.

Ринок фінансових ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1816
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Ринок фінансових ресурсів”

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних
паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року);
ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);
кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).
Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок фінансових ресурсів займає важливе місце в інвестиційній
діяльності (див. малюнок).

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера
економічних відносин, де відбувається купівля-ІІродаж фінансових
ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і
включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується
на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг
платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому
конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та
перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат
підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування
необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Грошовий ринок. Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній
основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги,
інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося,
є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно
визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з
цього можна дати таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) (
мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та
пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж
розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними
цінами. Тут вкладено інший смисл ( гроші обмінюються на інші ліквідні
активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму
позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною,
відповідним сегментом фінансового риноку, де здійснюються
короткострокові депозитно-позичкові операції.

Об(єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові
кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з
виплатою процента. Отже, ціною “товару”, що продається і купується на
ринку, є позичковий процент. Завжди попиту на гроші з боку суб(єктів
ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на
ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю
обставину мав на увазі Й.Шумпетер, коли писав, що між поняттями “ринок
грошей” і “ринок капіталу” не існує різниці.

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити
проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому
ринку здійснюються операції двох типів:

операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається
“міжбанківський ринок”;

операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент
ринку називається “Відкритий ринок”.

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові ( строком від кількох годин
до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману,
оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у
вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю
ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть
бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та
ринку короткострокових цінних паперів.

Найбільш питому вагу на ринку мають операції на міжбанківському ринку,
які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених
кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть
балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності.
Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається
горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім
цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати
додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.

У грошового ринку нема визначеної локалізації; його учасниками
(суб(єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні
інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують,
як правило, короткострокові боргові зобов(язання. Інструментами ринку
грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони,
депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, його головні учасники ( комерційн банки, які постійно або
перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або
посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже
пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в
грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і
намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у
формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд
обов(язкових резервів, які комерційні банки зобов(язані тримати в
Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх
зобов(язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення
операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються,
по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге,
банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти
таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава також вихадить на грошовий ринок як позичальник шляхом
розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників.
За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високю номінальною
вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов(язковим записом на
окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на
вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику
загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання
процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і
вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається,
що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться
регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації
боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на
увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий
випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в
принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та
Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного
бюджету.

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі
позикодавця. Його завдання ( надавати банківській системі позики, щоб
комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам.
Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп
цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок ( надійний важіль взаємодії на
ліквідні кошти комерційних банків, а через них ( на процентні ставки і
грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює
керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують
посередницькі організації. Це позабіржеві маклери, котрі обмежуються
тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які
їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають
статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників
ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних
ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових
центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами,
кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Появились нові учасники ринку ( фінансові та страхові компанії, пенсійні
фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов(язання і продають
кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і
позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства,
організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також
фізичні особи (громадяни). Залежно від суб’єктів і змісту відносин
розрізняють:

• взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами,
фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного
кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається
постачальником покупцеві;

• банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;

• державний кредит — кредитором виступає держава;

• кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного |
(комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи.
Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона
видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших
економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державного
казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим
продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато
особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання
відносин між усіма його учасниками. Цінні папери — це грошові документи,
які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими,
хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів
або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав,
передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприємства і
має права на отримання певної частки прибутку, який називають
дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі
майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Акції випускаються на пред’явника та іменні. Кожна акція має номінальну
вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних паперів — і ринковий
курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат
та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого
підприємства. Вона грунтується як на суб’єктивній інформації, так і на
реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання, за що
отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть
бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а
облігації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною
вартістю.

Зобов ‘язання державного казначейства засвідчують, що їхній власник вніс
кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж
усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-,
середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25
років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за
тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою
депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін
депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов’язання, яке має бути сплачене боржником його
власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного
ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у
обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це
відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають
фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити
тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжнього капіталу і
того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв’язок
біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість
фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль
барометра економічної кон’юнктури. Зворотні зв’язки виявляються у впливі
коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші
галузі, фінансування підприємств тощо.

В а л ю т н и й р и н о к — це такий специфічний ринок, де предметом
купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування
зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і
необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи,
наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни,
англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять
американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські —
фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку
відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції
їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна
української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти:
фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні
операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і
продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хочуть
імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди для
утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити
національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будівництво або
придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б)
на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції.

Використана література

1. Инвестиции в Украине / Под ред. С. И. Вакарина. — К., 1996.—95с.

2. Финансово-кредитный словарь / Под ред. В. Ф. Гар бузова. — М.:
Финансы и статистика, 1985.

3. Загородит А. Г., Вознюк Г. Л. Фінансовий словник. 2-ге вид. — Львів:
Центр Європи, 1997.

4. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. К.: Либра, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020