Реферат на тему:
Управління фінансами неприбуткових організацій
При реалізації проголошеної стратегії побудови економіки ринкового типу
в Україні виникло ряд проблем, пов’язаних зі стабілізацією фінансової
системи. Особливе місце у цій групі проблем займає питання фінансового
забезпечення соціальної сфери. Дві основні форми соціального захисту,
як-то державна (безоплатна) допомога та соціальне страхування (оплатна
форма соціального захисту), доповнює ще й третя, яка останнім часом
швидкими темпами займає вільні ніші на ринку соціальних послуг, –
недержавна (безоплатна) допомога. Її носіями виступають неприбуткові
організації, здатні в умовах недостатньо ефективного задоволення
державою та комерційними установами індивідуальних та суспільних потреб
взяти на себе ці функції.
Посилення демократичних засад суспільства, закріплення умов вільної
конкуренції на ринках збуту, поглиблення диференціації між регіонами
щодо фінансових ресурсів, еволюція функцій сучасної держави у напрямі
зменшення централізованого забезпечення створили сталі передумови
фінансової децентралізації на всіх рівнях. Фінансова децентралізація
пов’язана з розмежуванням функцій і компетенцій щодо надання суспільних
послуг, ефективним розподілом фінансових ресурсів між суб’єктами
економічних відносин для забезпечення цих послуг. Саме тому
актуалізується потреба у виробленні ефективної системи управління
ресурсами неприбуткових організацій, які в умовах явної
недофінансованості соціальної інфраструктури створюють додаткові
можливості для залучення позабюджетних коштів. Аргументуючи твердження
щодо неефективності бюджетного механізму розподілу коштів, директор
Представництва Міжнародного центру некомерційного права А. Ткачук
наводить той факт, що дефіцит видатків держави на соціальні цілі у 2000
році становив 430 млн грн. Того ж року фінансування малозахищених
категорій громадян і громадських організацій було на рівні 45 % від
запланованого [1, С. 33]. Сьогодні ситуація майже не змінилася.
Проблема джерел фінансування неприбуткових організацій в Україні та
управління цими ресурсами розробляється вітчизняними та зарубіжними
вченими вже тривалий час та набула чималого досвіду. Серед українських
дослідників, які займалися вивченням питання фінансування неприбуткових
організацій, необхідно виділити спеціальні праці таких вчених, як О.
Винникова, А. Ткачук, О. Сидоренко, О. Грущенко, О. Пархомчук, М.
Шевченко, В. Головенько, Ю. Галустян. Ґрунтовний аналіз
фінансування третього сектора України проводиться в межах таких наукових
і дослідних центрів, як Міжнародний фонд „Відродження”, Інститут
конкурентного суспільства, Міжнародний центр некомерційного права, СГК
„Генеза”, Творчий центр Каунтерпарт, комітети Верховної Ради України,
Ресурсний центр „Гурт”, Фундація Регіональних Ініціатив, Асоціація
„Ковчег”, Інформаційний Центр ”Єднання”, Молодіжний центр ”Форум” тощо.
Проте проблема пошуку альтернативних відносно стабільних джерел
фінансування статутної діяльності некомерційних установ та організацій,
ефективного управління цими ресурсами з огляду на зростання питомої ваги
неприбуткових організацій на ринку соціальних послуг потребує додаткових
розробок.
Об’єктивна необхідність удосконалення механізму управління фінансовими
ресурсами неприбуткових організацій з метою нарощування їх інвестиційної
привабливості, розширення та закріплення фінансової бази некомерційного
сектора, стабілізації його становища на внутрішньому та світовому
ринках, побудови ефективної взаємодії неприбуткового сектора з державою
та комерційними структурами зумовила проведення даного дослідження.
Завдання дослідження полягає в огляді впливу законодавчих змін на
формування фінансових можливостей НПО (неприбуткових організацій),
систематизації іноземного досвіду функціонування фінансів некомерційних
структур, виробленні практичних рекомендацій для українських
неприбуткових організацій щодо організації їх фандрейзингу.
Загальний огляд фінансової бази неприбуткових організацій вимагає
звернення до визначення статусу неприбуткових організацій. Стаття 131
Господарського кодексу України виділяє благодійні організації, під якими
визнаються недержавні організації, які здійснюють благодійну діяльність
в інтересах суспільства або окремих категорій осіб, не одержуючи
прибутків від цієї діяльності [2, С. 46]. Визначення неприбуткової
організації як економічної категорії характеризується особливим режимом
економічної активності та оподаткування.
Потенціал неприбуткового сектора невпинно зростає. Так, станом на
01.01.2002 кількість неприбуткових установ та організацій за зведеними
даними Реєстру неприбуткових організацій України складала 121 487
одиниць або 15,9 % від загальної кількості зареєстрованих юридичних осіб
[3, С 1], на 01.01.2003 відповідно – 124 319 одиниці або 16,2 %.
Необхідно зауважити, що поширені сумніви щодо поступової демократизації
суспільства у сфері діяльності неприбуткового сектора є безпідставними,
адже законодавство поступово змінюється на користь НПО. Чимало
організацій просто не знають, як використати такі законодавчі зміни або
вбачають у них дискримінаційний чи занадто складний зміст. Таке
відношення з боку лідерів неприбуткових організацій можна пояснити їх
низькою кваліфікацією в економічних питаннях, що, до речі, є однією з
бентежних вад некомерційного сектора.
Серед позитивних змін, які відкривають нові можливості для фінансування
таких організацій, слід назвати наступні. Найвагомішим стало прийняття
нового Цивільного кодексу, який значно деталізує права та обов’язки НПО
та їх учасників. Зокрема, порядок фінансування неприбуткових організацій
безпосередньо пов’язаний зі змістом статті 273 Кодексу, яка дозволяє
обмеження особистих немайнових прав, установлених Конституцією лише в
передбачених нею випадках. У ст. 314 чітко виділено випадки обмеження
права громадян на свободу об’єднання в громадські організації,
ґарантовані ст. 36 Конституції. Нарешті, за оцінкою О. Винникова, є
прецеденти вдалого застосування в Україні міжнародних договорів з вищою
юридичною силою, як-то Копенгагенського акта ОБСЄ 1990 р., ст. 9–10
якого вміщують прямі ґарантії держав-учасниць для об’єднань [4, С. 1].
У новому Цивільному кодексі закріплено три організаційні форми, що
можуть бути застосовані до неприбуткових організацій: непідприємницькі
товариства та установи як юридичні особи (ст. 81–112) і прості
товариства без створення юридичних осіб (ст. 1132–1143). Здобуття
гарантій діяльності незареєстрованих об’єднань для виконання разових
робіт або робіт у периферійних місцевостях сприятиме спрощенню системи
реєстрації, а отже, й залученню додаткового фінансування таких проектів.
З грудня 2003 р. в Україні діє Міжнародна конвенція 1961 р. про визнання
міжнародних документів, виданих в інших державах. Спрощення системи
легалізації установчих документів і договорів НПО дозволить скоротити
витрати на створення та діяльність міжнародних організацій, що сприятиме
приверненню іноземних інвестицій в Україну. Докорінні зміни у системі
реєстрації неприбуткових об’єднань закладено й у статтях Закону України
„Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”
від 15.05.2003 № 755, який набув чинності з 01.07.2004. Серед таких змін
доцільно назвати скорочення строку реєстрації НПО до п’яти робочих днів,
скасування обмежень щодо територіального статусу та кількості
засновників, запровадження процедури користування єдиним державним
реєстром тощо.
Цивільним кодексом передбачено кілька важливих положень щодо захисту
прав донорів неприбуткових організацій. Такими нововведеннями необхідно
вважати право донорів на укладання договорів пожертви без спеціального
застереження в установчих документах; пожертва повинна мати чітко
обумовлений цільовий характер і передбачати покарання за порушення цієї
вимоги (глава 55); договори можуть укладатися на користь третьої особи,
а також щодо майнових прав, що виникатимуть у донора в майбутньому.
Цивільний кодекс урегулював і відносини, пов’язані з правами
інтелектуальної власності (ст.ст. 1107–1114), які часто перетворюються
на джерело пасивних доходів НПО.
Призупинення на 2004 бюджетний рік п. 50 ст. 80 Закону України „Про
державний бюджет України на 2004 рік” надання пільг донорам
неприбуткових організацій, закріплених п. 5.2.2 Закону № 349-ІV, в
умовах обрання значною кількістю підприємств спрощеної системи
оподаткування втрачає своє практичне значення. Так само й призупинення
положеннями п. 51 ст. 80 Закону про держбюджет на 2004 рік дії п.
7.11.13 Закону № 349-ІV щодо включення до основної діяльності
неприбуткових організацій продажу ними товарів, послуг, які пропагують
принципи та ідеї, для захисту яких створено такі неприбуткові
організації, не має значного впливу на звуження їхньої діяльності.
Заохочення додаткового фінансування неприбуткових організацій закладено
і у Законі України „Про податок на доходи фізичних осіб” від 22.05.2003
№ 889, що передбачає за певних умов право на податковий кредит для
фізичних осіб, які здійснюють пожертви і добровільні внески на користь
будь-якого НПО.
Безпосередній вплив членів неприбуткових організацій на прийняття рішень
органами місцевої влади, у тому числі й фінансового характеру,
врегульовано Законом України „Про засади державної регуляторної політики
у сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 № 1160. Цим законом
ґарантовано інформування НПО про розгляд їх пропозицій державними
органами. Таким чином, принципово новим для українських НПО став відхід
від безконтрольного лобіювання своїх вимог до законодавчого оформлення
цієї процедури.
Статтею 1 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за
державні кошти” № 1490 в редакції від 06.01.2004 закріплено право
НПО на безперешкодну участь у відповідних процедурах на національному та
місцевому рівнях, особливо в межах програм економічного та соціального
розвитку. Додаткові інструменти фінансування НПО закріплено і у Законі
України „Про соціальні послуги” від 19.06.2003 № 966-ІV.
Опосередкований вплив на залучення фінансових ресурсів для неприбуткових
установ та організацій справляє нова редакція Закону України „Про
рекламу” від 10.07.2003, в якій передбачено введення так званої
соціальної реклами у всіх засобах масової інформації, що фінансуються за
рахунок бюджетних коштів (п’ять відсотків загальної площі або ефірного
часу для реклами).
Прагматичне ставлення до законодавчих змін, які викликають неоднозначну
оцінку лідерів та учасників неприбуткових організацій, дозволяє дійти
висновку щодо правомірності обраного шляху реформування в умовах високої
корумпованості та економічної злочинності в країні. Проте необхідно
наголосити на тому, що згадані аспекти податкової політики мають побіжне
значення та не вирішують питання статусу НПО як важливого чинника
громадянського суспільства та не сприяють виробленню чіткого механізму
фінансування цих організацій.
Вироблення ефективного механізму управління ресурсами неприбуткових
організацій вимагає насамперед звернення до аналізу складових їх
фінансової бази.
Вітчизняні дослідники (М.Ф. Шевченко, В.А. Головенько, Ю.М. Галустян,
О.А. Ганюков, С.В. Зелінський, Н.М. Комарова, О.О. Яременко, М.Д.
Міщенко) виділяють п’ять основних джерел фінансування неприбуткових
установ та організацій, що обумовлюється особливостями національної
системи оподаткування, обраної стратегії реформування законодавчого поля
щодо діяльності НПО та напрямами стимулювання благодійної діяльності.
1. Державна допомога. Вплив держави на розподіл національного продукту
може відбуватися шляхом централізації доходів і подальшого їх
перерозподілу між суб’єктами економічних відносин (у випадку НПО – це
надходження у вигляді контрактів і ґрантів) і шляхом стимулювання
взаємовідносин донорів і реципієнтів благодійної допомоги. Проведення
державних програм на конкурсній основі сприятиме формуванню в Україні
загальносвітової тенденції виведення частини державного майна та
обов’язків з-під компетенції винятково держави. Так, головним джерелом
фінансування витрат НПО у Франції та Німеччині є уряд. При цьому
найбільша частина витрат НПО у розвинених країнах йде на освіту і науку.
В Японії це 40 % усіх витрат некомерційних організацій, в Англії – 43 %,
у Німеччині мінімум – 12 %. Соціальні послуги західних країн та США
становлять майже 20 % витрат НПО (від 10 % у США до 30 % у Франції).
Витрати на мистецтво, культуру і відпочинок у цих країнах коливаються у
межах від 3 до 60 %. При цьому спостерігається тенденція великих витрат
на культуру в постсоціалістичних країнах. Якщо в США ці витрати
складають 3,2 %, Франції – 18 %, Англії – 21 %, то в Угорщині – 57 % [5,
С. 17].
В Україні практика договірного співробітництва держави та неприбуткових
організацій практично відсутня. Допомога з боку влади надається лише
обраним організаціям, та у своєму виборі владні структури радше за все
керуються власними пріоритетами.
2. Пожертви приватного бізнесу. В Україні на відміну від країн Західної
Європи не можна говорити про сформованість „ринку спонсорів”.
Спонсорська допомога носить одноразовий або хвилеподібний характер та
об’єктивована пропагандистським або політичним змістом. У багатьох
західних країнах основна частина ресурсів неприбуткових організацій
надходить від донорів у вигляді грошей, подарунків, обладнання, цінних
паперів і прав власності на нерухоме майно. Бізнесові структури, які
займаються благодійністю, набувають права на отримання пільг з
оподаткування. Механізм оподаткування доходів донорів у США в цьому
випадку заключається у зменшенні бази оподаткування на суму,
перераховану неприбутковій організації. З огляду на диференційованість
ставки оподаткування доходів юридичних осіб, такий підхід є
взаємовигідним для благодійників і набувачів благодійної допомоги. Слід
зазначити, що поріг зменшення валового доходу комерційних структур США
складає 10 %, тоді як в Україні законодавчо закріплена межа, встановлена
на рівні 5 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду
(дія п. 5.2.2 Закону про прибуток, який встановлює таке обмеження,
призупинена на 2004 бюджетний рік).
Аналіз оподаткування прибутку донорів та НПО постсоціалістичних країн не
виявив будь-якої закономірності у цьому питанні. Так, у Польщі наголос у
процесі організації взаємодії донорів та НПО робиться на звільненні від
оподаткування для останніх. Суттєві податкові пільги встановлено як для
асоціацій, так і для фундацій, що є двома юридичними формами
неприбуткових організацій в Польщі. Закон про ПДВ у Хорватії не дає
права на будь-які пільги чи зменшення ставки податку для НПО. В Естонії
податкові знижки торкаються лише доходів донорів-фізичних осіб,
направлених на внески до НПО та націлених на досягнення суспільного
добробуту. Угорське законодавство є чи не найбільш прогресивним щодо
оподаткування діяльності НПО – їм надається багато пільг в
оподаткуванні. У Словаччині донорам – юридичним особам – дозволено
зменшувати (не більш як на 2 %) базу оподаткування на суму внесків до
НПО, якщо ці внески не менші за 2 тис. словацьких крон [1, С. 23].
3. Приватні пожертви. В Україні частка благодійних пожертв фізичних осіб
у благодійній діяльності є досить незначною. Серед основних причин
такого становища виділяють низький рівень добробуту населення та
недовіру до організацій, які займаються збиранням коштів. Зазначимо, що
українське законодавство не можна вважати стимулюючим щодо благодійності
фізичних осіб. Щодо благодійних внесків фізичних осіб діють значні
обмеження, встановлені у межах 4 % задекларованого сукупного
оподатковуваного доходу за звітний рік та стосуються лише коштів і не
поширюються на ТМЦ. Згадана норма зовсім не поширюється на приватних
підприємців, оскільки вони включають перераховані суми до складу своїх
витрат на підставі п. 5.2.2 Закону про прибуток, а отже, значний
прошарок суб’єктів економічної інфраструктури взагалі „звільнено” від
благодійності.
На відміну від українського американське та західноєвропейське
законодавства встановлюють значно вищий рівень обмеження до сум таких
внесків фізичних осіб, наприклад, у межах 50 % суми валового доходу
впродовж одного податкового року у США, 20–30 % – в Іспанії.
4. Іноземне фінансування і допомога. Знаковою особливістю сучасних
українських НПО є їх фінансова залежність від організацій-донорів. За
даними експертів, до 95 % легального фінансування неприбуткових
організацій становлять іноземні донори [6, С. 2]. Для порівняння, за
деякими даними, фінансування неприбуткових організацій Росії іноземними
грантодавцями становить приблизно 10–14 % загального обсягу фінансування
[7, С. 137]. Діяльність українських НПО була б неможливою без підтримки
міжнародних донорів, зокрема таких: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad
Adenauer Foundation, Європейська Комісія в Україні (EuropeAid), Freedom
House, USAID Agency, McArthur Foundation, Renaissance Foundation,
Міжнародний фонд „Відродження”, Eurasia Foundation, C.S. Mott
Foundation, Know-How Fund, the World Bank, ООН в Україні, Європейська
навчальна фундація (ETF), Міжнародний Медіа Центр (ММЦ) – Інтерньюз,
Counterpart International, Британська рада в Україні, Центр Міжнародного
приватного підприємництва (CIPE), посольств США, Великобританії,
Нідерландів, Канади тощо. Найбільші проекти: „Європейський вибір
України”, „Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України”,
проект „Єврофорум”, „Українська програма ринкових реформ”, „Розвиток
інфраструктури недержавних неприбуткових організацій в Україні”.
Джерелом міжнародного співробітництва є також інформаційні портали:
проект менеджмент.com.ua, ресурсний центр для НОУ „Гурт”, інформаційний
портал „Третій сектор”. Безпосередня взаємодія неприбуткових організацій
відбувається і посередництвом іноземних і національних професійних
організацій: Українська асоціація менеджмент-консультантів, Американська
торгова палата в Україні, Європейська бізнес-асоціація в Україні тощо.
Професор В. Білецький визначає спрямування діяльності
таких організацій, як „поліваріантне або індиферентне
зовнішньоорієнтоване, з чіткою установкою на ринок та приватну
власність”. В останні роки пріоритети ґрантової підтримки також включали
загрозу ВІЛ, боротьбу з корупцією, жіночі програми та різноманітні
програми демократизації суспільства. Одночасно зменшилося фінансування
культурологічних проектів, науково-технічних установ та організацій,
інформаційних систем, що викликає сумнів економістів щодо ефективності
такої інвестиційної стратегії.
Незважаючи на суцільну орієнтацію українських неприбуткових організацій
на іноземних донорів, інформація про джерела та умови фінансування,
ґранти та конкурсні програми ретельно охороняється від конкурентів. За
таких умов партнерські стосунки третього сектора України та іноземних
спонсорів набувають характеру випадковості, неформальності,
недовготривалості.
5. Членські внески. За свідченнями активістів неприбуткових організацій
України, це джерело фінансування не відіграє будь-якої суттєвої ролі у
процесі формування бюджетів НПО і носить швидше символічний характер. На
відміну від України, більшість своїх коштів НПО США, Великобританії,
Італії, Японії, Угорщини отримують від членських внесків та продажу [5,
С. 17].
Українське законодавство дозволяє ще й інші форми залучення ресурсів для
НПО. Тут можна виділити чотири основні групи:
– пасивні доходи (проценти, дивіденди, страхові виплати, роялті);
– позички у грошовій та натуральній формі;
– доходи від основної діяльності;
– непрямі методи залучення ресурсів.
Згідно зі ст. 7.11.9 Закону про прибуток, неприбуткові організації
повинні сплачувати податок з нерозподіленої суми прибутку, якщо на
кінець першого кварталу наступного за звітним роком доходи перевищують
25 відсотків від загальних валових доходів організації із суми
перевищення. Таке положення закріплено і у проекті Податкового кодексу
та певним чином перешкоджає акумуляції коштів у неприбуткових фондах. На
думку О. Винникова, доцільніше скоротити частку обов’язкового витрачання
цих коштів або продовжити максимальний час їх витрачання за прикладом
західноєвропейських держав. Так, у Німеччині він становить два роки, а в
багатьох країнах – до десяти.
На завершення огляду процесу формування й розподілу фінансових ресурсів
неприбуткових організацій в Україні прослідкуємо перспективні тенденції,
які, на нашу думку, сприятимуть зміцненню фінансової бази некомерційного
сектора, а отже, й розширенню суспільно-корисної діяльності НПО.
Головним питанням реформування системи наповнення ресурсної бази НПО
повинен стати перехід від економічної стратегії орієнтації третього
сектора на іноземні інвестиції до фінансування за рахунок внутрішніх
джерел. Запорукою переходу до національного самофінансування має стати
розширення стимулюючого ефекту системи оподаткування. З цією метою
необхідно розширити відсоток доходів юридичних та фізичних осіб,
припустимий для перерахування неприбутковим організаціям, з одночасним
посиленням регламентації діяльності НПО та частішими перевірками їх
відповідності вимогам Положення про реєстр неприбуткових організацій і
установ, затвердженого наказом ДПАУ від 11.07.97 № 232.
Іншим важливим напрямом повино стати розширення господарської діяльності
неприбуткових організацій. На думку експертів Світового банку,
збільшення доходів від власної діяльності, що не обкладаються податком
на прибуток, у перехідній економіці стає найбільш ефективною підтримкою
НПО. Проте введення норми щодо пільгового оподаткування або повного
звільнення доходів неприбуткових організацій від господарських операцій
повинно носити перехідний характер з метою запобігання розширенню
тіньового сектора економіки та створення умов для корупції.
Вкрай необхідним для розширення діяльності НПО залишається реформування
чинного законодавства. Чисельні зміни, внесені останнім часом, закріпили
ситуацію надзвичайної обмеженості ресурсної бази для функціонування
неприбуткових організацій, вони ніяк не стимулюють надання спонсорської
допомоги від державних, комерційних структур і приватних осіб. Такий
підхід унеможливлює виконання некомерційними установами задекларованих
цілей та зумовлює недовіру, незадоволення реальних і потенційних
спонсорів. Актуальною залишається й проблема усталеності українського
законодавства. Безліч змін, прийнятих останнім часом, аж ніяк не
сприяють зростанню інтересу донорів до фінансування НПО за умови
стратегічного фінансового планування на багатьох підприємствах.
Отже, сьогодні в Україні відсутня ефективна податкова політика, яка
враховувала б неприбутковий характер діяльності НПО та вдало
використовувала у досягненні соціальної та суспільної користі.
Вагомою залишається й проблема низької поінформованості недержавних
некомерційних установ щодо суспільно затребуваної діяльності. Тому
актуальним є створення системи соціального замовлення та конкурсний
розподіл коштів на виконання такої діяльності. Гідним у цьому випадку є
вивчення досвіду країн, які вміло використовують потенціал третього
сектора, наприклад соціальні служби Німеччини, які доручають виконання
соціальних завдань державним структурам лише за відсутності
некомерційної організації, яка здатна їх вирішити.
Таким чином, сьогодні в Україні можна говорити про низький рівень
вирішення проблеми формування фондів для НПО. Акумулювання коштів часто
перетворюється на основне завдання неприбуткових організацій, а іноді й
заступає основну мету, задля якої створена організація.
Література
1. Ткачук А.Ф. Законодавче регулювання діяльності неприбуткових
організацій: світовий досвід та рекомендації для України. – К., 2000. –
36 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-ІV // Голос
України. – 2003. – 14 березня. – № 49–50.
3. Щодо мобілізації коштів до бюджету: Лист ДПА від 04.11.2002 №
16966/7/15-2317.
4. Винников О Дослідження податкового законодавства України щодо НДО //
Пріоритети. – 2003. – № 7 (13).
5. Білецький В.С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства
// Схід. – 1997. – № 7. – С.16–19.
6. Третій сектор і законодавча влада: перспективи співпраці // Матеріали
„круглого столу”. – К., 2001. – 36 с.
7. Третій сектор в Україні: проблеми становлення / М.Ф. Шевченко, В.А.
Головенько, Ю.М. Галустян та ін. – К., 2001. – 173 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
