.

Цільові режими монетарної політики: світовий досвід (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
283 3122
Скачать документ

Реферат на тему:

Цільові режими монетарної політики: світовий досвід

У кінці 1980-х рр. минулого століття монетарна політика більшості
розвинених країн і тих, що розвиваються, пережила період структурного та
інституційного перелому. Протягом цього періоду значно посилилася роль
цінових показників при формулюванні проміжних цілей грошово-кредитної
політики, що підвищило актуальність пошуку ефективних методів боротьби з
інфляцією.

Для збереження цінової стабільності країни експериментували з тим чи
іншим номінальним якорем грошово-кредитної політики, який виступав у
вигляді певного показника і за яким встановлювався контроль з боку
центрального банку. Так, цей якір забезпечував дисципліну дотримання
цілей грошово-кредитної політики органами монетарної влади. Залежно від
того, яка перемінна вибирається у вигляді номінального якоря,
грошово-кредитна політика може функціонувати в тому чи іншому режимі.

Метою даної статті є узагальнення світового досвіду реалізації існуючих
режимів монетарної політики, виявлення основних переваг і недоліків у
практиці їх використання.

У міжнародній практиці грошово-кредитного регулювання використовуються
три основні режими монетарної політики: таргетування обмінного курсу,
таргетування грошових агрегатів, інфляційне таргетування. Перед тим як,
перейти до розгляду зазначених вище режимів, розглянемо, що являє собою
сам термін „таргетування” і який економічний зміст вкладають у нього
фахівці.

Дослідження показують, що навколо терміна „таргетування” відбувається
багато дискусій, оскільки в багатьох словниках відсутнє його точне
визначення. Детальний аналіз різних поглядів і визначень цього терміна
наводиться в монографії С.Р. Моісеєва, який після розгляду позицій
авторів визначає таргетування, як „…применение инструментов
экономической политики для достижения количественных ориентиров целевой
переменной, входящих в сферу ответственности органа регулирования” [5,
с. 8–10]. На його думку, таке визначення охоплює можливість таргетування
всіх показників і відповідальність за їх дотриманням з боку монетарної
влади.

Важко погодитися з таким визначенням терміна „таргетування”, оскільки
останнє зводиться тільки до застосування центральним банком
інструментарію. Термін „таргетування” в перекладі з англійської мови
означає ціль, завдання. З урахуванням специфіки грошово-кредитної
політики, під таргетуванням нами розуміється встановлення центральним
банком або іншим органом монетарного регулювання цільового значення
одного чи кількох номінальних показників, дотримання яких здійснюється
завдяки певному інструментарію. У зв’язку з тим, що центральний банк не
в змозі досягти кінцевої мети прямо, він діє опосередковано, через
таргетування проміжної цілі.

Таргетування обмінного курсу – історично найбільш ранній режим
грошово-кредитної політики. Як приклад застосування такого режиму, можна
навести досвід країн, що дотримувались золотого стандарту. У цих країнах
кінцевою метою грошово-кредитної політики була підтримка постійної ціни
на золото або, іншими словами, збереження фіксованого валютного курсу.
Ефект застосування режиму таргетування обмінного курсу полягає в
боротьбі з високою інфляцією, оскільки система фіксованого валютного
курсу допомагає стримати її зростання в середині країни.

На сучасному етапі такий режим передбачає або фіксування обмінного курсу
національної валюти щодо валюти країни з низьким рівнем інфляції, або
встановлення горизонтального чи похилого коридору, в межах якого
обмінний курс національної валюти може рухатися вільно.

Таргетування обмінного курсу набуло широкого розповсюдження в країнах,
що розвиваються, і країнах з перехідною економікою. Так, на початку
проведення економічних реформ режим таргетування обмінного курсу
використовували Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Болгарія, Естонія,
Литва, Латвія тощо. Україна також використовувала цей режим, спочатку у
вигляді встановлення похилого коридору гривні до долара США, а потім –
шляхом жорсткої прив’язки валютного курсу гривні до долара. В окремі
періоди цей режим використовували центральні банки ряду європейських
держав, економіка яких на сьогодні є сильною (Німеччина, Франція, Велика
Британія та інші країни Європи).

Популярність режиму таргетування обмінного курсу і його ефективність у
перехідних економіках обумовлена тим, що на початку трансформаційного
процесу, зазвичай, спостерігається швидка доларизація економіки, тому
політика контролю за обмінним курсом стає найкращим вибором для країни і
відіграє визначальну роль у приборканні інфляції, оскільки інфляційні
ефекти девальвації внутрішньої валюти пом’якшуються. Крім того,
фіксований курс позитивно впливає на економіку в цілому, бо призводить
до певної макроекономічної стабілізації.

Практика засвідчує, що таргетування обмінного курсу має ряд явних
переваг, а саме:

– встановлення номінального якоря прив’язує внутрішній рівень інфляції
до темпів зростання цін товарів, що продаються на внутрішньому ринку і
так стримують інфляцію;

– очікування майбутньої інфляції прив’язується до рівня інфляції в
країні валюти-якоря;

– таргетування обмінного курсу дозволяє центральному банку проводити
послідовну грошово-кредитну політику;

– простота і прозорість для економічних агентів, тобто – „тверда та
стійка національна валюта”.

Для успішної реалізації режиму таргетування обмінного курсу необхідно
мати певні умови, головними з яких є необхідна наявність достатнього
обсягу валютних резервів для підтримки стабільності курсу, сувора
фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики. В іншому випадку
політика фіксованого курсу неприйнятна.

Міжнародний досвід реалізації режиму таргетування обмінного курсу
дозволив виявити також серйозні недоліки, до яких відносяться:

– звуження можливостей центрального банку в управлінні внутрішньою
грошово-кредитною політикою. З одного боку, необхідність підтримки
встановлених параметрів зміни номінального обмінного курсу національної
валюти обмежує можливості використання цього інструменту
грошово-кредитної політики для стабілізації фінансової ситуації у
випадку економічних потрясінь, а, з іншого – економіка країни стає
уразливою для економічних шоків, що відбуваються в країні валюти-якоря;

– наявність ризику спекулятивної атаки на валюту. Такі події, свого
часу, спостерігалися у Швеції, Іспанії, Франції, Італії та Великій
Британії. Фінансові спекулянти своїми спланованими діями призвели до
суттєвої девальвації валют у цих країнах;

– фіксований курс стимулює до припливу капіталів у вигляді портфельних
інвестицій. Прив’язка курсу призводить до зростання грошової бази і
темпів інфляції, що загрожують міцності фінансової системи. Доларизація
ж економіки за рахунок притоку капіталу веде до зростання банківських
депозитів в іноземній валюті та збільшення обсягів кредитування;

– неможливість вирішення проблеми стабілізації цін у довгостроковому
періоді.

Незважаючи на всі переваги, які дає політика таргетування валютного
курсу на початковому етапі переходу до ринку, фіксування обмінного курсу
в країні повинно бути тимчасовим заходом. Досліджуючи практику
трансформації перехідних економік, Ф. Мишкін у своїх роботах показав, що
тривале використання режиму таргетування обмінного курсу в країнах, що
розвиваються, може призвести до гірших наслідків, ніж у розвинених
країнах. На його думку, такий режим грошово-кредитної політики є дуже
небезпечним і сприяє розвитку тяжких фінансових криз [2, 3, 4].

Таким чином, досвід європейських країн із перехідною економікою
доводить, що політика контролю за обмінним курсом дає позитивний
результат у середньостроковому періоді (3–5 років). Також, незважаючи на
досягнення певної макроекономічної стабілізації, вона провокує інфляцію,
а отже, необхідно відмовитися від жорсткого контролю за обмінним курсом
і проводити більш гнучку курсову політику.

Таргетування грошових агрегатів є режимом монетарної політики, пік
популярності якої припадає на середину 1970-х рр. зразу після колапсу
Бреттон-Вудської системи. Зазвичай цю систему застосовують країни, чиї
економіки є досить великими або традиційно замкнуті, щоб бути
прив’язаними до будь-якої з міжнародних валют. Свого часу таргетування
грошових агрегатів встановлювали США, Велика Британія (у 1970-х рр.),
Канада, Німеччина, Японія, Швейцарія, країни Європейського Союзу.
Зазначимо, що такий режим передбачає встановлення контролю за
показниками грошової маси, при чому, як вузькими (наприклад, М1) так і
більш широкими (М2 та М3).

Теоретичною основою режиму таргетування грошових агрегатів виступають
положення монетаризму про необхідність підтримки постійного приросту
грошової маси. Хоча взаємозв’язок між темпами інфляції і грошовою масою
в довгостроковому періоді не викликають заперечень ні в однієї з
макроекономічних шкіл, пряме і жорстке слідування „правилу Фрідмана” не
було характерно ні для однієї з країн, які використовували цей режим.
Навіть Германія і Швейцарія, які були найбільш послідовними прибічниками
даного режиму грошово-кредитної політики, мали тенденцію до відхилення
від встановленої цілі через потребу у підтримці стабільних темпів
зростання ВВП та рівня валютного курсу.

Узагальнюючи досвід країн, які використовували цей режим, зазначимо, що
головною перевагою таргетування грошових агрегатів є надання широких
можливостей центральному банку в приведенні грошово-кредитної політики у
відповідність з внутрішніми потребами економіки, незалежно від зовнішніх
шоків. До переваг режиму таргетування грошових агрегатів також можна
віднести:

– більшу гнучкість у корегуванні монетарної політики порівняно з
таргетуванням валютного курсу;

– можливість точної оцінки вузьких грошових агрегатів, що спрощує
дотримання цільового рівня.

Таргетування грошових агрегатів пов’язане водночас із двома важливими
проблемами, а саме: по-перше, для досягнення ефективності такого режиму
грошово-кредитної політики необхідна наявність сильного та сталого
зв’язку між головними орієнтирами макроекономіки (інфляція, обсяги
виробництва, зайнятість) і динамікою грошового агрегату, який
вибирається для контролю; по-друге, динаміка обраного грошового
показника повинна повністю контролюватися центральним банком. Але банк,
на думку фахівців, спроможний найчастіше контролювати вузькі грошові
агрегати, тоді як динаміка грошової маси (М2 або М3) залежить від рішень
багатьох економічних агентів. Водночас більш стійкий зв’язок між змінами
реальних перемінних і динамікою грошової маси спостерігається саме для
широких грошових агрегатів.

США, Канада та Велика Британія відмовилися від використання режиму
таргетування грошових агрегатів на початку 1990-х рр., оскільки
відсутність стійких співвідношень між динамікою грошових агрегатів і
поведінкою цільових перемінних фактично позбавила центральні банки цих
країн можливості досягати макроекономічних цілей [7].

Вибір того чи іншого режиму грошово-кредитної політики повинен
здійснюватися з урахуванням особливостей економіки та стадії її
розвитку. Вище уже згадувалося, що політика таргетування обмінних курсів
застосовується переважно країнами, що розвиваються, та країнами з
перехідною економікою, тоді як таргетування грошових агрегатів і
таргетування інфляції використовується в основному розвиненими країнами
і не завжди можуть бути успішно застосовані для перехідних економік.

Незважаючи на явний успіх грошової стабілізації в багатьох країнах (у
тому числі і в Україні), більшість економістів ставить під сумнів
успішність використання грошового таргетування в перехідних економіках
через такі причини. Для успішного досягнення первинних цілей необхідно,
щоб в економіці існував надійний взаємозв’язок між цільовою перемінною
(інфляцією) і агрегатом, який таргетується. Проте усі перехідні
економіки мають проблему нестабільного попиту на гроші, тому
взаємозв’язок між грошовим агрегатом та інфляцією слабкий і грошове
таргетування не буде працювати [8]. До цього можна додати, що невеликий
діапазон дієвих інструментів у перехідних економіках часто робить
неможливим грошове регулювання.

Зародження „нової макроекономіки” на фоні згасаючої популярності
монетаризму, поява концепцій „раціональних очікувань” і „динамічної
неспроможності” низько інфляційної політики заклали кардинально інший
теоретичний фундамент нового режиму монетарної політики, який отримав
назву „інфляційне таргетування”. Цьому режиму притаманне чітке
(експліцитне) формулювання цілі з інфляції, гнучкість у застосуванні
інструментів, наявність можливості прогнозування основних
макропоказників, операційна транспарентність і публічна звітність
центрального банку.

Уперше про перехід до прямого таргетування рівня інфляції заявила Нова
Зеландія у 1990 р. Пізніше такий режим був застосований урядами Канади,
Великої Британії, Швеції, Фінляндії, Австралії, Іспанії, Ізраїля, Чехії
та Чилі.

Успішні спроби зниження помірної, але стійкої інфляції, яка тривала
більше 20 років у країнах, що перейшли на новий режим, стали основою для
поступового переходу до цього режиму в цілому ряді країн з економікою,
що розвивається. За даними МВФ, у 2005 р. режим інфляційного
таргетування використовували 13 країн, що формують ринкову економіку.
Серед них Польща, Угорщина, Чехія, Таїланд, Перу та ін. [11, с. 39].

У країнах СНД окремі елементи таргетування інфляції оголошувалися
Центральними банками Росії та Казахстану з 1996 р. Міжнародний валютний
фонд з 2002 р. відніс ці країни до „експериментальної” групи країн, які
використовують таргетування інфляції [13, с. 16].

Інфляційне таргетування порівняно з іншими монетарними режимами включає
досить складні з технічного погляду процедури, спрямовані на запобігання
впливу внутрішніх шоків на динаміку рівня цін і передбачають контроль за
індикаторами, що характеризують стан економіки. При цьому завдання
даного режиму полягає не тільки в досягненні певної цінової
стабільності, а ще й у впливі на економічне зростання шляхом регулювання
пропозиції грошей.

Головною передумовою введення таргетування інфляції є незалежність
центрального банку в питаннях розроблення монетарної політики,
визначення її цілей та інструментів їх досягнення. Результат реалізації
даного режиму полягає в зниженні інфляційних очікувань усіх
господарюючих суб’єктів шляхом підвищення їхньої довіри до
грошово-кредитної політики банку.

Популярність інфляційного таргетування і його широка застосовність
полягає в наступному:

– цей режим, як і таргетування грошових агрегатів, дозволяє урядам і
центральним банкам зосередитися на внутрішніх проблемах економіки.
Оскільки центральні банки у даному випадку не встановлюють для себе
жорстких співвідношень між динамікою грошових агрегатів і темпом
зростання цін, таргетування інфляції дозволяє більш гнучко реагувати на
зміни макроекономічної ситуації;

– таргетування інфляції як таргетування обмінного курсу зрозуміле для
суспільства. Встановлення конкретних цифрових орієнтирів темпів інфляції
підвищує відповідальність центрального банку за його дії і допомагає
вирішити проблему непослідовності в грошово-кредитній політиці.

Необхідно зазначити, що режим таргетування інфляції дуже часто підлягає
критиці з боку економічної теорії [1; 8]. Річ у тім, що інфляційні
процеси самі по собі не контролюються центральними банками. У періоди
економічних потрясінь (фінансова криза, зовнішні цінові шоки)
немонетарні чинники набувають більшої ролі в динаміці інфляції, і
використання інструментів, доступних для центральних банків, у цих
умовах можуть виявитися недостатніми для досягнення запланованих
параметрів. Цей недолік особливо важливий для країн, що розвиваються, та
перехідних економік, де після досягнення середніх і низьких темпів
інфляції різко зростає вплив на ціни обмінного курсу, структурних змін в
економіці і в цінах, зовнішніх шоків тощо.

Головним недоліком інфляційного таргетування вважається те, що цей режим
неявно передбачає зосередження центрального банку на одній з
макроекономічних цілей (інфляції), не приділяючи більшої уваги динаміці
інших макропоказників (у першу чергу, зайнятості і темпам зростання
виробництва). З співвідношення, що виражається кривою Філіпса-Фелпса,
випливає, що в короткостроковому періоді таргетування інфляції веде до
повільного та нестійкого темпу зростання виробництва, а у
середньостроковому і довгостроковому періодах – до великих коливань
зайнятості та ВВП [10, с. 134–154].

Недоліком цього також є те, що існує достатньо великий лаг між діями
центральних банків і змінами темпів зростання цін. Якщо в періоди
стабільного зростання економіки це немає значення, то в умовах
економічних потрясінь (коли дії держави найбільш важливі) таргетування
інфляції призводить до необхідності вирішення центральними банками
завдань міжперіодної оптимізації з жорстко встановленими умовами,
причому їм необхідно боротися з наслідками своїх попередніх рішень.

Разом з тим, проведений аналіз міжнародної практики використання різних
режимів монетарної політики дозволив зробити висновок про те, що на
поточний момент даний режим є одним з найбільш популярних у світі.
Останнім часом усе більша кількість країн переходить до політики прямого
таргетування інфляції але, на думку фахівців, вона може бути успішною та
ефективною для більш розвинених країн [10, с. 134]. Такий висновок
пов’язується з тим, що інфляційне таргетування вимагає виконання ряду
умов, які не можна застосувати в країнах із перехідною економікою, що
перебувають на початковому етапі розвитку ринкових відносин.

З таким висновком можна погодитись, оскільки на початкових етапах
реформування соціально-економічних відносин встановлювати контроль
тільки над рівнем інфляції не можна через проблеми наповнення бюджету.
Великий його дефіцит і проблеми з наповнення дохідної частини провокують
зростання інфляції, яка з часом в окремих країнах набуває форми
гіперінфляції. Тому в пакеті стабілізаційних заходів встановлюється
контроль за багатьма показниками: грошовою масою, обмінним курсом,
інфляцією. І тільки після певної макроекономічної стабілізації можна
встановлювати один із зазначених контрольних показників. Україна, на
нашу думку, вже досягла такої стадії макроекономічного розвитку, на якій
можна використати один із показників і це, зокрема, може бути показник
інфляції.

Література:

1. Berg С. Inflation Forecast Targeting: the Swedish Experience /
Inflation Targeting in Practice: Strategic and Operational Issues and
Application to Emerging Market Economies, edited by Mario I. Blejer,
Alain Ize, Alfredo Leone, and Sergio Werlang, IMF, 2000.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.

3. Masson P. „Exchange Rate Regime Transition. – Journal of Development
Economics, 2000.– P. 571–586.

4. McCallum B. Analysis of the monetary transmission mechanism:
Methodological issues. – 1999. – NBER Working paper. – 7395.

5. Моисеев С.Р. Инфляционное таргетирование. – М.: Маркет ДС, 2004. –
112 с. – (Академическая серия).

6. Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків:
Пер. з англ. / С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. – К.: Основи, 1999.
– 963 с.

7. Mishkin F. International Experiences with Different Monetary Policy
Regimes. – NBER Working Paper 7044, 1999.

8. Mishkin F.S. Inflation Targeting in Emerging Market Countries. – IMF
Working paper 7618. – 2000. – www.imf.org.

9. Mishkin F. International Experiences with Different Monetary Policy
Regimes. – NBER Working Paper 7044, 1999. Mishkin, F. (1996): What
Monetary Policy Can and Can not Do. – Osterreichische National Bank,
Viena.

10. Orlowski L. Direct Inflation Targeting in Central Europe. –
Post-Soviet Geography and Economic, 2000. – P.134–154.

11. Міщенко В. Методологічні та методичні проблеми запровадження
таргетування інфляції // Вісник НБУ. – 2006. – № 5. – С. 38–43.

12. Svensson L. How Should Monetary Policy Be Conducted in an Era of
Price Stability. – IMF, 2000. – www.imf.org.

13. Шаров О. Таргетування інфляції: світовий досвід та українські
перспективи // Вісник НБУ. – 2003. – № 7. – С. 15–17.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020