Реферат на тему:
Сучасна практика податкового стимулювання інвестиційної активності в
індустріально розвинених країнах
Світова практика щодо виходу економіки з кризового стану свідчить про
необхідність залучення інвестицій у промисловий сектор економіки для
забезпечення економічного зростання в країні. Однак динаміка інвестицій
в основний капітал промислового сектора економіки України залишається
незадовільною протягом останніх років. Обсяг капітальних вкладень у
промисловий сектор економіки у 2002 р. становив 16,1%. до ВВП, а в 1990
р. – 18,6%. За 9 місяців 2003 р. освоєно 19 838 946 тис. грн. інвестицій
в основний капітал (106,2% до відповідного періоду минулого року і
приблизно 48% до рівня 1990 р.) [1]. Рівень зносу основних фондів на
кінець 2000 р. склав 50,1%, тобто приблизно досяг рівня 1991 р. (51,3%)
[2], але за даний період інвестиції в основні фонди різко скоротились,
їх оновлення і реконструкція практично не здійснювалась.
В умовах гострого дефіциту бюджетних коштів держава не спроможна
забезпечити необхідний обсяг інвестицій для оновлення та реконструкції
основних фондів усіх галузей промисловості. В її розпорядженні є різні
інструменти стимулювання інвестиційного процесу в країні, важливе місце
серед яких посідають податки. За допомогою податкових інструментів
держава впливає на обсяг грошових коштів, що залишаються в розпорядженні
платників податків, а також на використання даних ресурсів (на
споживання або на інвестиції в ту чи іншу сферу діяльності.
У сучасній теорії і практиці питання впливу податків на інвестиції в
промисловість висвітлені в працях вітчизняних науковців В.В.
Буряковського, С.В. Каламбет, М.Г. Чумаченко та російських економістів
Ю.Ф. Воробйової, І.В. Караваєвой, Д.Г. Черника та ін.
Основним завданням дослідження є вивчення впливу податкового
законодавства в сфері оподаткування прибутку підприємств на
інвестиційний процес в індустріально розвинених країнах, а також
розробка рекомендацій до вітчизняного законодавства з підвищення
ефективності його впливу на основі аналізу податкового механізму,
направленого на стимулювання інвестицій.
Податкові системи індустріально розвинених країн пройшли довгий
еволюційний шлях. За цей час був накопичений багатий практичний досвід
зі стимулювання інвестиційної активності за допомогою податків. Форми і
методи цього стимулювання змінювалися відповідно до змін у політичній,
економічній і соціальній сферах життя суспільства.
Стимулювання інвестиційної і науково-технічної діяльності підприємств
індустріально розвинених країн у національному і регіональному масштабах
та по окремих сферах діяльності носять стійкий характер. Досягнення
поставлених цілей здійснюється як шляхом зниження податкових ставок, так
і надання підприємствам податкових пільг різного характеру.
Найбільш поширеною, хоча й такою, що використовується в різних країнах
певним чином, є особлива пільга – прискорена амортизація. З її допомогою
розрахункова величина амортизаційних відрахувань, які віднімаються з
оподатковуваного прибутку, помітно перевищує величину економічно
обґрунтованої амортизації; за рахунок цього частка прибутку
направляється у витрати виробництва і тим самим звільняється від
оподаткування.
Амортизаційна політика капіталістичних держав післявоєнного періоду була
орієнтована на активізацію процесу оновлення основного капіталу,
структурну перебудову економіки, забезпечення стійкого зростання і
нейтралізацію впливу циклічних коливань. Відповідно до основних завдань
відновлення і структурної перебудови економіки відбувався досить
жорсткий перерозподіл ресурсів на користь найбільш важливих галузей та
сфер господарської діяльності, передусім виробничої. Для амортизаційної
політики, як і для податкової політики в цілому, була характерна не
тільки направленість на заохочення інвестування, але її вибір, наявність
численних пільг.
У цілому, амортизаційна політика за післявоєнний період
характеризувалася постійною лібералізацією, наданням підприємцям все
більшої свободи і маневреності у виборі терміну списання основного
капіталу та різних методів нарахування амортизації, розширенням
використання прискореної амортизації, що надає, по суті, податкову
пільгу інвестиційно активним підприємствам.
У той же час при добровільному виборі методів нарахування амортизації
підприємець приймав певні умови з контролю за нарахуванням і
використанням амортизаційного фонду з боку держави, що дозволяло
останній більш обґрунтовано змінювати амортизаційну політику з
урахуванням інформації про реальні процеси в обороті основного капіталу
суб’єктів господарювання. Корегування цієї політики в індустріально
розвинених країнах відображало передусім процес прискорення обороту
основного капіталу і як наслідок – високі темпи науково-технічного
прогресу.
США були однією з перших індустріально розвинених країн, яка застосувала
прискорену амортизацію ще в роки Другої світової війни. Політика
прискореної амортизації отримала свій розвиток і під час податкових
реформ 80-х рр. Так, у США з 1981 до 1984 рр. термін списання вартості
виробничого обладнання скоротився в середньому з 8,6 до 5 років, а для
будівель і споруд з 23,8 до 15 років. Економія на податках за рахунок
прискореної амортизації в 1984 р. становила 20,8 млрд. дол., в 1985 р. –
25,2 млрд. дол. [3].
Взагалі, податкова реформа 1981 р. ознаменувала значне підвищення норм
амортизації за всю історію амортизаційної політики США. У середньому
терміни амортизації скоротилися приблизно на 40%. Іншими словами, це
означало повний відхід від принципу необхідної відповідності між
фактичними термінами служби основного капіталу і термінами його
списання. При цьому, чим більш капіталомісткими були галузі, тим більше
привілей вони отримували.
Більш швидке списання вартості основного капіталу призвело до значного
зростання амортизаційних фондів американських фірм (вони зросли в цінах
1982 р. з 341,3 млрд. дол. у 1979 р. до 426,7 млрд. дол. у 1985 р.) та
їх інвестиції в машини та обладнання (з 259 млрд. дол. до 304 млрд. дол.
відповідно) в першій половині 80-х рр. [4]. Щорічні втрати федерального
бюджету США за рахунок вирахування з оподатковуваного валового доходу
корпорацій і приватних бізнесменів, знижок на амортизацію
високотехнологічного і екологічного обладнання складали від 100 млрд. до
120 млрд. дол. Для порівняння зазначимо, що в 1987 р. вкладення у всіх
обробних галузях промисловості США в нові заводи та обладнання становили
трохи більше за 140 млрд. дол. [5].
Значну увагу амортизаційній політиці приділяють і в Німеччині, саме тому
в цій державі методи і норми амортизації – предмет ретельно розробленого
законодавства. Міністерства фінансів (федеральне і земель) публікують
таблиці (більше за 90), які визначають методи і норми амортизації для
різних видів основних активів і містять докладні, офіційно схвалені
інструкції з їх використання відповідно до виробничо-галузевого
розподілу.
Базовим є лінійний метод рівномірних списань. Відповідно до нього норма
амортизаційних списань складає: для виробничих будівель і споруд 4%,
виробничих машин і обладнання – 10%, конторського обладнання – 20%,
конторських меблів – 10%, комп’ютерів – 20%, для автомобільного
транспорту – 20–25% і тощо [6]. Крім того, німецьке законодавство
передбачає використання до цих же активів прискорену амортизацію. При
цьому частіше за все застосовується спрощений варіант так званого
„методу зменшеного залишку”, відповідно до якого щорічні амортизаційні
відрахування визначаються у вигляді постійного процента до залишкової
вартості основних активів. Такий порядок дозволяє в перші роки служби
відраховувати в амортизаційний фонд значно більше коштів, ніж при
лінійному методі нарахування амортизації.
Канада, нарівні з США, стала однією з перших розвинених країн, що
застосували як інструмент податкового стимулювання капітальних вкладень
прискорену амортизацію.
До середини 80-х рр. амортизаційна політика була одним з основних
важелів стимулювання інвестицій у канадське виробництво, в рамках
податкової політики, яка активно впливає на ринкові умови. Особлива
увага приділялася стимулюванню промислового розвитку у відсталих
регіонах, заохочувалися інвестиції в національне виробництво. Норми
амортизації були досить високими, внаслідок чого податкова амортизація
істотно перевищувала економічну.
Внаслідок реформ 80-х рр. в амортизаційній політиці відбулися істотні
зміни. Реформа була націлена на зближення податкової і економічної
амортизації для того, щоб, вирішуючи питання про інвестиції, компанії
виходили не з податкових переваг, а із загальних економічних показників
ринку. Зміни, які відбулися при проведенні реформ, характеризувалися,
по-перше, зниженням норм амортизації; по-друге, остаточною відмовою від
методу прямолінійного рівномірного списання і, нарешті, введенням з 1989
р. нового правила, згідно з яким амортизація буде дозволена лише після
введення активу в експлуатацію. Таким чином, зниження норм
амортизаційних відрахувань торкнулося основної маси машин, обладнання та
інших активів, внаслідок чого в 1988 р. норми амортизаційних відрахувань
для більшості класів машин у Канаді вперше знизилися, ніж у США [7].
Податкова система Японії не надає особливих пільг тим чи іншим галузям
або секторам економіки. У Японії практикується головним чином
адміністративне керівництво і субсидування. Проте і тут існує практика
надання податкових пільг для заохочення прогресуючих
„високотехнологічних” галузей.
Податкові пільги і система прискореної амортизації в Японії
розповсюджувалися не на всі галузі промисловості, а тільки на ті, які в
різні періоди вважалися пріоритетними. У 50-х рр. це були чорна
металургія, суднобудування, нафтохімічна промисловість, електротехнічна
промисловість. У 60-ті роки в цей розряд було введено літакобудування,
виробництво ЕОМ [8].
У 70-ті роки із завершенням створення фінансової і матеріально-технічної
бази японських корпорацій і завоюванням ними міцних позицій на світових
ринках до головних напрямів увійшли: заохочення вкладень в освоєння
природних ресурсів і захист екології, підтримка дрібного і середнього
підприємництва, сільського господарства, а з початку 80-х рр. – розвиток
власних наукових досліджень і технічної бази корпорацій.
Особливістю японської системи нарахування амортизації є зміна ставок
амортизаційних відрахувань залежно від рівня технологічного розвитку.
Так, до 1982 р. компанії, які використали нові станки з пультом
керування, мали право на додаткові відрахування в розмірі 10% їх
вартості; в 1980–1983 рр. у перший рік експлуатації промислових роботів
дозволялося списувати 53% тих, які функціонували в технологічному
ланцюжку з комп’ютерами, що було на 13% вище, ніж для роботів у рамках
звичайної амортизації. Аналогічно, в перший рік експлуатації
дозволяється списувати 30% вартості обладнання, призначеного для
підвищення ефективності використання енергії [9]. Прискорена амортизація
стимулює також проведення НДДКР в наукоємких галузях, дозволяючи для
відповідних основних активів у перший рік експлуатації списання до 60%
вартості. Якщо ж корпорації беруть участь у наукових програмах під
егідою уряду, то вони мають право списувати в амортизаційний фонд 100%
вартості основного капіталу [10].
Методи прискореної амортизації використовуються практично у всіх
розвинених країнах, хоча і різними шляхами та розмірами. Загальна
особливість – інтенсивне використання цих методів для стимулювання
інвестицій, пов’язаних із впровадженням нової техніки і технології.
Протягом багатьох років одним з найбільш поширених податкових
стимуляторів інвестиційного процесу була знижка з податку на прибуток у
розмірі певного відсотка капіталовкладень фірм в обладнання та
будівництво. Частину таких знижок називають також інвестиційним
податковим кредитом (ІПК).
Інвестиційний податковий кредит уперше був введений у США в 1962 р. в
період правління адміністрації Дж. Кеннеді. По суті, такий кредит являє
собою фінансування урядом капітальних вкладень приватного бізнесу. Метою
застосування інвестиційного податкового кредиту було стимулювання заміни
застарілого обладнання і впровадження нової техніки. Застосування його
мало ряд особливостей:
1) інвестиційний податковий кредит розраховувався в відсотках до
вартості обладнання і віднімався безпосередньо з суми податку, а не
оподатковуваного податком прибутку, що зменшує на величину знижки
вартість закупленого обладнання;
2) розмір знижки ув’язувався з термінами амортизації обладнання. У
1981–1986 рр. фірми мали право відняти з податку на прибуток 6% витрат
на обладнання з терміном амортизації до 4 років і 10% витрат на
обладнання з терміном амортизації більше за 4 роки [11]. Причому за
підприємцем зберігається право провести амортизаційні відрахування
повної вартості обладнання, тобто без урахування знижки;
3) ця знижка розповсюджувалася лише на обладнання, вироблене в США, що
стимулювало виробництво вітчизняного обладнання і його споживання.
Величина інвестиційного податкового кредиту обмежувалася певною частиною
податку на прибуток. Причому в різні роки це обмеження коливалося від 50
до 90% податку на прибуток [12]. Якщо розміри знижки перевищували
встановлену межу, фірма могла перенести відповідну частину кредиту або
на три минулі роки (в цьому випадку вона отримувала право на повернення
частини виплаченого податку на прибуток), або на 15 років уперед, з
правом на вирахування відповідної суми з майбутніх виплат з податку на
прибуток.
У різний час розміри інвестиційного податкового кредиту в США коливалися
від 4 до 10%. Дія її то припинялося, то поновлювалося залежно від
економічної політики уряду. Сьогодні ця податкова пільга в США не діє
(відмінена з 1986 р.). Немає її і в Німеччині. Але в ряді інших
розвинених країн інвестиційний податковий кредит зберігається.
У Канаді перша форма податкового кредиту з’явилася на початку 60-х років
у рамках плану стимулювання виробництва (Production Incentive Plan).
Розраховувалося перевищення обсягів капіталовкладень у звітному періоді
щодо базового. Податковий кредит становив 50% даного перевищення для
перших 50 тис. дол. прибутку підприємства і 25% для суми прибутку, що
залишилася. Однак у своєму сучасному вигляді інвестиційний податковий
кредит з’явився в червні 1975 р. Первинна ставка, однакова для всіх
галузей і регіонів становила 5%. Надалі ставки варіювалися. У другій
половині 80-х років в Канаді, як і в більшості розвинених країн, була
проведена податкова реформа, націлена на зниження ставок і розширення
податкової бази. Зміни в ставках інвестиційного податкового кредиту
продемонстровано табл. 1.
Таблиця 1
№ з/п Активи Ставки, %
1987 1988 1989
1. Будівлі і споруди, обладнання в виробництві і обробці (залежно від
регіону)
5; 7; 20
3; 3; 20
0; 0; 15
1.1. Для спеціально виділеної групи районів 40 40 40
2. Транспортне і будівельне обладнання 5 3 0
3. Наукові досліди 20; 30; 35 20; 30; 35 20; 30; 35
( 20, 30% – залежно від регіону, 35% – для малого бізнесу. Джерело:
Canada: Tax and Investment Profile. Touche Ross. – Toronto. – 1989. – Р.
9.
Діє інвестиційний податковий кредит і в Англії, де компаніям дозволено
використати близько 10% корпоративного податку для заздалегідь
обумовлених законом інвестицій [13].
Основне завдання інвестиційного податкового кредиту у Франції –
стимулювання створення нових підприємств, в тому числі і для прискорення
розвитку відсталих регіонів. З 1 жовтня 1988 р. новостворені
підприємства перші 2 роки повністю звільнялися від корпораційного
податку, а наступні 3 роки відповідно на 75, 50 і 25% його розміру [14].
Податковий інвестиційний кредит широко використовується в Італії для
стимулювання розвитку південних регіонів [15].
Серед податкових пільг, що використовуються в багатьох країнах, можна
також назвати повне звільнення від податків або відстрочку від cплати
(що при тривалій відстрочці в умовах зростання цін може бути рівнозначно
повному або частковому звільненню від сплати податку). Частіше за все ця
пільга надається для новостворених підприємств, малих венчурних фірм
тощо. Наприклад, у Бельгії компанії, що досягають зростання
продуктивності праці, при одночасному збільшенні зайнятості і покращанні
використання виробничих потужностей, звільняються від корпоративного
податку на шість років [16].
У 80-х рр. у багатьох країнах посилилися сумніви в ефективності
інвестиційних податкових пільг. В опублікованому в 1987 р. дослідженні,
присвяченому зіставленню податкових систем найбільш розвинених країн,
було зафіксоване не тільки повсюдне застосування податкових пільг для
стимулювання інвестиційного процесу, але і зростаюче розчарування їх
результатами. Результати дослідження показували, що використання
інвестиційних податкових пільг призводить до різких відмінностей у
фактичній прибутковості інвестицій в різні види капітальних активів. На
основі цього був зроблений висновок про те, що „…ці пільги вносять
дисбаланс в розподілі інвестиційних ресурсів, ставлять в нерівні умови
галузі та фірми” [17].
Виходячи з вказаних міркувань, а також прагненням розширити базу
оподаткування з метою скорочення дефіциту бюджету можна пояснити значне
скорочення в США, та ряді інших індустріально розвинених країн, сфери
застосування податкових пільг, зокрема інвестиційного податкового
кредиту. Але при цьому, незважаючи на наявність великих відмінностей між
країнами, чітко простежується одна закономірність: зниження податкових
пільг у 80-х роках не призвело до принципового демонтажу їх систем.
Просто тепер система пільг, незалежно від їх вигляду, використовуваних
тією або іншою країною, забезпечує передусім ефективне функціонування
механізмів податкового стимулювання науково-технічного розвитку.
У США найбільш великі заходи, пов’язані з податковими пільгами на НДДКР,
відносяться до 80-х років. У 1981 р. „Закон про податки з метою
оздоровлення економіки” ввів податкову знижку для витрат на дослідження
і розробки. Спочатку ця знижка становила 25% збільшення власних витрат
корпорацій на НДДКР у поточному році порівняно з середнім рівнем витрат
корпорацій на НДДКР за три попередніх роки і ці 25% приросту витрат
віднімалися не з її доходів, що підлягають оподаткуванню, а з самої суми
податків.
З 1 січня 1987 р. ця знижка була зменшена до 20% і стала надаватися
корпораціям, які розробляють тільки принципово нові або значно
вдосконалені види продукції і технології. Під дію цієї податкової пільги
попадають витрати на НДДКР, безпосередньо пов’язані з основною
діяльністю компанії, в тому числі заробітна плата дослідників, купівля
необхідних для проведення розробок матеріалів і запасів, орендна плата
за обладнання для НДДКР і 65% витрат на дослідження, виконані в
університетах за контрактами з промисловістю.
Крім того, в США застосовуються спеціальні податкові стимули, щоб
посилити співпрацю фірм з університетами. Американські фірми мають право
вирахувати з податку на прибуток 20% з витрат на фінансування
фундаментальних наукових досліджень в університетах. Також, фірмам
дозволяється відняти з валового доходу, при розрахунку оподатковуваного
податком прибутку, вартість наукової апаратури та обладнання, що
безкоштовно передається ними університетам і некомерційним організаціям.
Ці пільги сприяють розвитку на базі університетів великих
науково-технічних центрів, у межах яких налагоджуються тісні зв’язки між
університетською наукою і виробничими фірмами.
Знижка на інвестиції в НДДКР є однією з небагатьох податкових пільг,
які, зміцнюючи фінансовий стан корпорацій, полегшували науково-технічний
розвиток. Так, фірми завдяки знижці на НДДКР, наприклад, затративши 100
тис. дол. на дослідження і розробки, має право отримати 25 тис. дол.
компенсації, що дозволяло приблизно на 10% збільшити розмір оборотних
коштів, а багатьом високотехнологічним фірмам – на 20–40%.
За рахунок економії на податкових платежах фірми проводили масове
списання непродуктивного обладнання, придбання новітньої технології, що
поряд з дією інших факторів сприяло збільшенню доходів компаній. Доходи
компаній у 1982–1988 рр. зростали в середньому на 22% у рік.
Отже, на основі вище зазначеного можна зробити такі висновки:
– надання цілого ряду податкових пільг суб’єктам господарювання
спричинили стимулюючий вплив на інвестиції в основний капітал і
збільшення власних витрат компаній на проведення науково-технічних
досліджень і, що позитивно, в співпраці з науковим закладами (
університетами в США);
– податкове регулювання починає все в більшій мірі торкатися не тільки
фінансового забезпечення НДДКР, але й фундаментальних винаходів і
впровадження інновацій у виробництво;
– застосування прискореної амортизації дозволило більш швидше списувати
вартість основного капіталу, що призвело до зростання амортизаційних
фондів і в результаті до швидкого оновлення основних фондів.
Сучасна економіка України характеризується, з одного боку, глибокою
кризою всіх джерел інвестування, а з іншого – спотворенням стимулів до
інвестування і, в результаті, – недостатньо повним використанням з метою
інвестування наявних засобів. У зв’язку з цим процес активізації
інвестиційної діяльності неможливий без створення конкретних заходів не
тільки з відновлення всіх джерел фінансування, але і посилення стимулів
до їх цільового використання. Таким чином, проблему стимулювання
інвестицій необхідно розглядати як проблему нарощування обсягів
інвестицій та підвищення їх ефективності.
З метою активізації інвестиційної діяльності в Україні в Посланні
Президента України до ВРУ на період 2002–2011 рр. передбачається
щорічний приріст інвестицій в основний капітал на рівні 10–12% [18]. Але
якщо взяти за основу щорічний приріст даних інвестицій за 11%, то в 2001
р. обсяг інвестицій складе 84% обсягу інвестицій у 1990 р., але
статистика свідчить, що щорічний приріст інвестицій навіть не досягає
10%.
Отже, якщо не змінювати законодавство в напрямі стимулювання інвестицій
(не тільки теоретично, але й практично) ситуація може бути критичною.
Основні фонди вже застарілі як фізично, так і морально, тому їх
необхідно якомога швидше замінювати на нові, більш продуктивніші. Як
свідчить практика індустріально розвинених країн, це можна реалізувати
за допомогою прискореної амортизації основних фондів. Виробниче
обладнання повинно списуватись максимум за 5–6 років, а в нас воно
списується приблизно за 12 років. Початкові втрати бюджету будуть
значними, але вони компенсуються за рахунок вкладення даних коштів у
виробничі фонди підприємства. За допомогою даного заходу основні фонди
оновляться, а надалі, для стимулювання інвестицій, необхідно впровадити
ІПК, який дасть змогу впроваджувати останні світові здобутки науки та
техніки для збільшення продуктивності праці та економії ресурсів.
Література:
1. HYPERLINK
“http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2002/ibd/invo/092002.html”
http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2002/ibd/invo/092002.html
2. Чумаченко Н.Г., Червова Л.Г., Пешко А.В. Инвестиционная политика в
Украине // Економіка промисловості. – 2002. – № 3 (17) – 9 с.
3. Караваева Н. Налоговое стимулирование инвестиций: опыт США // Налоги.
– 1995. – № 7 – 4 с.
4. Зелтынь. Государственное стимулирование инвестиционного процесса //
Эко. – 1997. – 186 с.
5. Караваева Н. Налоговое стимулирование инвестиций: опыт США // Налоги.
– 1995. – № 7 – 4 с.
6. Никитин С. Никитин А. Налог на прибыль: опыт развитых стран // МЭиМО.
– 1998. – № 2–3. – 7 с.
7. Tax reform. Perspectives on the White Paper C.D. Howe Institute. –
Toronto. – 1988. – 52 р.
8. HYPERLINK “http://www.japantoday.ru/znakjap/ekonomika/022_01.shtml”
http://www.japantoday.ru/znakjap/ekonomika/022_01.shtml 4
9. Kosai Y. The Era of High-Speed Growth. Notes on the Postwar Japanese
Economy. – Tokyo. – 1986. – 91 р.
10. Тихоцкая И.С. Налоговая система Японии. – М., 1995. – 69 с.
11. Зелтынь. Государственное стимулирование инвестиционного процесса //
Эко. – 1997. – 186 с.
12. Зелтынь. Государственное стимулирование инвестиционного процесса //
Эко. – 1997. – 186 с.
13. МЭМО 1998. – № 2–3. с.8.: Supplementary Service to European
Taxation. KPMG International Bureau of Fiscal Documentation. Amsterdam,
1996. – England-7.
14. Ibid. P. “France-1”.
15. Ibid. P. “Italy-1”.
16. МЭМО 1998. – № 2–3. с.8.: “Supplementary Service to European
Taxation. KPMG International Bureau of Fiscal Documentation. –
Amsterdam, 1996. – Belgium-3.
17. Comparative Tax-System. Ed. By J. Pechman. Arlington, 1987, P.3.;
цит. по ж. ЭКО, М.:1997. – № 5. – 196 с.
18. Послання Президента України до Верховної Ради України. Європейський
вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального
розвитку України на 2002–2011 роки. – К: ІВЦ Держкомстату України, 2002.
– 20–21 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
