.

Проблеми реалізації капіталотворчої функції сучасної корпорації на фондовому ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1350
Скачать документ

Реферат на тему:

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КАПІТАЛОТВОРЧОЇ ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ КОРПОРАЦІЇ НА
ФОНДОВОМУ РИНКУ

Для забезпечення стійкого економічного росту економіки України потрібен
подальший розвиток фінансового сектора на основі удосконалювання
механізмів корпоративного управління, надійного захисту прав інвесторів
і кредиторів, підвищення ступеня прозорості, приступності і ліквідності
фондового ринку. Вирішення цих завдань є важливою передумовою залучення
інвестицій для відновлення виробничого потенціалу промисловості і
переходу на інноваційний шлях розвитку України.

У сучасному світі великі промислові корпорації, здатні ефективно
вирішувати проблеми випуску різноманітної продукції, становлять
фундамент економіки розвинутих країн. Можна сказати, що сучасне
господарство – це економіка корпорацій. За оцінками фахівців, незважаючи
на те, що в розвинутих країнах їхня питома вага в загальному числі
організацій різних форм підприємництва складає тільки 10%, саме вони
забезпечують понад 75% обсягів продажів і до 90% всіх одержуваних
доходів [1]. І це не випадково, тому що корпорації мають комплекс
властивостей, які забезпечують конкурентні переваги цієї
організаційно-правової форми ведення бізнесу. Визначити їх, виявити
бар’єри, що заважають їх проявам, намітити шляхи подолання цих перешкод
– складна науково-практична проблема, дослідженню якої присвячена дана
стаття.

Зауважимо, що інтерес до вказаної проблеми останнім часом значно
посилився, про що свідчать ряд публікацій прикладного та
фундаментального характеру [1-8]. При цьому найбільш пильна увага
дослідників прикута до розвитку окремих структурних елементів
корпоративного бізнесу. Мета нашої розвідки полягає в актуалізації кола
питань стосовно реалізації функцій сучасної корпорації, зокрема її
капіталотворчої функції на фондовому ринку, а також перспектив
корпоративного капіталу в Україні.

Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і
об’єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає
капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення
обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів. Слід підкреслити, що
капіталотворча функція корпорацій оцінюється з позиції організаційних
форм використання факторів виробництва і здатності генерувати капітал.
Це обумовлено тим, що різні можливі комбінації ресурсів, потенційно
доступні економіці в будь-який момент часу, можуть бути залучені до
реалізації як проектів, що швидко окупаються, так і дорогих проектів, що
вимагають значних одноразових вкладень, хоча і не менш рентабельних (з
урахуванням дисконтування). Однак організаційно-правовий механізм
корпорацій побудований таким чином, що дозволяє практично безмежно
концентрувати капітал (у тому числі на транснаціональному рівні),
внаслідок чого з’являються нові можливості додаткового залучення
факторів виробництва в реалізацію проектів.

Не можна не погодитися з думкою Дж. Стюарта Мілля про те, що “багато
підприємств вимагають капіталу в розмірі, який перевищує кошти
найбагатшої окремої особи або товариства на паях. Жоден окремий
капіталіст не міг би побудувати залізниці від Лондона до Ліверпуля. …
Уряд міг би зробити її і возити по ній. … Але з причин, що досить
добре відомі, урядове ведення промислових операцій узагалі буває одним
із найбільш невигідних шляхів, якщо тільки можливий будь-який інший
шлях” [2, с. 177]. За сучасних умов цей висновок не втратив своєї
актуальності, оскільки інноваційний розвиток на основі новітніх
технологій вимагає дуже високої концентрації ресурсів. Так, у США “…
на кожну з 200 суперкорпорацій припадає в середньому 0,2% ВВП. Наведені
величини – уже не мікро-, а макроекономічні” [3, с. 76].

Однак дуже важливим видається, що корпорації виступають не просто
інструментом інтеґрації індивідуальних активів, але фактично створюють
новий, додатковий капітал для суспільства. Тому можна стверджувати, що
має місце прояв синергетичного ефекту, коли результат інтеґрації окремих
елементів системи значно перевищує їхню арифметичну суму [4, с. 103]. А
саме, при об’єднанні внесків учасників корпорації виникає додатковий
господарський потенціал, що забезпечує ріст загальної кількості
доступних ресурсів і дозволяє здійснити реалізацію дорогих проектів, а
також надає можливість використання ефективних комбінацій цих ресурсів і
застосування більш продуктивної техніки і технології виробництва.

Не менш важливою рисою корпорації з позицій капіталотворчої функції є
обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язаннями підприємства, що
дозволяє залучати в бізнес ресурси широких верств населення і
відокремлювати власність на засоби виробництва від управління справами
корпорації. Окрім того, надається можливість вільного трансферту акцій
через фондову біржу, у зв’язку з чим права в підприємстві можуть бути
передані від однієї особи до іншої без юридичного переоформлення самої
організації.

Оскільки реалізація принципу обмеженої відповідальності на практиці
означає, що власники підприємства не відповідають по його боргах і
ризику піддається тільки вкладений у справу капітал, а не все інше
особисте майно громадян, остільки це якісно знижує рівень вимог до
інвесторів. У результаті співвласниками підприємства вигідно бути навіть
тим особам, які мають скромні заощадження, але хочуть збільшувати
доходи, не піддаючи усі свої активи звичайним ризикам, пов’язаним з
веденням бізнесу сторонніми людьми. І це видається дуже зручним
інструментом для значної концентрації ресурсів і здійснення нових,
раніше недоступних проектів при реалізації інноваційної стратегії.

У тій специфічній ситуації, що тепер склалася в Україні, потенціал
акціонерного капіталу, власне кажучи, залишається незадіяним. Якщо
відомі закордонні корпорації спроможні залучати практично необмежені
суми коштів, втягуючи в продуктивні процеси широкі кола інвесторів, то
українські промислові корпорації, незважаючи на незадоволені потреби в
інвестиціях, змушені діяти переважно за рахунок власних, а тому
обмежених накопичень.

На практиці це означає, що, незважаючи на юридично коректний статус
господарчих товариств, акціонерний капітал в Україні за своєю
економічною сутністю таким не є. Коріння наявних проблем в Україні
полягає не стільки у відсутності матеріальних чи фінансових ресурсів як
таких, скільки в наявності бар’єрів для перетворення майна на ефективно
функціонуючий капітал. У свою чергу, їхнє усунення неможливе без
посередництва фондового ринку, як такого механізму, що дозволяє дійсно
перетворити власників активів на власників фінансового капіталу, вільних
вибирати найбільш вигідні місця вкладення коштів. Саме тому створення
умов для реалізації капіталотворчої функції промислових корпорацій і
всебічного використання фондових методів їхнього розвитку є однією з
ключових проблем економічної науки і господарської практики. При цьому
фондовий ринок має надавати комплекс засобів забезпечення стійкого
розвитку корпорацій, зокрема підтримку високого статусу успішного
підприємства за рахунок публічного інформування суб’єктів фондового
ринку про досягнуті результати господарської діяльності, підвищення
привабливості бізнесу шляхом виплати частини прибутку власникам раніше
емітованих цінних паперів, залучення вільних коштів інвесторів для
подальшого розширення виробництва.

Використання потенційних можливостей корпоративної форми організації
бізнесу є магістральним шляхом розвитку економіки. У другій половині XIX
століття саме завдяки акціонерним товариствам відбулася промислова
революція, яка багато в чому визначила особливості наступного протікання
загальносвітових соціально-економічних і політичних процесів. Через
сторіччя корпоративний капітал зумів створити принципово нові технології
і сформувати інституційне середовище, зараз більш відоме як
постіндустріальне суспільство. Те, що тепер називається інформаційною
революцією – це продукт наукової діяльності таких корпорацій, як
Microsoft, General Electric, IВМ і ін. Однак можливість успішного
впровадження нової техніки, сучасної технології у першу чергу пов’язана
з перевагами акціонерної форми ведення бізнесу [5, 6]. Саме вона надає
можливість акумулювати гігантські капітали як юридичних, так і фізичних
осіб, які спрямовуються на розвиток підприємств. У різних країнах
по-різному розподіляються акції, але серед акціонерів скрізь присутні
індивідууми, корпорації, банки.

В Україні відповідно до загальносвітових тенденцій і з метою формування
дієздатного корпоративного капіталу було прийняте рішення про
приватизацію майна державних підприємств. Це рішення було обґрунтованим.
Аналіз результатів дослідження ефективності діяльності підприємств
різних форм власності різних країн показав, що в ринковій і перехідній
економіці недержавні підприємства працюють ефективніше за державні, за
винятком окремих галузей. Однак новостворений акціонерний сектор
української економіки поки що демонструє дуже скромні кінцеві
результати. Сумарна капіталізація всіх їхніх акцій у багато разів менша
ринкової вартості, наприклад, однієї такої компанії, як Microsoft.

Головна причина такого стану справ полягає в тому, що за своєю
економічною сутністю українські господарчі товариства у переважній
більшості поки що не є справжніми корпораціями. Тому що головне, що
відрізняє справжню корпорацію, – це: по-перше, відділення
капіталу-власності від капіталу-функції і перетворення класичного
капіталіста на фінансового, не “прив’язаного” до активів даного
підприємства; по-друге, її нерозривний, “кревний” зв’язок з фондовим
ринком, завдяки якому власники корпорації тільки й можуть реалізувати
свій статус фінансових підприємців; по-третє, у принципі нічим не
обмежена здатність акумулювати вільні активи, створюючи новий,
додатковий капітал для суспільства за рахунок нарощування кількості
доступних для продуктивного споживання ресурсів шляхом їхнього залучення
в реалізацію раніше нездійснених проектів; по-четверте, відхід окремих
акціонерів не спричиняє зменшення статутного фонду, активів
підприємства.

Пояснення причин надуспішної діяльності класичних акціонерних
підприємств може бути здійснене через використання висунутої раніше
концепції капіталотворчої функції корпорацій. Справа в тім, що установки
технократії на ріст підприємства, які виходять з її власних інтересів і
орієнтирів на бюрократичні переваги (просування службовими сходами,
розширення доступу до службових благ тощо), сприяють такій концентрації
капіталу, яка, як уже відзначалося раніше, дозволяє залучати у
виробничий процес нові верстви раніше незатребуваних ресурсів і істотно
збільшувати ступінь їх продуктивності. У результаті спостерігається
несподіване, на перший погляд, явище, своєрідний економічний парадокс –
відмова від орієнтації на максимізацію прибутку (чи добробуту
акціонерів) і прагнення до стійкого росту підприємства, обумовлене
захисними функціями техноструктури. Таким чином, відкриваються
принципово нові можливості підвищення ефективності господарської
діяльності, завдяки чому, у кінцевому рахунку, може забезпечуватися
більш висока її рентабельність, ніж при традиційній настанові на
максимізацію фінансового результату.

Сьогодні промислові корпорації в Україні не зацікавлені в тому, щоб
використовувати фондовий ринок. Обов’язковою передумовою посилення
мотивації підприємців до виходу на фондовий ринок є усунення податкових
перешкод на шляху використання фондового механізму фінансування
корпорацій. Зокрема потрібно забезпечити нейтральність податків у
частині процентних доходів і витрат фізичних і юридичних осіб для того,
щоб для одержувачів дивідендів це джерело було не менш вигідним, ніж
інші способи вкладення коштів з метою одержання матеріальних вигод, а
для підприємств, що їх виплачують, – не більш руйнівним, ніж для іншого
напрямку використання прибутку. При цьому зміна чинного порядку
оподаткування дивідендів забезпечить стимулювання виходу фінансових
ресурсів за межі окремих промислових підприємств. Наявний сьогодні
порядок оподатковування робить банківську справу більш вигідною, ніж
корпоративна, оскільки виплата відсотків по депозитних вкладах населення
відноситься на валові витрати і зменшує оподатковувану суму на прибуток,
а виплата дивідендів здійснюється з прибутку, що залишається в
розпорядженні підприємства, тобто після оподатковування. Окрім того, на
рівні акціонерів ставки прибуткового податку вищі, ніж прибутковий
податок з доходів від банківських вкладів.

Виходячи з національних інтересів України і вже обраних європейських
стратегічних орієнтирів, у процесі подальшого удосконалювання публічної
фінансової звітності корпорацій найбільш принциповим завданням слід
вважати реалізацію практично обґрунтованої нової концепції її
формування, що базується на: інтеґрації фінансового і податкового
обліку; використанні плюралістичного іманентного підходу до підготовки
фінансової інформації про господарюючих суб’єктів, забезпеченні
послідовного підвищення ролі недержавних професійних організацій у
розробці і встановленні бухгалтерських стандартів, форм і правил
складання звітності. Процес реформування фінансового і податкового
обліку ускладнюється й тим, що сьогодні в Україні практично відсутній
зв’язок між податковим і бухгалтерським обліком. Оподатковування
відбувається за першою з наявних подій: чи то відвантаження продукції,
чи то надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства. Останні
змушені штучно втискуватися в рамки оподатковуваного періоду, аби
зменшити фінансові зобов’язання перед бюджетом.

Що стосується дивідендної політики українських підприємств, то через
обставини, що склалися, рано чи пізно вони змушені будуть проводити її
більш активно. І справа тут не тільки в необхідності залучення
додаткових джерел розвитку виробництва, а і в більш фундаментальних
проблемах функціонування ринкового господарства. У кінцевому підсумку,
саме виплата дивідендів є тим барометром, який показує, що корпорація
працює нормально, а отже, подає чесний сигнал для інвесторів про
доцільність тих чи інших вкладень через фондовий ринок. Це принципово
інший, у порівнянні з тим, що діє зараз, механізм ринкового регулювання
господарських процесів. З огляду на статистично значиму залежність між
ступенем розвитку фондового ринку і довгострокових темпів економічного
росту, проведення більш активної дивідендної політики промисловими
підприємствами України не має реальної альтернативи. З метою її
науково-методичного забезпечення розроблена спеціальна
економіко-математична модель імітаційного типу [8], використання якої на
практиці дозволяє підвищити ступінь обґрунтованості прийнятих рішень у
частині розподілу прибутку між різними напрямками використання і вибору
того чи іншого типу дивідендної політики.

Таким чином, вирішення зазначених проблем фінансування діяльності
сучасної корпорації в аспекті реалізації капіталотворчої функції створює
передумови для формування нового інституційного середовища, що дозволяє
ефективно фінансувати розвиток промисловості, без створення якої перехід
на інноваційний шлях розвитку економіки України видається
проблематичним.

Література:

1. Козаченко Г.В., Воронкова А.Е., Коренев Е.Н. Основы корпоративного
управления. Учебное пособие. – Луганск, Изд-во ВНУ, 2001. – 480 с.

2. Милль Дж. С. Денежная теория: Пер. с англ./Общ.ред. и вступ.ст.
В.М.Усоскина .- М.:Прогресс, 1990.- 750 с.

3. Корняков В. Государственно-корпоративное направление развития
экономики // Экономист. – 2000. -№ 5. – С. 74-81.

4. Смирнов Э.А.Теория организации. – М: ИНФРА-М, 2000.- 248 с.

5. Гильфердинг Р. Финансовый капитал (новейшая фаза в развитии
капитализма). – М.: Гос.изд-во, 1922. .- 496 с.

6. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ. –
М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1997. – 1120 с.

7. Інноваційна стратегія українських реформ / А С. Гальчинський,
В.М.Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко – К.: Знання України, 2002. –
326 с.

8. Богачев С.В., Стешенко С.Г. Обоснование дивидендной политики
промышленных корпораций с использованием методов
экономико-математического моделирования. – Донецк: ИЭП НАН Украины,
2003. -127 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019