.

Розрахункові й касові операції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
116 1384
Скачать документ

Реферат на тему:

Розрахункові й касові операції

План

Сутність грошових розрахунків підприємств

Безготівкові й готівкові розрахунки

Проведення касових операцій

Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

1. Сутність грошових розрахунків підприємств

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання
різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні
розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й
перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий
оборот.

Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює
процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на
підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий
виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів,
призводить до збільшення платежів, пов’язаних з їх придбанням. Зростання
трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці.
Прямі і зворотні зв’язки між виробництвом і споживанням здійснюються
через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За
товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для
споживання іншим суб’єктом господарювання, може дійти до споживача і
дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його
оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і
структурою виробництва та суспільною потребою в них.

У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній
літературі розглядався крізь призму планової організації процесу
відтворення і його складових — виробництва, розподілу, споживання.

Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і
ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і
пов’язаний з ним оборот грошей.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється
оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній
грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть
участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб’єктів господарювання,
громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і
зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей,
яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей
на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно
залучаються в активний грошовий оборот.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і
безготівкову.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає
інструментом регулювання об’єкта грошового обороту — грошової маси.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який
охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій,
банківських і фінансових установ, населення.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:

— забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів,
комплектуючих, виплата заробітної плати);

— реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і
формування доходів;

— сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

— забезпечення спільної діяльності підприємств;

— отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним
установам.

Таке групування пов’язане з різною економічною сутністю названих
розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та
банківського контролю.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські
установи, що в них відкрито рахунки суб’єктів підприємницької
діяльності.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить
оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів
господарювання.

Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному
господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які
визначаються відповідними нормативними актами.

2. Безготівкові й готівкові розрахунки

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової
форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають
перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових
розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому
застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у
них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного
витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю
грошового обороту.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова
форма розрахунків застосовується за обслуговування населення — виплата
заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової
допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю
товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за
допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з
рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок.
Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі,
підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській
установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат,
на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в
безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи
товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як
правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками,
фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному
здійснюються в безготівковій формі.

Розвиток ринкових відносин призвів до певних змін у колишній системі
грошових розрахунків між підприємствами, зокрема розширив можливість
застосування готівкової форми. З кінця 1998 р. згідно з постановою НБУ
від 11 жовтня 1998 р. № 473 всі готівкові розрахунки між підприємствами
можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і
за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших
касових надходжень.

Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших
касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для
забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату
дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов’язаних з оплатою праці й
виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку,
отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати
систематичну і повну сплату податків, зборів і обов’язкових платежів у
бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

Підприємства також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними
цільовими фондами готівкою. Але якщо підприємства мають податкову
заборгованість, розрахунки між покупцем і постачальником продукції треба
здійснювати тільки в безготівковому порядку.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

— класифікацію розрахунків;

— організацію розрахунків;

— форми відповідних документів;

— взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

— розрахунки за товарними операціями;

— розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції,
виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину
всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну
фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації
розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними
операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з фінансовими операціями:
з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових
санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за
результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців —
продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові
розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції,
якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і
банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські — це розрахунки, які здійснюються між покупцем і
постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в
різних регіонах.

Міжнародні — це розрахунки, які здійснюються за операціями
купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом
(переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок
постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між
покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за
межі суто технічних операцій, пов’язаних зі списанням і зарахуванням
коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми
розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових
документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих
випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений
документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми
безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа),
а саме:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у
випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій,
недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними
податковими органами.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському
обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами.
Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і
засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту,
організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових
розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:

— удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;

— підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному
обсязі здійснення платежів за всіма зобов’язаннями;

— зміцнення договірної дисципліни;

— прискорення обороту оборотних коштів.

3. Проведення касових операцій

Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею
готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і
поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду
діяльності, а також на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’язані саме
там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як
зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату,
матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати,
а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням
грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає
розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму
готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть
поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм
власності проводяться з оформленням таких документів: податкових
накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або
товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю
товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що
засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу
товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку
цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють
касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в
касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними
банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки
роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових
оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів.
Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути
переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт
попереднього року.

Нова редакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла
відповідні зміни і до регулювання ліміту готівки на підприємстві.

Якщо підприємство має податкову заборгованість і одночасно здійснює
розрахунки готівкою (крім розрахунків із податків і обов’язкових
платежів), сума тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в
касі з наступним їх порівнянням зі встановленим лімітом каси.

На порушників цього положення накладається штраф за перевищення ліміту
каси.

Колективні сільськогосподарські кооперативи, селянські спілки самостійно
визначають обсяг готівки, що може постійно зберігатися в їхніх касах.
Про це вони зобов’язані повідомляти в першому кварталі кожного року
установи банків, які їх обслуговують. У межах цих коштів вони здійснюють
необхідні поточні витрати (крім коштів на виплату заробітної плати та
дивідендів). Готівку понад попередньо визначені обсяги вони так само
повинні здавати в банки.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється фермерським
господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою та
реалізацією сільськогосподарської продукції, а також індивідуальним
підприємцям.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки,
встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на
їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю
наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно
оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним
уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами
підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно
оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства
реєструють у касовій книзі.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського
харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням,
проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або
товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною
податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки
одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють
касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи
на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі
грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом.
Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на
наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним
веденням касової книги покладається на головного бухгалтера
підприємства.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше
одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі
звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової
адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими
органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на
керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових
служб і касирів.

4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

Взаємовідносини суб’єктів підприємницької діяльності з банками щодо
відкриття рахунків регулюються Законом України «Про внесення до деяких
законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» та Інструкцією
№3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для
зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій
відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у
національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це
податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний
банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст
такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом
України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання
повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник
рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття
кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку
заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його
номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито
додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою
чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та
рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів
повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов’язані
дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За
порушення належних вимог суб’єкти підприємницької діяльності та
комерційні банки несуть відповідальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в
національній валюті:

— поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та
здійснення всіх видів банківських операцій;

— бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за
рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

— кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право
видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих
способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний
рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

— депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку
на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з
поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на
нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний
рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення
розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка
забороняється.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків
такі документи:

— заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним
бухгалтером;

— копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в
органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому
здійснювати державну реєстрацію;

— копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом
реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить
позначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення),
де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому
органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий
облік;

— картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження
рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки
підприємства;

— копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України,
засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

— поточні;

— розподільчі;

— кредитні;

— депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для
проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті у
разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у
іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і
не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України,
розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів в іноземній
валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним
законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному
ринку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство подає в
банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в
національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті
відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у
національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття
рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокремлення)
необхідно переоформити рахунок. Для цього підприємство подає в установу
банку такі самі документи, що і в разі створення підприємства. Якщо
змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника
рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до
установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника
рахунка в банк подається новий статут (положення).

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється
на ім’я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію
підприємства і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів
уповноважених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки
підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для
закриття додаткових рахунків.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються вповноваженим банком у
порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам —
резидентам та нерезидентам — банківським установам. Кредитні рахунки
призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових
документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок
позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Література

Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020