.

Проведення кредитної політики України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1776
Скачать документ

ВСТУП

При проведенні кредитної політики України банків керуються необхідністю
поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів
господарської діяльності з врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та
використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня
відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми
зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальником, незалежно від розміру
кредиту, приймаються колегіально тобто Правлінням банку, кредитним
комітетом, комісією більшістю голосів і оформляється протоколом.

Про надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 15% власного
капіталу (великі кредити), комерційний банк повідомляє в кожному такому
випадку Національному банкові.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних
коштів банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати
восьмикратного розміру їх власних коштів.

Кредити можуть надаватися одноразові та по кредитній лінії.

Кредитна лінія – це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в
розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлених розмірів за певний
відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

ВИСНОВОК

В умовах розвитку ринкових відносин, корпоратизації підприємств,
розвитку фондового ринку особливо актуальними стають показники
фінансового становища підприємства і оцінка їх. Інформація про фінансове
становище підприємства може бути основною для прийняття рішень
кредиторами і позичальниками грошових коштів, який цікавить
платоспроможність підприємства і ризик неповернення позичкових коштів,
яких цікавить рентабельність акціонерного капіталу і внесків засновників
у складі загальних інвестицій; працівниками управління підприємств;
відповідальних за ефективне використання робочих ресурсів і сталість
усіх доходів підприємства. Кредитоспроможність позичальника банк оцінює
на основі критеріїв оцінки, а інформацію про нього зберігає у картотеці.
Інформація про фінансове становище підприємства викликає значний інтерес
для постачальників матеріально-технічних ресурсів, зарубіжних
інвесторів, органів державного управління.

В умовах кон’юнктури ринкового попиту і пропозиції, цін на готову
продукцію, процентних ставок за використання банківським кредитом,
податкового законодавства та інших умов діяльності підприємств що швидко
змінюються, великого значення набуває оперативність отримання оцінок про
фінансове становище за різні періоди роботи (місяць, квартал, пів ріння,
рік) , що потребує не тільки відповідної інформаційної бази, а й
використання сучасної комп’ютерної техніки.

1.СТРУКТУРА КРЕДИТОВОЇ СИСТЕМИ

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які
організовують ці відносини. Кредитну систему становлять:

*банки (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та інші);

*небанківські організації (лізингові, факторингові, інвестиційні,
страхові, фінансові компанії, пенсійна фонди, взаємні фонди, ломбарди
тощо).

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних
видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять
банківську систему – складову частину кредитної системи.

Риси, притаманні діяльності окремого банку, схожі між собою в різних
країнах, на відміну від структури кредитної системи в цілому.

Відмінності

У більшості країн декілька крупних банків домінують у банківській
системі. Особливо це проявляється в Японії, але й притаманно більшості
європейських країн. Зокрема Великобританії. Проте і системи, побудовані
на іншому принципі.

Прикладом унікальної системи і банківська система США з її дуже
розгалуженими і складними взаємозв’язками. Так функції Центрального
банку в США виконує Федеральна резервна система (Federal Reserve
System), створена в 19913 році, яка складається з 12 Федеральних
резервних банків та Ради керуючих (Board of Governors), і має численні
функціональні органи: п’ять федеральних агентств та велику кількість
різних комісій (Федеральна рада з перевірки фінансових інститутів
(утворена для уніфікації банківського нагляду), Федеральний комітет з
операцій на відкритому ринку (для визначення цілей та проведення єдиної
грошової політики шляхом операцій на відкритому ринку). Федеральна
корпорація з страхування депозитів (FDIC), Телеграфна мережа ФЕД (для
виконання платежів між банками, що мають резервні та клірингові рахунки
в Федеральних резервних банках), та інші.

Спільні риси

ядро системи – Центральний банк, як головний орган уряду з аналізу
фінансового стану, вироблення та реалізації грошово-кредитної політики
держави. Його назва в різних країнах різна (національний, емісійний,
резервний). В Україні – це Національний банку України (НБУ), в США –
Федеральна резервна система (Federal Reserve System); у Великобританії,
на відміну від США, Центральний банк – це один потужний банк, що має
назву Англійський банк (BANK OF ENGLAND).

Центральні банки – органи державного регулювання економіки, яким надано
право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту
та валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк
є “банком банків”, агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

Державні фінансові органи – органи, що разом із Центральним банком
виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Структура і назва цих
органів значно відрізняється одна від одної у різних країнах.
Найголовнішим серед них є Міністерство Фінансів, яке займається
питаннями планування та виконання державного бюджету та бюджетним
фінансуванням; Державна скарбниця, як самостійний або в складі
Міністерства Фінансів орган, який займається збором державних доходів і
їх витратою згідно з державним бюджетом, а також управлінням державним
боргом, емісією скарбницьких білетів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ (НБУ)

Національний банк України – державний банк країни, який разом із своїми
філіями є першим рівнем банківської системи. Національний банк України
утворений згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність”
від 30.03.1991 року.

Як на Центральний банк, на нього, згідно з законом, було покладено такі
основні функції:

*емісія грошей та організація їх обігу;

*кредитор останньої надії для комерційних банків;

*організація розрахунків між банками;

*обслуговування державного боргу країни;

*проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному
ринку;

*видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій з
іноземною валютою;

*контроль за діяльністю комерційних банків.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить
виключне право випуск готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу,
тобто виконання функції резервної системи. В зв’язку з цим Національний
банк України:

*визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;

*організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;

*встановлює правила перевезення. зберігання та інкасації готівкових
грошей;

*визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок
обліку пошкоджених банк тон і монет та їх знищення.

На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в
зв’язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та
свої пропозиції з цього питання.

Для регулювання діяльності комерційних банків Національний банк України
визначає для них такі економічні нормативи:

*мінімальний розмір статутного фонду;

*граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його
активів;

*показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного
співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням терміну
їх погашення, а також можливості реалізації активів;

*розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;

*максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в
процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В
розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному
позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, дорученням та
інші зобов’язання;

*максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків.
Являють собою загальну суму незбалансованості різних видів активів і
пасивів за їх валютною і процентною структурою.

РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ

Регулювання банківської сфери починається з реєстрації банку та видачі
йому Національним банком України ліцензії на здійснення банківських
операцій. Комерційні банки мають дотримуватись економічних нормативів,
визначених Національним банком України.

Згідно з постановою НБУ, до 1 січня 1995 р. всі комерційні банки України
мали зареєструвати та сплатити статутний капітал в розмірі 0,5 млн.
ЕКЮ, а також сформувати власні кошти, еквівалентні не менш 1 млн. ЕКЮ.
На кінець першого кварталу 1995 р. лише 12 українських банків мали
статутні фонди, еквіваленті 500 тис. ЕКЮ, а 8 – більше 1 млн. ЕКЮ.

В 1995 році через високу податкову ставку (50%) та інфляцію банки не
витримали нормативу капіталу. З урахуванням інфляції та темпів зростання
капіталу в 1995 р. сукупний статутний фонд банків України зменшився в
1,2 рази і на початку 1995 року становив 8781 млрд. грн.

Крім розміру мінімального статутного фонду, процедура реєстрування
банків передбачає виконання деяких інших вимог. Вони різні у різних
країнах. Наприклад. Значним ускладненням для реєстрації в США було те,
що утворення нового банку на певній території ставилось у залежність від
обсягу банківських послуг вже діючих банків.

Страхування кредитної діяльності банку.

Крім страхування депозитів. для запобігання банкрутств використовується
страхування кредитного ризику банку. Так, в Україні Постановою НБУ з
1995 р. всі комерційні банки в обов’язковому порядку повинні поетапно
(за певною схемою) створити страховий фонд комерційного банку і повному
обсязі сформувати його до 1 березня 1996 року.

?

° ?

^

??Страховий фонд комерційних банків формується за всіма виданими кредитами в національній валюті для покриття можливих збитків, що виникають внаслідок кредитної діяльності. Він може використовуватись тільки на погашення простроченої кредитної заборгованості. Розмір страхового фонду залежить від загальної суми кредитів, наданих банком, та розподілу кредитів за групами ризику. Загальний обсяг фонду повинен щомісяця уточнюватися відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості. Залежно від оцінки кредитного ризику позички, надані банком, розподіляється на 5 умовних груп: *Стандартні – кредити з обов’язковим надійним забезпеченням, надані позичальникам, які мають стабільне фінансове становище та високий рейтинг платоспроможності (обсяг резервування 2% від їх загальної суми); *Задовільні – кредити. надані позичальнику з надійним забезпеченням і з задовільним фінансовим становищем, окремі аспекти якого викликають деякі сумніви (наприклад, випадки несвоєчасного не сплачення процентів, порушення цільового використання кредиту, погіршення деяких економічних показників його діяльності тощо) (розмір резервування 5% від загальної суми); *Граничні – кредити, забезпечені гарантіями страхових компаній; кредити, за якими прострочена заборгованість становить від 30 до 90 днів; кредити, що пролонговувалися; кредити. надані клієнтам інших банків, тощо) (розмір резервування 30% від їх загальної суми)№ *Сумнівні – кредити, надані позичальникам, які на момент звітності опинились в сумнівному фінансовому стані наприклад, борги за іншими позиками, проблеми з реалізації продукції, недостатність власних обігових коштів, зменшення прибутку. прострочена заборгованість становить від 90 до 180 днів, сумнівне становище гаранта позики, відсутність забезпечення, тощо) (розмір резервування 80% від загальної суми); *Безнадійні – кредити, надані позичальникам з “неліквідним” балансом; банкрутом та “лжебанкрутом”, позички, надані під опротестовані векселі; прострочена заборгованість становить більше 180 днів; брак достовірної інформації про постачальника, тощо) (розмір резервування 100% від їх загальної суми). 1.АНАЛІЗ ОБОРОТНОСТІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ На кожному підприємстві в процесі аналізу оцін-ть ефективність використаних оборотних засобів, а також встановлюють вплив використаних оборотних засобів на додаткове, залучення чи вивільнення коштів, особливо позичених. Для ефективної роботи підприємства необхідно ефективно використовувати оборотні засоби. Узагальнені показники, що п-зує використання оборотних коштів є їхня оборотність. Оскільки прискорення оборотів оборотних засобів сприяє економії суспільного часу та вивільнення коштів з обороту. Основне завдання аналізу є пошук резервів щодо поліпшення використання оборотних засобів. Основне джерело для аналізу оборотності обор. засобів є звіт підприємства про фінансові результати. Для вимірювання оборотності оборотних засобів використовують такі показники -коефіцієн оборотності обор. засобів, що характеризує кількість оборотів яке здійснить оборотні кошти протягом звітного періоду і визначить відшкодування. Реалізація продукції до середньорічної вартості о/з. . . Для розрахунку кількість днів береться місяць – 30 квартал – 90 рік – 360 Сума вивільнених оборотних коштів визначається добутком різниці коефіцієнту закріплена звітного і базисного періоду на реалізацію продукції звітного періоду. 2.Аналіз прибутку та прибутковості. Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є: оцінка динаміки показників прибутку, обґрунтування утворення та розподілу їх фактичної величини; виявлення та вимірювання дії різних факторів на прибуток; оцінка можливих резервів майбутнього зростання прибутку на основі оптимізації обсягів виробництва та витрат. За рівнем прибутку визначають рівень віддачі авансованих коштів і дохідність вкладень в активи даного підприємства. Балансовий (валовий) прибуток – це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій ходять: доходи, що отримані від частково участі в спільних підприємствах; від здачі майна в оренду; доходи з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству; суми, отримані і сплачені у вигляді економічних санкцій та відшкодування збитків; інші доходи та витрати від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому платежі, внесені до бюджету у вигляді санкцій згідно із законодавством, здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядження підприємства, і не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій. Ключовим питанням аналізу є формування показника загального балансового прибутку. Слід оцінити вплив прогресивних факторів формування прибутку – зниження собівартості продукції, зростання обсягу реалізації продукції, підвищення якості та поліпшення асортименту продукції. Розрахунок балансового прибутку виконується за формулою Рб=Рр+Рпр+Рвн де Рб – балансовий прибуток або збиток; Рр – прибуток або збиток від реалізації продукції (робіт, послуг); Рпр – прибуток (збиток) від реалізації основного капітул та іншого майна підприємства; Рвн – сальдо доходів і витрат від позареалізаційних операцій. Прибуток (збиток) від реалізації (робіт, послуг) визначається за такою формулою: Рр=Nр-Sр-РПДВ-РА, де Nр – виручка від реалізації продукції (робіт, послуг); Sр – витрати на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг); РПДВ – податок на додану вартість (ПДВ); РА – акцизи, імпортне та експортне мито. Прибуток від реалізації продукції визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість та акцизів) і витрати на виробництво і реалізацію продукції, що включається до собівартості. До останньої при визначенні прибутку включаються: матеріальні витрати з урахування витрат, пов’язаних з використанням природної сировини; амортизаційні відрахування на повне відтворення основного капіталу; витрати на оплату праці; відрахування на державне соціальне страхування, відрахування на медичне страхування; платежі з обов’язкового страхування майна; платежі по кредитах банків і постачальників у межах ставки, встановленої законодавством, крім відсотків по прострочених і відстрочених позичках і позичках, отриманих на заповнення недоліки власних обігових коштів, на придбання основних засобів нематеріальних активів; витрати по всіх виданих ремонту та інші витрати на виробництво і реалізацію продукції. Прибуток (збиток) від реалізації основного капіталу та інших матеріальних цінностей (іншого майна) визначається як різниця між ціною продажу майна (ринковою) і початковою або остаточною вартістю майна. Для обчислення оподатковуваного прибутку балансовий прибуток коригується: збільшується на суму перевищення витрат на оплату праці персоналу підприємства, зайнятого основною діяльністю, в складі собівартості реалізованої продукції порівняно з їх нормовано величиною; зменшується на суму рентних платежів, що вносяться у встановленому порядку до бюджету з прибутку; зменшується на суму доходів, отриманих з акцій, облігацій, інших цінних паперів. що належать підприємству; зменшується на суму доходу, отриманого від часткової участі в інших підприємствах (крім доходів, отриманих за межами України). Сума податку визначається, виходячи з величини оподатковуваного прибутку з урахуванням наданих пільг і ставки податку на прибуток. Підприємства, крім податку на прибуток, сплачують податки з таких видів доходів і прибутку: дивідендів; відсотків, отриманих з акцій і облігацій, що належать підприємствам; доходів від часткової участі в інших підприємствах, створених на території України; доходів казино (включаючи доходи від оренди та інших видів використання), відеосалонів (відеопоказу), прокату відео- та аудіо касет та запису на них, від гральних автоматів з грошовим виграшем; прибутку від проведення масових концертно-видовищних заходів на майданчиках і в приміщеннях тощо. Повна інформація про суму сплаченого і нарахованого податку та інших платежів до бюджету, що повинні бути сплачені та фактично внесені за звітний період, представлені в розділі ІІ звіту підприємства про фінансові результати. Чистий прибуток підприємства визначається як різниця між оподатковуваним балансовим прибутком та величиною податку з урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно (подані в розділах ІІ і ІV звіту підприємства про фінансові результати). Державний вплив на вибір напрямів використання чистого прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Прибутковість підприємств визначається показниками рентабельності. Розраховують рентабельність продукції й підприємства. Рентабельність продукції (r) розраховується як відношення прибутку (Пр), отриманого від реалізації продукції, до витрат (С) на її виробництво: Рентабельність підприємства (R) визначається за формулою де К – величина капіталу. Загальна рентабельність = 100 . (валовий (балансовий) прибуток/середня вартість майна). Чиста рентабельність підприємства = 100 . (чистий прибуток підприємства / середня вартість майна). Чиста рентабельність власного капіталу = 100 . (чистий прибуток підприємства / середня вартість майна). Загальна рентабельність виробничого капіталу = 100 . (валовий (балансовий) прибуток / середня вартість основного виробничого капіталу та оборотних матеріальних активів). Показники рентабельності є найзагальнішою характеристикою ефективності господарської діяльності. На них впливають показник рентабельності продукції (його прийнято називати ефективністю управління) і показник капіталовіддачі (ділової активності).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019