фінанси
РЕФЕРАТ
на тему:
Сучасна світова та вітчизняна фінансова думка щодо суті та функцій
фінансів
Вступ
Загальновідомі факторами виробництва є природні й людські ресурси,
капітал і підприємництво. Внаслідок взаємодії усіх цих факторів можуть
бути створені товари й послуги. У виробничих процесах обов’язкова участь
фінансового капіталу. Так, чисто технологічно гроші у виробництві не
беруть участі, але при економічному розгляді фінансовий капітал
присутній в усіх виробничих стадіях, починаючи із придбання сировини та
матеріалів, виплати зарплати й орендної плати, амортизаційними
відрахуваннями, іншими грошовими затратами. Ці грошові відносини
пов’язані з усіма відтворювальними виробничими процесами.
Розбудова ринкової економіки в Україні розширила поняття фінансів.
«Фінанси — це грошові відносини, що виникають у процесії розподілу та
перерозподілу вартості валового і внутрішнього продукт та частини
національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів і
накопичень у суб’єктів господарювання й держави та використанням їх на
розширення виробництва, матеріальне стимулювання працівників,
задоволення соціальних та інших потреб».
Проте у фінансовій теорії немає єдиної концепції визначення суті та
функцій фінансів. Сучасні світові та вітчизняні погляди на дану проблему
намагатимемось розкрити нище.
У сучасній економічній літературі сформувалися такі три основні точки
зору при дослідженні сутності фінансів. По-перше, намагання розкрити
таку сутність через сукупність або систему економічних відносин.
Українські автори характеризують фінанси як «сукупність економічних
відносин, що виникають у процесі формування та використання
централізованих і децентралізованих грошових фондів». У такому ж
методологічному контексті, тобто з акцентом насамперед на економічні
відносини, але значно звужено, дають визначення фінансів російські
вчені: «…економічні відносини у процесі створення і використання
фондів грошових ресурсів».
Друга точка зору при з’ясуванні сутності цієї категорії полягає в тому,
що на перше місце ставляться різні об’єкти фінансів, і вже далі
зазначається про наявність економічних відносин щодо їх створення та
використання. Наприклад, колектив російських економістів визначає
фінанси як «…грошові ресурси, фінансові ресурси, що розглядаються у їх
створенні й русі, розпер розподілі, так й економічні відносини,
зумовлені взаємними розрахунками між суб’єктами господарювання, рухом
грошових ресурсів, грошовим обігом, використанням грошей».
По-третє, набагато вужчими слід вважати ті дефініції категорії
«фінанси», в яких замість економічних відносин називають грошові. Так,
В. Опарін визначає фінанси як «сукупність грошових відносин, пов’язаних
з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та
обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх
використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і
національного багатства».
Принципово інший методологічний підхід маємо при дослідженні категорії
«фінанси» в роботах західних учених. Це зумовлено тим, що вони виходять
із принципів науки «Економікс», а тому не визнають категорію «відносини»
(економічні, виробничі, фінансові).
Так, у «Словнику сучасної економічної теорії» Макміллана, підготовленому
англійськими вченими, стверджується, що державні фінанси є традиційною
назвою «…діяльності уряду щодо збору й витрачання грошових ресурсів».
Визначення державних фінансів дається в даному разі тому, що в
зазначеній роботі, як і в багатьох інших роботах західних авторів,
відсутня характеристика категорії «фінанси», в них основна увага
приділяється практичному аспекту.
Протилежний методологічний підхід до визначення державних фінансів
простежується у працях українських та російських економістів, оскільки
вони при цьому виходять із абстрактнішої категорії «фінанси». Як
правильно стверджував О. Василик, «державні фінанси — сфера грошових
відносин, що виникла у зв’язку з розподілом і перерозподілом вартості
валового внутрішнього продукту і частини національного багатства,
пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у підпорядкуванні держави й
підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення
виробництва, задоволення соціально-культурних потреб населення, оборони
країни, державного управління».
На думку російських учених, «державні фінанси — це особлива сфера
економічних відносин, пов’язана з вторинним, а також первинним
розподілом і споживанням частини сукупного суспільного продукту з метою
утворення грошових фондів, необхідних державі для здійснення її
функцій».
Критично проаналізуємо передусім останню точку зору. Як уже зазначаюся,
в економічній теорії, представленій у формі «Економікс», замість
вивчення економічних відносин стверджується, що ця наука вивчає
поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання
матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів. Хибність такого
підходу полягає насамперед у тому, що абстрагування від категорії
«відносини» (у цьому випадку економічні відносини або грошові) не дає
змогу розкрити властивості або специфічні ознаки тих чи інших об’єктів
власності. Зокрема у цьому випадку неможливо з’ясувати
соціально-економічну природу засобів виробництва, фінансів у різних
суспільно-економічних системах. Адже тільки шляхом вивчення насамперед
грошових відносин держави, яка акумулює грошові ресурси в бюджеті, з
тими чи іншими фізичними та юридичними особами — платниками податків,
певними суб’єктами, яким держава надає дотації, субсидії тощо, можна
всебічно розкрити сутність фінансів як економічної категорії.
Категорія «відносини» є однією з фундаментальних (уперше її обґрунтував
Арістотель), оскільки вона характеризує взаємозалежність елементів
певної системи, а з ускладненням останньої — взаємозалежність окремих
підсистем. Цей висновок випливає також із положення Гегеля про те, що
будь-яка конкретна річ або явище перебувають у різних відношеннях до
інших речей і явищ, що служить основою для визначення їхніх
властивостей, а завдяки цим властивостям відбувається взаємодія речей і
явищ між собою. Крім того, властивість певної речі сама може бути
відношенням, тобто останнє в такому разі виступає в ролі властивості або
ознаки певної речі чи явища. Це означає, що відносини можуть як
визначати властивості, так і навпаки; що часто не предмет визначає
властивості, а властивості — сутність предмета. Синтез відносин між
підсистемами та елементами формує цілісну систему. Наявність суттєвих
відносин між речами явищами, а також між їхніми властивостями формує
категорію «закон».
Так, лише у ставленні працівника, позбавленого засобів виробництва, до
власника таких засобів, який купує робочу силу, виникає властивість
найманого працівника; внаслідок постійно повторюваного процесу
купівлі-продажу робочої сили формується вартість і ціна останньої.
Аналогічно до цього економічні відносини у сучасному капіталістичному
суспільстві, передусім між найманими працівниками і капіталістами з
приводу привласнення різних об’єктів власності, надають сутнісну
визначеність як цим об’єктам (наприклад, постійний і змінний капітал),
так і всім іншим суб’єктам цих відносин і самим відносинам, похідним від
основних. Крім того, зосередження уваги на дослідженні економічних
відносин при з’ясуванні сутності фінансів дає змогу вести пошук
внутрішньо необхідних сталих зв’язків у межах таких відносин, а отже,
націлює на вивчення економічних законів розвитку та функціонування,
властивих таким відносинам.
Отже, методологічно й теоретично правильним є підхід тих учених, які при
дослідженні сутності фінансів акцентують увагу насамперед на тих
економічних відносинах, які виражає ця категорія. Водночас точка зору
В. Опаріна, який зводить фінанси лише до грошових відносин, є
звуженою Річ у тім, що грошові відносини є лише однією зі складових
економічних відносин. Оскільки фінанси і гроші тісно пов’язані (але не
всякі гроші є фінансами), то деякі автори використовують поняття
«фінансово-грошові відносини». У ньому також відображено тісний
взаємозв’язок між витратами держави і законами грошового обігу.
Певні розбіжності існують у поглядах авторів, які визначаюсь фінанси
через сукупність або систему економічних відносин. Виявлення позитивних
та негативних сторін розбіжностей, в яких ідеться про те, з приводу чого
виникають і розвиваються такі відносини, які етапи вони проходять та
інше, також потрібне для обґрунтування авторської точки зору на
проблему. Проте цей аспект аналізу виходить за межі нашої статті, тому
зосередимо увагу на дослідженні структури економічних відносин, що, в
свою чергу, слугує методологічною основою для висвітлення порушеної
теми.
Річ утім, що в сучасній економічній літературі триває активна дискусія
щодо категоріальної визначеності економічних відносин, наявності у них
окремих елементів, що має безпосередній стосунок до глибшого розуміння
економічних відносин у межах фінансів.
У фінансовій теорії немає єдиної концепції. Найпоширенішою з-поміж них є
розподільна концепція. З вітчизняних вчених найвлучніше з цього приводу
висловився В.М. Опарін: «Фінанси,— сукупність економічних відносин,
пов’язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі
вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і
національного багатства».
Тому методичною основою фінансової політики деякі автори вважають
розподільну концепцію. Так, І.Й. Малий вважає «… в основу фінансової
політики закладено економічні закони розподілу створеного продукту, які
становлять вихідну методологічну основу фінансів і фінансової політики.
Чотирьохфакторна теорія функціонального розподілу створеного продукту
відображає об’єктивну (факторну) сторону фінансової політики,
суб’єктивну ж — фіскальність держави щодо перерозподілу ВВП з метою
виконання своїх функцій. Фінансова політика рівною мірою стосується
розподілу та створення ВВП. Тому методологічною основою фінансової
політики є увесь вартісний процес розширеного відтвореного суспільства.
Однак не всі вітчизняні вчені поділяють думку щодо розподільної
концепції. Так, характерною ознакою фінансів визнається «формування й
використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового
внутрішнього продукту». О.Д. Василик і К.В. Павлюк у своєму підручнику
зауважують, що «…сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як
економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов’язаних зі
створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів».
Фінанси — це «…сукупність економічних, грошових відносин, що виникають
у процесі виробництва, розподілу і використання сукупного суспільного
продукту, національного доходу, національного багатства і пов’язані з
формуванням, розподілом і використанням валового доходу, грошових
накопичень і фінансових ресурсів підприємств». У цих висловлюваннях
автори недвозначно констатують, що фінанси пов’язані і зі створенням, і
з розподілом ВВП і національним доходом.
Деякі автори при визначенні фінансів вказують на загальновідомі речі.
«Фінанси — це одна з конкретних історичних форм економічних відносин,
функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідністю розподілу і
перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту»; «Фінанси
підприємств — це об’єктивна реальність, що проявляється у фінансових
стосунках між підприємствами та державами і державними інституціями з
приводу організації формування, розподілу та використання фінансових
ресурсів у процесі відтворення».
Треба зауважити, що усі конкретні форми економічних відносин, тобто
економічних категорій: товар, гроші, податки, ціна, фінанси, бюджет і
тому подібне виникли у певному періоді розвитку людського суспільства і
є об’єктивною реальністю. Тому акцентування уваги на таких моментах при
визначенні конкретної економічної категорії «фінанси» не додає
змістовного відтінку до її розуміння.
Фінанси це система грошових відносин, пов’язаних з рухом грошових
потоків з формування, розподілу й використання фінансового капіталу
суб’єктами господарювання і державою, внутрішніх і міжнаціональних
економічних відносин у процесі суспільного розширеного відтворення.
Внутрішня властивість фінансів виражена в його функціях. Фінанси
виконують відтворювальні., розподільні та контрольні функції.
Якщо дві перші функції безпосередньо випливають із визначення фінансів,
то третя — контрольна функція — потребує пояснення.
Відтворювальний процес завжди здійснюється у визначеній кількісній і
вартісній пропорції, її порушенні, диспропорції (дефіцит, збитки, на
заборгованість) і відображаються у грошових потоках. Фінанси тут
виступають як індикатори виникнення фінансових порушень, їм властива
потенційна можливість контролювати на всіх стадіях відтворювальний
процес. Усе впирається у те, щоб якнайкраще організувати цю потенційну
можливість фінансів на мікро- і макрорівнях.
Висновки
Формування фінансового капіталу неможливе без вартісного розподілу ВВП,
водночас не може бути вироблено ВВП без використання фінансового
капіталу в різних видах його призначення. Тому створення й розподіл у
такому разі треба розглядати як єдиний економічний процес.
Завдяки фінансам у суспільному відтворювальному процесі створюється фонд
відшкодування, отримують доходи, здійснюють інвестиційні вкладення і
здійснюють розширене відтворення виробництва. Таким чином, фінанси — це
насамперед сукупність економічних відносин, що виникають у процесі
суспільного відтворення, виявляють себе як економічна категорія.
З іншого боку фінанси можна визначити, як систему відносин економічної
власності, що складається між державою, підприємницькими структурами,
домогосподарствами та іншими суб’єктами з приводу привласнення частини
ВВП (а отже, їх формуванням, розподілом та використанням), з метою
виконання державою покладених на неї функцій.
Список використаної літератури
1. Мочерний С.В. Сутність фінансів у контексті економічних відносин
//Фінанси України. – №3. – 2005. с.16-22.
2. Нам Г.Г.Фінансова наука і сьогодення//Фінанси України, №8.- 2005.
с.153-158.
3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – К.:
Знання. – 2004. с. 483.
4. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: «НІОС». 2001. – с.382.
5. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К. – 2003. с.7.
6. Малий І.Й. Теоретичні засади державної політики//Фінанси України. –
2002. – №9. с.16-24.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
