.

Стратегія структури капіталу (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
4 24754
Скачать документ

Курсова робота

Стратегія структури капіталу

ЗМІСТ

С.

Вступ………………………………………………………….
……………………………….3

Розділ 1. Структура капіталу і ризик, їх
взаємозв’язок………………….5

Розділ 2. Планування структури
капіталу……………………………………15

Розділ 3. Стратегічна політика структури
капіталу……………………..20

Розділ 4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його
розвитку……………………………………………………….
………………………………….31

Висновки……………………………………………………….
…………………………..37

Список використаної
літератури………………………………………………….39

ВСТУП

Однією з актуальних проблем стратегічного аналізу є проблема дослідження
структури капіталу підприємства.

Капітал — основна категорія ринкового суспільства, яка постійно
перебуває у русі. Як головна економічна база створення і розвитку
підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси
держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує
загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах,
інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва –
капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну
роль.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й
організаційно-правового статусу основними джерелами формування
фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і
внутрішніх джерел власних коштів.

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою
залежить від структури капіталу.

Зі структурою капіталу пов’язані два поняття ризику: підприємницький та
фінансовий.

Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у активи підприємства,
що не має боргів. Ризики, які супроводжують фінансову діяльність
підприємства, формують великий портфель ризиків визначаються загальним
поняттям — фінансовий ризик. Він становить найбільшу частину сукупних
господарських ризиків підприємства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції
між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй діяльності
і визначається співвідношенням боргів і власного капіталу підприємства.
Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством
довгострокових фінансових ресурсів.

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей
частин: власного і позикового капіталу

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі
стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури
капіталу.

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку
є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

На жаль, питання, пов’язані з розробкою оптимізаційних моделей не
отримали ще широкого використання на українських підприємствах.
Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та
позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно,
або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного
обґрунтування.

Розділ 1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок.

Поняття структури капіталу.

Капітал підприємства має багато характеристик:

Капітал підприємства є основним фактором виробництва;

Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід;

Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;

Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості;

Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня
ефективності його господарської діяльності;

Капітал є носієм фактору ризику;

Капітал виступає носієм фактору ліквідності.

З урахуванням розгляданих вище характеристик, економічна сутність
категорії капіталу підприємства у нестабільних, пов’язаних з ризиком
економічних умовах може бути сформованою наступним чином:

Капітал підприємства – накопичений шляхом збереження запас економічних
благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що
залучується його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс
і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в
економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язане з
фактором часу, ризику і ліквідності [1,с.21].

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою
залежить від структури капіталу

Структура капіталу – це співвідношення між частками власного і
запозиченого капіталу, який використовує підприємство у процесі
господарської діяльності.

Частка власного капіталу – відношення розміру власного капіталу до
розміру загального (сукупного) капіталу.

Частка запозиченого капіталу – відношення розміру запозиченого капіталу
до розміру загального (сукупного) капіталу. Вона показує, яка частина
майна фірми взята в борг.

Позиковий капітал використовується:

у випадку недостачі власного капіталу;

з метою підвищення прибутковості власного капіталу.

Прагнення підвищити прибутковість власного капіталу є однією з головних
причин притягнення позикового капіталу [2, с.46].

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного
капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності
підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та
платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також
формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку
підприємства.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й
організаційно-правового статусу основними джерелами формування
фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і
внутрішніх джерел власних коштів [3, с.78].

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей
частин: власного і позикового капіталу

Власний капітал характеризується такими особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням
власного капіталу приймаються власниками і менеджерами даного
підприємства.

2.  Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах
діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата
позикового процента в усіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його
платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику
банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого
розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в
періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2.  Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами
формування капіталу.

3.  Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності
власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів,
оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення
коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над
економічною.

Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має
найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці,
але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування
необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури
ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на
вкладений капітал.

До складу позичкового капіталу слід відносити всі можливі форми його
використання, а саме: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг,
внутрішню кредиторську заборгованість тощо [4,с.388].

Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

1. Достатньо широкі можливості залучення, особливо за рахунок високого
кредитного рейтингу підприємства, при наявності застави чи гарантії
поручителя.

2. Забезпечення росту фінансового потенціалу підприємства при
необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту
обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок
забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат щодо його
обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на
прибуток).

4. Можливість генерувати приріст фінансової рентабельності.

Використання залученого капіталу має і недоліки:

1. Використання даного капіталу створює найбільш небезпечні фінансові
ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження
фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків
зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового
капіталу.

2. Активи, які сформовані за рахунок позиченого капіталу, створюють
меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового
процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський
кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний
процент за товарний кредит тощо).

3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання
кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої
ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів
(особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у
зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних
ресурсів.

4. Складність процедури залучення, особливо у великих розмірах, тому що
надання кредитних ресурсів залежить від рішень інших господарських
суб’єктів (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших
господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким
чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш
високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової
рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і
загроза банкрутства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції
між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій
діяльності.

1.2. Взаємозв’язок структури капіталу та ризику.

Діяльність суб’єктів ринкової економіки, незалежно від сфери вкладення
капіталу, зумовлена насамперед економічним інтересом — одержанням
прибутку.

Власники капіталу, інвестуючи його у ту чи іншу сферу діяльності,
водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступають у сферу
невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу.
Тобто підприємницька діяльність не позбавлена ризику.

Зі структурою капіталу пов’язані два поняття ризику: підприємницький та
фінансовий.

Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у активи підприємства,
що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього
валового прибутку від операційної діяльності і зумовлений сукупністю
чинників:

-коливаннями вартості матеріальних ресурсів;

– здатністю підприємства змінювати ціни на свою
продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

– зміною попиту на продукцію підприємства;

– зниженням конкурентоспроможності продукції;

– високим рівнем операційного важеля (левериджу).

Важливість того чи іншого чинника залежить від галузі господарювання,
розвитку ринку тощо. Деякі чинники можуть певною мірою регулювати,
наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію. Особливе місце серед
чинників, які визначають підприємницький ризик, займає операційний
леверидж. Його суть у тому, що прибуток від основної діяльності залежить
від рівня постійних витрат у собівартості продукції. В сучасних умовах
виробництва високий рівень постійних витрат спостерігається у
високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою
вагою висококваліфікованого персоналу. Таким чином, у періоди спаду
виробництва прибуток підприємств з високим рівнем постійних витрат більш
чутливий до зміни обсягів реалізації продукції і зміни ринкової
ситуації. Чим вищий рівень постійних витрат, тим вищий підприємницький
ризик за інших рівних умов. Розглянемо це на прикладі прогнозних
варіантів випуску продукції, наведених у табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Оцінка рівня операційного левериджу

№ рядка

Показники Прогнозні варіанти

І ІІ ІІІ

1 Обсяг реалізації продукції (без ПДВ), тис. грн. 250 500 750

2 Сума постійних операційних витрат, тис. грн. 45 45 45

3 Рівень змінних витрат до обсягу реалізації 0,3 0,3 0,3

4 Сума змінних операційних витрат (р. 1 * р. 3), тис. грн. 75 150 225

5 Загальна сума операційних витрат (р. 2 + р.4), тис. грн. 120 195 270

6 Рівень операційного левериджу (р. 2 : р. 5) 0,38 0,23 0,17

7 Рівень змінних витрат у сумі витрат (р. 4 : р. 5) 0,62 0,77 0,83

Аналіз таблиці показує, що найвищий рівень операційного левериджу
спостерігається у першому варіанті. Зі збільшенням обсягів реалізації
рівень змінних витрат у сумі витрат має тенденцію до підвищення, а
рівень операційного левериджу, тобто рівень постійних витрат — до
зниження. Таким чином, підприємницький ризик є обов’язковою складовою
будь-якої підприємницької діяльності, а основна частина прибутку,
одержаного підприємством, — це винагорода за ризик.

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємства, формують
великий портфель ризиків і визначаються загальним поняттям — фінансовий
ризик. Він становить найбільшу частину сукупних господарських ризиків
підприємства. Його рівень зростає із збільшенням обсягів і
диверсифікацією фінансової діяльності підприємства. Фінансовий ризик
впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й
супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид
ризику, який є додатковим до підприємницько, стосується передусім
акціонерів, що володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство
у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінансовий
ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність
звичайних акцій.

Капітал є головною економічною базою створення та розвитку підприємства
і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників
та персоналу.

Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід.
У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольовано від виробничого
фактора — у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів
підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його
діяльності.

Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників,
забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у
майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу
спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим
перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається
у виробництві, формує рівень добробуту його власників у наступному
періоді [5, с.284].

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що
належать йому на правах власності і використовуються ним для формування
відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування розвитку
підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна.
Усі форми залученого капіталу, які використовуються підприємством, є
його зобов’язаннями, що підлягають погашенню у передбачені терміни.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових
засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного
капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина
чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і
податків на один відсоток є показник фінансового левериджу [6, с.153].

Фінансовий леверидж — це використання підприємством залучених коштів,
яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість
одержати додатковий прибуток на власний капітал [7, с.12].

Більшість економістів вважає, що до певної межі фінансування за рахунок
боргів вигідне фірмі, бо воно забезпечує фінансовий леверидж, тобто
фірма отримує вищі доходи до тих пір, поки віддача від пизичених коштів
більша за процент, який потрібно сплатити за ці кошти. Переваги
фінансового левериджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу
занадто високу частку боргів. Коли забагато боргів, посилюється ризик і
підвищується потенційна загроза неплатоспроможності. Тому фірма повинна
підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. [8,
с.24].

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал
за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового
левериджу [9, с.267]. Розглянемо на прикладі табл.1.2 суть цього
ефекту.

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, розглянутого у табл.
1.2, можна представити у такому вигляді: _

Е=ЗК/ВК*(ДА-ПК)*(1-РП), (1.1)

де Е – ефект фінансового левериджу, пов’язаний з підвищенням дохідності
власного капіталу; ЗК – сума залученого капіталу;ВК – сума власного
капіталу; ДА – рівень дохідності активів; ПК – рівень відсотків за
кредит; РП – рівень податку на прибуток.

Таблиця 1.2

Прогнозування впливу фінансового левериджу

№ рядка

Показники та алгоритми їх розрахунків Варіанти структур капіталу

І ІІ ІІІ

1 Сума функціонуючого капіталу у прогнозному періоді 5000 5000 5000

2 Сума власного капіталу 5000 4000 2500

3 Сума залученого капіталу – 1000 2500

4 Сума прибутку 1000 1000 1000

5 Рівень дохідності активів 0,2 0,2 0,2

6 Рівень відсотків за кредит 0,12 0,12 0,12

Продовження таблиці 1.2

7 Сума відсотків за кредит (р. 3 * р. 6) – 120 300

8 Сума прибутку за вирахуванням суми відсотків за кредит (р. 4 – р. 7)
1000 880 700

9 Рівень податку на прибуток 0,3 0,3 0,3

10 Сума податку на прибуток (р. 8 * р. 9) 300 264 210

11 Сума прибутку за вирахуванням податку (Р. 8 – р. 10) 700 616 490

12 Коефіцієнт дохідності власного капіталу (р.11 : р.2) 0,14 0,154 0,196

13 Вплив фінансового левериджу – 0,014 0,054

Аналіз даних табл. 1.2 показує, що у першому варіанті ефект
фінансового левериджу відсутній, оскільки, він не передбачає
використння залученого капіталу. У другому варіанті вплив фінансового
левериджу, пов’язаний з використанням залученого капіталу в сумі 1000
грн. (20 %), становить 0,014 (1,4%). Цей ефект можна розрахувати за
формулою (1.1), використавши дані табл. 1.2.

Е = 1000 / 4000 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,014.

У третьому варіанті залучений капітал дорівнює 50 %, ефект фінансового
левериджу зростає до 0,056 (5,6 %):

Е = 2500 / 2500 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,056.

Аналіз показників таблиці свідчить, що ефект фінансового левериджу
зростає, тобто зі збільшенням у структурі капіталу залучених джерел
фінансування підвищується рівень дохідності власного капіталу.

Показники формули (1.1) можна розподілити на такі компоненти:

Коефіцієнт структури капіталу (ЗК/ВК) – характеризує фінансову стійкість
підприємства і показує, яка величина залученого капіталу припадає на
одну гривню власного капіталу. Критичним значенням цього коефіцієнта є
одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується
фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу (ДА – ПК) – показує різницю між
рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При
зниженні дохідності активів вплив фінансового левериджу зменшується.
Наприклад, при зниженні дохідності активів до 0,15 вплив фінансового
левериджу становитиме 0,021 або 2,1%.

Е = 2500 / 2500 * (0,15 – 0,12) * (1 – 0,3) = 0,021.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за
залучені ресурси, отримуємо від’ємне значення диференціалу. Це вказує на
можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за
умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за
кредитні ресурси.

Податковий коректор ( 1 – РП) – відображає ступінь впливу на ефект
фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку. Податковий коректор
фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства,
оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості
власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано
управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

Як показав аналіз, підвищення долі позичкового капіталу має наслідком
зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів
для сплати відсотків по кредитах).

Розв’язання даної проблеми і оцінки платоспроможності підприємства, на
наш погляд полягає у визначенні допустимого рівня ризику при залученні
додаткового обсягу позичкового капіталу [10, с. 112].

2. Планування структури капіталу.

Важливою проблемою довгострокового фінансового планування є визначення
структури капіталу. Структура капіталу — це форма або складова
капіталізації, яка належить до виду і пропорцій цінних паперів,
використовуваних для збільшення довгострокових фінансових ресурсів [11].

Структура капіталу визначається поєднанням довгострокових позикових
засобів і акціонерного капіталу для фінансування діяльності
підприємства. Закордонні вчені характеризують структуру капіталу як вид
цінних паперів, які має бути випущено в пропорціях, що формують
капіталізацію. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання
підприємством довгострокових фінансових ресурсів.

Є два види довгострокового капіталу: позиковий і акціонерний. До
позикового капіталу входять усі види довгострокових фондів, одержаних у
вигляді позик. Акціонерний капітал складається з простих та
привілейованих акцій і отриманого прибутку. Як було сказано вище,
проблема полягає у визначенні співвідношення між позиковим і акціонерним
капіталом. Розв’язання цієї проблеми включає прийняття таких рішень:

– які цінні папери має бути випущено для одержання необхідного
капіталу;

– пропорції (кількість кожного виду цінних паперів;

– час випуску кожного виду цінних паперів;

– дивідендна політика, що визначає розмір прибутку, а також кошти,
одержані з різних джерел;

– час і обсяг коштів, одержуваних із можливих (потенційних) джерел.

Підприємство може збільшити капітал шляхом випуску облігацій, продажу
простих і привілейованих акцій. Співвідношення між ними має забезпечити
оптимальну структуру капіталу. Облігації і привілейовані акції — це
постійної вартості цінні папери, за якими відсотки/дивіденди має бути
виплачено незалежно від отриманого підприємством прибутку.

З іншого боку, прості акції не передбачають обов’язкових виплат.
Акціонерам виплачуються дивіденди залежно від розміру прибутку, що
підлягає розподілу. Велике значення має відношення цінних паперів
постійної вартості до загального обсягу капіталу підприємства.
Капіталізація підприємства значно прискорюється, якщо питома вага фондів
постійної вартості відносно невелика і звичайні акції домінують у
структурі капіталу.

На такому підприємстві фінансовий леверидж високий і асоціюється з
високим рівнем фінансового ризику. З іншого боку, підприємство ; низьким
співвідношенням капіталу знижує фінансовий леверидж і фінансовий ризик.

На структуру капіталу впливають такі чинники:

1. Форми продажу простих акцій. Цей чинник створює переваги акціонерному
капіталу перед позиковим і сприяє фінансовому левериджу в структурі
капіталу.

При такому фінансовому леверджі може бути збільшено дивіденди, якщо
підприємство здатне одержати високі відсотки за вкладеними інвестиціями
порівняно з відсотками дивідендами, що належать до сплати за облігаціями
і привілейованими акціями.

Іншими словами, вартість позикового і привілейованого акціонерного
капіталу менша, ніж розмір прибутку підприємства, і акціонери за
простими акціями можуть одержати вищі дивідендні

Цей фінансовий процес називається “торгівлею на акціях”. Наприклад,
розмір інвестиції 5 000 000 гри., а відсоток прибутку — 10% . Акціонери
одержують 10% дивідендів за простими акціями, якщо інвестиції подано у
формі акціонерного капіталу. Поясненням поняття “торгівля на акціях”
може служити така ситуація. Припустимо, половину інвестицій підприємства
складають власні кошти, а половину — позикові з виплатою 5% річних. У
цьому разі загальний прибуток підприємства залишається незмінним — 500
000 грн. (тобто 10% від 5 000 000 грн.), однак підприємству необхідно
сплатити 125 000 грн. у вигляді відсотків за позиковим капіталом (тобто
5 від 250 000). Таким чином, розмір прибутку, що підлягає розподілу за
простими акціями, складе 375 000 (тобто 15% на акціонерний капітал).
Акціонери можуть одержати додаткові 5% на вкладений капітал завдяки
позикам, відсотки за якими нижчі, ніж зростання розміру прибутку [12,
с.23]. Однак переваги торгівлі акціями не безмежні. Є такі наступні
обмеження щодо використання цього чинника:

– зниження рівня прибутку. Якщо темп зростання прибутку нижчий, ніж
відсотки, використання позикового капіталу замість зростання буде
знижувати дивіденди за акціонерним капіталом;

– обмежена позикова здатність. Підприємство не може нескінченно позичати
гроші через обмежену позикову здатність, що виражається в можливості
підприємства дати гарантії кредитору для оплати фіксованої вартості
позик.

Слід зазначити, що занадто велика довіра до позикових коштів не в
інтересах підприємства, тому що при несприятливих фінансових обставинах
платежі за відсотками можуть стати важким тягарем для підприємства.
Досвід фінансової діяльності в країнах із розвинутою ринковою економікою
показує, що відсотки за позиковим капіталом мають складати не більше
однієї п’ятої гарантованого прибутку, у ряді випадків співвідношення
прибутки/відсотки може бути 2:1. Як правило, співвідношення позикового й
акціонерного капіталу 1:1 розглядається як задовільна фінансова ситуація
з погляду фінансової стабільності та ліквідності;

– підвищення відсотків за позиковим капіталом. що виникає при бажанні
одержати додаткові позики за підвищеними відсотками.

Одним із чинників, що впливають на структуру капіталу, є форма керування
акціонерним підприємством. Як правило, керування акціонерним
підприємством перебуває в руках ради директорів, але побічно
підприємством управляють акціонери, тому що вони обирають директорів.
Акціонери шляхом впливу на випуск акцій намагаються зберегти контроль
над підприємством.

Випуск надмірної кількості простих акцій знижує можливість керування
акціонерним капіталом, тому що додаткові власники цих акцій мають право
голосу.Уцьому випадку для акціонерів кращим є випуск привілейованих
акцій і облігацій, власники яких не мають права голосу.

Мета фінансів є важливим чинником при визначенні виду капіталу, який
може бути збільшено. Якщо передбачається продуктивне використання
капіталу, пов’язане зі збільшенням прибутку, то можна йти на одержання
позик, продаж привілейованих акцій із фіксованими відсотками. З іншого
боку, якщо кошти буде використано на поліпшення, ремонт і т. ін., тобто
на потреби, безпосередньо непов’язанізприбутком, іззбереженням рівня
прибутковості то використання акціонерного капіталу буде більш
ефективним джерелом фінансів.

Одним із чинників, що впливають на структуру капіталу, є фактор часу. Як
правило, длястворення постійного капіталу необхідно використовувати
привілейовані або прості акції. Якщо кошти потрібні на відносно короткий
проміжок часу, то краще одержати короткостроковий кредит.

Важливе значення для збільшення коштів із різних джерел має вартість
фінансів, що залежить від відсотків на фінансовому ринку, очікуваної
прибутковості, витрат, пов’язаних із випуском акцій і облігацій.

Як правило, вартість позикового капіталу нижча, ніж вартість інших
джерел довгострокових фінансів підприємства.

Характер бізнесу істотно впливає на стабільність прибутків і відповідно
на цінні папери, які може випустити підприємство. Суспільна корисність
продукції робить стабільними прибутки, підприємство користується широким
ступенем свободи в конкуренції. Якщо підприємство продає товари за
відносно низькими цінами, воно швидше набуває стабільності на ринку, ніж
підприємство, що робить і реалізує товари за високими цінами.При цьому
підприємства зі стабільними прибутками для збільшення фінансових
ресурсів мають широку свободу у використанні джерел фінансів.

На структуру капіталу істотний вплив справляє вік підприємства. Нові
підприємства,особливо промислові, як правило, використовують
консервативну структуру капіталу — акціонерний капітал. Якщо
підприємство почало свою діяльність із залучення позикового капіталу, то
в майбутньому це може стати серйозною перешкодою в розвитку фінансів і
призвести до банкрутства. Розширення капіталу може базуватися на
торгівлі, при використанні ж позикового капіталу в умовах нестійкого
ринку фінансовий стан положення такого підприємства піддається
серйозному ризику.

З іншого боку, старі підприємства можуть вільно користуватися
довгостроковими кредитами в зв’язку зі сталою системою керування,
ринком, надійними прибутками. Однак і в цьому разі досягнуті прибутки
стають важливою складовою частиною структури капіталу.

Розвиток фондового ринку регулює процентні ставки за кредитами. Якщо
відсотки високі, то підприємству доцільніше випустити акції, ніж
одержати кредити чи випустити облігації.Якщо ж процентні ставки низькі,
то підприємству вигідніше розмістити облігації, за якими процентні
ставки будуть менші, ніж дивіденди.

У ряді випадків випуск цінних паперів може бути обмежено відомими
потенційними інвесторами. При цьому поведінка потенційних інвесторів
залежить від стану фірми. Якщо фірма працює стабільно, має сталі
прибутки, то люди віддають перевагу купівлі простих акцій; у період
спаду бізнесу вони вагаються купувати будь-які види цінних паперів. Як
правило, інвестори, які хочуть зберегти сформовані сталі прибутки,
прагнуть інвестувати кошти в облігації, а ті, що прагнуть до більш
високих прибутків, купують привілейовані акції [13, с.27].

При плануванні структури капіталу варто враховувати такі принципи:

– акціонерна компанія має випустити прості акції в період просування на
ринок. Надалі, коли прибутковість стабілізується, може бути випущено
інші цінні папери;

– вартість облігацій має бути низькою, а вартість простих акцій може
бути високою;

– високий прибуток і великий ризик асоціюються з левериджем —
операційним і фінансовим, які впливають на зміни в продажу акцій.
Високий ступінь левериджу означає високий ступінь ризику, при якому для
підприємства неможливо покрити видатки за дисконтними цінними паперами;

– при визначенні структури капіталу необхідно прагнути до її спрощення
шляхом обмеження кількості видів цінних паперів. Необхідно зробити
обмежену кількість цінних паперів, але у великому обсязі.

Розділ 3. Стратегічна політика структури капіталу.

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі
стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури
капіталу.

Управління формуванням структури капіталу представляє собою систему
принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень,
пов’язаних з встановленням оптимальних параметрів його обсягу та
структури, а також його залученням з різних джерел та в різноманітних
формах для здійснення господарської діяльності підприємства [14].

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку
є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних
і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна
пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та
коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується
його ринкова вартість [15, с. 62].

Проблемою при визначенні оптимальної структури капіталу, на думку
сучасних економістів, є пошук критеріїв, які б відображали оптимальну
структуру капіталу та механізм їх згортання. Так, у роботі [16] автор
виділяє три найбільш поширені критерії огггимізації структури капігалу;
максимізація рентабельності власного капіталу, мінімізація вартості
капіталу та максимізація фінансової потужності підприємства. При цьому
автором було розроблено алгоритм поетапного зведення трикритеріального
завдання до двокритеріального й надалі до однокритеріального, який
ґрунтується на суб’єктивному виборі критерію особою, що приймає рішення.
У роботі [17] автор вважає, що найбільш об’єктивним фінансовим критерієм
є максимізація ринкової вартості фірми. Додатковим цільовим показником
функціонування фінансової системи фірми автором було вибрано показник
резерву ліквідності. Проте методику моделювання оптимальної структури
автор пропонує, виходячи лише з основного критерію. У роботі [18]
критеріями визначення оптимальної структури капіталу є: мінімізація
вартості капіталу, врахування дії фінансового важеля.

Стратегічна політика структури капіталу – це його оптимізація. Вона
передбачає такі напрями дослідження:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його
вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є
виявлення динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та
їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу. У
таблиці 3.1. представлені стадії аналізу капіталу підприємства.

Таблиця 3.1.

Аналіз капіталу підприємства

Стадії аналізу

Перша Друга Третя

1 2 3

– Розглядається динаміка загального обсягу та основних складових
елементів капіталу у співвідно-шенні з динамікою обсягу виробництва і
реалізації продукції.

– Визначається співвідношення власного і позиченого капіталу та його
тенденції.

– У складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- і
короткострокових фінансових зобов’язань.

– Визначається розмір прострочених фінансових зобов’язань і з(ясовуються
причини прострочки На даній стадії розглядається система коефіцієнтів
фінансової стійкості підприємства:

а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити долю чистих активів
підприємства в загальній їх сумі;

б) коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування) дозволяє
встановити, яка сума позичених засобів припадає на одиницю власного
капіталу підприємства;

в) коефіцієнт довгостро-кової фінансової неза-лежності характеризує
відношення суми власного і довгостроко-вого позиченого капі-талу до
загальної суми капіталу, що використо-вує підприємство і дозволяє
вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

г) коефіцієнт відношення довго- і короткострокової заборгованості
дозволяє визначити суму залучення довгостроко-вих фінансових кредитів у
розрахунку на одиницю короткострокового позиченого капіталу, тобто
характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок
позичених засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь
стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що
створюють загрозу банкрутства На даній стадії аналізу оцінюється
ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. У
процесі такого аналізу розра-ховуються і розгля-даються в динаміці такі
основні показники:

а) період обороту капіталу характеризує кількість днів, протягом яких
здійснюється один оборот власних і позичених засобів, а також капіталу в
цілому;

б) коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується,
характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує досягнутий
рівень фінансової рентабельності підприємства і є одним із критеріїв
формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддача характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає
на одиницю капіталу;

д) капіталомісткість реалізації продукції показує, який обсяг капіталу
задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин
власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і
для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер
цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх
ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва
продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш
низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на
використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих
особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший
період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може
бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на
ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну
продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину
позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств
високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на
стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного
ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал.
І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого
капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати
платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати
коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу
використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури
фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу.
При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал
фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до
різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до
збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість
власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні
рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку
на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого
значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і
таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання
позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не
використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності
підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за
рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких
випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне
підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим
знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства
забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового
левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації
продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має
низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити
коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину
позичених засобів у загальній сумі капіталу.

7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори,
формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми
критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної
кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на
високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати
негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його
кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення
підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість,
тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх
джерел.

8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на
прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток
різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із
зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового
коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких
умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок
емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу.
У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво
підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства.
Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у
них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства,
основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий
прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень
ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства,
де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти
фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет
акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не
бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо
навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий
контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу
за рахунок позичених засобів.

З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на
підприємстві зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій
використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів
капіталу для формування розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують
механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну
структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової
рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості
власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на
основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом
диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин
активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються
на такі три групи:

· позаоборотні активи;

·постійна частина оборотних активів;

· змінна частина оборотних активів.

У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи.

Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного
розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції
діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання,
дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий
незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству
для здійснення поточної операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Дана частина оборотних активів
пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації
продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного
зберігання; дострокового завозу і цільового призначення. У складі цієї
змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню
потребу в них.

Приклад. Мінімізувати структуру капіталу підприємства за критерієм
мінімізації рівня фінансових ризиків за такими даними:

· планова середньорічна вартість позаоборотних активів – 140 тис.
умовних грошових одиниць;

· із загальної вартості оборотних активів постійна їх частина – 100 тис.
умовних грошових одиниць;

· максимальна додаткова потреба в оборотних активах у період сезонності
виробництва (6 міс.) – 120 тис. умовних грошових одиниць.

Рішення:

Виходячи із цих даних визначаємо, що при консервативному підході до
фінансування активів власний капітал повинен бути:

140 + 100 + 100/2 = 300 тис. умовних грошових одиниць;

Позичений капітал повинен бути 100/2 = 60 тис. умовних грошових одиниць.

Таким чином, структура капіталу, яка мінімізує рівень фінансових ризиків
буде складати:

власний капітал: 250/ (250 + 50) * 100% = 83 %;

позичений капітал: 50 / (250+50) * 100% = 17 %.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури
капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на
плановий період. У процесі даного вибору враховуються всі розглянуті
фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого
підприємства [19] . 

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідношення між
джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його
вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна
мета — прогноз такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості
капіталу допомагатиме підтримувати стабільні доходи і дивіденди для
акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але
до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств,
які мають у структурі капіталу занадто високу частину боргів, що посилює
ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне,
фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому
щосередньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких
випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до
втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі
капіталу – наявність великої кількості боргів або значної частки
акціонерного капіталу – можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу – це
формування такого співвіднощення, за якого досягається найвищий прибуток
на звичайні акції. Розглянемо це на прикладі, наведеному у табл. 3.2.

Таблиця 3.2.

Прогнозний розрахунок прибутку на звичайні акції та розрахунок
економічної ефективності

рядка Показники та алгоритми розрахунків Варіанти структур капіталу

І ІІ ІІІ

1 2 3 4 5

1 Загальна сума функціонуючого у прогнозному періоді капіталу 30 000 30
000 30 000

2 Власний капітал

а) звичайні акції

б) привілейовані акції

30 000

20 000

10 000

20 000

3 Залучений капітал – – 10 000

4 Прогнозний прибуток до оподаткування і виплати відсотків 4800

4800 4800

5 Сума відсотків за кредит — 12 % (р. 3 * 0,12) – – 1200

6 Прибуток до оподаткування (р. 4 – р. 5) 4800 4800 3600

7 Податок на прибуток у розмірі 25 % (р. 6 * 0,25) 1440 1440
1080

8 Прибуток після оподаткування (р. 6 – р. 7) 3360 3360 2520

Продовження таблиці 3.2

9 Дивіденди на привілейовані акції – 1100 –

10 Дохід власників звичайних акцій 3360 2260 2520

11 Кількість звичайних акцій (тис. шт.) 600 400 400

12 Прибуток на звичайну акцію (р. 10 / р. 11) 5,6 5,65 6,30

13 Дохідність власного капіталу (на звичайні акції) до оподаткування (р.
6 / р. 2а) 0,16 0,24 0,18

14 Дохідність власного капіталу (на звичайні акції) після оподаткування
(р. 8 / р. 2а) 0,112 0,168 0,126

Аналіз даних табл. 3.2 показує, що найбільшйй дохід (6,3 грн.) на
звичайну акцію забезпечує така структура капіталу, за якої підприємство
проводить свою діяльність за рахунок боргових зобов’язань, тоді як при
фінансуванні лише за рахунок акціонерного капіталу він дорівнює 5,6 грн.
(при емісії лише звичайних акцій) і 5,65 грн. (при емісії як звичайних,
так і привілейованих акцій). Отже, оптимальним доходом є рівень 6,3 грн.
на звичайну акцію, який дає структура капіталу, наведена у гр.5. р. 2 і
р. 3.

За даними табл. 3.2. розраховують і такий показник підприємства, як
дохідність власного капіталу ( див. р. 13 і р. 14). Враховуючи стратегію
розвитку, фінансовий стан, ринкову ситуацію і дивідендну політику,
підприємство може обрати для себе найоптимальніший варіант.

Для формування оптимальної структури капіталу необхідно прагнути до
максимізації ринкової вартості акцій у довгостроковому періоді.
Досягнення цієї мети має базуватися на довгостроковому періоді потреб у
фінансових ресурсах, поліпшенні використання наявних фінансових
ресурсів, зниженні ризику шляхом максимального використання левериджу,
при збереженні платоспроможності й ліквідності, спрощенні і досягненні
гнучкості структури капіталу, встановленні балансу між позиковим і
акціонерним капіталом, підвищенні рентабельності за рахунок максимізації
використання левериджу, мінімізації витрат на випуск цінних паперів,
фіксованих річних платежів і, відповідно, зниженні вартості капіталу.

Оптимальна структура капіталу досягається за таких умов:

маржинальні витрати за кожним джерелом фінансів мають бути однакові;

має бути оптимальне співвідношення міжкредитним і акціонерним капіталом
при досягненні максимальної ринкової вартості акцій.

Реальна фінансова ситуація може бути набагато складнішою. Оптимальна
структура капіталу змінюється від підприємства до підприємства в різні
періоди часу і залежить від багатьох чинників.

Для підтвердження вище приведених положень можна привести розрахунок
оптимальної структури капіталу для акціонерного підприємства [13, с.27].

Згідно балансу підприємства є наступні дані:

простий акціонерний капітал – 800,0 тис. грн.;

7% капіталу – привілейовані облігації – 400,0 тис. грн.;

облігації з купоном 12% річних – 150,0 тис. грн.;

разом – 1350,0 тис. грн.

Можна припустити, що приведена структура капіталу для даних умов є
оптимальною і її варто підтримувати.

Якщо відбудуться зміни, то вони можуть вплинути на пропорції між різними
видами капіталу.

Питома вага (пропорція) акціонерного капіталу з простими акціями (800,0
тис. грн. * 100)/1350,0 тис. грн. = 59,26%

Питома вага акціонерного капіталу з привілейованими акціями (400,0 тис.
грн. * 100)/1350,0 тис. грн. = 29,63%

3.Питома вага капіталу, вкладеного в облігації (150,0 тис. грн. *
100)/1350,0 тис. грн. = 11,11%

У такий спосіб структура капіталу буде наступною:

59,26% – 29,63% – 11,11%

Припустимо, що компанія планує збільшити капітал на 600,0 тис. грн.,
тоді використовуючи приведену вище структуру, капітал розподілиться в
такий спосіб:

1. Акціонерний капітал із простими акціями зросте на

(600,0 тис. грн. х 59,26)/100= 355,56 тис. грн.

2. Акціонерний капітал із привілейованими акціями зросте на

(600,0 тис. грн. х 59,26)/100 – 177,78 тис. грн.

3. Зросте капітал, вкладений в облігації на

600,0 тис. грн. х 11,11 = 66,66 тис. грн.

Таким чином, структура капіталу буде наступною:

капітал із простими акціями – 1155,560 тис. грн.;

процентні привілейовані акції – 577,78 тис. грн.;

дванадцятивідсоткові облігації – 216,66 тис. грн.;

разом капітал – 1950,0 тис. грн.

Ця структура капіталу залишиться оптимальною для підприємства.

Розділ 4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його
розвитку.

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення
завдання оптимізації структури капіталу. Найпоширенішими з них є
методичні підходи, що визначаються на основі:

управління величиною ефекту фінансового левериджу, який
використовується підприємством;

формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику
та термінів залучення капіталу;

мінімальної вартості залучення капіталу.

Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому
[20, с.87].

Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності
підприємства та інтереси його власників проаналізуємо за даними табл.
4.1.

Дані табл. 4.1 показують, що величина ефекту фінансового левериджу
пов’язана зі структурою капіталу. Так, у другому варіанті, коли
структура капіталу становить 50 %, дохідність власного капіталу
порівняно з першим варіантом збільшується на 0,1. або на 10 %, а у
третьому варіанті — на 0,22, або на 22 %.

Таблиця 4.1

Вплив структури капіталу на його фінансові результати

№ рядка

Показники та алгаритми розрахунків

Варіанти структур капіталу

І ІІ ІІІ

1 2 3 4 5

1

1.1

1.2

2

3

3.1

3.2

4

5

6

7 Загальна сума капіталу:

у тому числі:

власний капітал

залучений капітал

Чистий дохід (виручка) від реалізації

товарів робіт,послуг

Витрати:

у тому числі:

операційні та інші витрати

витрати за відсотками за кредит

(20 % річних)

Прибуток від звичайної діяльності до

оподаткування (р. 2 – р. 3)

Чистий прибуток після оподаткування

(податок 30 %) (р. 4 – р. 4:0,3)

Дохідність власного капіталу

(р. 5 : р. 1.1)

Ефект фінансового левериджу

1500

1500

800

300

300

500

350

0,23

– 1500

750

750

800

450

300

150

350

245

0,33

0,1 1500

450

1050

800

510

300

210

290

203

0,45

0,22

Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування
активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів
залучення окремих джерел капіталу. – ~’

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність
управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів,
які:-використовуються для формування активів підприємства та дотримання
найоптимальнішого співвідношення між ними. Обгрунтована політика
фінансування активів підприємства має велике значення для його
діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу,
фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування та зниження ціни
формування капіталу та зменшення ризику витрат.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка
вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що
одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кожне з яких має
свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий
дохід) та частини прибутку, яка спрямована у резервний капітал та
реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку
вартості власного капіталу має такий вигляд:

ВВК=ЧП / ВК * 100, (4.1)

де ВВК— вартість власного капіталу. %;

ЧП— чистий прибуток;

ВК—середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх

джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або
додаткових внесків у його статутний капітал. Для визначення суми чистого
прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно
до питомої ваги цих акцій у загальному обсязі статутного капіталу,
використовують таку формулу:

ЧПд = (ЧП * НА) / (СА + НА), (4.2)

де ЧПд – чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників
від додаткового випуску;

НА – кількість випуску „ нових ” акцій;

СА – кількість випуску „ старих „ акцій;

ЧП – чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників
підприємств.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від
курсу їх продажу і витрат, пов’язаних з емісією. Його вартість
розраховується за формулою:

(3.4)

СДК = КП * НА – ВЕ,
(4.3)

де СДК – сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП – курс продажу «нових» акцій;

ВЕ – витрати, пов’язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу
(ВДК) має такий вигляд:

(3.4)

ВДК = ЧПд * 100 / СДК (4.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на
основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою
формулою:

(3.5)

ВП = П * (1- РП), (4.5)

де ВП – вартість капіталу за рахунок позики, %;

П – відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП – рі вень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може
використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний
кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його
вартості використовують формулу:

ВТК = Цз / Кз * 100,
(4.6)

де ВТК – вартість товарного кредиту,%; ~

Цз – сума цінових знижок;

Кз – середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел,
кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який
використовуватиметься підприємством, розраховується як його
середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогнозні варіанти структур
капіталу, підприємство може обрати оптимальну за критерієм
середньозваженої вартості. Розглянемо це на прикладі, наведеному в
таблиці 4.2. Акціонерним товариствам прогнозується для фінансування
господарської діяльності загальна вартість капіталу в сумі 5млн. грн.
Проаналізуємо середньозважену вартість капіталу за різними варіантами
його структури.

Таблиця 4.2.

Прогнозування оптимальної структури капіталу за критерієм мінімізації
його вартості

№ рядка Джерела капіталу Вартість капіталу, % Варіанти структур капіталу

І ІІ ІІІ

Питома вага,% Сума Питома вага,% Сума Питома вага,% Сума

1 2 3 4 5 6 7 8 9

1 Звичайні акції 12,0 40 2000 50 2500 60 3000

2 Привілейовані акції 10,0 5 250 6 300 7 350

3 Облігації піпримства 9,5 30 1500 19 950 8 400

4 Довгострокові кредити 9,0 15 750 10 500 20 1000

5 Короткострокові кредити 8,0 10 500 15 750 5 250

6 Разом – 100 5000 100 5000 100 5000

За даними таблиці розрахуємо середньозважену вартість капіталу за кожним
із можливих варіантів:

Вартість капіталу за варіантом І = (12*40+10*5+9,5*30+9*15+8*10) /100 =
10,3%;

Вартість капіталу за варіантом ІІ = (12*50+10*6+9,5*19+9*10+8*15) / 100
= 10,5%;

Вартість капіталу за варіантом ІІІ = (12*60+10*7+9,5*8+9*20+8*5) /100 =
10,9%.

Аналіз розглянутих варіантів показує, що найнижча ваптість капіталу в
першому варіанті за такої структури капіталу:власний – 45%, залучений –
55%. У другому і третьому варіантах спостерігається зростання вартості
капіталу при збільшенні у структурі частки власного капіталу. У другому
варіанті власний капітал становить 56 % (середньозважена вартість
капіталу — 10,5 %), у третьому — 67 % (середньозважена вартість капіталу
— 10,9 %). Таким чином, можна зробити висновок про те, що структура
капіталу впливає на загальну середньозважену його вартість [21].

Аналіз структури капіталу, його факторів показує, що вона тісно
пов’язана із системою прогнозування показників підприємства.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без використання
системи показників, за допомогою яких можуть бути реалізовані логіка,
принципи та методичні підходи стратегічного аналізу і подальшого
довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності
слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних
явищ, факторів, процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна
сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця
і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким основним
вимогам:

– єдність і обов’язковість показників для даного рівня прогно зування;

– здатність до агрегатування і дезагрегатування;

– мати одиниці вимірювання;

– забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів

функціонування об’єктів прогнозування;

– бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану
об’єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути
обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показників:
кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні;
регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайна велику роль відіграють
вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності
підприємства, дають змогу забезпечувати взаємну узгодженість усіх видів
прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою
вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності
розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура
реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати
діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові
результати.

Висновки

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою
залежить від структури капіталу.

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного
капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності
підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та
платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також
формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку
підприємства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції
між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій
діяльності.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що
належать йому на правах власності і використовуються ним для формування
відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування розвитку
підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна.
Усі форми залученого капіталу, які використовуються підприємством, є
його зобов’язаннями, що підлягають погашенню у передбачені терміни.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових
засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного
капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина
чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і
податків на один відсоток є показник фінансового левериджу.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості
власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано
управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

На структуру капіталу впливають такі чинники: форми продажу простих
акцій, форма керування акціонерним капіталом, фактор часу, вік
підприємства та інші чинники.

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі
стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури
капіталу.

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку
є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних
і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна
пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та
коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується
його ринкова вартість.

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідношення між
джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його
вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна
мета — прогноз такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості
капіталу допомагатиме підтримувати стабільні доходи і дивіденди для
акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але
до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств,
які мають у структурі капіталу занадто високу частину боргів, що посилює
ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне,
фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому
щосередньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких
випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до
втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі
капіталу – наявність великої кількості боргів або значної частки
акціонерного капіталу – можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу – це
формування такого співвіднощення, за якого досягається найвищий прибуток
на звичайні акції.

Список використаної літератури

1.Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: „Ника-Центр”,
2000. – 512 с.

2. Алєксєєв І.В., Мороз А.С., Романів Є.М., Хома І.Б. Фінансовий аналіз:
техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій. – Львів:
„Бескид Біт”, 2003. – 152 с.

3. Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств
// Фінанси підприємства. – 2002. – № 2.

4. Ревак І. Структура капіталу як чинник ринкової вартості підприємства
// Формування нової парпдигми економічної теорії в Україні. Науковий
збірник / за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтереко, 2001. – с.453.

5.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання:
Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387с.

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. –
528с.

7. Батурин В.М., Керимов В.Э. Финансовый леверидж как эффективный
инструмент управления фининсовой деятельностю // Менеджмент в России и
за рубежом. – 2000. – №2.

8. Белз О., Юринець В. Управління грошовими потоками фірми як чинник
оптимізації структури капіталу // Вісник ТАНГ. – 2005. – №2.

9. Костіна Н.І., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінанси: система моделей і
прогнозів. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 304с.

10. Лысенко Ю.Г., Макаров К.Г., Петренко В.Л. Леверидж. Экономические
приложения. ДонГУ, Юго-Восток, 1999. – 104с.

11. Семінар-практикум «Фінансовий аналіз і фінансове планування» //
HYPERLINK “http://www.vlasnasprava.info/ua” www.vlasnasprava.info/ua

12. Афанасьєв А. Планування структури капіталу // Банківська справа. –
2000. – № 2. – с.23-24.

13. Афанасьєв А., Кравченко С. Управління структурою капіталу //
Економіка, фінанси, право. – 2003. – № 1. – с.25-27.

14. Проблемы управления финансами / Новейшие и классические модели
финансового менеджмента // HYPERLINK “http://www.optim.ru”
www.optim.ru

15. Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу. – К.: МАУП,
2003. – 148с.

16. Шмигаль Н.М. Оптимізація структури капіталу підприємства // Держава
та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2003. – № 4. – с.
238-243.

17. Потапов А.Л. Применение имитационной компьютерной модели для
определения оптимальной структуры долгосрочного капитала фирмы //
Финансовый менеджмент. – 2002. – № 1. – с. 35-43.

18. Дрогомирецька З.Б. Математичне моделювання в управлінні капіталом
підприємства: автореф. дис…канд. екон. наук: 08.03.02 / ЛНУ ім. Івана
Франка. – Львів, 2002. – 21с.

19. Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства //
HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/ukr/1.htm” www.vuzlib.net/ukr/1.htm

20. Головко Т.В., Саганова С.В. Стратегічний аналіз. – К.: КНЕУ, 2002. –
198с.

21. Расчёт средневзвешенной стоимости капитала // форум cfin.ru

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

PAGE 3

Изм

Лист

№докум.

Подпись

Дата

Разраб.

Проверил

Н.контр.

Утверд.

Матвійчук А.В

Замазій О.В.

Литера

Лист

2

Листов

40

ХНУ

гр. ОАм-02-5

КР.ОА.02206.00.00.00

Стратегія структури капіталу

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019