КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
“Соціально-економічні функції
місцевих фінансів”ПЛАН
Вступ
1. Поняття місцевих фінансів
2. Значення місцевих бюджетів
у соціально-економічному розвитку територій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на
перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних
умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади:
децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі
місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна
децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами
шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими
потребами і уподобаннями.
Але реалізація законодавчо закріплено права кожного
адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність
неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права
його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це
означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими
джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною
сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти
відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими
платежами, що надходять до відповідного бюджету.
Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів
місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі
нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у
соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів
здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я
населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні
молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з
місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне
населення.
На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно
застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами
доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової
самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої
економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих
органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території
районів, міст, селищ і сіл.
Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення
дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих
бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а
звідси – видатків кожного виду бюджету, і що саме головне – доходів між
різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики,
оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і
вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один
із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.
1. Поняття місцевих фінансів
Процес становлення місцевих фінансів України, що розпочався в 90-х
роках, зумовлює значні інституціональні зміни в усій фінансовій системі
держави. З цим пов’язана необхідність становлення інституціональних
підходів та методів дослідження місцевих фінансів.
Формування місцевих фінансових інститутів в Україні є складним і
неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші
повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її
законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються
в тісному взаємозв’язку один з одним і, таким чином, утворюють певну
систему.
Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного
характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не
властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не
зовсім сформована структура системи місцевих фінансових інститутів. Як
наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості
реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади.
Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування
структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.
Практика 90-х років дозволяє зробити висновки, що в структурі системи
місцевих фінансових інститутів України формуються такі інститути:
самостійні місцеві бюджети,
місцеві податки і збори,
комунальна форма власності,
комунальний кредит,
комунальні платежі,
фінанси комунальних підприємств,
інститут громадських послуг (у зародковому стані).
У процесі становлення перебуває ієрархія системи місцевих фінансових
інститутів України. Зарубіжний досвід показує: ключовим інститутом у
системі місцевих фінансів є інститут громадських послуг. Він визначає
модель системи місцевих фінансів. Це пов’язано з таким. Обсяги й форма
місцевих фінансів зумовлюються розподілом відповідальності держави та
місцевої влади щодо надання громадських послуг. Модель системи місцевих
фінансів також визначається кількісними характеристиками громадських
послуг, переліком їх, структурою, обсягом, якістю. Місцеві органи влади
будують власні локальні системи фінансів відповідно до потреб надання
громадських послуг згідно з цими кількісними показниками. В Україні, як
уже зазначалося, інститут громадських послуг перебуває лише в початковій
стадії становлення, внаслідок чого вся система місцевих фінансових
інститутів є аморфною і не цілеспрямованою.
Надання цілеспрямованості системі місцевих фінансових інститутів —
невідкладна потреба, і її належить забезпечити на основі створення
відповідної правової бази. У першу чергу, слід законодавчо встановити,
що метою діяльності виконавчої влади і місцевого самоврядування є
надання громадських послуг. Слід також визначити кількісні
характеристики послуг, котрі забезпечуються різними рівнями виконавчої
влади і місцевого самоврядування.
Особливо важлива роль в ієрархії місцевих фінансових інститутів належить
самостійним місцевим бюджетам. Саме місцеві бюджети є фондами, в яких
мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для
забезпечення надання громадських послуг. Тому забезпечення самостійності
місцевих органів влади у формуванні цих фондів — надзвичайно важливе
завдання, що має бути розв’язане в процесі формування системи місцевих
фінансових інститутів та визначення її структури. Становлення інституту
самостійних місцевих бюджетів відбувається в процесі формування окремої
підсистеми в структурі системи місцевих фінансових інститутів. Це —
система місцевих бюджетів. Особливо важливе значення для її становлення
мають такі інститути, як поточні бюджети, бюджети розвитку, видатки,
власні та закріплені доходи.
З інститутом самостійних місцевих бюджетів тісно пов’язаний інститут
місцевих податків і зборів. Саме місцеві податки і збори мають
забезпечити фіскальні передумови самостійності місцевих бюджетів у
частині формування їхніх доходів.
Винятково важлива роль у структурі місцевих фінансових інститутів
належить комунальному кредитові. Комунальний кредит в умовах ринкової
економіки — головне і, по суті, єдине джерело фінансових ресурсів для
інвестиційних програм, що розробляються і здійснюються органами
місцевого самоврядування. Таким чином, завершення формування цього
місцевого фінансового інституту створить передумови для відновлення
інвестиційної активності місцевих органів влади, яку в останній період
майже повністю згорнуто.
Велику роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють фінанси
комунальних підприємств. За обсягами ресурсів фінанси комунальних
підприємств у багатьох зарубіжних країнах можна поставити в один ряд із
місцевими бюджетами. В Україні реальний процес становлення фінансів
комунальних підприємств розпочався лише після прийняття Конституції 1996
року, коли комунальні підприємства було роздержавлено.
Свою роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють
позабюджетні валютні й цільові фонди органів місцевого самоврядування та
комунальні платежі. Позабюджетні валютні й цільові фонди та комунальні
платежі надають локальним фінансовим системам більшої гнучкості, що
сприяє стабілізації місцевих фінансів.
Ключову роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграє інститут
комунальної форми власності. Комунальна форма власності на фінансові
ресурси та майно місцевих органів влади є необхідною передумовою
автономного існування місцевих фінансів.
У Законі “Про місцеві Ради, місцеве та регіональне самоврядування”
передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві
податки і збори.
Практика запровадження їх протягом 1991—1993 рр. пов’язана з
неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого
самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього
питання в спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не
відповідала новим реаліям.
Питання місцевого оподаткування розв’язано в Декреті Кабінету Міністрів
України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 р., за яким
встановлено 17 місцевих податків і зборів. Серед них:
готельний збір,
ринковий збір,
збір за парковку автомобілів,
збір за видачу ордера на квартиру,
збір з власників собак,
курортний збір,
збір за участь у бігах на іподромі,
збір за виграш на бігах,
збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі,
податок з реклами,
збір за право використання місцевої символіки,
збір за право проведення кіно- і телезнімань,
збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей,
комунальний податок,
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон,
збір за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.
Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що
використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій
не виконують.
Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить
лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.
Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній
рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення
їхньої фінансової автономії.
Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати
наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в
структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення,
реформування системи оплати праці.
Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і
збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з
урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на
розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві
податки і збори регламентується Указом Предидента України “Про місцеві
податки і збори”. В Указі врахувано і ті зміни, які в останні роки вже
сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах
населення України.
2. Значення місцевих бюджетів
у соціально-економічному розвитку територій
Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова
незалежність органів місцевого самоврядування. Фінансовий бік
незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових
можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції.
Механізм перерозподілу бюджетних коштів між різними ланками бюджетної
системи, що діяв раніше, не відповідав принципам самостійності та
фінансової незалежності місцевих органів влади. Переважали в основному
адміністративні методи управління, внаслідок чого відносини між
центральними та регіональними органами влади мали адміністративний
характер.
Централізація управління економікою пов’язана з мобілізацією і
розподілом через центр переважної частини матеріальних і фінансових
ресурсів. Якщо це необхідно на протязі короткого періоду часу для
реалізації конкретних програм, то таке постійне становище призвело до
того, що в одних регіонах виховувалось утриманство, економічна
безвідповідальність, а в інших, внаслідок постійного стягування ресурсів
з’являється незацікавленість у кінцевих результатах свої діяльності.
Тому сьогодні в перехідний для економіки України період питання
фінансової децентралізації та економічної самостійності регіонів стають
особливо гострими.
Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує
незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного
розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може
успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій
фінансової незалежності місцевим органам влади. Це об’єктивна
необхідність формування нових економічних відносин.
Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати
насамперед як економічний простір для його діяльності у межах певної
території на принципах економічної ефективності та економічної
доцільності. Пріоритетною умовою в даному разі повинна бути сукупність
територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і
соціальних умов регіону.
Отже, під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється
можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового
забезпечення економічного і соціального розвитку даної території, що
входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління.
Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна,
з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний
розподіл повноважень, відповідальності,а отже, і фінансово-економічної
бази між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі
фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні
визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко
окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела
ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій.
Ступінь децентралізації у визначенні податків та прийнятті рішень
залежить від політичних, економічних та інституційних особливостей
країни, а також від тієї ролі, яка в ній відводиться органам місцевої
влади. Проте розподіл функцій істотною мірою залежить від оцінних
суджень та емпірічних наслідків, що важко піддається перевірці.
Тенденція до децентралізації відповідальності за виконання доходної та
видаткової частин місцевих бюджетів у країнах з перехідною економікою
часто призводить до ситуації, коли визначення видатків місцевих органів
влади випереджає вирішення питання про забезпечення ресурсами для
їхнього фінансування. Що ширшою є сфера повноважень місцевої влади, то
вищою повинна бути частка державних надходжень, яка розподіляється на
користь місцевих органів влади. Універсальної моделі фінансування, яка
була б однаково прийнятною для всіх країн, не існує. Проте у
Європейській хартії з питань місцевого самоврядування встановлено такі
принципи фінансування місцевої влади:
“В рамках національної економічної політики місцеві органи влади повинні
мати право на забезпечення власними фінансовими ресурсами, ними вони
могли б у межах своїх повноважень вільно розпоряджатися.
Фінансові ресурси місцевої влади повинні відповідати обсягам її
повноважень, встановленим конституцією або законодавством.
Щонайменше частина фінансових ресурсів місцевої влади має надходити від
місцевих податків і виплат, ставки яких, у визначених межах, вона
повинна мати право встановлювати.
Фінансові системи, на яких базуються ресурси, доступні місцевій владі,
повинні бути відповідним чином диверсифікованими і життєздатними, щоб
дозволяти їм максимально відстежувати реальну еволюцію видатків на
виконання своїх завдань.
Підтримка фінансово слабше забезпеченої місцевої влади має здійснюватися
через створення програм фінансового вирівнювання або інших аналогічних
заходів, спрямованих на підтримку впливу нерівномірності розподілу
потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вона змушена
нести. Зазначені програми та заходи не повинні обмежувати свободу дій
місцевої влади в межах її повноважень.
Місцева влада має бути відповідно поінформована щодо того, яким чином
здійснюється розподіл ресурсів, що потрапляють у її розпорядження.
По можливості субсидії, що надаються місцевим органам влади, не повинні
бути спрямовані на фінансування окремих проектів. Надання субсидії не
повинно обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень.
Для отримання позик для інвестування капіталу місцева влада мусить мати
доступ до національних ринків капіталу у межах визначених
законодавством”[12, с.496].
Законодавче закріплення функцій місцевого самоврядування повинно знайти
відображення насамперед у конституції держави. Але, на жаль у
Конституції України чітко не сформульовано фундаментальних положень щодо
місцевого самоврядування, як це зроблено в конституціях більшості
європейських країн. Прийняття ж в Україні Закону “Про місцеве
самоврядування в Україні” та Закону “Про бюджетну систему в Україні” є
важливим кроком у наближенні до загальноприйнятих стандартів щодо
самоврядування й управління. Проте ще цілий ряд важливих питань
реального забезпечення незалежності місцевих органів чекає свого
вирішення. Насамперед це стосується фінансової бази місцевого
самоврядування – місцевих бюджетів.
Для аналізу роді місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку
регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна
та якісна характеристика.
Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному
розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із
загальними витратами зведеного бюджету.
Проблема виконання бюджетів у регіонах викристалізувалась і потребує
вирішення. Будь-який “вольовий” захід (у тому числі законодавчого
характеру), спрямований на досягнення паритетності у підходах до
використання державного і місцевих бюджетів, приречений на невдачу. Лише
заходи, які заохотять місцеві органи влади до пропорційного виконання
державного і місцевих бюджетів, дадуть ефект.
Наведені вище дані підтверджують висновок про те, що роль місцевих
бюджетів у фінансуванні видатків територій вже в найближчому майбутньому
повинна зрости. Що ж стосується питань, пов’язаних із функціонуванням
місцевих бюджетів, то вони потребують глибокого аналізу й наукового
обгрунтування. Тут неможливі будь-які раз і назавжди встановлені
рекомендації. Місцеві бюджети – категорія дуже динамічна, тому їх
дослідження необхідно здійснювати з урахуванням багатьох факторів, що
впливають на економічне життя держави. Цьому насамперед сприяють
розвиток демократичних засад в управлінні державою, зміни у структурі
економіки, рівень соціальних гарантій населенню, зміна вікової,
професійної структури населення. Неабияк впливає на формування й
використання коштів місцевих бюджетів рівень економічного розвитку
окремих регіонів.
Управління коштами бюджету розвитку на початкових етапах мають
здійснювати місцеві фінансові органи. В подальшому доцільно було б
створити систему комунальних банків на чолі з Центральним банком
комунального кредиту, які б узяли на себе оперативне управління коштами
бюджету розвитку на місцевому рівні, оцінку і відбір інвестиційних
проектів для їх фінансування, кредитування та надання гарантій органами
місцевого самоврядування, а також контроль за правильністю й
ефективністю використання коштів бюджету розвитку. Створення і розвиток
комунальних банків сприятиме діяльності органів місцевого
самоврядування, розв’язанню соціально-економічних проблем
адміністративно-територіальних утворень та зміцненню їх інфраструктури.
Порядок формування бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів можна
відобразити на прикладі великого міста таким чином. Вихідним документом
для формування бюджету розвитку міста повинна бути довгострокова
інвестиційна програма міста, що визначає як напрямки капітальних витрат
міста, так і його можливості у здійсненні цих витрат. Така програма
включає: розгорнутий генеральний план розвитку міста, призначенням якого
є закріплення тенденцій розвитку міського простору; план розвитку
окремих видів комунікацій (водозабірні й очисні споруди, мережа
водоводів і т. ін.), що повинен визначати вимоги, які висуваються до
параметрів комунікацій і інфраструктури об’єкта; плани конкретних
об’єктів інфраструктури, що містять більш детальне описання проектів
розвитку і реконструкції об’єктів інфраструктури. Необхідні також
розрахунки витрат за підключення до мережі інфраструктури. Заключним
документом у процесі підготовки інвестиційної програми міста має бути
фінансовий план капітальних витрат, який містить проекти і обсяги витрат
по них і визначає джерела, за рахунок яких вони будуть фінансуватися. На
основі довгострокової інвестиційної програми міста розробляється щорічна
інвестиційна програма, яка після схвалення міською радою стає основою
для бюджету розвитку міста на відповідний фінансовий рік.
Необхідно впроваджувати практику щорічної інвентаризації основних
матеріальних активів міста (будівлі, споруди, мости, дороги та ін.) і
розробки плану фінансування цих об’єктів для підтримки в робочому стані.
Ці розрахунки можуть використовуватися департаментами (управліннями)
міської адміністрації для врахування пропозицій щодо фінансування
капітальних витрат. З метою зменшення капітальних витрат на спорудження
чи реконструкцію об’єкта повинна існувати програма інженерної оцінки, в
якій братимуть участь всі управління міської адміністрації, причетні до
здійснення проекту, включаючи фінансове управління, а також незалежні
консультанти, завданням яких є перевірка доцільності поданої
управліннями міської адміністрації вартості проекту і відповідності
джерел фінансування оптимальному графіку реалізації проекту. Фінансове
управління міської держадміністрації оцінює кожний проект із точки зору
фінансових можливостей його здійснення, впливу витрат на утримання
майбутніх об’єктів на поточний бюджет міста.
Одним із обмежень обсягів інвестиційної програми міста може бути
потенційно можливе боргове навантаження на місто. Існуюче боргове
навантаження на жителів міста порівнюється із середнім по країні і в
регіоні, де знаходиться місто, аналізується його динаміка. Боргове
навантаження вище середнього може бути прийнятне лише в місті, що
динамічно розвивається, яке завдяки прогнозованому економічному
зростанню може впоратися із зростаючим борговим навантаженням. Детально
слід аналізувати схеми обслуговування існуючих боргів з тим, щоб нове
боргове навантаження не призвело до необхідності збільшення податкових
надходжень, а також прогнози майбутніх доходів міста, що залежать від
показників зростання економіки міста, динаміки бази оподаткування,
міжбюджетних відносин та інших факторів.
Наступним етапом є визначення переліку джерел фінансування проектів,
включених в інвестиційну програму. Не існує оптимального поєднання
джерел фінансування, кожне місто чи інша адміністративно-територіальна
одиниця виробляє свою власну політику. На той чи інший варіант структури
джерел впливає сукупність факторів: характеристика капітальних витрат,
граничне боргове навантаження, можливість одержання коштів з інших
бюджетів та ін.
Після визначення й аналізу джерел фінансування розробляється графік
реалізації проектів інвестиційної програми. Після прийняття радою
інвестиційна програма стає основою для щорічно затверджуваного бюджету
розвитку міста (чи іншого адміністративно-територіального утворення).
Висновки
Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави,
свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою
безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон
не може забезпечити налагодження взаємозв’язків територіальних інтересів
із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та
соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами
розв’язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний
обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.
Органи самоврядування не можуть виконувати покладених на них функцій без
необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів).
Отже, питання про необхідність формування власності органів
самоврядування — це питання про створення відповідної економічної бази
місцевих бюджетів.
Мобілізувати фінансові ресурси для розвитку економічної основи органів
місцевого самоврядування та комунальної власності можна через систему
місцевих бюджетів, а саме через бюджети розвитку. В подальшому
комунальна власність може сприяти та брати участь у формуванні доходної
частини місцевих бюджетів.
Список використаної літератури
Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. //Економіка
України.– 1994.–№4.– с. 42–47.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.– К.: Вища
школа, 1997.– 383с.
Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси
України.– 1996.–№ 7.– С. 11–15..
Луніна І.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проиедення
реформ // Економіка України.-1998.-№3.-С.31-40.
Ляшенко Ю.І. Місцеве оподаткування в системі фінансової діяльності
держави // Фінанси України-1998.-№6.-С.104-107.
Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика
держави //Фінанси України.-1998.-№6.-С.101-103.
Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави.- К.: НІОС, 1998. – 173с.
Павлюк К.В. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини //Фінанси України.–
1996.– 6.– с. 25–32.
Рибак В.В. Проблеми формування доходних джерел місцевих бюджетів
//Економіка України.-1995.№10.-С.29-38.
Родионова В.М. Бюджетная реформа : Содержание и проблемы
//Финансы._1994.-№8.-С.3-15.
Седов К.В. Распределение налогов между звеньями бюджетной системы
//Финансы.-1995.-№9-С.28-30.
Ширкевич Н.А. Местные бюджеты. – М.:Финансы и статистика, -1991- 112с.
Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів. //Фінанси України.–
1998.– №1.– С. 22–25.
Чуприна О.В.місцеві податки – справа державна //Фінанси
України.-1998.-№10.-С.24-25.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
