.

Теоретичні основи побудови фінансової системи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4268
Скачать документ

ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Теоретичні основи побудови фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного
використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі
економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі
тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не
всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї
завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися.
У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються
тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це
торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і
резервних фондів тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою,
але у всіх у них є загальна ознака — це різноманітні фонди фінансових
ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками
використання, однак тісно пов’язані між собою, мають прямий і зворотний
вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування
й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її
елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного.
Фінансова система — це сукупність різноманітних видів фондів фінансових
ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора
економіки (господарських суб’єктів), окремих фінансових інститутів і
населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а
також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

— кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації
коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й
методи їхнього використання;

— кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну
специфічну сферу застосування;

— між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв’язок і взаємна
обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при
досконалості й ефективності системи в цілому;

— фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді,
коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

— залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед
на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка
фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки — явище об’єктивне, зумовлене
потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи —
динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі
економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть
відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє
розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в
середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи
ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів,
то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси
підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні
фонди тощо.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і
окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові
ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та
поліпшення добробуту населення.

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється-з
фінансовим апаратом. Фінансовий апарат — це частина фінансової системи,
її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою.

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні
визначення на кшталт — фінансово-кредитна система, валютно-фінансова,
грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних
явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави
самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи.

їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на
економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному
економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

Структура фінансової системи

Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості
в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені
в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних
фінансових інститутів, домогоспо-дарств для фінансового забезпечення
економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його
верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями.
Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих
еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі
нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.
За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку
окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової
системи України, її можна представити за такою схемою:

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси нефінансового
сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони
обслуговують створення валового внутрішнього продукту — основного
джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як
виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть
поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні,
колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від
виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське
господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка
поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки,
оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й
використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність,
поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам
державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага
підприємств недержавної ферми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових
ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже
складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси
охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та
децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і
організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит;
державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних
фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному
бюджеті держави.

Зведений бюджет — це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до
бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються
бюджетним законодавством і залежать насамперед від її
адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними
складовими бюджетної •системи визначаються рівнем розвитку демократичних
засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет
Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету
належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі
сфери економічно’!

діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове
становище держави. Проте бюджет — дуже складна економічна категорія, до
якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники
без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення
включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння
зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих
органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет,
проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове
призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені
фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на
стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та
господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина
свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави
та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку,
що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу
негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат
на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій
системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне
призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин,
або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани
фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та
фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і
страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви —
об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків у
господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дас
можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов’язані
з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди
можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в
економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні
дер-

жави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню
ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок — ланка фінансової системи, яка створює і використовує
фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової
системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок
грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок — це створення фондів фінансових
ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце
обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації
національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення,
власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам
знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної
держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної
грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на
зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних
товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на
інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за
допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської
діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом
повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з
реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також
позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів,
мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво
впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки,
зміцнення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів
фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом
створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів
кожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належать
доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних
господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на
капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих
товарів, оплату наданих послуг і виконаних

робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати.
Домогосподарства за своєю економічною суттю — це господарські структури
виняткового типу, діяльність яких грунтується на створенні й
використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше
пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських
структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від
держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та
централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні
страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і
призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній
взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Правові та організаційні основи фінансової системи

Фінанси як категорія існують об’єктивно та підпорядковуються економічним
законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх
використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке
використання фінансів владними структурами держави є суб’єктивним, тобто
на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і
політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або
більшості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним
призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту.
Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання
щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових
досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та
використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі
аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні
відносини між суб’єктами створення й використання фондів фінансових
ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються
інтереси кожного із суб’єктів, значною мірою грунтуючись на
суперечності. Гармонізація цих інтересів — величезне й складне завдання
законотворчої діяльності в державі.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та
використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з
боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері
фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі
основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які
певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й
обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання
фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів
щодо виконання правових норм.

Суб’єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі
структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на
законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках,
встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання
передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового
права, яка грунтується на конституції держави. Так, у розділі 2
Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов’язки людини й
громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов’язана сплачувати
податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються
державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування,
податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового,
грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної
валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення
й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок
випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях
95—99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається
низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це
насамперед Закони “Про бюджетну систему України”, “Про систему
оподаткування України” та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства
проводять фінансові органи. Систему фі-

нансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе
відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію
фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія,
яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти
керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів,
проекти бюджету І питання контролю за його виконанням. В апараті
міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів
покладені такі основні функції:

— підготовка проекту державного бюджету України, подання його до
Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;

— організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та
подання звіту на затвердження до Верховної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних
актів із фінансових питань;

— обгрунтування основних положень фінансової політики держави і подання
на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та
податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов’язаних із використанням
фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма
органами управління;

— керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

— контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх
державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих
рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного
законодавства.

Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби.
Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та
відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм
власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової
системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна
комісія з цінних паперів І фондового ринку, Пенсійний фонд,
Міжбанківська валютна

біржа, Рахункова палата, їхні права та обов’язки визначаються
відповідними законами.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсистем зосереджені
значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять 80 і більше відсотків
від обсягу валового внутрішнього продукту. Ці кошти перебувають у
постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й
використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві,
забезпечуючи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростання
добробуту кожного громадянина.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне
функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в
економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов
економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення
суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів
підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового
внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових
ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені
нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові.
Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок
власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з
зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість,
рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх — система
оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи,
платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й
пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується
насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє
збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх
фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних
галузей економіки, держава може створювати

сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел
фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення.
Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом
надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів,
спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для
розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління
на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими
ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й
організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління
фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної
централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь
постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно
використовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структури
володіють 25—30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні
кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу
ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової
дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку
використовується на заохочування й інші, не пов’язані з розвитком
виробництва, цілі.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого
значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995—1998
р.р. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 разу.
Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний
показник валового внутрішнього продукту. Відволікання такої значної
кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершене
виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно
знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в
економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це
значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у
підприємств.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів

щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів
підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та
виконання договірних зобов’язань. Так, загальна сума прострочених
платежів підприємств та організацій на і січня 1999 р. становила понад
140 млрд, гривень. Несвоєчасне ж проведення розрахунків створює труднощі
для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація
господарських зв’язків. Бартер як антиеконо-мічне явище є ознакою
скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас
неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими
структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації
бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так
і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером
повинні стати штрафні санкції та застосування векселів.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових
умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції
розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету,
держава впливає на фінансові можливості господарських структур і
громадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг
при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції
розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат
на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування
операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу,
надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні
вкладення в низку об’єктів загальнодержавного значення, фінансуються
науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво
впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте
найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки
завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету
фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля
тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну
роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні
найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи
незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів
здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без
перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його
справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон
закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним
визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль
кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов’язків різних
гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу,
визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і
значний, однак лише перший крок у процесі реформування системи бюджетів
держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

— розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і
скорочення непрямих податків;

— здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення
бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

— вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу
до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

— раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних
закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування
за рахунок позабюджетних джерел;

— визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на
фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в
умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення; А

— відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління
завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та
структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання
апарату державних владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати
поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та
регіональними рівнями влади

на основі розмежування відповідальності за розв язання економічних і
соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних
утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня
витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних
утворень. Забезпечення такого рівня мас здійснюватися з урахуванням
сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів,
що створюються на відповідній території, та перерозподільчих
міжрегіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень
оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база
оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система
оподаткування має забезпечити опти-мізацію структури розподілу та
перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45—47%
від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити
обов’язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та
фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного
ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації
доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким
платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства
великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень
економічних умов господарювання різних господарських суб’єктів і
невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є
потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків,
розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей
оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно
бути відображено у податковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема,
яка одержала назву “Централізовані і децентралізовані фонди цільового
призначення”. До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд
конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад
та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних
позабюджетних фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у
своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави.
Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби,
вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини
населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв”язку з
втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють
локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають
певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на
розвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створенню
нових виробництв і технологій, форм організації господарської
діяльності. Тому актуальними є питання наукового обгрунтування обсягу та
цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням
їхніх коштів.

Підсистема “Державний кредит” покликана мобілізувати фінансові ресурси
для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його
доходами. Назва “Державний кредит” не зовсім відповідає своїй суті. Тут
точнішою була б назва “Державний борг”.

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах
держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на
покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає
змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох
формах: вкладів населення в Ощадному та інших банках, а також продажу
державних боргових зобов’язань. Із розвитком фондового ринку
перерозподіл фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданої
підсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмірах. Це
досягатиметься за рахунок збільшення продажу державних цінних паперів як
фізичним, так і юридичним особам. У 1995 році започатковано проведення
аукціонів із продажу державних цінних паперів. Ця діяльність держави на
фондовому ринку триватиме. Зростатимуть також і вклади населення в
банках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківських
депозитів останніми роками. Так, на і січня 2000 року грошові
заощадження населення

становили 126 млрд. гривень. Деякі зміни сталися в структурі заощаджень
— готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а залишки їхніх вкладів в Ощадному
та комерційних банках підвищилися з 17,3 до 19,5%.

Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед
законодавче закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і
збереження їх від знецінення. Законом “Про державний внутрішній борг”
передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема
“Страхові та резервні фонди”. Реформування економіки передбачає
виникнення великої кількості господарських суб’єктів, зацікавлених у
забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів
від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей
час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті
види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Наприкінці 1999 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій,
яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо,
створення страхових організацій відбувається у формі господарських
товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу
для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та
перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обгрунтована концепція розвитку страхової справи у
напрямках:

— створення правового поля для забезпечення ефективного функціонування
ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання
прав і зобов’язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

— визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше
відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і
страхувальників, так і держави;

— обгрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання
страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових
інструментів регулювання економіки;

— створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;

— забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють
фінансовій стабілізації в державі;

— створення конкурентного середовища між суб’єктами, що здійснюють
страхову діяльність;

— забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у
разі настання страхового випадку;

— створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метою
формування банку достовірної інформації та її доступності.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має
підсистема “Фінансовий ринок”. Фінансовий ринок має у своєму складі
ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових
послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного
розвитку набув лише один напрям фінансового ринку — ринок цінних
паперів.

Прийняття Указу Президента України “Про інвестиційні компанії” дало
поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює
механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює
понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена й подана на розгляд урядові концепція створення та розвитку
фондового ринку України, її’ погоджено з відповідними відомствами,
фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Протягом 1999 року закінчено формування законодавчої бази для випуску
державних цінних паперів, які забезпечують державі неінфляцшні засоби
фінансування бюджетного дефіциту-

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку
ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі
умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію
фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе
лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо
вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації
фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості
зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих
позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові
можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може
призвести до зростання інфляції

або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх
учасників фінансового ринку.

Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може
бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх споогнозувати та
розробити заходи щодо їх локалізації.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ І СТАБІЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Проблеми стабілізації і оздоровлення фінансової системи України

це зараз найбільш актуальне для держави.

Мета стабілізації — створити реальні стартові передумови структурної
перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації
через становлення фінансового ринку та інших фінансових інституцій
відповідних фінансових ресурсів.

Об’єктивна передумова фінансової стабілізації — глибока реформа
фінансової системи України.

Реформа фінансової системи — це:

• реальне розмежування фінансової і кредитної системи,

• реальне розмежування фінансів державних підприємств та Державного
бюджету;

• розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави — доходів і
витрат всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить
розподіл і перерозподіл національного доходу;

• здійснення децентралізації державних фінансів, структурного
розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та
витрат;

• здійснення заходів з перебудови системи оподаткування у напрямку
її подальшої лібералізації та децентралізації, утворення на її основі
механізмів стимулювання виробництва та підприємництва;

• здійснення ефективних заходів з налагодження
системи достовірного фінансового обліку, державної звітності
та своєчасної сплати податків. Що пропонується для вдосконалення і
стабілізації фінансової системи:

1. Продовжити реформування бюджетної системи згідно з концепцією
бюджетної реформи. Забезпечити перехід до середньострокового бюджетного
та фінансового планування, виділення асигнувань окремо на витрати
бюджету розвитку. Раціоналізувати структуру видатків на розвиток
соціальної сфери, оборони, національної безпеки, забезпечення
правопорядку Удосконалити механізм фінансового забезпечення місцевого
самоврядування та механізм реалізації Державного бюджету.

2. З метою підвищення дієвості бюджетної політики, організації
здійснення контролю за виконанням Державного бюджету,

4 7005 / лп ,

регулювання відносин між державним та місцевими бюджетами продовжити
роботу з удосконалення системи Державного казначейства, Державної
податкової адміністрації. Запровадити, починаючи з 1998 року, режим
повного розподілу бюджетних коштів через Державне казначейство,
забезпечувати прозорість реалізації бюджету.

Удосконалювати систему справляння податків, завершити роботу із
запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб, створити
загальнодержавну інформаційну базу платників податків шляхом
запровадження єдиних реєстрів платників податків.

3. Основою фінансової стабілізації має стати здійснення цілісної системи
заходів із зменшення бюджетних видатків та відповідного скорочення
дефіциту Державного бюджету.

4. Завершити роботу з формування ринку обслуговування державного боргу
на основі розміщення на ньому державних позик та облігацій державних
короткострокових казначейських зобов’язань.

5. Суттєво оздоровити фінанси базової ланки економіки — фінансів
підприємств та організацій, стимулювати ділову активність,
підприємництво. Першоосновою цього є вжиття заходів щодо подолання
платіжної кризи.

6. Поглибити банківську реформу, всебічно зміцнювати банківську систему,
утвердити дворівневу структуру банківських відносин, прискорити розробку
і прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність:
«Про валютне регулювання», «Про фонд страхування вкладів фізичних осіб»,
«Про банківські електронні платежі», «Про кредит», «Про банківську
таємницю», «Про банкрутство банків», «Про зміни і доповнення до Закону
України «Про банки і банківську діяльність».

Створити механізм надійної системи страхування депозитів населення,
розробити схему банківського обслуговування казначейської системи
касового виконання Державного бюджету України, активізувати
довгострокове кредитування, створивши відповідні нормативні акти,
запровадити єдиний реєстр застав, розробити механізм погашення
заборгованості держави комерційним банкам.

7. Завершити грошову реформу.

8. Лібералізацію і децентралізацію валютного ринку розвивати з
врахуванням світових тенденцій, нормативів.

9. Цінова політика, цінова реформа повинні виконати головне завдання —
ліквідувати диспропорції між платоспроможним попитом та пропозицією
товарів і послуг та вартісними, матеріально-речовими

пропозиціями, радикально змінити державну монополію у цій сфері на
конкурентний механізм.

Слід підкреслити, що тільки за умови значного оздоровлення фінансів
підприємств і організацій можливо досягти зміцнення фінансово-грошової
системи України. Першоосновою розв’язання цього завдання є вжиття
дійових заходів, які уточнюють і доповнюють вищезазначені:

• створення нормальних умов для вексельного обігу й розвитку на цій
основі цивілізованого взаємного комерційного кредитування підприємств і
організацій;

• здійснення радикальних заходів стосовно подальшого вдосконалення
механізмів платіжних операцій;

• зміна існуючого порядку стягнення з підприємств податків та зборів
— перехід від авансованого внесення платежів у бюджет до виконання
зобов’язань перед бюджетом за кінцевими результатами
фінансово-господарської діяльності, тобто при отриманні прибутку;

• надання державної допомоги тим підприємствам, котрі потрапили,
незалежно від результатів діяльності, в скрутне становище, діяльність
яких не може бути призупинена, виходячи із загальнодержавних інтересів;

• поступове згортання неперспективних виробництв водночас Із
соціальним захистом населення;

• стимулювання торговельно-посередницької діяльності, розширення
відповідної інфраструктури, її ефективне кредитування, що має сприяти
подоланню платіжної кризи, та інші заходи.

Досить вагомий внесок в подальший розвиток фінансової системи, уточнення
шляхів її стабілізації внесли «Невідкладні заходи щодо прискорення
реформ і виведення економіки України з кризи»

Згідно з «Невідкладними заходами щодо прискорення реформ і виведення
економіки України з кризи», затвердженими Президентом України після
розгляду Вищою економічною Радою Президента України, Радою регіонів при
Президентові України та Кабінетом Міністрів України 18 серпня 1997 р. (№
298/97-РП), передбачається предусім іти шляхом, з одного боку,
поглиблення грошової та макроекономічної стабілізації, з іншого —
суттєвого зниження податкового тиску на товаровиробника, його
ефективного захисту, прискорення амортизаційного процесу.

Здійснення всього комплексу передбачених політикою економічного
зростання заходів має водночас на меті створення необхідних передумов
для фінансової стабілізації. Вперше за останні роки ставиться питання
про фінансову стабілізацію економіки на якісно новій основі —
пріоритетності стабілізації фінансів низової ланки: підприємств та інших
організацій, суб’єктів підприємницької діяльності.

Особливо гострою залишається ситуація з реальним збалансуванням
Державного бюджету України. Інші дефіцити бюджету встановлено на
максимально можливій позиці, її потрібно знижувати.

Для цього потрібні радикальні заходи щодо розширення бази оподаткування
шляхом виведення значної частки економіки з «тіні». Водночас слід шукати
шляхи більш економного та раціонального використання бюджетних
асигнувань. Головне полягає в тому, щоб звести витрати до такого рівня,
який здатна витримати держава.

Не має і не може бути альтернативи дальшому зниженню інфляції. Якщо
Україна хоче досягти реального економічного зростання і стабілізувати
життєвий рівень, маємо ставити перед собою завдання за будь-яких умов
забезпечити дальше зниження темпів інфляції.

У зв’язку з цим чи не найскладнішим завданням даного періоду розвитку
держави є органічне поєднання фінансової та грошової стабілізації.
Йдеться про утвердження фінансової стабілізації в широкому розумінні, що
передбачає, насамперед, зміцнення підприємств та організацій, домашніх
господарств з одночасним зниженням інфляції, зменшенням дефіциту
бюджету, подоланням платіжної кризи, дефіциту платіжного балансу,
поліпшенням розрахунків за внутрішніми та зовнішніми боргами.

Ключове питання — органічне поєднання політики економічного зростання та
фінансової стабілізації з активною соціальною політикою.

Ситуація в соціальній сфері не дозволяє відкладати її реформування на
пізніші строки. Слід враховувати й те, що низький платоспроможний попит
населення став нині основним стимулюючим фактором виходу економіки з
кризи. З огляду на це політика економічного зростання та фінансової
стабілізації не може здійснюватись за рахунок скорочення соціальних
видатків і дальшого спаду реальних доходів населення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020