Реферат на тему:
Валютний курс у системі міжнародних
кредитно-розрахункових та валютних операцій
1. Суть та поняття валютного курсу.
2. Котирування валют.
3. Етапи розвитку валютного курсу
4. Фактори впливу на валютний курс.
5. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та
плаваючий валютні курси.
1. Суть та поняття валютного курсу.
У міжнародній системі розрахунків немає якогось єдиного платіжного
засобу. Тому для міжнародних валют склалися певні мінові відношення.
Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці
однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн.
Використовується валютний курс при купівлі і продажу валюти у зв’язку з
експортом товарів чи послуг, надходженням у країну капіталів, доходів і
кредитів, наданням кредитів іншим країнам, вивозі за кордон капіталів та
прибутків, інших доходів тощо.
Таблиця №1
Класифікація валют
Критерій класифікації Вид валюти
Залежно від статусу валюти Національна, іноземна, міжнародна,
регіональна, євровалюта
Залежно від режиму використання * вільно конвертована (ВКВ);
* частково конвертована (ЧКВ):
– зовнішньо конвертована,
– внутрішньо конвертована;
* неконвертована (НКВ)
Залежно від матеріально-речової форми Готівкова та безготівкова
За відношенням до курсів інших валют Сильна (тверда) та слабка (м’яка)
За принципом побудови Звичайна валюта і валюта «кошикового типу»
За відношенням до валютних запасів країни Резервна валюта й інша валюта
За видами валютних операцій Валюта ціни контракту; валюта платежу;
валюта кредиту; валюта клірингу; валюта векселя
2. Котирування валют.
Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється
через валютне котирування.
Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно
до діючих законодавчих норм і практики, що склалася. Котирування валют
здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.
Котирування іноземних валют, як правило, відбувається по відношенню до
долара США, євро і деяких інших валют.
Котирування дається завжди з точністю до чотирьох знаків після коми.
Наприклад, (станом на 15 листопада 1996 р.):
Нью-Йорк на Лондон 1 F = 1,538$ США.
При визначенні курсу деяких валют у зв’язку з їх малим масштабом цін
(японська ієна) за основу приймалося 100 чи 1000 одиниць.
1 UКР =245,02 JPY.
У більшості країн використовують метод прямого котирування іноземної
валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до
неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх
часток.
При непрямому (зворотному) котируванні, який традиційно використовується
Великобританією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну
одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється
певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.
При котируванні валют розрізняють поняття “база котирування” (базова
валюта) та “валюта котирування”. Базовою є валюта, відносно якої
котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, визнана в
усьому світі. Валютою котирування є валюта, що котирується. Однак інколи
з історичних причин базовою валютою стає дрібніша валюта порівняно з
валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський
долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що
останній має більш високу вартість.
Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов’язково слід враховувати
методи котирування валют, які при цьому використовуються.
При котируванні валют наводяться курси, за якими банки даної країни
купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR), а також курси,
за якими ці банки продають іноземну валюту (курс продавця — ask
rate,offer — AR). Курс продавця завжди вищий від курсу покупця, за
винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме
котирування і тому курс продавця валюти нижчий від курсу покупця.
Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток банку, який
здійснює ці операції. Цей прибуток як різницю між двома певними
показниками (ціною продавця і ціною покупця) називають маржею (спредом).
Розраховують як абсолютну (AR — BR), так і відносну маржу (спред):
Де BAS — продажно-купівельна маржа (спред);
AR — курс купівлі валюти (курс продавця);
BR — курс продажу валюти (курс покупця).
Спред, або маржа, має покривати операційні витрати банку і забезпечувати
йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є
своєрідною “платою” за надані банком безготівкові послуги.
При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою
валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими
оперує валютний відділ банку, є не що інше як залишки на рахунках в
іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються переказом з одного
рахунка на інший бухгалтерськими записами. У разі торгівлі банкнотами
валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. При цьому зростають
витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти,
що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду)
при котируванні іноземних банкнот.
Котирування іноземних валют до національної використовується банками, як
правило, при розрахунках зі своїми клієнтами. Тут воно встановлюється на
основі крос-курсу.
Крос-курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх
курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад до долара
США, євро, англійського фунту стерлінгів).
Розрахунок крос-курсу валют з різними базами котирування і різними
режимами котирування:
Наприклад, необхідно знайти крос-курс фунта стерлінгів до євро –
UKP/EUR. Нехай маємо таку ситуацію:
UKP/USD – зворотне котирування,
a USD/EUR – пряме котирування.
В цьому випадку запис буде таким:
1UKP = 1,6529 USD (UKP/USD)
1USD = 1.5050 EUR (USD/EUR)
UKP/EUR = (UKP/USD) x (USD/EUR) = 1,6529 x 1,5050 = 2,4876.
Використання крос-курсу має свої особливості при оперуванні курсами
продавця і покупця, як при визначенні меж котирування, так і при
операціях двостороннього подвійного котирування.
У повсякденній практиці банкірам доводиться розраховувати межі
крос-курсів або спред крос-курсів. Нехай банку Києва необхідно
розрахувати спред крос-курсу української гривні до швейцарського франка
UAH/CHF.
Нехай ми маємо таке доларове котирування:
USD/CHF = 1,2689 – 1,2699
USD/UAH = 1,8740 – 1,8750.
Для визначення курсу покупця робимо такі розрахунки
UAH/CHF=1,2689=(USD/CHF bid)=0,6767 * 1,8750 (USD/UAH offer)
і для курсу продавця :
UAH/CHF=1,2699=(USD/CHF offer)=0,6776 * 1,8740 (USD/UAH bid)
Таким чином, маємо межі котирування на базі крос-курсів через долар:
UAH/CHF = 0,6767 – 0,6776.
При системі зворотного котирування алгоритм є таким:
]. Такий розрахунок проводять, як правило, для неліквідних крос-валют,
ринок яких є слабо розвинутим, або нерозвинутим зовсім. (Це дуже часто
трапляється щодо української гривні та російського рубля UAH/RUR через
USD).
Курси покупців і продавців публікуються в офіційних бюлетенях. Як
правило, публікуються не всі поточні курси дня, а лише курси при
останніх валютних угодах, так звані заключні курси, або – середні курси
– арифметична середня курсів продавця і покупця.
Курси, зазначені в котирувальних таблицях, – як правило, курси
телеграфного переказу. Курси інших платіжних засобів визначаються на
основі курсу телеграфного переказу. При інших рівних умовах курси
кожного виду міжнародного платіжного засобу різні. Це пояснюється тим,
що платіжні кошти, які виступають у міжнародному платіжному обороті,
мають свої особливості, які чинять істотний вплив на їх валютні курси,
тобто ринкові ціни.
При телеграфному переказі іноземна валюта виплачується банкам негайно чи
на наступний день після отримання переказу від іноземного банку. Такий
порядок дозволяє банкам і їх клієнтам не лише прискорювати розрахунки і
оборотність валютних коштів, але й практично уникати валютних втрат,
пов’язаних із змінами курсів. Застосування банками-кореспондентами
спеціального коду (ключа) дає можливість попередити крадіжку валютних
коштів, а також захищає банки від можливих помилок при переказі коштів
своїм клієнтам.
Курс чека встановлюється на основі телеграфного переказу за мінусом
процентів за число днів, необхідних для доставки цього платіжного
доручення авіапоштою з однієї країни в іншу. При цьому виплата банком по
чеку здійснюється лише після прийняття цього засобу платежу на інкасо і
оплати чека іноземним банком-кореспондентом чи іншим зарубіжним банком,
що виписав даний чек. Здебільшого курс чека більший за курс тратти,
оскільки при визначенні курсу тратти враховується термін її оплати,
надійність (наприклад, залежно від того, чи є тратта першокласним
торговим векселем) і валюта платежу.
Курс термінової тратти встановлюється на основі курсу телеграфного
переказу, за мінусом процентів за число днів з моменту купівлі векселя
до його оплати. Проценти, як правило, визначаються за ставкою країни, у
валюті якої виписано вексель: якщо тратта є першокласним торговим
векселем, процент визначається за обліковою ставкою емісійного банку;
якщо тратта є банківським акцептом – процент визначається за ринковою
обліковою ставкою, яка, як правило, є нижчою за офіційну. Але якщо
переказний вексель виписано з терміном платежу по його пред’явленні,
курс такої тратти буде приблизно дорівнювати курсу чека, бо виплата за
траттою, як за чеком, відбудеться після переказу (пересилки) платіжного
документа у країну – місце платежу, де вона оплачена за пред’явленням.
Курс іноземних банкнот звично наближається до курсу поштового переказу,
відхиляючись від нього вгору чи вниз залежно від попиту і пропозиції
цього засобу платежу. Курс банкнот при купівлі встановлюється, як
правило, нижче за курс чека, а при продажу – трохи вище. На величину
курсу банкнот впливають банківські видатки, пов’язані з пересиланням і
страхуванням банкнот в дорозі, у той час, як чеки при пересиланні не
страхуються, а пересилаються рекомендованою авіапоштою.
При здійсненні міжнародних економічних зв’язків має місце порівняння
двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються
на основі різних національних вартостей, то світові — на базі
інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у
зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. В процесі
міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення
національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.
Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та
послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, і визначається в
порівнянні з базовим періодом.
Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше
запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоча
подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.
Показник купівельної спроможності валюти мав розраховуватися на базі
середньозважених товарних цін і використовуватися у валютному обміні,
зовнішній торгівлі, при наданні кредитів. Зараз МВФ і Світовий банк
займаються співставленнями показників виробництва продуктів на душу
населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних
країнах і регіонах світу. До 1992 р. ці зіставлення здійснювались
порівнянням вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом
виступав долар США.
Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на
базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначено відносно
стабільний набір споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він
потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в
національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості
зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта
стерлінгів, євро, рубля та ін. Так складається натуральний, або
природний, курс валюти.
3. Етапи розвитку валютного курсу.
Валютний курс у примітивній формі існував ще при рабовласницькому і
феодальному ладі. Ширшого застосування він отримав при розвитку
міжнародної торгівлі, експорті капіталу, формуванні світових ринків.
У період монометалізму – золотого чи срібного – базою валютного курсу є
монетний паритет – співвідношення грошових одиниць різних країн за їх
металевим вмістом. Він співпадав з поняттям валютного паритету –
співвідношення між двома валютами, яке встановлювалося у законодавчому
порядку; є основою валютного курсу, який, як правило, відхиляється від
паритету.
В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було
покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових
одиниць за кількістю чистого золота, що було в них. Цей вміст (вага
чистого золота в грошовій одиниці країни) встановлювався і фіксувався
законодавчо.
При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався фіксацією
ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий
паритет визначався, виходячи з ціни золота, під якою слід розуміти суму
паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота — грам,
унцію тощо. В США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 p., мав
золотий вміст 1,60377 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею було
оголошено золотий долар, а закон про золотий стандарт від 1900 р.
встановив золотий вміст долара, що становив 1,50463 г.
Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного
стандарту. Проте світова економічна криза 1929—1933 pp. підірвала
позиції долара, і в 1933 році США змушені були відмовитися від
золотомонетного стандарту. Одночасно згідно з Актом про золотий резерв у
1934 р. була проведена девальвація долара і його золотий вміст було
знижено до 0,888671 г, або на 41%, через підвищення паперової ціни
золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого
золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888671 г). Ця ціна проіснувала
до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 p.), коли ціна на золото була
підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89%. Його
золотий вміст становив 0,818513 г чистого золота (31,1035/38). З серпня
1971 р. було припинено обмін долара на золото, а в лютому 1973 р. США
девальвували свою валюту ще на 10%, і 1 долар став вміщувати 0,736736 г.
Це була остання офіційна ціна на золото.
Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах
золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки включало лише
витрати на перевезення золота для здійснення за кордоном прямих платежів
або його обміну на потрібну державі валюту (фактично таке відхилення не
перевищувало 1% від паритету в кожний бік).
Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету
мінус витрати на перевезення золота, відповідала мінімальному курсу
валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження
курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота
точка ще мала назву імпортної.
Верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти і дорівнювала
величині валютного паритету плюс витрати на перевезення золота. За цих
обставин починався експорт золота і точка називалася експортною.
Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий
паритет як основа валютного курсу. Його місце займає так званий валютний
паритет, що визначається не золотим вмістом валют, а їх купівельною
спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої вартості, часто
знецінюються, їх купівельна спроможність падає. Оскільки в різних
країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам валютний паритет
змінюється.
Отже, якщо в умовах дії системи золотомонетного стандарту основа
валютних курсів — золотий паритет — була величиною відносно сталою, то в
умовах паперово-грошового обігу така основа сама постійно змінюється. Це
є безпосередньою причиною різких коливань валютних курсів.
Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного
кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як
валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого
валютного кошика визначалися курси СДР, ЕКЮ та деяких інших валют.
Оскільки кошик включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх
сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют.
Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи
інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, тоді з
невідворотністю приходить момент або девальвації, або ревальвації
валюти. Саме тоді встановлюється і інший валютний паритет для визначення
валютних курсів.
Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визначення
валютного паритету, а й від стану платіжного балансу країни, вартості
кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та
перспектив політичного розвитку в країні та у світі.
4. Фактори, що впливають на валютний курс.
Загалом до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:
• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні
характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей.
Це продуктивність праці, довгострокові темпи зростання національного
доходу, місце і роль країни в світовій торгівлі і вивозі капіталу.
Названі фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою
і товарами та послугами, тобто формують реальну купівельну спроможність
валюти даної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати
валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній
віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники
функціонування господарського комплексу країни;
• середньострокові (стан платіжного балансу країни, відносний рівень
відсоткових ставок, різницю в темпах зростання цін);
• короткочасні (кон’юнктурні) фактори складають в основному
психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси. Це
насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів,
керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі
перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до даних
прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із
одних валют у інші. Такий самий короткочасний вплив на валютні курси
справляють і валютні інтервенції.
Серед наведених факторів найсуттєвіший вплив на валютний курс має стан
платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то і курс
валюти має тенденцію до підвищення і, навпаки, якщо, наприклад, певна
країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це означає,
що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за
кордону. За цих умов пропозиція даної валюти країни на світових ринках
зросте і коли вона перевищить попит, її курс впаде.
Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. З
його допомогою вдається порівняти витрати виробництва підприємств з
цінами світового ринку.
Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на
співвідношення експортно-імпортних цін тощо.
Так, зниження курсу національної валюти вигідне експортерам, оскільки
дає їм змогу поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими від
середньосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це призводить до
зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня
споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої
заборгованості.
І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти знижується
ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що
стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну з-за
кордону капіталів.
Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими
державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка
реалізується на зовнішніх ринках.
5. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий курси
Існує кілька методів визначення валютних курсів:
1. Традиційний – метод визначення валютних курсів на основі зіставлення
ринкових цін на золото. При цьому визначається ринкова ціна, наприклад,
однієї унції золота в цій валюті, паралельно встановлюються ринкові ціни
унції золота в інших валютах. На основі зіставлення визначається
валютний курс грошової одиниці певної країни, що береться за умовну
одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції
золота дорівнювала 400 дол. США (береться за умовну одиницю), 600 євро,
700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50000 єн. Якщо потрібно
встановити курс долара, то отримаємо: 1 долар = = (600/400) 1,5 євро;
(700/400) 1,75 фунта стерлінгів; (50 000/400) 125 ієн.
До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на
золото, виражені у відповідних валютах, що дає змогу їх зіставляти, щоб
більш-менш точно визначити валютні курси.
Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої минулі
монетарні функції, все-таки залишається стратегічним товаром у відносно
невеликих кількостях порівняно з колосальною кількістю інших товарів на
світових ринках. Тому суб’єкти міжнародних валютно-грошових відносин
дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій
сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні його ціни на
світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак абсолютизувати
роль золота при визначенні валютних курсів сьогодні вже не має ніяких
підстав.
2. Найпоширеніший і найпростіший метод – співставлення рівня цін
стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика).
При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну
споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці
ціни зіставляють з цінами, вираженими у валюті, курс якої потрібно
визначити (береться за умовну одиницю).
3. Метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних
виробничих витрат у країнах, що порівнюються: заробітна плата, норма
позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка
визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як
і при попередніх методах, однак цей метод вважається найточніший,
оскільки дає змогу врахувати деякі довгострокові та середньострокові
фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод співставлення
ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю,
оскільки базується на досить стабільних виробничих показниках,
відображає найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.
Функції валютного курсу:
• засіб інтернаціоналізації грошових відносин;
• засіб співставлення національних цінових структур і результатів
виробництва;
• засіб співставлення національної та інтернаціональної вартості;
• засіб перерозподілу національного продукту між країнами.
Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується
множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук
найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів.
Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні
курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані
змішані валютні курси.
Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих
паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються
державними валютними органами. Фіксованими бувають:
• реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають
відхилення валютного курсу від золотого паритету в рамках “золотих
точок” (можливо лише при золотомонетному стандарті);
• договірно фіксовані курси, які спираються на погоджений еталон —
офіційну ціну золота, або на поєднання золота та певних валют, чи на
одну або кілька валют. За узгодженим еталоном визначається валютний
паритет і гранично допустимі амплітуди відхилень валютного курсу від
валютного паритету.
Оскільки реально фіксовані курси були притаманні системі золотомонетного
стандарту, яка відійшла в історію, особливу увагу слід приділити
договірно фіксованим курсам.
Договірно фіксовані валютні курси називаються також “зв’язаними” курсами
і, в свою чергу, поділяються на:
• ординарні валютні курси, прив’язані до СДР. Це курси валют Лівії,
М’янми, Руанди, Сейшельських островів;
• ординарні валютні курси, прив’язані до долара США. Це курси валют
Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману, Литви,
Туркменії, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом 23 країни);
• ординарні валютні курси, які були прив’язані до французького
франка. Це колишні колонії Франції та країни — члени
Західноафриканського Економічного Співтовариства та
Центральноафриканського Союзу, що входили в зону франка (всього14
країн);
• ординарні курси, прив’язані до інших валют. До марки ФРН був
прив’язаний курс валюти Естонії; до ранду ПАР — курси валют Намібії,
Лесото, Свазіленду; до рос. рубля — курс валюти Таджикистану (всього 7
країн);
• кошиковий курс, прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют
основних торговельних партнерів. Це валюти Алжиру, Кіпру, Угорщини та
ін.;
• валютний курс, заснований на системі змінного паритету, коли
держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової
валюти, проте зв’язок між динамікою курсів не автоматичний, а
встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах
зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару,
Португалії.
Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні
кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного
режиму валютного курсу забезпечує нижчі темпи інфляції. За цих умов менш
вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови утримання курсу
на постійному рівні відповідними офіційними державними структурами.
Другий вид валютних курсів – система плаваючих курсів, за якої взагалі
відсутні валютні паритети.
Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції
на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:
• незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при
помірних інтервенціях центральних банків). Такий різновид плаваючих
курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються.
Серед них США, Японія, Великобританія, Швейцарія, Норвегія, Канада,
Аргентина, Австралія, Венесуела, Індія, Гана, Філіппіни, Азербайджан та
ін.
Режим незалежного плавання найпоширеніший у країнах з розвинутою
ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання
можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної
відсутності інфляції або незначного її рівня, стабільної
макроекономічної політики;
• кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання,
однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю,
Туреччини, Росії, України, Індії, Китайської Народної Республіки,
Південної Кореї, Югославії, Польщі, Словенії, Сінгапуру та ін.).
Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що
держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної
ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи
вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна
охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого
контролю є введення так званого курсового валютного коридору —
встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного
курсу.
Для здійснення цієї політики, при якій втручання держави покликано
пом’якшувати різкі коливання валютного курсу, необхідна наявність
значних валютних резервів. При цьому чим менш стабільна економіка
країни, тим значніші мають бути державні валютні резерви.
• змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США). Даний
курс національної валюти використовують Бахрейн, Саудівська Аравія,
Катар, Об’єднані Арабські Емірати.
• спільне плавання, яке використовує валютне угруповання ЄС, причому
з двома валютними режимами — один для валютних операцій серед членів
Союзу, другий — для відносин країн — членів Європейського Союзу з іншими
партнерами, що знаходяться в за межами ЄС.
На даний час збільшується кількість країн, які прийняли на себе
зобов’язання по статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, що
забороняє:
— вводити обмеження на проведення платежів і переказів за поточними
операціями;
— використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ;
— брати участь у дискримінаційних валютних угодах.
Посилюється тенденція до відміни обмежень у сфері міжнародного руху
капіталів. Йдеться про повну свободу конвертованості валют. Намітились
неординарні підходи до валютної політики взагалі. Отже, поволі
створюється нова модель світового валютного устрою.
Сьогодні більше половини країн — членів МВФ, на яких припадає три чверті
сукупного світового ВВП, використовують ті чи інші режими плаваючих
валютних курсів.
Однак наслідками цього бувають різкі коливання валютних курсів, їх
нестабільність, що негативно впливає на розвиток системи міжнародних
економічних відносин. Саме тому спільні заходи, спрямовані на
регулювання та стабілізацію валютних курсів, є надзвичайно важливими як
з суто економічної, так і політичної точки зору.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
