Реферат на тему:
Податкова політика України. Реформування податкової політики
Податкова політика України
Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення
фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних
напрямів виробництва.
Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової
політики, яка дала б змогу оптимально пов’язати інтереси держави з
інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до
ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи
розрахунків та сплати податків.
При цьому не варто кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна
накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на
нашу дійсність. У цьому зв’язку необхідно проаналізувати формування
доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.
Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності
підприємств жодної форми власності.
Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до
значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики
нашої держави поки що характерне те, що:
по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не
апробуються;
по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада
України змушена знову й знову змінювати їх;
по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на
виробництво і предмети споживання кавалерийськими методами
впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить
про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики
нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені
суспільного розвитку «не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто
необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика
стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання
об’єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в
економіці.
Об’єктом оподаткування прибутковим податком для громадян, які проживають
в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формі, а для громадян, що
постійно не проживають в Україні, тільки ті доходи, які одержані з
джерел оподаткування України.
До загальнодержавних доходів належать: податок на додану вартість,
податок з прибутку підприємств усіх форм власності, акцизний збір,
податковий податок з населення, лісний дохід, державне мито, податок з
власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи
громадських організацій та кооперативів й інші податкові та неподаткові
доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями
місцевих органів влади.
Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову
економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації
і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.
В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована
підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування
економіки галузей і виробництв державними коштами, кредитами, державними
гарантіями державним інвесторам.
По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок
власних коштів підприємств, кредитів і позичок.
Реформування податкової політики
Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої
податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.
Підходи до реформування податкової системи різні.
Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім
змінити модель податків.
Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть
якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині
одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх
сплати.
Реформування податкової політики необхідно провадити шляхом послаблення
податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у
виробництво.
Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше
податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку — необхідно
полегшити податковий тиск.
Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні
обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків
зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.
Заслуговує на увагу й питання прибутковості виробництва. Традиційно
прибутком вважається різниця між ціною і матеріальними витратами (так
званий балансовий прибуток).
Було б краще, якби прибутком вважалася та частина коштів, яка
залишається після вирахування витрат виробництва та витрат на
впровадження новітніх технологій і обладнання, що неможливе без
використання кредитів, а тому в ці витрати необхідно зараховувати
відсотки за кредит та поповнення обігових коштів. Не можна забувати, що
протягом десятків років не реформувались і амортизаційні відрахування на
оновлення обладнання, що конче потрібно. Тому прибуток для оподаткування
повинен бути “чистим”, без зазначених витрат.
Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для
забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального
виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення
доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного
розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система
повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного
доходу.
Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через
зведений бюджет України, включаючи відрахування до пенсійного фонду, не
повинен перевищувати 40-45 %, що визначається Постановою Верховної Ради
України “Про основні положення податкової політики в Україні” від
04.12.96 p.
Згідно з Постановою, реформуванню підлягають правові норми, які
визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини
і порядку стягнення податків, зборів, інших обов’язкових платежів у
бюджети та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх
функцій.
Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які
забезпечили б формування місцевих бюджетів. Причому нормативи і порядок
зарахування податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів
бюджетної системи регулюються законодавством України.
Децентралізація податків й інших обов’язкових платежів провадиться із
врахуванням посилення ролі бюджетів усіх рівнів щодо реалізації
радикальних реформ по стабілізації економіки.
Розроблено концепцію розширення бази нарахування податків та зменшення
розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при визначенні
об’єктів оподаткування. Проведення цих заходів повинно забезпечити
справедливий підхід держави до підприємств усіх форм власності та
суб’єктів підприємницької діяльності і має спиратися на принципи
податкової політики, до яких належать:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної
активності;
— обов’язковість;
— рівнозначність і пропорційність;
— рівність усіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів
податкової дискримінації;
— соціальна справедливість;
— стабільність;
— економічна обґрунтованість;
— рівномірність виплати;
— компетентність;
— єдиний підхід;
— доступність.
Розглянемо суть кожного із зазначених принципів податкової політики.
Стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної
активності передбачає головний напрям податкової політики — стимулювання
розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.
Обов’язковість сплати податків визначає запровадження норм сплати
податків та інших обов’язкових платежів, визначених на основі
достовірних даних по об’єктах оподаткування за звітний період, і
встановлення відповідальності платників за порушення податкового
законодавства.
Рівнозначність і пропорційність оподаткування – це стягнення податків з
юридичних осіб за визначеним нормативом від одержаного прибутку та
забезпечення сплати рівних податків і обов’язкових платежів, з рівного
прибутку та пропорційно більших податків й інших обов’язкових платежів з
більшого прибутку.
Рівність усіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів
податкової дискримінації забезпечується єдиним підходом до суб’єктів
господарювання (фізичних та юридичних осіб, включаючи нерезидентів) при
визначенні зобов’язань по сплаті податків та інших обов’язкових
платежів.
Соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обґрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і
прогресивного оподаткування громадян, які одержують великі та дуже
великі доходи.
Стабільність — забезпечення незмінності податків та інших обов’язкових
платежів і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного
року.
Економічне обґрунтування передбачає встановлення податків та інших
обов’язкових платежів на основі показників розвитку національної
економіки та фінансових можливостей. При цьому враховується необхідність
досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.
Рівномірність сплати визначається встановленням строків сплати податків
та інших обов’язкових платежів, виходячи із необхідності забезпечення
своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.
Компетенція — це встановлення і скасування податків та інших
обов’язкових платежів, а також пільг їхнім платникам, яке провадиться
відповідно до чинного законодавства про оподаткування винятково
Верховною Радою України, а у визначених межах — Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.
Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки
податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку або
обов’язкового платежу, об’єкта оподаткування, джерел сплати податків та
інших обов’язкових платежів, строків і порядку сплати податків та основ
для надання податкових пільг.
Доступність забезпечує відкритість норм податкового законодавства для
платників податків й інших обов’язкових платежів Названі принципи
оподаткування підкреслюють значущість податків у формуванні фінансів
держави і в першу чергу бюджету.
Податок — обов’язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних
осіб і громадян.
Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і
внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.
При встановленні податків або інших обов’язкових платежів повинні бути
законодавче визначені платник податку, об’єкт оподаткування, розмір
ставки, податковий період та строк сплати податку.
Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним
законодавством, покладено зобов’язання сплачувати податки та інші
обов’язкові платежі.
Об’єктом оподаткування є те, що обкладається податком. Такими є
прибуток, майно, додана вартість товарів (робіт, послуг), спеціальне
використання природних ресурсів, заробітна плата, доходи громадян та
інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.
Ставки податків та інших обов’язкових платежів встановлюються Верховною
Радою України і не можуть змінюватися впродовж бюджетного року.
Види податків, які справляють в Україні, встановлюються законами і
поділяються, як уже зазначалося, на загальнодержавні податки та інші
обов’язкові платежі й на місцеві податки, збори й інші обов’язкові
платежі.
Нерівномірний розподіл грошових надходжень між бюджетами різних рівнів
зумовлений відсутністю стабільних нормативів відрахувань.
У більшості країн світу нагромаджено великий досвід вирівнювання
місцевих бюджетів за допомогою дотацій і субсидій, які передаються з
державного місцевим бюджетам: у США вони становлять — 20, у Франції —
15, Німеччині — 24 % всіх надходжень місцевих бюджетів, при цьому у них
чітко визначена самостійність бюджетів. Особливістю є й те, що в усіх
названих країнах запроваджений податок на нерухоме майно (нерухомість).
За своїм економічним змістом податок на нерухомість є формою розподілу
та перерозподілу національного доходу й використовується як додаткове
джерело збалансування доходів та витрат зведеного (консолідованого)
бюджету.
Запровадження податку на нерухомість чітко копіює систему оподаткування
тих країн світу, які є економічно розвинутими, а тому введення податку
на нерухоме майно в нашій країні більш доцільно було б провадити за умов
стабілізації економіки та її поступального розвитку.
Податок на нерухомість є загальнодержавним податком, бо це сума
нарахованих податків на землю, будівлі й споруди.
Враховуючи новизну податку на нерухомість, ми визначимо терміни, які
вживаються при нарахуванні цього податку:
Нерухомість — це земля і постійно розташовані на ній будівлі та споруди.
Земля — верхній шар землі (за винятком корисних копалин, що знаходяться
під землею і мають вартість), включаючи будь-які його капітальні
поліпшення (іригація, дренаж, профілювання), дороги й інші подібні
об’єкти інфраструктури, крім капітальних будівель і споруд.
Будівлі — жилі будинки або їхні частини (квартири), садові будинки,
дачі, гаражі, а також постійно розташовані будівлі, які використовуються
у інших, ніж підприємницькі, цілях. Квартира — частина жилого будинку,
призначена для мешкання або самотньої особи, або однієї або кількох
сімей, має обладнані житлові та допоміжні приміщення і окремий вихід на
сходові марші, в галерею, коридор, на дворовий балкон чи вулицю.
Споруди — об’єкти, що підпадають під визначення першої групи основних
фондів, згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, за винятком будівель.
У разі, коли об’єкт, який належить до основних фондів першої групи,
використовується водночас як споруда й будівля, платник податку вправі
звернутися до органу державної податкової адміністрації із заявою про
розмежування напрямів використання такого об’єкта з метою визначення
податкових баз і строків оподаткування. Орган державної податкової
адміністрації приймає відповідне рішення у місячний термін від дня
звернення платника податку. Якщо таке розмежування не здійснене з вини
платника податку, відповідний об’єкт вважається будівлею.
Постійно розташованими вважаються капітальні будівлі або споруди, які
конструктивно чи технологічно пов’язані із землею, на якій вони
розташовані, і які не можуть бути переміщені на інше місце без зміни
своїх якісних чи інших характеристик.
Основне місце постійного проживання — жилий будинок або квартира, що
використовується фізичною особою як постійне місце проживання чи
визначається як таке відповідно до Закону України “Про податок на доходи
фізичних осіб”.
Глава сім’ї — фізична особа, уповноважена членами її сім’ї вести облік
та звітність сплати податку. Главою сім’ї вважається також самотня
фізична особа, опікун чи піклувальник фізичної особи, а також адвокат,
уповноважений фізичною особою представляти її інтереси.
Потребують розгляду податки, які в сумі складають податок на
нерухомість.
Податок на будівлі
Об’єктом оподаткування є будівлі, окрім будівель, що перебувають у
власності:
— держави або територіальної громади;
— релігійних організацій, навіть за умови їх використання як місця
проживання служителя культу та для ведення ним допоміжного господарства;
— установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним
імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України або її
законами.
Не можуть бути об’єктом оподаткування будівлі, що перебувають у зонах
відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначених
Законом
України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та багатоквартирний
житловий фонд, що перебуває на балансі юридичних осіб. Не
оподатковуються також будівлі, які не введено в експлуатацію.
Будівлі оподатковуються за ставкою, що встановлюється законом про
державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного
та не вище трьох відсотків до бази оподаткування.
Кабінет Міністрів України подає на розгляд Верховної Ради України
пропозиції щодо розміру ставки податку на черговий податковий рік разом
з розрахунками до проекту закону про Державний бюджет. Ставка податку не
може змінюватися впродовж одного бюджетного року.
База оподаткування будівлі обчислюється шляхом множення одиниці її
вимірювання на середню поточну її вартість, визначену на 1 січня
податкового року. Така база розраховується по кожній будівлі, що має
окремий реєстраційний номер в органі державної податкової адміністрації.
Порядок реєстрації будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для оцінки середньої поточної вартості будівлі використовується метод
аналогій, за яким:
середня поточна вартість одиниці виміру будівлі встановлюється на
підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру будівлі, аналогічної
оподатковуваній, залежно від матеріалу стін, розташування та призначення
такої будівлі;
середня вартість будівництва одиниці виміру нової будівлі розраховується
шляхом ділення загальної вартості такої будівлі на її загальну одиницю
виміру.
Середня вартість одиниці виміру будівель, збудованих з аналогічних
матеріалів та для аналогічного призначення, є єдиною в межах України.
У межах пунктів з населенням понад 100 тис. чоловік територіальна
громада може встановлювати окремі зони залежно від віддаленості від
офіційного та (або) історичного центру такого населеного пункту й
встановлювати підвищені коефіцієнти для таких зон, але не вище
двократного підвищення щодо середньої поточної вартості одиниці виміру.
Розмір середньої вартості одиниці виміру будівлі, залежно від матеріалу
стін та її розташування, визначається та оприлюднюється у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Перегляд розміру середньої вартості одиниці виміру будівлі повинен
здійснюватися не рідше одного разу на 5 років, але не частіше одного
разу на 3 роки. Порядок здійснення оцінки середньої вартості одиниці
виміру будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розмір середньої поточної вартості будівлі не може змінюватися протягом
одного бюджетного року.
Податок на споруди. Податок на споруди раціоналізує витрати власника
(користувача) споруди та спрощує механізм перерозподілу власності між
юридичними або фізичними особами.
Об’єктом оподаткування є споруда. Не є об’єктом оподаткування споруди,
що перебувають у власності:
а) держави або територіальної громади, включаючи пам’ятки культури й
архітектури, що охороняються державою, крім випадків, коли такі споруди
закріплено за підприємствами на праві повного господарського відання або
передано в оренду (спільну діяльність, інші види використання) іншим
особам (крім державного або комунального майна, що передається в
оперативне управління бюджетним установам та організаціям);
б) неприбуткових організацій, в тому числі релігійних, за умови їх
використання для ведення неприбуткової діяльності, зокрема релігійної;
в) у власності установ і організацій іноземних держав, які користуються
дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами
України.
Не можуть бути об’єктом оподаткування також споруди, які
використовуються:
а) для будь-яких цілей, за умови, що такі споруди розташовані у зонах
відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначених законом
України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
б) як об’єкти природоохоронного призначення, у тому числі об’єкти з
утилізації виробничих відходів юридичних осіб та життєдіяльності
фізичних осіб;
в) пенітенціарними закладами та їхніми підприємствами відповідно до
встановлених законодавством цілей;
г) для потреб дитячих дошкільних закладів, закладів середньої
професійної освіти й підвищення кваліфікації працівників, безоплатних
пунктів медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам
(медпункти);
як безоплатні спортивні зали і майданчики для фізичного оздоровлення
та психологічного відтворення працівників (крім будинків відпочинку,
туристичних баз і т. п. установ), а також об’єкти житлово-комунального
господарства, що перебувають на балансі й утримуються за рахунок такого
платника податку.
Не оподатковуються споруди, виробництво (будівництво) яких не завершено,
а також споруди, законсервовані за рішенням Кабінету Міністрів України
або за рішенням власника споруди у встановленому порядку.
Порядок визначення дати початку експлуатації споруд встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
Шляхи сполучення та передавальні пристрої підлягають оподаткуванню за
переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Споруди оподатковуються за ставкою, яка визначається законом про
державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного
й не вище трьох відсотків до бази оподаткування.
Ставка податку не може змінюватися протягом одного бюджетного року.
Базою оподаткування споруди є сукупна балансова вартість споруд, що
перебувають у власності (користуванні) платника податку.
Балансова вартість споруди визначається у порядку, встановленому Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємства”.
Сума амортизаційних відрахувань, нарахована протягом строку використання
споруди, не може перевищувати 50 % її первісної балансової вартості.
Під терміном “первісна балансова вартість” розуміється сума витрат
платника податку на придбання або будівництво споруди, відображена в
обліку платника податку, із врахуванням індексацій вартості основних
фондів, проведеної згідно з законодавством.
База оподаткування споруди, що перебуває у власності фізичної особи,
незалежно від того, є вона суб’єктом підприємницької діяльності чи ні,
встановлюється:
на підставі здійснюваного фізичною особою обліку витрат, пов’язаних з
придбанням, будівництвом та поліпшеннями такої споруди;
за відсутності такого обліку — шляхом застосування цін на аналогічні
споруди (їх балансової вартості), що перебувають у власності юридичних
осіб, або шляхом обчислення балансової вартості за встановленою
процедурою, для визначення поточної вартості одиниці виміру будівлі. При
цьому база оподаткування споруди нараховується органом податкового
контролю, який встановлює розмір податкових зобов’язань фізичної особи.
Платниками податку на нерухомість є власники нерухомості або особи,
уповноважені власниками сплачувати податок.
У разі, коли нерухомість перебуває у спільній власності членів сім’ї,
платником податку є глава сім’ї.
У разі, коли платника податку не виявлено, органи місцевого
самоврядування за поданням державних податкових адміністрацій у місячний
строк встановлюють власника зазначеної нерухомості або визначають
уповноважену особу, яка має право розпоряджатися зазначеною нерухомістю.
Соціальні пільги для фізичних осіб
База оподаткування поточного року тієї будівлі, яка використовується
главою сім’ї та членами його сім’ї як основне місце проживання,
зменшується на суму, яка визначається відповідно до неоподатковуваних
норм — 21 квадратного метра загальної площі такої будівлі на кожного
члена сім’ї плюс 10 квадратних метрів на сім’ю.
База оподаткування будівлі, яка використовується главою сім’ї як садовий
будинок, зменшується на суму неоподатковуваної норми — 60 квадратних
метрів загальної площі.
Зазначене зменшення застосовується один раз щодо однієї будівлі,
незалежно від кількості будівель, що знаходяться у власності глави сім’ї
або членів цієї сім’ї, а також стосовно садового будинку.
В індивідуальних будинках, розташованих на території громад з населенням
менш як 10 тис. постійних жителів, база оподаткування поточного року
будівлі, яка використовується главою сім’ї та членами його сім’ї як
основне місце проживання, зменшується на суму, розраховану, виходячи із
30 квадратних метрів загальної площі такої будівлі на кожного члена
сім’ї плюс 10 квадратних метрів на сім’ю.
Зазначене зменшення застосовується один раз щодо однієї будівлі,
незалежно від кількості будівель, які є у власності глави сім’ї. При
цьому зменшення податку не застосовується.
Для самотніх непрацездатних громадян, що проживають у населених пунктах
чисельністю менше 10 тис. чоловік і отримують житлові субсидії, база
оподаткування додатково зменшується на 30 квадратних метрів.
Не включаються до бази оподаткування нежилі приміщення на території
присадибної ділянки, на якій збудовано індивідуальний будинок — місце
постійного проживання фізичної особи, — розташований на території громад
з населенням менш як 10 тис. постійних жителів, у разі, коли такі нежилі
приміщення використовуються для утримання свійських тварин і птахів,
зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для погребів
(льохів), інших особистих та сімейних цілей, не пов’язаних із
здійсненням підприємницької діяльності.
Нежилі приміщення будь-якого призначення, збудовані на території
присадибної ділянки, прилеглої до індивідуального будинку, розташованого
на території громад з населенням більш як 10 тис. жителів,
оподатковуються у складі загальної площі такого індивідуального будинку.
Принагідне зазначимо, що під терміном “постійні жителі” розуміють
фізичних осіб, зареєстрованих як таких, що мають місце постійного
проживання на території визначеної громади.
Зменшення сум оподаткування поширюється також на будівлі, які
орендуються фізичними особами для використання як основного місця
проживання, а також будівлі, розташовані на присадибних ділянках, за
умови, що договір оренди (найму) передбачає обов’язок цих осіб
сплачувати податок на нерухомість. Коли ж будівля перебуває у спільній
власності сім’ї, пільга надається один раз щодо однієї будівлі.
Податок на будівлі не перераховується і не сплачується у податковому
році, якщо нарахована сума на кожний об’єкт нерухомості не перевищує
двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Це правило не поширюється на оподаткування споруд.
Консервація нерухомості, що перебуває в державній власності або у
власності територіальної громади, здійснюється відповідно до рішення
Кабінету Міністрів України, місцевої державної адміністрації або
виконавчого органу місцевої ради.
Інші власники мають право прийняти рішення про консервацію нерухомості,
сповістивши про це орган державної податкової адміністрації, який
приймає рішення про зупинення стягнення податку.
При цьому законсервована нерухомість вважається переданою в управління
Фонду державного майна України, який здійснює заходи щодо продажу такої
нерухомості. Кошти, виручені від продажу за винятком витрат, пов’язаних
з продажем, повертаються колишньому власникові нерухомості.
У разі, коли заходи щодо пошуку покупців законсервованої нерухомості не
мали позитивного результату.
Фонд державного майна України приймає рішення про утримання або
ліквідацію такої нерухомості. При цьому нерухомість визнається такою,
яка не має власника, що тягне за собою передбачені статтею 137
Цивільного кодексу України наслідки, без обмеження у часі, визначеного
частиною третьою зазначеної статті.
Порядок вчинення дій, передбачених цим пунктом, а також джерела
відшкодування витрат, пов’язаних з управлінням законсервованою
власністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Податкові періоди
Податковий період для будівель — податковий рік.
Податковий період для споруд — календарний місяць.
Податковий рік — це період, який починається 1 січня і закінчується 31
грудня одного й того самого року.
Індексація
Протягом будь-якого податкового року, в якому не відбувається перегляду
вартості будівель, для розрахунків бази оподаткування застосовується
індексація бази оподаткування на рівень інфляції.
Індексація бази оподаткування на рівень інфляції здійснюється тоді, коли
рівень інфляції, розрахований на базі податкового року (1 січня
податкового року до 1 січня року, що передує податковому), дорівнює або
перевищує 110 %.
Індексація здійснюється податковими органами за наслідками звітного
(податкового) року і доводиться до відома платників податку.
Для спрощення податкових розрахунків застосовується заокруглення
показників рівня інфляції до найближчого значення натурального ряду
цифр, кратного п’яти.
Інформація про власність
Будь-які особи, які володіють нерухомістю або використовують її, мають
частку участі, орендують чи управляють нерухомістю, а також будь-які
юридичні особи, які прямо або побічно здійснюють підприємницьку чи іншу
діяльність, пов’язану з використанням інформації про нерухомість (у тому
числі, але не виключно: нотаріальні контори, банки, бюро технічної
інвентаризації, компанії та біржі з торгівлі нерухомістю, інші
реєстратори нерухомості або прав на неї), зобов’язані надавати
інформацію про оподатковувану нерухомість відповідним органам
державної податкової адміністрації У порядку, який встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
За не надання відомостей громадяни, в тому числі
посадові особи, несуть адміністративну відповідальність
у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
101
і
Розділ III. Податки і збори
Для перевірки наданої інформації про власність по-
садова особа органу державної податкової адміністрації
має право заходити на землю або у будівлю (споруду),
що підлягає оподаткуванню, з метою визначення бази
оподаткування у зручний для власника (користувача)
час. Узгодження відбувається шляхом надіслання або
особистого вручення письмового повідомлення з про-
позицією про час зустрічі, яка має передбачати точний
час такої зустрічі у період з 8 год. ранку до 19 год. вечо-
ра протягом двох визначених податковим органом робо-
чих днів тижня або у період з 8 год. ранку до 17 год. ве-
чора суботи, але не раніше, ніж через ЗО календарних
днів після надіслання звернення.
Протягом наступних після дня одержання письмово-
го повідомлення 10 календарних днів власник
(користувач) зобов’язаний сповістити орган державної
податкової адміністрації про дату огляду. Якщо узгод-
ження такого часу не відбувається протягом 20 кален-
дарних днів з моменту першого звернення органу дер-
жавної податкової адміністрації, останній має право
призначити дату огляду самостійно, про що письмово
сповіщає власника (користувача) нерухомості.
Коли час огляду неможливо узгодити у зв’язку з
відсутністю власника (користувача), орган державної по-
даткової адміністрації зобов’язаний вивісити письмове
повідомлення про призначену дату огляду біля входу до
об’єкта оподаткування та (або) на спеціальній дошці по-
даткових оголошень, яка встановлюється на доступному
для огляду місці біля входу у приміщення органу місце-
вого самоврядування територіальної громади.
У разі, коли власник (користувач) нерухомості не за-
безпечив можливості проведення такого огляду нерухо-
мості, податковий орган має право самостійно встановити
базу оподаткування нерухомості на підставі зовнішнього її
огляду, а також відомостей, що є в розпорядженні органу
державної податкової адміністрації. При цьому зменшен-
ня податкової бази не застосовується.
102
Глава І. Формування засад податків…
Фізична особа — платник податку — має право на
перегляд бази оподаткування, самостійно встановленої
органом державної податкової адміністрації, у разі на-
дання документів, що засвідчують відсутність платника
податку у зв’язку з довготерміновим відрядженням, хво-
робою або обмеженням свободи пересування,
ув’язненням чи полоном такої фізичної особи або вна-
слідок дії обставин непереборної сили, щдтвердженими
документально.
На відповідний перегяяд мають право також спад-
коємці фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою
або померлою, за процедурою, встановленою законодав-
ством, а також опікуни фізичної особи, визнаної у вста-
новленому законодавством порядку недієздатною.
Платник податку зобов’язаний повідомити орган
державної податкової адміністрації про істотні зміни,
яких зазнає об’єкт оподаткування, а саме:
— про ліквідацію, (знесення, зруйнування) об’єкта
оподаткування або його частини;
— про збільшення вартості об’єкта оподаткування.
Таке повідомлення платник податку повинен
надіслати органові державної податкової адміністрації
протягом ЗО календарних днів після завершення зміни
об’єкта оподаткування.
У разі, якщо платник податку не надіслав такого
повідомлення у зазначені строки”
зменшення об’єкта оподаткування не береться до
уваги;
збільшення об’єкта оподаткування вважається здій-
сненим, починаючи від дня, що настає за днем остан-
нього огляду (оцінки) нерухомості
Порядок нарахування, сплати та зарахування податку
на нерухомість
Зобов’язання щодо податку на нерухомість визнача-
ються органами державної податкової адміністрації на
підставі бази оподаткування нерухомості та ставок на
черговий бюджетний рік.
103
Розділ III. Податки і збори
Особи, які користуються податковими пільгами, зо-
бов’язані до 1 лютого чергового податкового року
надіслати органові державної податкової адміністрації
інформацію про склад майна і фізичних осіб, які мають
право на одержання таких пільг.
У разі несвоєчасного надіслання такої інформації
пільги не надаються.
Не пізніше ЗО квітня чергового податкового року
орган державної податкової адміністрації надсилає за
місцем розташування будівель податкове повідомлення
про річні податкові зобов’язання, розраховані із враху-
ванням індексації податкових баз та вчасно отриманої
від платників податку інформації про право на пільги
щодо цього податку.
Податкове повідомлення має містити реєстраційний
номер власності, ім’я власника (якщо воно відоме),
відомості про площу землі або будівлі, податкову базу
землі або будівлі, суму податку, що піддягає сплаті,
строк і порядок сплати податку.
У разі, коли надіслати таке повідомлення неможливо
у зв’язку з тим, що не визначено власника або відпо-
відальну особу за внесення податку та (або) через
відсутність технічних умов для вручення даного по-
відомлення, орган державної податкової адміністрації
зобов’язаний вивісити це повідомлення біля входу до
об’єкта оподаткування та (або) на спеціальній дошці по-
даткових оголошень, яка встановлюється на доступному
для огляду місці біля входу у приміщення органу місце-
вого самоврядування територіальної громади.
Сплата податку у сумі, визначеній у податковому
повідомленні, здійснюється шляхом перерахування гро-
шей до відповідних бюджетів з банківських рахунків
фізичних чи юридичних осіб, або шляхом внесення
готівки до банків, уповноважених приймати бюджетні
платежі, або шляхом розрахунків замінниками грошей
(кредитними чи дебетовими картками, дорожніми або
банківськими чеками тощо) у порядку, встановленому
Національним банком України.
104
Глава І. Формування засад податків…
Сплата податку на будівлі здійснюється двома
рівними частинами, перша — до 31 травня податкового
року, друга — до 31 жовтня податкового року.
Сплата податку на споруди здійснюється щомісячно
у строки, передбачені для сплати податку на прибуток
підприємств.
Податок на нерухомість має бути повністю сплачено
за весь податковий період, незалежно від часу володіння
такою нерухомістю останнім власником або часу кори-
стування нею останнім орендарем (користувачем).
Реформування податкової політики держави не може
бути проведено без запровадження податку на доходи
фізичних осіб, який займає визначне місце в структурі
податків економічно розвинутих країн.
Податок на доходи фізичних осіб, як свідчить сама
назва, сплачують фізичні особи, резиденти та нерези-
денти.
Фізичні особи — це громадяни України, особи без
громадянства або громадяни іноземних держав.
Резидент — фізична особа, яка відповідає одній з та-
ких ознак:
— має місце постійного проживання в Україні;
— перебуває на території України у сукупності не
менше 183 днів протягом безперервного 12-місячного
періоду;
— має громадянство України.
Нерезидент — фізична особа, яка не є резидентом.
Фізична особа як платник податку може мати не
більше однієї податкової адреси і сплачує податок з
основного доходу.
Основний дохід — це дохід, отриманий із одного від
нижчевизначених джерел:
від юридичної особи або її відокремлених підрозділів
(далі — працедавець) — заробітна плата або інші види
компенсації вартості праці фізичної особи, яка перебу-
ває з такою юридичною особою у трудових відносинах.
До складу основних доходів включаються також будь-які
інші виплати, здійснювані таким працедавцем;
105
Розділ ПІ. Податки і збори
від провадження власної підприємницької діяльності
(далі — самозайнята особа).
Будь-які доходи, джерело виплат яких перебуває поза
межами України, не вважаються основними доходами.
Роялті — виплата доходу у вигляді винагород
(компенсацій) за використання або за надання дозволу
на використання об’єктів інтелектуальної, в тому числі
промислової, власності, за надання інших аналогічних
прав, в тому числі, але не виключно, за використання:
авторських прав на будь-які твори науки, літератури,
мистецтва;
записів на носіях інформації;
прав на копіювання і розповсюдження будь-якого
патенту або ліцензії, знака на товари та послуги;
прав на винаходи, промислові або наукові зразки,
креслення, моделі чи схеми програмних засобів систем
обробки інформації, секретної формули або процесу;
прав на інформацію щодо промислового, комерцій-
ного чи наукового досвіду (ноу-хау).
Платниками податку є фізичні особи — резиденти та
нерезиденти.
Не є платниками податку фізичні особи-нерези-
денти, які мають дипломатичний імунітет та користу-
ються привілеями, встановленими міжнародними дого-
ворами або законом.
Об’єктом оподаткування резидентів є сукупний опо-
датковуваний дохід за звітний рік, який визначається
шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу
у звітному році на суму витрат платника податку.
Об’єктом оподаткування нерезидентів є валовий
дохід, одержаний з джерел, які походять з України.
Валовий дохід — загальна сума доходу платника по-
датку з усіх джерел, отриманого (нарахованого) протя-
гом звітного року в грошовій, матеріальній та нема-
теріальній формах як на території України, її континен-
тальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за її межами.
106
Глава І. Формування засад податків…
До розрахунку валового доходу платника податку
включаються: .
а) доходи, отримані ним за основним або іншими
місцями отримання доходу, основна, додаткова та інші
види заробітної плати згідно з тарифними ставками;
премії, заохочення, відшкодування вартості товарів
(робіт, послуг); відсотки, авторські винагороди та випла-
ти згідно з договорами цивільно-правового чи трудового
характеру; будь-які інші виплати у грошовій або нату-
ральній формах як компенсація вартості робіт (послуг),
наданих платником податку;
б) доходи, отримані ним як подарунки; нараховані
йому як дивіденди, відсотки або роялті;
в) доходи, отримані як страхові відшкодування, за
винятком страхових відшкодувань, пов’язаних із втратою
працездатності, та ті, що спрямовуються на придбання
(спорудження) власності, аналогічної застрахованій
власності, втраченій з незалежних від страхувальника
причин;
г) доходи від реалізації майна, а також доходи вщ
передачі прав на інтелектуальну власність;
д) доходи від надання майна в оренду (тимчасове
користування);
е) доходи, не включені до розрахунку валового дохо-
ду за роки, що передують звітному, та виявлені у
звітному році;
є) доходи, одержані як результат користування до-
датковими благами;
х) доходи як:
суми безповоротної фінансової допомоги та вартості
безоплатних товарів (робіт, послуг), отриманих платни-
ком податку протягом звітного року;
суми штрафів та (або) пені, отримані за доб-
ровільним рішенням сторін цивільно-правового або тру-
дового договору чи за рішенням суду;
кошти або майно, отримані за добровільним рішен-
ням сторін цивільно-правового або трудового договору
107
Розділ III. Податки і збори
чи суду як компенсація непрямих витрат, у тому числі
моральної шкоди.
До розрахунку валового доходу платника податку не
включаються і не відображаються у річній податковій
декларації:
суми державних адресних допомог, житлових та
інших субсидій і компенсацій та винагород (крім за-
робітної плати й інших аналогічних виплат), які випла-
чуються (відшкодовуються) платникові податку за раху-
нок бюджетних коштів згідно із законодавством;
вартість державних нагород та винагород, а також суми
пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного
фонду України чи бюджету;
вартість безоплатно одержаного харчування, а також
робочого одягу, взуття, обмундирування, яке не може
використовуватись у повсякденному вжитку, за пе-
реліком, встановлюваним Кабінетом Міністрів України;
суми отримуваних платником податку коштів на
відрядження, розрахованих згідно із положеннями Зако-
ну України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
У разі, коли суми коштів, що видаються на відряд-
ження, перевищують граничні розміри, розраховані
згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, працедавець чи самозайнята особа зо-
бов’язані нарахувати та утримати під час виплати такого
перевищення податок у розмірі ЗО % суми перевищення
за рахунок такої суми. Коли за наслідками подання звіту
про використання коштів, виданих на відрядження, їх
сума перевищує граничні розміри, розраховані згідно із
Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, підзвітна фізична особа не повертає суму
надміру витрачених коштів до кінця звітного місячного
періоду, працедавець (самозайнята особа) зобов’язаний
включити суму надміру витрачених коштів на відряд-
ження до валових доходів підзвітної фізичної особи за
результатами звітного місяця та утримати податок на
таку суму за шкалою і ставками, передбаченими для
основного або неосновного доходів, відповідно до того,
108
Глава І. Формування засад податків…
чи є працедавець (самозайнята особа) суб’єктом отри-
мання основних доходів, чи ні. При цьому сума оподат-
ковуваного доходу платника податку збільшується на
суму, розраховану за чинними правилами;
вартість товарів, яка надходить платникові податку
як гарантійна заміна у порядку, встановленому Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
сума коштів або вартість майна, які надходять плат-
никові податку внаслідок перерозподілу спільної влас-
ності подружжя у зв’язку з розлученням.
Валовий дохід платника податку зменшується на:
суму коштів або вартість майна, отриманих платни-
ком податку як компенсація (відшкодування) за приму-
сове відчуження державою майна платника податку у
випадках, передбачених законодавством, а також на су-
му коштів або вартість майна, отриманих платником по-
датку за рішенням суду (арбітражного суду) як компен-
сація прямих витрат чи збитків, понесених таким плат-
ником податку внаслідок порушення його прав та охо-
ронюваних законом його інтересів;
суму коштів у частині надміру сплачених податків,
які повертаються платникові податку;
суму коштів або вартість майна, які повертаються
платникові податку — власникові корпоративних прав —
відповідно до частки його акцій (частки паю) після оста-
точної ліквідації юридичної особи — емітента корпора-
тивних прав;
суму виплат (відшкодувань) з фондів професійних чи
творчих спілок їхнім членам у випадках, передбачених
законодавством, крім виплат посадовим особам таких
спілок та пов’язаним з ними особам;
суму виплат (відшкодувань) з фондів інших непри-
буткових організацій стороннім особам у випадках, пе-
редбачених законодавством, крім виплат посадовим осо-
бам таких неприбуткових організацій та причетним до
них особам;
суму відрахувань на пенсійне забезпечення і со-
ціальне страхування, що здійснюються фізичною особою
109
Розділ III. Податки і збори
або від імені фізичної особи її працедавцем, у порядку
та розмірах, встановлених законодавством;
суму отримуваних платником податку аліментів, що
виплачуються згідно з рішенням суду або за договором
сторін;
суму виплат з обов’язкового (державного) медичного
страхування;
суму виплат страхових відшкодувань, пов’язаних із
втратою власного здоров’я чи життя близьких, виплачу-
ваних платникові податку;
дивіденди, які виплачуються платникові податку у
вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною осо-
бою — резидентом, яка нараховує дивіденди, за умови,
коли така виплата ніяк не змінює пропорцій (часток)
участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді та-
кої юридичної особи — емітента (реінвестиція);
суму коштів, які надходять платникові податку від
продажу житлового будинку або квартири, що викорис-
товувалась таким платником податку як основне місце
проживання, а також іншого майна, із врахуванням по-
ложень ст. 12 Закону.
Ставки податку на доходи фізичних осіб встановлю-
ються залежно від суми річного оподатковуваного дохо-
ду за податковою шкалою, яка визначається Законом,
при затвердженні названого податку або змін до нього.
Порядок нарахування та утримання податку з доходу
поза основним місцем його отримання
До доходу, отриманого платником податку поза
основним місцем його отримання, включається будь-
який дохід, отриманий фізичною особою протягом по-
даткового періоду, який має інші джерела, ніж від пра-
цедавця, заявленого платником податку як місце отри-
мання основного доходу (або визначеного таким згідно
із законодавством).
Юридична особа — резидент (її відокремлені
підрозділи), яка згідно із законодавством має право за-
лучати кошти фізичних осіб, нараховує та утримує пода-
ток на відсотки, виплачувані таким фізичним особам, у
110
Глава І. Формування засад податків…
розмірі 15 % нарахованої суми виплат за рахунок таких
виплат. Зазначений податок вноситься до бюджету до
або разом з виплатою відсотків.
Нарахована сума. відсотків (без зменшення її на суму
утриманого податку) включається до валового доходу
фізичної особи за підсумками звітного року, а сплачена
сума податку на відсотки відноситься до сум зменшення
загальних податкових зобов’язань платника податку за
підсумками такого року.
Ці норми поширюються також на виплату роялті на
користь платника податку.
Працедавець (самозайнята особа) — резидент нара-
ховує та утримує податок на доходи фізичних осіб, ви-
плачувані їм як заробітна плата та інші види винагород
будь-якого виду (включаючи винагороди за цивільно-
правовими договорами) поза їх основним місцем отри-
мання доходу, у розмірі ЗО % суми виплат за рахунок
таких виплат. Зазначений податок вноситься до бюджету
до або разом з виплатою такої заробітної плати та інших
видів винагород.
Нарахована сума заробітної плати чи інших винаго-
род (без зменшення їх на суму утриманого податку)
включається до валового доходу фізичної особи за
підсумками звітного року, а сплачена сума податку на
доходи за неосновним місцем отримання враховується у
зменшення загальних податкових зобов’язань платника
податку за підсумками такого року.
Нарахована сума дивідендів (без зменшення її на
суму утриманого податку) включається до валових до-
ходів фізичної особи за підсумками звітного року, а
сплачена сума податку на дивіденди враховується у
зменшення загальних податкових зобов’язань платника
податку за підсумками такого року.
Працедавець (самозайнята особа) — резидент нара-
ховує та утримує податок на додаткові блага, одержані
фізичними особами, у розмірі ЗО % вартості таких благ.
Зазначений податок вноситься до бюджету до або разом
з одержанням таких додаткових благ.
ні
Розділ III. Податки і збори
Вартість додаткових благ (без зменшення на суму ут-
риманого податку) включається до валового доходу
фізичної особи за підсумками звітного року, а сплачена
сума податку на додаткові блага враховується у змен-
шення загальних податкових зобов’язань платника по-
датку за підсумками такого року.
Вартість додаткових благ, наданих у негрошовій
формі, визначають, виходячи із звичайних цін на такі
блага у порядку, встановленому Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств”.
До додаткових благ включаються будь-які виплати
(надання у власність) фізичній особі за рахунок й’ праце-
давця (самозайнятої особи): кошти, товари, роботи або
послуги, якщо такі виплати не є заробітною платою чи
виплатами за договорами цивільно-правового характеру,
в тому числі (але не виключно) за автомобільний тран-
спорт; позика під відсотки, що є нижчими за ринкові,
або депозит під відсотки, що є вищими за ринкові; про-
даж товарів зі знижкою; оплата вартості освіти фізичної
особи або членів її сім’ї; страхування фізичної особи або
її майна за рахунок працедавця (за винятком
обов’язкового страхування, встановленого законом);
оплати внесків до пенсійних рахунків фізичної особи у
сумах, що перевищують граничні рівні таких внесків,
встановлені законодавством; відшкодування витрат, по-
несених фізичною особою, за винятком витрат,
обов’язковість відшкодування яких за рахунок працедав-
ця встановлена законодавством або цивільно-правовим
договором.
^Особливості оподаткування доходів, отриманих фізич-
ною особою, що провадить підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи
У плані оподаткування під підприємницькою
діяльністю розуміють діяльність фізичної особи, спрямо-
вану на отримання прибутку, в разі, якщо участь фізич-
ної особи в організації такої діяльності є постійною
(регулярною) та істотною. Критерії зарахування діяль-
ності до підприємницької визначаються Кабінетом
112
Глава І. Формування засад податків…
Міністрів України та застосовуються податковими орга-
нами для належного визначення податкових зобов’язань.
Під визначення “підприємницька діяльність” підпа-
дає також індивідуальна адвокатська і приватна но-
таріальна діяльність, а також діяльність щодо отримання
будь-яких доходів згідно з договорами цивільно-
правового характеру (крім заробітної плати та пасивних
доходів).
Діяльність фізичної особи щодо отримання заробіт-
ної плати, а також пасивних доходів не вважається
підприємництвом.
Фізична особа-резидент, що провадить підприєм-
ницьку діяльність без створення юридичної особи, має
право самостійно визначати спосіб оподаткування отри-
маних доходів. Зазначене здійснюється фізичною осо-
бою до початку звітного року, діє протягом такого року
та не може бути змінене серед звітного року. Рішення
про обрання способу оподаткування доводиться фізич-
ною особою до відома податкового органу у порядку,
встановленому Державною податковою адміністрацією
України до початку звітного року. Така фізична особа
зобов’язана мати банківський рахунок до запитання,
який використовується для розрахунків, у тому числі для
оприбуткування готівки, отриманої у зв’язку із провад-
женням підприємницької діяльності. Правила здійснен-
ня розрахунків встановлюються Законом України “Про
платежі на території України” та іншими актами зако-
нодавства.
З метою здійснення податкового контролю заборо-
няється відкриття та ведення банківських рахунків для
юридичних або фізичних осіб, які не передбачають
фіксації їхніх податкових номерів, юридичної адреси
юридичної особи або податкової адреси фізичної особи,
переліку й реквізитів осіб, уповноважених здійснювати
операції по таких рахунках, а також інших видів неімен-
них рахунків.
Суми податків на прибуток від провадження
підприємницької діяльності самостійно утримуються
фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяль-
113
Розділ III. Податки і збори
носгі — і вносяться до бюджету у строки та за процеду-
рою, встановленою для внесення податків з основних
або не основних доходів, відповідно до того, є
підприємницька діяльність місцем отримання основних
доходів чи ні. J
Іпотечне кредитування
Іпотечний кредит — фінансовий кредит, що надаєть-
ся фізичній особі для фінансування витрат, пов’язаних з
будівництвом житлового будинку чи квартири, які або
залишаються у власності кредитора до моменту повер-
нення фізичною особою основної суми та відсотків за
кредитом, або надаються у власність боржника, з прий-
няттям кредитором такого житлового будинку (квар-
тири) у заставу.
Фізична особа-резидент має право на зменшення
сукупного оподатковуваного доходу, отриманого за ре-
зультатами звітного року, на суму сплачених протягом
року відсотків за іпотечний кредит, отриманий від рези-
дентів для будівництва житлового будинку чи квартири,
що використовується або у подальшому використовува-
тиметься як основне місце проживання такої фізичної
особи.
Зазначене зменшення дозволяється у сумі, що:
не перевищує суму сукупного оподатковуваного до-
ходу фізичної особи-позичальника, яка залишається
після застосування соціальних податкових пільг,
не перевищує річної суми відсотків, нарахованих
лише на визнану частину основної суми іпотечного кре-
диту.
Визначення розміру пільги виходить з того, що
пільгова частина іпотечного кредиту визнається у сумі,
що не більша граничного розміру мінімуму доходів
фізичних осіб за весь строк дії такого іпотечного креди-
ту. Якщо сума кредиту перевищує граничний розмір, то
щодо оподаткування вона визнається у частині, яка
розраховується за формулою:
ВК == С • (С : СК), де:
114
Т пава І. Формування засад податків…
ВК — визнана частина основної суми кредиту, на
яку нараховуються відсотки, що приймаються для розра-
хунку податкових пільг;
С — гранична сума мінімуму доходів фізичних осіб
за весь строк дії іпотечного кредиту;
СК. — сума фактично наданого кредиту.
фізична особа, яка скористалась пільгою, зо-
бов’язана при оподаткуванні визначити житловий буди-
нок або квартиру, збудовані за рахунок іпотечного кре-
диту, як основне місце проживання.
Фізичні особи (резиденти і нерезиденти) зобов’язані
сплачувати податки до бюджету з основного доходу не
рідше одного разу на календарний місяць. Податок, ут-
римуваний з неосновного доходу, сплачується до бюд-
жету до або під час виплати такого неосновного доходу.
Усі фізичні особи зобов’язані надавати податковій ад-
міністрації декларації про доходи по місцю проживання.
Декларації про доходи заповнюються фізичною осо-
бою — платником податку — або іншою особою, упов-
новаженою платником податку здійснювати таке запов-
нення.
У разі, коли уповноважена платником податку особа
заповнює декларацію про доходи за винагороду, така
уповноважена особа несе відповідальність за неправиль-
не чи неналежне заповнення та подання такої декларації
у порядку та сумах, передбачених для фізичної особи —
платника податку.
Зобов’язання щодо подання декларації про доходи
фізичної особи покладаються також:
на опікуна або піклувальника стосовно доходів, от-
риманих неповнолітньою або недієздатною особою;
на спадкоємців (розпорядників майна, судових ви-
конавців) стосовно доходів, отриманих протягом подат-
кового року фізичною особою, яка померла;
на працедавця фізичної особи, яка отримує основні
та інші доходи виключно від такого працедавця;
на судового виконавця, уповноваженого здійснювати
заходи щодо забезпечення майнових претензій креди-
115
Розділ III. Податки і збори
торів фізичної особи — платника податку, оголошеної у
встановленому порядку банкрутом;
на інших осіб у випадках, визначених законодав-
ством.
Будь-які доходи нерезидентів (крім пасивних до-
ходів), що мають джерела походження з України, обкла-
даються податком за встановленою ставкою відсотків.
Цей податок утримується особою, що виплачує таю до-
ходи, у джерела їх виплати.
Суми податків, утримані під час виплати доходів не-
резидентам, є остаточними і не підлягають перерахуван-
ню за результатами звітного податкового року.
Доходи резидентів, що мають джерела походження
поза межами України, оподатковуються у складі сукуп-
ного оподатковуваного доходу такої фізичної особи за
результатами звітного податкового року.
Податок, утриманий з основного доходу, сплачуєть-
ся до бюджету до або під час виплат такого основного
доходу, але не рідше одного разу на календарний місяць.
Податок, утриманий з неосновного, в тому числі з
пасивного доходу, сплачується до бюджету до або під
час виплати такого неосновного доходу.
Особою, відповідальною за утримання та внесення
до бюджету податку на основні доходи, є працедавець
(самозайнята особа), яка виплачує такі доходи.
Особою, відповідальною за утримання та внесення
до бюджету податку на неосновні доходи, є працедавець
(самозайнята особа), яка виплачує такі доходи.
Особою, відповідальною за утримання та внесення
до бюджету податку на пасивні доходи, є юридична осо-
ба або суб’єкт підприємницької діяльності, що не має
статусу юридичної особи, який виплачує такі пасивні
доходи.
Особою, відповідальною за нарахування та внесення
до бюджету податку на доходи від підприємницької
діяльності, є фізична особа, яка провадить таку
діяльність.
116
Глава І. Формування засад податків…
Особою, відповідальною за нарахування та внесення
до бюджету податку на доходи, отримані від продажу
майна, в тому числі нерухомого, є фізична особа, яка
здійснює оплату вартості такого майна (нерухомого
майна), або уповноважена такою особою інша особа
(брокер, комісіонер, консігнатор, довірена особа).
Особою, відповідальною за нарахування та внесення
до бюджету податку на доходи, отримані у вигляді спад-
щини, є розпорядник майна (опікун), судовий виконавець
або спадкоємець, який отримує таку спадщину.
Особою, відповідальною за нарахування та внесення
до бюджету податку на сукупний оподатковуваний дохід
за підсумками звітного року, є:
у разі отримання сукупного оподатковуваного доходу
у вигляді основного доходу, а також пасивних доходів,
виплачуваних фізичній особі працедавцем, такий праце-
давець, що виплачує такі доходи;
у разі отримання сукупного оподатковуваного доходу
також з інших джерел — фізична особа, отримувач тако-
го сукупного оподатковуваного доходу.
Податки з будь-яких «доходів, що виплачуються
фізичній особі у грошовій формі, утримуються з джерел
виплат таких доходів за рахунок таких виплат.
Податки з будь-яких доходів, що виплачуються
фізичній особі в іншій, ніж грошовій формі, утримують-
ся з джерел виплат за рахунок особи, яка здійснює такі
виплати.
Податковий орган має право визначати доходи
фізичної особи, оцінюючи її витрати на особисті потре-
би та потреби її сім’ї. Зазначена оцінка здійснюється
тільки у випадках, коли витрати фізичної особи на
придбання та утримання нерухомості й іншого майна,
що включає транспортні засоби (автомобілі, плавзасоби,
літаки), коштовності, землю, фондові та валютні
цінності, предмети старовини й мистецтва, корпоративні
права, явно не відповідають задекларованим доходам
такої фізичної особи або членів її сім’ї.
117
Розділ III. Податки і збори
Суми податку на доходи фізичних осіб зараховують-
ся до бюджетів територіальних громад за місцем перебу-
вання платника податку.
ЇЇІодаткова реформа поряд із зменшенням податко-
вого тиску через зміну податкового законодавства по-
винна врегулювати відношення суб’єктів господарюван-
ня різних організаційно-правових форм, різних форм
власності і напрямів діяльності з державою, створити
для них рівні стартові можливості.
Головним завданням держави при проведенні подат-
кової реформи повинно бути гарантування стабільності
податкового законодавства, яке відображається у подат-
ковому кодексі.!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
