Реферат на тему:
Роль і місце бюджету у фінансовому механізмі держави
Бюджет посідає одне з провідних місць у системі державного регулювання
розвитку економіки кожної країни. Ринкова економіка ґрунтується на
поєднанні як власної саморегулівної дії, що закладена в саму її основу,
так і системи державного регулювання ринкових відносин. Ринок на основі
балансу попиту та пропозиції через механізм вільного ціноутворення в
цілому самостійно регулює розвиток окремих галузей, регіонів і
підприємств, виробництво певних товарів та сферу послуг. У цьому полягає
основна перевага ринкової економіки. Причому механізм саморегулювання
базується на критерії ефективності, що забезпечує об’єктивне підґрунтя
розвитку економіки та соціальної сфери, а не суб’єктивну мотивацію.
Водночас прагнення досягнення максимальної ефективності й одержання
максимального прибутку може призвести до однобокого розвитку
суспільства, до кризи перевиробництва. Відома з історії економічна криза
30-х років наочно показала слабкі місця саморегулівної ринкової
економіки, або вільного капіталізму, і засвідчила необхідність створення
системи державного регулювання ринкових відносин. Власне, навіть не
повного регулювання, а лише підрегулювання, коригування, спрямовування
ринкових механізмів на досягнення певних цілей і реалізацію встановлених
завдань. Тобто система державного регулювання не замінила саморегулівну
дію ринкових відносин. Вона лише доповнила її в тих напрямах, де були
певні прогалини і вузькі місця.
Державне регулювання економіки може здійснюватися двома способами. Один
із них полягає у створенні системи планового управління, в основі якої
лежать адміністративно-командні методи. Завдання балансування
економічного і соціального розвитку розв’язуються на основі єдиного
централізованого планування. Досвід колишнього СРСР та інших країн так
званого соціалістичного табору показав, що в цілому така система була
дієздатною. Однак, по-перше, повного збалансованого
соціально-економічного розвитку так ніколи і не було досягнуто (слід
зауважити, що і ринкова — як саморегулівна, так і регульована —
економіка теж не забезпечують повної збалансованості, але наближаються
до неї значно ближче, ніж планова). По-друге, те збалансування розвитку
економіки, яке забезпечувалось плановими методами, досягалося на дуже
низькому (порівняно з розвиненими країнами) рівні забезпечення
економічних і соціальних потреб, що визначалося низьким рівнем
ефективності виробництва. Тобто планова економіка здатна певною мірою
забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак при низькому
життєвому рівні. Головне ж — у ній не закладена внутрішня мотивація до
саморозвитку, бо це суперечило керуванню ззовні. Бюджет держави в умовах
планової економіки відігравав пасивну роль. На нього покладалась функція
фінансового забезпечення реалізації плану економічного і соціального
розвитку, він був похідним від плану. Другий спосіб державного
регулювання економіки ґрунтується на застосуванні економічних методів
управління, їх основу складають фінансові інструменти і важелі впливу,
що формують фінансовий механізм держави, чим і пояснюється роль фінансів
у суспільстві. Фінансовий механізм являє собою сукупність фінансових
методів і форм впливу на розвиток суспільства. Бюджетний вплив є
складовою цього механізму. Розглянемо роль і місце бюджету держави у
фінансовому механізмі і в державному регулюванні економічного і
соціального розвитку.
Фінансовий механізм складається з двох підсистем, які відображають
узагальнені методи фінансового впливу: фінансове забезпечення і
фінансове регулювання. Вплив цього механізму на різні аспекти виробничої
і соціальної сфер має кількісну і якісну визначеність. Кількісна
виявляється в обсязі коштів, які виділяються з різних джерел на певні
цілі. Вона характеризує підсистему фінансового забезпечення, що є
першоосновою дії фінансового механізму. Без відповідних асигнувань
неможливе розв’язання жодного завдання розвитку суспільства. При цьому
дуже важливо, у який спосіб здійснювалось формування ресурсів, у яких
формах і якими каналами відбувався їх рух, на яких умовах вони
виділяються і використовуються. Якісна визначеність фінансового впливу
виявляється саме в характері розподілу і руху фінансових ресурсів. Вона
відображає підсистему фінансового регулювання. Ця підсистема має
забезпечити відповідні пропорції розподілу ВВП і фінансових ресурсів.
Установлюючи інструменти розподілу, держава вводить у дію фінансові
інструменти впливу. Склад і структура фінансового механізму та місце в
ньому бюджету показані на схемі (рис. 1).
Рис. 1. Структура фінансового механізму
Фінансове забезпечення — це система джерел і форм фінансування розвитку
економічної і соціальної сфер суспільства. Воно здійснюється в трьох
формах: самофінансування, кредитування, бюджетні асигнування.
Самофінансування — це покриття витрат за рахунок власних коштів. Воно є
визначальною формою фінансового забезпечення, хоча і не основною за
питомою вагою. Залучення в обіг інших джерел коштів можливе лише за
наявності певного рівня самофінансування. Цей рівень є гарантією для
банків, наприклад при видачі кредитів. Для самих банків теж
установлюється мінімальний розмір статутного фонду.
Кредитування як форма фінансового забезпечення означає покриття частини
витрат за рахунок позичених коштів. Воно здійснюється у формах
комерційного і банківського кредитів. Кредитування — дуже вигідна й
ефективна форма фінансового забезпечення, її вигідність полягає в
економії суспільних фінансових ресурсів, адже в процесі кругообігу одні
й ті самі ресурси можуть використовуватись у різний час різними
суб’єктами. Ефективність забезпечується встановленням таких принципів
кредитування, як повороткість, терміновість, платність, матеріальна
забезпеченість. Це змушує позичальників працювати максимально ефективно.
Для отримання кредиту потрібно мати відповідне матеріальне забезпечення
і стабільні фінансові результати. Для погашення кредиту в строк і сплати
процентів необхідно мати сталий фінансовий стан і джерело сплати
процентів — виручку від реалізації та прибуток.
Бюджетні асигнування — це форма фінансового забезпечення за рахунок
централізованого фонду грошових коштів держави. Воно може здійснюватись
на поворотній і безповоротній основі. Характерною ознакою бюджетних
асигнувань є саме їх безповоротність, однак за певних умов можуть
надаватись (як в Україні, наприклад) бюджетні кредити суб’єктами
господарювання. Проте фактично ці кредити відіграють роль тимчасової
фінансової допомоги.
Роль і місце бюджетних асигнувань у системі фінансового забезпечення
визначаються моделлю фінансових відносин у суспільстві. Фінансова модель
планової економіки, що характеризується значним рівнем централізації ВВП
у бюджеті (причому вже на етапі первинного розподілу), установлювала
провідну роль бюджету в системі фінансового забезпечення. Бюджетні
асигнування були основною за питомою вагою формою фінансового
забезпечення і відігравали балансуючу роль у системі джерел
фінансування. При цьому, ще раз нагадуємо, активної ролі бюджет не
відігравав, а був призначений для фінансового забезпечення планів
економічного і соціального розвитку. Спостерігалася явна суперечність
між кількісною і якісною сторонами бюджетного впливу. Оскільки бюджетні
асигнування виділялись на безповоротній основі, то сформувалась
утриманська психологія. Адже бюджетні асигнування не потрібно було
заробляти, як власні джерела, їх не треба було повертати і платити за їх
використання проценти, як за кредити. Це стало однією з причин низької
ефективності планової економіки і врешті-решт призвело до кризи.
В умовах фінансової моделі ринкової економіки бюджетні асигнування
відіграють значно меншу роль у системі форм фінансового забезпечення. В
економічній сфері державні субсидії фактично є одним із регуляторів її
розвитку, тобто більшою мірою належать до підсистеми фінансового
регулювання, їх мета полягає не стільки у фінансовому забезпеченні
певних економічних потреб, скільки у впливі на окремі сторони розвитку.
У соціальній сфері роль бюджетних асигнувань в окремих країнах може
суттєво різнитися залежно від того, яку фінансову модель взято за
основу. У скандинавських країнах ця роль досить велика, у
західноєвропейських — помірна, у США — незначна (докладно про це — у
розд. 1.1). В Україні роль бюджету у фінансуванні соціальної сфери є
вирішальною, однак проблема полягає в тому, що за умов економічної і
фінансової кризи в бюджеті не вистачає коштів на утримання соціальної
сфери на більш-менш задовільному рівні. Тому бюджетні установи змушені
відшукувати інші джерела фінансування, через що питома вага і роль
бюджету знижуються.
Отже, роль бюджету у системі фінансового забезпечення може бути різною.
Причому не завжди вона залежить від питомої ваги бюджетних асигнувань у
загальному обсязі фінансування. Для України у процесі переходу до
ринкових відносин досить актуальним є на перший погляд парадоксальне
завдання підвищення ролі бюджету через зниження його значення. Це може
бути досягнуто насамперед заміною його пасивної ролі (при значній
питомій вазі) активним впливом бюджетних асигнувань на різні сторони
соціально-економічного розвитку.
Слід також відзначити, що неможливо повністю відмовитися від бюджетних
асигнувань. Вони є однією з важливих і необхідних форм фінансового
забезпечення. Проблема полягає в тому, що ця форма асигнувань повинна
виконувати ті функції, які саме їй властиві, а не вторгатися до сфери
використання інших форм. Вона не може заміняти самофінансування, як це
було за умов планової економіки. Одне із головних завдань економіки
України полягає у ліквідації збитковості підприємств і системи їх
державного дотування. Бюджетні асигнування не повинні відігравати ролі
балансуючого елемента в системі джерел фінансового забезпечення — це
функція кредиту. Ці асигнування слід використовувати там, де не
ставиться завдання забезпечення отримання прибутку, тобто у сфері
некомерційної діяльності. Однак при цьому в Україні необхідно
переглянути сам склад таких неприбуткових підприємств і установ, звести
його до мінімуму, залишивши за бюджетом тільки ту сферу, куди інші
джерела фінансування спрямувати неможливо. Незважаючи на обмеження сфери
бюджетного фінансування в певних історичних умовах, воно може
відігравати досить значну роль. Мова йде про дефіцитне бюджетне
фінансування інвестицій на основі кейнсіанської теорії. Бюджетні
асигнування розглядаються як «мультиплікатор» (множник, розмножувальник)
розвитку економіки. Вони створюють первинний попит і первинну
зайнятість, унаслідок чого підвищується купівельна спроможність
населення, розширюється збут товарів і послуг. Відтак стають вигідними
нові інвестиції. Первинний попит і первинна зайнятість створюють
вторинні, третинні і т. д. попит і зайнятість, тобто відбувається явище
«поширення хвилі видатків». Саме проблема залучення інвестицій є
найбільш актуальною і складною для України, і тому, скорочуючи обсяги
бюджетного фінансування і звужуючи його сферу, необхідно головну увагу
зосередити саме на бюджетних інвестиціях. Це ті видатки бюджету, які
мають стати в даний час пріоритетними. На них кошти необхідно вишукувати
обов’язково і насамперед. Спроби вирішувати за рахунок бюджету тільки
поточні проблеми ведуть до того, що не вирішуються жодні проблеми і не
створюються передумови для повного подолання наслідків кризи.
Розглянемо тепер роль і місце бюджету в підсистемі фінансового
регулювання. Фінансове регулювання — це система регламентування
розподільних відносин у суспільстві в цілому і у суб’єктів
господарювання. З переходом до ринкових відносин регламентуванню
підлягають переважно взаємовідносини підприємств, організацій і установ
з бюджетом, їхня внутрішня фінансова діяльність здійснюється відповідно
до інтересів самих суб’єктів господарювання. Регламентуванню підлягають
лише окремі її напрями. Може мати місце внутрішньогалузеве чи
корпоративне регламентування, наприклад установлення нормативів
відрахувань у централізовані корпоративні фонди. Однак таке
регламентування не є визначальним. Головне — установлення взаємовідносин
з бюджетом.
Фінансове регулювання як метод фінансового впливу пов’язане з
використанням двох методів розподільних відносин: сальдового і
нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення розподілу за
окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового) елемента.
Проміжні елементи розраховуються на підставі конкретних методик, а
підсумковий — як різниця між загальною величиною доходу і величиною
проміжних елементів. При нормативному методі всі елементи розподілу або
їх переважна частина визначаються за нормативами, які встановлюються
відносно загальної величини доходу. Кожний із методів має свої переваги
і недоліки, і їх використання залежить від поставлених завдань. Так,
прибуток як елемент валового доходу є різницею між валовими доходами і
валовими витратами. Саме сальдовий характер визначення прибутку
характеризує його стимулюючу дію, спрямовану на зростання доходів і
зменшення витрат. Нормування прибутку безглузде, оскільки при цьому
втрачається саме його стимулююча дія. Навпаки, нормування взаємовідносин
з бюджетом є доцільним, тому що ставить їх на правову основу. Воно не
припускає фінансового свавілля з боку органів управління, що мало місце
свого часу в умовах адміністративної економіки. За ринкової економіки
взаємовідносини підприємств з бюджетом грунтуються на податковому
методі, який передбачає встановлення єдиних для всіх платників ставок
податку (за винятком пільгових), тобто базуються на нормативному
розподілі доходів.
Функціонування системи фінансового регулювання забезпечується за
допомогою фінансових інструментів: податків, внесків і відрахувань,
субсидій та дотацій. Податки, а також податкові платежі і збори
відображають місце бюджету в складі фінансового механізму. Саме вони
відіграють вирішальну роль у фінансовому регулюванні. Це обумовлено
сутністю податків та їх функцій — фіскальної і регулюючої. Внески до
фондів цільового призначення мають більш виражену функцію державної
акумуляції цільових коштів, хоча їм властивий і певний регулюючий вплив.
Аналогічно характеризуються і відрахування у централізовані галузеві і
корпоративні фонди.
Податки, податкові платежі і збори відбивають рух вартості від юридичних
і фізичних осіб до держави, їх сплата веде до зменшення доходів
платників. Причому об’єктивно кожний платник заінтересований сплатити
якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів
об’єктів оподаткування, так і через вибір пільгових щодо оподаткування
умов діяльності. У цьому полягає сутність регулюючої функції податків,
яка є основою системи фінансового регулювання. З допомогою податків,
таким чином, відбувається вплив на різні сторони діяльності їх
платників.
Регулююча функція податків є об’єктивним явищем. Вплив податків
відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Водночас
держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних
пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Така
цілеспрямована податкова політика і характеризує дію фінансового
механізму і роль бюджету в ньому. При цьому слід пам’ятати, що
використання податків як фінансових регуляторів — дуже складна справа.
Тут не може бути головного і другорядного — все головне. Іноді незначні
деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити сутність впливу того чи
іншого податку, зробити його вплив прямо протилежним тому, що
передбачалось. Проблема полягає в тому, що податки зачіпають усе
суспільство, а це — безмежна гама інтересів, врахував які важко, але
вкрай необхідно. Не може бути оцінки регулюючої дії податків за
сальдовим підходом — що переважає, позитивний чи негативний вплив? Сама
по собі наявність негативного впливу, навіть незначного, свідчить про
недолік того чи іншого податку.
Податки і податкові платежі та збори діють у комплексі з іншими
фінансовими інструментами — внесками і відрахуваннями. З погляду
платника податків не має суттєвого значення, куди спрямовуються його
платежі — в бюджет, позабюджетні чи галузеві фонди. Для нього все це
означає зменшення доходів. Скажімо, в Україні досить жорстко
критикується податкова система. Але сама по собі вона не така вже й
обтяжлива ні за кількістю податків, ні за їх ставками. Значна частина
платежів вноситься до фондів цільового призначення, і саме вони є нині
основною проблемою.
Розглядаючи податки як фінансові регулятори, слід пам’ятати про певну
суперечність між їх фіскальною і регулюючою функціями. Сутність
фіскальної функції полягає у забезпеченні бюджету достатніми, сталими і
регулярними доходами, бо держава заінтересована у повному надходженні
запланованих доходів. Регулююча функція обумовлена прагненням кожного
платника заплатити менше. Саме на цьому і будується регулююча дія
оподаткування — ставки, пільги, методика визначення, порядок сплати
тощо. Однак, якщо платники, дотримуючись визначених державою орієнтирів,
скажімо, займаються тими видами діяльності, для яких установлено
пільгове оподаткування, то надходження податків скорочується і вони вже
не в змозі забезпечити фінансову базу держави. Якщо вся податкова
система матиме лише регулююче призначення, то це поставить бюджет на
досить хитку основу. Отже, регулююча дія податків має певні обмеження.
Податкова система повинна містити достатньо податків як з яскраво
вираженим фіскальним призначенням, так і з регулювальним. При цьому
питома вага надходжень від тих податків, в яких більш виражена регулююча
функція, має бути незначною. Значна питома вага свідчить саме про
пріоритет фіскального призначення, і виконувати в таких умовах регулюючу
дію дуже важко. Перевага в інтересах держави фіскальної функції податків
над регулюючою — явище цілком закономірне, тому що податки потрібні
державі не самі по собі, а для фінансування видатків бюджету.
Податки вторинні відносно видатків, вони — лише спосіб їх забезпечення.
Сукупність податків, на які покладається насамперед регулююча дія,
повинна бути досить розгалуженою. Адже кожний податок має свої
специфічні риси і певну сферу дії. За допомогою одного податку неможливо
впливати абсолютно на всі сторони суспільного життя, оскільки немає
інструменту, яким можна виконувати всі операції. Отже, кількість
податків має бути достатньою для виконання державою її функцій у
регулюванні економіки і соціальної сфери. Водночас дію цих податків
необхідно узгоджувати. Усі вони, маючи свої сфери впливу, повинні бути
спрямовані на досягнення основної мети — ефективності виробництва і
зростання ВВП.
Таким чином, у підсистемі фінансового регулювання бюджет посідає
провідне місце, що визначається роллю податків. Саме через них
установлюється система регулювання доходів юридичних та фізичних осіб, а
відтак і система економічних інтересів. Установлюючи податки і механізм
їх стягнення, держава визначає свого роду правила гри. Причому податки —
це одні з найбільш дійових економічних інструментів. За наявності чіткої
і продуманої податкової політики можлива реалізація будь-яких завдань.
Список використаної літератури:
Арутюнов В. X., КірикД. ТІ., Мішин В. М. Логіка. 144 с. Береза А. М. та
ін. Електронна комерція. 326 с.
Береза А. М. Основи створення інформаційних систем. Вид. 2-ге, перероб.
і дон. 214с.
Білик М.Д. Організація і методика аудиту сільськогосподарських
підприємств. 628 с.
Бойко Н. А. Економічна і соціальна географія. Рос. мовою. 239 с.
Болюх М. А., Горбаток М. І. Збірник задач з курсу «Економічний аналіз».
232 с. Бондар М.І. Аудит в АПК. 188 с.
Боярська 3. І. Міжнародне комерційне право. 143 с.
Брусіловський Б. Я. Інформатика інвестування. 497 с.
Валєєв К. Г.,Джалладова І. А. Вища математика. Ч. II. 451 с.
Валютні операції / За ред. Л. П. Петрашко. 144 с.
Васильков В.Г. Організація виробництва. 524 с.
Вітлінський В. В. Економічний ризик: ігрові моделі. 446 с.
Верба В. А., Решетняк Г. І. Організація консалтингової діяльності. 244
с.
Власоеа А. М., СавчукЛ. М., Савінова В. Б. Організаційна поведінка. 96
с.
Войчак А. В, Павленко А. Ф. Маркетинг. 246 с.
Герольд Мус, Рольф Ханшманн. Бухгалтерський облік (основи — завдання —
розв’язання)! Пер. з нім., рос. мовою; за ред. В. В. Сопка. 368 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
