.

Роль фінансів та кредиту в умовах формування ринкового середовища (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1375 15439
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: “ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА”

Тема: “Роль фінансів та кредиту в умовах формування ринкового
середовища”

З М І С Т

Стор.

Вступ.

3

1. Фінанси в системі ринкових відносин.

4

1.1. Суть фінансів.

4

1.2. Грошові відносини як складові фінансів підприємств.

4

1.3. Функції фінансів.

5 1.4. Фінансові ресурси малого бізнесу.

6

1.5. Джерела фінансування малого бізнесу в Україні.

7 2. Кредитування і розрахунки підприємств.

10

2.1. Суть та форми кредитування підприємств банківськими установами.

10 2.2. Методика оцінки платоспроможності позичальника та порядок
надання кредиту.

13

2.3. Порядок нарахування відсотків за депозитними та кредитними
операціями.

20 2.4. Внутрішній аналіз стану активів промислового підприємства.

23

2.5. Фінансовий аналіз короткострокової заборгованості.

25

2.6. Аналіз структури джерел коштів і їх використання.

26

2.7. Фінансовий аналіз оборотності активів підприємства.

27

2.8. Аналіз руху грошових коштів на підприємстві.

28

3. Комплексний аналіз стану підприємства за допомогою фінансових
коефіцієнтів.

30

Висновки.

38

Список літератури.

38

Вступ.

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони
українських громадян – акціонерів, а також інших безпосередніх і
опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш
важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому
що механізм ринку може призвести і до банкрутства.

Фінанси підприємств – грошові відносини, які виникають в процесі
господарської діяльності підприємств і пов’язані з формуванням власних і
залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат і інвестицій
підприємства, утворенням і розподілом отриманого прибутку.

Вихід економіки України з кризового стану неможливий без розуміння
керівниками та працівниками фінансових служб і установ особливостей
функціонування фінансової системи держави і фінансового механізму
господарюючих суб’єктів. Фінанси підприємств перебувають у тісному
зв’язку з фінансами національної економічної системи як єдиного цілого.
Разом з тим, фінанси підприємств характеризуються певними особливостями
та специфікою, які необхідно враховувати при здійсненні системних і
структурних перетворень в Україні.

Специфіка фінансів проявляється в тому, що вони завжди виступають у
грошовій формі, носять розподільчий характер і відображають формування і
використання різних видів доходів і нагромаджень суб’єктів господарської
діяльності.

1. Фінанси в системі ринкових відносин.

Суть фінансів.

Специфіка фінансів проявляється в тому, що вони завжди виступають у
грошовій формі, носять розподільчий характер і відображають формування й
використання різних видів доходів та нагромаджень суб’єктів
господарської діяльності:

сфери матеріального виробництва;

держави;

учасників з невиробничої сфери.

Необхідними умовами ефективного функціонування фінансів є:

багатоманітність форм власності;

наявність ринків товарів, праці, капіталу;

самофінансування підприємницьких структур;

свобода підприємництва і самостійність у прийнятті рішень;

ринкове ціноутворення і конкуренція;

регламентація державного втручання в діяльність підприємств;

наявність нормативно-правового забезпечення правил економічної поведінки
суб’єктів господарювання.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансів,
відображають процес утворення, розподілу і використання доходів на
підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов’язані з
підприємництвом, тому що підприємство є формою підприємницької
діяльності.

Друга точка зору: фінанси підприємств – це відносини розподілу,
безпосередньо пов’язані з формуванням і використанням грошових доходів і
фондів.

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей,
його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи.
З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів
підприємства, оборот всього капіталу.

Якщо б підприємницька діяльність складалась лише з операцій з
готівковими коштами, то рух капіталу легко виявлявся. Проте готівкові
кошти – це лише одна з форм капіталу. Іншими формами капіталу є товарна
і виробнича. Операції з ними в кінцевому результаті зведуться до
грошового обміну. Але в кожний даний момент це не є очевидним. Тому
процес руху капіталу затушовується, аналіз і оцінка фінансів
підприємства ускладнюються.

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони
українських громадян – акціонерів, а також інших безпосередніх і
опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш
важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому
що механізм ринку може призвести і до банкрутства.

1.2. Грошові відносини як складові фінансів підприємств.

Сукупність грошових відносин у державі можна розділити на декілька груп:

грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем товарів;

грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем послуг;

грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем робочої сили (з/п);

грошові відносини, за допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів.

Фінанси включають грошові відносини:

підприємств з державою;

підприємств і організацій з працівниками;

держави з населенням;

підприємств зі страховими компаніями, банками.

1.3. Функції фінансів.

Існують дві ключові функції фінансів підприємств:

розподільча;

контрольна (функція нагромадження стосується фінансів України).

Розподільча проявляється в тому, що за допомогою фінансів реалізуються
послідовності розподілу національного доходу (НД). Адже перш ніж
розпочнеться розподіл на індивідуальне споживання, створюються резервний
фонд, фонди розвитку виробництва, покриваються витрати. Завдяки цій
функції забезпечується кількісне співвідношення між різними фондами. Це
означає, що при розподілі НД важливе значення має не тільки
послідовність відокремлення його частин, але й дотримання пропорцій на
мікро- і макрорівнях економіки. Помилки і прорахунки в розумінні
закономірностей пропорційного розподілу національного доходу на кожному
рівні і кожному етапі розвитку держави можуть призвести до негативних
наслідків у розвитку економіки.

Завдяки розподільчій функції забезпечується оптимальне поєднання різних
інтересів в Україні (загальнодержавних, колективних, особистих) і
створюються стимули для ефективного господарювання.

Контрольна функція перебуває в тісному зв’язку і взаємо-обумовленості з
розподільчою функцією. Якщо існують закономірності розподілу
національного доходу, то й існує механізм інформування про результати
дотримання цих закономірностей та контролю за дотриманням цих
закономірностей. Фінансовий контроль – це перевірка спеціально
уповноваженими органами форм і змісту фінансових відносин та порядку
здійснення фінансово-господарської діяльності. Фінансовий контроль може
бути державний, незалежний (у формі аудиту), внутрішньогосподарський,
який проводиться бухгалтерією, фінансовим відділом у формі:

рахункової перевірки;

тематичної перевірки;

економічного аналізу.

Аудит – це незалежний платний фінансовий контроль, а також система
надання платних послуг з удосконалення фінансово-господарської
діяльності. Аудит здійснюють аудиторські фірми чи окремі самостійні
аудитори, які мають ліцензію. Значна кількість фінансової інформації та
звітності підприємств відповідно до існуючих нормативних документів
завіряється аудиторами.

Залежно від часу здійснення фінансовий контроль ділиться на попередній,
поточний і наступний. Попередній контроль проводиться до здійснення
фінансово-господарських операцій; поточний – під час фінансових і
господарських операцій; наступний – після здійснення операцій і
покликаний виявити ті порушення, які виникли і не були встановлені під
час попереднього й поточного контролю.

1.4. Фінансові ресурси малого бізнесу.

Товариство з обмежувальною відповідальністю “ТЕКОС Лтд” (екологічно
чисті технології в промисловості і сільському господарстві) відноситься
до підприємств малого бізнесу.

Основним напрямком діяльності ТОВ “ТЕКОС Лтд” є розробка, проектування,
виготовлення обладнання та будівництво “під ключ” компактних
каналізаційних очисних споруд.

Фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси
розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного
продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин,
підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин
об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси
підприємств.

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних
відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових
доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища
продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється
фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці.
Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна
спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде
ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування
фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між
макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць.
Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам
влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії,
здійснює непрямі заходи, що сприяють розвиткові підприємництва. У
структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси
підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють
важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного
виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і
формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з
одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у
цілому, а з іншого боку – особливості, зумовлені функціонуванням
фінансів у підприємницьких структурах.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи
відповідно до джерел їх формування.

Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок
власних та прирівняних коштів.

Доходи:

прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних
науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та
інші цільові доходи;

прибуток від фінансових операцій;

прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським
способом;

інші види доходів.

Надходження:

амортизаційні відрахування;

виручка від майна, що вибуло;

не поточні пасиви;

цільові надходження;

мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві;

пайові та інші внески членів трудового колективу;

інші види надходжень.

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а
саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а
також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від
фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел
належать:

фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах;

страхове відшкодування ризиків;

фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо;

дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів;

бюджетні субсидії;

інші види ресурсів.

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу об’єктивної
оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у
народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти
правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у
конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

1.5. Джерела фінансування малого бізнесу в Україні.

Усім підприємствам для свого існування і розвитку необхідний капітал,
який забезпечується шляхом фінансування.

В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види
фінансування: внутрішнє і зовнішнє, які розмежовуються на дві основні
групи: позичені та власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До
власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний капітал,
резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування – це таке фінансування. при якому кошти
генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти
можуть надходити із таких джерел:

прибутки;

продаж ліквідних активів;

скорочення оборотного капіталу;

кредити від постачальників;

дебіторська заборгованість;

амортизаційні відрахування.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є
головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того,
собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що
сподіватися йому на високий прибуток не доводиться.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для
перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розширення
виробництва.

Якщо вдало продати мало використовувані активи, то можна отримати
необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40%
зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо.
В стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у
власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи, то теж можна отримати
певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад
господарської активності, що автоматично відіб’ється на обсягах виторгу
і прибутках фірми.

Грошові кошти всередині фірми можуть з’явитись шляхом вилучення
амортизаційних відрахувань.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби
основного капіталу, а необхідність в її використання настає лише після
фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який
вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може
використовуватись як джерело фінансування виробництва.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної
амортизації і метод прискореної амортизації.

Рівномірна амортизація – вартість основного капіталу списується рівними
частками протягом всього періоду експлуатації.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки
експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина
їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що
пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на
весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року
вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні
роки – до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні
фінансові вигоди:

страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення елементів
основного капіталу;

амортизація може принести додатковий дохід підприємцю;

зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові
платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не
оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства;

прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішні джерела фінансування малих підприємств – комерційні банки,
небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства,
інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди) і т.д.

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій:
фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випаду тимчасової
фінансової скрути, яка виникає у зв’язку із витратами виробництва і
обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, на
поточні витрати, на фінансування капіталовкладень.

Довгострокові кредити надають для формування основних фондів. Об’єктами
кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію,
модернізацію і розширення вже діючих основних фондів, на нове
будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на:

забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

передавальні написи на векселях (індосаменти);

партнер із грошового зобов’язання, тобто особа, яка разом із
позичальником бере на себе зобов’язання з кредиту;

гарант-особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного
листа;

відступ права на оренду. Це також є забезпечення як гарантія. Банк,
наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує
орендну плату;

передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під
заборгованість дебіторів;

відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит
в банку. В цьому випадку банк бере на зберігання розрахункову книжку
клієнта;

використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового
полісу;

передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів,
переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів;

товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка
свідчить про те, що товари, які забезпечують кредит, надійшли на
спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролюється
представником банку.

В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний
кредит – така товарна форма кредиту, об’єктом якого можуть бути
реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавцем
надається відстрочка платежу.

2. Кредитування і розрахунки підприємств.

2.1. Суть та форми кредитування підприємств банківськими установами.

На всіх підприємствах незалежно від типу кругообігу капіталу можливі
коливання потреби в оборотних засобах. Додаткова потреба в засобах
зумовлена:

нерівномірністю завезення сировини;

збільшенням частки незавершеного виробництва;

нерівномірністю ходу реалізації готової продукції й іншими факторами.

При тимчасовій відсутності власних коштів для покриття потреби в
оборотних засобах використовуються кредити банку, кошти інших кредиторів
і комерційний (товарний) кредит. Кредит дозволяє більш раціонально
організовувати оборот коштів підприємств, не відволікаючи значні ресурси
в створення грошових фондів і зайвих запасів сировини і матеріалів.

При кредитуванні підприємств перш за все враховується індивідуальний
кругообіг засобів підприємства, особливості якого визначаються
об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів можна віднести такі:

галузеву належність підприємства;

характер виробничого процесу;

сезонність виробництва.

До суб’єктивних факторів можна віднести ;

рівень організації виробництва;

рівень організації збуту і постачання;

ступінь розвитку товарного ринку;

інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: з відносно
рівномірним і нерівномірним кругообігом. До першої групи належать
підприємства нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей
промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність
тривалого часового періоду між надходженням і витрачанням грошових
коштів.

У другу групу входять підприємства легкої, харчової, лісової
промисловості, сільськогосподарські підприємства, інші. В цих
підприємств виникає значна невідповідність між витратами грошових коштів
і надходження коштів від реалізації продукції. В підприємств з
нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється
або сезонністю виробництва, або тривалістю кругообігу оборотних
засобів.

При визначенні суми кредиту підприємство враховує загальну потребу в
грошових коштах для задоволення виробничих потреб і наявності власних
фінансових ресурсів.

Наприклад, підприємству необхідно закупити сировини і напівфабрикатів
для організації виробництва деякого продукту на суму 1870 тис. грн.;
власні ресурси для цієї цілі – 1270 тис. грн. Підприємство відчуває
додаткову потребу в оборотних коштах у розмірі 600 тис. грн., яка
задовольняється за рахунок кредиту.

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової
діяльності підприємств зростає. Це обумовлено такими факторами:

по-перше, збільшується питома вага кредиту в фінансуванні основних і
оборотних засобів підприємства. Кредит дозволяє більш раціонально
організовувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні
ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини і
матеріалів. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах бюджетні
асигнування на цілі розвитку (відтворення) практично не виділяються і
кредит виступає найважливішим джерелом формування основних і оборотних
коштів підприємств усіх форм власності;

по-друге, кредит активно використовується при придбанні цінних паперів
підприємствами;

по-третє, кредит залучається у фінансування інвестицій та інновацій і,
отже, зростає його роль в забезпеченні і прискоренні науково-технічного
прогресу. Проте в умовах високої інфляції можливості кредиту у
стимулюванні науково-технічного прогресу різко зменшуються, оскільки
впровадження нової техніки внаслідок його постійного подорожчання
скорочується, а можливі строки надання кредиту значно менші від періоду
окупності затрат;

по-четверте, кредит може активно використовуватись як джерело викупу
приватизовуваних підприємств;

по-п’яте, рель кредиту у зовнішньоекономічному обороті підприємств через
механізм стимулювання росту експортного потенціалу підприємства зростає,
сприяючи тим самим накопиченню валютних ресурсів.

Можна виділити такі види кредитів, які надаються підприємству:

банківський;

комерційний (товарний);

державний;

лізинговий.

Класифікація кредитів комерційних банків.

Позички банків класифікувати за:

призначенням та характером використання позичених коштів;

наявністю та характером забезпечення;

строками використання;

методами надання та способами погашення;

До банківських послуг, що мають кредитний характер, також належить:

акцептний кредит;

авальний кредит;

обліковий кредит;

факторинг.

За призначенням та характером використання коштів розрізняють:

кредитування оборотних коштів;

кредитування основних фондів;

сільськогосподарські позички;

будівельні позички;

позички небанківським фінансовим закладом;

позички державним закладам та органам управління.

За наявністю та характером забезпечення:

забезпечені (ломбардні) позички;

незабезпечені (бланкові) позички.

Формами забезпечення зобов’язань з повернення кредиту можуть бути:

застава майна позичальника;

гарантія чи поручництво;

перевідступлення на користь банку контрактів, вимог та рахунків
позичальника до третьої особи;

договір страхування відповідальності позичальника з несплати
заборгованості за кредитом;

транспортні та товарні документи;

цінні папери;

інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

За строком використання позички поділяють на:

термінові;

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові;

безтермінові;

просторічні;

відстрочені.

За методами надання розрізняють позички, що надаються:

в одноразовому порядку;

відповідно до відкритої кредитної лінії;

гарантовані (резервні) кредити:

із заздалегідь обумовлено датою надання;

із наданням при виникненні необхідності.

За способами погашення розрізняють позички, що погашаються:

поступово;

одночасною сплатою після закінчення строку;

відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді.

За характером та способом сплати проценту існують позички з:

фіксованою процентною ставкою;

плаваючою процентною ставкою;

сплатою процентів у міру використання позичених коштів;

сплатою процентів одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний
кредит).

За кількістю кредиторів позички поділяються на:

такі, що надаються одним банком;

консорціальні;

паралельні.

Етапи процесу кредитування:

розглядання кредитної заявки;

попередня бесіда з позичальником;

вивчення кредитоспроможності клієнта;

оцінка ризику з позики;

переговори про укладання кредитної угоди;

затвердження кредитним комітетом;

підписання кредитної угоди.

2.2. Методика оцінки платоспроможності позичальника та порядок надання
кредиту.

Підприємство, яке бажає отримати кредит, подає до банку кредитну заявку
з інформацією про:

мету кредиту;

суму кредиту;

строк користування кредитом;

конкретні дати погашення;

коротку характеристику заходу, що кредитується, та економічний ефект від
його здійснення.

На вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші матеріали:

копії установчого договору, статуту або інших документів, що
підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту;

техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що кредитується,
з розрахунками надходжень, які очікуються від його реалізації;

копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються даного заходу;

зобов’язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (угода
застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);

бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, декларацію про
доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках.

На основі наданої інформації банк:

вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

оцінює ділову репутацію та імідж підприємства;

аналізу кредитоспроможність підприємства, поглиблено досліджує його
фінансовий стан і ступінь ризику неповернення позики;

визначає перспективи розвитку підприємства;

перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту;

відвідує підприємство (при необхідності).

Вирішальне значення при видачі кредиту підприємству здійснюють підсумки
проведеної оцінки кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства
означає його здатність повністю і в строк розраховуватись за всіма
борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи
показників, які відображають розміщення і джерела оборотних засобів,
результати фінансової діяльності підприємства. Вибір показників залежить
від особливостей виробничої діяльності і побудови балансу, галузевих
особливостей, форми власності.

Вітчизняна методика оцінки фінансового стану позичальника включає
поєднання об’єктивних аналітичних даних, сформованих на основі
бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб’єктивних даних,
що формуються експертами (керівниками відповідних управлінь). Цим
забезпечується єдиний підхід та обґрунтованість при вирішенні питань
оцінки платоспроможності позичальника і доцільності надання йому позик.

Аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника дає можливість не
тільки здійснити експрес-аналіз фінансового стану позичальника, а й
виявити негативні тенденції в його фінансово-господарській діяльності в
цілому і здійснити прогнозування розвитку діяльності підприємства в
майбутньому. Це надасть можливість своєчасно вносити корективи в
кредитні взаємовідносини банку та позичальника. Установи банку повинні
здійснювати оцінку фінансового стану позичальника перед наданням йому
позики, а в подальшому – щоквартально для визначення групи ризику та
розміру відрахувань до загального та спеціального резервів згідно з
“Положенням про порядок формування резерву для відшкодування можливих
втрат за позиками комерційних банків”, затвердженого Національним банком
України.

Оцінка фінансового стану здійснюється на підставі даних офіційної
звітності позичальника (бухгалтерський баланс ф.№1), звіт про фінансові
результати і їх використання (ф.№2) та інформації з пакету документів,
що повинен надаватися позичальником при отриманні кредиту чи додатково в
період кредитних взаємовідносин.

Для оцінки фінансового стану позичальника здійснюється аналіз його
фінансово-господарської діяльності з об’єктивних показників його
діяльності, таких як:

обсяг реалізації;

прибутки та збитки;

рентабельність;

грошові потоки;

платоспроможність;

ліквідність;

фінансова стійкість;

склад дебіторсько-кредиторської заборгованості;

історія погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому;

ефективність управління позичальника;

форма власності.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами:

1-й етап – визначення значень показників, які характеризують фінансовий
стан позичальника з віднесенням їх до відповідних аналітичних груп;

2-й етап – аналіз фінансового стану позичальника і віднесення
позичальника до відповідного класу надійності.

На першому етапі показники, які характеризують фінансовий стан
позичальника, розподіляються на такі аналітичні групи:

показники платоспроможності позичальника;

показники фінансової стійкості позичальника;

показники “солідності” позичальника.

Оцінні показники діяльності позичальника, які характеризують його
платоспроможність і фінансову стійкість, розраховуються на підставі
бухгалтерського балансу (ф.№1) та фінансового звіту (ф.№2).

Оцінні показники, які характеризують “солідність” позичальника,
визначаються на основі інформації пакета документів, наданого
позичальником.

При визначенні фінансового стану позичальника формується інтегральний
показник, розрахунок якого базується на використанні принципу зваженості
економічних показників і аналітичних груп. При цьому кожному
економічному показнику та аналітичній групі надається вагове значення,
яке відповідає їхньому внеску в оцінку фінансового стану позичальника.

На другому етапі підприємство-позичальника залежно від величини
інтегрального показника (підсумкового по групах і показниках)
зараховують до одного з п’яти класів (А, Б, В, Г, Д), які характеризують
надійність позичальника.

Система показників, які використовуються при аналізі
фінансово-господарської діяльності позичальника та методика їх
розрахунків:

Перша група – показники платоспроможності позичальника.

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, наскільки обсяг
поточних зобов’язань з кредитів і розрахунків можна погасити за рахунок
усіх мобілізованих оборотних активів. Визначається за формулою:

Теоретичне значення Кзл – не менше 2,0. Вагове значення – 8.

2. Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, в якій кратності оборотні
активи покривають зобов’язання, і характеризує, наскільки зобов’язання
можуть бути погашені швидколіквідними грошовими коштами, цінними
паперами та реальною дебіторською заборгованістю. Визначається за
формулою:

Теоретичне значення Клік – не менше 0,3. Вагове значення – 6.

3. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (Кал) – характеризує,
наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені
швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами. Визначається за
формулою:

Теоретичне значення Кал – не менше 0,2. Вагове значення – 5.

Друга група – показники фінансової стійкості.

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс) – показує питому вагу всіх
джерел власних та залучених на довгий термін коштів у загальних витратах
підприємства, які можна використати в своїй поточній діяльності без
втрат для кредиторів. Визначається за формулою:

Теоретичне значення – не менше 0,6. Вагове значення – 5.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (Кс) – показує
частку залучених коштів на 1 грн. власних коштів позичальника:

Теоретичне значення – не більше 1. Вагове значення – 4.

Примітки: при значенні Кс більше 1 при розрахунку показника фінансової
стійкості значення коефіцієнта Кс потрібно помножити на його вагове
значення та одержаний результат відняти від підсумку другої групи.

3. Коефіцієнт ділової активності (Ка) показує обсяг реалізованої
продукції на 1 грн. загальних витрат:

Теоретичне значення – не менше 0,7. Вагове значення – 4.

4. Коефіцієнт маневрування власних коштів (Км) характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів:

Теоретичне значення – не менше 0,5. Вагове значення – 3.

5. Коефіцієнт співвідношення статутного фонду позичальника до суми
кредиту (Кск):

Теоретичне значення – не менше 0,25. Вагове значення – 3.

6. Коефіцієнт переливу капіталу (Кпк) показує, яку частину свого
прибутку позичальник вклав у інші підприємства:

Теоретичне значення – не менше 0,1. Вагове значення – 2.

Третя група – показники “солідності” підприємства (ваговий коеф. – 3).

1. Коефіцієнт забезпечення кредиту (Кз) характеризує наявність та обсяг
забезпечення повернення кредиту:

Теоретичне значення – не менше 1,5 від суми наданої позики. Вагове
значення – 8.

2. Закриття кредитних договорів (Зд) характеризує наявність або
відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

Показник Зд набуває одне із можливих значень:

кредит погашено без проблем – 1;

кредит погашено після відстрочки – 0,7;

кредитна угода прострочена – 0,1;

позичальник ухиляється від погашення боргу – 0.

Вагове значення – 8.

3. Сплата відсотків за кредит (Вк) характеризує наявність або
відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення відсотків за
кредит.

Показник Вк набуває одне із можливих значень:

нараховані відсотки сплачені своєчасно – 1;

відсотки сплачені після відстрочки – 0,7;

сплата відсотків прострочена – 0,1;

позичальник ухиляється від сплати відсотків – 0.

Вагове значення – 8.

4. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Крп) – характеризує
розмір прибутку на одиницю реалізованої продукції:

Теоретичне значення – не менше 0,1. Вагове значення – 6.

5. Наявність бізнес-плану (Нб):

Нб=1 – при наявності бізнес-плану;

Нб=0 – при відсутності бізнес-плану.

Вагове значення – 2.

6. Період функціонування підприємства (Пф) визначає кількість років з
часу державної реєстрації підприємства.

Теоретичне значення – не менше 0,5 року. Вагове значення – 1.

Примітки: в разі функціонування підприємства понад п’ять років Пф
набуває значення 5 років.

7. Наявність аудиторських висновків за останній рік діяльності (На):

На = 1 – при наявності позитивних аудиторських висновків;

На = 0 – при їх відсутності чи негативних висновків.

Вагове значення – 1.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, “солідності”
позичальника та його можливості виконувати свої зобов’язання перед
банком у минулому, підприємство-позичальник повинно бути віднесено до
одного з п’яти класів, які характеризують надійність позичальника:

клас А — підприємство з дуже стійким фінансовим станом;

клас Б — підприємство зі стійким фінансовим станом;

клас В — підприємство має ознаки фінансових ускладнень;

клас Г — підприємство підвищеного ризику;

клас Д — підприємство з незадовільним фінансовим станом.

Віднесення позичальника до того чи іншого класу здійснюється банком
залежно від величини інтегральної оцінки фінансового стану позичальника.

Інтегральна оцінка фінансового стану позичальника визначається за
показниками всіх аналітичних груп. Вагові значення коефіцієнтів
визначаються з урахуванням важливості факторів, які впливають на оцінку
фінансового стану позичальника.

Таким чином, для визначення величини інтегральної оцінки значення
коефіцієнта необхідно помножити на його вагове значення. Одночасно з
кожного показника визначається свій внутрішній ваговий коефіцієнт (від 1
до 5 балів). Сумарне значення з кожної групи показників необхідно
помножити на ваговий коефіцієнт.

Залежно від сумарного значення інтегральної оцінки фінансовий стан
підприємства належить до відповідного класу (А, Б, В, Г, Д).

За результатами вказаних підрахунків значень коефіцієнтів визначається
клас надійності позичальника за шкалою:

Значення інтегрального показника Клас

понад 275 А

від 274 до 228 Б

від 227 до 153 В

від 152 до 106 Г

105 і менше Д

Розмір інтегрального показника для визначення класу надійності
позичальника розраховано з урахуванням значень вагових коефіцієнтів,
передбачених Положенням.

Глибина аналізу кредитоспроможності залежить також від наявності чи
відсутності в минулому кредитних відносин підприємства з даним банком,
від результатів його фінансової діяльності, розмірів і строків надання
позик.

На основі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності
комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі
підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.

На основі вищесказаного банк приймає рішення про доцільність надання
позики. У випадку прийняття позитивного рішення про надання кредиту у
відносинах між банком і підприємством наступає етап підписання договору
про надання кредиту.

Зміст кредитною договору визначається підприємством і банком самостійно.
В ньому передбачається ціль кредитування, умови і порядок видачі й
погашення кредиту, спосіб забезпечення кредиту, процентні ставки за
кредит, права і відповідальність сторін, інші умови.

У відповідності з договором банк зобов’язується надавати підприємству
певну суму грошових коштів у встановлений термін. Підприємство
зобов’язується використати отримані кошти на передбачені в договорі
цілі, своєчасно погашати позику, сплачувати проценти і надавати банку
можливість контролювати цільове використання кредиту, а також його
забезпеченість.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

V. Порядок вирішення спорів.

VI. Строк дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

І. Загальні положення:

найменування сторін, які укладають договір;

предмет договору — вид кредиту, сума, строк, розмір процентної ставки,
умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава, гарантія,
поручництво, страхування);

порядок видачі і погашення кредиту, а також порядок нарахування і сплати
процентів за кредит.

II. Права і обов’язки позичальника:

2.1. Права позичальника:

а) вимагати від банку надання кредиту в обсягах і в строки, передбачені
договором;

б) достроково погашати заборгованість з позики;

в) розірвати договір при недотриманні банком умов договору чи з власних
економічних міркувань;

г) вимагати пролонгації строку договору з об’єктивних причин.

2.2. Обов’язки позичальника:

а) використати виданий кредит на цілі, передбачені в договорі;

б) повернути наданий кредит в обумовлений в договорі строк;

в) своєчасно сплачувати банку проценти за користування кредитом;

г) своєчасно надавати баланс та інші документи, необхідні банку для
здійснення контролю за позикою;

д) забезпечувати достовірність даних, які надаються в банк для отримання
кредиту і наступного контролю за його використанням;

е) надання кредитору даних про всі отримані і заплановані до отримання
кредитів у третіх осіб;

є) інформувати банк про зміну своєї організаційно-правової форми;

ж) інші.

III. Права і обов’язки банку.

3.1. Права банку:

а) перевіряти забезпечення виданого кредиту і його цільового
використання, в т.ч. на місці;

б) припиняти видачу нових позик і пред’являти до стягнення раніше
виданих позик при порушенні підприємством умов кредитного договору, а
також при виявленні випадків недостовірності звітності, запущеності
бухгалтерського обліку, неодноразовій затримці сплати процентів за
кредит;

в) стягувати з підприємства при пролонгації кредиту відповідну
комісійну винагороду;

г) переглядати в односторонньому порядку процентні ставки за
користування кредитом у випадку зміни рівня процентної ставки НБУ;

ґ) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний
кредит (у випадку офіційної відмови підприємства від кредиту чи його
частини протягом строку дії договору).

3.2. Обов’язки банку:

а) надавати кредит підприємству в обсягах і в строки, передбачені в
договорі;

б) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення
банком кредиту;

в) інформувати підприємство про зміни в нормативних документах з питань
кредитування і розрахунків, які вносяться за рішенням Національного
банку.

IV. Відповідальність сторін.

Банк за порушення підприємством взятих на себе зобов’язань може:

а) призупинити подальшу видачу кредиту;

б) пред’явити його до дострокового стягнення;

в) скоротити суму кредиту, передбаченого до видачі за договором;

г) збільшити процентну ставку за кредитом;

ґ) за несвоєчасне повернення кредиту і процентів стягнути пеню в
розмірі, передбаченому в договорі, але не більше двократного розміру
офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, які
виникли внаслідок ненаданих йому зовсім чи надання в неповному обсязі
передбаченого договором кредиту.

Підприємство-позичальник у випадку неповного виконання виділеного йому
банком кредиту має сплатити банку неустойку в розмірі плати банком за
залучені банком кредитні ресурси і недоотриманої маржі у звітному
періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий
рахунок, на який зараховується шукана сума кредиту. Підприємства в
більшості випадків користуються кредитом того банку, в якому відкритий
поточний рахунок. Однак підприємство має право отримати кредит і в
іншому банку.

2.3. Порядок нарахування відсотків за депозитними та кредитними
операціями.

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної його суми і
нарахування процентів. Вона може бути погашена повністю після закінчення
строку кредиту чи поступово. Банк стягує проценти з суми непогашеного
кредиту.

За характером погашення позики поділяються на три види:

Позики, які погашаються поступово – щомісячно, щоквартально раз в
півроку, щорічно.

2. Позики, які погашаються одночасною оплатою після закінчення їх
строку.

3. Амортизаційні (поступова виплата рівномірними внесками). Такі позики
видаються на здійснення великих угод, після завершення яких в
підприємства з’явиться достатня кількість грошей.

4. Інші способи погашення, які зазначаються в кредитному договорі.

При одночасному погашенні кредиту підприємство-позичальник виплачує
відразу всю його суму в кінці строку.

При погашенні періодичними внесками частина основної суми кредиту
виплачується рівними внесками протягом його строку, значна частина після
закінчення строку кредиту.

При “амортизаційному” погашенні основну суму кредиту виплачують
поступово протягом строку кредиту. Платежі здійснюються рівними сумами
регулярно і включають певну частину суми кредиту і процент. Разом з
останнім внеском погашають суму кредиту, яка залишилась.

Погашення рівними внесками означає, що кожний наступний платіж менший за
попередній, оскільки процентні виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

порядок погашення може бути пов’язаний з доходами від кредитного проекту
чи бізнесу (порядок погашення кредиту з перервою, а регулярні внески в
рахунок погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає
приносити дохід);

внески в рахунок погашення основної суми здійснюються нерегулярно і
нерівними сумами.

Механізм погашення кредиту обговорюється при укладанні договору
підприємства з банком. Порядок погашення, при якому виплати здійснюються
нерегулярно, передбачає більш високу процентну ставку.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі,
передбаченому кредитним договором. Проценти сплачуються за фактичну
кількість днів користування позикою.

Заборгованість з позичок погашається підприємством платіжним дорученням
у строки, узгоджені з банком. При неповерненні позики в строк банк може
стягувати її з підприємства шляхом списання заборгованості, а при
нестачі коштів на рахунку підприємства звертатися в суд.

Рівень процентної ставки за кредит залежить від факторів, що діють на
мікро- і макрорівнях.

На макрорівні на розмір ставки впливають:

темпи інфляції;

розмір дефіциту державного бюджету, внутрішнього і зовнішнього боргу
країни;

попит і пропозиція на кредитному ринку;

розмір офіційної облікової ставки НБУ тощо.

На мікрорівні на процентну ставку впливають:

фінансове становище підприємства і його ділова репутація;

ступінь взаємодії банку з підприємством;

розмір і строк позики;

ефективність комерційної угоди (проекту);

інші фактори.

Процентні ставки за кредит можуть встановлюватися фіксовані і плаваючі.
Фіксовані ставки не змінюються протягом терміну дії кредитного договору,
а плаваючі змінюються залежно від кон’юнктури на кредитному ринку.

Зараз у більшості випадків банки укладають з підприємствами договори на
умовах плаваючої процентної ставки у зв’язку з частою зміною офіційної
облікової ставки НБУ. Такий порядок вигідний підприємству тільки за
умови зниження рівня офіційної облікової ставки НБУ.

Обчислення звичайних, комерційних, точних відсотків.

У практиці нарощення з простими відсотками використовується при наданні
короткотермінових позичок, тобто на термін не більше одного року (n1).

Загальний коефіцієнт ліквідності = оборотні активи : поточні
зобов’язання (1-2).

Уточнений коефіцієнт ліквідності = грошві кошти + шв.р.ЦП + дебіторська
заборгованість : поточні зобов’язання.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = грошові кошти : поточні зобов’язання
(>0,2).

Питома вага оборотних активів = оборотні активи : валюта балансу.

Частка власних оборотних активів у покритті запасів = власний оборотний
капітал : запаси і затрати.

Коефіцієнт ліквідності запасів = матеріально-виробничі запаси : поточні
зобов’язання.

Коефіцієнт платоспроможності = власний капітал : робочий капітал.

Коефіцієнт покриття позикового відсотка = фінансовий результат від
операційної діяльності : сума позичкових відсотків.

Тривалість матеріалізації = товарно-матеріальні запаси : щоденний обсяг
продажу.

№ з/п Найменування 2001 2002 2003

1. 2. 3. 5. 7.

1 Власний оборотний капітал 176,4-69,0-75,7=

=31,7 333,4-77,8-544,3=

=-133,1 32,0-99,7-1020,9=

=-889,2

2 Маневреність власного оборотного капіталу 102,9:31,7=3,2
45,4:-133,1=-0,3 25,4:-889,2=-0,03

3 Загальний коефіцієнт покриття 1883:75,7=24,87 1676,7:544,3=3,08
1476,2:1020,9=1,45

4 Загальний коефіцієнт ліквідності 1814,0:75,7=23,9 1598,9:544,3=2,9
1376,5:1020,9=1,3

5 Уточнений коефіцієнт ліквідності 614:75,7=8,1 338,0:544,3=0,6
162,4:1020,9=0,2

6 Коефіцієнт абсолютної ліквідності 102,9:75,7=1,4 45,4:544,3=0,1
25,4:1020,9=0,02

7 Питома вага оборотних активів 1814:46,8=38,8 1598,9:203,8=7,8
1376,5:161,6=8,5

8 Частка власних оборотних активів у покритті запасів 31,7:2192=0,01
-133,1:2209,8=0,06 -889,2:395,6=2,24

9 Коефіцієнт ліквідності запасів 1200:75,7=15,9 227,6:544,3=0,4
250,1:1020,9=0,2

10 Коефіцієнт платоспроможності 176,4:129,6=1,4 333,4:129,6=2,6
32:129,6=0,2

11 Коефіцієнт покриття позикового відсотка – – –

12 Тривалість матеріалів – – –

ІІІ. Показники фінансової стійкості.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу = власний капітал : валюта
балансу.

Коефіцієнт фінансової незалежності = власний капітал : активи.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу = власний оборотний капітал :
власний капітал.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу = залучений капітал : валюта
балансу.

№ з/п Найменування 2001 2002 2003

1. 2. 3. 5. 7.

1 Коефіцієнт концентрації власного капіталу 176,4:46,8=3,8
333,4:203,8=1,6 32:161,6=0,2

2 Коефіцієнт фінансової незалежності 176,4:129,6=1,4 333,4:129,6=2,6
32:129,6=0,24

3 Коефіцієнт маневреності власного капіталу 31,7:176,4=0,18
-133,1:333,4=-0,4 -889,2:32=-27,8

4 Коефіцієнт концентрації залученого капіталу 129,6:46,8=2,8
129,6:203,8=0,6 129,6:161,6=0,8

IV. Показники ділової активності.

Виручка від реалізації.

Доходи від операційної діяльності.

Доходи від звичайної діяльності.

Фінансовий результат від операційної діяльності.

Фінансовий результат від звичайної діяльності.

№ з/п Найменування 2001 2002 2003

1. 2. 3. 5. 7.

1 Виручка від реалізації 1458,3 3251,0 2324,8

2 Доходи від операційної діяльності 2999,5 6306,7 3072,9

3 Доходи від звичайної діяльності 125,7 8,5 -1738,3

4 Фінансовий результат від операційної діяльності 1539,2 3055,7 748,1

5 Фінансовий результат від звичайної діяльності 1440,3 3251,0 2321,3

V. Оцінка рентабельності.

Чистий прибуток.

Рентабельність продукції = чистий прибуток від реалізації : чистий
дохід.

Коефіцієнт валового доходу = валовий дохід : чистий дохід.

Рентабельність виробництва (основної діяльності) = чистий прибуток від
реалізації : собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність власного капіталу = чистий прибуток : власний капітал.

Період окупності власного капіталу = власний капітал : чистий прибуток.

Операційний ліверидж = темп приросту прибутку : темп приросту обсягів
реалізації.

Ефект фінансового лівериджу = балансовий прибуток : чистий прибуток (або
темп р. балансового прибутку : темп р. чистого прибутку).

Виробничо-фінансовий ліверидж = виробничий ліверидж * фінансовий
ліверидж.

Оборотність власного капіталу = річний обсяг продажу : власний капітал.

Коефіцієнт виплати дивідендів = дивіденди : чистий фінансовий результат.

Оборотність кредиторської заборгованості = закупки за рік : середня
кредиторська заборгованість.

Період обороту кредиторської заборгованості = 365 : оборотність
кредиторської заборгованості.

Продуктивність праці = виручка : середньорічна чисельність персоналу.

№ з/п Найменування 2001 2002 2003

1. 2. 3. 5. 7.

1 Чистий прибуток 46,8 203,8 -161,6

2 Рентабельність продукції 1458,3:1460,3=114 3251:3251=1 2324,8:2324,8=1

3 Коефіцієнт валового доходу 1750:1460,3=1,2 3901,2:3251=1,2
2789,7:2324,8=1,2

4 Рентабельність виробництва (основної діяльності) – – –

5 Рентабельність власного капіталу 46,8:176,4=0,3 203,8:333,4=0,6
-161,6:32=-5,05

6 Період окупності власного капіталу 176,4:46,8=3,77 333,4:203,8=1,66
32:-161,6=0,20

7 Операційний ліверидж

8 Ефект фінансового лівериджу 1752:46,8=37,4 3901,2:203,8=19,1
2789,7:-161,6=-17,3

9 Виробничо-фінансовий ліверидж х37,4= х203,8= х-7,3=

10 Оборотність власного капіталу 1750:176,4=9,9 3901,2:333,4=11,7
2789,7:32=87,2

11 Коефіцієнт виплати дивідендів – – –

12 Оборотність кредиторської заборгованості 0 227,6:538,6=0,4
250,1:742,1=0,3

13 Період обороту кредиторської заборгованості 0 365:0,4=912,5
365:0,3=1216,7

14 Продуктивність праці 1458,3:20=73 3251:20=163 2324,8:20=116

Ріст фінансової стійкості і рентабельності підприємства залежить від
багатьох факторів. Однак найбільше темпи росту показників діяльності та
стану підприємства залежать від темпів росту власного капіталу, який в
свою чергу залежить від:

рентабельності продажу;

оборотності капіталу;

фінансової активності по залученню коштів;

норми розподілу прибутку на інвестиційні потреби.

Додаток

до Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку 25

ФІНАНСОВИЙ ЗВІТ

суб’єкта малого підприємства

КОДИ

Дата (рік, місяць, число)

01

Підприємство ТОВ “ТЕКОС Лтд” за ЄДРПОУ 18094728

Територія

за КОАТУУ 30266

Форма власності Колективна за КФВ 20

Орган державного управління

за СПОДУ 07774

Галузь Будівництво за ЗКГНГ 95300

Вид економічної діяльності Проектні роботи, будівництво за КВЕД 61110

Середньооблікова чисельність 24 Контрольна сума

Одиниця виміру: тис.грн.

Адреса м. Київ, вул. Димитрова, 24 тел.244-40-75

1. Баланс на 01 січня 2001, 2002, 2003 роки. Форма №1-м Код за ДКУД
1801006

Актив Код рядка На початок звітного року На кінець звітного року На
кінець звітного року На початок звітного року На кінець звітного року На
початок звітного року

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

2001 2002 2003

І. Необоротні активи:

Незавершене будівництво 020

Основні засоби:

– залишкова вартість 030 89,0 69,0 69,0 77,8 77,8 99,7

– первісна вартість 031 128,0 138,0 138,0 185,8 185,8 217,2

– знос 032 49,0 69,0 69,0 108,0 108,0 117,5

Довгострокові фінансові інвестиції 040

Інші необоротні активи 070

Всього за розділом І. 080 89,0 69,0 69,0 77,8 77,8 99,7

ІІ. Оборотні активи:

Виробничі запаси 100 802,7 1200,0 1200,0 227,6 227,6 250,1

Готова продукція 130

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

– чиста реалізаційна вартість 160

– первісна вартість 161 347,7 503,4 503,4 285,6 285,6 135,3

– резерв сумнівних боргів 162

Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом 170 3,1 2,3 2,3
7,0 7,0 1,7

Інша поточна дебіторська заборгованість 210 0,8 5,4 5,4

Поточні фінансові інвестиції 220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

– в національній валюті 230 100,0 102,9 102,9 45,4 45,4 25,4

– в іноземній валюті 240

Інші оборотні активи 250 385

1033,3 1033,3 964,0

Всього за розділом ІІ. 260 1292,8 1814,0 1814,0 1598,9 1598,9 1376,5

ІІІ. Витрати майбутніх періодів 270

Баланс 280 1381,8 1883,0 1883,0 1676,7 1676,7 1476,2

Пасив Код рядка На початок звітного року На кінець звітного року На
кінець звітного року На початок звітного року На кінець звітного року На
початок звітного року

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

2001 2002 2003

І. Власний капітал

Статутний капітал 300

Додатковий капітал 320 129,6 129,6 129,6 129,6 129,6 129,6

Резервний капітал 340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 11,4 46,8 46,8 203,8
203,8 161,6

Неоплачений капітал 360

Всього за розділом І. 380 141,0 176,4 176,4 333,4 333,4 32,0

ІІ. Забезпечення наступних витрат і цільове фінансування 430 604,4
1227,4 1227,4 395,5 395,5 487,3

ІІІ. Довгострокові зобов’язання 480 203,0 403,5 403,5 403,5 403,5

ІV. Поточні зобов’язання

Довгострокові кредити банків 500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями 510 398,0

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530

538,6 538,6 742,1

Поточні зобов’язання за розрахунками:

– з бюджетом 550 31,8 6,4 6,4 0,6 0,6

– зі страхування 570

1,8 1,8

– з оплати праці 580 3,6 5,3 5,3 3,3 3,3

Інші поточні зобов’язання 610

64,0 64,0

278,8

Всього за розділом ІV. 620 433,4 75,7 75,7 544,3 544,3 1020,9

V. Доходи майбутніх періодів 630

Баланс 640 1381,8 1883,0 1883,0 1676,7 1676,7 1476,2

Продовження додатку

до Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку 25

2. Звіт про фінансові результати

(річний) за 2001, 2002, 2003 роки

Форма №2-м

Код за ДКУД 1801007

Стаття Код рядка 2001 2002 2003

п.р. звітн. п.р. звітн. п.р. звітн.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 010
634,0 1750,0 1750,0 3901,2 3901,2 2789,7

Непрямі податки та інші вирахування з доходу 020 105,6 291,7 291,7 650,2
650,2 464,9

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
(010-020) 030 528,4 1458,3 1458,3 3251,0 3251,0 2324,8

Інші операційні доходи 040 0,8 2,0 2,0

Інші звичайні доходи 050

Надзвичайні доходи 060

Разом чисті доходи (030+040+050+060) 070 529,2 1460,3 1460,3 3251,0
3251,0 2324,8

Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової
продукції 080

Матеріальні затрати 090 313,0 992,0 992,0 2063,2 2063,2 145,5

Витрати на оплату праці 100 84,0 168,7 168,7 118,1 118,1 91,2

Відрахування на соціальні заходи 110 34,6 64,8 64,8 45,0 45,0 31,8

Амортизація 120 20,0 20,0 20,0 20,4 20,4 23,0

Інші операційні витрати 130 43,2 148,0 148,0 800,5 800,5 2009,8

У тому числі: 131

140

Інші звичайні витрати 150

181,6

Надзвичайні витрати 160

Податок на прибуток 170 23,0 20,0 20,0

3,5

Разом витрати (090+100+110+120+130+

140+150+080+160+170) 180 517,8 1413,5 1413,5 3047,2 3047,2 2486,4

Чистий прибуток (збиток)

(070-180) 190 11,4 46,8 46,8 203,8 203,8 -161,6

Висновки.

Отже, фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси
розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного
продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин,
підсистемою економічного базису.

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей,
його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи.
З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів
підприємства, оборот всього капіталу.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансів,
відображають процес утворення, розподілу і використання доходів на
підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов’язані з
підприємництвом, тому що підприємство є формою підприємницької
діяльності.

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних
відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових
доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища
продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється
фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці.
Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна
спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде
ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. “Фінанси підприємств”: Слав’юк Р.А.: Навчальний посібник. – Київ:
ЦУЛ, 2002. – 460с. С 47.

PAGE

PAGE 23

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020