.

Приховане та фіктивне банкрутство, фінансова санація на ухвалу арбітражного суду, санація шляхом реорганізації (реструктуризації”) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2164
Скачать документ

Приховане та фіктивне банкрутство

Навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через
подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків
кредиторам карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними
санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права
займатися певною діяльністю протягом 5 років.

Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається такими трьома
ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан
неплатоспроможного боржника;

• причинний зв’язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав
кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових
зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової
заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною
ліквідацією підприємства і т.д.

Суб’єкти прихованого банкрутства:

• засновники підприємства,

• власники,

• посадові особи.

Мінімальне стягнення застосовується:

• якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи,

• унаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація
ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими
ресурсами).

Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося внаслідок
невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, браку
належної кваліфікації керівництва, прорахунків в оцінці ринків збуту і
т.д.

Фіктивне банкрутство. Явно неправдива заява громадянина — засновника або
власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про
фінансову неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та
бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з
позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років.

Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам
або державі, караються позбавленням волі до 3 років з конфіскацією
майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше
разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок
неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках
провадження справи про банкрутство,

• приховання незаконного витрачання коштів,

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни
форми власності,

• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ’єктивного
висновку про фінансовий стан підприємства.

На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу фінансовим службам
підприємства під час ведення фінансово-господарської діяльності.

Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду

Одна із функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він повинен
сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств,
які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для
успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Така
реабілітація передбачає фінансову санацію чи реорганізацію юридичної
особи.

Можливість прийняття рішення про проведення фінансової санації
підприємства в процесі провадження справи про банкрутство передбачена
законами про банкрутство в переважній більшості розвинутих країн. Так,
американське та японське законодавство спрямоване на те, щоб допомогти
підприємству, яке опинилося у складному фінансовому стані, повернути
колишню стійкість та платоспроможність. Польський закон про банкрутство
1934 року, який є чинним нині, близький за своєю суттю до американської
та японської моделей. Основна його ідея полягає не в негайній ліквідації
«хворого» підприємства, а в пошуку механізмів його фінансової санації.

Закон «Про боргову неспроможність підприємств» у Російській Федерації
(1998) також передбачає можливість «лікування» підприємства перед
оголошенням його банкрутом. Згідно з цим законом період санації може
досягати 1,5 року, а якщо йдеться про санацію підприємства-міста (суто
російська особливість), то цей період може тривати навіть і 10 років.

Україна щодо цього дотримується такого самого порядку. Наявність
реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства-боржника
та наявність санатора є підставою для проведення санації на ухвалу
арбітражного суду.

Як уже було сказано, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення
санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації
(офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів
України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства
поступили пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги
кредиторів до боржника та виконати його зобов’язання перед бюджетом і
цільовими фондами. Натомість указані особи мають право пропонувати свої
умови санації чи реструктуризації боржника.

Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санато-рами,
повинні (згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство») подати
заяву до арбітражного суду з письмовим зобов’язанням узяти на себе борги
особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. У цій же
заяві мають бути викладені запропоновані умови санації боржника, а також
дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним
санатором. Арбітражний суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, котра
бажає взяти участь у санації боржника, не запропонувала в заяві умов
санації (форму реструктуризації, строки та послідовність виконання
боргових зобов’язань). Для санатора мотивуючим стимулом може бути ефект
синергізму, пов’язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації,
диверсифікації продукції або ринків збуту товарів, збереження надійного
постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо.

Відповідно до статті 12 Закону «Про банкрутство» арбітражний суд
спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, а
саме:

1) угоду між боржником і санатором про переведення боргу;

2) умови та порядок санації (реорганізації) юридичної особи боржника;

3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність,
форми тощо).

Щодо першого пункту слід зауважити, що переведення боргу можливе лише за
згодою кредиторів. Рішення зборів кредиторів про переведення боргу
вважається схваленим, якщо за нього проголосували кредитори, майнові
вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій.
Згода кредиторів фіксується в протоколах зборів або комітету кредиторів.

Другою обов ‘язковою передумовою переведення підприємства в режим
санації є узгодження умов його оздоровлення чи реорганізації, якщо така
планується. Суть реорганізації полягає в повній або частковій заміні
власників корпоративних прав на користь санатора. Заміна власника, у
свою чергу, зумовлює зміну організаційно-правової форми даної юридичної
особи. Вибір нових організаційних форм підприємства залежить від цілей
санації, власника статутного фонду, обсягів заборгованості та інших
факторів.

У законодавстві не визначено критеріїв конкурсного відбору санаторів
державних підприємств, що створює простір для вільного прийняття рішень
у цій сфері. Зокрема, арбітражні суди допускають участь двох і більше
санаторів, які діють на підставі взаємної угоди. Ця угода має містити
зобов’язання санаторів задовольнити вимоги всіх кредиторів у погоджені з
ними терміни, вказівки на тривалість санації, на розподіл
відповідальності санаторів перед кредиторами. узгоджені умови
реорганізації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі. Розглянемо
конкретний приклад з арбітражної практики. Арбітражний суд Черкаської
області затвердив умови санації AT «Городищенський цукроворафінадний
завод», згідно з якими:

1. Асоціація «Інтерагро» та торговий дім «Р» перебирають на себе
заборгованість санованого підприємства та зобов’язуються погасити її
протягом 10 днів після затвердження постанови про умови проведення
санації.

2. Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області
передає санаторам пакет акцій кількістю 366788 штук (що становить 21,7%
статутного фонду санованого підприємства), який розподіляється між
санаторами порівну в кількості 183394 акцій кожному.

3. Учасники санації виконуватимуть прийняті перед кредиторами
зобов’язання в повному обсязі та нестимуть за їх виконання солідарну
відповідальність.

Арбітражний суд повинен затверджувати й результати конкурсного відбору,
і погоджені умови санації (реструктуризації) юридичної особи боржника
недержавної форми власності. У цих випадках відбір санаторів та
погодження з ними умов реструктуризації здійснюється власником майна. Як
правило, переважне право на участь у проведенні санації мають власники
підприємства-боржника, кредитори та члени трудового колективу
підприємства.

Третім елементом санації є погодження між санатором та кредиторами умов
виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність,
форми оплати тощо.

Санація затверджується арбітражним судом тільки за погодження умов щодо
всіх трьох її складових. У разі недотримання будь-якої з них учасник
угоди, права та інтереси якого постраждали внаслідок такого порушення,
має право на захист своїх прав згідно зі статтею 6 Цивільного Кодексу
України. Захист порушеного права, яке виникло із санаційної угоди,
здійснюється поза межами провадження справи про банкрутство поданням
окремого позову.

Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні
належного поширення й застосовується досить рідко. Так, за 1996 p. усіма
арбітражними судами України було винесено лише 28 постанов про
затвердження режиму санації.

Санація шляхом реорганізації (реструктуризації”)

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)
підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках з рішення
власника та трудового колективу або органу, уповноваженого створювати
такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст
реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного
фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджено методичні рекомендації щодо
проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згідно з
рекомендаціями реструктуризація підприємства — це проведення
організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів,
спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм
власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство
до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.
Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація,
оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його
реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести
поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що
перебуває в кризі. Аналіз здійснюється на підставі основних
характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу
роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його
реорганізації. Якщо прийнято рішення про реорганізацію юридичної особи,
то необхідно розробити план реорганізаційних заходів.

План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

а) економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації;

б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

в) суму витрат на проведення реструктуризації та джерела їх
фінансування;

г) інші конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану. Реорганізацію
підприємства, яка може призвести до негативних екологічних,
демографічних та інших наслідків, що торкаються інтересів населення
певної території, треба погоджувати з відповідною Радою народних
депутатів та державними адміністраціями на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих
випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної
реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені
лише за згодою Антимонопольного комітету. У зв’язку з цим до складу
робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники
Антимонопольного комітету України. Нагадаємо, що в Україні вважають
монопольним підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує
35 відсотків.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об’єднанням
підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансове
стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та
обов’язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло
внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

В антимонопольних законодавствах багатьох країн розрізняють
горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне
(конгломератне). Законодавчий контроль спрямований в основному на
вертикальні злиття, оскільки в результаті їх здійснення підприємства
одержують можливість створювати перешкоди для доступу на ринок,
встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного
товару тощо, що призводить до посилення концентрації на ринку та до
припинення конкуренції. Горизонтальні злиття відбуваються, як правило, з
невеликими підприємствами і суттєво не впливають на рівень конкуренції.
Завдяки такому злиттю підприємства, проте, можуть позитивно використати
ефект масштабу, одержати доступ до певних ринків тощо.

За приєднання одного підприємства до іншого до останнього переходять усі
майнові права та обов’язки приєднаного підприємства. Після приєднання
підприємство-боржник (згідно зі статтею 34 Закону «Про підприємства в
Україні») виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний
статус. Поглинання здійснюється через придбання фінансове неспроможного
підприємства підприєм-ством-санатором.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в
результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у
відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого
підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на
ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих
монопольних утворень. Реорганізація підприємства, яке підлягає
примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за
умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з
ринку. Примусовий поділ не застосовується:

а) за неможливості організаційного або територіального відокремлення
підприємств, структурних підрозділів чи структурних. одиниць;

б) за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше ЗО
відсотків).

За виділення з підприємства одного або кількох нових підприємств до
кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних
частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.

За перетворення одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно
виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього
підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов’язки
переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається
за підприємством-боржником (його адміністрацією), коли воно самостійно
звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом.
Мета цієї юридичної пільги — стимулювати керівництво неплатоспроможного
суб’єкта господарювання врегулювати свої борги за допомогою судових
процедур до того, як вони стануть безнадійними.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019