Реферат на тему:
Роль трансфертів у вирівнюванні фінансового забезпечення регіонів
Україна займає одне з провідних місць в Європі за потужністю
природно-ресурсного, промислового, аграрного, транспортного потенціалу.
Але внаслідок затяжної економічної кризи, на сучасному етапі, наша
держава неспроможна реалізовувати свої потенційні можливості.
Від попередньої економічної системи України залишився цілий ряд
регіональних проблем, які значною мірою відрізняються між собою залежно
від географічного положення, рівня соціально-економічного розвитку
регіону, його історичного досвіду. Тому в умовах економічної кризи в
Україні, як і в інших країнах з транзитивною економікою, особливого
значення набуває регіональна економічна політика. В Україні регіональна
економічна політика повинна здійснюватись на кількох рівнях, серед яких
основними є три: макрорівень (об’єкти – економічні райони), мезорівень
(області) та мікрорівень (адміністративні райони).
У межах регіональної економічної політики, яку проводить держава,
особливого значення набувають проблеми вирівнювання фінансового
забезпечення регіонів. Пов’язано це особливо з динамікою витрат
фінансових ресурсів з державного бюджету, оскільки аж занадто
зацентралізовані міжбюджетні відносини, тобто зберігається жорстка
фінансова залежність регіонів від центру.
Неодмінною передумовою формування фінансових ресурсів регіону є розробка
системи міжбюджетних відносин, виходячи із досягнень світової науки і
практики провідних країн з розвиненою економікою, а також з урахуванням
національних особливостей України. У зв’язку з цим викликають інтерес
роботи раніше визнаних провідних зарубіжних вчених-економістів:
П.Самуельсона, Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена, П. Браунінга та інших.
Останнім часом тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи
висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних
вчених-економістів, таких, як В. Федосов, В.І. Кравченко, С.А.
Буковинський та ін.
Роботи економістів О.Д. Василика, К.В. Павлюка, І.В. Сало,
І.І.Д’яконова, М.І. Деркача, Л.П. Гордєєвої, Л.М. Безгубенко, В.М.
Родіонова та інших науковців присвячені розгляду теоретичних і
методологічних аспектів бюджетування.
Вивчення з цієї проблеми друкованих праць свідчить про відсутність
достатнього висвітлення питань аналізу міжбюджетних відносин і
необхідності вирішення у контексті регіональної економічної політики,
фінансового забезпечення регіону без прямого втручання у ці процеси
держави.
Мета статті – виявити доцільність застосування нової системи формування
місцевих бюджетів із приміненням європейського досвіду з системи
оподаткування та показати шляхи вирішення цієї проблеми, виявити чинники
впливу на зростання ролі трансфертів у міжбюджетних відносинах.
На сучасному етапі розвитку держави завдання децентралізації фінансових
ресурсів повинно зайняти першочергове місце порівняно з іншими
нагальними завданнями.
Реалізація регіональної економічної політики залежить від фінансового
забезпечення регіональних програм розвитку території, розподілу
бюджетних коштів, які в умовах погіршення соціально-економічного стану
населення загострюють взаємовідносини в системах „центр-регіон”,
„регіон-регіон”. Цьому можуть сприяти місцеві фінанси.
Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання
грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими
органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і
делегованих [4, С. 43].
Матеріальною основою місцевих фінансів виступають централізовані і
децентралізовані фонди коштів. Місцеві фінансові ресурси – це фонди
коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний
розвиток регіонів [1, С. 55].
Фінансові ресурси адміністративно-територіальних одиниць (областей,
районів, міст) включають: бюджети всіх рівнів, фінанси господарюючих
суб’єктів відповідної території, державні та позабюджетні фонди,
іноземні інвестиції, внутрішні запозичення у населення [2, С. 23].
Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевих
бюджетів. Місцеві бюджети – це важлива фінансова категорія, основу якої
становить система фінансових відносин, а саме відносини:
– між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують
на певній території;
– між місцевими бюджетами і населенням певної території;
– між державним і бюджетами місцевого рівня [3, С. 11].
На основі цих фінансових відносин повинна розроблятися програма
регіонального розвитку відповідного регіону. Фінансування програм
регіонального розвитку може відбуватись двома шляхами:
1) на основі внутрішньогосподарського перерозподілу грошових надходжень
у регіоні;
2) за рахунок бюджетного фінансування.
Для успішної реалізації регіональної економічної політики потрібно
провести детальний аналіз сформованості економічного простору регіонів.
У цьому контексті першочергове значення мають дослідження рівня
економічного розвитку регіонів і областей; збалансованості
горизонтальних міжбюджетних відносин; регіональних індексів валового
внутрішнього продукту (ВВП); фінансової стійкості регіонів;
податкоспроможності; визначення галузевих пріоритетів; бар’єрів
подальшого зростання.
На сучасному етапі регіонального розвитку України особливої уваги
заслуговують середні і особливо малі міста, чимало яких мають певний
потенціал економічного зростання, що безпосередньо позначається на рівні
соціально-економічного розвитку регіонів і держави в цілому.
Враховуючи сучасний стан економіки України, значна роль у процесі
реалізації регіональної економічної політики належить місцевим органам
самоврядування.
Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Саме з
видатків необхідно починати аналіз фінансових систем цих органів влади.
Видатки є точним відображенням функцій і завдань, що покладаються на
місцеву владу [4, С. 44].
Відповідальність за соціально-економічний розвиток регіону повинна стати
однією із пріоритетних функцій місцевих органів влади. Потрібно чітко
розмежувати права, обов’язки центральних органів влади на місцевому
рівні, здійснити децентралізацію деяких суспільних функцій і обов’язків,
надати місцевим органам управління більшого правового статусу для
прийняття управлінських рішень. Надання більших прав і обов’язків
місцевим органам самоуправління повинно супроводжуватися наданням
додаткової фінансової підтримки регіонів, що її дійсно потребують.
Особливу роль у формуванні фінансової бази низових регіональних
утворень, крім місцевих податків та зборів, участі у загальнодержавних
податках, відіграють прямі трансферти ресурсів від бюджетів вищого рівня
до місцевих (ВБТ – вертикальні бюджетні трансферти), які практикуються в
усіх країнах без винятку, без огляду на політичний устрій.
Одним із видів перерозподілу фінансових ресурсів є централізований
розподіл коштів з державного бюджету через надання міжбюджетних
трансфертів.
Перерозподіл фінансових ресурсів реалізується через централізований
розподіл коштів з державного бюджету за допомогою таких інструментів
регулювання, як цільові трансферти, бюджетний процес або бюджетне
регулювання.
Право на трансферти одержують тільки ті суб’єкти, у яких розрахунковий
обсяг доходів не перевищує розрахункового обсягу витрат бюджету. Частка
регіону (трансферт) у фонді фінансової підтримки регіонів визначається
розподілом відсутніх доходів усіх регіонів на суму відсутніх засобів по
всіх суб’єктах. Механізм трансферної підтримки полягає в щомісячному
перерахуванні відповідної частки засобів конкретному суб’єкту із фонду
фінансової підтримки. Причому трансфертні платежі доцільно надавати
територіям з чітко визначеними напрямами їх витрачання, що
забезпечуватиме цільове використання коштів.
Отже, у даному випадку передача коштів у вигляді трансфертів дозволяє
підвищити ефективність функціонування регіонів.
Надання трансфертів з бюджету вищого рівня скорочує його фінансову
спроможність, відповідно збільшуючи фінансові можливості регіонів. Для
трансформаційних країн є високою частка трансфертів у доходах
територіальних органів влади. Причиною цього є недостатність власних
коштів для фінансування необхідних видатків. Частка видатків на надання
трансфертів місцевим бюджетам з державного бюджету у 2001 році склала в
Україні близько 8 % [5, С. 106]. На це впливають багато чинників, а
саме:
1) рівень демократизації органів місцевого самоврядування;
2) площа території;
3) щільність, кількість населення регіону;
4) обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення;
5) нерівномірність розподілу доходів та видатків по регіонах з
державного бюджету [1, С. 32].
Важливою реформою сьогодення повинно стати застосування у вітчизняній
системі місцевого оподаткування європейського досвіду із системи
оподаткування, де місцеві податки і збори є основним дохідним джерелом
місцевих бюджетів.
Останнім часом в Україні здійснюється поступовий перехід від старої
системи формування місцевих бюджетів, що спиралася на централізоване
надходження податків до державного бюджету, до нової системи, яка
передбачає закріплення за органами місцевого самоврядування вибору і
призначення різних видів податків і надходження всіх цих податків до
місцевих бюджетів з урахуванням застосування трансфертів вирівнювання,
що надаються з державного бюджету, державних і регіональних
позабюджетних фондів, внутрішніх запозичень населення для фінансування
видатків місцевих бюджетів.
Розглядаючи проблеми вирівнювання фінансового забезпечення регіонів,
можна відмітити, що нова регіональна політика щодо цього знаходиться в
гострій проблемній ситуації та певних позитивних зрушеннях. Важливим
елементом фінансового вирівнювання повинно стати реальне функціонування
державного бюджету та міжбюджетних відносин. Тобто потрібний перехід на
нову систему формування місцевих бюджетів. Про це свідчить той факт, що
в доходах місцевих бюджетів значно зросла частка трансфертів. Так, у
2002 р. частка трансфертів становила майже 35 %, тоді як у 2001 р. вони
склали 23,4 %, а в 2000 р. – 18,3 %. У 2003 році трансферти складатимуть
більше 8,8 млрд грн., у 2002 р. – близько 7 млрд грн., у 2001 р. – 3,9
млрд грн [1, С. 100].
Практика показує, що трансферти місцевим бюджетам ряду областей
перевищують розрахункові обсяги надходжень загальнодержавних податків і
зборів у державний бюджет по території області, за рахунок яких
здійснюватимуть перерахування дотацій, вирівнювання. Такі області мають
найнижчий середньодушовий рівень податкових надходжень порівняно із
середнім показником по Україні.
Отже, загальний обсяг трансфертів з державного бюджету, що надходять до
місцевих бюджетів знаходиться у прямій залежності від
соціально-економічних і політичних чинників. У зв’язку з цим державі
потрібно чітко визначити свою позицію у стосунках із регіональними і
міжрегіональними відносинами. Це можна зробити за допомогою проектів і
програм співпраці різних регіонів між собою і з центром. Центр повинен
сприяти регіонам у вирішенні їх соціальних та економічних проблем шляхом
підсилення стимулюючої функції системи оподаткування та через сферу
тарифної політики, розподіл і перерозподіл бюджетних коштів. Але без
фінансової підтримки навіть найдосконаліша стратегія
соціально-економічного розвитку не може бути реалізована.
Потрібно внести корективи в розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів.
Потребує вдосконалення і регіональна податкова політика, яка повинна
стимулювати розвиток вітчизняного виробництва в регіоні, сприяти
покращанню інвестиційного клімату в залученні як внутрішніх, так і
зовнішніх інвестицій.
Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві податки, які б
повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий принцип розподілу
фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим розподілом окремих з
нинішніх, так званих ”регульованих доходів”, на сталій основі. Це можна
зробити за рахунок закріплення на законодавчому рівні, на довгостроковій
основі, частки центрального, регіональних і місцевих бюджетів у таких
доходах.
Механізм фінансового вирівнювання повинен забезпечити створення відносно
однакових умов для проживання громадян України по всій території
держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо значні
відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за
географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті,
відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому
порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів,
які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території
України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних
соціальних стандартів, кожен орган місцевого самоврядування повинен мати
знову ж таки законодавчо гарантований мінімальний бюджет і дохідну базу.
Заходи фінансового вирівнювання повинні охопити лише території, які не
можуть за рахунок власної дохідної бази сформувати гарантовані
мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки
фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в
державі.
Література:
1. Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у
перехідний період: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
15 травня 2003 року у Хмельницькому інституті бізнесу. – Хмельницький:
НВП „Евріка” ТОВ, 2003. – 384 с.
2. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової
трансформації //Фінанси України. – 1998. – № 10.
3. Вишняков С.В. Місцеві бюджети // Фінанси України. – 2001. – № 10.
4. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник – К.: Т-во
„Знання”, КОО, 1999. – 487 с.
5. Слухай С. Міжбюджетні трансферти в постсоціалістичних країнах: від
теорії до реалії. – К.: АРТЕК, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
