж якийсь уряд
вирішує підвищити валютний курс, дозволяючи збільшити вартість своєї
валюти відносно інших, це свідчить, що уряд проводить ревальвацію своєї
валюти. Ревальвація буде обмежувати сукупний попит так же само, як його
стримує підвищення вартості валюти під впливом ринкових сил. Такі
економічні параметри, як реальні норми відсотку і темпи економічного
зростання, здатні негайно змінити поточний обмінний валютний курс.
Уряд може маніпулювати обмінним валютним курсом, купуючи або продаючи
національні грошові одиниці на ЗВР. Інтервенція на ЗВР здійснюється
Національним банком.
Розглянемо механізм девальвації гривні. Припустимо, що Національний банк
України здійснює девальвацію гривні щодо долару США. Щоби здійснити
продаж гривень, НБУ встановить зв`язок з ділером, який спеціалізується
на торгівлі іноземною валютою, пропонуючи угоду з придбання доларів. На
ці долари НБУ придбаває деноміновані в долари активи, що приносять
прибуток у вигляді відсотків. Ці активи НБУ додає до тих декількох
мільярдів доларів активів, деномінованих в іноземних валютах, які НБУ
має на своєму платіжному балансі.
НБУ розплачується за придбані іноземні девізи, виражені в доларах, за
допомогою телеграфного переказу в банк ділера. Таким чином, НБУ обмінює
грошові зобов`язання, виражені в гривнях, на активи, деноміновані в
доларах. У платіжному балансі України по зовнішньоторгових операціях
такий захід буде подано як зростання резервних активів уряду України.
Тепер розглянемо ревальвацію гривні. В разі реальвації НБУ активно
скуповує долари на ЗВР. Процес ревальвації асиметричний процесові
девальвації з тою лише відмінністю, що при девальвації гривні НБУ може
забезпечити його необмежену пропозицію, позаяк саме НБУ здійснює емісію
гривень, а в разі ревальвації гривні відповідний продаж іноземної валюти
має спиратися на якесь її джерело. Де ж його шукати ?
Передовсім, можна знизити рівень активів, розміщених в іноземних
девізах. Якщо НБУ компенсує іррегулярний продаж відповідним
закуповуванням її в інших випадках, цілком можливо створити з цією метою
достатній резервний запас іноземної валюти.
Якщо резерви іноземної валюти вичерпуються, НБУ може звернутися до інших
джерел. Одне з них – так званий “своп” – угода з якимось іноземним
центральним емісійним банком. За своєю суттю “своп”-угода – це взаємний
міждержавний короткотерміновий кредит, що передбачає закупку іноземної
валюти на ринку касових операцій з наступним (деякому визначеному
майбутньому) її зворотнім викупом на ринку термінових угод.
Інший спосіб відшукання потрібних коштів полягає у продажу цінних
паперів, розміщених в іноземні валюти. Альтернативою цьому може служити
продаж спеціальних прав запозичення (СПЗ) – особливого виду синтетичної
міжнародної валюти, яку випускає Міжнародний Валютний фонд з 1970 року.
СПЗ застосовується лише в операціях між національними банками держав, що
входять до МВФ.
Існує спосіб відділити одне від одного заходи в межах внутрішньої
грошово-кредитної політики і механізми валютної інтервенції на ЗВР. Цей
метод, що має назву “стерилізація”, полягає в поєднання кожного продажу
активів, деномінованих в іноземній валюті, на ЗВР з рівною за величиною
закупкою на відкритому ринку цінних паперів всередині країни і,
відповідно, поєднання кожної закупки на ЗВР з рівним за величиною
продажем на ринку внутрішньому. Хоча стерилізація дозволяє ізолювати й
виключити вплив операцій на ЗВР від грошово-кредитних заходів
внутрішнього характеру, її вплив на стан обмінних валютних курсів разом
з валютною інтервенцією не дуже велике – принаймні, менше, ніж то
забезпечує валюна інтервенція сама по собі.
Економісти розбігаються в поглядах щодо впливу стерилізованої
інтервенції на економічну систему в довгострокових часових інтервалах –
чи буде збезпечено хоча б невеликий вплив подібних заходів, чи від їх
здійснення не слід очікувати жодних наслідків ? В одному вони солідарні
: стерилізація як економічний інструмент, що забезпечує виключення
взаємовпливу операцій на ЗВР і кількості грошей, що перебувають в обігу
на внутрішньому ринку, – це тонка і досить не проста справа.
Існують і інші засоби впливу на обмінний валютний курс. Уряд може
запроваджувати спеціальні митні тарифи, різноманітні квоти на імпортні
товари та інші протекціоністські заходи, спрямовані на обмеженгня
імпорту, що зменшує пропозицію гривень по поточних рахунках
зовнішньоторгових операцій і сприяє зростанню вартості гривні. Також
уряд може субсидувати експорт зі своєї країни, розраховуючи в такий
спосіб збільшити попит на національну грошову одиницю по поточних
рахунках зовнішньоторгових операцій.
Ще одним способом впливу на обмінний валютний курс може бути
запровадження валютних обмежень, тобто урядових заходів, що обмежують
або жорстко регламентують права громадян обмінювати валюту своєї країни
на іноземну. Метою системи валютних обмежень є скорочення зовнішнього
обороту капіталу, що здатно позитивно вплинути на чистий попит руху
капітальних коштів.
Валютні обмеження, які взагалі забороняють доступ громадян якоїсь країни
на ЗВР без спеціального дозволу уряду, означають перехід в іншу якість –
в цьому разі прийнято вважати, що валюта такої країни неконвертована.
Такими заходами правлячі кола узурпують монополію участі в операціях на
ЗВР. Почасти вони продають іноземну валюту за штучно заниженим курсом
для фінансування бажаних для цих урядових органів проектів, тоді як для
інших цілей такі операції проводяться, виходячи із штучно завищених
обмінних курсів валют.
Всі ці засоби і методи – протекціоністські заходи, експортні субсидії,
валютні обмеження і неконвертованість валюти накладають величезні
додаткові витрати. Вони руйнують економіку, привносячи дисбаланс у
відносні ціни на різноманітні товари і послуги, а також позбавляючи ці
економічні системи переваг вільної міжнародної торгівлі.
Висновки
У валютних операціях які відбуваються на валютному ринку беруть участь:
продавці валюти, її покупці та посередники.
Суб’єктами валютного ринку є:
1) фірми, організації та приватні особи, зайнятих у зед.
2) комарційні банки, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх
зв’язків.
3) брокерські фірми—які займаються посередницькою діяльністю.
4) державні установи—валютні банки та казначейства окремих країн.
Основними споживачами валютного ринку є світові транснаціональні банки.
На них припадає близько 90% всього валютного обороту. Внаслідок цього
валютні курси формуються у процесі здійснення міжбанківських операцій.
В умовах функціонування ринкової економіки головним об’єктом валютного
регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни
суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських так і
зовнішньоекономічних позицій країни.
Функціонування та розвиток валютних ринків світу в значній мірі залежить
від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній
системі, від національних і міждержавних заходів, що здійснюються у
валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття –валютна
політика.
На міждержавному рівні валютна політика здійснюється міжнародними
валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародгих
валютних відносин.
Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою
співдружністю на міжнародний валютний фонд(МВФ). У 1992 році до МВФ
увійшла Україна. Основна мета роботи МВФ: “МВФ повинен слідкувати за
розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне
функціонування.”
Важливою ланкою у системі валютних відносин є світовий банк (міжнародний
банк реконструкції і розвитку) – це міжнародний інвестиційний інститут,
заснований одночасно з МВФ. Вступ країни до МВФ автоматично забезпечує
її членство у світовому банку, надання кредитів МВФ одночасно забезпечує
відкриття кредитів і світовим банком. Вступ країни до МВФ і світового
банку дає її можливість отримувати достатньо вагомі кредити для
структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває
шлях для залучення іноземних інвестицій.
На національному рівні валютна політика – є сукупністю заходів, які
проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних
відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси і на
конкурентоспроможність національного виробництва.
Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою
систему контролю за припливом і впливом іноземної валюти з країни в
країну. Зміст валютного регулювання визначається діючим законодавством і
правовими нормами окремих країн. У такому законодавстві визначаються
загальні принципи здійснення валютних операцій, функції державних
органів у валютному регулюванні і управлінні валютними ресурсами, права
і обов’язки юридичних осіб у питанні володіння, користування та
розпорядження валютними цінностями.
У практиці валютного регулювання застосовують такі інструменти:
1. Девальвація валюти—це цілеспрямовані дії відповідних інституційних
структур, які мають на меті знизити курс національної валюти по
відношенню до іноземних валют. Девальвація використовується з метою
заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного
балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим
курсом провідних валют.
2. Ревальвація валюти—це підвищення офіційного курсу національної валюти
по відношенню до інших валют. Тут переслідується мета втримати на
внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і
приплив інвестицій.
3. Валютна інтервенція—це втручання держави через центральний банк в
операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти
шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє
собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений
і досить короткий проміжок часу.
4. Корекція облікових ставок національного банку—підвищення облікових
ставок нб веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а
скорочення до зниження цього курсу. Механізм впливу облікової процентної
ставки нб на курс валюти здійснюється через операції нб з комерційними
банками та іншими кредитними установами з обліку короткострокових
державних зобов”язань(казначейських векселів) і переобліку комерційних
векселів.
5. Валютні обмеження—це система нормативних правил, встановлених
законодавчим або адміністративним чином і паправлених на обмеження
валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:
регулювання переказів і платежів за кордон.
заборону вільного продажу і купівлі іноземної валюти.
обов”язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну
валюту за офіційним курсом.
6. Механізм регулювання платіжного балансу –це застосування експортних
субсидій, митних тарифів, страхування від втрат викликаних коливаннями
валютних співвідношень.
7. Валютна блокада—це сукупність примусових валютних заходів, які
використовуються одними державами по відношенню до інших з метою
добитися виконання тих чи інших вимог. До валютної блокади належать такі
заходи: блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.
Список використаної літератури
Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1998.
Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. – К., 1998.
Мазаракі А.А., Воронова Є.М. Міжнародні валютно-фінансові та
валютно-кредитні відносини. Конспект лекцій. – К., 1995
Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. – Чернівці
“Рута” ст.47–64
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
