.

Система державних фінансів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 4009
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Система державних фінансів.

Зміст

Вступ.

Прозорість та оптимальна децентралізація системи державних фінансів як
передумови її ефективного функціонування.

Розмежування доходів та видатків між видами бюджетів.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

Висновки.

Список літератури.

Вступ

Становлення інституту місцевих фінансів багато в чому залежить від
правильності, повноти та оптимальності застосування положень Бюджетного
кодексу. Фінансова система що формується в Україні, тільки тоді стане
ефективною, коли в її складі, поряд із державними фінансами, чільне
місце буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту. Одним
із основних принципів формування бюджетних взаємовідносин між державою
та місцевим самоврядуванням на 2003 рік є чіткий розподіл на стабільній
основі фінансових ресурсів між державним та місцевими бюджетами.

Планова частка обсягів місцевих бюджетів у прогнозному обсязі зведеного
бюджету України зросла з 40,4 відсотка – у бюджеті на 2002 рік до 45,6
відсотка – на 2003 рік.

Бюджетний кодекс надає можливість направити зусилля на збільшення
надходжень та посилення ефективності використання бюджетних коштів, але,
в той же час, потребує застосування нових підходів, методів аналізу для
прийняття відповідальних рішень.

Основним завданням бюджетного процесу є допомога суб’єктам рішень
ухвалювати слушні рішення щодо надання послуг та основних фондів і
сприяти участі в процесі зацікавлених осіб.

На підставі інструкції з підготовки бюджетних запитів та типовою формою,
яких зобов’язані дотримуватися головні розпорядники коштів, власне і
розробляються бюджетні запити. Місцеві фінансові органи на основі
результатів аналізу приймають рішення про включення цих запитів до
проекту бюджету.

Важливим елементом є те, що головні розпорядники бюджетних коштів можуть
брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти лише в межах відповідних
бюджетних асигнувань.

У сфері муніципального управління касове виконання здійснюється двома
шляхами:

«система єдиного казначейства» — тобто коли держава керує муніципальними
коштами (Франція);

«система автономного управління» — коли на муніципалітет покладено цю
функцію (Германія, Австрія). Є приклади змішаних (Італія).

Переваги:

Держава збирає всі доходи і згідно розпису перераховує кошти незалежно
від надходжень, також перераховує субсидії, залишки коштів інвестує.

Надійність управління грошовою масою, гнучкість і чіткий розподіл
функцій.

Спрощується процедура контролю, зменшуються ризики, немає касових
розривів.

Попередній контроль.

Наступний контроль.

У режимі автономії фінансового управління кожен муніципалітет
розглядається як незалежна одиниця. У разі негативного балансу потрібно
залучення коштів банку, а це сплата відсотків.

У деяких країнах у цілях управління місцевими коштами органи місцевого
самоврядування можуть створювати місцеве казначейство за рахунок коштів
місцевих бюджетів, або заключати угоди з федеральним на обслуговування
(Росія).

Виходячи з цього, казначейське обслуговування має ряд переваг щодо
ефективності використання бюджетних коштів, попереднього контролю,
єдиного методологічного підходу.

1. Прозорість та оптимальна децентралізація системи державних фінансів
як передумови її ефективного функціонування

Головним завданням міжбюджетного компонента Бюджетного кодексу є
встановлення справедливого та неупередженого розподілу публічних
фінансів. Бюджетний кодекс прагне досягти наступних фіскальних цілей:

Окреслити чіткий розподіл видатків, що здійснюються, з одного боку між
державою та місцевими бюджетами, а з іншого — між трьома видами місцевих
бюджетів з метою посилення їх відповідальності за ефективність видатків
і тим самим поліпшити ефективність видаткової політики. Коли органи
влади будь-якого рівня чітко розуміють, за які суспільні послуги
відповідають вони, і лише вони, посадові особи не зможуть більше
перекладати на когось іншого вину за низьку ефективність видатків. Крім
того, чіткий розподіл повноважень на здійснення видатків дозволятиме
проводити співставлення видаткових потреб місцевих бюджетів, що
необхідно для формульного визначення обсягів трансфертів.

Забезпечити більшу стабільність і передбачуваність потоку коштів, які
отримують місцеві бюджети з метою поліпшення бюджетного планування та
усунення загроз подальшого нагромадження бюджетної заборгованості.

З метою дотримання макроекономічної стабільності — встановити на стадії
планування суворе бюджетне обмеження загального обсягу видатків місцевих
бюджетів, що гарантуватиме спроможність уряду контролювати сумарні
видатки при наданні достатньої свободи місцевим органам влади в плані
вибору: як використати наявні в них бюджетні кошти.

Створити більш дієві стимули для органів місцевого самоврядування до
ефективного витрачання коштів, що забезпечується тим, що всі додаткові
ресурси, одержані внаслідок ощадливого витрачання коштів, залишаються в
їхньому розпорядженні.

Звільнити місцеві бюджети від тягаря фінансування програм соціального
захисту, що ухвалюються й контролюються центром. Аналіз виконання
бюджетів за останні роки показує, що саме в цій галузі бюджетна
заборгованість найвища, причому синусоїда виплат на соціальний захист
дуже сильно коливається від регіону до регіону, і в деяких частинах
країни мешканці мають вкрай неадекватне соціальне забезпечення.

Здійснити вирівнювальні заходи, що дозволять забезпечити справедливий
розподіл суспільних послуг між усіма бюджетами країни в такий спосіб,
щоб місцеві органи влади мали приблизно однакові загальні доходні
можливості для надання суспільних послуг, за які вони відповідають.

Забезпечити простоту й об’єктивність розподілу трансфертів, зробивши
їхнє визначення прозорішим, позбавивши учасників бюджетного процесу
можливостей маніпулювати ними і спростивши механізм адміністрування
трансфертів.

Запровадити нові, поліпшені інституційні механізми, які забезпечать
повне і вчасне виконання трансфертних зобов’язань.

Встановити суворе обмеження суми боргу і запозичень державного і
місцевих бюджетів.

Запровадити казначейське обслуговування місцевих бюджетів з метою
підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів.

2. Розмежування доходів та видатків між видами бюджетів

Співвідношення між державним та місцевим бюджетами визначається
розмежуванням видатків між видами бюджетів. Це розмежування визначається
статтями 87-90 Бюджетного кодексу України. Зокрема:

Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному
прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки
державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту:

– спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на
державній формі власності;

– загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти,
засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом
«г» пункту 2 статті 90 цього Кодексу);

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з
дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання
загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом
Міністрів України;

8) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують
специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим
Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та
стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів,
спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів
Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини,
спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки
згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для
хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для
дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої
Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції,
дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання
загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом
Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям
рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та
членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими
пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям;
компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із
соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду
України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних
громадянам; заходи, пов’язані з поверненням в Україну
кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були
незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога
ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників
бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на
випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з
регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які
мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання
загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок,
сім’ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для
окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні
бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники
національного значення, міжнародні культурні зв’язки, державні
культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри,
національні філармонії, національні та державні музичні колективи, і
ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком,
затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що
мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

ґ) державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси,
книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та
забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення
(утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності,
перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування
національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань
державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту;
підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та
параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз
олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр
«Інвас-порт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту,
навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних
галузей економіки;

14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства,
зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,
охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки,
попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного
лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту:

дошкільну освіту;

загальну середню освіту (школи-дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії,
фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного
значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів,
належать видатки на:

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського значення
Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського значення Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому
числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського значення
Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані
школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та
реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні
школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування
батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості
учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів
для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих
будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі
будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які
перебувають під опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та
невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні
стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я
і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для
неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які
перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста
чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на
дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і
праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття
витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за
пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для
окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної
політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри,
бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи
естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:

утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних
шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського значення Автономної
Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і
спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної
спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і
обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних
трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

б) обласні ради;

2) освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної
допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади
для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового
розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати,
загально-освітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх
шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і
дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків,
визначених у підпункті «в» пункту 2 статті 89 цього Кодексу, та дитячих
будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності
Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі заклади освіти I, II, III та IV рівнів акредитації,
що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній
власності територіальних громад);

г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та
центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно
діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників
соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться
у комунальній власності);

ґ) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні республіканського (Автономної Республіки Крим) та
обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри,
диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки
дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз,
санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги
(медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри
медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров’я і заходи
санітарної освіти, інші програми і заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а)державні програми соціального захисту та соціального забезпечення:
допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного
розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати
компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та
трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і
інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню
пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у
підпункті «а» пункту 4 статті 89 цього Кодексу);

б)республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи
з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

в)інші державні соціальні програми;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної
Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи
і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського
(Автономної Республіки Крим) і обласного значення, інші заклади та
заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

6) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту
(навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів
республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення,
заходи з фізичної культури і спорту республіканського (Автономної
Республіки Крим) та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації
(республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з
інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та
спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення
навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту
республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення).

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та
благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації
місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури
місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів
місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі
роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними
підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого
значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.

Видатки, що можуть потенційно вплинути на всіх мешканців області,
закріплюються за обласними бюджетами. Йдеться, зокрема про
спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку,
середні школи-інтернати, професійно-технічні училища та вищі навчальні
заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану
медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт,
інвалідів, літніх громадян та спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, від яких виграють переважно мешканці компактно розташованого
адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та
районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна
медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального
захисту для соціально незахищених в місцевому регіоні, як-от у випадку
соціальної допомоги людям похилого віку на дому.

Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст
республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ.
Всі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну
допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські
пункти та культурно-видовищні програми. У містах районного значення з
середніми школами та районними лікарнями саме районні бюджети
відповідатимуть за утримання цих установ. Звичайно ж, бюджетам міст
обласного та республіканського значення притаманні також інші, зазначені
вище повноваження.

Міста Київ та Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями,
закріпленими за областями, містами, районами, селами та селищами з
урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих
адміністративно-територіальних одиниць.

У галузі програм соціального захисту, що пов’язані з наданням грошової
допомоги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони
надаватимуть законодавчо встановлені види допомоги, але отримуватимуть
компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з
держбюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаватимуться місцевим
бюджетам з державного бюджету, є допомога сім’ям з дітьми та пільги
ветеранам війни та праці.

F

&

&

&

^?bo?ooaaaaUoooooo?ooooooooo

,

&

и словами — держава відіграє вагому роль у визначенні тих ресурсів, що
спрямовуються на виконання цих функцій, оскільки вона, держава, кревно
зацікавлена в тому, щоб ці найважливіші для суспільного відтворення та
добробуту функції — передусім освіта, охорона здоров’я та соціальний
захист — надавалися у співставних обсягах та співставній якості у всіх
адміністративно-територіальних одиницях. Тож держава має право
регулювати ефективність виконання бюджетів у цих сферах, орієнтованих
передусім на безпосередніх споживачів, а також бере на себе зобов’язання
забезпечувати адекватне фінансування їх через закріплені податкові
доходи та безумовні (нецільові) трансферти.

До тих видатків, що держава залишає на розсуд місцевого самоврядування і
які, отже, не беруться до розрахунку при визначенні обсягів трансфертів,
належать передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної
інфраструктури населених пунктів — заходів, пов’язаних із упорядкуванням
житлового фонду, ремонтом і утриманням доріг, вивезенням сміття тощо.

Однією зі статей Кодексу запропоновано механізм урегулювання стосунків
бюджетів районів та бюджетів міст обласного значення, які водночас є
центрами цих районів. На практиці відбувається, що мешканці, скажімо,
району значною мірою користуються послугами бюджетних установ, що
утримуються з муніципального бюджету. Кодексом передбачено як договірне
врегулювання цих ситуацій, так і зобов’язання до передачі коштів, якщо
бюджетні установи району чи міста не можуть забезпечити надання коштів в
необхідному обсязі.

Для фінансування видатків, що обраховуються за нормативами бюджетної
забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів
територіальних громад. Структура доходів кошика не є випадковою — це
передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання
(щоправда, на сьогодні прибутковий податок в Україні ще несповна
відповідає цьому критерію, однак ця його вада має бути відкоригована
майбутнім Податковим кодексом). Один із кардинальних принципів публічних
фінансів полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевими
жителями, повинні використовуватися для фінансування, бодай часткового,
суспільних послуг, що надаються цим місцевим жителям. Номенклатура цих
податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий
взаємозв’язок між величиною та місцем сплати податку та рівнем послуг,
що їх отримує за ці кошти платник податку, який водночас є і виборцем.
Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися
видатковими рішеннями місцевої влади і відстежувати їх, коли вони
знають, що ці рішення здійснюються головним чином коштом сплачуваних
ними податків.

Частина, а саме 25 % прибуткового податку з громадян, стягненого на
території області чи АРК, спрямовується на часткове фінансування
діяльності обласних бюджетів та республіканського бюджету АРК. Окрім
того, держава встановлює додатковий алгоритм розподілу прибуткового
податку з громадян для бюджетів міст районного значення, села та селища,
з одного боку, та районних бюджетів – у розмірі 25:50 (решта 25, як ви
пам’ятаєте, зараховуються до обласного бюджету). Інші доходи з «кошику»,
визначені статтею 64 БК, у повному обсязі використовуються для
фінансування бюджетів територіальних громад. Таким чином, кожен орган
місцевого самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних в
межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких
може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих
видаткових повноважень. Там, де він виявиться недостатнім, — решту
забезпечать трансферти.

Бюджети міст Києва та Севастополя одержуватимуть 100 % обсягу кошика
доходів.

Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад
щонайменше 25 % прибуткового податку з громадян, які працюють (а у
майбутньому — які проживають) на території міст районного
підпорядкування, сіл та селищ. Такий алгоритм розподілу
найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого самоврядування
покликаний забезпечити певну доходну незалежність бюджетам таких міст,
сіл та селищ.

На фінансування видаткових повноважень, що не враховуються при
визначенні міжбюджетних трансфертів, а отже, фактично є власними і
властивими місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують
надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток
підприємств комунальної власності, 75 % надходжень від плати за землю
(60 — для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших
порівняно незначних доходних джерел. Таким чином, кожна «нарощена»
гривня місцевих доходів не «витісняє» втоматично, як це відбувається
нині, гривню трансфертів.

Всі інші, крім згаданих вище, доходні джерела мають використовуватися на
фінансування видатків державного бюджету.

Закріплення доходних джерел між державним та місцевими бюджетами
визначається статтями 68-71 Бюджетного кодексу України.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян:

100 відсотків — до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя;

75 відсотків — до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній
Республіці Крим) та обласного значення;

25 відсотків до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи
їх об’єднань;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних
рад;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами),
що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим
та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 % прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній
території;

2) 25 % плати за землю, що справляється на території Автономної
Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються
при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 % прибуткового податку з громадян, що справляється на території
сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

2) 15 % плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст
районного значення та їх об’єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються районними державними
адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними
державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування;

2) 100 % плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 %
плати за землю — для бюджетів міст республіканського (Автономної
Республіки Крим) та міст обласного значення; 60 % плати за землю — для
бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної
громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині,
що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності,
в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського
призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується
до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок
коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Бюджетний кодекс передбачає систему трансфертів, які надаються з
державного бюджету:

дотація вирівнювання;

субвенція на здійснення програм соціального захисту;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою;

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

інші субвенції.

Ключовою особливістю Бюджетного кодексу є те, що він вимагає здійснення
врівноважуючих, або вирівнювальних трансфертів на основі формульних
розрахунків з урахуванням різниці між розрахунковими потребами бюджетів
місцевого самоврядування у видатках і його доходними можливостями
.Більше того, Кодекс передбачає цілу низку різних трансфертних програм,
що мають на меті задоволення різних фіскальних потреб, а не лише потребу
в вирівнюванні. Продумана трансфертна система включає окремі трансфертні
програми, що слугують кожна своїй меті. Крім вирівнювальних трансфертів,
Бюджетний кодекс передбачає й інші види бюджетних трансфертів:

Цільові субвенції з державного бюджету містам Києву та Севастополю, АРК,
областям, містам обласного значення та районам на фінансування програм
соціального захисту.

Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва,
Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету АРК. Ці
субвенції можуть далі розподілятися між органами місцевого
самоврядування, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не
обмежується певною територією. Крім того, таким чином визнається і
підкреслюється провідна роль обласного рівня в інвестиційному розвитку
територій. Цільові інвестиційні субвенції можуть вимагати внеску з
бюджету-одержувача.

Трансферти можуть також відбуватися між бюджетами самоврядування на
договірній основі в обмін на бюджетні послуги, які надає одержувач
трансферту. Міста районного підпорядкування, села та селища, наприклад,
можуть укладати між собою або з іншими місцевими самоврядуваннями угоди
про надання послуг, пов’язаних із виконанням власних видаткових
повноважень. Така необхідність може бути викликана економічними
факторами (доцільність в об’єднанні коштів, ефективніше надання послуги
іншим бюджетом тощо).

Держава визнає соціальний захист своєю прерогативою і перебирає
фінансування його на себе через прямі та зв’язані субвенції.

3. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

Основні вимоги до побудови системи бюджетних трансфертів сформульовані
Дж. Мак-Мастером. Ця система повинна:

врахувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко
визначеної сфери їхньої відповідальності;

компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної
можливості фінансування видатків;

створити стимули для зростання ступеня використання місцевими органами
власного дохідного потенціалу;

бути стабільною, передбачуваною, відповідною до динаміки потреб
територій;

не заохочувати немотивоване витрачання суспільних коштів.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих
бюджетів зарубіжних країн: у Румунії — 79 %, Болгарії — 78 %, Угорщині —
66 %, Латвії — 68 %, Словенії — 67 %, Великобританії — 77 %, у
Нідерландах — 60 %. У деяких країнах трансферти формують незначну
частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції — 19 %, Франції — 25 %,
Австрії — 35 %, у Данії — 24 %.

У країнах із стабільною економікою головну роль відіграють незв’язані
трансферти (ФРН, Франція, Швеція), у країнах з перехідною економікою
(Польща, Латвія) — зв’язані. Практикується також надання такого виду
субвенцій, як доповнюючі (США). Величина даних субсидій може зростати зі
збільшенням витрат органів місцевого самоврядування на цілі, що
передбачені загальнодержавними програмами.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки
надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до
Державного бюджету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У
розвинених країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з
перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей
бюджету вищого рівня — бюджетним асигнуванням.

Можна виділити три основні причини, чому розподіл коштів на основі
чіткої і стабільної формули є кращим, ніж рішення про розподіл
фінансування на основі суб’єктивних суджень експертів та посадових осіб,
що представляють державну адміністрацію:

Розподіл фінансування на основі формули, якщо вона є достатньо
стабільною і доведена до відома заздалегідь, дозволяє використовувати
принципи довготермінового планування і допомагає приймати раціональні
рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні.

Розподіл фінансування на основі формули допомагає уникнути звинувачень
щодо політичних чи особистих мотивів, які б стояли за рішеннями про
розподіл коштів. У традиційний спосіб прийняття рішень важко уникнути
неформального «торгування» і, в результаті цього, ситуації, коли хтось
отримує більше ресурсів не тому, що він їх дійсно (об’єктивно) потребує,
а тому, що він може краще аргументувати або просто розділяє політичні
погляди з тими, хто приймає рішення про розподіл коштів.

Щоб використати переваги, згадані у пунктах вище, необхідно мати
повністю прозору формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому
їх частка у загальному фінансуванні є меншою чи більшою. Навіть якщо
вони не погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі,
принаймні вони знатимуть, чого вони можуть очікувати та, якою є
раціональна аргументація тих, хто приймає рішення.

Нормативи середньодушових видатків встановлюються в межах наявних
бюджетних ресурсів для кожного типу делегованих видаткових повноважень і
гарантуються державою.

Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей
у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей
у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших
екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг
видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і
бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб.
Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в
тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в
соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг
ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на
практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що
визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих
самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх
об’єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між
ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони
не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що
визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем
місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим,
наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.

Дотації вирівнювання повинні розраховуватися на формульній основі як
добуток кількості населення відповідної одиниці, помноженої на різницю
між середньодушовими видатковими потребами, що обчислюються на основі
видаткових нормативів, та середньодушовою податкоспроможністю.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими
видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт (вилучення) до
державного бюджету, обсяг якого визначається за допомогою тієї самої
формули, що застосовується для обрахунку всіх трансфертів.

Оцінку податкоспроможності віддзеркалюють індекси податкоспроможності
бюджетів місцевого самоврядування, що визначаються як відношення
середньодушового кошика доходів місцевого самоврядування до середнього
по Україні середньодушового обсягу кошика доходів. Того лише,
підкреслюємо, «кошика», доходи якого враховуються при визначенні обсягу
трансфертів.

Після того, як будуть визначені індекси відносної податкоспроможності,
їх не можна переглядати частіше, ніж раз на три роки. Це стимулюватиме
органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

Різниця між середньодушовими видатковими потребами місцевого
самоврядування та його середньодушовою податкоспроможністю, помножена на
величину населення, власне і є дотацією. Щоб стимулювати місцеві
бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не
вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме
коефіцієнт вирівнювання.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих
бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу
доходоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною
неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на
меті усунути наслідки цієї нерівності і забезпечити кожному місцевому
самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно
однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації
вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці
трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних
місцевих самоврядувань на рівні області, міста та району. В такий спосіб
дотації вирівнювання примирюють між собою мету вирівнювання та мету
забезпечення розмаїтості місцевих бюджетів.

Дотації вирівнювання також включені до статті 9 Європейської Хартії про
місцеве самоврядування, де зазначено: «Необхідність захисту фінансово
слабших місцевих самоврядувань зумовлює потребу в запровадженні процедур
фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті
виправити вади, обумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів
фінансування і покладеного фінансового тягаря».

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів розроблена на
виконання частини третьої статті 98 Бюджетного кодексу України для
розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, визначених пунктами 1. та 3.
частини першої статті 96 цього Кодексу, між державним бюджетом та
бюджетами Автономної Республіки Крим, обласними, міст Києва і
Севастополя, міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст
обласного значення і бюджетами районів.

Висновок

Стратегічним питанням для державної фінансової системи є пропорція між
власними доходами місцевих бюджетів та субвенціями і дотаціями, які
передаються з державного бюджету. Чим більшою у загальних доходах
місцевого бюджету є частка власних доходів, тим більшою є її діяльність
по збиранню податків та зборів. У результаті можна очікувати поліпшення
податкової дисципліни та більш суворої системи державних фінансів. Також
підтверджено, що за таких обставин спостерігається зростання
ефективності державних видатків. Важливою функцією такого механізму є
також зростання зацікавленості місцевих органів влади в розвитку
підприємництва. Внаслідок такої зацікавленості можна помітити все більшу
відданість органів місцевого самоврядування процесу формування
сприятливіших умов для підприємств малого та середнього бізнесу. У цьому
є механізм зворотної дії: чим більшу кількість фірм ви маєте, тим
більшою є база для збирання податків, а отже і більшими будуть
надходження для бюджету.

Прийняття в 1996 році Конституції України, закріплення в ній інституту
місцевого самоврядування та його матеріальної та фінансової основи
обумовило необхідність невідкладного практичного розв’язання проблем
становлення місцевих фінансів, організації фінансової системи на
принципово нових засадах, що слід підкреслити особливо. Адже місцеві
фінанси є тільки у країнах, які взяли за основу модель «відносної
автономії», тобто якщо держава визнає право на автономію місцевих
органів влади, якщо вона розмежовує функції та завдання, що покладаються
на центр і території.

Стаття 142 Конституції України встановлює, що матеріальною та фінансовою
основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи
місцевих бюджетів, інші кошти, природні ресурси, які є власністю
територіальних громад. Територіальна громада має право на формування
власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, резервних фондів
грошових коштів.

Фінансова система, що формується в Україні, тільки тоді стане
ефективною, коли в її складі поряд із державними фінансами, чільне місце
буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту.

Прийняття Бюджетного кодексу України, котрий визначає нову систему
міжбюджетних відносин на основі подальшої децентралізації функцій і
повноважень між різними рівнями органів влади та наближення суспільних
послуг до місця їх безпосереднього споживання, посилення ролі місцевого
самоврядування через запровадження прозорої та стабільної системи
взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами дозволить залучити
активність територіальних громад до наповнення бюджетів, і в першу чергу
на видатки, що не враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів.

З прийняттям Бюджетного кодексу знайшло своє відображення одне з
концептуальних положень місцевого самоврядування—закріплення джерел
доходів за власними повноваженнями органів місцевого самоврядування.

Саме цей крок направлений на посилення інституту місцевого
самоврядування та місцевих фінансів, оскільки дозволить залучити
активність територіальних громад до наповнення бюджетів, ефективності їх
використання. (питома вага власних доходів зросте до 14%, що наближує
Україну до таких європейських держав, як Чехія — 16%, Австрія — 15%,
Ісландія — 12%).

У відповідності із Європейською Хартією Самоврядування, “місцеве
самоврядування означає право та здатність місцевих органів влади в межах
закону керувати суттєвою часткою громадських справ на свою власну
відповідальність та в інтересах місцевого населення. Це право повинно
реалізовуватися радами чи зборами, які складаються із членів, вільно
обраних таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального
виборчого права, і які ( ради чи збори) можуть мати підконтрольні собі
виконавчі органи”. Найбільш значущою ідеєю цієї концепції є те, що права
та здатність повинні бути жорстко пов’язані між собою, а саме, усі
права, що відносяться до самоврядування повинні відображатися в реальних
можливостях виконання державних завдань.

Список літератури

Бюджетний кодекс України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 “Про
затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на
здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту
населення за рахунок субвенції з державного бюджету”.

Наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57 “Про
затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету”
(Інструкція про складання і виконання розвитку Державного бюджету
України).

Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”.

Указ Президента України від 25 грудня 2001 року “Про зміцнення
фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері”.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. ( К.: Вища школа,
1997. ( 383 с.

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного
прогнозування. ( К.: Фенікс, 1999. ( 338 с.

PAGE 25

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019