Суть та структура світового ринку праці.
Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні
кордони, утворюють міжнародний ринок праці, котрий функціонує у
взаємозв’язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи,
міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.
Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин, що виникають
між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових
трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та
соціального захисту.
Ці відносини склалися у зв’язку з нерівномірністю розміщення робочої
сили по країнах світу.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами:
через міграцію трудових ресурсів і капіталу;
шляхом поступового змиття національних ринків праці, внаслідок чого
усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки
між ними. Це приводить до утворення так званого “спільного ринку праці”.
Створення ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції
відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й
дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають
нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й
зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід
та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних
соціальних структур відбувається у багатьох напрямах. Головні серед них:
умови праці, способи найму і звільнення працівників;
оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;
надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;
соціальне страхування;
надання різних пільг, у т.ч. матеріального постачання, відпочинку і т.д.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом
зростання міжнародної мобільності 2-х головних факторів виробництва –
капіталу і праці.
Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає,
що він пред’являє попит не тільки на робочу силу країни базування, а й
на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з
національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і
т.д.).
Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона
значно дешевша від робочої сили в країні – експортері.
За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має
явно сегментований характер. У межах цього ринку створюється кілька
окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними
закономірностями її руху.
Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як
міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації
робочої сили й попиті на неї.
У структурі міжнародного ринку праці відрізняються 2 найзначніші
сегменти.
Перший сегмент охоплює роботу силу, яка характеризується відносно
постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем
кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації.
Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також із
середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).
Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці – робоча сила,
яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного
розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так
званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в
індустріальні країни, зокрема США.
До цієї категорії працівників можна приєднати також “екологічних
біженців”, котрі через катастрофічні природні умови (н-д, посуха)
змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та
регінах.
Україна у світових міграційних процесах.
Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до
дедалі більшого притягнення України в міжнародний обмін робочою силою.
Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку
праці. Однією з важливих рис його становлення є різке зростання
міграційних процесів як у середині країни, так і за її межами.
Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими
причинами:
структурною перебудовою економіки і пов’язаними з нею зростанням
безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які
супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним
міжгалузевим і географічним переливанням;
нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в
соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах
країни;
інтенсифікацією міграційних процесів на фаціальному гнунті;
різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;
розширенням зовнішньоекономічних зв’язків України, а також
лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.
Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають 2 чинники,
що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне
зростання бандитизму насування масового безробіття.
На 1 січня 1999 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних
становила в Україні 1003,2 тис., або 3,69% загальні чисельності
працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці,
цей показник набагато вищий становить майже 15% працездатного населення.
А з урахуванням так званого прихованого безробіття цей показник сягає
від 30 до 45% загальної чисельності зайнятих.
Об’єктивних передумов для швидкого подолання катастрофічної ситуації, що
склалася в суспільстві, в даний момент немає. Можливості держави
полегшити людям фінансові й матеріальні негаразди вкрай обмежені,
насамперед через величезний дефіцит державного бюджету. Оцінюючи зовсім
нову для України проблему безробіття, слід зважити, що довготривале
безробіття приховує надзвичайно високу соціальну небезпеку.
Досягнення нездійсненним завданням, і передусім зайнятості є для наявної
робочої сили не відповідає суспільним потребам.
Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути
частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України
за її межі в пошуках роботи.
Головні чинники масової еміграції:
велика різниця в умовах життя і рівня з/пл. в Україні й країнах Заходу;
відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних
людей;
економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
відсутність безпеки громадян.
Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше,
доля країни – постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок
праці. Але в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:
знизити рівень безробіття і пом’якшити таким чином соціальну
напруженість у суспільстві;
25-30 млрд. дол.. США;
розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання
компенсації за підготовку роб. сили від країн – можливих користувачів їх
трудових ресурсів.
У 1995 р. чисельність емігрантів з України становила 420 тис. чол.. (у
1994 р. – 550 тис. чол.). Упродовж 1994-1998 рр. Найбільша кількість
вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію (798,0
тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.), Німеччину (49, 7 тис.
чол.). За матеріалами преси за кордоном сьогодні працює від 1903 млн.
українських громадян, переважна частина, яких нелегально.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
