.

Статистична оцінка інвестиційної привабливості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4590
Скачать документ

Реферат на тему:

Статистична оцінка інвестиційної привабливості

Інвестиційна привабливість — це узагальнююча характеристика переваг і
недоліків окремих напрямків і об’єктів з позиції конкретного інвестора.
У процесі дослідження цих характеристик формується рівень інвестиційної
привабливості окремих галузей економіки.

Інвестиційна привабливість галузей економіки і видів діяльності — це
інтегральна характеристика окремих галузей або видів діяльності з
позицій ефективності їх функціонування. Оцінку і прогнозування
інвестиційної привабливості здійснюють за такими параметрами:

• рівнем перспективного розвитку середньо галузевої рентабельності
діяльності підприємств і її зміною в динаміці;

• галузевими інвестиційними ризиками.

Інвестиційна привабливість реальних проектів — це інтегральна їх
характеристика з позицій ефективності реалізації цих проектів для
конкретного підприємства. Така привабливість є основою для складання
бізнес-плану.

Інвестиційна привабливість регіонів — це інтегральна характеристика
окремих регіонів країни з позицій ефективності здійснення в них
інвестиційної діяльності. Оцінку і прогнозування інвестиційної
привабливості регіонів здійснюють за такими параметрами:

• рівнем загальноекономічного розвитку;

• рівнем розвитку інвестиційної інфраструктури;

• демографічною характеристикою;

• рівнем розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;

• ступнем безпеки інвестиційної діяльності.

Інвестиційна привабливість фінансових інструментів — це інтегральна
характеристика окремих фондових і грошових інструментів інвестування, що
здійснюється інвестором у процесі формування портфеля фінансових
інвестицій, у тому числі акцій, облігацій, ощадних сертифікатів.

У дослідженні інвестиційної привабливості певного регіону слід
ураховувати певні чинники. Перелічимо основні з них.

1. Загальноекономічний розвиток регіону:

• питома вага регіону у ВВП України;

• обсяг виробництва промислової та сільськогосподарської продукції на
душу населення;

• сальдо ввезення і вивезення споживчих товарів;

• середня місячна заробітна плата робітників і службовців;

• кількість промислових підприємств.

2. Економіко-географічний розвиток виробничої інфраструктури:

• географічне розміщення регіону;

• густота залізниць на 1000 квадратних кілометрів території;

• густота автомобільних доріг з твердим покриттям;

• обсяг виробництва електроенергії на душу населення;

• курортно-туристичне значення регіону.

3. Демографічний стан:

• питома вага населення регіону в загальній чисельності населення
України;

• питома вага міських жителів у загальній чисельності населення України;

• кількість зареєстрованих безробітних;

• питома вага зайнятого населення в його загальній чисельності.

4. Розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури:

• кількість банків, страхових компаній, бірж;

• питома вага приватизованих квартир;

• питома вага промислових підприємств, викуплених колективами;

• кількість спільних підприємств.

5. Інвестиційний ринок:

• відношення середньої заробітної плати до максимальної;

• рівень економічної злочинності;

• кількість страйків на 1000 жителів.

Для аналізу привабливості галузей так само використовують пев-ні
показники. Наведемо основні з них.

1. Макроекономічна характеристика галузей:

• роль тієї чи іншої галузі в забезпеченні розвитку економіки та
життєзабезпеченості населення України;

• перспективи розвитку галузі згідно із завданнями структурної
перебудови і стадіями життєвого циклу;

• частка галузі у ВНП;

• співвідношення динаміки розвитку розглядуваної галузі з динамікою ВНП
загалом;

• рівень державного регулювання цін на продукцію;

• рівень оподаткування за окремими видами податків, пільги;

• рівень приватизації підприємств;

• чисельність діючих підприємств, у тому числі спільних;

• чисельність працівників, зайнятих у галузі;

• обсяг інвестицій.

2. Технологічна характеристика галузей:

• відповідність технологій певної галузі необхідним світовим стандартам;

• залежність діяльності галузі від енергоресурсів (за видами);

• залежність від імпортного устаткування і обладнання.

3. Характеристика продукції:

• рівень насиченості ринку продукцією (ступінь задоволення попиту на
придбання);

• частка імпорту продукції в задоволенні сукупного попиту в Україні;

• можливості виходу продукції на зовнішні ринки (з урахуванням
конкурентоспроможності на зовнішньому ринку);

• відповідність якості продукції діючим стандартам;

• співвідношення рівня цін на вітчизняну і аналогічну імпортну
продукцію;

• співвідношення динаміки цін на продукцію і темпів інфляції.

4. Економічні результати діяльності підприємств окремих галузей за
звітний період:

• рівень рентабельності всіх активів;

• рівень рентабельності власних коштів;

• рівень рентабельності виробництва продукції;

• рівень рентабельності інвестицій (або термін окупності);

• рівень собівартості продукції;

• рівень продуктивності праці.

5. Рівень галузевих інвестиційних ризиків:

• рівень конкуренції на внутрішньому ринку України;

• рівень імовірності виникнення форс-мажорних обставин (нарівні
соціально-економічних заборон тощо);

• кількість і частка підприємств-банкрутів галузі;

• рівень надійності сировинного та паливно-енергетичного забезпечення
випуску продукції (оцінка на основі показників п. 2);

• рівень надійності збуту продукції (оцінка на основі показників. 3).

Як зазначалося, інвестиційну привабливість оцінюють на основі певної
сукупності показників. За допомогою цих показників здійснюють
інтегральну оцінку і визначають відповідний рейтинг. Як один з методів
для цього використовують метод багатовимірної середньої. Алгоритм
розрахунку такий. Відбирають сукупність об’єктів спостереження
(підприємств, регіонів тощо) для встановлення рейтингу інвестиційної
привабливості. Формують відповідну систему показників(xij), на основі
яких здійснюють інтегральну оцінку (прибутковості, ліквідності тощо).
Значення цих показників обчислюють за кожним об’єктом і в середньому за
їх сукупністю:

Щоб елімінувати масштаб цих показників, обчислюють узагальнюючі
показники у вигляді відношення показників окремих об’єктів до середнього
їх значення за сукупністю об’єктів:

Розраховують середнє значення:

де k — кількість показників, які застосовують у розрахунках.

Ранжований ряд pi і є, по суті, відповідним рейтингом об’єктів за
інвестиційною привабливістю.

Такий підхід має певні недоліки:

1. Усі показники мають бути прямими або зворотними.

2. Обґрунтованість розрахунків рейтингу інвестиційної привабливості
підвищиться, якщо надати окремим показникам диференційованої ваги згідно
з їх значущістю. Цю вагу можна визначити за допомогою експертних оцінок.
Проте останні здебільшого суб’єктивними і тому ненадійними. Більшої
об’єктивності можна досягти, встановивши взаємозв’язок результатів
діяльності окремих об’єктів і факторів, які їх визначають. Для цього
доцільно скористатися методами кореляційно-регресійного аналізу, за
допомогою яких вимірюють зв’язок між; результативною ознакою y, що
характеризує ефект діяльності, наприклад, за регіонами — обсяг валової
доданої вартості або її рівень на душу населення, і факторними ознаками
х1, х2, … , хп, на основі яких оцінюють рейтинг привабливості. При
цьому загальний ефект має бути розподілений між окремими факторами.

Для цього можуть бути використані багатофакторні лінійні рівняння:

у = бо + Ьіхі + Ь2х2 + … + Ьпхп.

З урахуванням мультиколінеарності зв’язку між показниками оцінки у ваги
окремих факторів у формуванні результативної ознаки, наприклад рівня
ВДВ, можна визначити на основі показників множинної детермінації R2,
парної кореляції гц та стандартизованих коефіцієнтів регресії —
/3-коефіцієнтів за формулою

За іншою методикою рейтинг інвестиційної привабливостірегіонів України
визначається інститутом реформ.

Згідно з цією методикою рейтинг регіонів визначають на основі
показників, які, за оцінками інвесторів, є найважливішими при прийнятті
рішення про місце й обсяги інвестицій. У результаті аналізу було
визначено п’ять укрупнених груп даних, які стали базовими для розрахунку
загального рейтингу:

• економічний розвиток регіону;

• розвиток ринкової інфраструктури;

• фінансова інфраструктура;

• розвиток людських ресурсів;

• діяльність органів місцевої влади у сфері приватного підприємництва.

Виходячи з цілей міжрегіональних порівнянь і особливостей варіації
показників соціально-економічного розвитку регіонів України перевагу
віддають використанню розмаху варіації (різниця максимального та
мінімального показників сукупності) для переходу до неперервного ряду
відносних величин.

Рейтинг інвестиційної привабливості розраховують у певній послідовності.

1. Розраховують стандартизовані значення (бали) кожного з показників за
регіонами.

Для цього визначають відхилення показника від середнього значення:

zij = xij — xij — для позитивних факторів інвестиційного клімату,

або

zij = xij — xij — для негативних факторів інвестиційного
клімату(наприклад, рівень злочинності, заборгованості між
підприємствамитощо), де xij — i-й показник j-то регіону; xij — середнє
значенняпоказника.

Отже,

де min(max)zij — мінімальне (максимальне) значення відхилення, i =
const; yij — стандартизоване значення (бал) показника xij.

2. Розраховують частковий рейтинг регіону за групами показників за
формулою середньої арифметичної стандартизованих значень.

3. Розраховують загальний рейтинговий бал j-гo регіону як
середньозважену часткових рейтингів за групами показників:

де Rkj — частковий рейтинг j-то регіону за k-ю групою показників;fk —
вага k-ї групи показників; при цьому fk Є [0,1], Y1 fk = 1-

Вагу кожної з груп для цієї формули визначають на основі результатів
експертного опитування менеджерів компаній, що мають представництва в
усіх областях України.

Ранжований ряд цих показників за окремими областями і є основою
визначення рейтингу, тобто присвоєння певного класу, номера, категорії
як результату оцінки кількісних та якісних характеристик інвестиційної
привабливості регіонів (галузей, підприємств, банків тощо) в їх
ранжованому ряду.

Для оцінки привабливості підприємств використовують різні системи
показників. Одна з них розроблена відповідно до вимог міжнародного
меморандуму й ASC (International Accounting Standarts Committee) і
складається з певних груп показників оцінки:

• майнового стану інвестиційного об’єкта (частка активної частини
основних засобів, коефіцієнти зношення, оновлення і коефіцієнт вибуття
основних засобів);

• фінансової стабільності (платоспроможності) інвестиційного об’єкта і
надлишку або нестачі джерел формування запасів та витрат, власних
оборотних коштів (робочий капітал, коефіцієнти незалежності,
фінансування, фінансової стабільності, фінансового лівериджу);

• ліквідності активів інвестиційного об’єкта (поточний або загальний
коефіцієнт покриття, коефіцієнти співвідношення кредиторської та
дебіторської заборгованості, абсолютної ліквідності, норми грошових
резервів, покриття економічних витрат);

• прибутковості інвестиційного проекту (коефіцієнти прибутковості
інвестицій, прибутковості власного капіталу, операційна рентабельність
продажу (прибутковість продажу), коефіцієнти експлуатаційних витрат,
прибутковості активів);

• ділової активності інвестованого об’єкта (продуктивність праці,
оборотність коштів у розрахунках, оборотність обігових коштів(в
оборотах), оборотність виробничих запасів, оборотність власного та
основного капіталу);

• ринкової активності інвестиційного проекту (дивіденд на одну акцію,
коефіцієнт цінності акції, рентабельність акції).

Вагомість окремих показників може бути визначена експертним шляхом і є
похідною від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації та інших
факторів.

16.5. Оцінка ефективності інвестування в реальні проекти

На основі об’єктивної оцінки ефективності інвестованих проектів можна
розв’язувати важливі завдання управління використанням капіталу, зокрема
визначити термін повернення вкладеного капіталу, варіанти
альтернативного його використання, потоки прибутку в майбутньому. При
цьому порівнюють обсяг інвестиційних витраті з сумами і термінами
повернення інвестованого капіталу. Повернення інвестованого капіталу
оцінюється на основі показника чистого грошового потоку — ЧГП, який
приводиться до сучасної вартості ЧГПС у зв’язку з тим, що інвестування
здійснюється не одноразово, а поетапно. Для цього використовують
диференційовану за різними проектами дисконтну ставку.

Для оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів використовують
систему показників. Розглянемо основні з них.

1. Чистий грошовий потік за весь період експлуатації. Це різниця між
додатним і від’ємним грошовими потоками, яку розраховують як суму
чистого прибутку (кінцевої суми прибутку, яка залишається в
розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових
платежів) і амортизаційних відрахувань (списання вартості у процесі
використання в зв’язку з фізичним та моральним зношенням).

2. Чистий грошовий потік, приведений до сучасної вартості. Його обсяг
розраховують шляхом дисконтування за формулою складних процентів:

де ЧГП — чистий фактичний грошовий потік в окремі періоди (роки); (1
+p)n — дисконтний множник; p — ставка дисконтування, або норма дисконту.

Значення дисконтного множника можна визначити за таблицями складних
процентів.

Ставка повинна відображати очікуваний усереднений рівень позикового
відсотка на фінансовому ринку. Тому при виборі ставки дисконтування
орієнтуються на очікуваний середній рівень позичкового відсотка (або на
ставку банківського відсотка) або на прибутковість вкладів у цінні
папери. Норму дисконту вибирають залежно від тривалості життєвого циклу
проекту, рівня інфляції, господарського ризику, імовірності зміни
процентних ставок на використання позикових коштів.

При порівнянні інвестиційних проектів вибирають той, у якого ЧГПС
більший. Проекти з нульовим або від’ємним ЧГПС відхиляють.

3. Сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту (IB).
Вона охоплює всі прямі і непрямі витрати грошових коштів, матеріальних і
нематеріальних активів, трудових та інших ресурсів.

4. Чистий приведений дохід за інвестиційним проектом (ЧПД)
—узагальнюючий кінцевий ефект від інвестування. Розраховують його як
різницю між ЧГПС та інвестиційними витратами:

ЧПД = ЧГПС – IB.

При порівнянні інвестиційних проектів вибирають той, в якого ЧПД
більший. Проекти з нульовим або від’ємним ЧПД відхиляють.

5. Індекс (коефіцієнт) дохідності (Кд). Визначають як співвідношення
чистого грошового потоку за весь період функціонування проекту (ЧГПС) та
інвестиційних витрат на реалізацію проекту (IB):

Цей показник можна вважати дисконтованою нормою прибутку.

6. Період окупності визначають як проміжок часу, потрібний для
повернення початкових витрат шляхом нагромадження чистих потоків
реальних грошей, генерованих проектом.

Розраховують коефіцієнт дохідності як співвідношення інвестиційних
витрат (IB) і середньорічного ЧГПС за період експлуатації проекту:

При цьому

де n — кількість періодів експлуатації.

При порівняльній оцінці проектів з різним терміном окупності вибирають
той, в якого цей термін менший. Водночас цей показник невраховує ЧГП,
який одержується після встановленого періоду експлуатації.

7. Внутрішня ставка дохідності (ВСД) — значення показника дисконту, при
якому обсяг інвестицій дорівнює обсягу грошових потоків від інвестицій,
або рівень дисконтної ставки, при якому чистий приведений дохід у
процесі дисконтування приведений до нуля. Внутрішню ставку дохідності
можна орієнтовно оцінити на основі такої формули:

Розраховувати внутрішню норму рентабельності можна по-різному:

• ітеративним методом (спроб та помилок), який є найбільш трудомістким,
проте най достовірнішим;

• за допомогою вбудованої функції відповідних комп’ютерних програм
(Excel); у цьому разі процедура обчислення така сама, як і при
ітеративному методі, але здійснюється за допомогою комп’ютера;

• графічним методом;

• за допомогою таблиці процентного фактора теперішньої вартості ануїтету
(для проектів з постійними грошовими потоками протягом усього періоду
економічного життя проекту).

Аналіз і прогноз кон’юнктурних коливань інвестиційного ринку

Важливим моментом аналізу і прогнозування динаміки та кон’юнктури
інвестиційного ринку є моделювання відповідних кон’юнктурних коливань.
Під кон’юнктурою інвестиційного ринку розуміють економічну ситуацію, що
склалася на ринку на певний момент часу і характеризується
співвідношенням попиту та пропозиції, рівнем цін і сукупністю факторів
внутрішнього та зовнішнього середовища.

Для моделювання вихідними є дані динамічних рядів. Залеж-но від
наявності інформації за днями, декадами, місяцями, кварталами, роками
виокремлюють певні компоненти інвестиційних кон’юнктурних коливань.

• Тренд (Т), або характеристика основної тенденції динамічного ряду. У
цьому разі при моделюванні тренду використовують відповідні рівняння для
визначення тренду:

yt = a + bt,

де t — порядковий номер часового періоду, який характеризує вплив на
залежну змінну всіх інших факторів, зокрема тих, що враховуються та
змінюються пропорційно часу.

Параметри рівняння визначають методом визначників:

• Потім розраховують індекси сезонності й середньомісячні значення
інвестицій:

• Паралельно розраховують узагальнюючу характеристику внутрішньо річних
коливань за кожним з порівняльних показників кон’юнктури за допомогою
показників варіації:

При порівнянні різних показників визначником є коефіцієнт варіації.

Прогнозування. Розглянемо основні етапи розробки прогнозу.

1. Окреслення періоду (горизонту) прогнозу.

2. Добір і аналіз факторів, які впливають на ринок інвестицій.

3. Кількісна оцінка ступеня впливу цих факторів.

4. Моделювання процесу розвитку ринку.

5. Прогнозування ринку.

Використовують такі методи прогнозування:

• метод експертних оцінок, заснований на досвіді вчених і
спеціалістів-практиків, які розробляють альтернативні оцінки і гіпотези,
ідеї та концепції з визначенням шляхів їх реалізації;

• нормативний метод, що вказує на можливі шляхи та строки досягнення
необхідного перспективного рівня показників ринку інвестицій відповідно
до цільових нормативів;

• інформаційно-статистичні методи: екстраполяція на основі числових
рядів, екстраполяція структур, економіко-математичне моделювання тощо.

Останні методи є найпоширенішими внаслідок імовірнісної природи
прогнозів.

При вивченні зв’язку між попитом на інвестиції (y) та факторами, що його
визначають (x1,… ,xn), використовують моделі типу y =

f ( x1, x2, . . . , xn, t ).

• лінійні — y = a0 + a 1 x 1 + a2x2 + … + anxn + an+1t;

• експоненційні — y =e f (Х1’••• ‘Хп’г) тощо.

Параметри моделі (aо,a\,… ,aп) розраховують методом найменших
квадратів.

За допомогою рівняння тренду yt = f(t) описують тенденцію розвитку на
основі рядів динаміки. Функціональний вигляд рівняннятренду відображає
притаманний ряду характер динаміки.

Перевага надається функціям, параметри яких вимірюють абсолютну чи
відносну швидкість розвитку, зокрема:

• лінійна — y = aо + ait;

• парабола другого порядку — y = aо + a\t + a t;

• експонента — y = aoeait.

Параметр a і у лінійній функції відображає приріст, в експоненті —
стабільний темп приросту, у параболі — початковий абсолютний приріст;
параметр aі в параболі — прискорення. В усіх цих функціяхt — порядковий
номер періоду, aо — рівень ряду при t =0.

Для визначення придатності трендових функцій використовують середню
квадратичну похибку:

де n — кількість членів динамічного ряду; m — кількість параметрів
функції; yt — члени емпіричного ряду; Yt — члени теоретичного ряду,
обчисленого за рівнянням тренду.

Моделювання розвитку передбачає якісну однорідність динамічного ряду.

Методи статистичного аналізу та прогнозування доцільно використовувати
на всіх рівнях обґрунтування управлінських рішень —від окремого
підприємства до галузі, виду діяльності, регіону, економіки загалом.

Список використаної літератури

Банківська статистика: Опорний конспект лекцій / А. В. Головач, В. Б.
Захожай, Н. А. Головач. — К.: МАУП, 1999.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К. 1995.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента: В 2 т. — К.: НИКА-Центр,
1999.

Грабовецький Б. Є. Методичні вказівки до вивчення курсу “Загальна теорія
статистики”. — Вінниця, 1999.

Захожай В. В., Шепітко Г. Ф. Статистика ринку товарів та послуг. — К.:
Вид-во УФІМВ, 1998.

Збірник задач зі статистики / За ред. А. В. Головача, А. М. Єриної, О.
В. Козирева, С. С. Герасименка. — К.: Вища шк., 1994.

Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування: Навч. посіб. — К.:
Вид-во КНЕУ, 2001.

Ерина А. М., Пальян 3. О. Теория статистики: Практикум. — К.: Т-во
“Знання”, 2001.

Мазаракі А. А., Лігоненко Л. О., Ушакова Н. М. Економіка торговельного
підприємства. — К.: Хрещатик, 1999.

Митрофанов Г. В. Методика аналізу фінансового стану підприємства. — К.:
Вид-во КТЕІ, 1993.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.: Вік, Глобус, 1992.

Рябушкин В. Т. Основы статистики финансов. — М.: Финстатин-форм, 1997.

Статистика / С. С. Герасименко та ін. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998.

Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А. В. Головач, М. Єріна та
ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вид-во КНЕУ, 2000.

Статистика банківської діяльності: Навч. посіб. / А. В. Головач, B. Б.
Захожай, К. С. Базилевич. — К.: МАУП, 1999.

Статистика кредиту: Конспект лекцій з курсу “Фінансова статиcтика” /
Укл. О. Г. Демешко. — К.: Вид-во КДТЕУ, 1998.

Статистика финансов: Учебник / Под ред. проф. В. Н. Салина. —М.: Финансы
и статистика, 2000

Теслюк И. Е. Статистика финансов. — Минск: Вышэйш. шк., 1994.

Ткаченко Н. М. Бухгалтерский финансовый учет на предприятиях Украины:
Учебник для студ. высш. учеб. завед. экон. спец. — 7-е изд., доп. и
перераб. — К.: А. С. К., 2001.

Ушакова Н. М., Лігоненко Л. О. Кредитна політика торговельного
підприємства: Навч. посіб. — К.: Вид-во КТЕІ, 1994.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020