Реферат на тему:
Основи організації фінансів підприємств
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів
підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та
платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією
фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути
побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з
допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів
підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання
ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей
згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний
розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку
базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та
самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто
метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у
грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є
одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та
мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти,
для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається
основним орієнтиром – прибутком.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів
підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств
регламентуються державою в основному економічними методами – з допомогою
важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної,
протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх
зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та
посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути
відшкодовані відповідними органами.
Суб’єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право
самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як
розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися
прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати.
Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких
правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено
у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть
приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.
Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність
за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед
постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми
зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За
невиконання зобов’язань підприємством до нього застосовується система
фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати
та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за
рахунок власного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, завдані
нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів,
забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені
доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна
відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити
банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати
зобов’язання перед кредиторами.
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та
страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами,
які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку.
Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів.
Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських
рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні
ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання,
створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.
У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними
цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в
організації підприємництва. Держава встановлює податкові HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyF4QMnsc9wavckBprQVcayyReXw1N
tGQQjkDVLcQhbSLZEF1a0HwlSO1Dws5jpytEdRnL*jrfVnxB2v8DAt8Z7jKbQ6wl2Tw5lBYX
MDokFazr8RN0-m-ubT*LQxO3V*keRNrznJu*g9Lm3HSwzgO-6TtCxP8jjIIXX84pDiDolAV-
JF2H1wbSRW06mqEU*7JwYOzeoJfcPhw*YggzUVsH*ka80GbBaiwm5YfHwZ*BTxZ*0HFKADkz
W1a7o9tMeeJ8qtZ5iNPenmP76p0TqeQfpFKvPVC-s6RR5OQRZ2k**pC-d26qljpq52GZRcvk
dnicd*afehZYI9StxO-t*vl0YDNbETaNfMud6XGaYUzaY-qqp4DDAHniVPia9Dj8fFIj5Pu9
XfpDqy2CPm2-wynNGuHfESWhyMDlYmNaRSPIS7izk0V*xQ0BG72na5L7F9Z9Mx92WH2pV5gv
yCwRcLse7GJLrFNRZR7glmldBRZtLJK4o38vMienyhm2JoReEmhoMx*N6UouIM3ES0fvA”
\t “_blank” платеж і, обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб
не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та
підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються
підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає
можливість паразитування за рахунок державних коштів.
Перехідний до ринкової економіки період характеризується
багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності:
державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних
організаційно-правових форм господарювання.
Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і
державної власності. До державного сектора належать ті установи та
організації, які повністю або частково фінансуються з державного
бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що
в них держава є основним держателем корпоративних прав, –
електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших.
Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної
відповідальності суб’єктів господарювання.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми
господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це
проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу
прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу
засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне
товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого
типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість
акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого
паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання
цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу
кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції.
При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи
заставляти свої акції.
–
?
?
?????Т??особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки
відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у
вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших
основних фондів.
Законом України “Про господарські товариства” передбачено можливість
реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з
обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить
визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах
та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства
обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов’язаннями
товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами
тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок
внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та
інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є
юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу
прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до
їхніх внесків.
Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі
кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є
те, що власність товариства – це спільна власність усіх його учасників.
Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з
найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити
значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому
не вдаючися до акціонування.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості,
специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень
технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив
природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у
сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості,
капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює
особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових
ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів
виробництва та результатів праці.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
