.

Порядок визначення ціни об’єктів приватизації (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 5118
Скачать документ

Курсова робота

На тему:

Порядок визначення ціни об’єктів приватизації

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3-4

Поняття приватизації та об’єкту приватизації як економічних
категорій….5-15

Методика визначення ціни об’єктів приватизації…………………………..16-18

Проблеми, які виникають при визначенні ціни об’єктів
приватизації…….19-27

Висновки………………………………………………………………………………28-29

Список використаних джерел……………………………………………………….30-32

Вступ

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію)
державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто
(згідно із Законом України “Про власність”) на приватну чи колективну
власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у
зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи
колективної власності на засоби виробництва.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів
цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і
суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї
динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою
приватизації.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному
розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону
України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня
1992 p., який встановлював правові, економічні та організаційні основи
приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка
Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної
соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

Головна задача оцінки вартості майна – це досягнення її справедливості
(ринкової вартості). Справедлива (ринкова) вартість – це ймовірна ціна,
за яку майно може бути продане на дату оцінки на відкритому
конкурентному ринку за відсутністю додаткових інвестиційних умов. У
випадках, коли продаж об’єкту проводиться з метою досягнення достатньої
ціни продажу, а також залучення додаткових інвестицій для покращення
діяльності підприємства, використовується поняття інвестиційної
вартості. Вона використовується при продажу цілісного об’єкту або
крупного пакету акцій ВАТ.

Тема моєї курсової актуальна у наш час, тому що визначення ціни продажу
об’єкту, належного до приватизації має важливе значення. Ціни продажу, з
одного боку є фактором, який визначає надходження коштів від
приватизації. З іншого боку, це – основа формування попиту на об’єкти
приватизації, які пропонуються до продажу. Визначення ціни об’єктів
приватизації здійснюється на таких засадах: експертної оцінки вартості
активів, застосування заходів реструктуризації заборгованості
підприємства перед Державним бюджетом та Пенсійним фондом України,
врахування співвідношення між попитом та пропозицією в ході використання
конкурентних способів приватизації.

Над цією темою працювали: В. П. Кудряшов, Знаменский Г. Л., Щербина
В.С., Щербина О.В.

Поняття приватизації та об’єкту приватизації як економічних категорій.

Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному
розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію)
державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто
(згідно із Законом України “Про власність”) на приватну чи колективну
власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у
зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи
колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття
дає Закон України “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992
р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.). Згідно з зазначеним Законом
приватизація – це відчуження майна, що перебуває у державній власності,
і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та
юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з
метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та
залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст.1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів
цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і
суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї
динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою
приватизації. Так, основною метою приватизації у 2000-2002 роках є
створення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності
підприємств, установ, організацій (далі – підприємств) та створення
конкурентного середовища, а також забезпечення надходження коштів від
приватизації до Державного бюджету України.

Відповідно до цієї мети головними пріоритетами і завданнями
приватизації на 2000-2002 роки згідно з Державною програмою приватизації
на 2000-2002 роки є:

– приватизація підприємств виключно за кошти з урахуванням їх
індивідуальних особливостей;

– забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

– формування попиту на об’єкти приватизації вітчизняних та іноземних
інвесторів;

– максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних
паперів;

– залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки;

– створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають
довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об’єкта та здійснюють
ефективне управління ним;

– створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;

підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на
міжнародних ринках.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким
визначався порядок зміни форми державної власності на недержавну, не
називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не
визнавався приватизацією в нинішньому розумінні.

Так, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про
оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може
повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і строки
викупу визначалися договором оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його
трудового колективу могло бути перетворено на колективне підприємство,
кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на
основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності
йшлося не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом Закон СРСР “Про власність” від 6 березня 1990 р. розширив
підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього
Закону власність колективного підприємства виникала у разі переходу
всього майна державного підприємства у власність трудового колективу,
викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими
законом способами.

Цим же законом хоч і в дещо спрощеному вигляді визначався механізм
перетворення державного підприємства на акціонерне товариство (тобто,
якщо оцінювати з сучасних позицій – визначався механізм роздержавлення
власності): державне підприємство за спільним рішенням трудового
колективу та уповноваженого на те державного органу могло бути
перетворено на акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю
вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після
покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного
бюджету.

Ще за часів існування Союзу РСР Верховна Рада УРСР в постанові “Про
реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української РСР” від 3
серпня 1990 р. доручила Раді Міністрів УРСР у 2-місячний строк
підготувати серед інших проект законодавчого акта про роздержавлення
власності.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному
розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону
України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня
1992 p., який встановлював правові, економічні та організаційні основи
приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка
Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної
соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

6 березня 1992 р. приймаються: Закон України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)”, яким встановлювався правовий
механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних
підприємств шляхом відчуження їх на користь одного покупця одним актом
купівлі-продажу, а також Закон України “Про приватизаційні папери”, який
визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх
випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та
погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію почало формуватися
як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими
критеріями у даному разі стали: а) об’єкти приватизації; б) суб’єкти
приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації.

Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон України “Про
приватизацію державного майна” (від 4 березня 1992 р. в редакції від 19
лютого 1997 p.). Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст.
З цього акта зазначає, що законодавство України про приватизацію
складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.
Із цією нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає
реального стану речей. Як буде показано далі, систему законодавства
становлять не тільки власне закони, а й підзаконні нормативні акти.
По-друге, зазначена норма вступає у суперечність з іншими нормами цього
ж Закону, які допускають регулювання відносин приватизації в інших
формах нормативних актів. Як приклад можна назвати п. 2 ст. 9 Закону, в
якому йдеться про те, що порядок створення і діяльності довірчих
товариств, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній визначається
законодавчими актами України; п. З ст. 13 Закону, в якому зазначається,
що діяльність комісії з приватизації об’єкта регулюється Положенням, яке
затверджується Фондом державного майна; ст. 16 Закону про те, що продаж
об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом тощо здійснюється у
порядку, що затверджується Фондом державного майна України,
Антимонопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів
та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Законі, які
свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише
нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і щонайменше
некоректним.

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми
нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших
нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні
відносини щодо приватизації державного майна.

За своїм характером законодавство про приватизацію – це комплексне
законодавство, яке об’єднує норми цивільного, адміністративного,
фінансового та інших галузей права.

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є
поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватноправових
із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна
пояснити тим, що методологічні основи приватноправової концепції, які
спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи,
еквівалентності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані
вертикальні відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання
господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на
обслуговування потреб всього суспільства. Доцільно у зв’язку з цим
нагадати, що відповідно до ст. 13 Конституції України “держава
забезпечує… соціальну спрямованість економіки”. Тут важливо відзначити
ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-правових
норм у приватизаційному законодавстві: держава, визначаючи правила
поведінки суб’єктів приватизаційного процесу і забезпечуючи реалізацію
проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій
політичної влади, а й як власник основних засобів виробництва, що
виступають об’єктами приватизації. Саме як власник держава встановлює
механізм відчуження державної власності на користь недержавних
суб’єктів.

Закон України “Про приватизацію державного майна” регулює правові,
економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких
державних об’єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто
поширюється на всі об’єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим у
Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на:

приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також
об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного
бюджету, в тому числі об’єктів сфери охорони здоров’я, за винятком тих,
які належать підприємствам, що приватизуються;

зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств
споживчої кооперації.

Таким чином, уже з самого початку приватизаційних процесів законодавець,
надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді
основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації
житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про
приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових
актів.

У статтях 3 та 7 Закону України “Про приватизацію державного майна”
вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження
майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення
Президента України з конституційним поданням щодо відповідності
Конституції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб’єкт права на
конституційне подання вважав, що поширення положень Закону України “Про
приватизацію державного майна” на відчуження майна, що є комунальною
власністю, автоматично включає останню до складу державної власності.
Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані
питання приватизації лише об’єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України
виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі
з Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня
1997 p., в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної
власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування,
закріплено повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження
комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації. Конституційний
суд дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість
правового режиму об’єктів комунальної власності порівняно з об’єктами
державної власності, не суперечать норми Закону України “Про
приватизацію державного майна”, оскільки у статтях 3 і 7 Закону є
посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування у
питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж
враховано особливості механізму приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за
умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об’єктів
комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює
приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його
відповідних положень неконституційними, оскільки право суб’єктів
комунальної власності не порушено.

До законодавства про приватизацію також належать:

вже згадуваний Закон України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 р. (в редакції
Закону від 15 травня 1996 p.), що діє не як самостійний, а як допоміжний
щодо Закону України “Про приватизацію державного майна”. Він встановлює
правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих
державних підприємств;

також згадуваний Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня
1992 p., який визначає поняття і види приватизаційних паперів
(приватизаційних майнових сертифікатів), умови та порядок їх випуску,
обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення;

Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому
комплексі” від 10 липня 1996 р.;

Закон України “Про особливості приватизації підприємств, що належать до
сфери управління Міністерства оборони України” від 18 травня 2000 р.;

Закон України “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного
будівництва” від 14 вересня 2000 р.;

Державна програма приватизації, що розробляється Фондом державного майна
України і затверджується Верховною Радою України законом України один
раз на три роки не пізніше як за місяць до затвердження Державного
бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного
року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.
Державна програма приватизації вноситься на розгляд Верховної Ради
України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний
рік.

Саме ці закони становлять фундамент приватизаційного законодавства, на
якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної
юридичної сили.

У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти,
які регулюють порядок створення і діяльності фінансових посередників.
Це, зокрема:

– Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” від 17
березня 1993 р., який визначає поняття довірчого товариства, особливості
його створення та діяльності;

– Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затверджене
Указом Президента України від 19 лютого 1994 р., яке визначає поняття
інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та
умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо
захисту інтересів їх учасників;

– Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі
корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України
від 11 травня 1994 р., яким визначено порядок створення та діяльності
холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та
приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об’єднань,
правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність із
законодавством України.

Крім зазначених документів, законодавство про приватизацію охоплює
постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти
про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи
разом з іншими органами. Перелік цих актів досить значний.

Об’єкти приватизації

Правовою основою регулювання об’єктів приватизації є ст. 5 Закону
України “Про приватизацію державного майна”, ст. 2 Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”,
розділ І Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, нормативні
акти Кабінету Міністрів України, що регулюють приватизацію окремих
категорій об’єктів.

Завдяки правовому регулюванню об’єктів вирішуються принципові питання
приватизації:

визначається, яке саме державне майно – засоби виробництва – підлягає
приватизації, у якій послідовності (пріоритети приватизації), за яких
умов, якими способами приватизуються різні групи об’єктів;

визначаються групи і види об’єктів, приватизація яких здійснюється за
погодженням з Кабінетом Міністрів України;

встановлюються переліки груп і видів об’єктів (у тому числі конкретні
об’єкти), що не підлягають приватизації;

затверджуються переліки підприємств, приватизацію майна яких доцільно
здійснити із залученням іноземних інвестицій.

Об’єкт приватизації з точки зору права власності – це майно підприємств,
що перебуває в державній, республіканській (Автономна Республіка Крим) і
комунальній власності. Відповідно до Державної програми приватизації на
2000- 2002 роки об’єкти класифікуються таким чином:

Рис.1. Групи об’єктів приватизації майна державних підприємств

Група А – цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та
структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства
(далі – цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі
реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю
працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних
фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих
акціонерних товариств (далі – ВАТ), а також готелі, об’єкти
санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на
самостійних балансах; окреме індивідуально-визначене майно (у тому числі
таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі
приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням арбітражного
суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу,
уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не
були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В – цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою
чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких
достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких
зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності
цією Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі
підприємств агропромислового комплексу, в разі якщо вартість основних
фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.

Група Г – цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що
на момент прийняття рішення про приватизацію посідають монопольне
становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або
мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах
господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними
інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти,
культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та
радіомовлення, видавничої справи, а також об’єкти санаторно-курортних
закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком
об’єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які
перебувають на самостійних балансах), у тому числі об’єкти
соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств,
у разі не включення їх до складу майна, що передається в комунальну
власність або приватизується, крім об’єктів, які не підлягають
приватизації відповідно до ст. 5 Закону України “Про приватизацію
державного майна”.

У зв’язку з завершенням у 1998 р. етапу приватизації з використанням
приватизаційних паперів та сертифікатів, що видавалися на суму
індексації грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного
банку України і колишнього Укрдержстраху, група Б при класифікації
об’єктів приватизації в Державній програмі приватизації починаючи з 1999
року не передбачається.

Правова класифікація об’єктів на групи А-Ж здійснена для того, щоб
залежно від групи об’єкта визначати спосіб його приватизації. [29, с.
20-40]

У випадках, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються
відмовляються від приватизації об’єктів соціально-побутового
призначення, вони можуть бути використані іншим чином. Орган
приватизації може прийняти рішення про передачу таких об’єктів у
комунальну власність відповідних територіальних громад. У разі
неможливості утримання їх за рахунок коштів місцевого бюджету такі
об’єкти (за умови їх створення за рахунок коштів соціального розвитку
підприємства) можуть передаватись у безстрокове безоплатне користування
ВАТ, створеному в процесі приватизації. Умовою такої передачі є цільове
їх використання та належне утримання без права продажу. Групи об’єктів
приватизації відображені на рис. 1. [16, с.225-226]

Методика визначення ціни об’єктів приватизації.

Визначення ціни продажу об’єкту, належного до приватизації має важливе
значення. Ціни продажу, з одного боку є фактором, який визначає
надходження коштів від приватизації. З іншого боку, це – основа
формування попиту на об’єкти приватизації, які пропонуються до продажу.
Визначення ціни об’єктів приватизації здійснюється на таких засадах:
експертної оцінки вартості активів, застосування заходів
реструктуризації заборгованості підприємства перед Державним бюджетом та
Пенсійним фондом України, врахування співвідношення між попитом та
пропозицією в ході використання конкурентних способів приватизації.

Головна задача оцінки вартості майна – це досягнення її справедливості
(ринкової вартості). Справедлива (ринкова) вартість – це ймовірна ціна,
за яку майно може бути продане на дату оцінки на відкритому
конкурентному ринку за відсутністю додаткових інвестиційних умов. У
випадках, коли продаж об’єкту проводиться з метою досягнення достатньої
ціни продажу, а також залучення додаткових інвестицій для покращення
діяльності підприємства, використовується поняття інвестиційної
вартості. Вона використовується при продажу цілісного об’єкту або
крупного пакету акцій ВАТ.

Інвестиційна вартість – це вартість майна при наявності додаткових
інвестиційних умов, які приймаються при продажу об’єкту. До
інвестиційних умов відносяться початкові (фінансові) умови які
передбачаються в матеріально грошовій формі як для продавця, так і для
покупця. З боку держави – це зобов’язання з реструктуризації
заборгованості ВАТ перед державою. Для покупців передбачаються, як
правило, проведення додаткових внесків до статутного фонду підприємства,
або фінансування покращення майна орендарем. Інвестиційні умови
включаються до складу договору купівлі-продажу об’єкту або установчого
договору.

При проведенні приватизації державного майна використовується також
поняття вартість діючого підприємства (цілісного майнового комплексу).
Це – вартість підприємства, яка формується за умови функціонування його
як єдиного цілого. Вартість ЦМК розраховується як сума капіталізованих
доходів від його діяльності, зменшена на вартість надмірних активів
підприємства, а також на суму зобов’язань. Надмірні активи – це активи,
які на даний період не використовуються для одержання фінансових
результатів і їх використання на підприємстві є фізично не можливим або
економічно не ефективним. Вартість надмірних активів розраховується
виходячи з найкращого варіанту їх альтернативного використання,
включаючи вартість їх ліквідації.

Оцінка вартості майна проводиться за «Методикою оцінки вартості майна
при приватизації», затвердженої постановою КМУ №1554 від 12.10.2000 р.
Методика використовується при визначенні розміру статутного фонду
підприємства, початкової вартості майна при продажі об’єкта на
конкурентних засадах та ціни майна у випадку його викупу. Розрахунок
вартості майна згідно з методикою використовується як для оцінки ЦМК,
так і індивідуально визначеного майна, часток, паїв, акцій і об’єктів
незавершеного будівництва, які не вносяться до складу ЦМК і
приватизуються як окремі об’єкти.

?

?

?

?

¤

¦

&

A ¦

`

h?

????????????>?держава володіє часткою не менше 25% у випадках створення
господарських товариств, а також спільних підприємств з іноземним
капіталом. Розрахунок вартості майна в порядку, передбаченого методикою
використовується і при передачі майна в заставу. Відчуження державного
майна шляхом його продажу також має своєю основою оцінку його вартості
згідно з методикою.

Оцінка вартості майна з метою визначення розмірів статутного капіталу
підприємства проводиться в такому порядку:

– орган приватизації утворює інвентаризаційну комісію і визначає дату
оцінки майна;

комісія проводе попередню інвентаризацію необоротних активів;

орган приватизації складає і затверджує перелік необоротних активів, які
потребують проведення експортної оцінки, а також укладає угоду з
експертом для виконання такої роботи;

комісія проводе повну інвентаризацію інших активів і зобов’язань;

експерт проводе експертну оцінку необоротних активів, виділених для
проведення оцінки;

орган приватизації здійснює рецензування матеріалів експертної оцінки і
передає їх в комісію;

підприємство складає передавальний баланс з урахуванням експертної
оцінки необоротних активів;

комісія складає, а орган приватизації затверджує акт оцінки вартості
майна підприємства.

Оцінка вартості індивідуального визначеного майна, а також ЦМК, які
віднесено до груп А, Д, Ж проводиться в тому ж порядку, що і для
визначення величини статутного фонду АТ, за винятком декількох положень.
В таких випадках проводиться експертна оцінка всього майна, яке підлягає
приватизації. Певні особливості проведення оцінки майна передбачаються
також в разі приватизації об’єктів незавершеного будівництва, а також
законсервованих об’єктів.

У випадках, коли виявляється, що певне майно, за тих чи інших причин, не
було включено до списку при проведенні інвентаризації, неврахована його
частина належить компенсації. До такого майна може, зокрема бути
віднесене: безпідставно виключене зі списків, майно, відносно якого
знято заборону на приватизацію, активи, які були одержані підприємством
після проведення оцінки (внаслідок погашення сумнівної і безнадійної
заборгованості) та ін. Компенсація здійснюється шляхом збільшення
статутного фонду ВАТ на відповідну суму, шляхом перерахування коштів до
позабюджетного Державного фонду приватизації або в формі приватизації
виявленого майна як окремого об’єкта. [, с. 236-239]

Проблеми, які виникають при визначенні ціни об’єктів приватизації.

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким.
Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою,
збудованою на адміністративно-командних принципах. Україна не виключення
з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений
певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не
можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх
негараздів української економіки, злом, нав’язаним ззовні. Досвід
реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може
запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її
на ринкові рейки.

Навіть процес “паперової” приватизації, можливо, і не досить ефективний
з точки зору створення ефективного власника та забезпечення великих
надходжень коштів до державної скарбниці, виконав свою місію. Тисячі
підприємств, що вийшли з під неефективного управління держави, припинили
марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого функціонування і
створили критичну масу приватних суб’єктів господарювання. Мільйони
громадян України отримали перші уроки ринкової економіки саме в процесі
приватизації. Процес роздержавлення в Україні протягом 1992-1998 років
умовно можна розділити на два періоди. У першому  (1992-1994 рр.)
приватизація об’єктів в більшості випадків здійснювалась неконкурентними
способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.

Другий період (1995-1998 рр.) – час дійсно масової приватизації, яка
здійснювалась переважно за приватизаційні папери і була спрямована на
залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх
підприємств та об’єктів малої приватизації, а також поклала початок
підготовці до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

За цей період населенням країни було отримано майже 46 мільйонів
приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС). На 1 мільярд гривень було
отримано компенсаційних сертифікатів (КС) – засобу платежу за об’єкти
приватизації, емітованого державою з метою компенсації громадянам втрат
від інфляції їх заощаджень. В процесі малої приватизації до рук
приватних власників перейшло більше 50 тисяч об’єктів промисловості,
торгівлі, громадського харчування та інших. Знайшли своїх покупців більш
ніж 1300 об’єктів незавершеного будівництва. Нарешті, майже 11 000
великих та середніх підприємств були перетворені в акціонерні
товариства.

Безумовно, найбільш поширеним способом приватизації став продаж акцій на
сертифікатних аукціонах. Створена наприкінці 1994 – початку 1995 року
національна мережа центрів сертифікатних аукціонів (НМЦСА) дала змогу
кожному громадянину України безпосередньо чи через фінансових
посередників прийняти участь в процесі приватизації. Для продажу через
систему НМЦСА за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій
різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн. Крім того, ще
більше 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1.6 млрд. грн. було
запропоновано для продажу за КС. Тенденції щодо зміщення акцентів на
грошовий продаж не могли оминути і процес масової приватизації. Тому з
середини 1998 року на базі НМЦСА почали проводитися грошові аукціони. За
час їх проведення населенню та посередникам продано 2900 пакетів акцій.

За станом на 1 травня 1999 року 10 800 підприємств приватизовані з
глибиною не менш ніж 70%, з яких 7 500 підприємств вже фактично не мають
державної частки.

За станом на 1 січня 1999 року у роздержавленому секторі працює майже
третина від загальної чисельності працівників, зайнятих у галузях
економіки.

Ряд досліджень, проведених співробітниками ФДМУ разом з провідними
українськими компаніями та фахівцями з питань приватизації дозволяє
зробити наступні висновки стосовно підсумків масової приватизації:

Створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією
незворотності процесу реформування.

Широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації і
отримали перші уроки ринкової економіки.

Навіть незважаючи на розпорошення прав власності приватизовані
підприємства працюють в цілому ефективніше за державні.

Отримано значний досвід у проведенні різних видів продажу.

Проте, не можна сказати, що процес масової приватизації в Україні був
оптимальним і не мав суттєвих вад. Сама його природа несла в собі
прихований конфлікт. Перед процесом масової приватизації одночасно
ставились завдання, не тільки мало сумісні одне з одним, але й інколи
прямо протилежні. Так, декларувалось, що процес масової приватизації
повинен забезпечити:

вирішення проблеми соціальної справедливості, а саме надання кожному
громадянинові рівної долі державної власності;

надходження коштів до державного бюджету;

залучення інвестицій на приватизовані підприємства;

створення ефективного власника і, відповідно, ефективного менеджменту на
приватизованих підприємствах.

Зрозуміло, що водночас вирішити всі ці завдання не зможе жодна
структура, навіть якщо вона складатиметься виключно з лауреатів
Нобелевської премії в галузі економіки. Бо якщо роздавати майно
високоліквідних підприємств за сертифікати, то не можна забезпечити
надходження значних грошових сум до бюджету; намагаючись найдорожче
продати покупцеві пакет акцій, годі розраховувати на те, що останній
буде додатково вносити значні кошти у вигляді інвестицій і так далі.

1999 рік – рік закінчення «паперової» приватизації. Він повинен стати
роком кардинальних змін методології та практики проведення приватизації
в Україні. Прийнята Указом Президента України Державна програма
приватизації на 1999 рік встановлює нові плани і орієнтири. Фонд
державного майна у 1999 році переходить до виключно грошової
приватизації з механізмами залучення інвестицій в підприємства, перед
приватизаційної підготовки стратегічно важливих об’єктів, врахування
галузевих особливостей  та ін. Відповідно до Програми приватизації з
метою підвищення привабливості українських підприємств для потенційних
покупців та залучення вітчизняного та іноземного капіталу
передбачається   застосування   нових   механізмів приватизації, а
саме:

– пріоритетний продаж великими пакетами акцій об’єктів групи Г та
стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств за
окремим порядком;

– продаж об’єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;

– продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;

– продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення
світових лідерів в відповідних галузях економіки, що дасть можливість
підвищити рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту
продукції, залучити передові технології та провести модернізацію
підприємств;

– продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких
здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними
договорами України;

–  розукрупнення підприємств, виділення із їх складу
структурних підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів
інженерної інфраструктури, в тому числі об’єктів соціальної сфери.

Здійснюватимуться заходи щодо завершення у найближчі два
роки приватизації об’єктів АПК та об’єктів малої приватизації.

Реалізація цієї програми, безумовно, сприятиме поглибленню структурної
перебудови.

Вирішувати ж проблему отримання коштів для державного бюджету та
залучення інвестицій на підприємства ФДМУ планує шляхом комбінування, з
одного боку, продажу за грошові кошти на фондових біржах, регіональних
аукціонах, через мережі ПФТС та НМЦСА, а з іншого, проведенням
індивідуальної приватизації підприємств, що мають стратегічне значення
для економіки України і становлять чималий інтерес для іноземних
інвесторів.

Фонд державного майна України накопичив значний досвід проведення
конкурсних продаж, які є ключовим моментом індивідуальної приватизації.
Так, протягом 1995 – 1999 років, ФДМУ за результатами проведених
конкурсів уклав 900 договорів купівлі продажу. До державного бюджету від
їх проведення надійшло 830 мільйонів гривень. При цьому чітко
відстежується тенденція збільшення розміру надходжень коштів до бюджету
від проданих пакетів акцій. Якщо у 1995 році від проданого пакету акцій
держава отримувала, в середньому, 54 тисячі гривень, то в 1998 році цей
показник становив вже 4.2 мільйона гривень. У 1999 році, за підсумками
проведених на сьогодні конкурсів, середні надходження коштів від продажу
пакетів акцій на конкурсах зросли до 12.8 мільйонів гривень за пакет.

Крім того, за результатами укладених ФДМУ договорів приватизовані
підприємства протягом 1995-1999 років вже отримали інвестиції на
загальну суму 1 мільярд 134 мільйони гривень. У 1999 році повинні
надійти інвестиції у розмірі  676 млн. грн. та 85 млн. USD. У 2000 році
та далі  цей показник складатиме 590 млн. грн. та 93 млн. USD.

В той же час ми бачимо шляхи подальшого удосконалення процедур
індивідуальної приватизації. На сьогодні процес продажу акцій є занадто
зарегламентованим. Це не дає змоги підходити індивідуально до кожного
підприємства і досягати тим самим максимальної ефективності продажу. В
процесі оптимізації процедур індивідуальної приватизації ми сподіваємось
і на допомогу міжнародних організацій. Сьогодні Європейським Союзом у
рамках програми Тасіс здійснюється проект «Сприяння приватизації шляхом
продажу пакетів акцій». Метою цього проекту є:

сприяння індивідуальній приватизації в Україні;

створення в Україні більш сприятливого інвестиційного клімату;

покращення іміджу України серед іноземних інвесторів.

Протягом проекту передбачається створення регулюючої бази для
індивідуальної приватизації у відповідності до міжнародних стандартів і
продаж пакетів акцій щонайменше 3 підприємств шляхом міжнародного
тендеру. У рамках проекту з Фондом вже співпрацює одна з провідних
міжнародних фінансових установ. Незабаром до цього процесу приєднається
ще 2 фірми-радники.

Майже аналогічну програму технічної допомоги розробив і впроваджує зараз
Світовий Банк. Зараз у рамках проекту технічної допомоги ФДМУ
здійснюється відбір компанії радника, яка виконуватиме наступні
завдання:

проведення детального аналізу інтересів потенційних інвесторів;

визначення критеріїв відбору підприємств як потенційних об’єктів
інвестування;

створення інформаційно-пошукової системи та електронного архіву
відібраних об’єктів приватизації;

розробку рекомендацій щодо підвищення інвестиційної привабливості
об’єктів приватизації;

доведення інформації про об’єкти, що приватизуються до потенційних
інвесторів;

навчання персоналу ФДМУ.

Ми сподіваємось, що співробітництво ФДМУ з міжнародними фінансовими
організаціями досить швидко принесе свої плоди, тому що Фонд планує
здійснити у найближчому майбутньому індивідуальний продаж пакетів акцій
багатьох провідних підприємств України. Тільки у 1999 році планується
запропонувати для продажу контрольні пакети акцій «Жидачівського
целюлозно-паперового комбінату», ВАТ «Рівнеазот», «Львівського
автобусного заводу», блокуючи пакети акцій «Кримського содового заводу»,
«Харцизького трубного заводу» та ще багатьох інших підприємств.

Потрібно зазначити, що ФДМУ, створений у 1992 році, став фактично
першим, найбільш крупним, потужним та досвідченим учасником фондового
ринку України. Саме завдяки діяльності ФДМУ склалася інфраструктура
сучасного фондового ринку України. Приватизація, особливо з
використанням готівкових приватизаційних майнових сертифікатів сприяла
створенню та діяльності великої кількості компаній – фінансових
посередників. В процесі тільки сертифікатної приватизації прийняли
участь 335 інвестиційних фондів та компаній, 337 довірчих товариств, 46
торгівців цінними паперами. Такі оператори, як «Проспект-Інвестментс»,
«Сігма», «Оптіма-Інвестментс» та деякі інші стали взірцем для інших
учасників фондового ринку і довели, що кваліфіковані, професійні
компанії можуть успішно працювати за будь-яких умов. Активна діяльність
фінансових інститутів сприяла залученню до процесу приватизації
більшості населення України. Фінансовим посередникам довірили свої
приватизаційних сертифікатів 28.5 мільйонів громадян України.

Зараз важливим напрямком діяльності ФДМУ є розробка пропозицій та
відповідних нормативних документів щодо завершення діяльності
інвестиційних фондів з приватизаційними сертифікатами громадян. Разом з
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР)
розроблено та йде процес узгодження положень про реорганізацію
інвестиційних фондів та особливості перетворення закритих інвестиційних
фондів і компаній у відкриті.

Не можна обійти роль ФДМУ у становленні фондових бірж та ПФТС.
Забезпечення пропозиції пакетів акцій спочатку на Українській фондовій
біржі, а потім  і на інших фондових біржах, участь фахівців ФДМУ у
створенні ПФТС та початок продажу через неї державних пакетів акцій
дозволили, по-перше, зміцнити ці фінансові установи, а по-друге,
створити умови для плавного переходу посередників від участі у
сертифікатній приватизації до роботи у сучасних умовах фондового ринку.

Протягом 1995-1999 років ФДМУ було продано через фондові біржі та ПФТС
3850 пакетів акцій. При цьому, якщо у 1995 році на біржах було продано
лише 50 пакетів акцій, то у 1998 році їх кількість склала 2 000, а за
перші 4 місяці 1999 року продано вже 730 пакетів акцій. Як і у випадку з
проведенням конкурсів потрібно відзначити значне зростання вартості
пакетів акцій, що продаються на біржах і, відповідно, надходжень до
бюджету. У 1997 році середня вартість проданого пакету акцій становила
114 тисяч гривень, у 1998 році вона зросла в 2.5 рази. В 1999 році
середній пакет акцій, проданий на фондових біржах та ПФТС, коштував вже
474 тисячі гривень. Загалом же від цього виду продажу акцій держава
отримала вже більше 1 мільярда гривень. До продажу на фондових біржах
готуються нові пакети акцій підприємств хімічної промисловості,
металургії та коксохімії, машино- і суднобудування, сільського
господарства, зокрема хлібоприймальних підприємств.

Продовжується робота ФДМУ і на інших напрямках розвитку фондового ринку.
Зараз, разом з ДКЦПФР розроблено та погоджено ряд нормативних
документів, які сприятимуть переходу до бездокументарної форми випуску
цінних паперів, яка визнана найбільш цивілізованою їх формою. Її
позитивними сторонами є:

Відсутність затрат, пов’язаних із друкуванням цінних паперів.

Складання зведених облікових реєстрів рахунків власників цінних паперів
провадиться професійною та відповідальною структурою, такою як
депозитарій цінних паперів. При цьому практично не існує можливості
порушення балансу випуску цінних паперів внаслідок будь-яких помилок, що
можливі при веденні реєстрів власників іменних цінних паперів.

Підвищення можливості залучення іноземних інвесторів, які вимагають
дотримання міжнародних стандартів щодо зберігання цінних паперів.

Спрощення  розрахунків за угодами з цінними паперами.

Зберігання та облік всіх цінних паперів в одному місці – на одному
рахунку у цінних паперах у зберігача (за бажанням депонента).

Можливе підвищення ліквідності цінних паперів.

Простіший механізм купівлі акцій у дрібних інвесторів через розгалужену
мережу філій зберігачів.

Зручне отримання дивідендів через мережу філій зберігачів.

Впровадження механізму продажу цінних паперів через регульовані
торговельні системи та впровадження бездокументарної форми випуску
цінних паперів залежить від взаємодії багатьох структур фондового ринку
(депозитарні установи, реєстроутримувачі, фондові біржі, відкриті
акціонерні товариства) а також міністерств, відомств та інших
центральних органів центральної виконавчої влади. Сучасний стан
депозитарної системи ще не відповідає існуючим світовим стандартам. Тому
зараз повинні бути ретельно відпрацьовані всі схеми взаємодії між
учасниками депозитарної системи, передусім між депозитарієм, зберігачами
та організаторами торгівлі.

Фондом державного майна розробляється програма виходу акцій українських
підприємств на міжнародні ринки. Розміщення акцій українських ВАТ на
міжнародних фондових ринках відкриває перед українськими підприємствами
нові можливості:

– підвищення ліквідності, а отже і ринкової вартості, українських
підприємств шляхом розширення кола потенційних інвесторів;

– підвищення рейтингу українських підприємств на
міжнародних ринках;

– забезпечення українським підприємствам кращих умов
поточного та довгострокового кредитування, що може дозволити вирішити
фінансові проблеми;

– підвищення цін та попиту на акції українських підприємств на
внутрішньому фондовому ринку;

– використання процедур реалізації та різноманітних фондових
інструментів,  зрозумілих для іноземних інвесторів;

– доступ до міжнародних стандартів оформлення угод купівлі-продажу;

– поступовий перехід до міжнародних стандартів інформації
про емітента, цінні папери якого розміщуються на міжнародних фондових
ринках.

Для розміщення на міжнародних ринках акцій українських підприємств в
процесі приватизації планується використовувати такий інструмент як
депозитарні розписки. Зараз ФДМУ разом з ДКЦПФР, Міністерством фінансів
та іншими державними органами управління розроблено та доопрацьовується
проект Постанови Кабінету Міністрів «Про забезпечення продажу пакетів
акцій ВАТ, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок через
міжнародні фондові ринки». Цим документом передбачається організація
такого виду продажу через уповноважену особу (радника), яка буде
обиратися ФДМУ на конкурсних засадах. За таким же принципом
обиратимуться агенти з розміщення. Іноземна депозитарна установа при
цьому обиратиметься Фондом за пропозицією уповноваженої особи, агента з
розміщення і ВАТ, акції якого пропонуються до продажу. Більш детально
процедури продажу будуть визначені в ряді нормативних документів,
підготовка яких здійснюється одночасно з розробкою вищезазначеної
Постанови.

Перед ФДМУ у цьому році стоять масштабні задачі, втілення яких дозволить
зробити новий крок до розбудови ефективної ринково-орієнтованої
економіки. Сприяти цьому повинна спільна робота законодавців, державних
органів управління та всіх операторів фондового ринку України. Тільки
так можна досягти поставленої мети. []

Висновки

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію)
державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто
(згідно із Законом України “Про власність”) на приватну чи колективну
власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у
зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи
колективної власності на засоби виробництва.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному
розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону
України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня
1992 p., який встановлював правові, економічні та організаційні основи
приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка
Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної
соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми
нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших
нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні
відносини щодо приватизації державного майна.

Отже, уже з самого початку приватизаційних процесів законодавець,
надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді
основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації
житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про
приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових
актів.

Правова класифікація об’єктів на групи А-Ж здійснена для того, щоб
залежно від групи об’єкта визначати спосіб його приватизації.

У випадках, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються
відмовляються від приватизації об’єктів соціально-побутового
призначення, вони можуть бути використані іншим чином. Орган
приватизації може прийняти рішення про передачу таких об’єктів у
комунальну власність відповідних територіальних громад. У разі
неможливості утримання їх за рахунок коштів місцевого бюджету такі
об’єкти (за умови їх створення за рахунок коштів соціального розвитку
підприємства) можуть передаватись у безстрокове безоплатне користування
ВАТ, створеному в процесі приватизації. Умовою такої передачі є цільове
їх використання та належне утримання без права продажу.

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким.
Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою,
збудованою на адміністративно-командних принципах. Україна не виключення
з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений
певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не
можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх
негараздів української економіки, злом, нав’язаним ззовні. Досвід
реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може
запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її
на ринкові рейки.

Список використаних джерел

Андреєва Т. Б. Приватизація, структура власності та робота підприємства.
// ДІБ “Про приватизацію”. – 2001. – № 1. – С. 55-59.

Артамонова Т. А. Узагальнення зарубіжного досвіду приватизації-
необхідна передумова становлення підприємництва в Україні / Економіка та
підприємництво. 36. наук, праць. – К., 1997. – Вип. 1. – 296 с.

Болотін О. Т. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т.
Болотіна.— М.: Наука, 1995 р.

Бондар О. М. Особливості приватизації в Україні у 1999 році //
Український інвестиційний журнал. – 1999. – № 6-7. – С. 45-48.

Вергелес Т. Приватизаційний процес в Україні: розвиток, проблеми і
перспективи // Економічні реформи сьогодні. Спец. вип. – 1998.

Григореико Є. М. Приватизація в Україні: досягнення і недоліки // ДІЬ
“Про приватизацію”. – 2000. – №6. – С. 2-4.

Закон України “Про Державну програму приватизації” // Відомості
Верховної Ради. – 2000. – № 33-34. – С. 272.

Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)”.

Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Закон України “Про приватизацію державного майна” // Відомості
Верховної Ради. – 1992. – № 24. – С. 349.

Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и
перспективы развития – К.: Наукова думка, 1996.

Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та
відповіді: Довідник.— М.: Фінанси та статистика, 1992 р.

Кириленко О.П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика): Навчальний
посібник: – Тернопіль: Астон, 2002.

Клименко П. “Вісім способів приватизації” // “Казначей”, № 24,

12 червня 1994 р.

Круглова Н. Ю. Хозяйственное право. – М., 1997.

Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2002 р.

Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації
в Україні.— К.: Либідь, 1999 р.

Ларцев В. До проблеми періодизації процесу приватизації // Економіка
України. – 2000. – № 12. – С. 41-45.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Курс лекций. – М., 1994. – Т. 1.
– Общие положения.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Учебник для вузов / Отв. ред.
проф. В. С. Мартемьянов. – М., 1994. – Т. 2.

Матеріали семінару “реструктуризація та передінвестиційна підготовка
підприємств” Міжнародна конференція “Ринок капіталу України”

16-18 червня 1999 р. (Київ, Український Дім”).

Мегінсон В. Наслідки приватизації // Економічні реформи сьогодні. Спец,
вип. – 1998.

Родионова В.М, Вавилов Ю.Я., Гончаренко Л.И. и др.; Финансы /под ред.
В.М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995.

Тичина С. Приватизація і виникнення класу власників в Україні //
Економічні реформи сьогодні. Спец. вип. – 1998.

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
приватизації майна в Україні”, 1999.

Фрідман р., Рапачинський А., Ерл Д. С. Приватизація в Росії, Україні та
країнах Балтії. – К.: Основи, 1994. -319с.

Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-орієнтованої
моделі приватизації.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.

Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними
процесами в регіонах.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.

PAGE

PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019