Україна та Росія на шляху до Європи

Україну з Росією об’єднує дуже багато: мова бізнесу, спільні кордони
(більше ніж 1000 км), близькість менталітетів, спільне радянське минуле,
наявність значної російської діаспори в Україні, подібність
інфраструктур, приблизно однаковий технічний потенціал підприємств тощо.
Водночас європерспективи України і Росії є неоднаковими через ряд
факторів, як об’єктивних, так і суб’єктивних, а саме: географічних,
політичних, етнічних, економічних, історичних.

У статті ми зробили спробу обґрунтувати доцільність євроінтеграції
України, її шанси в цьому напрямі порівняно з Росією. Перебуваючи на
перехресті складних геополітичних інтересів, Україна має лише один
вектор виживання — відродження національної ідентичності, зміцнення
своєї державності та економічного суверенітету.

Світові, європейські, російські, українські ЗМІ рясніють публікаціями
про євроінтеграційні процеси на теренах колишнього СРСР. Цій проблемі
присвячено безліч праць в економічній літературі. Останніми роками
кількість робіт на цю тему невпинно зростає. Це пояснюється багатьма
причинами і пов’язане з тими політичними процесами, які відбуваються на
території Європи.

Євроінтеграція і для України, і для Росії не є самоціллю. У ЄС можна і
не вступати (як це роблять Швейцарія, Норвегія), але бути повноправним
партнером європейських країн життєво необхідно. Без переходу на високі
європейські стандарти в України немає майбутнього. Адже прогрес
будь-якого народу залежить від його здатності співпрацювати з іншими
народами.

За 17 років української незалежності сформувались принципові відмінності
між російською та українською економікою, які можуть кваліфікуватися як
відмінності сутніс-ного характеру. Експортна орієнтація Росії -природні
ресурси. Світовий досвід вказує на зворотну залежність між
експортно-ресурсним потенціалом і можливостями високотехнологічного
розвитку. Американський економіст Дж. Сакс, проаналізувавши залежність
між наявними природними ресурсами й економічним зростанням 97 країн,
дійшов висновку: у період 70-90-х рр. XX ст. країни з високою часткою
експорту ресурсів мали тенденцію до більш низьких темпів зростання.

Українська економіка більшою мірою відкрита, ніж російська. Так, щодо
українського експорту діє близько 150 митних обмежень, їх кількість
постійно збільшується. Ці бар’єри інакше як штучні не назвеш. Крім того,
вони ще раз підтверджують, що українська економіка є більш
конкурентоспроможною, ніж російська. Як зазначив журнал «Експерт»,
«зростання за рахунок експортноорієнтованих сировинних галузей
зростанням, яке забезпечує розвиток, назвати не можна».

Російська економіка значно дорожча. Це пояснюється і розмірами
території. У Росії з розрахунку на одну особу дорожчими є утримання
інфраструктури, опалення житла, вища собівартість сільськогосподарських
перевезень одиниці вантажів тощо.

Росія та Україна рухаються в протилежних напрямах у своїх бізнес-циклах.
Різними є і джерела нагромадження: в Росії — нафтодолари, у нас —
потенції зростання. Провідна галузь у Росії, що забезпечує зростання —
нафтогазовий комплекс. В Україні -машинобудування. За 2000-2003 рр. ВВП
в Україні зріс на 132,9%, а машинобудування — на 207,1%. Продуктивність
праці в російський економіці у 2001 р. підвищилася на 4,7%, у 2002 р. —
на 1,3%, а в Україні — відповідно, на 18,6% і 11,8%. І найголовніше,
Росія не зацікавлена у виконанні своїх інтеграційних функцій на
пострадянському просторі, їй це економічно невигідно. Тому всі угоди про
ЄЕП, якщо навіть і будуть підписані, працювати не будуть.

За даними світової статистики, після Другої світової війни економічно
піднялися ті країни, пріоритетом у зовнішній торгівлі яких була торгівля
з США. Росія найбільших успіхів в економіці досягала саме тоді, коли
була разом з Європою.

І про це переконливо свідчать цифри. Так, у 1913 р. вона посіла п’яте
місце у світі за виробництвом промислової продукції. Її національний
дохід становив 21% від рівня США, 83% — від рівня Німеччини, 97% — від
рівня Великобританії та 172% — від рівня Франції.

Ситуація докорінно змінилася наприкінці XX ст. За даними відомого
російського економіста В. Кудрова, сьогодні частка ВВП Росії від
світового рівня становить лише 1,6%, а від США — 7,5%, країн Західної
Європи — 8,0% у тому числі Німеччини -32,5%, Франції — 44,5%,
Великобританії -47,5%. Ще більш вражаючим є відставання в розвитку
науково-технічного прогресу. За рівнем постіндустріальних технологій
Росія відстала від розвитку країн світу на 25-30 років. Причин такого
відставання багато і всі вони лежать більше в площині політичній,
оскільки економічна площина є похідною від політичної. Тобто ізоляція
України (а Україна була складовою Російської імперії) від західної
цивілізації, повне протиставлення себе Заходу призвело до таких
наслідків. І це підтверджують у своїх працях російські вчені-економісти:
В. Кудров, А. Іларіонов, М. Шмельов.

Ізоляціонізм призвів до того, що економіка виявилася неефективною,
такою, що погано піддається системним модифікаціям. Одним з індикаторів
цього є пізній старт промислової революції. В Росії вона відбулася у
середині ХІХ ст., тоді як у країнах Західної Європи — у ХУІІ ст.

Тому проблема багатовікового економічного відставання для Росії — це не
лише проблема комуністичного «експерименту». На всіх історичних етапах
свого розвитку вона була занадто консервативною, а відтак, нездатною
оперативно реагувати на світові імпульси економічної модернізації. Таким
чином, Росія (й Україна як її складова) в таких історичних умовах весь
час були як країни «пізнього старту». Український учений А. Гальчинський
вказує на кризу російського цивілізаційного процесу. Тому для Росії шлях
у Європу — це значною мірою зміна цивілізаційного коду російської
спільності. Для України євроінтеграція — це шлях відтворення
національної ідентичності українського народу.

Російська цивілізація формувалася і розвивалася на протилежних
західноєвропейській цивілізації принципах. Основою її економічного
устрою стали так звані азіатський спосіб виробництва (його сутність
всебічно обґрунтована у працях Ф. Енгельса) та добре знана російська
община.

Потрібно враховувати, що азіатський спосіб виробництва та община — це не
продукт Київської Русі. Вони принесені в Росію монголами. На українських
землях тривалий час (до ХVІІІ ст.) панівними залишалися принципи
господарювання, близькі до європейських. Ця принципова позиція
підтверджується і російською наукою. «Азіатчина в нашому економічному
устрої, — зазначають російські вчені М. Конотопов та С. Сметанін, —
продукт не географічного положення, а особливість історичного розвитку».
Після об’єднання роздроблених російських князівств у ХУ ст. навколо
нової столиці — Москви — в Росії закріплюються основні ознаки
азіатського способу виробництва». Завдяки саме цьому чинникові, на думку
російських вчених, «Росія звернула зі шляху до цивілізації».

O

ької парадигми цивілізаційного розвитку. Йдеться, насамперед, про його
вплив на формування російської ментальності. Якщо визначальними
принципами західного індивідуалізму були, як про це писав М. Вебер,
культ наполегливої праці, дисципліна та самообмеження, що розглядалися
не лише як джерело індивідуального успіху та збагачення, а й як
моральний обов’язок, здійснення людиною божественного веління, то
російська ментальність увібрала у себе багато в чому протилежні ознаки.
Відсутність стимулів до індивідуальної ініціативи та відповідальності
породжували зрівнялівку, пасивність та фаталізм, заперечували дух
підприємництва, господарську працю на землі. «Російський мужик, — писали
М. Конотопов і С. Сметанін, — хотів мати землю не у власності, а у
вигляді общинного наділу — адже це була гарантована земля, яку не можна
було втратити навіть за умов найбезладнішого господарювання. Можна
пропити коня, за борги відвести з двору корову, однак земельного наділу
не чіпай — він власність общини». Така ситуація зумовлювала постійний
пошук малонаселених земель, сприяла утвердженню екстенсивного шляху
економічних перетворень. Наявна взаємозалежність общинного
господарювання та імперської політики Російської держави, політики
економічної анексії.

До того ж потрібно мати на увазі, що нинішні процеси вестернізації
далеко не перші в російській історії. Такі спроби робилися й у ХV ст. за
часів правління Івана ІІІ Калити, й у ХVІІІ ст. — Петром І Великим, й у
ХІХ ст. -Олександром ІІ, і навіть у ХХ ст. — у період президентства
Михайла Горбачова. Щоразу вони закінчувалися глибокою поляризацією
суспільства, його фактичним розколом, а

Україна і в часи Київської Русі, і в литовський період, і в польський
була складовою Європи.

Для України поглиблення демократизації — це історична доля і сучасна
необхідність, яка дедалі більше стає визначальною в євроінтеграційній
стратегії. Для Росії інструментом виживання є близька за своїм змістом
до принципів радянської системи псевдодемократія, так звана «керована
демократія», або як її ще називають «керований плюралізм», що прямо і
безпосередньо кореспондується з російським менталітетом.

Українська ментальність значною мірою відрізняється від російської.
Основною рисою українця, як вказує великий історик М. Костомаров, є
перевага особистого над загальним, тоді як у Росії спостерігаємо
протилежне — перевагу загального над особистим. Для українців
характерний індивідуалізм і саме цей компонент пов’язує нас з Європою.
Українська ментальність значною мірою відрізняється від російської і за
іншими принциповими компонентами, насамперед, щодо ставлення до влади.
М. Костомаров писав, що громада — це добровільне товариство. Народна
воля стоїть над князівським правом. Водночас для російської ментальності
«вся громада віддає свою долю в руки того, хто має владу, кого над
громадою поставив Бог, і всі йому як божому наміснику повинні коритися»
і саме на цьому формується психологічне сприйняття влади як такої, де
боже та царське — єдине.

Відомий вчений Я. Пляйс пише: «Росія та Європа — різні цивілізації, їх
розділяє цивілі-заційний злам, подолати який непросто, якщо можливо
взагалі. Проте наведене не означає, що не потрібно намагатися це
робити… Глобалізація, що прискорюється, змушує нас долати
цивілізаційні злами, вести пошук і знаходити консенсус з усіх основних
питань розвитку людства».

Зближення Росії і Заходу за збереження пріоритетності завдань, що
стосуються відродження російської ідентичності, — це нормальний
геополітичний процес, у якому об’єктивно має бути зацікавлена світова
спільнота, зокрема й Україна. Добре відомо, що Японія, Китай, Індія
роблять усе, щоб зберегти свою цивілізаційну ідентичність і водночас
багато запозичують із Заходу. Ці держави — активні учасники глобального
цивілізаційного процесу у всіх його проявах, зокрема в економічній
сфері. Світ від цього тільки виграє.

Росія не стане другою Німеччиною чи подібною до неї. Росія може стати
великою цивілізованою державою лише як Росія, у всій своїй унікальності.

Немає порівняльного аналізу роботи підприємств України, приватизованих
західним, українським і російським капіталами. Такий об’єктивний
незалежний аналіз їх технічного рівня й ефективності роботи дав би
переконливу відповідь на питання, в якому напрямі рухатись Україні.

Україна та Росія — країни-конкуренти. Це вже реальність, до якої важко
звикнути людям з радянським менталітетом. Україна розвивається в іншому
напрямі, ніж Росія. В основі розвитку України лежить компроміс, а це
свідчить про її європейськість.

Україна має оптимальні розміри і вписується в Європростір, Росія — надто
велика, щоб її можна було інтегрувати безболісно і за короткий час.

«Занадто великі розміри Росії не дають змоги інтегруватися в існуючі
західні інститути, не ризикуючи «зірвати» їх або принаймні якісно
змінити їх характер, у чому Захід досі не був зацікавлений», — це цитата
із прогнозу «Російські експерти про майбутнє Росії».

У цьому аспекті необхідно сказати про долю СНД, який фактично виконав
свою функцію політичного «розлучення» колишніх пострадянських держав.
Оптимальним у подальшому є трансформація СНД у зону вільної торгівлі, що
діятиме на підставі сталих міжнародних принципів — принципів СОТ. Наші
економічні відносини з країнами СНД, у тому числі з Росією, мають
розглядатися насамперед у зазначеному контексті.

Сьогодні в Росії, як і в Україні, відбувається найбільш відповідальний
історичний період — перехід від тоталітаризму до суспільства, що
базується на принципах демократії та ринкової економіки. Це водночас і
період подолання самоізоляції, період інтеграції країни до структур
сучасного цивілізаційного процесу, у світове співтовариство
демократичних держав. Мабуть, жодна із країн світу не зацікавлена такою
мірою в успіхах Росії на цьому шляху, як наша держава.

Україна та Росія як дві сусідні суверенні держави, які мають багато
спільного в історичній долі своїх народів, завжди були і залишатимуться
залежними одна від одної. Ця обопільна залежність буде суттєво
детермінувати наш суспільний прогрес і в майбутньому. Інша річ,
необхідно глибше усвідомлювати власні стратегічні цілі й національні
інтереси, активніше проводити «свою гру».

Політика «стати самим собою» — це не політика самоізоляції, навпаки, це
найсильніша політика, політика, що має на меті завойовувати справжню
повагу до себе у світової спільноти. Саме такий підхід має стати
домінантним у наших відносинах з Росією.

IV. Висновки

Шлях України в Європейський Союз непростий і тривалий. Тут будуть
головними два чинники: економічний і політичний. Економічний чинник
характеризують такі цифри. В 1994 р. російський ринок поглинав майже 50%
українського експорту товарів, у 1996 р. — 35,95%, 2000 р. — 22,8%, у
2003 р. — до 18,2%. Натомість частка нашого експорту до країн ЄС зросла
за відповідний період з 10,3 до 19,2%, а з урахуванням країн, що ввійшли
до складу ЄС у травні 2004 р., до 34,0%. Тобто конкурентоспроможність
української економіки підвищується. Здійснюються й організаційні заходи,
передбачені Державною програмою інформування громадськості з питань
європейської інтеграції України.

Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 2, с.
226–229

Похожие записи