.

Валюта і валютний курс (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2038 9703
Скачать документ

Реферат на тему:

Валюта і валютний курс

Національні валюти, що обслуговують міжнародні економічні відносини,
виконують функцію світових грошей. Форма світових грошей повторює з
деяким відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до
кредитних.

Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші. Тобто
поняття “світові гроші” і “валюта” — тотожні.

При обігу паперових грошей статус валюти одержує тільки конвертована
національна грошова одиниця, тобто така, що обмінюється на інші валюти,
що і зумовлює її використання в системі міжнародних розрахунків. Якщо
національна грошова одиниця використовується також і у міжнародних
розрахунках, то для такої країни поняття внутрішніх і зовнішніх грошей
збігаються. Валюта є найуніверсальнішою грошовою одиницею, тому що
забезпечує весь спектр обмінних і розрахункових операцій.

У світовій валютній системі використовують такі поняття валюти:

• національна валюта — національна грошова одиниця окремої країни, яка є
світовими грішми;

• іноземна валюта — грошова одиниця іншої країни, що перебуває в
міжнародному обігу на території окремої країни;

• колективна валюта — спеціальна грошова одиниця, що є як світовими
грошима (СДР), так і регіональними (евро). Колективна валюта
відрізняється від національної валюти:

• за формою (національна валюта існує в наявній формі, а колективна
валюта може бути в безготівковій формі записів на рахунках — СДР);

• за емітентом (випускається не національними банками, а міжнародними
валютно-кредитними організаціями чи міжнародними банками);

• за методом визначення курсу (курс колективної валюти визначається за
методом кошика валют).

Національна грошова одиниця набуває статусу валюти за умови додержання
таких вимог:

• пануюче становище країни у світовому виробництві, торгівлі і вивезенні
капіталу;

• розвинена кредитно-банківська система;

• великий національний ринок позикових капіталів;

• лібералізація валютних операцій;

• вільний обіг національної валюти, що забезпечує попит на неї в інших
країнах для розрахунків за експортно-імпортними операціями та операціями
з капіталом на світовому фінансовому ринку. Різноманітність міжнародних
економічних зв’язків, що виявляється в постійному міждержавному русі
фінансових ресурсів, потребує широкого обміну валют між собою.

Валютна конвертованість (оборотність) — це можливість конверсії (обміну)
валюти даної країни на валюти інших країн.

Характер режиму конвертованості національної валюти залежить від
кількості і виду запроваджених у країні валютних обмежень, тобто
обмежень на обіг валют на її території.

Види конвертованості. Розрізняють вільно, або цілком, конвертовані
(оборотні) валюти, частково конвертовані і неконвертовані (необоротні).

Повна конвертованість або “вільне використання”, за термінологією МВФ,
характеризує валюти країн, у яких практично відсутні валютні обмеження
за всіма видами операцій для всіх власників валюти (резидентів і
нерезидентів). Таких країн на сучасному етапі приблизно 20, до них
належать, зокрема, США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Данія,
Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія, Гонконг,
арабські нафтовидобувні країни.

Часткова конвертованість. Для національної валюти з частковою
конвертованістю зберігаються обмеження за окремими видами операцій і/або
обмеження для окремих власників валюти (резидентів).

Зовнішня конвертованість — обмежені можливості конверсії в інші валюти
для резидентів.

Внутрішня конвертованість — обмежені можливості конверсії в інші валюти
для нерезидентів.

Конвертованість за поточними операціями платіжного балансу — це
можливість без обмежень здійснювати обмін валют лише для імпорту і
експорту товарів. Більшість промислово розвинених країн перейшли до
цього типу часткової конвертованості в середині 60-х років XX ст. Ця
конвертованість має найбільше значення з точки зору зв’язку внутрішнього
ринку зі світовим ринком.

Національна валюта називається неконвертованою, якщо у країні діють
практично усі види обмежень і насамперед заборона на купівлю-продаж
іноземної валюти, її збереження, вивезення і ввезення. Неконвертована
національна валюта характерна для багатьох країн, що розвиваються, з
метою полегшення регулювання її курсу.

Формування валютного курсу. Міжнародні економічні відносини потребують
виміру вартісного співвідношення валют різних країн, таким
співвідношенням є валютний курс.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в
іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях (СДР,
евро). Поняття “обмінний курс” і “валютний курс” є синонімами.

Зовнішнім виявом валютного курсу для учасників обміну є коефіцієнт
перерахунку однієї валюти в іншу.

При встановленні валютного курсу необхідно враховувати рівень
співвідношення валют у довгостроковому та короткостроковому періодах. У
довгостроковому періоді виявляється вартісна основа валютного курсу як
купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін
на товари, послуги, інвестиції. Таким чином, в основі базового курсу
двох валют лежать пропорції обміну: зіставлення цін стандартного
споживчого кошика (вибраного набору стандартних товарів і послуг).

У короткостроковому періоді часу визначається поточний курс валют як
результат взаємодії на валютному ринку попиту на валюту і пропозиції
валюти до продажу з боку учасників валютного ринку, включаючи державу в
особі центрального банку країни. Поточний курс валют формується
здебільшого на міжбанківському валютному ринку.

На поточний валютний курс впливає :

• рівень адміністративного втручання з боку держави (наприклад,
установлення валютного коридору, обов’язковий продаж валюти експортерами
тощо);

• співвідношення попиту та пропозиції валюти на ринку;

• стан фінансової системи країни (бюджетний дефіцит, державний борг,
стабільність банківської системи тощо).

Визначення обмінних курсів валюти називається котируванням. Розрізняють
два протилежних методи котирування іноземних валют: пряме і непряме
котирування. Пряме котирування визначає вартість одиниці іноземної
валюти в національній валюті. Непряме, або зворотне, котирування
визначає вартість одиниці національної валюти в іноземній валюті.

На міжбанківському валютному ринку застосовується пряме котирування до
долара США. В офіційній практиці більшості країн світу застосовується
пряме котирування до долара США, коли він є базовою валютою. Зворотне
котирування до долара використовується у Великобританії, де ця традиція
склалася історично, з того часу, коли фунт стерлінгів був ключовою
валютою. До Першої світової війни 80 % міжнародних розрахунків
здійснювалося у фунтах, тому зручніше було всі валюти прирівнювати до
фунта, а не навпаки. Аналогічно домінуючі позиції долара в міжнародних
розрахунках зумовили застосування зворотного котирування в США.

При котируванні валют установлюється базова валюта і валюта котирування.
Базовою є валюта, щодо якої котируються інші валюти (як правило, це
валюти провідних промислово розвинених країн). Але іноді з історичних
причин дрібні валюти виконують роль базової. Наприклад, австралійський і
новозеландський долари є базовими щодо долара США. Валютою котирування є
валюта, що котирується до базової.

Валютний курс – це ціна грошей. Зміна валютного курсу означає
подорожчання або знецінювання валют відносно одна одної (рис. 8.3).

Курс національної валюти визначається кількістю іноземної валюти, яку
можна купити або продати за одиницю національної валюти на визначений
момент часу.

Курс іноземної валюти визначається кількістю національної валюти, яку
можна купити або продати за одиницю іноземної валюти на визначений
момент часу.

Класифікацію видів валютного курсу наведено у табл. 8.1.

У сучасній світовій валютній системі в кожній країні регулювання курсу
національної валюти з боку держави ґрунтується на поєднанні двох типів
валютного регулювання, згідно з якими валютний курс може бути фіксованим
або плаваючим.

Фіксований курс – це закріплене міждержавною угодою співвідношення
валют, що передбачає деякі обмеження в самостійній економічній політиці
окремих країн для дотримання фіксованого співвідношення.

Плаваючий (гнучкий) курс — це обмінний курс валют, який не обмежує
економічний суверенітет країни і визначається лише ринковими чинниками.

Валютна система України

Валютні відносини як відносини з приводу купівлі-продажу валют різних
держав реалізуються в рамках валютних систем.

Національна валютна система. Це форма організації відносин національної
грошової одиниці з валютами інших країн на основі національного
законодавства, але з урахуванням норм міжнародного права. Національна
валютна система регулює валютні відносини на рівні суб’єктів
господарювання і держави.

Світові валютні системи існують у таких формах:

• світова валютна система на глобальному (світовому) рівні. Це форма
організації валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків відповідно
до міждержавних валютних угод. Ці угоди реалізуються створеними на
колективних засадах міждержавними валютно-фінансовими і банківськими
організаціями;

• регіональна міжнародна валютна система. Це договірно-правова форма
організації валютних відносин між групою країн, елементами якої є:

– регіональна міжнародна грошова одиниця;

– спеціальний режим регулювання валютних курсів;

– загальні валютні фонди;

– загальні регіональні кредитно-розрахункові організації (банки, фонди).

Світова валютна система складається із системи валютних ринків і їхньої
інфраструктури.

Валютний ринок — це міжнародний обіг валютних активів у формі валюти
іноземних держав, цінних паперів у виді платіжних документів, фондових
цінностей, монетарних металів.

Валютний ринок реалізується як відносини з приводу купівлі і продажу
національних і іноземних валют для обслуговування міжнародних платежів
або з метою одержання прибутку від операцій з валютами.

Валютна система України — це система організації валютних відносин
країни з іншими країнами і міжнародними фінансовими організаціями,
побудована на національному законодавстві з урахуванням норм
міжнародного права.

Валютні ресурси всіх економічних суб’єктів країни включають такі валютні
цінності: наявні іноземні валюти, кошти на рахунках у грошових одиницях
інших держав, монетарні метали, платіжні документи й інші цінні папери,
виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Валютна система країни має фінансові ресурси у таких формах:

1. Державний валютний фонд, що формується Кабінетом Міністрів України за
рахунок:

• коштів держбюджету, купівлею валютних цінностей на між-банківському
валютному ринку;

• кредитів в іноземній валюті в межах державного боргу й інших джерел,
передбачених законодавством.

2. Децентралізовані валютні фонди місцевих органів влади.

3. Децентралізовані валютні фонди комерційних і некомерцій-них
організацій.

4. Валютні ресурси населення.

Національна валютна система України включає два основних елементи:

• взаємовідносини національної валюти з валютами інших країн, які
характеризуються рівнем конвертованості національної валюти;

• функціонування іноземних валют на території країни. Національна
валютна система України є об’єктом державного регулювання і валютного
контролю.

Валютне регулювання національної валютної системи України полягає у
виданні нормативних актів Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів і
НБУ, які регламентують:

• порядок визначення курсу гривні;

• діяльність НБУ щодо підтримки курсу гривні;

• порядок здійснення валютних операцій (купівлі-продажу валюти);

• умови і порядок формування валютних резервів держави і валютних фондів
суб’єктів господарювання;

• встановлення умов ввезення і вивезення валюти за кордон;

• надання кредитів у валюті;

• здійснення валютного контролю.

Валютний контроль передбачає перевірку:

• відповідності валютних операцій чинному законодавству;

• обґрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і
нерезидентами (відповідність контрактові);

• повноти й об’єктивності обліку і звітності у зовнішньоекономічній
діяльності резидентів і нерезидентів.

До інфраструктури валютного ринку України належать НБУ, Українська
міжбанківська валютна біржа, комерційні банки.

Список використаної та рекомендованої літератури

ФедякинаЛ. Н. Мировая внешняя задолженность. — М.: ЮНИТИ, 1998.

Финансы І Под ред. В. М. Родионовой. —М.: Финансы и статистика, 1995.

Финансы: Учебник для вузов / Под ред. Л. А. Дробозиной. —М.: Финансы,
1999.

Финансы: Учеб. пособие / Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и
статистика, 1999.

Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — X.: Консул, 1998.

Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. /1. А. Чепурнов, Л. Т. Мостенська,
М. А. Міненко, Я. П. Квач. —К., 1997.

Фридман М. И. Конспект лекций по науке о финансах. — СПб., 1910.

Чирка Д. М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів // Фінанси України.
— 1998. —№ 1. — С 25-31.

Шевчук В. О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю//Фінанси
України. — 1998. — № 8.— С 30.

Экономическая энциклопедия / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Экономика,
1999.

Юрій С. І. Дивергенція фінансів при розгортанні ринкових відносин //
Фінанси України. — 1996. — № 9. — С 5-12.

CalrberdM. Public Debt, Taxation and Government Expenditures in a
Growing Economic. — Berlin, 1988.

Domar E. The Burden of Public Debt and the National Income // Amer.
Economic Rev. — 1944. — № 34. — P. 798-827.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020