.

Правові основи фінансового контролю в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 5671
Скачать документ

Реферат на тему:

Правові основи фінансового контролю в Україні

План

TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc32400220” Вступ PAGEREF
_Toc32400220 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc32400221” 1. Суть та призначення фінансового
контролю PAGEREF _Toc32400221 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc32400222” 2. Організація та органи фінансового
контролю в Україні PAGEREF _Toc32400222 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc32400223” 3. Види та методи фінансового контролю
PAGEREF _Toc32400223 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc32400224” Висновки PAGEREF _Toc32400224 \h 17

HYPERLINK \l “_Toc32400225” Література PAGEREF _Toc32400225 \h 18

Вступ

Основним індикативним фактором соціально-економічного стану держави є
державний контроль, який в умовах розвитку ринкових відносин,
упровадження різноманітних форм власності, охоплення приватизацією
різних галузей потребує суттєвого удосконалення. Його розвиток
нерозривно пов’язаний із вирішенням актуальних завдань в економіці
України — збільшенням обсягу виробництва, зниженням собівартості
продукції, підвищенням продуктивності праці, виявленням і використанням
внутрішньогосподарських резервів.

За час формування ринкової економіки створено потужний недержавний
сектор, який на сьогодні забезпечує вже близько 50% валового
внутрішнього продукту. Однак необхідно зазначити й те, що підприємницькі
структури усіх форм власності в Україні функціонують із набагато меншою
віддачею й ефективністю порівняно з такими ж структурами у розвинутих
країнах світу.

А якщо врахувати, що на розвиток економіки щорічно спрямовується майже
35% усіх фінансових ресурсів держави, у тому числі 15% зведеного
бюджету, то зрозуміло, що суспільство вкрай зацікавлене у збереженні й
ефективному використанні державної, комунальної власності, коштів
бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, раціональному
використанні інших фінансових ресурсів. Отже, без комплексного, дієвого
економічного контролю, суть якого в демократичному суспільстві полягає у
регулюванні процесу розширеного відтворення валового внутрішнього
продукту відповідно до конституційних норм, держава не може отримати
того якісного результату, який заплановано.

1. Суть та призначення фінансового контролю

Будь-яка держава у відношенні фінансовій діяльності зацікавлена в
розв’язанні декількох задач:

1. щоб усі її розпорядження, що стосуються організації і здійснення
фінансової діяльності, були точно виконані (задача забезпечення
законності);

2. держава зацікавлена, щоб її гроші, гроші громадських об’єднань, а
почасти і приватні кошти витрачалися ошадливо, раціонально й ефективно
(задача забезпечення доцільності);

3. держава завжди прагне уберегти свої гроші від усякого роду
розкрадань, і особливо в тій їхній формі, що у старовину іменувалася
дуже влучним словом – казнокрадство (задача забезпечення цілості).

Можна виділити й інші задачі, наприклад, своєчасності і повноти
забезпечення державних і суспільних потреб у фінансових засобах (задача
забезпечення своєчасності наповнення державного бюджету й інших
централізованих фондів).

Всі ці задачі держава вирішує за допомогою фінансового контролю, що
можна визначити, як цілеспрямовану діяльність органів влади і
громадських організацій, яка має на меті досягнення забезпечення
законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування,
розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів
коштів. Сутність фінансового контролю в остаточному підсумку можна
звести до перевірки відповідності фактичного стана заданому у
відношенні законності і доцільності формування, розподілу і використання
грошових, трудових, матеріальних і інших ресурсів.

Структурно фінансовий контроль являє собою організаційну систему, що
складається з таких елементів:

1. суб’єкт контролю;

2. об’єкт контролю;

3. предмет контролю;

4. цілі контролю;

5. методи здійснення контролю.

Суб’єктами фінансового контролю виступають або безпосередньо державні
органи, наділені владними повноваженнями в силу свого правового статусу,
або, у деяких випадках, недержавні суб’єкти, що діють проте, від імені і
з доручення держави, чиї владні повноваження виникають на основі цього
доручення. Також до суб’єктів фінансового контролю можна віднести
громадські організації, які здійснюють таку діяльність в інтересах
окремих соціальних груп або класів або всього суспільства в цілому.

Об’єктами фінансового контролю є особи, що знаходяться в сфері
фінансової діяльності держави, як-то: 1) державні органи; 2) державні
юридичні особи; 3) недержавні юридичні особи; 4) громадяни, тобто особи,
що мають відношення до фінансової діяльності.

Предметом фінансового контролю виступає поводження об’єктів цього
контролю з погляду дотримання ними своїх обов’язків як учасників
фінансової діяльності.

Цілями фінансового контролю є: 1) виявлення фактів порушення фінансового
законодавства або неналежного виконання учасником фінансової діяльності
своїх обов’язків; 2) виявлення винних і притягнення їх до
відповідальності; 3) усунення порушень фінансової дисципліни, у тому
числі відновлення порушених правовідносин.

2. Організація та органи фінансового контролю в Україні

Функції державного фінансового контролю розподіляються між органами
державної влади, органами місцевого самоврядування й органами управління
фінансовою і кредитно-грошовою системою. Конкретні форми і методи
розподілу таких функцій визначаються особливостями політичної системи
держави. При цьому обов’язково враховується принцип розподілу влади.

На вищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі
функції здійснюються вищими органами законодавчої влади. В Україні у
відповідності зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної
Ради України належить:

– затвердження Державного бюджету України і внесення змін у нього;
контроль за виконанням Державного бюджету України, ухвалення рішення
щодо звіту про його виконання;

– заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про
внутрішнє і зовнішнє положення України;

– здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України
відповідно до положень Конституції;

– затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання
Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових
організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,
здійснення контролю за їхнім використанням;

– призначення на посаду і зняття з посади Голови й інших членів
Рахункової палати;

– призначення на посаду і зняття з посади Голови Національного банку
України за поданням Президента України;

– призначення і звільнення половини складу Ради Національного банку
України;

– здійснення парламентського контролю в межах, визначених Конституцією;
призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату Верховної
Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України і структури
її апарата.

Відповідно до ст. 98 Конституції України контроль за використанням
засобів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України
здійснює Рахункова палата.

У відповідності зі ст. 1. Закону України «Про Рахункову палату» від 11
липня 1996 року Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, що
утворюється Верховною Радою України, підпорядкована і підзвітна їй.
Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від
будь-яких інших органів держави.

Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку зі своїм
найменуванням і зображенням Державного Герба України. Задачами
Рахункової палати є:

– організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової
частини Державного бюджету України, витратою бюджетних коштів, у тому
числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою
і їхнім цільовим призначенням;

– здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і
зовнішнього боргу України, визначення ефективності і доцільності витрат
державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

– контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку,
охорони навколишнього середовища;

– контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям,
передбачених у Державному бюджеті України;

– контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету
України і коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку
України й уповноважених банків;

– аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету
України і підготовка пропозицій про їхнє усунення, а також про
удосконалювання бюджетного процесу в цілому;

– регулярне інформування Верховної Радою України, її комітетів про хід
виконання Державного бюджету України і стан погашення внутрішнього і
зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних
функцій;

– виконання інших задач, передбачених для Рахункової палати чинним
законодавством України.

Відповідними функціями в сфері фінансового контролю володіє Президент
України, що як глава держави безпосередньо реалізує їх під час
підписання законів України про регулювання фінансової діяльності, у ході
бюджетного процесу, а також впливає на суспільні відносини шляхом
видання указів відповідно до п. 4 розділу 15 Конституції України, а
також за допомогою реалізації кадрової політики, іншими засобами.

Визначеними функціями в сфері фінансового контролю володіє Кабінет
Міністрів України, що у відповідності зі ст. ст. 116, 117 Конституції
України:

– забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової
політики; політики в сферах праці і зайнятості населення, соціальної
захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки
і природокористування;

– розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає Верховної Раді України звіт про його виконання;

– організує і забезпечує здійснення митної справи;

– спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої
влади;

– виконує інші функції, визначені Конституцією і законами України,
актами Президента України.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють Міністерство
фінансів України (Мінфін), інші державні органи, наділені функціями
управління фінансами, а також спеціальні відомства державного
фінансового контролю.

У систему Мінфіну України входять спеціальні контрольні служби: Державне
казначейство України і Державна контрольно-ревізійна служба в Україні.

Державна контрольно-ревізійна служба утворена відповідно до Закону
України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від
26.01.93 р. і є системою органів державної виконавчої влади.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби мають широкі повноваження
в сфері фінансового контролю, що у достатній мірі знайшли своє
закріплення в ст. 10 Закону «Про Державну контрольно-ревізійну службу в
Україні».

Органи Державного казначейства діють на підставі Положення затвердженого
постановою КМУ № 590 від 31.07.95 р., у відповідності з якою Державне
казначейство створене як система органів державної виконавчої влади і
діє при Мінфіні України.

Достатньо широкими правами в сфері фінансового контролю володіють органи
державної податкової служби, що діють на підставі Закону України «Про
державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. із наступними
змінами і доповненнями.

Окремою ланкою в системі фінансового контролю України виступає
аудиторський контроль. Відповідно до Закону «Про аудиторську діяльність»
від 22.04.93 р. аудиторський контроль необхідно визначати, як перевірку
бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів і іншої
інформації у відношенні фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і
встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими
фірмами, що уповноважені на здійснення таких дій господарюючими
суб’єктами.

Фінансовий контроль в Україні здійснюється й іншими органами на підставі
повноважень наданих чинним законодавством.

Безумовно, що масштабнішим документом є проект Закону України “Про
фінансовий контроль в Україні”.

Цей законопроект покликаний чітко розмежувати функції органів та
суб’єктів фінансового контролю, сприяти утворенню його цілісної системи.

Ухвалення цього законопроекту стало б важливим кроком у зміцненні основ
правової держави, здійсненні адміністративної реформи. Зокрема ним
передбачається законодавче врегулювати організацію контролю у тих сферах
фінансової діяльності, які не охоплені або не повністю охоплені наявною
системою фінансового контролю: у сфері діяльності вищих органів
державної влади, в системі місцевого самоврядування, у сфері діяльності
органів внутрішнього відомчого фінансового контролю, комунального
фінансового контролю, незалежного фінансового контролю.

Ухвалення зазначеного законопроекту завершило б створення правових основ
функціонування цілісної системи фінансового контролю в Україні, сприяло
б загалом зміцненню державної влади, місцевого самоврядування і
стабільності фінансової системи, становленню ефективної системи
державного контролю взагалі та зростанню ролі держави в регулюванні
соціально-економічного розвитку країни.

3. Види та методи фінансового контролю

Контроль, як встановлення відповідності заданого стана фактичному в
області фінансової діяльності, при розгляді його із соціальної точки
зору можна підрозділити на державний і громадський. В даний час існують
визначені підстави стверджувати, що правомірно виділяти і міжнародний
фінансовий контроль як відповідну діяльність міжнародних організацій що
стосується визначених сторін фінансової діяльності держав або
міжнародних організацій. Наприклад, контроль МВФ або інших подібних
структур.

Крім зазначеного, фінансовий контроль, у залежності від критеріїв,
узятих за основу класифікації, можна підрозділити на декілька видів.

У залежності від часу проведення розрізняють попередній, поточний і
подальший фінансовий контроль.

У залежності від такого критерію як плановість фінансовий контроль буває
плановим і позаплановим. Таке положення відповідає Указу Президента
України «Про деякі заходи для дерегулювання підприємницької діяльності»
від 23 липня 1998 року № 817/98. Відповідно до вищевказаного акта
плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської
діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачена в плані
роботи контролюючого органа і проводиться по місцезнаходженню такого
суб’єкта або по місцю розташування об’єкта власності, щодо якого
проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка
проводиться по сукупних показниках фінансово-господарської діяльності
суб’єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника
відповідного контролюючого органа не частіше одного разу в календарному
році в межах компетенції відповідного контролюючого органа.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок по окремих видах
зобов’язань перед бюджетами, крім зобов’язань по бюджетних позиках і
кредитах, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб’єкта підприємницької
діяльності контролюючим органам дається лише в тому випадку, коли такому
суб’єкту не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення
зазначеної перевірки направлене письмове повідомлення з вказуванням
дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що не передбачена
в планах роботи контролюючого органа і проводиться в строго обговорених
законом випадках. Наприклад, коли суб’єктом підприємницької діяльності
не надані у встановлений термін документи обов’язкової звітності або у
випадку надання у встановленому порядку суб’єктом підприємницької
діяльності скарги про порушення законодавства посадовими особами
контролюючого органа під час проведення останніми планової або
позапланової виїзної перевірки.

Крім використання для цілей фінансового контролю виїзних перевірок
контролюючими органами може бути використана така форма його здійснення,
як контроль камеральний, тобто проведення фінансових перевірок по
наявним у контрольного органа документам, наданим підконтрольним
об’єктом із метою виявлення правильності їхнього заповнення, а також
відповідності зазначених у них даних наявній оперативній інформації про
результати фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю.

По компетенції контролюючих органів фінансовий контроль можна
підрозділити на: контроль органів загальної компетенції, контроль
органів спеціальної компетенції.

Також можна виділити обов’язковий і ініціативний фінансовий контроль.
Обов’язковий здійснюється на підставі вимоги відповідних нормативних
актів, наприклад, контроль ВРУ по виконанню Державного бюджету за
підсумками минулого року.

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється по власному рішенню
господарюючих органів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні» державний контроль здійснюється у формі ревізій і
перевірок.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням
законодавства по фінансових питаннях, достовірністю обліку і звітності,
засіб документального викриття недостач, розтрат, присвоєнь і розкрадань
коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За
результатами ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їхніх підрозділів. Результати перевірки оформляються довідкою або
доповідною запискою.

По змісту ревізії підрозділяються на фактичні і документальні.

У ході здійснення фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін
фінансової діяльності суб’єкта перевірки.

Документальні ревізії містять у собі тільки перевірку різноманітних
фінансових документів (платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів,
балансів і т.д.). У ході їх здійснення з’ясовується наявність необхідних
фінансових документів, якість їх впорядкування, ступінь надійності їх
урахування і цілості. На підставі аналізу фінансових документів
визначається законність і доцільність витрат коштів.

У залежності від такого критерію як період діяльності, що обстежується,
ревізії бувають вибіркові і фронтальні.

Вибіркові (або часткові) ревізії є перевіркою фінансової діяльності за
якійсь визначений період часу. При фронтальній ревізії підлягає
перевірці уся фінансова діяльність підконтрольного об’єкта, за якісно
цілісний проміжок часу, наприклад, за бюджетний рік, або за інший
звітний період. Такі ревізії можуть проводиться і при перевірці
фінансової діяльності за інші часові періоди, наприклад, із моменту
виділення бюджетних коштів до повного їх використання відповідним
суб’єктом.

У залежності від об’єкта діяльності, що підлягає ревізії вони
підрозділяються на комплексні і тематичні.

При комплексній ревізії перевірці підлягають усі сфери фінансової
діяльності підконтрольного об’єкта. При таких ревізіях у них беруть
участь ревізори декількох контролюючих органів (ДПА, ДКРУ, Пенсійного
фонду і т.д.). При здійсненні тематичної ревізії перевірці піддається
яка-небудь одна сфера діяльності підконтрольного об’єкта (наприклад
своєчасність і повнота сплати податку на додану вартість).

Крім перевірок і ревізій при здійсненні фінансового контролю можливо
застосування таких методів його здійснення як обстеження, інспекція і
спостереження.

Обстеження, як і перевірка охоплює окремі сторони діяльності
підприємств, організацій, установ, але на відміну від перевірки
проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан
господарюючих суб’єктів, перспективи їхнього розвитку, необхідність
реорганізації або переорієнтування виробництва. У ході обстеження можуть
застосовуватися опитування й анкетування. Має на меті виявлення порушень
фінансової дисципліни.

Інспекції – перевірки стана фінансів, підприємств, організацій і установ
на місцях, що періодично здійснюються суб’єктами – представниками
держави в цілому або її окремих органів. Вони проводяться з метою
ознайомлення зі станом справ на місцях і надання оперативної практичної
допомоги.

Спостереження – зводиться до загального ознайомлення зі станом
фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, організації,
відомства. Буває загальним і спеціальним.

Крім зазначеного необхідно відзначити ще один засіб здійснення
фінансового контролю – інвентаризацію, здійснення якої проводиться
згідно з наказом Мінфіну України «Про інструкцію з інвентаризації
основних коштів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей,
коштів, документів і розрахунків» від 11.08.94 р. № 69. У вищенаведеному
акті містяться вказівки про те, що інвентаризація в обов’язковому
порядку здійснюється у випадку передачі майна державного підприємства в
оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворення
державного підприємства в акціонерне товариство, зміни матеріально
відповідальних осіб (на день прийому – передачі), при установленні
фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день установлення
таких фактів), а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Інвентаризація будинків, споруд і інших нерухомих об’єктів основних
фондів може проводиться один раз на три роки, а бібліотечних фондів –
один раз на п’ять років.

При колективній (бригадній) матеріальній відповідальності проведення
інвентаризації обов’язково у випадку зміни керівника колективу
(бригадира), вибутті з колективу (бригади) більш половини його членів, а
також за вимогою хоча б одного члена колективу (бригади).

У випадках, коли проведення інвентаризації є обов’язковим,
інвентаризації підлягає також майно і матеріальні цінності, що не
належать підприємству, і урахування яких ведеться на позабалансових
рахунках.

Висновки

Отже, фінансовий контроль є важливим елементом управлінської діяльності,
організаційного керівництва, однією із форм втілення у життя прийнятих
державними і недержавними органами рішень. Основним змістом фінансового
контролю є: перевірка виконання фінансових зобов’язань перед державою,
органами самоврядування, організаціями, підприємствами, установами і
громадянами; перевірка правильності використання державними,
муніципальними підприємствами, установами, організаціями коштів, які
перебувають у їхньому господарському віданні або оперативному
управлінні; перевірка дотримання правил здійснення фінансових операцій,
розрахунків і зберігання коштів юридичними особами; виявлення внутрішніх
резервів, підвищення рентабельності виробництва й ефективного
використання коштів; ліквідація і попередження порушень фінансової
дисципліни.

Аналіз впливу фінансового контролю на ефективність організації економіки
держави, оцінка узагальнень змісту фінансового контролю як
фінансово-економічної категорії, оцінка контрольних функцій, які
проводяться різними функціональними контрольними органами у державі,
дають змогу зробити висновок про те, що в Україні уже давно назріла
потреба у розробці та прийнятті закону “Про фінансовий контроль в
Україні”.

Потребує організаційного та законодавчого вирішення питання про
кількість і тривалість фінансових перевірок за рік: фінансовий контроль
має бути організований таким чином, щоб не створювати додаткових
труднощів у виробничо-господарській діяльності суб’єктів господарювання.

Література

Алисов Е. Финансовое право. – Харьков: Эспада, 1999. – 233 с.

Білуха М. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К: Вища
школа, 1994. – 180 с.

Ковалюк О. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки // Фінанси
України. – 2002. – № 7. – С. 151 – 155.

Наленський М. Удосконалення фінансового контролю // Фінанси України. –
2001. – № 5. – С. 65 – 68.

Чайка В. Підвищення результативності державного фінансового контролю //
Фінанси України. – 2001. – № 5. – С. 69 – 74.

PAGE

PAGE 18

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019