.

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
180 3586
Скачать документ

Реферат на тему

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України

Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Після проголошення незалежності Україна не успадкувала практично нічого
позитивного в економічному плані від колишнього Радянського Союзу. Так,
внаслідок нав’язування нашій державі в складі колишнього Союзу
невигідних, з точки зору перспектив світового науково-технічного
розвитку, спеціалізації та кооперування, структура загального експорту
та імпорту України була ще більше деформована, ніж у цілому в СРСР.
Практично весь кадровий потенціал, який більш-менш знався на
зовнішньоекономічній діяльності, було зосереджено за межами України в
Москві.

Зовнішні борги колишнього Радянського Союзу були досить значними, навіть
з урахуванням його могутнього економічного потенціалу. Зовнішній борг
Союзу почав катастрофічне зростати особливо в останні роки його
існування. Окрім об’єктивних причин такого явища — внутрішніх
(функціонування командно-адміністративної системи) і зовнішніх (різке
падіння цін на енергоносії на світовому ринку), були ще й суб’єктивні
фактори — блискуче вміння колишнього керівництва Союзу робити все для
швидкого зростання цих боргів.

З другої половини 80-х років (початок так званої перебудови) Радянський
Союз став у дедалі більших розмірах брати кредити на міжнародних
фінансових ринках.

Усе це разом призвело до того, що на момент розпаду зовнішній борг
колишнього СРСР становив близько 80 млрд дол. США, з них 60 млрд —
західним країнам, 20 млрд — країнам Азії та Східної Європи. Цей борг і
став спільним боргом держав колишнього СРСР, у тому числі й України.

Згідно з домовленістю, спільним боргом держав колишнього Союзу
вважається борг станом на 1 січня 1991 p. Його розмір сягав 40,1 млрд
дол. США. За період з 1 січня по 1 грудня 1991 p. СРСР в особі його
Президента та уряду набрав ще 18,6 млрд дол. боргу, з яких в Україну не
потрапив жоден цент із частки, витраченої на закупівлю продовольства та
товарів народного споживання. З індустріальної суми, яка становила
половину боргу, до України дійшло не більше 10 млн дол.

Що стосується активів колишнього СРСР, то йому заборгували на той час
країни, що розвиваються, та країни колишньої світової соціалістичної
системи; половина боргів — безнадійні, й тільки 40 % загальної суми у
твердій валюті, решта — у національних валютах боржників.

Заборгованість країн третього світу становила 67,5 млрд дол. США, у тому
числі: Індії — 14,3 млрд дол.; Сирії — 10,8; Іраку 6,1; Афганістану —
4,9; Ефіопії — 4,5; Алжиру — 4,0; Анголи — 3,2; Південного Ємену — 3,0;
Єгипту — 2,7; Лівії — 2,7; Північного Ємену — 1,5; Нікарагуа — 1,3;
Камбоджі — 1,4 млрд дол. тощо. Загальна заборгованість колишніх
соціалістичних країн Радянському Союзу становила 43,8 млрд рублів, у
тому числі Куби — 15,5 млрд руб.;

Монголії — 9,5; В’єтнаму — 9,1; Польщі — 5,0; Північної Кореї — 2,2 млрд
руб. Чималим було майно колишнього СРСР за кордоном. За оцінкою
експертів, воно становило 45 млрд дол., крім сотень міліардів партійних
грошей та золота на 9,1 млн унцій.

Ситуація для України, як і для інших колишніх республік Союзу,
ускладнювалася ще й тим, що на межі повного розорення опинилися державні
й приватні підприємства, які мали рахунки в Зов-нішекономбанку СРСР,
статутний та резервний фонди якого, а також будівлі та споруди, інше
майно згідно з постановою Президії Верховної Ради Російської Федерації
від 13 січня 1992 p., було передано у власність Центрального банку
Російської Федерації. Це означало, що Зовнішекономбанк фактично був
визнаний банкрутом, а валютні та інші внески України привласнювались
Росією. До прийняття згаданої постанови під гарантію Зовнішекономбанку
були відкриті кредитні лінії, за якими в Україну надходили сировина,
комплектуючі, обладнання. Всі ці кредитні лінії було ліквідовано.
Загалом вкладники України втратили на валютних рахунках
Зовнішекономбанку СРСР приблизно 500 млн інвалютних карбованців валютної
виручки.

Крім валютних коштів, про які йшлося, Росія фактично привласнила й весь
алмазний та художній фонди колишнього Союзу, причому останніми роками
перед його розвалом ніякої інформації про валютні активи
Зовнішекономбанку колишнього СРСР, вартість діамантів та інших
коштовностей алмазного фонду ніде офіційно не публікувалося, не кажучи
вже про безцінні коштовності спільного колись художнього фонду та значну
кількість національних історичних реліквій України, які зберігалися в
Москві ще від сумнозвісних часів повної руйнації української державності
за цариці Катерини II.

Саме за таких обставин Україна змушена була взяти на себе обслуговування
та погашення 16,37 % загального боргу колишнього СРСР.

Молода незалежна держава мала значні боргові зобов’язання перед
закордоном, проте необхідно було подбати про нагромадження власних
золотовалютних резервів. Тому вже в грудні 1991 p. Верховна Рада України
прийняла Постанову “Про створення запасу дорогоцінних металів і
дорогоцінних каменів в Україні”. Цей надзвичайно серйозний і важливий
крок був здійснений з метою захисту майнових прав та економічних
інтересів України, забезпечення стійких зовнішньоекономічних відносин і
залучення іноземних інвестицій в Україну, ефективного використання та
збереження дорогоцінних металів.

З грудня 1991 p. до Державної скарбниці України повністю реалізуються
всі видобуті й вироблені на території України дорогоцінні метали, а
також приймаються конфісковані чи здані як скарб дорогоцінні метали,
камені, алмази та інші коштовності. Всі підприємства й організації, що
займаються переробкою продукції, яка містить дорогоцінні метали, у тому
числі вторинні ресурси і відходи дорогоцінних каменів та алмазів,
здійснюють свою діяльність після укладення договору з Національним
банком України. Національному банку було запропоновано негайно
приступити до формування в Україні запасу дорогоцінних металів і
дорогоцінних каменів. Реалізація дорогоцінних металів, алмазів для
потреб народного господарства з цього часу мала здійснюватися
Національним банком України за пропозиціями Кабінету Міністрів України
за ринковими цінами.

У жовтні 1992 p. Указом Президента України було створено Українську
державну компанію “Діаманти України”, на яку покладено вирішення питань,
пов’язаних із забезпеченням споживачів алмазами, використанням та
реалізацією діамантів, проведення всіх, включаючи зовнішньоекономічні,
операцій з дорогоцінними та на-півдорогоцінними каменями, бурштином та
дорогоцінними металами (за винятком металів у монетарній формі).

Паралельно Державний Комітет України по геології і використанню надр
розпочав активну роботу з підготовки перспективної програми
геологорозвідувальних робіт та наукових досліджень, що стосуються
благородних металів та алмазів.

У недалекому майбутньому Україна може стати однією із золо-товидобувних
країн світу, що особливо актуально і важливо для успішного вирішення
завдання нагромадження власних золотих запасів і резервів. Нині
розвідано близько десятка родовищ золота, придатних для економічно
вигідної їх розробки — у центральній частині, Придніпров’ї, Приазов’ї,
Донбасі та на Закарпатті.

Одне з трьох родовищ золота на Закарпатті (Мужиївське) вже підготовлено
до промислової експлуатації. Тут поклади благородного металу розташовані
порівняно неглибоко, і його видобуток, за розрахунками спеціалістів,
обійдеться відносно дешево. Дане родовище — це 16,7 млн т золотомісткої
руди, рентабельність видобутку якої, за попередніми розрахунками, має
становити 17—30 % і бути однією з найвищих у гірничовидобувній галузі.
Одне лише Мужиївське родовище спроможне протягом десятків років щороку
видавати для потреб України по одній тонні золота (приблизно стільки,
скільки витрачається його щорічно на медичні та технологічні потреби).

Поклади золота в центральній частині, Придніпров’ї та Донбасі, на
відміну від закарпатських, розташовані досить глибоко, тому їх видобуток
потребуватиме певних додаткових витрат. Найбільш значними і доступними
спеціалісти вважають криворізькі запаси, які мають певну схожість з
родовищами Південної Африки і Австралії. Усе це дає підстави
стверджувати, що в недалекій перспективі Україна в змозі стати значним
регіоном з видобутку золота.

У сучасних умовах демонетизації золота, його запаси, як показує досвід
зарубіжних країн, якими б значними вони не були, не впливають
безпосередньо на стійкість грошово-валютного обігу, хоча в змозі
забезпечувати його стабільність на певний період. Тому для успішного
функціонування грошово-валютної системи держави необхідне нагромадження
запасів вільно конвертованої резервної валюти для безперебійних
розрахунків із закордоном. Перед молодою державою постало серйозне
питання, яким чином на світовому ринку заробити валюту? У перші роки
незалежності України розв’язання цього питання окремі політичні сили
пов’язували з масованою допомогою української діаспори та світової
демократичної спільноти. Однак за перших практичних кроків на шляху до
його розв’язання виникла ціла низка складних проблем, пов’язаних з
виходом України на світовий ринок. На перший план виступила проблема
підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів
ринкових відносин. Ще до проголошення незалежності, 16 квітня 1991 p..
Верховна Рада України прийняла Закон “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, згодом у травні 1993 p. Кабінет Міністрів видав декрет “Про
лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності”, 12 грудня 1991 p. було
прийнято “Митний кодекс України”, а 13 березня 1992 p. набрав чинності
Закон України “Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон”.

Усі ці заходи сприяли виходу України на зовнішні ринки, дали можливість
молодій державі з урахуванням суспільних інтересів значною мірою
упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити
відповідний правовий режим, дотримання якого сприяє розвитку
міжнародного співробітництва, підвищує його ефективність.

Нині Україна здійснює зовнішньоторговельні операції зі 185 країнами
світу. У 1997 p. Україна мала позитивне сальдо торговельного балансу
(товари та послуги) на суму 424 млн дол. США, а за 9 місяців 1998 p. —
546,5 млн дол.

За обсягом зовнішньоторговельного обороту Україна посідає друге місце
після Росії серед країн СНД. Вартість експортованої продукції становить
сьогодні майже четверту частину її внутрішнього валового продукту.
Спостерігається поступова переорієнтація України на торгівлю з “далеким”
зарубіжжям, передусім із розвиненими ринками Західної Європи, Далекого
Сходу, Сполучених Штатів.

Найважливішим зовнішньоторговельним партнером для України виступають
сьогодні Сполучені Штати Америки, з якими протягом останніх трьох років
обсяги зовнішньої торгівлі зросли вчетверо. Якщо взяти список із 67
країн, то за обсягом торговельного обороту зі США Україна поступається
лише Німеччині.

Однак сьогодні важливою проблемою для України є переважно сировинна
спрямованість її зовнішньої торгівлі. Так, у загальному обсязі імпорту
товарів у 1998 p. 40 % вартості припадало на мінеральне паливо, нафту та
продукти її переробки.

Для збільшення валютних надходжень потрібно насамперед подолати архаїчну
сировинну спрямованість експорту, адже рівень цін на світових ринках на
готові вироби майже в 1,5 раза вищий, ніж на сировину, а на машини й
обладнання — у 2 рази. На жаль, торгуючи сировиною і напівсировиною,
Україна збагачує інші народи. Наприклад словаки, маючи п’ять мільйонів
населення, добилися впровадження твердої валюти і створили величезні
валютні резерви, широко використовуючи Україну як постачальника
металургійної сировини. Україна постачає сталеві високоякісні вироби і
продає їх за ціною, що в десятки разів перевищує витрати на закупівлю і
переробку сировини.

Аналізуючи пріоритети розвитку експортного сектору, слід насамперед
звернути увагу на галузі, де вже сьогодні техніка і технологія досягають
світового рівня. Це високотехнологічні, наукомісткі галузі
машинобудування, зокрема виробництво верстатів, літаків, приладів,
побутової техніки, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво.
За оцінками американських експертів, наприклад, український
машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-те місце
у світі.

Друга група пріоритетних галузей експорту — агропромисловий комплекс,
зорієнтований на країни СНД та на країни, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги,
особливо туризм, можуть скласти третій пріоритетний напрямок формування
експортного сектору. Так, за рахунок розвитку туризму деякі країни
одержують значну частину валютних надходжень. Останнім часом туризм в
Україні розвивається однобічно — переважно виїзний. У 1994 p.,
наприклад, виручка від реалізації туристичних путівок становила 7 трлн
560 млрд карбованців, а валютні надходження — 230 млн дол. США, тоді як
у той же рік Польща одержала від туризму 5 млрд дол. США — третину всіх
експортних надходжень.

Видобувна і металургійна галузі — четвертий пріоритетний блок, п’ятим
можуть стати транзитні перевезення вантажів.

Не менш важливим фактором активізації зовнішньоекономічної діяльності
України є залучення іноземних інвестицій. Закон “Про іноземні
інвестиції” був ухвалений Верховною Радою у березні 1992 p. Згодом у
червні 1993 p. Кабінет Міністрів прийняв Декрет “Про режим іноземного
інвестування” та затвердив Державну програму заохочення іноземних
інвестицій в Україні. Реалізація цих важливих державних документів,
безумовно, сприяла припливу в Україну інвалютних коштів.

Однак нестабільність економічної ситуації, недосконалість чинного
законодавства негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні та
стримують іноземних інвесторів від значних вкладень коштів у нашу
економіку. У зв’язку з цим спостерігається тенденція зниження обсягів
іноземних інвестицій.

Деякі інвестори, які зареєстрували великі обсяги інвестицій, призупинили
їх внесення. Наприклад, фірмою “Макулан” зареєстровано 260 млн дол. США,
а фактично внесено 26 млн, СП “Тютюнова компанія” — відповідно 25 млн і
5 млн дол. США.

Переорієнтація України в зовнішньоторговельній діяльності на країни
Заходу характерна і для зовнішньоінвестиційних потоків в Україну. Так,
якщо в 1992 p. 88 % загальної суми зовнішнього боргу припадало на країни
колишнього СРСР і лише 12 % — на інших кредиторів, то до кінця 1995 p.
це співвідношення становило приблизно 50 і 50 % відповідно. Це видно
також і з темпів зростання зовнішньої заборгованості України. Якщо
заборгованість країнам колишнього Союзу за період з 1992 по 1995 p.
зросла в 1,4 раза, то іншим кредиторам — у 10 разів (за даними
Міжнародного центру перспективних досліджень).

Найбільші інвестиції, вкладено в економіку України партнерами із США (22
% до загального обсягу), Німеччини (19 %), Великої Британії (7 %), Кіпру
(6 %), Швейцарії (4 %).

Треба зазначити, що не дуже сприяв активізації інвестиційних вкладень
зарубіжних фірм в економіку України прийнятий Верховною Радою Закон “Про
внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим
іноземного інвестування”, де сказано, що придбання іноземними
інвесторами майнових прав на природні ресурси регулюється законодавством
України, яке не дозволяє іноземним інвесторам мати майнові права на ці
ресурси, у тому числі на головний — землю. Так, цим же законом було
внесено зміни до відповідних статей декрету, які стосуються землі та
земельних ділянок. Декретом Кабінету Міністрів були дозволені інвестиції
у вигляді рухомого і нерухомого майна, у тому числі й землі, а також у
формі придбання земельних ділянок. Саме слова “землі” та “земельних
ділянок” цим законом були виключені з тексту декрету. Загалом, протягом
останніх років неодноразово вносилися істотні зміни в чинні документи,
які регулюють іноземне інвестування. Така нестабільність найбільше
стримує іноземного інвестора.

Важливим кроком в активізації інвестиційної діяльності в Україні має
стати прийняття Верховною Радою України законодавчої бази створення й
діяльності фінансово-промислових груп. Конкретний механізм таких
міждержавних господарських структур має закріплюватися у міжурядових
угодах з метою створення режиму найбільшого сприяння у виробництві
товарів, наданні послуг, встановленні оптимальної структури управління
та уникнення подвійного оподаткування прибутку. Прикладом може служити
підписана з Росією міжурядова Угода про принципи створення 50
українсько-російських промислових груп, таких як “Укрнафта”, “ТаНаКо” —
Транснаціональна алюмінієва компанія, “Міжнародні авіамотори”,
“Корпорація Антонов-Туполєв” та ін.

Активний інвестиційний процес забезпечується успішним функціонуванням
спеціальних (вільних) економічних зон. Відповідним Указом Президента
України було засновано дві такі зони: у Бродах (Львівщина) та Сиваші
(Автономна Республіка Крим). Верховна Рада України прийняла Закон “Про
деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб’єктів
експериментальної економічної зони “Сиваш”, яким встановлено, що:

• сировина, матеріали, устаткування та обладнання (крім підакцизних
товарів), які ввозяться в Україну для потреб власного виробництва
суб’єктами експериментальної економічної зони, не підлягають обкладенню
ввізним митом та податком на додану вартість;

• сума податку на прибуток зменшується на 50 % у разі використання суми,
на яку зменшується податок на прибуток, на реалізацію інвестиційних
проектів у межах цієї зони;

• надходження в іноземній валюті на користь суб’єктів експериментальної
економічної зони “Сиваш” не підлягають обов’язковому продажу на
міжбанківському валютному ринку у разі використання вивільнених валютних
коштів на потреби розвитку цієї зони.

Однак з накопиченням досвіду зовнішньоекономічної діяльності почали
накопичуватися і проблеми. З надзвичайною гостротою, наприклад, постала
проблема повернення в Україну валютних доходів від зовнішньоекономічної
діяльності. Перебування цих валютних цінностей за кордоном вважається
незаконним передусім тому, що відповідно до нашого законодавства,
іноземна валюта може вивозитися, зберігатися та використовуватися за
межами України тільки з дозволу Національного банку України. Це
стосується валютних коштів, які вивезені за межі України у вигляді
товарів, робіт, послуг згідно із зовнішньоторговельними контрактами й
еквівалент вартості яких (тобто саме валюта) не надійшов в Україну.
Таким чином, ці інвалютні кошти фактично працюють на економіку інших
держав.

Загальна сума таких коштів, за різними оцінками, сягає від 6 до 16 млрд
дол. СТТТА, і вона навряд чи перебільшена, адже тільки за 9 місяців 1994
p. за кордоном, передусім у країнах колишнього Союзу, осіло 1,4 млрд
дол., а в Україну повернулось лише 0,4 млрд. Навіть у разі їх повного
повернення в Україну, що малоймовірно, не вся ця сума може бути
автоматично зарахована до офіційного валютного резерву держави. Але вони
можуть бути спрямовані на інвестування пріоритетних галузей національної
економіки з метою швидкого її виходу на міжнародний конкурентний
простір, формування стабілізаційного фонду національної грошової одиниці
та вирішення інших першочергових завдань. Головна ж проблема полягає в
тому, що вилучені таким чином кошти не були оподатковані в Україні,
внаслідок чого держава безпосередньо втрачає велику кількість бюджетних
надходжень, так необхідних для вирішення значного масиву соціальних
питань.

Відплив з України значних валютних коштів реально відбувається у все
зростаючих масштабах і не є секретом для офіційної статистики. Однак,
штучно занижуючи обсяги експорту й імпорту, тодішній Мінстат України
мимоволі приховував реальні обсяги такого відпливу. Так, зіставляючи
дані офіційної статистики з опублікованими в бюлетені Європейського
центру макроекономічного аналізу, який видається на Заході, відомий
український економіст, директор Інституту економіки Національної
академії наук України, академік НАНУ I.I. Лукінов виявив досить дивну
розбіжність між тими цифрами, які гласно обертаються у нашій країні, та
тими, які потрапляють у зазначений центр і взагалі за межі держави.
Особливий інтерес викликають розбіжності в даних про
зовнішньоторговельний оборот України, адже йдеться про валюту, якої в
нас катастрофічне не вистачає, щоб вчасно розраховуватися за газ, нафту
та інші товари, що надходять з-за кордону (табл. 15.1).

Як видно з таблиці, у всіх країнах, за винятком Великої Британії,
українські дані з експорту значно занижені порівняно з даними
країн-партнерів.

Таблиця 15.1. Українські дані власного експорту і дані статистики
країн-партнерів, млн дол. США

Країна

Українські дані

Дані країн-партнерів

Різниця, разів

Німеччина

172

247

1,44

Франція

29

162

5,58

Італія

141

505

3,58

Велика Британія

36

19

0,53

Іспанія

13

53

4,08

ЄС

624

1099

1,76

Великий відплив іноземної валюти за кордон спонукав у свій час
Президента України видати Указ “Про невідкладні заходи щодо повернення в
Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами”, який
був підписаний 22 червня 1994 p. Суб’єкти підприємницької діяльності
незалежно від форм власності згідно з Указом мали терміново:

• продекларувати у Національному банку України наявність (або
відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які
знаходяться за межами України, у тому числі одержаних у результаті
здійснення підприємницької діяльності за межами України;

• подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо
сум на їхніх рахунках в іноземних банках та інших фінансових установах,
а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів
(дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької
діяльності за межами України.

Після підписання Указу Президента була розроблена і затверджена Програма
комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну валютних
цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Згідно з Програмою
суб’єкти підприємницької діяльності повинні здійснювати декларування
валютних цінностей у регіональних відділеннях Національного банку
України та в державних податкових інспекціях за місцезнаходженням
суб’єктів підприємницької діяльності. Підставою для прийняття до митного
оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій
з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також
здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності є довідка
встановленої форми про проведене декларування.

Національний банк України та Головна державна податкова інспекція
України мали забезпечити суворе збереження таємниці щодо одержаної
інформації, та все ж стало відомо, що реалізація цього Указу не дала тих
наслідків, які від нього очікували. І це закономірно, адже за чинним на
той час законодавством половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної
діяльності валюти підлягала обов’язковому продажу державі за фіксованим
курсом карбованця до іноземних валют, який суттєво відрізнявся від
ринкового і був для переважної більшості суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності збитковим. Це стало майже непереборною перешкодою на шляху
повернення в Україну валюти, що знаходилася за кордоном. Іншим важливим
негативним фактором стала виключно кримінальна відповідальність
суб’єктів за невиконання Указу. Ніяких інших, більш суттєвих економічних
важелів для сприяння виконанню Указу задіяно не було. Але ж відомо, що
застосування до суб’єктів лише заборонних суто адміністративних методів,
якими б жорсткими вони не були, не дає належної віддачі.

Як бачимо, у перші роки незалежності України були створені лише
формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою
практично всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і
кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку
на той час не було законодавчої бази. І тут треба віддати належне
ініціативі Кабінету Міністрів України на чолі з тодішнім
прем’єр-міністром, згодом Президентом України Л.Д. Кучмою, який, не
чекаючи постійних обіцянок з боку тодішнього складу Верховної Ради,
прийняв цілий ряд важливих декретів, у тому числі й валютних, основні
положення яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є декрет Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю”, прийнятий 19 лютого 1993 p.
Пріоритетними завданнями декрету були:

стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют,
концентрація валютного попиту та пропозиції, поступова ліквідація
паралельного обігу іноземних і національної валют, залучення валютних
коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом
установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського
карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які
потребували окремого дозволу Національного банку України.

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому
міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим декретом
“Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті” було
запроваджено обов’язковий продаж через уповноважені банки на
Міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній
валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався на:
валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних
кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом; залишки
коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття
Декрету; іноземну валюту, що ввозиться для внесення у статутні фонди
спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт
продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з
іноземними інвестиціями.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті” від 23 вересня 1994 p. № 187/ 94—10ВР передбачає
визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні
поставки, а також авансування імпорту.

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного
регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних
процесів і оздоровленню економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні,
виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного
регулювання та контролю. Так, Указом Президента “Про додаткові заходи
щодо вдосконалення валютного регулювання” від 2 листопада 1993 p.
тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за
рахунок викупу 10 % валютних надходжень, що підлягали обов’язковому
продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного
курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів спільно з
Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну
постанову про порядок визначення офіційного валютного курсу українського
карбованця до іноземних валют. Згідно з цією постановою Національний
банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства
економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення
продукції, товарів та послуг визначав офіційний курс українського
карбованця з урахуванням стану платіжного балансу.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховна Рада
України також прийняла ряд законів про внесення змін до декрету. Так,
Законом від 28 січня 1994 p. “Про внесення змін до ст. 16 декрету
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” було встановлено, що незаконні скуповування, продаж,
обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як
застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії),
тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно
з чинним законодавством України.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще
значним. Так, залишався у силі обов’язковий продаж частини надходжень в
іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а
торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов’язковому продажу,
здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2
рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом
продажу: за безготівковими операціями — не більше 2,5 % від офіційного
валютного курсу, за готівковими — не більше 2,5 % від подвійного
валютного курсу.

Іншими постановами, листами та телеграмами Національного банку України
був затверджений класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу
та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної
держави й можуть бути використані при здійсненні торговельних і
неторговельних платежів суб’єктами підприємницької діяльності та банками
України. Всі види валют, відповідно до міжнародної практики поділені на
три групи:

• перша група: вільно конвертовані валюти, що без обмежень обмінюються
на інші види валют, курси яких котирує Національний банк України;

• друга група: валюти з обмеженою конвертованістю, що обмінюються на
інші валюти з певним обмеженням, курси яких визначає Національний банк
України;

• третя група: неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти,
курси яких Національний банк України не котирує і не визначає.

НБУ визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як
засобу платежу на території України дозволялося лише для проведення
платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію
Національного банку України на здійснення торгівлі товарами з оплатою в
іноземній валюті. За валюту могли реалізовуватися тільки товари
іноземного виробництва, що ввезені в Україну з додержанням митних
правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній
валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику
за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту
заборонялася. Стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між
резидентами також заборонялось.

Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн —
колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв’язки з
ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати,
Національний банк України спеціальним листом надав дозвіл уповноваженим
банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При
цьому обов’язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи
угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування
її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода
передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їхніх ознак.

З 5 листопада 1994 p. було встановлено новий порядок визначення курсу та
використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США,
німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався
Національним банком України на підставі результатів торгів на
Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших
іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної
біржі. Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси,
які публікує газета “Financial Times”.

У постанові правління Національного банку України “Про заходи щодо
лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995 p. йшлося про
недоцільність подальшого продовження обов’язкового викупу до офіційного
валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень
від суб’єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом
Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного
регулювання”. Цією ж постановою дозволялося здійснювати обов’язковий
продаж валютних надходжень (40 %) та вільних валютних коштів резидентів
України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і
безпосередньо через уповноважені банки на міжбанків-ському валютному
ринку України.

Як бачимо, Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у
світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання і
валютного контролю.

25 травня 1995 p. Національний банк України припинив перереєстрацію
раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової
іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня 1995
p. взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання
іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту
не допускається реалізація на території України резидентами та
нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При
цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між
підприємствами торгівлі та сфери послуг, які мали право на торгівлю та
надання послуг за іноземну валюту, й іншими резидентами України за
товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть
здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у
формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату
кредитними та дебетни-ми картками), за винятком розрахунків готівковою
іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову
іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту
до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній
валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні валютні
рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна
готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському
валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на
рахунок підприємства.

Згодом Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до ст. 7
декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю”, згідно з яким встановлювалось, що
роботодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у
валюті України в готівковій або безготівковій формі.

Отже, уважно проаналізувавши послідовні дії Президента, уряду, Верховної
Ради та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи
валютного регулювання і валютного контролю, можна з упевненістю зробити
цілком обґрунтований висновок про те, що справа неухильно просувалася в
бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала
б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до
національної валюти.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020