Курсова робота
Проблеми управління зовнішнім боргом в Україні
ЗМІСТ
В С Т У П
Економічна сутність та причини виникнення державного боргу
2. Взаємовідносини України з міжнародними фінансовими інституціями
3. Напрями розвитку взаємодії України з міжнародними фінансовими
інститутами
4. Особливості управління державним боргом
5. Управління зовнішнім державним боргом
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
В С Т У П
Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що
перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні
чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться
податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне
місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях
становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким
тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.
Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна
сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит,
державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з
економічних питань – ось далеко неповний перелік гострих і
взаємопов’язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно
вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають
труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба
виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної
доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду
країни.
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні
відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та
нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового
внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що
виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього
державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань
у зв’язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для
кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом
України.
1. Економічна сутність та причини виникнення
державного боргу
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні
відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та
нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового
внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг – сукупність зобов’язань держави перед
резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають
внутрішні державні облігації).
Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає
щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду. Він формується в
результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та
виникнення інших боргових зобов’язань.
Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що
виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього
державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань
у зв’язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для
кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом
України.
Відповідно до Закону України “Про бюджетну систему України” та Закону
України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний
розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього
та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір
державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня
наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання
фінансових ресурсів.
Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це
обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та
платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів,
неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного
контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом.
Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане з бюджетними
дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного
державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але
основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість
державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може
призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу.
Згідно зі Законом України “Про Державний бюджет на 2002 рік” граничний
розмір державного внутрішнього боргу України станом на 31 грудня 2002
року встановлено в сумі 12.790.158,1 тис. гривень та в сумі 1.317.121,1
тис. доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу України
– в сумі, еквівалентній 7.993.079,7 тис. доларів США.
Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас
не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською
угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які
перевищують 60% від ВВП.
Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої
Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР “Про
структуру бюджетної класифікації України”, як внутрішній, так і
зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом
боргового зобов’язання (класифікація державного боргу розглядається у
темі “Бюджетна класифікація”).
За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні
запозичення та гарантії.
Державні запозичення – залучення державою в особі Кабінету
Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів,
іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо
грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.
Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється
шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск
державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;
державне зовнішнє запозичення – державне запозичення, що здійснюється
шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск
державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:
• фінансування дефіциту Державного бюджету;
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.
Державна гарантія – зобов’язання держави в особі Кабінету Міністрів
України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або
частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання
позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових
коштів на умовах строковості та платності.
Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами
реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:
• випуск (емісія) державних цінних паперів;
• укладення угод про позику та гарантійних угод;
• інші способи, передбачені законодавством України.
При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який
стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань
позичальника, за якими держава була гарантом.
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній
та іноземній валюті.
Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для
залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на
внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає
в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів
зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних
банків, а також розміщення державних боргових зобов’язань на міжнародних
ринках капіталів.
Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг
(з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до
п’яти років), довгостроковий (від п’яти років і більше).
Державний борг можна поділити також на:
капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на
певну дату;
поточний, що складається з платежів по зобов’язаннях, які позичальник
повинен погасити у звітному періоді.
Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є
дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу
країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються
кошти міжнародних фінансових організацій.
2. Взаємовідносини України з міжнародними
фінансовими інституціями
Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються глибокою економічною
кризою. У зв’язку з цим загострились питання ресурсного забезпечення
економічного розвитку, особливо його фінансової складової.
Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена
насамперед переходом до світових цін на енергоносії, обмеженість
внутрішніх нагромаджень та наявність від’ємного сальдо платіжного
балансу, об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення
господарської рівноваги, забезпечення стабільного економічного розвитку.
З приєднанням України у 1992 році до найвпливовіших міжнародних
фінансових інституцій розпочато інтеграцію у світову фінансову систему.
Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні
фінансові інститути – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк
(СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Відносно низька
вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших
потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до
тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих
принципах міжнародного права. Запозичення здійснюються з метою сприяння
макроекономічній стабілізації у державі і виходу на позитивну економічну
динаміку, забезпечення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менше
4-5%. Позичальниками за такими позиками можуть бути державні банки,
державні адміністрації, Національний банк України, державні
підприємства. Так, Національний банк України під гарантію Уряду отримав
дві кредитні лінії на фінансування малого та середнього бізнесу.
Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями є основним
джерелом інвестиційного фінансування. Результати співпраці України з
міжнародними фінансовими інституціями наведені у табл. 1.
Таблиця 1.
Взаємовідносини України з кредиторами
на світовому фінансовому ринку
(млн. доларів США)
Роки
Фінансові
взаємовід-
носини Всього У т. ч. МФІ Міжуря-
дові
позики Комер-
ційі
позики
9096 3591 2311 1214 66 3757 1748
1998 Отримано 3174,8 797,8 365,8 386 46 325 2052
Погашено 1332,4 103,4 100,4 1 2 594 680
Заборгованість 10938,4 4285,4 2576,4 1599 110 3533 3120
1999 Отримано 2541,6 1037,6 605,6 422 10 1215 289
Погашено 1370,3 538,3 528,3 1 9 418 414
Заборгованість 12109,7 4784,7 2653,7 2020 111 4330 2995
2000 Отримано 2552,6 366,1 246,7 105,2 14,2 26,5 2160
Погашено 4568,6 874,6 835,2 28,2 11,2 1144 2550
Заборгованість 10093,7 4276,2 2065,2 2097 114 3212,5 2605
Основним кредитором України є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Умови
співпраці, які ставить перед Україною МВФ, загалом збігаються з
відповідними пріоритетами вітчизняних економічних перетворень. МВФ надав
Україні кредити «STF» , «Stand-by» та «EFF» (розширене фінансування) на
10, 5 і 10 років відповідно з відстрочкою сплати процентних платежів по
«STF» – 4,5 і «Stand-by» – 3.5 роки. По кредитах EFF проценти
сплачуються відразу, а сума основного боргу погашається через 5 років з
моменту отримання кредиту. Україна отримала кредити на пільгових умовах.
Це виявляється не тільки в наданні пільгового періоду кредитування, а й
ставці за кредит нижче за ставку «Libor», тобто нижче ринкового рівня.
Кредити МВФ спрямовувались Національному банку України на формування
резервів та покриття дефіциту платіжного балансу. Міністерству фінансів
України для покриття дефіциту бюджету та обслуговування зовнішнього
боргу в іноземній валюті. Надання МВФ допомоги Україні у 1998 році
дозволило здійснити поступову девальвацію гривні і уникнути її обвалу з
непередбачуваними для банківської системи наслідками. Позики МВФ для
України, яка має низький кредитний рейтинг у світі, створюють можливість
її доступу до міжнародних ринків позичкового капіталу.
Від Світового банку Україна отримує системні позики та інвестиційні
кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів
економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до Державного
бюджету України. З метою реструктуризації економіки та проведення
ринкових реформ, розвитку деяких галузей економіки Україна отримала
кредити від Світовою банку на термін до 17 років з процентного ставкою
близько 7% річних. Ці кредити надавались Україні також на пільгових
умовах, тобто термін погашення кредиту довший, а відсоткова ставка менша
порівняно з традиційними позиками, що запозичуються на міжнародних
ринках капіталу.
Кошти, які надійшли від Світового банку спрямовувались на покриття
дефіциту Державного бюджету, оплату за енергоносії, погашення
зовнішнього боргу та покриття дефіциту торгового балансу країни.
Світовий банк надає також позики на фінансування інвестиційних та
інституціональних проектів:
• розвиток вугільної промисловості, енергетики, насінництва, системи
теплопостачання, енергозбереження, водопостачання;
• надання технічної допомоги державним установам у сфері приватизації;
• реалізацію інвестиційних проектів муніципальної інфраструктури;
• поліпшення сільськогосподарського виробництва, модернізацію
технологій, застосованих у сільському господарстві;
• впровадження розвинутої автоматизованої системи Державного
казначейства, яка відіграватиме роль ефективно діючого інструменту
виконання бюджету та управління готівковими коштами тощо.
Протягом 1994-1999 рр. на покриття дефіциту бюджету було залучено кошти
системних позик Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), що є
головною установою в групі Світового банку, в сумі 1,8 млрд.дол. Це
забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової
інфраструктури, зокрема банківської системи.
Водночас фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх
запозичень є фактичним їх “проїданням”, невиправданим і невигідним з
точки зору перспектив національної економіки. На противагу цій практиці
необхідно ширше залучати інвестиційні кредити Світового банку. З 1993 р.
за рахунок його позик в Україні реалізуються 16 проектів на загальну
суму близько 2,9 млрд.дол.. та 15 млн. німецьких марок. Крім того, у
проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних
та грантових проекти. Сума позик за ними складає 1 065,8 млн.дол..
Позитивний досвід співпраці України із Світовим банком підтверджує
необхідність і надалі підтримувати з ним тісні стосунки, а також іншими
його структурами (Міжнародною фінансовою корпорацією, Міжнародною
асоціацією розвитку, Багатостороннім агентством гарантування
інвестицій).
Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та
спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших
міжнародних фінансових інституцій, він зосереджується насамперед на
кредитуванні приватного сектора та об’єктів ключової інфраструктури.
Позики ЄБРР зосереджуються насамперед на пріоритетних напрямах розвитку
в Україні малого та середнього бізнесу (17% від загального портфеля
проектів), фінансово-банківської системи (5%), енергетичного сектору
(27%), транспортної інфраструктури (11%), телекомунікацій (9%), систем
водопостачання (3%), агропромислового комплексу (17%), готельної
інфраструктури (1%).
Хоча ЄБРР загалом координує свою діяльність з МВФ та Світовим банком,
фінансування ним проектів в Україні протягом 1999-2001 рр. не лише не
припинялося, а й набувало нової динаміки. Частка фінансування проектів у
загальному портфелі ЄБРР перевищила 7% (попереду тільки Росія, Румунія
та Польща). Радою директорів ЄБРР прийнято нову стратегію діяльності в
Україні. Головна її особливість – спрямованість на підтримку економічних
та структурних реформ у найважливіші сектори української економіки.
3. Напрями розвитку взаємодії України
з міжнародними фінансовими інститутами
Досвід взаємодії України з міжнародними інституціями підтверджує
необхідність суттєвого удосконалення її форм та механізмів. Співпраця,
насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою
фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження
кредитоспроможності держави. Тому практика використання запозичених
урядом та НБУ коштів має бути максимально прозорою. Однак, ситуація, що
склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена ф фінансова політика призвела
до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що залишається ще
багато недоліків та організаційно невідпрацьованих питань. Тому потрібно
прискорити процес обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з
міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері
державних запозичень.
У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової
системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого
співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні
інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні
пріоритети.
Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що
передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення
інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти
досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми
джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не
послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має
забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними.
Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування
наявних боргових зобов’язань.
Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби
у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов
ефективного їх використання.
Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними
потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними
пріоритетами розбудови економічного простору України. Оптимальне
витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні
та виведенню її економіки з кризового стану. Напрями використання
коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій наведено на
рис.1.
отриманих від міжнародних фінансових організацій за призначенням.
Як видно з наведеної схеми, у структурі зовнішніх запозичень переважає
інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних
позик Світового банку, що склали майже 90% отриманих від нього кредитів,
не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень.
Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати
цільове та ефективне їх використання.
Невиправданою є також порівняно висока (45%) частка використання
запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд.дол.). Це
надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню
ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України за
попередні роки.
Дедалі нагальнішою стає потреба у створенні спеціалізованої фінансової
структури – Українського банку реконструкції і розвитку, через який
здійснювалось би фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме
більш вимогливому та жорсткому відбору інвестиційних проектів,
надійнішому контролю за використанням отриманих коштів.
У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:
– поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької
діяльності;
– продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів
приватизації;
– поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості
державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи
міжбюжетних відносин;
– активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший
їх розвиток на якісно новому рівні;
– подолання корупції тощо.
Удосконалення взаємовідносин України зі світовим банком базується на
новій стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено
такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика. Опрацьована
українською стороною за участю СБ, вона відповідає внутрішнім програмним
документам щодо економічного і соціального розвитку держави. Реалізація
завдань Програмної системної позики вимагає від урду України
запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту.
Необхідно також чітко розподілити повноваження та відповідальність між
Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами і
підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими
позичальниками.
Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в
Україні його “працюючих активів”. Для цього необхідно спільно з
керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду
портфеля проектів, посилити контроль за виконанням міністерствами та
іншими органами своїх зобов’язань у взаємовідносинах з ЄБРР,
удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу
великих інвестиційних проектів.
Необхідно здійснити також конкретні заходи для геостратегічної
диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи
європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати
співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями,
Європейською Асоціацією вільної торгівлі )ЄАВТ) та іншими організаціями.
Додатковим джерелом фінансування регіональних проектів є Організація
Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої
входить Україна. Відповідно до угоди про заснування Чорноморського
банку торгівлі і розвитку (червень 1999 р.) його діяльність
спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн
Чорноморського регіону. Він діє як банк розвитку, кредиторами та
позичальниками якого виступають країни-засновники.
Для подальшого залучення зовнішніх джерел необхідно постійно і ґрунтовно
вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і
регіонального масштабів на предмет використання їхніх можливостей доля
фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО,
ФАО, ЮНЕП, Регіональні банки економічного розвитку).
4. Особливості управління державним боргом
Для оптимізації витрат, пов’язаних з фінансуванням дефіциту державного
бюджету, держава здійснює управління державним боргом.
Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що
приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення
місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також
забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і
кредиторів.
Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне
запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого – борг збільшує
навантаження на Державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне
співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і
зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися
з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній
борг за раніше прийнятими зобов’язаннями.
Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в
широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням
державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів
фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у вигляді
позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні
мається на увазі сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску,
розміщення боргових зобов’язань держави, надання гарантій, а також
проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань.
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації
вартості боргу;
2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених
коштів;
3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та
нарахованих відсотків;
4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми
запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись
наступних принципів..
безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх
зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як
позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,
зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоби
максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів
і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних
зобов’язань,,
оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових
зобов’язань за термінами обертання і погашення,,
зберігання фінансової незалежності –підтримка оптимальної структури
боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і
інвесторами-нерезидентами,
прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення
доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про
економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і
рейтингу держави-позичальника.
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну
та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність
суб’єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо
неповернення боргу.
Для ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми
зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових
зобов’язань держави використовують різноманітні методи. Одним із
найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення
основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від
розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму
рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію
держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка являється важливим
фактором для успішного управління державним боргом.. На сьогодні
репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в
рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами
відповідно до міжнародних правил рейтингування.
З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і
своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови
неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і
виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації,
уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж
анулюванні державного боргу.
Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни
зобов’язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов’язанням.
Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При
цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на
облігації та сертифікати нової позики.
Конверсія – одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє
про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.
Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх
погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов’язаннях
на пізніший термін.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених
облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.
Відстрочення погашення позик – провадиться, коли випуск нових позик
використовується на обслуговування раніше випущених позик
Анулювання боргу – відмова держави від усіх зобов’язань щодо раніше
випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави
або політичними мотивами.
Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип
управління державним боргом – принцип безумовності. Тому їх використання
вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних
і політичних наслідків. Це може бути:
1. скорочення споживання населення країни;
збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає
антистимулом економічної активності;
перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.
4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії
уряду.
Правовою основою управління державним боргом є Конституція України, в
якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок
утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів;
порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.
Згідно з Конституцією України, Верховна Рада України є єдиним органом
законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:
• Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині
зовнішнього та внутрішнього боргів;
• рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним
державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від
іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не
передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням.
Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і
співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за
розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В
управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів
України, Міністерство фінансів України, Національний банк України,
Державне казначейство України.
Кабінет Міністрів України в частині управління державним боргом виконує
такі функції:
• визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання
державних гарантій;
• змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.
Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення,
яка подається Кабінету мікстів України на розгляд та затвердження
Верховною Радою України.
На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено
такі функції:
• розробка стратегії та боргової політики;
• розрахунок планових показників, що свідчать про заборгованість
держави, а також проведення моніторингу державного боргу;
• визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх
ринках капіталів;
• аналіз та супроводження кредитних проектів та визначення доцільності
укладання гарантійних угод.
Національний банк України здійснює обслуговування операцій Міністерства
фінансів України щодо випущених облігацій на підставі договору,
відповідно до якого він:
• відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України у цінних
паперах, а також окремого рахунку стосовно викуплених ним облігацій;
• зберігає глобальні сертифікати;
• контролює обсяг облігацій та їх кількість в обігу;
• надає за запитом виписки про стан рахунку Міністерства фінансів
України в цінних паперах та виконання операцій з ними;
• надає довідкову інформацію стосовно проведених операцій за
облігаціями;
• здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов’язань між
учасниками торгів за придбані облігації, по-друге, з Міністерством
фінансів України при сплаті доходів або погашенні облігації за умови, що
строки проведення платежів збігаються;
• здійснює платежі по сплаті доходу та погашення облігацій за дорученням
та за рахунок коштів Державного казначейства України.
На Державне казначейство в системі управління державним боргом
покладається виконання таких функцій:
• разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України
здійснює управління внутрішнім державним боргом і проведення його
обслуговування відповідно до чинного законодавства;
• фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного
боргу в терміни згідно з графіком;
• забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення
державних цінних паперів і сплати доходу по них;
• веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами
обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;
• нараховує проценти та здійснює облік за кредитами, отриманими на
покриття дефіциту бюджету;
• здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних
особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;
• інформує Міністерство фінансів та Національне агентство України з
реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані Державному бюджету
підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній валюті
під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції.
4.1. Напрями управління державним боргом
Управління державним боргом складається з трьох стадій:
• залучення державних запозичень;
• використання коштів;
• погашення та обслуговування боргу.
Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних
паперів та отримання позик.
Кошти від державних запозичень можуть використовуватись на:
• підтримку інвестиційних програм та розвиток матеріального виробництва
(фінансове розміщення);
• задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, в
тому числі обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне
використання);
• покриття дефіциту платіжного балансу.
Можливий також змішаний спосіб використання державних запозичень, коли
частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв’язання проблем
бюджету та платіжного балансу.
У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів
України та Національний банк України, а функцію погашення та
обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне
казначейство України.
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом
проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредитором
щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат,
передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про
позику, державними гарантіями та іншими документами.
Погашення боргу – виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо
сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про
позики або номінальної вартості державних цінних паперів.
Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашених позик,
виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик.
Проценти – це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами
угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в
грошовій формі, а за згодою кредитора – шляхом поставки товарів
(послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до
чинного законодавства України.
Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:
кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення;
кошти бюджету; золотовалютні резерви.
Розробка стратегії та боргової політики пов’язана з:
• вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового
навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової
боргової політики;
• визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної
бази їх застосування;
• вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів
позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та
строків погашення;
• організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.
4.2. Управління внутрішнім державним боргом
Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних
паперів: облігацій, казначейських зобов’язань тощо.
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів
до Державного бюджету і підтверджує зобов’язання уряду відшкодувати йому
номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із
виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами
випуску.
Випуск облігацій може здійснюватись у документальній формі – у вигляді
сертифікатів грошових документів та в бездокументарній – у вигляді
записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.
Законодавством України передбачено, що обсяг емісії облігацій
визначається в межах встановленого бюджетом на поточний рік граничного
розміру внутрішнього державного боргу та обсягу дефіциту Державного
бюджету. Так, у 1999 році в Україні розміщувалися в основному дисконтні
облігації на пред’явника номінальною вартістю 100 грн терміном погашення
28,182,273,364 дні та більше року у бездокументарній формі. У загальному
обсязі розміщених облігацій протягом 1999 року найбільшу питому вагу
становили облігації з терміном погашення понад один рік.
Казначейські зобов’язання – цінні папери на пред’явника, що
розповсюджуються тільки на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і
дають право на одержання фінансового доходу. В Україні казначейські
зобов’язання поки що не випускаються. Дефіцит державного бюджету
покривається за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики.
Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснює Міністерство
фінансів України через банківську систему шляхом:
розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів;
їхнє погашення;
виплата доходів за ними.
При управлінні внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні
можливості розміщення нових боргових зобов’язань серед інвесторів та на
наявність фінансових ресурсів у державі для своєчасного і повного
обслуговування боргових зобов’язань. Списання частини державного
внутрішнього боргу України перед окремими суб’єктами права може бути
здійснено лише шляхом прийняття Верховною Радою відповідного
законодавчого акту за умови визначення джерел погашення.
Законом України «Про Національний банк України» заборонено Центральному
банку купувати облігації на аукціонах з їх первинного розміщення від
власного імені та за рахунок власних коштів. Разом з тим, Національний
банк України за погодженням з Міністерством фінансів України може
здійснювати обслуговування операцій нерезидентів на первинному ринку і
укладати угоди купівлі облігацій за дорученням та за рахунок коштів
нерезидентів за умови, що обсяг придбання становить не менше 100 млн
дол. США.
Міністерство фінансів України в межах загальної суми емісії, визначеної
Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про час, місце, форму
проведення торгів; обсяги та умови розміщення облігацій, термін надання
покупцями заявок на участь в аукціоні.
У порядку, погодженому з Міністерством фінансів України, Національний
банк України проводить розміщення облігацій шляхом їх продажу на
закритому аукціоні. Перед початком проведення аукціону до інформаційної
системи «ЛІГА» Національному банку України надходять пропозиції від
покупців щодо придбання ОВДП. Покупцями облігацій на аукціонах є
комерційні банки, які купують облігації як у свою власність, так і за
дорученням клієнтів (юридичних та фізичних осіб).
Заявки від покупців на придбання облігацій можуть бути двох видів:
конкурентні та неконкурентні.
Конкурентна заявка – передбачає придбання облігацій за встановленою
ціною або фіксованим рівнем дохідності.
Неконкурентна заявка – зводиться до придбання облігацій за
середньозваженою ціною аукціону або середньозваженим рівнем дохідності.
За умови, що облігації розміщуються за фіксованими цінами, покупці
направляють в систему «ЛІГА» лише неконкурентні заявки, які
задовольняються за середньозваженими цінами, що встановлені на
попередньому аукціоні.
У разі проведення аукціону за ціновим критерієм заявки задовольняються
для:
• конкурентних заявок за цінами, які вище або дорівнюють ціні
відсікання;
• неконкурентних заявок за середньозваженою ціною аукціону.
Ціна відсікання – ціна, що встановлюється Міністерством фінансів
України, нижче за яку конкурентні заявки не задовольняються.
Середньозважена ціна аукціону – ціна, яка визначається при проведенні
аукціону на підставі цін за конкурентними заявками за умови, що ці ціни
за значенням більші або дорівнюють ціні відсотка.
інформацію щодо результатів попередніх торгів, обсягів погашення
облігацій попередніх випусків та пропозиції комерційних банків і їх
клієнтів відносно обсягів та цінових умов придбання облігацій,
Національний банк України надсилає до Міністерства фінансів України, яке
приймає остаточне рішення щодо визначення ціни відсікання. Формуючи ціну
відсікання, Міністерство фінансів України надає Національному банку
України:
• глобальний сертифікат, яким оформлюється загальний обсяг випуску
облігацій;
• доручення Національного банку України на задоволення заявок з
придбання облігацій, у якому зазначається ціна відсікання та
середньозважена ціна торгів, за якою задовольняються неконкурентні
заявки.
Відповідно до доручення, що надано Міністерством фінансів України,
формується зведена відомість розподілу облігацій за учасниками торгів,
заявки яких відповідно до встановленої ціни відсікання задоволені.
На Національний банк України покладається функція контролю за
надходженням коштів від продажу облігацій на аукціонах і перерахування
коштів на Єдиний казначейський рахунок. Строки та порядок перерахування
коштів визначені в інформаційному повідомленні про проведення аукціонів,
а обсяги коштів – у кліринговій відомості, яка надається їх учасникам.
Керуючись цією інформацією, учасники торгів повинні перерахувати кошти в
обсязі заявок, які задоволені, на відповідний рахунок в ОПЕРУ
Національного банку України. Відповідно до інформаційного повідомлення,
в якому зазначені термін та порядок перерахування коштів та клірингової
відомості, де вказуються сума перерахування, учасники торгів здійснюють
платіж на відповідний рахунок в ОПЕРУ НБУ в розмірі задоволених заявок.
У день надходження коштів від учасників аукціону НБУ здійснює їх
перерахування до доходної частини Державного бюджету України. Проведення
платежів зі сплати доходу та погашення облігацій здійснюється за
дорученням Державного казначейства України за рахунок коштів Державного
бюджету. Після завершення погашення облігацій чергового випуску
відповідно погашаються Міністерством фінансів України глобальні
сертифікати, які зберігаються довічно в НБУ.
Щодо управління державним внутрішнім боргом Державне казначейство
України виконує такі функції.
1.Здійснює контроль за своєчасним проведенням витрат з Державного
бюджету з обслуговування внутрішнього державного боргу.
2. Готує необхідні документи для проведення операцій з Державного
бюджету з погашення і виплати доходу по державних цінних паперах, а
саме:
• розпорядження на перерахування коштів з Єдиного казначейського рахунку
на рахунок Національного банку України;
• інформацію про результати аукціонів, що відбулися (баланс надходжень
та витрат з обслуговування внутрішнього боргу).
3. Здійснює облік випуску державних цінних паперів у розрізі термінів їх
обігу.
На підставі повідомлення про результати розміщення Міністерством
фінансів України державних цінних паперів за підсумками проведених
аукціонів та клірингової відомості про проведення взаємних розрахунків
за результатами аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної
позики і виплатами за облігаціями казначейство готує:
• довідки про результати проведення аукціонів за термінами погашення;
• довідку про надходження коштів від реалізації внутрішньої державної
ощадної позики в розрізі комерційних банків.
4. Здійснює облік витрат з погашення основного боргу та сплати доходу за
державними цінними паперами за термінами їх обігу.
5. Здійснює моніторинг надходжень коштів до Державного бюджету від
розміщення державних цінних паперів та проведення витрат з їх погашення
і обслуговування. Для проведення моніторингу використовуються такі
документи:
• довідка про надходження коштів до бюджету від аукціонів та виплат щодо
погашення облігацій внутрішньої держаної позики, залишки коштів до
розподілу для фінансування першочергових витрат;
• довідка про надходження коштів до Державного бюджету від реалізації
державних цінних паперів щодо їх погашення та сплати доходу щоденно та
по місяцях.
6. Готує та подає Міністерству фінансів щотижневі та місячні звіти про
надходження коштів від реалізації державних цінних паперів та витрати
щодо їх погашення і сплати доходу з урахуванням клірингу та за кодами
бюджетної класифікації.
7. Складає довідки про надходження коштів на покриття дефіциту бюджету
із джерел внутрішнього та зовнішнього фінансування, в яких зазначається:
• обсяг державних запозичень, з них внутрішні і зовнішні;
• витрати щодо погашення та обслуговування внутрішнього і зовнішнього
боргу;
• залучення коштів за рахунок внутрішніх і зовнішніх доходів на покриття
дефіциту бюджету;
• чисте залучення коштів з внутрішніх та зовнішніх надходжень.
Інформація надсилається до Міністерства фінансів України.
8. Складає аналітичні довідки про витрати з обслуговування внутрішнього
боргу за рахунок Державного бюджету України, які використовуються
Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою Верховної Ради
України.
9. Здійснює облік кредитів, отриманих від Національного банку України в
національній та іноземній валюті протягом 1995-1996 pp. на покриття
дефіциту Державного бюджету в розрізі договорів.
10. Здійснює щомісячне нарахування процентів за користування кредитами,
отриманими на покриття дефіциту бюджету, та складає зведену таблицю про
заборгованість по кредитах та відсотках в іноземній валюті і надсилає її
до Міністерства фінансів України.
11. Здійснює аналітичний облік заборгованості Державного бюджету перед
Національним банком України.
12. Здійснює облік фактичного обсягу державного внутрішнього боргу. З
цією метою складається довідка про заборгованість Уряду перед
банківськими установами.
13. Готує довідки і розрахунки до структури державного внутрішнього
боргу України і граничного розміру державного внутрішнього боргу щодо
заборгованості перед Національним банком України, які надсилаються до
Міністерства фінансів України.
5. Управління зовнішнім державним боргом
Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного
ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу у
загальній заборгованості держави.
Стратегію щодо залучення коштів від іноземних кредиторів розробляє
Міністерство фінансів України, яке є єдиним позичальником від імені
уряду, крім кредитів Міжнародного валютного фонду. Розпорядником
кредитів, що надає Україні МВФ, є Національний банк України.
На прохання України у квітні 1992 pоку міжнародні фінансово-кредитні
установи прийняли рішення про членство України в цих авторитетних
фінансових організаціях. А 3 червня 1992 pоку Верховна Рада України
ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного
фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної
фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та
багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». З вересня 1992 p.
Україна стала членом МВФ та МБРР.
Слід зазначити, що визнання країни-позичальника Міжнародним валютним
фондом викликає довіру до неї з боку інших міжнародних
фінансово-кредитних інститутів та приватних іноземних кредиторів. Це дає
можливість отримати позики від іноземних кредиторів на вигідних умовах.
Країни, що стають членами МВФ, мають можливість отримати позики у
вільноконвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та
поповнення золотовалютних резервів.
Національний банк України є депозитарієм (зберігачем) коштів МВФ, МБРР,
Корпорації, Асоціації та Агентства на території нашої держави.
Обслуговування державного зовнішнього боргу перед МВФ здійснюється за
рахунок коштів Національного банку України.
Відповідно до угоди між Національним банком України та Європейським
банком реконструкції і розвитку, НБУ є позичальником за кредитами для
забезпечення фінансування малого та середнього бізнесу під державні
гарантії. Національний банк України визначає перелік уповноважених
банків та розміри кредитних ліній, у межах яких
підприємства-позичальники зможуть отримати кредити для підтримки малого
та середнього бізнесу.
Розміщення коштів, акумульованих за рахунок іноземних кредитів здійснює
Міністерство фінансів України згідно з Державною програмою запозичень.
Зовнішній державний борг має дві складові. Це:
• борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті
залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних
паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина
державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок
коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в
частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу;
• борг підприємств, гарантований урядом. Погашає та обслуговує такий
борг підприємство-позичальник. Але у разі невиконання боргових
зобов’язань підприємством перед іноземним кредитором, набирає чинності
державна гарантія, і погашення та обслуговування таких кредитів
здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного
бюджету.
Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні
забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство
України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та
уповноважені банки України.
Процедура погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу за
рахунок коштів державного бюджету здійснюється наступним чином:
Щомісячно Міністерство фінансів України направляє інформацію у вигляді
графіка платежів по сплаті та обслуговуванню зовнішнього боргу
Національному банку України для орієнтира. У Національному банку України
відкрито поточний рахунок коштів державного бюджету в іноземній валюті
на ім’я Державного казначейства для виконання платежів із зовнішнього
боргу. За рахунок коштів, що концентруються на Єдиному казначейському
рахунку за дорученням Державного казначейства Національний банк України
купує іноземну валюту, в якій необхідно здійснити платіж на користь
нерезидента згідно з графіком платежів.
Для проведення платежу Державне казначейство з Єдиного казначейського
рахунку перераховує кошти в національній валюті Національному банку
України для закупівлі іноземної валюти, після цього валюта зараховується
Національним банком України на поточний рахунок Державного казначейства
в іноземній валюті. За валютним дорученням Державного казначейства
Національний банк України здійснює платежі на користь іноземного
кредитора і списує суму перерахувань з валютного рахунку Державного
казначейства.
На ім’я Міністерства фінансів України в Національному банку України
відкрито спеціальний поточний рахунок в іноземній валюті для обліку
кредитів цільового спрямування.
ВИСНОВКИ
При управлінні зовнішнім боргом велике значення має розрахунок
коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції, які
визначаються спеціальними рейтинговими агенціями. Міжнародна
платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними
показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між
внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал
економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу
валовими валютними резервами НБУ. Саме на підставі прогнозів
економічного розвитку країни, стану її платіжного балансу, дефіциту
бюджету та з урахуванням зазначених коефіцієнтів визначається стратегія
управління зовнішнім державним боргом щодо залучення нових іноземних
кредитів, виходячи з критичного його рівня.
Існують різні оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливості
країни його обслуговування. Світовий банк виходить з того, що критичним
рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового
внутрішнього продукту. За вимогою Маастрихтської угоди державний борг не
може перевищувати 60% ВВП країни. Рада національної безпеки Російської
Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в
обслуговуванні й погашенні зовнішнього боргу з податкових надходжень
зведеного бюджету на рівні 25% (Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг
України та механізм його обслуговуання//Фінанси України. –199. -№5). За
оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.
Стан зовнішнього боргу можна охарактеризувати за допомогою таких
показників:
1. Співвідношення зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень: 80-100%).
Для України цей показник складав на початку 1999 року близько 40%.
2. Для характеристики ліквідної позиції економіки країн використовують
показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до
валютних надходжень держави (експорту). Даний показник свідчить про
платоспроможність країни на найближчу перспективу (сприятливим рівнем
прийнято вважати значення показника до 20-25%). На початку 1999 p. цей
показник в Україні дорівнював 15,6%.
3. Для оцінки довгострокової платоспроможності використовується
співвідношення дисконтованої вартості боргу і експорту (критичний рівень
200-250%). В Україні цей показник не досягає 60%.
Зміцнення платоспроможності України лежить у площині прискорення
соціально-економічного розвитку, ефективного використання власних
матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової
трансформації економіки, а також її детінізації, поліпшення умов
міжнародної торгівлі.
Розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами має
базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального
розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені
такі засади:
– прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової
стабілізації та інтегрування України і Європейський Союз;
– відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими
інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;
– спрямування цих ресурсів (запозичень) на забезпечення стабільного
економічного зростання;
– здійснення структурних перетворень, формування розвинутого
внутрішнього ринку і припинення практики використання позик для
фінансування поточних витрат;
– мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів,
сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;
– дотримання економічно обґрунтованих та загальновизнаних меж і порогів
рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв
платоспроможності держави;
– залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі
геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.
Список використаної літератури.
Конституція України.: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – : Преса. Україна ., 1997.-80с.
Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування
“( Відомості Верховної Ради України , 1994 р., №22 ,ст. 144, №26 ,ст217)
.
Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві позики і збори” від
20.05.1999р. – №56-93.
Бозарова Т.В., Толстинов А.И., Ахмеджанов Т.Ю. и др. Роль финансов в
социально-економическом розвитии страни. – М: Финанси и Статистика, –
1986. – 230 с.
Белгавен Прес Місцеве самоврядування у новій Європі; Регульська Й.
Реформування місцевого самоврядування у Центральній та Східній Європі
(Лондон і Нью-Йорк, 1993)/Фонд Україна – США. Програма Сприяння
Парламентові України, 13с.
Бутко І.П., Пухтинський М.О., Руденко В.М, Нравченко В.І. Місцеве
самоврядування в Україні Історія. Проблеми. Пропозиції / Фонд сприяння
становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування
України. – К.:1999. – 160с.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К: Вища
школа. 1997. – 383 с.
Васильева М.В. Местные бюджеты в современных условиях. – М.: Финанси и
статистика, 1987. – 110 с.
Ролінова Т.Методологічні засади розмежування функцій державного
управління і місцевого самоврядування // Економіка України. – 1996. –
№4. – с.48-52.
Деркач М. Бюджетний дефіцит. // Економіка України.-1995.-№1.-с. 12-30.
Європейська Хартія про місцеве самоврядування. – Страсбург, Рада
Європи, від вид і доп.- травень 1990.
Кириленко М., Татаренко В. Міське господарство і проблеми формування та
використання бюджету. // Економіка України.-1996.-№8.-32-38с.
Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. –К.: Знання.,
1999.-487с.
Кравченко В.І. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та
регіональне самоврядування України.-1992. –Вип.1.-22-29с.
Кравченко В.І. Про компетенцію місцевих органів влади // Місцеве та
регіональне самоврядування України. – 1994. Вип. 3(8).-66-69с.
Чумаченко Н.Г. Бюджетний дефицы /Ин-т эконом. Пром-ти.-
Донецк,1994.-69с.
Юрій С.І., БескидЙ.М. «Бюджетна система» НІОС , Тернопіль,2000р.
PAGE
PAGE 36
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
