Реферат на тему
Операції на міжнародному валютному ринку
План
1. Світові ринки золота
2. Операції на девізних ринках
1. Світові ринки золота
Економічне значення золота полягає в його використанні протягом значного
історичного періоду як грошового товару поряд з іншими благородними
металами, а з кінця XIX ст. — монопольне. Золото служило основою
грошової і валютної систем. Однак з часом, у результаті офіційної
демонетизації, золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в
скарбах, а операції з цим благородним металом відбуваються на особливих
ринках.
У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється
регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота.
Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків:
• зливки міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою,
не менше 995;
• великі зливки з пробами від 900 до 916,6 і вагою в декілька
кілограмів;
• малі зливки від 1005 до 990 г.
Об’єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як
старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.
Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:
• 11 — у Західній Європі (Цюріх, Париж, Лондон, Женева та ін.);
• 14 — в Америці, 5 — у США;
• 19 — в Азії;
• 8 — в Африці.
Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюріху. Залежно від
режиму, який надає держава, ринки золота поділяються на:
• світовіринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.);
• внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);
• місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);
• чорні (Бомбей та ін.).
Після Другої світової війни виник вільний ринок золота. У 1961 p. біло
організовано Золотий пул, до якого ввійшли США та провідні країни
Західної Європи. Мета пулу — підтримувати ціну золота на вільному ринку
на офіційномі рівні. Проіснував він до 1968 p.
На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли золоті аукціони — продаж
золота з публічних торгів. Такі аукціони періодично проводились МВФ,
урядами США, Індії, Португалії та ін.
Так, відповідно до Ямайської угоди МВФ з 1976 по 1980 p. провів 45
аукціонів і реалізував 777,6 т золота, США у 1978—1979 pp. на 19
щомісячних аукціонах реалізували 491 т золота на суму 4,1 млрд дол.
Індія в 1978 p. провела 7 аукціонів, продавши 6 т золота у офіційних
резервів з метою боротьби з нелегальним ввозом золота з-за кордону.
Наприкінці 90-х років намітилась тенденція продажу золота центральними
банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.
Лише у 1997 p. 14 центральних банків продали 825 т золота. Так,
частковий продаж своїх золотих запасів (від 1/3 до 2/3) здійснили
Нідерланди, Бельгія, Австрія, Канада, Австралія. Аргентина реалізувала
весь свій золотий запас — 125 т золота.
Загалом, останнім часом центральні банки ряду країн приступили до досить
масованого збуту своїх золотих активів. Це пояснюється тим, що з часом
ключова роль у забезпеченні гарантій стабільності національних валют все
більше відводиться не золоту, а стабільності й силі власних економік та
економік країн-емітентів і постачальників резервних валют.
Однак у фінансовому світі продовжує існувати і протилежна тенденція.
Так, віце-президент Швейцарського національного банку Жан-П’єр Рот
зазначає, що золото продовжує відігравати роль валютного резерву,
особливо під час кризи, й ті, хто очікує від нас масованих продажів
золота, будуть дуже розчаровані. Президент Бундесбанку Хане Тимайєр
заявив, що банк не збирається продавати свій золотий запас, хоча такі
пропозиції на ринку існують.
Простежується тенденція, коли провідні світові країни, особливо емітенти
резервних валют, поки що не наважуються реалізувати свої золоті запаси,
а деякі країни, що розвиваються, користуючись тимчасовим зниженням цін
на світових ринках, активно закуповують благородний метал.
Слід зазначити, що на діяльність світових ринків золота впливає
подвійний статус цього металу, який, будучи цінним стратегічним
сировинним товаром, одночасно є реальним резервним і фінансовим активом.
Централізовані запаси монетарного золота наприкінці XX ст. становили
близько 35 тис. т. Однак деякі фахівці вважають, що офіційні дані, які
публікуються МВФ, не включають деякі секретні й приховані фонди,
особливо характерні для країн Близького Сходу.
Юридична власність на національні золоті запаси в більшості країн
належить центральним банкам, казначействам або спеціальним державним
установам (фондам). Франція, наприклад, зберігає золоті запаси в
Центральному банку, в Італії вони розділені між Банком Італії та
валютним бюро Міністерства фінансів.
Найбільшими власниками золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія,
Бельгія, Нідерланди. На промислове розвинуті країни припадає близько 83
% світових централізованих запасів золота. Великим власником золота є
Міжнародний валютний фонд.
Загальна кількість золота, яким користується сьогодні людство і яке
знаходиться в банках, у приватних осіб у вигляді монет, зливків,
прикрас, накопичувалася тисячоліттями. З 1493 по 1993 p., тобто за 500
років, було взято на облік 110 тис. т видобутого золота, а за всю
історію його видобутку, яка налічує близько 6 тис. років — понад 125
тис. т.
У середньому на планеті щорічно видобувається близько 1350 т цього
благородного металу, який використовується в електронній промисловості
для створення комп’ютерів і космічної апаратури. Досить сказати, що
тільки електронна індустрія Японії використовує щорічно понад 50 т
золота. Приблизно 65 т іде на зубопротезування. Все інше осідає в
приватних колекціях, сховищах та використовується для карбування монет.
Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка,
яка щорічно дає понад 22 % загальносвітового видобутку золота (1970 p. —
79 %). У цій країні на 39 шахтах і рудниках золотодобувної галузі,
більшість з яких знаходиться на глибині 2—4 км, працює понад півмільйона
чоловік.
Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз. Інша
справа, яких неймовірних зусиль це коштувало в’язням сумнозвісного
ГУЛАГу, вже наприкінці 1933 p. Сталін, даючи інтерв’ю американському
кореспондентові Дюранті, зазначив, що кількість видобутого за той рік
золота удвоє перевищила рівень видобутку царського часу, тобто досягла
близько 120 т (у 1914 p. Росія видобувала 59,2 т золота, а близько 1600
т його зберігалося в сховищах Держбанку). У 1936 p. річний видобуток
перевищив 130 т.
Перші офіційні дані про валютні запаси СРСР було опубліковано в 1953 p.
Вони становили на той час 2050 т. У тому ж році було продано за кордон
148,7 т і направлено на потреби народного господарства 5,2 т золота.
Однак підрахунки показують, що до 1953 p. було видобуто загалом не менше
2,5 тис. т золота. Близько 4— 5 тис. т було реквізовано у Російської
православної церкви, відібрано у так званих класове ворожих елементів,
вивезено з республіканської Іспанії, переможеної Німеччини, країн
Східної Європи. Тобто загалом у сховища СРСР надійшло близько 15 тис. т
золота. Максимальна його кількість була видобута у 1988 p. — 304 т.
У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно
продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу, щоб
хоч якось підтримати агонізуючу систему. Так, у 1989 p. було вивезено
245,5 т, а в 1990 — 474,6 т золота.
На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця
цифра, безперечно, принаймні на порядок занижена, а сьогодні незалежна
Росія не зацікавлена в оприлюдненні більш точних даних з причини хоча і
гіпотетичних, але справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР
між його колишніми республіками — нині незалежними державами.
Максимальна кількість золотих резервів — 77 % від загального світового
запасу — припадає на промислове розвинуті країни. Так, станом на 1996 p.
одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що разом
становили понад 25 тис. т. Серед них: США — 8147 т, Німеччина — 3700,
Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352,
Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625,
Росія — 500 т.
Стосовно щорічного видобутку золота в окремих країнах світу, то він
становить:
• до 50 т — Гана, Канада, Чилі, Бразилія, Перу;
• від 50 до 100 т — Узбекистан, Індонезія;
• 250 т — Австралія;
• понад 300 т — США;
• понад 450 т — ПАР (1970 p. — 1000 т).
Частку країн у світовому видобутку золота показано на рисунку 3.1.
Наприкінці минулого століття склалося приблизно таке співвідношення між
сферами використання золота: офіційні золоті резерви країн — членів МВФ
і міжнародних організацій — 33,8 тис. т; накопичення приватних осіб —
25,4 тис. т; промислово-побутове використання — 34 тис. т (рис. 3.2).
На світові ринки золото потрапляє через посередників — дилерів. “Золоті”
дилери — це особливі фірми (фінансова аристократія), яких налічується не
більше 20.
У вузькому значенні власне “золотими” дилерами виступають лише п’ять
фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них
виникла ще у XVII ст., а “наймолодшій” — близько 150 років. Список
лондонських дилерів очолює заснований у 1804 p. банківський дім
Ротшильдів (офіційна назва — N.M. Rotchild and suns, Ltd). Інша фірма —
Mocata and Goldsmid. Сюди входять також члени “великої трійки”
швейцарських банків із головними конторами в Цюріху, який як міжнародний
ринок золота не поступається Лондону.
Так, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквід-ним
резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно
не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними
особами золота як скарбу).
Роль золота в сучасній економіці показано в табл. 3.1.
Таблиця 3.1. Роль золота в сучасній економіці
Золото — звичайний метал
Золото — валютний метал
Використання: техніка, медицина, ювелірна справа тощо
Використання: державні резерви, резерви міжнародних організацій,
приватні скарби
Властивості: виняткова хімічна стійкість, висока електро- і
теплопровідність, міцність, ідеальна ан-тикорозійність та ін.
Властивості: не потребує, на відміну від паперових грошей, зовнішньої
державної гарантії, має незмінний попит на ринку
2. Операції на девізних ринках
Одним із найсуттєвіших елементів фінансів є світовий валютний ринок.
Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву
валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції — це
операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності;
використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу;
ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та
вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Як правило, виділяють:
— поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і
надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування
процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);
— валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі інвестиції,
портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання
фінансових кредитів та строк понад 180 днів тощо).
У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської
діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти.
Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні (тобто
валютні операції з продажу чи купівлі валюти) на світовому валютному
ринку (біля 80 %) здійснюється на його міжбанківському сегменті,
оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу.
Міжбанківськии ринок є основою валютного ринку, оскільки на ньому
формуються попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар.
На макроекономічному рівні ключовим суб’єктом валютних операцій
виступають державні центральні банки: Банк Англії, що є найстарішим.
Федеральна резервна система США, Бундесбанк Німеччини, Національний банк
Франції, Центральний банк Росії, Національний банк України тощо. Саме
вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют,
стабільність грошового обігу.
Якщо ж брати за основу обсяги валютних операцій найрізноманітнішого
характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з
комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, зажили
собі заслуженої світової слави. Серед них — американські “Чейз Нешнл”,
“Чейз Манхеттен”, “Сіті-бенк”; три німецькі банки: Німецький,
Комерційний, Дрезденський; банки інших країн. Тільки в Росії їх понад
1000, в Україні — понад 200.
Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному
ринку є операції “спот”, “форвард” і “своп”, а на біржовому — “ф’ючерс”
та “опціон”. Дещо особливою формою валютних операцій виступає “валютний
арбітраж”.
Валютна операція спот — це купівля-продаж валюти на умовах її поставки
протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом,
зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).
Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які
здійснюють валютні операції: напряму з клієнтами-підприємствами
приватного і державного секторів; на міжбанківському ринку напряму з
іншими комерційними банками; через брокерів із банками і клієнтами; із
центральними банками країн.
Існують “звичаї” спот-ринку, які не зафіксовані в спеціальних
міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їх беззастережно
виконують всі учасники цього ринку. До “звичаїв” спот-ринку належать:
• здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без
нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;
• операції здійснюються в основному на базі комп’ютерної торгівлі з
підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного
робочого дня;
• існування обов’язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку
цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси
є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.
Хоча спот-операції належать до “швидких” валютних операцій, все ж і вони
підвладні валютному ризику. Це пов’язано перш за все з технічними
особливостями клірингових розрахунків, що існують у більшості країн
світу, а також із часовими різницями в роботі валютних ринків.
Наприклад, валютні ринки США і Західної Європи розділені 5-годинними
поясами і тому платежі в доларах можуть направлятися на декілька годин
пізніше платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до
відведеного терміну валютування за операцією, що може призвести до
можливості виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох
клірингових систем є те, що інформація про одержання платежу від
контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування,
а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або
до упущення вигоди. Такі операції, як “форвард” і “своп” прийнято
вважати строковими.
Строковими операціями є валютні операції, пов’язані з поставкою валюти
на строк понад 3 дні з дня її укладення. Стандартними термінами
виконання строкових контрактів є, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 місяців.
Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які
відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну
дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, але в окремих
випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США
відносно англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської
єни), можливе оформлення угод на п’ять або більше років наперед.
Ринок форвардних операцій терміном до 6 місяців, як правило, досить
стабільний, а на довший термін — нестійкий, окремі операції можуть
спричинити сильні коливання обмінних курсів.
Форвардний валютний курс і курс “спот” тісно пов’язані між собою. З
теоретичної точки зору форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні,
однак на практиці такий збіг досить рідкісний. Якщо форвардний курс
більший за спот-курс, то в такому разі зазначають, що валюта котирується
з “премією”; якщо ж навпаки, то валюта котирується з “дисконтом”, тобто
зі знижкою.
Премії і дисконти за валютою, як правило, розраховуються на основі даних
року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладання
валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання
валюти в інші форми валютних операцій.
До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна
віднести те, що вони надають більше можливостей для маневру. Якщо
операція “спот” має бути виконана або відкладена практично негайно,
форвардні контракти залишають час для аналізу, контролю і проведення
необхідного коригування.
Однак слід мати на увазі той факт, що при укладанні форвардного
контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується
ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а
також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому при укладанні
форвардної операції клієнт обов’язково повинен мати відповідні засоби —
залишок на рахунку чи кредитну лінію — для покриття цього ризику.
Операція “своп” — це валютна операція, за якої поєднуються форвардні
умови та умови “спот”: продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з
одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Ці операції дають
можливість одержувати додаткові економічні вигоди або ж пов’язані з
валютними втратами.
Операції “своп”, як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців,
значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до 5
років.
Операції “своп” здійснюються як між комерційними банками, так і між
комерційними банками і центральним банком країни, а також безпосередньо
між центральними банками країн. В останньому випадку вони являють собою
угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних
країн. З 1969 p. діє багатостороння система взаємного обміну валют через
Банк міжнародних розрахунків у Базелі на базі використання операцій
“своп”. Ці двосторонні операції використовуються центральними банками
країн головним чином для здійснення ефективних валютних інтервенцій.
Вони використовуються також як центральними, так і комерційними банками
для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних
розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для
тимчасового збільшення валютних резервів тощо.
Так, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на 6 місяців
потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою
і одночасно укласти договір про купівлю такої ж суми доларів через 6
місяців у свого партнера.
Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках
такий: “спот” — 67 %, “форвард” — 5, “своп” — 28 %.
Ареною валютних операцій виступають також біржі, які здійснюють валютні
обміни; там визначаються, залежно від попиту та пропозиції, ринкові ціни
валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою
міжбанківських операцій. Як учасники біржових ігор можуть виступати і
центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют.
Валютна біржа — це природний та стихійний ринок, дещо схожий з ринком
цінних паперів (фондів — фондова біржа) чи товарів (товарна біржа).
Досить цікава історія виникнення бірж. Вони з’явилися в XV ст. в
італійських містах — Венеції, Генуї, Флоренції. Саме слово біржа має
грецьке походження: byrsa — гаманець.
У Росії біржі почали виникати у вигляді товарних ринків. У 70-ті роки
XIX ст. уже функціонувала валютно-фондова біржа, яка торгувала як
іноземними грішми, так і цінними паперами. Ось як виглядав валютний
ринок Росії 100 років тому: безготівковий обіг — 78 % (у тому числі
позабіржові операції — 39,3 і біржові — 38,7 %),
готівковий обіг — 22 %.
Учасниками валютних операцій стають і приватні {фізичні) особи, які
їздять за кордон, здійснюють перекази валюти, купують іноземну валюту з
метою нагромадження та здійснюють інші неторговельні операції.
Безпосереднім зведенням покупців і продавців валюти, її “зберігачів” і
позикодавців можуть займатися брокерські контори. Вони володіють
інформацією, пропонують консультативні послуги і прогнозні оцінки.
Послугами брокерських контор користуються комерційні банки;
компанії, що зорієнтовані на зовнішній ринок; фірми та приватні особи.
Діапазон валютних операцій достатньо широкий і різнорідний. Їх проводять
“міняйли” на чорному ринку, банки, як комерційні, так і державні,
міжнародні фінансові організації.
До строкових валютних операцій, які здійснюються на валютних біржах та
валютних відділах товарних і фондових бірж належать ф’ючерсні валютні
операції і опціони.
Ф’ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють
собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних
інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з
виконанням операції через певний проміжок часу (більше З днів і до 2—3
років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає
посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами
своїх зобов’язань.
Як видно, сутність ф’ючерсних валютних операцій дещо подібна до
форвардних. Так, ф’ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з
поставкою валюти на термін понад 3 дні з дня укладання контракту, при
цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його
підписання.
Однак при видимій зовнішній подібності існують суттєві відмінності
ф’ючерсних валютних операцій від форвардних:
• якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному
ринку, то ф’ючерсні — переважно на біржовому, що приводить до визначення
строків і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної
домовленості сторін, тоді як умови виконання ф’ючерсних контрактів
прив’язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок
кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами
та умовами поставок;
• індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при
форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі
стандартизованими ф’ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні
операції супроводжуються більшою маржею (спре-дом) і призводять до
більших затрат для клієнта порівняно з ф’ючерсними;
• доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений,
оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить у переважній
більшості випадків 500 тис. дол. СТТТА. Ф’ючерс-ний ринок доступний як
для індивідуальних, так і малих інституційних інвесторів;
• якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти
за контрактом, то ф’ючерсні операції навпаки — на 95 % закінчуються
укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальної
поставки валюти, а учасники даної операції одержують лише різницю між
початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на день
здійснення зворотної (офсетної) угоди;
• при формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично
не обмежений. Ф’ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим
набором, як правило, резервних валют — долара США, німецької марки,
французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів та
деяких інших.
Часті коливання валютних курсів, процентних ставок, ринкових цін на
золото в умовах плаваючих валютних курсів зумовили потребу в нових
методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 p. почали
використовувати ф’ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975
p. — із сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами; у 1982 p.
з’явились ф’ючерсні операції, в яких ціною контракту виступають різні
фондові індекси.
Валютний опціон — це договірне зобов’язання, що породжує право (для
покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну
кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент
укладання угоди курсом на наперед погоджену дату або протягом
узгодженого періоду часу.
В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю
певну суму, що називається премією. Ризик покупця опціону обмежений
розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину
одержаної премії.
При цьому виділяються:
• опціон “пут” — право продати валюту для захисту від її потенційного
знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;
• опціон “кол” — право купити валюту для захисту від потенційного її
подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу. Крім
того, розрізняють також:
• європейські валютні опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день
закінчення терміну дії контракту;
• американські валютні опціони, які дають право купити чи продати
базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну
дії контракту.
Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціо-нів продавець
зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш
висока премія, ніж за європейські валютні опціони.
Основною характеристикою валютних опціонів є те, що їх власникові
надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або
взагалі відмовитися від його виконання. Таким чином, у власника опціону
є право, а не зобов’язання на здійснення певних дій, тому у валютних
опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а дістається
конкретна валюта.
Покупця валютного опціону приваблює те, що валютний опціон забезпечує
повний захист від несприятливого руху валютного курсу;
покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу; володіння
опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагування у
випадку невизначеності майбутніх зобов’язань.
Отже, на відміну від ф’ючерсних контрактів, валютні опціони дають змогу
обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют,
зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх
сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони, будучи відносно новим
інструментом валютного ринку, набули сьогодні досить значного поширення
на валютних ринках світу.
Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж, оскільки
він, будучи основною операцією в роботі дилерів комерційних банків,
використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.
Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку
шляхом використання у визначений момент часу існуючих на фінансових
ринках розривів між курсами і процентними ставками за касовими і
строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу — купити той
чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.
Це пов’язано з відхиленнями валютного курсу на валютних ринках, що
визначається величиною операційних витрат на переказ даної валюти з
одного валютного ринку на інший. Таким чином, курс долара США,
наприклад, у Нью-Йорку відрізняється від його курсу в Токіо на величину
операційних витрат, пов’язаних із переказом долара з Нью-Йорка в Токіо.
У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину, більшу, ніж
величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових
різницях, яка й одержала назву валютного арбітражу.
Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.
Часовий валютний арбітраж — це валютна операція з метою одержання
прибутку від різниці валютних курсів у часі.
Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за
рахунок різниці курсу валют на двох різних територіальне віддалених
ринках.
Кожний з них у свою чергу може бути простим і складним (крос-курсовим).
Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий)
— з трьома і більше валютами.
Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне
значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів
дає змогу забезпечити взаємозв’язок курсів валют і регулювання ринку, що
сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних
ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість
валютного ринку.
Торгівлю іноземною валютою на території України резиденти і нерезиденти
здійснюють через уповноважені банки на міжбанків-ському валютному ринку
України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку
України було затверджено постановою правління НБУ 7 червня 1993 p.
Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на
міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок
резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого
імені й за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних
осіб, а також продавати її фізичним особам.
Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються уповноваженими
банками за письмовими дорученнями клієнтів зі сплатою комісійної
винагороди на умовах домовленості.
Будь-яка операція уповноваженого банку з купівлі іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший
уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у
гривнях, так і в іноземній валюті має бути в обов’язковому порядку
відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена
звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному
ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а
також про здійснення операцій на рахунку “лоро”.
Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього
валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки
що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований
Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ) та Кримською
міжбанківською валютною біржею (КМВБ).
УМВБ проводить такі основні операції: 1) організовує торги та укладає
угоди з купівлі й продажу іноземної валюти з членами УМВБ;
2) організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті й у гривнях за
укладеними на УМВБ угодами; 3) визначає поточний курс іноземних валют до
гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки
засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ.
Біржові торги відбуваються не рідше одного разу на тиждень. Операції на
УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на
підставі доручення — дилерів. Проведення торгів та визначення поточного
курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений
співробітник УМВБ — курсовий маклер.
Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається
лот. Розмір лота встановлюється рішенням біржового комітету.
Вся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
