.

Стан бюджету та фактори, що впливають на нього (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
9 23579
Скачать документ

фінанси

на тему:

Стан бюджету та фактори, що впливають на нього.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Концептуальні засади державного бюджету в соціально-економічному
розвитку держави.

2. Фактори , що впливають на формування доходів державного бюджету.

3. Вдосконалення бюджетного механізму в Україні.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що
перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні
чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться
податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне
місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях
становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким
тягарем лягли на фінанси держави.

В умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища, бюджет
залишається важливим фінансовим інструментом, який най агреговане
характеризує параметри економіки ( структуру доходів і витрат, динаміку
макроекономічних показників тощо) і дає змогу поставити концептуальні
завдання розвитку економіки.

Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного
переосмислення і практичного дослідження місця і ролі бюджету, його
дохідної частини в економічній системі держави. Значення бюджету
посилюється ще й тим, що в умовах економіки перехідного типу держава
змушена взяти на себе функцію перерозподілу своїх фінансових ресурсів
для забезпечення соціальних гарантій населення, фінансування
соціально-культурної сфери, міждержавних економічних відносин.

Перехід економіки до ринкових умов господарювання, вимагає використання
економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність
мобілізації фінансових ресурсів до бюджету стала однією з найважливіших
проблем створення сприятливих економічних умов господарювання суб’єктів
підприємницької діяльності.

У процесі докорінного реформування економіки важливим є визначення того,
що макроекономічна стабілізація не можлива без значної, глибокої
перебудови державних фінансів в цілому і бюджету як центральної їх ланки
зокрема.

Що первинне: доходи чи видатки бюджету? Це дискусійна
проблема і вона залишається першочерговою в процесі реформування
бюджетних відносин і організації прогресивного бюджетного планування.
“Потреба” й “можливість” суспільства забезпечити фінансування державних
видатків є досить актуальною проблемою, її оптимізація сприяє поступовій
фінансовій стабілізації, особливо в перехідний період реформування
економіки та побудови ринкової інфраструктури.

Актуальність теми полягає в тому, що бюджет виступаючи не тільки як
фінансовий план, в якому особлива увага приділяється механізмам
платежів, обліку і звітності, він одне з о основних знарядь
макроекономічної стабілізації й економічного зростання. І це зумовлює
необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і
своєчасного надходження до бюджету доходів і витрат бюджету в плані їх
впливу на економіку .

1. Концептуальні засади державного бюджету в соціально-економічному
розвитку держави.

Одним з основних інструментів державного регулювання
соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування
бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади і
виконавчих органів місцевих рад народних депутатів, які згідно з
основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною
Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими
радами народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання
бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням
виділених бюджетних коштів. Тим самим, за допомогою державного бюджету
здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес
розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою,
що дозволяє наукове обгрунтування раціональної й ефективної системи
впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Структура бюджетної системи та взаємозв’язок окремих бюджетів мають і
практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики
держави і вдосконалення бюджетного механізму. Саме від рівня
досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного
розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного
регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових
коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування
всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює
передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу
становлять фінансово-господарські відносини.

Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні
структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують
пропорції, які склалися в суспільстві між адміністративними важелями
господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і
стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і
підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів,
принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного
населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній
основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких
структур [ 12 ,c.162].

В державах з тоталітарним режимом господарювання підприємство, як форма
господарювання, що заснована на принципах ініціативності, відповідності
за результати господарювання, можливості вільного вибору сфери
діяльності і форми її організації, не має сприятливих умов для розвитку,
оскільки всі основні функції господарювання обмежуються владними
структурами.

В умовах перехідної економіки України ситуація стосовно розвитку
підприємництва докорінно змінилася, відносини, що сформувались між
державою і підприємництвом, залишаються невизначеними. Найважливішим є
те, що перехід від адміністративно-командної економіки виявився надто
складним, а прийняті аксіоми щодо визначення мінімальної ролі держави у
формуванні ринкових відносин і, в першу чергу, у сфері підприємництва,
зазначенні ефективності господарювання, виявились хибними. Досвід
світової економіки показує, що ефективний розвиток суспільства, бюджетне
благополуччя потребує активної ролі держави у вирішенні не тільки
соціальних проблем, але і у створенні сприятливих умов для розвитку всіх
корисних для суспільства суб’єктів економіки. Саме держава повинна
відігравати активну роль каталізатора і помічника, стимулюючого і
доповнюючого діяльність недержавного підприємницького сектора економіки
і окремих підприємців для наповнення бюджету.

Для господарського комплексу країни найбільш вразливим місцем у
формуванні фінансово-господарських відносин є нездатність держави
реалізовувати на даному етапі законодавчі акти і норми поведінки всіх
суб’єктів у вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання і
розвитку суспільства, які вже прийняті Верховною Радою України. Саме
відсутність механізмів, які здатні забезпечувати реалізацію законодавчих
актів на теперішньому етапі реформування економіки, слід віднести до
гальмуючих факторів, що знижують результати бюджетного процесу.

Аналіз бюджетних взаємовідносин дає основу констатувати відсутність
механізмів, які мають оцінювати раціональність економічних і, перш за
все, фінансово-господарських відносин, що виникають між основними
суб’єктами і державою. Такі механізми повинні функціонувати, перш за
все, в сфері відносин “держава – підприємництво”, оскільки саме в цій
сфері відбуваються глобальні перетворення у відносинах власності,
формуються механізми розподілу і перерозподілу доходів, створюються нові
відносини між власниками і найманими працівниками. Визначення та оцінка
раціональності фінансово-господарських відносин, що виникають між
суб’єктами підприємницької діяльності та державою, дають можливість
позбутись дії негативних факторів в їх стосунках, формують основи для
побудови ефективних механізмів їх взаємодії на базі забезпечення
юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта. [12 ,c.72].

Форми і методи організації відносин на рівні “держава – підприємництво”
передбачають певні ієрархічні залежності. При цьому прийнято розподіляти
підприємницьку структуру як юридичну особу, яка в свою чергу може мати
різні організаційні і управлінські форми, і підприємця як фізичну особу,
що здійснює виробничо-господарську діяльність згідно встановлених у
чинному законодавстві правил.

Характер фінансово-господарських відносин, що встановлюються між
державою і підприємницькими структурами, може проявлятися в наступних
аспектах: директивного підпорядкування; економічного заохочення,
сприяння розвитку; спонсорства.

Директивний характер носить відносини між державою і підприємницькими
структурами, які формуються на базі обов’язковості виконання директив і
постанов урядових ланок, законів, прийнятих Верховною Радою України. В
першу чергу це стосується повноти і вчасності сплати податків до
державного і місцевих бюджетів, дотримання правил ведення
бухгалтерського обліку і звітності, надання достовірної інформації
статистичним і контролюючим органам. За порушення правил ведення
підприємницької діяльності, які встановлені законодавством України,
підприємці несуть різні форми кримінальної, адміністративної,
матеріальної відповідальності.

Держава, що зацікавлена в розвитку підприємництва, розробляє програми
розвитку його найбільш пріоритетних напрямків, формує механізми сприяння
і підтримки підприємництва. Фінансово-господарські відносини між
відповідними об’єктами формуються на економічній основі і для
підприємницьких структур носять рекомендаційний характер. Підприємці
мають можливості самостійно вирішувати питання щодо участі в державних
або регіональних програмах формування взаємовідносин із постачальниками
сировинно-матеріальних ресурсів, споживачами, найманими працівниками.
Однак, головне, підприємці мають дотримуватись чинного законодавства
України, яке регламентує їхні фінансові стосунки з бюджетом.

Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати,
що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому
основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі
підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури. Вирішується це
шляхом посилення податкового тиску на підприємців. За роки незалежності
в Україні відбулось декілька змін уряду, кожний з яких пропонував свої
програми виходу країни з кризи, посилюючи при цому податковий тиск на
підприємців. Наслідком такої політики урядів є посилення тінізації в
сфері підприємництва. Аналіз свідчить, що в країні функціонує найвищий
рівень тіньової економіки, який складає 60-70% ВВП [12, с. 25]. Тіньові
структури успішно функціонують в різних секторах економіки,
використовуючи суспільні фонди і не вкладаючи коштів в їх нагромадження.

Наслідком невиваженої державної економічної політики є те, що
підприємці, намагаючись вижити в складній господарській ситуації,
ухиляються від сплати податків. Саме ухилення від податків з боку
підприємницьких структур спонукає владні органи приймати жорсткі
рішення по адміністративній та кримінальній відповідальності, утримувати
для цього значний корпус контролюючих органів, які в процесі
багаточисленних перевірок посилюють не тільки тиск на реально
функціонуючих підприємців, але і встановлюють власні вимоги, утворюючи
корумповані структури. Все це призводить до зниження ефективності
функціонування як державних, так і підприємницьких структур.

Досвід зарубіжних країн, а в найбільшій мірі вітчизняна практика
господарювання, показують, що окремим підприємцям складно приймати
раціональні рішення щодо розподілу фінансових ресурсів, опираючись лише
на власні сили і можливості.

Тому більшість дрібних підприємств інтегруються в різні об’єднання,
залишаючи за собою можливість самостійного вибору напрямків діяльності,
режимів роботи. Головні завдання об’єднаних структур дрібних підприємців
полягають в тому, щоб досягнути узгодженості їх економічних і
політичних інтересів в прийнятті законодавчої бази на рівні держави;
опануванні ринків збуту; створенні спільних фінансових структур для
взаємодопомоги у вирішенні складних проблем. В соціально орієнтованих
державах з розвинутими ринковими інституціями значну підтримку
підприємці отримують не тільки від владних структур, а й суспільних
організацій, діяльність яких є незалежною від останніх. Чим складніший
вплив суспільних організацій на урядові владні структури, тим коректніша
їх поведінка стосовно суб’єктів економіки, тим більша міра
раціональності їх позицій, дій задоволення суспільних інтересів.

Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави,
розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення
централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки
для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім
економічними потребами підвалин суспільного відтворення.

Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення Державного бюджету
як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне
до соціально-орієнтованої економіки. Оскільки в перехідний період
функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика
життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення
фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки
ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет інтегрує
бюджети усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових
ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має
грунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів
централізації та децентралізації державного управління, на відповідному
розподілі повноважень і функцій органів державного управління і
місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати
основою для визначення видатків, а також доходів різних рівнів влади.
При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків
повинні бути закріплені законодавчо. Ефективному використанню фінансових
ресурсів на основі саморегулювання заважають монопольні, регіональні,
галузеві, групові інтереси підприємців в їх розподілі на свою користь.
Ринковий механізм не в змозі забезпечити в повній мірі перерозподіл
коштів на користь цілей і завдань держави, особливо в період кризи. В
таких умовах виникає об’єктивна необхідність підсилювати державні методи
фінансового регулювання, втручання держави в економіку і проводити
жорстку фінансову політику. Держава в особі законодавчих і виконавчих
органів встановлює загальні правила поведінки учасників ринку у вигляді
певних обмежень. [ 58 ,c.112].

Становлення бюджетної системи в Україні за умов реорганізації економіки
супроводжується активним пошуком моделей і концепцій, що грунтуються на
теоретичних і практичних висновках світового економічного досвіду. Проте
немає готових рецептів щодо проведення швидких кардинальних змін, які б
оптимально відповідали інтересам усіх верств населення зокрема і держави
в цілому.

Дослідження економічних криз світового господарства розкриває ще одну
особливість, яка полягає в тому, що криза є наслідком дії ринкових сил
і, як правило, всі країни виходили з кризового стану за допомогою
активної участі держави, в умовах жорсткого державного регулювання,
особливо у фінансовій сфері. Тому не варто сподіватися на пошук
безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і
динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного
періоду часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від
усіх негараздів у суспільстві, бо ринок – це механізм виявлення
суспільних потреб і пристосування до них суспільного виробництва, а не
мета суспільного розвитку.

Концепція ринкового господарства базується на реалістичності природи
людини. Вона виходить із того, що людина приймає рішення, корисні
передусім їй самій або її близьким чи певній соціальній групі. Людина
виконує тим більше, чим очевидніше результат її діяльності позитивно
впливає на власну долю. Ці тенденції зрушення свідомості людини
простежуються і в Україні, й для цього вже закладено необхідні основи на
найвищому законодавчому рівні, а саме задекларовано в новій Конституції
України статтею 1 про те, що “Україна є суверенна і незалежна,
демократична, соціальна, правова держава”.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях
між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою
державою плановою економікою, яка відповідає марксистським традиціям. Це
оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і
поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової
економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства,
та відживаючими твердженнями, що держава за все піклується.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою
соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту,
необхідно не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового
внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати
відродженню вітчизняного виробника.

Зменшення виробництва за всіма макроекономічними показниками та поява
попиту в 2000 році на окремі виробництва має не структурний характер, а
загальнодержавний. За сучасних умов стагнація економіки означає втрату
ринку як світового, так і внутрішнього. При цьому вільні економічні ніші
миттєво заповнюються товаровиробниками-конкурентами з інших країн.
Оскільки криза економіки бере початок у відтворенні виробничих процесів,
то і проблеми бюджетного характеру слід відшкодовувати у
розбалансованості економіки, диспропорцій в показниках накопичення та
споживання.

Детальний розгляд структури доходів та видатків державного бюджету
свідчить про відсутність достатньої наукової обгрунтованості системи
витрат, які повинні фінансуватися з бюджетів.

Державний бюджет – це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне
явище, що виступає головною ланкою фінансової системи держави. Вона
опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різноманітні
фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову
діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП.

Безперечно, у бюджетній системі України є певні здобутки, які дають
змогу її ланкам хоч не синхронно, але все таки, працювати в умовах
ринку. Проте, є незліченна кількість проблем, які слід розв’язувати і
тим, самим, реорганізовувати державний бюджет.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже
він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз
чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері
державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку
держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів
у державному бюджеті. Їхня децентралізація має відбуватися не
перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням
джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки докорінній
зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом
[ 76 ,c.52].

Сконцентровані в бюджеті кошти призначаються для здійснення державної
соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави.
За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку
і успішного функціонування галузей економіки з проведення конверсії
військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення
науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального
становища населення та окремих його груп, підтримки
соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція в бюджетній системі значних грошових фондів створює
можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури
на всій територій країни. Бюджет є могутнім інструментом державного
управління.

Значення державного бюджету обумовлено не тільки величиною коштів, які
концентруються у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під
його впливом функціонують всі інші ланки фінансової системи. Він є
провідником фінансової політики держави.

Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі
коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності
протягом певного проміжку часу.

Аналіз видаткової частини державного бюджету на 2003 рік свідчить, що
головною особливістю ресурсних спрямувань є їх соціальна спрямованість.
Соціальна політика України у 2004 році будуватиметься, виходячи з
необхідності забезпечення конституційних гарантій і норм соціального
захисту населення та реалізації основних напрямів соціальної політики на
період до 2005 року шляхом поліпшення демографічної ситуації; підвищення
рівня реальної заробітної плати, доходів населення та його соціального
захисту; розв’язання проблеми погашення заборгованості із заробітної
плати та соціальних виплат; подолання тенденцій подальшого розшарування
суспільства за рівнем доходів; удосконалення системи надання адресної
допомоги найнезахищенішим верствам населення; реформування системи
соціального страхування та пенсійного забезпечення; забезпечення
продуктивної зайнятості населення; реалізації заходів щодо підтримки
безробітних; підвищення рівня безпеки праці [68 ,c.12].

Ринковий механізм господарювання змінює акценти у витрачанні державних
коштів. Соціальна орієнтація ринкової економіки передбачає спрямування
більшої частки бюджетних коштів на задоволення потреб населення –
утримання об’єктів соціально-культурної сфери та соціальної
інфраструктури, надання допомоги незахищеним верствам населення.
Відповідно, спостерігається зменшення як абсолютних, так і відносних
розмірів коштів, що спрямовуються на розвиток господарського комплексу,
утримання підприємств державного сектора, надання дотацій збитковим
структурам.

Таким чином, пріоритетним напрямом фінансування з державного бюджету у
2004 році є соціальні видатки. Якщо видатки зведеного бюджету за
розрахунками збільшують проти запланованих на поточний рік на 25,2%, то
видатки соціального спрямування збільшуються на 52%. Питома вага цих
видатків зростає у наступному році до 44,2% при 40,9% у 2002 році.

У розрахунках до державного бюджету також враховано підвищення
заробітної плати працівникам освіти, охорони здоров’я, науки, культури
та інших галузей соціально-культурної сфери в середньому на 25%.

Крім того, у державному бюджеті знайшли відображення заходи щодо
вирішення ряду інших важливих соціальних питань. Зокрема, видатками на
освіту забезпечено часткове виконання положень ст. 57 Закону України
“Про освіту” щодо виплати педагогічним працівникам грошової винагороди.
Передбачено 5 млн. гривень на надання молодим громадянам пільгових
довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти у вищих навчальних
закладах, 70 млн. гривень на пільговий проїзд для студентів.

На придбання шкільних підручників передбачено 108 мли. гривень, що
більше планових призначень на цю мету в 2000 році на 6,5 мли. Гривень.
Додатково 8,5 млн. гривень передбачено на виготовлення
програмно-методичної літератури та підручників для вищої школи, на
комплексні заходи із всебічного розвитку української мови — 28 млн.
гривень, 20 млн. гривень передбачається спрямувати на реалізацію
Програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів,
комп’ютеризації сільських шкіл.

Найактуальнішою залишається проблема обсягів кредитування реального
сектору економіки, а також проблема величини процентних ставок.
40-45-відсоткові процентні ставки 2003 року – відволікають значні кошти
від соціальної сфери. Слід зауважити, що коли США виходили із кризи, то
процентні ставки були такі: 1934 рік – 0%, 1935-1940 роки –0,6%, 1941,
1942 роки – 0,8%, а дефіцит бюджету в 1943 році становив 35 відсотків
до ВВП.

Значні фінансові ресурси вкладатимуться в 2004 році у вугільну
промисловість і сільське господарство. По вугільній промисловості
передбачені видатки державного бюджету у сумі 1,9 млрд. гривень, що
визначено Програмою реформування та фінансового оздоровлення підприємств
вугільної промисловості України. На підтримку сільського господарства,
інших галузей агропромислового комплексу та лісового господарства
передбачається спрямувати з бюджету 1 млрд. 130 мли. гривень, або в 1,6
разу більше, ніж у минулому році.

З метою повноти і прозорості відображення у державному бюджеті стану}
державного боргу, починаючи з 2003 року всі операції, пов’язані зі
зміною державного боргу, відображаються у показниках державного бюджету
шляхом включення до бюджету показників за операціями щодо системних
позик, інституційних та інвестиційних проектів, операцій з виконання
гарантійних зобов’язань держави, які до набрання чинності державних
гарантій є умовними зобов’язаннями держави [68 ,c.17].

Загальні виплати за державним боргом, що мають бути здійснені у 2004
році за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, попередньо
оцінюються у 10,1 млрд. гривень, з яких 37% або 3,7 млрд. гривень, —
виплати за внутрішнім боргом і 63% або 6,4 млрд. гривень, — виплати за
зовнішнім боргом за розрахунковим курсом 6,3 гривень за 1 долар США.
Надходження фінансових ресурсів із внутрішніх джерел передбачаються за
такою структурою: надходження від випуску ОВДП — на суму 1,7 млрд.
гривень; надходження від випуску ощадної позики 2003 року — на суму 0,4
млрд. гривень. Зовнішнє запозичення на фінансування загального фонду
державного бюджету в 2004 році очікується виключно за рахунок
довгострокових пільгових позик.

У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме.
Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними
фондами є фінансовим підгрунтям для здійснення соціальних перетворень,
переходу на новий, вищий рівень соціального обслуговування населення.
Крім того, державний бюджет покликаний нівелювати соціальні наслідки
розташування громадян за їхніми матеріальними статками, що викликано
переходом до ринкових умов господарювання.

2. Фактори , що впливають на формування доходів державного бюджету.

Обсяг ресурсів, що концентрується в державному бюджеті – одна
із ключових проблем діяльності держави в умовах ринку. Об’єктивність
процесу концентрації частини валового внутрішнього продукту в
розпорядженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено
загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так:
зростання добробуту всіх і кожного громадянина зокрема.

У цьому зв’язку дуже важливо знайти найдосконаліші й економічно
виправдані форми і методи мобілізації коштів у розпорядження держави, а
для стійкості її фінансового становища правильно визначити фактори, що
впливають на процес мобілізації ресурсів.

На рівень доходів державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні
фактори (Рис.2.14.). вони можуть мати економічне, соціальне, політичне,
національне спрямування. Розглянемо лише економічний напрям як найбільш
вагомий.

Усі фактори, які впливають на виконання дохідної частини
бюджету, можна поділити на дві групи: економічні та організаційні. До
економічних слід віднести склад і структуру доходів, зміну об’єкта
оподаткування і зміну ставок податку. До організаційних факторів
відносяться стабільність податкової системи, платіжна дисципліна,
організація взаєморозрахунків в економіці, податкова культура, наявність
санкцій, у тому числі кримінальне відповідальності за несвоєчасну сплату
податків та інших платежів, оптимізація податкового процесу.

Розмір майбутнього доходу може також здійснюватися виходячи з
таких змін чинників, що безпосередньо визначають обсяг доходу, як зміни
дохідної бази й розміру ставки податку або тарифу. Проблемою тут може
стати визначення справжнього розміру майбутньої дохідної бази, навіть
якщо передбачена зміна стосується тільки ставки (тарифу). Останнє
пов’язане з можливістю впливу ставок (тарифів) на розмір дохідної бази
при відсутності кількісної оцінки такого впливу. Скажімо, зменшується
ставка податку на прибуток підприємств. Зменшення ставки сприяє
збільшенню об’єктів оподаткування за рахунок реалізації проектів, які
були нерентабельними за попереднього розміру ставки, а також стимулює
збільшення обсягів виробництва наявних підприємств. Відтак загальний
обсяг прибутку, до якого може бути застосована зменшена ставка податку,
тобто дохідна база, збільшується. Але заздалегідь сказати, яким буде це
збільшення, практично неможливо. У цих випадках доводиться вдаватися до
експертної оцінки майбутнього обсягу прибутку підприємств, унаслідок
чого прогноз доходу від податку на прибуток підприємств стає
опосередкованою експертною оцінкою.

Щодо бюджетних надходжень, то важко назвати чинник, який не впливав би
на них. При оцінці впливу різних чинників важливу роль відіграють
коефіцієнти регресії: в разі неточного їх визначення встановлення
справжнього впливу стає неможливим. Для одержання репрезентативних
оцінок коефіцієнтів необхідно, аби чинники впливу були незалежними один
від одного (ситуація неколінеарності). При порушенні цієї умови, коли
змінні, якими подані фактори впливу, корелюють між собою (ситуація
мультиколінеарності), точність і надійність оцінки коефіцієнтів регресії
зменшується — тим сильніше, чим більша ця корельованість. У разі повної
кореляції середньоквадратичні помилки прямують до нескінченності, і
коефіцієнти регресії взагалі не можуть бути вирахувані. Як наслідок,
ускладнюється (або навіть унеможливлюється) оцінка сили індивідуального
впливу факторів, а відтак стає проблематичним визначення необхідності
внесення (або невнесення) їх за цією ознакою до рівняння регресії.

У результаті виникає проблема помилок специфікації, пов’язана із
внесенням до рівняння регресії зайвих, несуттєвих факторів і (або)
невнесенням необхідних. Суть проблеми в тому, що при наявності зайвих
факторів стандартні помилки оцінок коефіцієнтів регресії будуть надто
великими, а оцінки коефіцієнтів — неефективними; за відсутності
необхідних факторів оцінки коефіцієнтів регресії будуть зміщеними, а
стандартні помилки і відповідні тести – некоректними [44,с.85].

В умовах, коли прогнозні макропоказники нереальні, при цьому ще й
нестабільні, змінюються по декілька разів впродовж формування та
затвердження бюджету, визначити реальні показники доходів стає
проблематичним, а тим більше забезпечити їх виконання.

Підсумки виконання планових показників доходів бюджету та рівень
легалізації “тіньових” потоків фінансових ресурсів свідчать про
ефективність, прогресивність фінансової політики та податкової системи,
дієвість і активність існуючої системи оподаткування, ступінь
урегульованості економічних інтересів і рівень податкового навантаження.

Складові елементи податкової системи в сучасних умовах спрямовані,
зазвичай, на адміністративно-наглядове стягнення платежів. Це важлива й
безпосередня функція органів податкової служби, але не головна. В умовах
економічної стабілізації та формування ринкового середовища податкова
система має стимулювати реалізацію політики державних доходів, їх
мобілізацію стабільність і поступальне зростання.

Зовнішні ні

Внутрішні

Фактори

фактори

Рис.1. Вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на доходи державного
бюджету [57,с. 357].

Стабільність, ефективність і дієвість податкової системи та відповідного
законодавства можна проаналізувати на прикладі двох стрижневих законів
щодо справляння таких важливих платежів, як податок на додану вартість
(ПДВ) та податок на прибуток. До Закону України “Про податок на додану
вартість”, який упроваджено з 1 жовтня 1997 р., щорічно вносяться
суттєві кількісні та якісні зміни й доповнення в процесі формування та
виконання бюджету. Більшість доповнень вноситься в III та IV кварталах,
що пов’язано з продовженням дії існуючих пільг і розширенням їх
переліку, тобто в період, коли відбувається процес формування бюджету як
балансу доходів і видатків, а це ускладнює стан їх врахування на стадії
планування.

Якщо в 1997 р. було прийнято десять законів щодо внесення змін і
доповнень до Закону України “Про податок на додану вартість”, а в 1998
р. – дев’ять, 1999 р. – двадцять три, то в 2000 – 2001 рр. – понад
п’ятдесят. Зміни до цього Закону в частині продовження та розширення
пільг відбуваються й досі. Загалом відбулося понад ста змін до чинного
Закону.

В умовах реформування податкового законодавства в 1999-2003 рр.
неодноразово приймалися рішення щодо змін у системі справляння акцизного
збору, особливо в частині продовження та ведення нових пільг, зміни
об’єкта й суб’єктів оподаткування тощо. Прийняття таких змін
відбувається під час планування та виконання бюджету, без внесення
необхідних змін до чинного Закону про Державний бюджет України.

Прийняття зазначених та інших законодавчих актів з питань оподаткування
та набуття ними чинності посприяло зменшенню надходжень до бюджетів усіх
рівнів у 1999 р. на суму 2.3 млрд. грн.., у 2000 р. – на 1.3 млрд. грн.
відбулися суттєві втрати доходів і в 2001 р.

Практика такого роду реформування податкового законодавства не сприяє
зміцненню довіри й поваги до Закону. Більше того, призводить до
сумнівних планових показників доходів місцевих бюджетів, які були
покладені в основу формування та визначення міжбюджетних трансфертів. За
таких обставин створюються дискримінаційні умови для окремих територій,
не стимулюється їх мотивація до нарощування обсягів виробництва й
розширення податкової бази.

Ще одна проблема – це вдосконалення законів, особливо з питань
оподаткування та справляння тих платежів, які складають основу доходної
частини бюджету. Це вимагає детальних, глибоких розрахунків щодо оцінки
впливу їх на розвиток і тенденції суспільного відтворення, формування,
розподіл і споживання ВВП; мобілізацію та стабільність державних
доходів. Закони, що були прийняті в 1997 р. щодо справляння податку на
додану вартість і податку на прибуток, за своїм змістом є нові, досить
складні, неоднозначні та суперечливі в реалізації, а їх впровадження
вимагає суттєвих затрат і призводить до зменшення надходжень до бюджетів
усіх рівнів.

Ідея щодо необхідності їх упровадження в умовах економічної кризи та
фінансової нестабільності на сьогодні запишається дискусійною. Проте
слід відмітити, що на той час ані суспільство, ані держава, ані
підприємства-платники податків і основний апарат працівників з їх
реалізації та забезпечення виконання були просто не готові, як не готові
й нині.

Запровадження податку на додану вартість, а також зобов’язань держави з
відшкодування раніше сплачених його сум до бюджету (вхідного ПДВ),
спричинило формування посередницьких структур щодо здійснення експортних
і прирівняних до них операцій з метою одержання, крім виручки від
реалізації, права на відшкодування частини попередніх витрат у формі сум
вхідного податку на додану вартість.

Виникнення та реалізація права на відшкодування платникам податку на
додану вартість не зобов’язує їх здійснювати розрахунки з
постачальниками за одержані продукцію, товарно-матеріальні цінності,
виконані роботи, надані послуги, а також сплачувати належні платежі до
бюджету та загальнодержавних цільових фондів.

За таких умов бюджет став джерелом фінансування (відшкодування) частини
витрат підприємницьких структур, а доходи його не стали стабільними.

Цей Закон передбачає стимулювання інвестиційної діяльності підприємств і
такі заходи необхідно підтримувати. Однак ці інвестиції відбуваються за
рахунок непрямого бюджетного фінансування, зменшення надходжень до
бюджету без належного обліку державного відстежування та контролю за
використанням таких коштів. Введення цих двох законів спричинило
зупинення номінального їх зростання та доходів бюджету в цілому в 1997
р. та наступні роки. Доходи бюджету України становили: в 1997 р. – 28.1,
у 1998 р. – 28.9 і в 1999 р. -32.9 млрд. грн., тобто номінальне
залишалися майже на одному рівні, а реальна їх величина постійно падає.
Однак навряд чи можна не погодитися, що саме в середині 90-х років
минулого століття відбулося призупинення зростання доходів бюджету,
почався відтік капіталу в “тіньовий” сектор. Прийняття цих двох законів
ускладнило фінансову ситуацію і стало однією із причин зменшення
надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Доходи бюджету досі не можуть стати стабільними через закладену
ідеологію відшкодування вхідного податку на додану вартість, формування
валових витрат і нарахування амортизаційних відрахувань для
підприємств-платників податку на прибуток.

Прийняттю зазначених законів мала передувати клопітка робота з вивчення
досвіду справляння відповідних податків у країнах Світового
співтовариства, що дало б можливість адаптувати національне
законодавство й упередити виникнення проблеми відшкодування вхідного
ПДВ.

Такі закони вимагають окремої програми щодо їх впровадження. експертної
оцінки щодо наслідків реалізації, великої ідеологічно-роз’яснювальної
роботи, узгодження потреби у фінансуванні державних видатків з планом
мобілізації надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Третя проблема – мобілізація та збільшення доходів бюджету. Її пов’язано
з проведенням державної політики регулювання податкового навантаження,
визначення оптимального рівня розподілу, перерозподілу та споживання
новоствореної вартості між суб’єктами суспільно-економічних відносин.
Державна політика поміркованості, прагматизму та гнучкості в регулюванні
оптимальності податкового навантаження особливо актуальна в період
формування правових засад і економічних відносин ринкового середовища,
що забезпечить стабільність і поступове зростання державних доходів
шляхом упередження розширення “тіньового” сектору економіки.

У період, коли економіка України знаходилася в глибокій, затяжній кризі,
виробничі потужності підприємств простоювали, зростало безробіття,
вводилися важелі фіскального напряму та адміністративно-фіскальні методи
державного регулювання. З метою забезпечення фінансування зростаючої
потреби у видатках було обрано шлях пошуку збільшення надходжень до
бюджету методом розширення переліку податків, зборів і обов’язкових
платежів із застосуванням досить високих податкових ставок за
відсутності єдиного підходу в їх справлянні та веденні пільгового режиму
оподаткування для окремих галузей, територій та платників податків.

Фактором, що суттєво позначається на доходах бюджету, є надання
податкових пільг. Зниження податкового навантаження за рахунок надання
пільг призводить до порушення принципу нейтральності оподаткування і
засвідчує активний вплив держави на економічні рішення суб’єктів
господарської діяльності.

Кабінет Міністрів України постановою “Про підсумки виконання Державного
бюджету України за 1998 рік та заходи щодо забезпечення своєчасного
формування показників зведеного та Державного бюджетів України на 2000
рік” (від 19-04.99 № 620) доручив Міністерству фінансів та Державній
податковій адміністрації до прийняття Податкового кодексу України не
розглядати пропозиції міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрації щодо надання пільг з
оподаткування. Незважаючи на це, після виходу зазначеної постанови
Урядом прийнято понад 100 рішень із надання податкових пільг.

У цілому сума пільг, наданих платникам у 1999 р., становила майже 18
млрд. грн., збільшившись порівняно з попереднім роком на третину. Значні
суми пільг отримали платники податків міста Києва та Дніпропетровської
області, відповідно 35 та 16 % загальної суми наданих пільг по Україні.

У загальній сумі наданих пільг найбільшу питому вагу посідають пільги з
податку на додану вартість – понад 80 %, з податку на прибуток – майже
10 %, з акцизного збору – більше 4 %.

Існуюча система податкових пільг вимагає серйозного, глибокого аналізу з
подальшим її переглядом і суттєвим скороченням. Недосконалість системи
пільг значно звужує можливості наповнення бюджету, підриває фінансову
дисципліну, а також впливає на перерозподіл ресурсів в економіці на
користь неефективних і неконкурентоспроможних підприємств.

Значний вплив на обсяг надходжень до бюджету має зміна об’єкта
оподаткування. Аналіз даних за 1999 р. свідчать, що внаслідок зміни
об’єкта оподаткування бюджетом недоодержано 1150 млн. грн.

Порушенням податкового процесу є прийняття законодавчих актів щодо
реструктуризації податкової заборгованості. Реструктуризація
заборгованості, тобто відстрочка і розстрочка платежів, як правило,
збільшує недоїмку до бюджету, відстрочені й розстрочені платежі
своєчасно не вносяться до бюджету. Станом на 1 січня 2000 р. була
несплачена реструктуризована податкова заборгованість становить 231,9
млн. грн. Слід підкреслити, що Законом України “Про списання та
реструктуризацію податкової заборгованості” (від 05.06.97 № 314-97)
передбачалося, що списання та реструктуризація податкової заборгованості
буде одноразовим заходом, але на противагу цьому рішенню протягом
1998-1999 рр. було прийнято цілий ряд законодавчих актів, які
передбачали проведення списання та реструктуризацію податкової
заборгованості окремим платникам і цілим галузям.

Усього (станом на 01.01.2000) платникам податків надано відстрочку на
3,6 млрд. грн. Таким чином, втрати надходжень до державного бюджету в
1999 р. можна оцінити в сумі 43,4 млрд. грн., що більше ніж у два рази
перевищує його фактичний обсяг.

Розмір валового внутрішнього продукту безпосередньо впливає на обсяг
надходжень до бюджету.

Рисунок 2. Динаміка ВВП у 1997-2003 рр.[21,с.7]

Щорічні темпи спаду ВВП (найвищі — 23% у 1994 році) разом із небувалою
гіперінфляцією (максимальна середньорічна — 4834,9% у 1993 році) і
високим рівнем безробіття свідчать, що економіка була в стані
стагфляції. У наступні роки криза тривала, але темпи спаду ВВП значно
уповільнилися (до 10% у 1996 році, 2% у 1998 році й до 0,2% у 1999
році). І тільки у 2000 році спад припинився і було досягнуто приросту
ВВП до попереднього року на 5,8% при інфляції 25,8%, а в 2001 році — на
9,1% при інфляції 6,1%. Проте реальний стан вітчизняної економіки
відображають темпи спаду ВВП відносно 1990 року, які в 1999 році досягли
59,2% і в 2001 році — 52,9%.

Важливим фактором впливу на наповненість дохідної частини
державного бюджету є як внутрішній так і зовнішній державний борг.

Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також
відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють
необхідність розв’язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку
шляхів удосконалення механізму його управління. Як переконує досвід
багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений
зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його обслуговування у
взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.
Розв’язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових
факторів економічної стабільності в країні.

Станом на 1 січня 2002 року державний борг України становив 14,085 млрд.
дол. США, з них зовнішній борг — 10,117 млрд. дол. (71,8%), внутрішній
-3,968 млрд. дол. (28,2%).

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу,
зазначимо, що бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в
економічному та політичному житті держави і призводить до утворення й
зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а
зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на
його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Дефіцит може
бути пов’язаний із необхідністю здійснення значних державних вкладень у
розвиток економіки. В цьому разі він відображає не кризовий стан
суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури,
прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного
виробництва. Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її
розвал, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду
тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку
бюджетний дефіцит — явище надзвичайно загрозливе, яке потребує вжиття не
лише термінових економічних заходів для стабілізації економіки,
фінансового оздоровлення господарства, а й відповідних політичних
рішень. Проте в умовах функціонування економіки, що інтегрована в
світогосподарські зв’язки, бюджетний дефіцит у допустимих межах може
використовуватися.

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики
здешевлення кредитних ресурсів, яка проводилася в Україні упродовж 2000
року, було зниження вартості залучення позикових коштів на внутрішньому
ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики.

Державний борг України швидко зростає, тому його обслуговування стає
окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом “Про Державний бюджет
України на 2002 рік” встановлено граничний розмір державного
внутрішнього боргу України в сумі 12,790 млрд. грн., граничний розмір
державного зовнішнього боргу — в сумі, еквівалентній 7,933 млрд. дол.
США. Обслуговування цього боргу й управління ним найближчими роками буде
найважливішою статтею витрат державного бюджету.

З різних причин в Україні на початку перехідного періоду формування
ринкового середовища податкова політика, її принципи, засади та підходи
в мобілізації державних доходів не сприяли визначенню реального
податкового навантаження і не стимулювали легальне виробництво, його
розвиток та зростання; не було закладено правової основи та засад
формування підприємця нового типу, належного рівня його
фінансово-податкової культури.

Аналіз надходження свідчить, що у 1993 – 1997 рр., тобто до початку
введення чинних сьогодні законів, питома вага податку на прибуток у
структурі ВВП знизилася в 1.6 рази (з 9.8 відсотка у 1993 р. і до 6.2
відсотка у 1999 р.), а по податку на додану вартість відповідно з 11.6
до 8.8 відсотка, або в 1.3 рази. Тим самим можна відмітити різке
зменшення сум мобілізованих доходів на кінець 1997 р., головним чином,
через збільшення обсягів “тіньової” економіки, недосконалість
податкового законодавства та відсутність дієвого державного регулювання
підприємницької діяльності. Абстрагуючись від інших факторів впливу, з
цієї причини в 2000 – 2001 рр. до бюджету не надійшло тільки по ПДВ та
податку на прибуток понад 7.0 млрд. грн. щорічно. Таким чином, унаслідок
створення правових засад щодо легалізації “тіньового” сектору в бюджет і
загальнодержавні цільові фонди можна додатково одержати щорічно не менше
10-15 відсотків доходів зведеного бюджету України.

Наявність проблеми легалізації “тіньового” сектору економіки, ліквідації
податкової заборгованості та сприяння відновленню легальної діяльності
підприємницьких структур стало поштовхом до зниження податкового
навантаження.

Негативно впливає на сталість і приріст доходів бюджету відсутність
однакових підходів і наявність неефективних пільгових режимів у системі
оподаткування. Діюча практика надання та функціонування пільг є
застарілою, непрогресивною й малоефективною. Для бюджету це є негативним
фактором у процесі формування мобілізації доходів, оскільки їхня
вартісна величина на стадії планування оцінюється в розмірі 12-15 млрд.
грн., а за підсумками його виконання – у два рази більше. Обсяг наданих
пільг продовжує зростати, що потребує запровадження дієвого державного
контролю за їх обліком та використанням цих коштів. При цьому необхідно
здійснити їх інвентаризацію щодо ефективності та дієвості.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
відбулося чергове списання та реструктуризація податкової
заборгованості. Це негативно вплинуло на виконання доходів бюджету в
2001 р. Відбулося посилення дискримінаційних умов і засад податкової
політики та закріплення сталості тенденції щодо нарощування податкової
заборгованості, що не сприяє формуванню належного рівня фінансової
культури, етики бізнесу, мобілізації та приросту державних доходів.

Одним із головних напрямів пошуку резервів забезпечення стабільного
надходження платежів і приросту доходів бюджету залишається реалізація
важливого принципу побудови бюджетних відносин розмежування та
закріплення податків, зборів і обов’язкових платежів за окремими ланками
(рівнями) бюджетної системи.

Важливим етапом реформування міжбюджетних відносин має стати
розмежування видатків на виконання делегованих і власних повноважень і
закріплення під відповідні повноваження джерел доходів, у тому числі
дотацій та субвенцій. Стабільність джерел мобілізації надходжень до
місцевих бюджетів і визначення сум дотацій на основі єдиного
(формульного) підходу стимулюватиме зростання та приріст доходів
бюджетів за рахунок нарощування й розширення податкової бази. ліквідації
та недопущення виникнення податкової заборгованості, а також єдиної
практики бюджетного планування та визначення міжбюджетних трансфертів
для бюджетів усіх рівнів.

3. Вдосконалення бюджетного механізму в Україні.

Досягнення позитивних результатів у реальному секторі економіки можливе
при вирішенні проблем, пов’язаних з формуванням бюджетних коштів.
Нормальний відтворювальний процес може існувати лише за умов наявності
відповідних фондів нагромаджень та споживань. Ці доходи безпосередньо
пов’язані з процесом формування бюджету.

Бюджет, як зазначалось, має безпосередній тісний взаємозв’язок з
економікою. Розподіляючи та перерозподіляючи створений у суспільстві ВВП
бюджет формує одночасно певну систему економічних інтересів, які
діалектично впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримують
зростання ВВП. При цьому не механічно сам по собі впливає на
соціально-економічний розвиток держави, а через відповідний механізм,
який відображає напрями, характер і сутність функціонування державного
бюджету в суспільстві. Саме через дію такого механізму повинні
визначатися аспекти створення конкурентного середовища в економічному
просторі України, суспільних умов для найбільш повного забезпечення
економічних прав і свобод людини.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи законодавчої
влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який
забезпечив втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української
держави реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до
розробки бюджетного механізму.

Ефективне функціонування бюджетного механізму можливе при умові
створення належної законодавчої та нормативної бази. Від того,
наскільки ця база буде враховувати об’єктивні економічні закони та
закономірності розвитку суспільства, особливості відповідного етапу
розвитку держави, інші внутрішні та зовнішні фактори, залежатиме рівень
соціально-економічного розвитку держави, її фінансовий стан, фінансові
можливості та перспективи. Тому для досягнення поставлених стратегічних
завдань, розробці законодавчого та нормативного забезпечення,
функціонування і розвитку бюджетного механізму з боку суспільства
повинна звертатися особлива увага.

Розглядаючи бюджетний механізм в цілому, а також особливості його
підсистем, питання наявності якісної законодавчої та нормативної бази,
особливих підходів до її формування та удосконалення займають центральне
місце. Так, з одного боку, без розробки відповідного законодавчого та
нормативного забезпечення неможлива цивілізована організація бюджетного
процесу в державі та механізму його здійснення. Тому створення такого
забезпечення відноситься до вхідних підсистем бюджетного механізму. З
другого боку, функціонування бюджетного механізму на кожному етапі
бюджетного процесу, чіткий взаємозв’язок між підсистемами, важелями,
елементами забезпечується виключно наявними законами, іншими
нормативними актами, які регулюють бюджетні відносини у країні. Тому
наявність якісних законодавчих та інших нормативних документів створюють
умови ефективного функціонування обслуговуючих та заключних підсистем
бюджетного механізму, а також досягнення високих кінцевих результатів
впливу його на рівень соціально-економічного розвитку суспільства.

Структура бюджетного механізму відображає такі основні групи бюджетних
відносин, як бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули, бюджетні
резерви, відповідно до них існують різні форми методи перерозподілу
грошових коштів між сферами їх використання. Тому в бюджетному
механізмі, в залежності від форм прояву бюджетних відносин слід виділити
такі структурні ланки: методи мобілізації грошових коштів до державного
бюджету; форми та порядок надання бюджетних коштів суб’єктам
господарювання; способи міжбюджетного розподілу та перерозподілу
фінансових ресурсів і маневрування ними[12,c.116].
.

Перераховані ланки бюджетного механізму в свою чергу містять відповідні
елементи. Так, бюджетний механізм мобілізації грошових коштів,
характеризується податковими і неподатковими методами поступлення
фінансових ресурсів, отримує своє вираження в конкретних видах податків
– податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток і
інших. Механізм надання бюджетних коштів підприємствам, організація і
закладам реалізується при допомозі відповідного фінансування, та
кошторисного забезпечення грошовими коштами. Механізм міжбюджетного
розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів характеризується
закріпленням доходів за відповідними ланками бюджетної системи та
різними методами бюджетного регулювання – дотацій, субсидій, субвенцій.

Практика бюджетного регулювання та тенденції, які мають місце у
механізмі її реалізації, свідчать про невідповідність бюджетного
регулювання, тим завданням, які воно повинно вирішувати в якості
ефективної підсистеми бюджетного механізму. Так, з року в рік
скорочується використання такої форми регулювання як процентні
відрахування від регулюючих доходів при постійному розширенні бюджетного
дотування, що знижує зацікавленість органів місцевого самоврядування у
пошуку резервів зміцнення доходної бази місцевих бюджетів і розвиває
споживацькі тенденції.

Протидією цьому є реформування бюджетного регулювання, а саме: є
зведення до мінімуму різного виду дотацій та субвенцій, розширення
власної доходної бази та удосконалення механізму процентних відрахувань.
Саме у процесі виконання планів по регулюючих доходах органи місцевого
самоврядування однаково зацікавлені у виконанні державного бюджету і
своїх бюджетів.

Таким чином податкові відносини для бюджетного механізму завершуються
формуванням доходів бюджету, хоч на цьому перерозподільчі процеси не
завершуються, а знаходять своє продовження. Тому механізм оподаткування
є лише важливою складовою часткою бюджетного механізму в цілому, так як
від величини мобілізованих коштів у централізований фонд залежать
фінансові можливості держави.

Кожній структурній ланці і елементу бюджетного механізму відповідають
свої функціональні особливості, вони обумовлені тими завданнями та
цілями, для вирішення яких призначені. Не дивлячись на відносну
самостійність, елементи і ланки бюджетного механізму функціонують як
єдине ціле. Саме взаємозв’язок дії всіх структурних ланок і елементів
забезпечує синхронність функціонування бюджетного механізму в цілому.

Окремі ланки бюджетного механізму можуть взаємозамінятись, тому на
практиці вони використовуються як рівнозначні чинники, взаємнопов’язуючи
одне одного для вирахування суми доходів чи видатків бюджету
використовуються різні методи: нормативний, лімітний, сальдовий та інші.
Кожен із методів базується на використанні окремих структурних
елементів. Наприклад, нормативний метод базується на встановленні норм
до відповідних базових показників: норми витрат на харчування в
дошкільних закладах, установах охорони здоров’я, освіти; тарифи за 1
метр кубічний води, що забираються суб’єктами господарювання, норми
витрат на утримання окремих бюджетних установ [12,c.106].

Значення норм видатків і нормативів у функціонуванні бюджетного
механізму дуже велике, тому недооцінювати його аж ніяк не можна,
особливо в умовах обмеження бюджетних ресурсів. По-перше, без норм і
нормативів неможливо оптимально розподілити видатки бюджетів, правильно
розрахувати видатки по фінансових планах суб’єктів господарювання і
бюджетів усіх рівнів. По-друге, норми і нормативи використовуються у
процесі бюджетного фінансування, використання бюджетних призначень за
цільовою ознакою. По-третє, норми і нормативи використовуються при
складанні звітності розпорядників бюджетних коштів та звітів про
виконання бюджетів. По-четверте, норми і нормативи застосовуються у
процесі фінансового аналізу, так як без них неможливо проаналізувати
якість виконання бюджетів та фінансових планів розпорядників коштів,
встановити вплив факторів на рівень використання бюджетних асигнувань
та визначити шляхи підвищення ефективності використання бюджетних
коштів. По-п’яте, норми і нормативи застосовуються при бюджетному
контролі, поскільки без них неможливо перевірити і оцінити рівень
ефективного, раціонального, економного та цільового використання коштів
бюджетів.

Норми видатків та нормативи доцільно встановлювати стабільними на
тривалий час (3-5 років). Це дасть можливість розпорядникам бюджетних
коштів прогнозувати свою діяльність на перспективу, будучи впевненими у
стабільності фінансування.

Важливою складовою частиною бюджетного механізму виступають бюджетні
стимули, направлені на своєчасне і повне поступлення коштів у
централізований фонд держави, найбільш економне та ефективне
використання бюджетних асигнувань. Відомо, що люба система стимулювання
передбачає також ще й санкції. В основному санкції приміняються за
порушення бюджетного законодавства. Відокремлення понять стимулів і
санкцій має на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули
матеріалізують фінансове заохочення, а санкції – покарання. На практиці
в ролі стимулів виступають пізні пільги, а санкції – це штрафи, пені.
Крім того, важелі керування бюджетним механізмом підрозділяються на
окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів,
нагромаджень і фондів, умови і принципи асигнувань коштів з бюджету.

Принципи являють собою основоположні елементи системи управління. За їх
допомогою відбувається налагодження бюджетного механізму, його
орієнтування та розв’язання певних завдань. Принципи встановлюють
характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в
цілому. Зміна принципів може докорінно змінювати дію бюджетного
механізму, що наглядно видно при переході до ринкових відносин в
організації бюджетних ресурсів від юридичних та фізичних осіб. Дуже
важливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й неодмінно
були життєздатними і щоб їх обов’язково дотримувались на практиці.

Економічні умови, в яких функціонує державний бюджет на різних етапах
суспільного розвитку, впливають на форми організації бюджетних відносин,
масштаб і долю перерозподіляємих через бюджет фінансових ресурсів і як
результат приводить до іншого якісного і кількісного спектру дії
розширеного відтворення.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, фінансування видатків
визначаються відповідними законодавчими і інструктивними документами. Це
порядок формування доходів, віднесення витрат, визначення ставок
податків, норми, нормативи та інші. Умови бюджетних відносин мають бути
узгоджені з їх принципами, не вступати в протиріччя з ними. Це по суті
техніка бюджетних розрахунків. Однак непотрібно ні применшувати і
перевищувати її значення. Без досконалої техніки не може нормально
функціонувати механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо
механізм складено з зіпсованих, або зношених інструментів.

Надзвичайно важливе місце в системі управління бюджетним механізмом
займають норми витрат на утримання бюджетних установ та ставки зарплати,
пенсій, стипендій. Необгрунтовані або не взаємозв’язані норми і
нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна
вимога до них полягає в тому, щоб їх встановлення та зміна базувались
на соціальній спрямованості та на науково обгрунтованій методиці.

Функціонування бюджетного механізму забезпечується через організаційні
структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове
регламентування, планування та організація. Правове регламетування
полягає в розробці й прийнятті законодавчих актів з фінансів, бюджету,
грошового обігу, кредиту, валютних стосунків. Ця функція покладається на
органи державної влади. Фінансове планування полягає, в першу чергу, в
розробці основного фінансового плану держави, яким є бюджет
затверджений законом. Функції організації бюджетної діяльності покладено
на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство
фінансів, податкові служби, Національного банку. Ефективність управління
бюджетним механізмом залежить насамперед від чітких і злагоджених дій
цих органів.

Становлення самостійності Української держави, перехід економіки із
планових засад господарювання на ринкові вимагають нових підходів до
формування її соціально-економічної стратегії та розробки законодавчої
бази, спрямованої на досягнення стратегічних завдань.

Результати функціонування економіки України та її бюджетної системи за
останні роки дають підстави стверджувати, що економічна політика в
цілому, та бюджетна, зокрема, не були спрямовані в належне русло і у
достатній мірі не сприяли розвитку економічної системи у ринкових
умовах, внаслідок чого поглибилася економічна криза, скоротилися обсяги
валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного і
місцевих бюджетів тощо. Прийняті законодавчі акти та заходи
організаційного характеру дещо сповільнили кризові явища, але до
радикальних змін не призвели. Одними із причин такого становища
вважаємо, що, з одного боку, перехід економіки від планових принципів
функціонування до ринкових мав базуватися на новій соціально-економічній
доктрині, яка мала б бути покладена в основу всієї економічної політики
держави. Зрозуміло, що формування економічної системи ринкового типу
виключно на базі планової економіки є неефективним, оскільки
функціонування економічного механізму у цих системах суттєво
відрізняється. Законодавча база була розроблена з урахуванням вимог
ринку без зміни змісту економічних відносин. Накладання двох несумісних
елементів таким чином, звичайно, призвело до негативних наслідків, чого
і слід було чекати.

Вивчення досвіду законотворення у розвинутих країнах Заходу і
перенесення цієї практики в Україну. Ми вважаємо недоцільним, а в деяких
випадках, шкідливим копіювання законодавства інших розвинутих країн та
їх автоматичне перенесення в Україну, так як наша держава знаходиться в
інших умовах, що вимагає розробки власної економічної системи ринкового
типу, власної законодавчої бази, специфічних для України, які б
базувалися на власній основі [12,c. 36].

Вітчизняне законодавство в галузі економіки, включаючи бюджетне,
доцільно формувати з врахуванням таких умов:

наукове обгрунтування, що базується на всебічному врахуванні об’єктивних
економічних законів та закономірностей розвитку суспільства;

врахування особливостей сучасного стану соціально-економічного розвитку
країни, історичного досвіду, природно-кліматичних, географічних,
екологічних, демографічних умов, національних традицій, менталітету
народу, умов внутрішньої та міжнародної обстановки тощо;

вивчення і використання попереднього досвіду господарського і
фінансового будівництва національної економіки;

врахування власних помилок і помилок інших держав при формуванні окремих
напрямів економічної політики;

використання системного комплексного підходів при формуванні всіх
напрямів реалізації засад економічної політики та розробці законодавства
тощо.

Висновки

Економічне оновлення України об’єктивно потребує
зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку
господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки.

Обсяг ресурсів, що концентрується в державному бюджеті – одна із
ключових проблем діяльності держави в умовах ринку. Доходи державного
бюджету — це фінансові ресурси держави, щ о використовуються для
виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного
бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі,
справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету
відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості
зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та
соціального розвитку.

Об’єктивність процесу концентрації частини валового
внутрішнього продукту в розпорядженні держави є сьогодні
загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва,
яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного
громадянина зокрема.

Фінансово-податкові реформи та напрями формування економічних
відносин мають бути направлені на забезпечення стабільності та сталої
тенденції зростання доходів бюджету шляхом:

прийняття ефективного й забезпечення стабільності чинного законодавства,
його простоти й однозначності в трактуванні, а також розробки
відповідного дієвого механізму планування та регулювання податкового
навантаження;

проведення інвентаризації діючих пільг, пільгових режимів на предмет
відповідності їх вимогам часу та ефективності;

прийняття спеціального закону про пільги, визначення змісту, статусу,
об’єкта й суб’єктів, необхідності їх і напрямів фінансування;

запровадження державного обліку та контролю за використанням коштів
непрямого бюджетного фінансування;

пошуку резервів мобілізації доходів бюджету за рахунок впровадження
оподаткування нерухомості;

розширення податкової бази за рахунок легалізації та регулювання доходів
юридичних і фізичних осіб;

уніфікації акцизного збору, платежів за спеціальне використання
природних ресурсів як податку та зменшення рівня непрямого оподаткування
в частині справляння ПДВ.

Список використаної літератури:

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року – Українсько-правнича фундація – К., 1996.

Бюджетний Кодекс України. Затверджений Верховною Радою України 21 червня
2001 року №2542-III // Офіційний вісник України – К., 2001, – №29.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” №2120-III від
7.12.2000 р. // Офіційний вісник України. – К., 2000, – №52.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” // Офіційний
вісник України. – К., 2002, – №2, с.50.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” // Урядовий
кур’єр. – 10 січня 2003 року, №4.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2004рік” // Урядовий
кур’єр.

Закон України “Про систему оподаткування” Із змінами за1999 рік.. –
Діло. – 1998.

Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики
на 2001 рік (Бюджетна резолюція) // Праця і зарплата. – 2000. – №26.

Про структуру бюджетної класифікації України (Постанова Верховної Ради
України №327 / 96 – ВР від 12.07. 1996) // Відомості Верховної Ради
України. – 1996. – №42.

“Про затвердження порядку застосування непрямих методів визначення
обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість” (Постанова
Верховної Ради України від 18 грудня 1998 р. № 1997). // Відомості
Верховної Ради України. – 1998. – №42.

Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік // Фінанси України. –
2001. – №8.

Антологія бюджетного механізму / Під редакцією доктора економічних наук,
професора С.І. Юрія. – Тернопіль, “Економічна думка”, – 2001.

Андрущенко В., Федосов В. Фінансово-скарбові інститути ко-
зацької України // Київ. – 1993. – № 7. – С. 129-136.

Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як україн

ський феномен. — К.: Заповіт, 1995. — 173 с.

Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (теоретична
концептуалізація і наукова проблемптика державних фінансів). – Львів:
Каменяр. – 2000. – с. 86.

Бескид Й.М. Роль державного бюджету в соціально-економічному
розвитку української держави // Наукові
записки. Серія: економіка, – 2001. – №7. – с. 81.

Бондарчук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу//
Фінанси України. – 2003. – №4. – с.15.

Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в
Україні // Фінанси України. – 2001. – №5. – с.25.

Буряченко А.Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України //
Фінанси України, – 2002, – №6, – с. 139.

Бюджет – 2002 // Економіст. – 2003. – №1. – с. 25.

Бюджетний і Податковий Огляд. Четвертий квартал 1998 р.

Річний звіт 1998 р.: Аналітичні статті, коментарі, таблиці / І. Шпак,

Р. Лаліберте, П. Рікой та ін.; Група фіскального аналізу при Коміте

і Верховної Ради України з питань бюджету. — К., 1999. — с. 96

Бюджетний і Податковий Огляд. Аналіз проекту бюджету на 2003р. Поданого
КМУ на перше читання ; Група фіскального аналізу при Коміте

і Верховної Ради України з питань бюджету. — К.,2002.

Бурковський В.В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів. //
Фінанси України. – 2001. – №5. – с.78.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник, – К.,
НІОС, – 2002.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової сис

теми України. // Фінанси України. — 1997. — № 10. — С. 37-42.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Шляхи зміцнення фінансового

становища держави. // Фінанси України. — 1998. — № 7. — С. 5-9.

Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.

Вегера С. Модель соціального бюджету в Україні: методи її формування.
//Економіст 2001.- №5.

Вороній Ю. Пріоритети бюджетної політики. // Економіст. – 2003. – №6.
-с. 52-56.

Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах
трансформації економіки // Фінанси України, – 2001, – №5, – с.
51.

Гнатюк П. Бюджет держави: проблеми надходжень. // Економіст. – 2000.-№1.

Горбулін В., Михалевич М., Сергієнко І. Про деякі проблеми

і результати фінансового та бюджетного прогнозування в умовах пере

хідної економіки // Економіка України. — 1997. — № 2. — С. 31-39.

Гордей О.Д., Василик Д.О. Бюджетний механізм забезпечення зростання
суспільного добробуту. .//Фінанси України. – 2003. – №4. – с.29.

Григораш Т.Ф. Фінансові чинники формування міцевих бюджетів.//Фінанси
України. – 2001. – №5. – с.65.

Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу.// Фінанси
України. – 2001. – №5. – с.41.

Дегтяр Н.А. Складові джерел доходів бюджету держави. //
Вісник податкової служби України. — 2000.- №22.

Економічна історія України і світу: Підручник / За редакцією
Б.Д.Лановика, – К.: Вікар, – 2001, – с. 207.

Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – третє
видання. – К.: Товариство “Знання” КОО. – 2000

Загуменнов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи та
видатки бюджету // Фінанси України, – 2002, – №3, – с. 65.

Ісмаїлов А.Б. Бюджетний процес та напрямки його вдосконалення. //

Фінанси України. – 2002. – №8.

Історія держави і права України: Підручник / За редакцією А.Й. Рогожина,
– К.: Ін Юре, – 1996, – с. 8.

Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів

// Фінанси України. – 1996. — № 9. — С. 35-39.

Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для
економічного зростання // Економіка України, – 2000, – №9, – с. 45.

Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства:
Україна і світ. – К.: Вища школа, – 1995, – с. 89.

Лилик О. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави.
//Фінанси України. – 2002. – №6.

Мельниченко С.В. Туристична галузь – суттєве джерело поповнення коштів
державного бюджету // Фінанси України, – 2001, – №2, – с. 63.

Мельник П.В. Тенденції формування доходів державного бюджету і монетарна
політика // Фінанси України, – 2001, – №6, – с. 24.

Мітюков І. Бюджетна реформа і основні напрямки удосконалення
бюджетної політики. // Фінанси України. – 2001. – №8. – с. 16-24.

Михасюк А. Державний бюджет як інструмент державного регулювання

економіки . Підручник. -К: 2002.

Лагутін В.Д. Фінанси України та шляхи їх реформування .//

Фінанси України.– 2002р.-№7-с.13-25.

Музика О. Щодо поняття бюджету. // Підприємництво, господарство і право.
– 2001. – №5. – с. 64-67.

Новикова М.М. Удосконалення взаємодії бюджетів всіх рівнів. // Фінанси
України. – 2002. – №10. – с.85.

Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету //
Фінанси України. – 2002. – №4. – с.39.

Опарін В. М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної
системи в Україні. // Фінанси України. – 2000. – №9. – с. 126-134.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.: КНЕУ.
– 2001.

Оцінки і прогнози // Економіст. – 2003. – №1 (січень) – с. 19.

Падалка В.М., Красноступ Н.І., Крапивна В.І. Економетричне прогнозування
бюджетних надходжень. // Фінанси України. – 2002. – №10. – с.85.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн:
Навч.посібник. – К.: Знання – Прес, 2002.

Позднякова Т.А. Теорстичекие аспекты взаимоотношений

бюджетов в области формирования доходов // Финансы. — 1998. –

№ 8. – С. 10-12.

Підсумки роботи Державної податкової служби України. // Податковий
вісник України. – 2003. – №5. – с.4.

Плужніков І. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування
і планування бюджетної політики держави. //Актуальні проблеми
економіки. – 2002. – №9. – с. 56-58.

Плужніков І. Пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів в
бюджетній політиці держави. // Менеджер. – 2002. №5 (21). – с. 296-298.

П’ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини
бюджету. // Фінанси України. – 2001. – №5. – с.75.

Свердан М.М. Податок на прибуток підприємств. . // Фінанси України. –
2002. – №10. – с.89.

Соколовська А. Розвиток системи оподаткування в контек

сті реформи міжбюджетних відносин // Збірник наукових праць Ук

раїнського фінансово-економічного інституту. — 1999. — № 3(6). –

С. 5-7.

Сичевський В. Податок на прибуток підприємств у сучасних умовах //
Податковий вісник України. – 2003. – №6. – с.4.

Соскін О. Дефіцитний державний бюджет – 2002. // Економіст. – 2001. –
№11.-с. 14-16.

Томин О. Джерела формування спеціального фонду бюджету. // Вісник
податкової служби. – 2003. – №3. – с. 16-21.

Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та со

ціальної політики на 2000-2004 роки. Послання Президента України

до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. –

№ 34. – С. 5-12.

Усенко Н. Копійка до копійки – і бюджет “оживає”. // Віче. – 2001. – №3.
-с. 63.

Федько В. Державний бюджет України на 2001 рік. Основа економічного і
соціального розвитку країни. // Вісник податкової служби України. –
2001.- №4. (січень).

Чугунов І.Я. Основні підсумки виконання бюджету у 2000 році. // Фінанси
України. – 2001. – №6. – с.39.

Шевчук В.О. Державні фінанси зарубіжних країн // Фінанси України. –
2002. – № 2.

Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України. –
2001. – №10. – с.3.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.

Юрій С.І., Бескид Й.М., Плішко І.В. Державний бюджет України: Навчальний
посібник. – Тернопіль. – 1998.

Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи // Фінанси
України. – 1998. – №2.

PAGE

PAGE 2

Зовнішній державний борг

Рівень податкових ставок

Об’єкти приватизації

Курс національної валюти

Рівень цін та енергоносії

Рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних
фінансових організацій

Рівень інфляції

Доходи Державного бюджету

Рівень банківського процента

Сальдо торговельного балансу

Внутрішній державний борг

Рівень податкоспроможності населення

Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір

Рівень ВВП

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020