.

Організація бюджетного контролю в Україні (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 16494
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Організація бюджетного контролю в Україні

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади сутності бюджетного контролю в Україні.

2. Порядок здійснення контролю за формуванням і використанням фінансових
ресурсів бюджетних установ

3. Вдосконалення організації бюджетного контролю в Україні.

Висновки

Література

Вступ

Сучасне економічне становище України можна назвати кризовим і це вимагає
негайного вирішення низки питань: реформування існуючого
фінансово-господарського механізму та вдосконалення фінансової і, в тому
числі бюджетної системи. Ці процеси вимагають цілеспрямованого
управління та контролю.

Зростання злочинності у сфері економіки зумовлено загальною кризою в
державі, економічною нестабільністю та неврегульованістю економічних
відносин. Економіка перетворилась на об’єкт пильної уваги злочинних кіл.
Вони проникли у такі життєво важливі для держави сфери як фінанси і
кредит, грошовий обіг, ринок цінних паперів, іноземних інвестицій,
приватизаційну та зовнішньоекономічну діяльність.

Недосконалість законодавчої та відомчої нормативної бази у сфері
фінансів та бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для
здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів
та державних цільових фондів.

Виникає необхідність найшвидшого оновлення застарілих та освоєння нових
елементів системи управління фінансами та його функцій, у тому числі
контрольної.

Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлено
його місцем та роллю серед функцій управління фінансами: контроль займає
центральне місце в системі фінансового адміністрування, будучи, з одного
боку засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком
(статистикою), а з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового
аналізу та регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу
роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове
адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.

У час загального занепаду економіки, неефективного та безвідповідального
витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих
державних цільових фондів актуального значення набуває фінансовий
контроль з боку органів державної влади та управління.

Для здійснення контролю за формуванням та використанням фінансових
ресурсів бюджетних установ в Україні діють: від законодавчої влади –
Рахункова палата при Верховній Раді України та від виконавчої –
Міністерство фінансів України та його територіальні органи, державна
контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України.

Робота контролюючих органів в Україні зосереджується на посиленні
контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх
збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними посадовими
особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були
приховані в обліку та звітності.

Виконання цих завдань залишається актуальним в умовах переходу до
ринкової економіки, що стало підставою для вибору теми даної
магістерської роботи.

Питання бюджетногол контролю розглянуті у монографічній літературі
Василика О.Д., Юрія С.І., Білухи М.Т., Романіва М.В., Крисюка В.І. і в
працях Каленського М.М., Стефанюка І.Б., Бутинця Ф.Ф. та багатьох інших
авторів. Вченими зроблений значний вклад у теорію і практику організації
державного фінансового контролю в Україні. Разом з тим розвиток ринкових
відносин зумовлює потребу удосконалення в сфері методології,
інформаційного забезпечення здійснення фінансового контролю.

Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному
узагальненні і практичному аналізі організації фінансового контролю за
формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ і
організацій та розробці рекомендацій по вдосконаленню
контрольно-ревізійного процесу у бюджетній сфері.

Предметом дослідження виступають теоретичні і практичні аспекти
організації державного бюджетного контролю. Об’єктом дослідження є
фінансові ресурси бюджетних установ та контроль за їх формуванням і
використанням.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних
економістів – теоретиків і практиків у сфері фінансового контролю,
законодавчі та відомчі нормативні акти, що регулюють порядок здійснення
фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій в
Україні та контролю за її здійсненням, статистична інформація суб’єктів
контролю.

1. Теоретичні засади сутності бюджетного контролю в Україні.

Бюджетний контроль в Україні класифікується за різним ознаками і, як
економічний процес, включає складові елементи. За видами бюджетний
контроль поділяється на державний, муніципальний та громадський.

Державний бюджетний контроль здійснюється державними органами і включає
загальнодержавний і відомчий контроль.

Загальнодержавний бюджетний контроль проводиться органами державної
влади, державного управління, фінансовим апаратом держави та
міжгалузевими органами управління.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади України,
контролює за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії
бюджетного процесу.

До повноважень Рахункової палати належить здійснення контролю за:
використання коштів Державного бюджету України відповідно до Закону про
Державний бюджет України на поточний рік.

Кабінет міністрів України забезпечує контроль за використанням коштів
Державного бюджету України головними розпорядниками, а також за
відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених
бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ.

До фінансового апарату держави відносяться: Міністерство фінансів
України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне
управління України, Державна податкова адміністрація. Міністерство
фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного
законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного
так і місцевих бюджетів. Органи Державної контрольно-ревізійної служби
України здійснюють контроль за цільовим та ефективним використанням
коштів Державного та місцевих бюджетів України. Державна податкова
служба України контролює дотримання законодавства про податки,
правильність визначення, повноту і своєчасність внесення до бюджету
податків та інших платежів передбачених податковим законодавством.

Предметом бюджетного контролю є грошові відносини пов’язані з
поступленням доходів до бюджету та використанням бюджетних коштів у
якості видатків.

Один із видів бюджетного контролю є відомчий контроль, який включає
внутрішньосистемний та внутрішньогосподарський контроль.

За формами бюджетний контроль залежно від періодичності його здійснення
поділяється на попередній, поточний і заключний.

За інформаційним забезпеченням розрізняють документальний та фактичний
контроль.

Виходячи з характеристики особливостей бюджетного контролю можна зробити
висновок, що бюджетний контроль є об’єктивно зумовленою складовою
процесу економічної діяльності та однією з функцій управління бюджетною
системою.

Бюджетний контроль є останньою, заключною підсистемою бюджетного
механізму. Він дає можливість встановити наскільки ефективно,
раціонально, законно використовувалися бюджетні кошти, чи були задіяні
всі резерви стосовно наповнення дохідної частини бюджетів.

Будучи заключною підсистемою бюджетного механізму, бюджетний контроль
обслуговує всі етапи бюджетного процесу, що надає йому універсальний
характер управлінської діяльності.

Бюджетний контроль є останньою, заключною підсистемою бюджетного
механізму. Він дає можливість встановити наскільки ефективно економно,
раціонально, законно використовувалися бюджетні кошти, чи були задіяні
всі резерви стосовно наповнення доходної частини бюджетів. Внаслідок
виявлення зловживань держава може відшкодувати нанесені збитки.
Одночасно за допомогою бюджетного контролю можна попередити порушення
бюджетної дисципліни, нераціональне і нецільове спрямування бюджетних
коштів. Будучи заключною підсистемою бюджетного механізму бюджетний
контроль обслуговує всі етапи бюджетного процесу, що надає йому
універсальний характер управлінської діяльності.

В сучасній економічній літературі досить рідко вживається термін
“бюджетний контроль». Як правило найчастіше економісти теоретики та
практики використовують термін “фінансовий контроль”, “державний
фінансовий контроль”, “фінансово-господарський контроль”, за допомогою
яких пояснюють практичну реалізацію контрольної функції бюджету. На нашу
думку такий підхід є не зовсім правомірним як з теоретичної, так і з
практичної точки зору. Тому більш детально зупинилося на цих питаннях.

Розкриття суті бюджетного контролю як особливої підсистеми бюджетного
механізму базується на вченнях про державний бюджет, економічний
контроль та економічний механізм.

Розглядаючи державний бюджет як об’єктивну економічну категорію ми
акцентуємо увагу – в чому заключається її сутність. А сутність бюджету
полягає в тому, що під державним бюджетом ми розуміємо такі грошові
відносини, які пов’язані з розподілом і перерозподілом валового
внутрішнього продукту і національного доходу з метою формування і
використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ця сутність
проявляється через розподільчу і контрольну функції, які виконує
зазначена економічна категорія. Розподільча функція знаходить своє
відображення у податковому і неподатковому механізмах мобілізації
доходів бюджету, бюджетному фінансуванні, бюджетному регулюванні тощо.
Контрольна функція бюджету проявляється на практиці в якості бюджетного
контролю. Таким чином логічним є твердження, що бюджетний контроль є
матеріальним вираженням контрольної функції бюджету. Тому розглядаючи
бюджетний контроль в якості підсистеми бюджетного механізму ми будемо
опиратися саме на такий підхід до трактування сутності бюджетного
контролю.

Поряд з цим не можна обминути і той факт, що державний бюджет є ланкою
фінансів в загальному та державних фінансів зокрема. Поскільки фінанси,
як більш узагальнююча економічна категорія, виконують теж розподільчу і
контрольну функції, а матеріальним вираженням контрольної функції є
фінансовий контроль, то можна стверджувати, що бюджетний контроль є
складовою фінансового контролю.

Незважаючи на такий тісний зв’язок, бюджетний контроль не можна
підміняти фінансовим контролем, поскільки об’єкт, суб’єкти, предмет,
метод бюджетного контролю є значно вужчими ніж аналогічні елементи
фінансового контролю. Так, якщо фінансовий контроль охоплює всі
розподільчі процеси, що стосуються формування, розподілу та використання
доходів, нагромаджень, фондів грошових коштів суб’єктів господарювання
та держави, то бюджетний контроль охоплює тільки ті розподільчі процеси,
які стосуються формування і використання централізованого фонду грошових
коштів держави. Тому термін “бюджетний контроль” має право на самостійне
існування і може використовуватися при характеристиці механізму
функціонування бюджетної системи.

Бюджетний контроль поєднує у собі розглянуті два начала і
використовується там і тоді, де функціонують бюджетні відносини.
Виходячи з характеристики особливостей бюджетного контролю можна зробити
висновок, що бюджетний контроль є об’єктивно зумовленою складовою
процесу економічної діяльності та однією з функцій управління бюджетною
системою.

Бюджетний контроль в Україні класифікується за різними ознаками і, як
економічний процес, включає складові елементи.

За видами бюджетний контроль поділяється на державний, муніципальний та
громадський.

Державний бюджетний контроль здійснюється державними органами і включає
загальнодержавний та відомчий контроль.

Загальнодержавний бюджетний контроль проводиться органами державної
влади, державного управління, фінансовим апаратом держави та
міжгалузевими органами управління.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади в Україні
контролює за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії
бюджетного процесу. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету
забезпечує контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів
України проекту Закону про Державний бюджет України, основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період, заслуховує звіти про
стан виконання Державного бюджету України, в тому числі звіти
розпорядників бюджетних коштів щодо використання коштів Державного
бюджету України, здійснює контроль за використанням коштів резервного
фонду Кабінету Міністрів України та за відповідністю законопроектів,
поданих на розгляд Верховної Ради України бюджетному законодавству.

До повноважень Рахункової палати належить здійснення контролю за:
використанням коштів Державного бюджету України відповідно до Закону про
Державний бюджет України на поточний рік; утворенням, обслуговуванням і
погашенням державного боргу України; ефективністю використання та
управління коштами Державного бюджету України; використанням бюджетних
коштів у частині фінансування повноважень місцевих державних
адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень
органів виконавчої влади по доходах і видатках.

Кабінет Міністрів України забезпечує контроль за використанням коштів
Державного бюджету України головними розпорядниками, а також за
відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених
бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ стосовно
міст загальнодержавного підпорядкування та обласних бюджетів. Свої
контрольні функції Кабінет Міністрів реалізує за допомогою фінансового
апарату держави.

Місцеві ради здійснюють контроль за виконанням рішень про бюджет на
поточний рік та здійснюють інші контрольні функції, передбачені чинним
законодавством.

Органи виконавчої влади забезпечують контроль за використанням коштів
відповідних бюджетів органами місцевого самоврядування з питань
здійснення ними повноважень органів виконавчої влади, виконують інші
повноваження, передбачені законодавством. Крім цього контроль за
відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених
бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ
здійснюється:

Радою Міністрів Автономної Республіки Крим – стосовно міст
республіканського значення та районних бюджетів Автономної Республіки
Крим;

обласними державними адміністраціями – стосовно районних та міських
(міст обласного значення) бюджетів;

державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі – стосовно
районних в цих містах бюджетів;

районними державними адміністраціями – стосовно міських (міст районного
значення), сільських, селищних та їхніх об’єднань бюджетів;

виконавчими органами міських рад – стосовно бюджетів районів у місті,
сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих
міст.

До фінансового апарату держави відносяться: Міністерство фінансів
України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне
управління України, Державна податкова адміністрація України.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням
бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно
державного, так і місцевих бюджетів.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень
та витрат Державного бюджету України, встановлює єдині правила ведення
бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів,
кошторисів , видає інструкції з цих питань, здійснює контроль за їхнім
дотриманням, забезпечує контроль за відповідністю платежів взятим
зобов’язанням та бюджетним асигнуванням.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють
контроль за: цільовим та ефективним використання коштів Державного
бюджету України та місцевих бюджетів; цільовим використанням і
своєчасним поверненням кредитів, одержаних під гарантію Кабінету
Міністрів України; порядком ведення бухгалтерського обліку та
достовірність звітності про виконання Державного бюджету України та
місцевих бюджетів, кошторисів. Державна контрольно-ревізійна служба
України щомісячно подає Верховній Раді України та Міністерству фінансів
України узагальнені результати звітів про проведені перевірки.

Державна податкова служба України контролює дотримання законодавства про
податки, правильність визначення, повноту і своєчасність внесення до
бюджету податків та інших платежів, передбачених законодавством України.

До міжгалузевих органів управління відносяться: Національний банк
України, Фонд державного майна, Державна митна служба України, Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство економіки
України, Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство праці
та соціальної політики, Державний комітет статистики, Антимонопольний
комітет, Вищий арбітражний суд України, Генеральна прокуратура України,
Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України та інші.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу, дотримання
касової дисципліни, правил розрахунків, здійснює емісію грошей та
регулює грошові відносини, контролює діяльність комерційних банків.

Фонд державного майна здійснює державну політику у сфері приватизації
державного майна, виступає орендодавцем майнових комітетів, що
знаходяться у загальнодержавній власності, виконує контрольні функції,
пов’язані з приватизаційними процесами.

Державна митна служба України забезпечує реалізацію засад митної
політики України, процедур митного контролю та контролю платників мита.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку формує і забезпечує
реалізацію державної політики щодо розвитку та функціонування ринку
цінних паперів та фондового ринку в Україні, а також здійснює контрольні
процедури, пов’язані з проведенням цієї політики.

Міністерство економіки України контролює виконання програм економічного
та соціального розвитку держави, виявляє відхилення від заданих
параметрів розвитку окремих галузей та вживає заходів щодо запобігання
їм, включаючи перерозподіл бюджетних ресурсів.

Міністерство екології та природних ресурсів контролює за дотриманням
норм екологічного законодавства та раціональним використанням природних
ресурсів.

Міністерство праці та соціальної політики контролює дотримання
законодавства з питань праці, заробітної плати та соціального захисту
населення, механізму регулювання фонду оплати праці, зайнятості
населення.

Державний комітет статистики контролює виконання програм економічного і
соціального розвитку держави та окремих регіонів, дотримання нормальних
актів з питань статистики, обліку і звітності, забезпечення
достовірності державної звітності.

Антимонопольний комітет контролює виконання антимонопольного
законодавства, запобігає монопольному становищу суб’єктів
господарювання, що обмежують конкуренцію.

Відомчий контроль, як один з видів бюджетного контролю, включає
внутрішньосистемний та внутрішньогосподарський контроль.

Внутрішньосистемний контроль здійснюють головні розпорядники бюджетних
коштів за допомогою відомчого контрольного апарату. Основними завданнями
такого контролю є перевірка правильності дотримання бюджетного
законодавства та інших нормативних документів щодо кошторисного
планування і правильності визначення сум видатків по кошторисах,
раціонального, економного, ефективного та цільового використання
бюджетних коштів, недопущення безгосподарності і марнотратства,
забезпечення збереження власності, правильності постановки
бухгалтерського обліку та звітності, дотримання діючого законодавства з
фінансово-господарської діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль здійснюють керівники підприємств,
організацій та установ, що використовують у своїй діяльності бюджетні
кошти. Завданням цього контролю є перевірка правильності оприбуткування,
витрачання та використання коштів бюджетів і державних цільових фондів з
метою недопущення перевитрат, а також нераціонального, неекономічного,
неефективного і нецільового використання коштів, забезпечення збереження
коштів і товарно-матеріальних цінностей. За результатами контрольних
перевірок, що проводяться управлінським персоналом, керівники приймають
відповідні рішення з усунення негативних причин та явищ.

При здійсненні внутрішньогосподарського контролю провідне місце
відводиться працівникам бухгалтерії, зокрема головним бухгалтерам. Вони
зобов’язані контролювати оформлення, приймання та відпуск
товарно-матеріальних цінностей, витрачання коштів на зарплату,
дотримання штатної, фінансової, касової та платіжної дисципліни,
законності списання нестач, проведення інвентаризації цінностей,
стягнення дебіторської і погашення кредиторської заборгованості тощо.
Такий контроль є найефективнішим, поскільки здійснюється безпосередньо
на місці використання бюджетних коштів.

За формами бюджетний контроль залежно від періодичності його здійснення
поділяється на попередній поточний (оперативний) і заключний (наступний,
послідуючий, ретроспективний).

Попередній бюджетний контроль здійснюється у процесів складання,
розгляду і затвердження бюджетів органами законодавчої, представницької
та виконавчої влади. Так, при складанні проектів бюджетів перевіряються
показники, що використовувалися у процесі розрахунків доходної і
видаткової частини, а також при збалансуванні бюджетів. Значення цього
контролю полягає в тому, що за його допомогою можна попередити
незаконне, неефективне, нецільове використання бюджетних коштів.

Поточний (оперативний) бюджетний контроль здійснюється у процесі
виконання бюджетів, тобто на протязі поточного бюджетного року.
Результати даного контролю можна використати для оперативного втручання
у процес виконання бюджету, ліквідації “вузьких місць”; пов’язаних з
виконанням планів поступлення доходів, а також з фінансуванням,
бюджетним регулюванням і безпосереднім використанням коштів бюджетів та
позабюджетних фондів.

Заключний (наступний, послідуючий, ретроспективний) бюджетний контроль
здійснюється після закінчення бюджетного року спеціальними контролюючими
органами, основним з яких є Державна контрольно-ревізійна служба. Ця
форма контролю характеризується вивченням результатів виконання бюджетів
за попередній період, дає змогу виявити упущення попереднього та
поточного контролю.

Об’єктами бюджетного контролю виступають доходи та видатки бюджетів,
ресурси бюджету, розрахунки по боргових зобов’язаннях, кошти в
розрахунках, результати виконання бюджету, а також доходи і видатки,
грошові кошти, основні засоби та нематеріальні активи,
товарно-матеріальні цінності, розрахунки бюджетних установ, тобто
діяльність, пов’язана з виконанням бюджетів.

Предметом бюджетного контролю є грошові відносини, пов’язані з
поступленням доходів до бюджету та використанням бюджетних коштів у
якості видатків.

За інформаційним забезпеченням розрізняють документальний та фактичний
контроль. Документальний контроль полягає в тому, що достовірність тієї
чи іншої операції перевіряють шляхом використання первинних
бухгалтерських документів, облікових регістрів, звітності, в яких ця
операція знайшла відображення. Фактичний контроль полягає у встановленні
реального стану об’єкта шляхом вимірювання, зважування, перерахунку
тощо. До об’єктів фактичного контролю відносять грошову готівку, основні
засоби, товарно-матеріальні цінності. Фактичний та документальний
контроль взаємопов’язані і доповнюють один одного.

На практиці у процесі виконання контрольно-ревізійних процедур виникає
ряд проблем як організаційного так і методологічного характеру.
Контролери-ревізори занадто завантажені виконанням додаткових завдань,
внаслідок чого скорочується час на проведення ревізій, що негативно
відбивається на її якості. У процесі ревізії виявляються факти
спотворювання та викривлення даних бухгалтерського обліку і звітності як
внаслідок халатності облікових працівників (через неуважність,
відсутність спеціальної освіти та практичного стажу), так і внаслідок
некваліфікованих і неправомірних розпоряджень керівників (через
відсутність економічної освіти та практичного стажу економічної роботи).
Дуже складним і проблемним є процес відшкодування нанесених
відповідальними особами збитків. Частка відшкодованих збитків дуже
низька, правоохоронні, судові органи, органи виконавчої влади та
місцевого самоврядування у абсолютній більшості випадків не застосовують
суттєвих економічних санкцій до порушників, не кажучи про кримінальну та
адміністративну відповідальність. Окремі керівники часто результати
ревізії пов’язують з політичними утисками, використовуючи політичний
прес стосовно контролюючих органів.

Всі ці недоліки пов’язані з переходом економіки від адміністративних
методів господарювання до ринкових і є “хворобою” перехідної економіки.
Незважаючи на це організація контрольно-ревізійної роботи потребує
значного удосконалення, особливо в умовах адміністративної реформи.

Порядок здійснення контролю за формуванням і використанням фінансових
ресурсів бюджетних установ

Попередній державний фінансовий контроль здійснюється на етапі
планування та формування фінансових ресурсів бюджетних установ, а також
на етапі реєстрації зобов’язань розпорядників бюджетних коштів.
Попередній фінансовий контроль повинен бути найбільш ефективним,
оскільки він проводиться ще до здійснення господарських операцій і
повинен бути орієнтованим на запобігання фінансовим зловживанням в
майбутньому.

Основними напрямами попереднього фінансового контролю є:

перевірка порядку складання, розгляду та затвердження кошторисів
бюджетних установ;

контроль за наявністю належним чином оформлених кошторисів у самих
бюджетних установах та в органах, що здійснюють фінансування цих установ
(органи Держказначейства та Міністерства фінансів);

перевірка реальності кредиторської та дебіторської заборгованості
розпорядників бюджетних коштів тощо.

Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає
повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення
видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною
установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік
відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду
бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на
виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду
бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною
класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із
законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з
виконанням установою основних функцій.

Окрім перевірки затвердженого належним чином кошторису необхідно
перевірити наявність у бюджетної установи такого документу як план
асигнувань. План асигнувань із загального фонду бюджету – це помісячний
розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за
скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття
установою зобов’язань протягом року. Бюджетне асигнування –
повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до
бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення
платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. План асигнувань
є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим
кошторисом.

Установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи
обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї
діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною
виконуваною нею бюджетною програмою (функцією). Виділяти бюджетні кошти
установам можна тільки за наявності затверджених кошторисів і планів
асигнувань.

Установи мають право брати бюджетні зобов’язання витрачати бюджетні
кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і
планами асигнувань. Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене
відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення
договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних
операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити
платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Надавати бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів можна лише
для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів
бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників,
уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних
зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. За обсягом наданих прав
розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головні розпорядники
бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які
визначаються відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу
України (191/2001-рп) та затверджуються законом про державний бюджет або
рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних
призначень. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – розпорядник, який
у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику
та (або) діяльність якого координується через нього. [10, с.7]

Розпорядники бюджетних коштів повинні здійснювати попередній фінансовий
контроль за дотриманням Порядку складання проектів кошторисів.
Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної
Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних
розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загального фонду
проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для
складання проектів кошторисів. Для правильної та своєчасної організації
роботи, пов’язаної із складанням проектів кошторисів, головні
розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства
фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо
складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:

встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із
загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають
вказівки щодо їх складання;

розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники,
яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які
необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми
(функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів
розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків,
доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за
економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання
діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших
показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених
кошторисів.

Органи Державного казначейства перевіряють проекти кошторисів установ на
наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року,
на який плануються видатки. У разі коли установи утворені не з початку
року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу
її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Перевіряючи дохідні частини проектів кошторисів необхідно звернути увагу
на планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття
видатків установи із загального та спеціального фондів проектів
відповідних бюджетів. Так, формування дохідної частини спеціального
фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів,
які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний
рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники:

обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові
показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що
здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань
музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю
показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

прогнозне надходження зборів (обов’язкових платежів) до спеціального
фонду бюджету.

На підставі зазначених показників слід перевірити правильність
визначення суми доходів на наступний рік за кожним джерелом їх
надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час
формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового
періоду, обов’язково враховується рівень їх фактичного виконання за
останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що
передує плановому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в
розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності
за відповідні періоди. У процесі формування спеціального фонду проекту
кошторису контроль за плануванням власних надходжень бюджетних установ
здійснюється за правилами, визначеними законодавством. Спеціальний фонд
проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами
надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх
використання.

Органам Держказначейства слід проконтролювати, щоб розподіл видатків
спеціального фонду проекту кошторису проводився виключно в межах і за
рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному
фонді. Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня
головні розпорядники повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах
кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і
контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у
школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу
виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих
програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками
спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона
утворилась.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення
бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на
господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах
кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії
коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки
видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена
характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання,
капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть
передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та
відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з
коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що
провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених
законодавством норм, які використовуються установами аналогічного
профілю. Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних
надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на
погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов’язаних з
виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково
забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки
планується провадити за рахунок надходжень спеціального фонду, вони
передбачаються в спеціальному фонді кошторису.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути
обгрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної
класифікації.

Розпорядники бюджетних коштів зобов’язані також здійснювати контроль на
етапі розгляду та затвердження кошторисів бюджетних установ, що
фінансуються з Державного бюджету.

У тижневий термін після опублікування закону про Державний бюджет
України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим,
місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні
довідки про бюджетні асигнування. Лімітна довідка про бюджетні
асигнування – це документ, який містить затверджені бюджетні призначення
(встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також
інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на
основі нормативів, і видається відповідно Мінфіном, Міністерством
фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом
головним розпорядникам. Показники лімітної довідки доводяться до відома
головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення
проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають
проекти планів асигнувань і подають ці документи головним розпорядникам
для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складання
проектів зведених планів асигнувань.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними
асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками.
Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до
затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність
з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати – у відповідність з
іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити
виконання покладених на установу функцій.

Проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби
розглядаються головним розпорядником в присутності керівників цих
установ. Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів і
планів асигнувань зобов’язані:

забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо
складання кошторисів на наступний рік;

додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів
асигнувань, не зумовлених потребою;

забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання
доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх
помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів
і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;

не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками
та економічними обгрунтуваннями. [10, с.18]

Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних
довідок подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки
Крим, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів
та проекти зведених планів асигнувань для складання і затвердження
річного розпису асигнувань відповідних бюджетів (розпису асигнувань
згідно з бюджетними призначеннями, затвердженими у відповідному бюджеті
для загального і спеціального фонду в розрізі головних розпорядників, за
повною економічною класифікацією, що відповідає зведенню усіх
кошторисів) та помісячного розпису асигнувань загального фонду
відповідних бюджетів (розпису асигнувань згідно з бюджетними
призначеннями, затвердженими у відповідному бюджеті для загального фонду
в розрізі головних розпорядників, за скороченою економічною
класифікацією помісячно, що відповідає зведенню усіх планів асигнувань).

Органи Міністерства фінансів повинні звірити чи відповідають уточнені
проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань відповідним
лімітним довідкам.

Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний
розпис асигнувань державного бюджету та помісячний розпис асигнувань
загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке
протягом трьох робочих днів з дня затвердження доводить до головних
розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для
затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма
розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові
органи доводять до головних розпорядників витяги із затвердженого
річного розпису асигнувань відповідного бюджету та помісячного розпису
асигнувань загального фонду відповідного бюджету, які є підставою для
затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань
розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів
повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів з дня затвердження
розпису бюджету. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи
затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Плани
використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками
за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні
кошти. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не
мають вищестоящої установи (центральні районні, центральні міські
лікарні тощо), затверджуються райдержадміністраціями або виконавчими
органами відповідних місцевих рад.

Контроль за правильністю затвердження кошторисів і планів асигнувань
здійснюють органи Міністерства фінансів, Державного казначейства і
державної контрольно-ревізійної служби.

У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні
розпорядники подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної
Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за
мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за
формами, встановленими Мінфіном.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків
у сумі, що перевищує встановлені бюджетні призначення, тягне за собою
відповідальність згідно із законодавством.

Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві
фінансові органи щороку протягом трьох місяців після прийняття
відповідних бюджетів перевіряють правильність складання і затвердження
кошторисів і планів асигнувань. Скорочення завищених асигнувань,
виявлених у результаті перевірки правильності складання кошторисів,
проводиться Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим,
місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок.
Вивільнені асигнування спрямовуються на проведення інших пріоритетних
заходів, що плануються розпорядником, шляхом внесення змін у
встановленому порядку до їх кошторисів за рішенням Мінфіну, Міністерства
фінансів Автономної Республіки Крим, місцевого фінансового органу на
підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

Поточний державний фінансовий контроль здійснюється на етапі здійснення
бюджетними установами господарських операцій, до яких належать придбання
товарно-матеріальних цінностей, оплата робіт та послуг, нарахування та
виплата заробітної плати, відпускних, відрядних та інших виплат тощо.

З переходом бюджетних установ, що фінансуються з Державного бюджету на
казначейське обслуговування всі видатки цих установ здійснюються через
територіальні відділення Державного казначейства України у відповідності
до чинних нормативних актів. Поточний контроль за цільовим витрачанням
фінансових ресурсів бюджетних установ, що фінансуються з Державного
бюджету здійснюється органами Державного казначейства згідно з діючим
Порядком касового виконання державного бюджету за видатками.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у
кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим
річним розписом асигнувань державного бюджету та помісячним розписом
асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного
казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і
планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників
нижчого рівня та одержувачів.

Органам Держказначейства необхідно постійно контролювати, щоб
розпорядники проводили діяльність виключно в межах асигнувань,
затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу,
доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність
цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники,
які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати
цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів
асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.
Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного
казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та
одержувачів. Органи Державного казначейства здійснюють контроль за
відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і планів
асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності
кошторисів і планів асигнувань витягу, отриманому від відповідних
органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити
зазначені документи згідно з витягом.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у
встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів
використання бюджетних коштів припиняється через 30 календарних днів
після затвердження річного розпису асигнувань і помісячного розпису
асигнувань загального фонду відповідних бюджетів. До затвердження в
установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів
використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є
проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних
коштів, засвідчені підписами керівника установи і головного бухгалтера.
Після закінчення 30-денного терміну органи Державного казначейства
здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників
коштів державного бюджету тільки відповідно до затверджених та
зареєстрованих у обліку відповідних органів Державного казначейства
кошторисів і планів асигнувань.

?T#I%x’N*P*R*T*V*X*Z*\*^*`*b*d*f*h*j*l*n*p*r*t*v*x*z*ooeTHTHTHTHTHTHTHTH
THTHTHTHTHTHTHTHTHTHTHTHTHTH

dh`„A

&

&

¦

¦

&

язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний
період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові
індивідуальні кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому
зведені тимчасові кошториси не складаються.

Установи мають право брати зобов’язання щодо видатків загального фонду
бюджету відповідно до кошторису і плану асигнувань, виходячи з потреби у
забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення
платежів для погашення зобов’язань минулих періодів.

У разі прийняття відповідного рішення щодо тимчасового обмеження
асигнувань загального фонду бюджету розпорядники беруть зобов’язання та
приводять їх у відповідність з тимчасовими обмеженнями асигнувань.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

потреби у перерозподілі асигнувань розпорядника;

прийняття нормативного акта про передачу повноважень і бюджетних
асигнувань одного розпорядника іншому;

прийняття рішення щодо розподілу нерозподілених бюджетних асигнувань між
розпорядниками;

необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок
перевищення надходжень до цього фонду порівняно з надходженнями,
урахованими у бюджеті на відповідний рік;

прийняття рішення щодо скорочення видатків загального фонду бюджету в
цілому на рік;

внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про
місцевий бюджет).

У разі внесення змін до кошторисів і планів асигнувань обов’язково
складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому
ж порядку, що й кошториси і плани асигнувань.

Контроль за внесенням змін до кошторисів і планів асигнувань
здійснюється територіальними органами Держказначейства за місцем
розташування розпорядника коштів.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі
або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним і фізичним
особам.

Видатки спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за
рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з
урахуванням внесених до них змін.

Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки
коштів на рахунках спеціального фонду на початок року для здійснення
видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік (шляхом внесення
змін до спеціального фонду кошторису). При цьому в спеціальному фонді
кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого
обсягу доходів і залишків коштів на початок року.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису
за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які
затверджуються керівниками установ, що затвердили кошториси, без
внесення відповідних змін до бюджетного розпису за спеціальним фондом
бюджету. Органи Державного казначейства ведуть облік таких змін,
провадять видатки спеціального фонду бюджету за власними надходженнями
на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін без внесення
змін до бюджетного розпису та відображають у звітності про виконання
державного бюджету планові показники за спеціальним фондом бюджету з
урахуванням внесених змін до кошторисів. Планові показники за
спеціальним фондом кошторису розпорядників у формах звітності повинні
відповідати даним обліку, який ведеться органами Державного
казначейства. Головні розпорядники під час подання зведеної фінансової
звітності забезпечують відповідність планових показників за спеціальним
фондом кошторисів з урахуванням внесених до них змін даним звітності
Державного казначейства про виконання спеціального фонду державного
бюджету. У звітності про виконання місцевих бюджетів за спеціальним
фондом відображаються планові показники з урахуванням внесених змін до
кошторисів. [10, с.28]

У разі внесення змін до спеціального фонду кошторису (бюджетного
розпису) зміни до закону про Державний бюджет України (рішення про
місцевий бюджет) не вносяться.

У разі коли виконання робіт за рахунок коштів спеціального фонду
державного бюджету здійснювалося за державним замовленням, відповідні
зміни вносяться до обсягів державного замовлення.

Після розгляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік
уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня
поточного року виходячи з фактичного виконання плану цих контингентів за
минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення завищених
асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом
скорочення їх обсягів. Право скорочення асигнувань надається Мінфіну,
Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим
органам.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим
підсумком з початку року.

Органи Держказначейства здійснюють поточний контроль в процесі оплати
рахунків розпорядників бюджетних коштів, одержувачів коштів державного
бюджету та платежі з рахунків інших клієнтів.

Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами
Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних
реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих
рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.

Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за
наявності в обліку органів Державного казначейства їх фінансових
зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.

Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів
та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки,
рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди,
договори на виконання робіт (крім договорів на оплату комунальних
послуг, послуг зв’язку, охорони, оренди приміщень), акти виконаних
робіт, тендерна документація, акцепти тендерних пропозицій, договори про
закупівлю тощо).

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних
коштів платіжні доручення і підтверджувальні документи:

за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних
планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів
на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;

за спеціальним фондом – у межах загального залишку коштів на
спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної
класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих
зобов’язань.

Підставою для здійснення платежів з рахунків одержувачів коштів є
платіжні доручення одержувачів коштів та підтверджувальні документи в
межах залишків на рахунку та, відповідно, до плану використання
бюджетних коштів.

Органи Державного казначейства України приймають від інших клієнтів
платіжні доручення в межах загального залишку коштів на їх рахунку.

Виняток становлять платіжні доручення на перерахування до бюджетів та
державних цільових фондів сум податків і зборів (обов’язкових платежів),
пені, штрафів та інших санкцій, передбачених чинним законодавством, та
розрахункові документи на безспірне стягнення. Такі розрахункові
документи приймаються незалежно від залишку коштів на рахунку. Виконання
цих розрахункових документів здійснюється органами Державного
казначейства України відповідно до Порядку безспірного списання коштів з
реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких
здійснюється з єдиного казначейського рахунку, затвердженого наказом
Головного управління Державного казначейства України від 22.03.99 №25 і
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.99 за №233/3526 або
до інших нормативно-правових актів.

Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства України
в двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та
підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна
відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо
документи надійшли після операційного часу. У разі невідповідності дати
подання даті платіжного доручення у правому верхньому куті на всіх
примірниках обов’язково проставляється дата подання. Платіжне доручення
дійсне протягом 10 днів.

Розпорядники бюджетних коштів, одержувачі та інші клієнти Державного
казначейства України відповідають за правильність оформлення
розрахункових документів та достовірність даних у первинних документах.

Подані розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами та іншими клієнтами
платіжні доручення перевіряються щодо правильності заповнення реквізитів
та відповідності підписів і відбитка печатки зразкам.

У разі виявлення неправильного заповнення реквізитів платіжного
доручення воно повертається розпорядникам бюджетних коштів, одержувачам
або іншим клієнтам з відміткою на зворотному боці про причину
повернення, завірену підписом казначея.

Підготовлені платіжні доручення передаються органами Державного
казначейства України до установ банків у вигляді електронних
розрахункових документів каналами зв’язку в системі “клієнт-банк”.

Для оформлення документів на отримання заробітної плати, стипендії,
допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, що видаються
на видатки, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою,
розпорядники бюджетних коштів подають до органів Державного казначейства
України заявку на видачу готівки.

Заявки на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на
осіб, з якими в них укладені договори про повну матеріальну
відповідальність і які мають право отримувати і видавати кошти. У
заявках на видачу готівки вказуються суми прибуткового податку з
громадян, суми нарахувань до Фонду соціального страхування України з
тимчасової втрати працездатності та суми страхових внесків до Пенсійного
фонду України, інші податки і обов’язкові платежі, які утримані та
нараховані на фонд заробітної плати. При отриманні заробітної плати та
прирівняних до неї платежів разом із заявкою на видачу готівки подаються
платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян,
сум нарахувань до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності України та сум страхових внесків до Пенсійного фонду
України, інших податків і обов’язкових платежів, пов’язаних з виплатою
заробітної плати та інших соціальних виплат.

Розпорядники бюджетних коштів відповідають за правильність нарахування
заробітної плати та прирівняних до неї платежів, а також за
перерахування платежів до бюджету та державних цільових фондів при
отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів.

На підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України
виписують на осіб, указаних у заявці, грошові чеки на отримання готівки.

На підставі належно оформлених грошових чеків уповноважені особи
розпорядників бюджетних коштів отримують готівку з поточних рахунків,
відкритих в установах банків на ім’я органів Державного казначейства
України. Невикористана готівка повертається уповноваженими особами
розпорядників бюджетних коштів безпосередньо на цей самий рахунок за
відповідними документами, при заповненні яких обов’язково вказується
номер реєстраційного (спеціального реєстраційного) рахунку, на який
повинні бути зараховані кошти.

Грошові чекові книжки на отримання готівки в установах банків органами
Державного казначейства України можуть передаватися розпорядникам
бюджетних коштів за умови попередньої їх реєстрації в журналі реєстрації
виданих чекових книжок із зазначенням номерів чеків та підпису особи,
яка отримала чекову книжку.

З метою своєчасного отримання готівки в установах банків органи
Державного казначейства України готують касові заявки для отримання
готівки. Для цього за 55 днів до початку кварталу, що планується,
розпорядники бюджетних коштів подають до органів Державного казначейства
України, у яких їм відкриті реєстраційні (спеціальні реєстраційні)
рахунки, касові заявки на отримання готівки, де вони звіряються з
кошторисами доходів і видатків установ та узагальнюються. Зведена касова
заявка передається до установ уповноважених банків не пізніше 45 днів до
початку кварталу або в строки, установлені за угодою між органами
казначейства та установами банків.

Органи Державного казначейства України встановлюють ліміти залишку
готівки в касі установам та організаціям, які ними обслуговуються. Ліміт
каси протягом року може бути змінений органами Державного казначейства
України в разі письмових звернень установ та організацій. Для цього
обслуговуючим органам Державного казначейства України подається лист і,
за умови його обґрунтованості, встановлений раніше ліміт каси має бути
переглянутий.

З метою забезпечення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів
органи Державного казначейства України в частині виконання державного
бюджету за видатками здійснюють:

попередній контроль – на етапі реєстрації зобов’язань розпорядників
бюджетних коштів, у тому числі фінансових;

поточний контроль – у процесі оплати рахунків розпорядників бюджетних
коштів та одержувачів.

При цьому перевіряється законність підстави (наявність підтверджувальних
документів, нормативно-правових актів тощо) для здійснення платежів,
відповідність платежів вимогам обліку і контролю за зобов’язаннями, а
також правильність оформлення розрахункових документів.

Перевірка підтверджувальних документів на оплату рахунків розпорядників
коштів державного бюджету або одержувачів здійснюється в органах
Державного казначейства за наявності:

зареєстрованих зобов’язань;

залишків коштів на рахунках розпорядників коштів у розрізі кодів
економічної класифікації видатків або залишків коштів на рахунках
одержувачів у межах напрямків видатків;

відповідності змісту операцій, представлених підтверджуючими
документами, кодам економічної класифікації видатків, зазначеним у
призначенні платежу.

При невиконанні однієї з цих вимог орган Державного казначейства України
відмовляє в оплаті та повертає документи на доопрацювання (див. додаток
Б).

Відмови в оплаті рахунків розпорядників бюджетних коштів можуть
надаватися:

за відсутності затверджених кошторисів видатків та планів асигнувань;

за відсутності або недостатності коштів на відповідних рахунках
бюджетних установ чи організацій та/або бюджетних та кошторисних
призначень, крім установлених випадків;

у разі обмеження здійснення бюджетних видатків, що встановлюються
чинними нормативно-правовими актами України;

при неподанні необхідних підтверджувальних документів для оплати
рахунків;

при недотриманні або порушенні встановленого порядку використання коштів
загального або спеціального фондів бюджету;

за відсутності в казначейському обліку прийнятих розпорядниками
бюджетних коштів зобов’язань;

якщо документи на оплату видатків оформлені неправильно або не
підтверджують цільове направлення коштів;

у разі неподання розпорядниками бюджетних коштів фінансової звітності
про виконання кошторисів доходів і видатків та використання бюджетних
коштів.

Відмови в оплаті рахунків одержувачів бюджетних коштів може надаватися:

за відсутності затвердженого кошторису доходів і видатків та плану
використання бюджетних коштів;

за відсутності або недостатності коштів на відповідних рахунках
одержувачів;

у разі обмеження здійснення бюджетних видатків, що встановлюються
чинними нормативно-правовими актами України;

при неподанні необхідних підтверджувальних документів для оплати
рахунків;

якщо документи на оплату видатків оформлені неправильно або не
підтверджують цільове направлення коштів;

у разі неподання одержувачами бюджетних коштів фінансової звітності про
виконання кошторисів доходів і видатків та використання бюджетних
коштів;

за відсутності в казначейському обліку прийнятих одержувачами коштів
зобов’язань.

Органи Державного казначейства України повідомляють своїх клієнтів про
відмову в оплаті в письмовій формі. Відмови в оплаті обов’язково
реєструється органами Державного казначейства України в журналі
реєстрації відмов в оплаті рахунків.

Ще до 1 січня 2004 року проведення оплати видатків бюджетних установ, що
фінансуються з місцевих бюджетів здійснювалось фінансовими управліннями
на підставі розпоряджень голів відповідних державних адміністрацій, що
на нашу думку було суб’єктивізмом у прийнятті рішень та спричиняло
прояви волюнтаризму у розподілі коштів місцевих бюджетів. Враховуючи
вищесказане вважаємо за доцільне перехід касового виконання місцевих
бюджетів за видатками на казначейське обслуговування у відповідних
територіальних органах Держказначейства.

3. Вдосконалення організації бюджетного контролю в Україні.

Для підвищення ролі держави в регулюванні ринкової економіки необхідне
вирішення питань, пов’язаних з формуванням міцної нормативно-правової
бази державного фінансового контролю, його сучасного методологічного,
інструктивного і матеріально-технічного забезпечення, соціального
забезпечення працівників контрольного апарату, стимулювання праці
державних контролерів, забезпечення їх фізичного захисту.

На сьогодні відсутня чітка і достатня нормативно-правова і методологічна
база державного фінансового контролю, загальні правила його
функціонування (системність, повторюваність і стабільність); не
застосовуються сучасні і випробувані в розвинених країнах технології
контролю; не розглядаються нові підходи до напрямів і пріоритетів у
діяльності контролюючих органів; відсутня їх надійна правова,
матеріально-технічна і соціальна база.

З прийняттям закону “Про фінансовий контроль в Україні” повинно
вирішитися питання щодо статусу вищого органу державного фінансового
контролю, його місця, структури, компетенції, функцій, а також прав і
обов’язків органу та його працівників. Крім того, буде визначено орган
державного фінансового контролю для проведення ревізій і перевірок за
дорученнями Президента і Уряду з метою реалізації в Україні єдиної
фінансової, кредитної і грошової політики, а також за дорученнями
правоохоронних органів. Необхідність і особливе положення вищого
контрольного органу визнані більшістю розвинених країн. Основна і єдина
його задача – фінансовий контроль від імені держави.

На наш погляд, функціями вищого органу державного фінансового контролю
доцільно було б наділити Рахункову палату України (Вища контрольна
палата України – ВКПУ).

До функцій вищої контрольної палати України слід було б віднести:

– здійснення контролю за виконанням органами державної влади і місцевого
самоврядування, суб’єктами господарювання законів України та постанов ВР
України, Указів і розпоряджень Президента України, постанов Кабінету
Міністрів України, інших нормативно-правових актів щодо функціонування
фінансової та банківської систем України з метою забезпечення їх
стабільності та фінансової безпеки держави;

– контроль відповідності нормативно-правових актів центральних органів
виконавчої влади щодо формування і використання фінансових ресурсів
законам України;

– здійснення функції нагляду за дотриманням і застосуванням законів
органами державного фінансового контролю, суб’єктами незалежного
фінансового контролю.

ВКПУ у межах закону здійснює контроль за виконанням Кабінетом Міністрів
України своїх повноважень щодо забезпечення:

– виконання державного бюджету України по доходах і видатках;

– законності та ефективного використання коштів державного бюджету
України на виконання загальнодержавних програм;

– використання коштів, призначених для виконання Програми діяльності
Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства;

– використання за призначенням коштів загальнодержавних цільових фондів
та коштів державних позабюджетних фондів України;

– дотримання порядку формування і використання державних резервів;

– ефективного управління коштами державного бюджету України та державних
позабюджетних фондів;

– ефективного управління державним майном;

– законності та доцільності надання суб’єктам господарювання податкових
та інших фінансових пільг;

– дотримання граничних розмірів державного боргу України, ефективного
механізму його обслуговування, а також законності договорів, вигідності
умов, на яких здійснюються внутрішні та зовнішні запозичення, їх
доцільності, раціонального і ефективного використання кредитів і позик,
які отримує Уряд від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових
організацій;

– дотримання конкурсних засад надання коштів із централізованих фондів
фінансово-кредитних ресурсів та ефективності їх використання;

– обґрунтованості ухвалення рішень щодо надання урядових гарантій
суб’єктам господарювання по позиках і кредитах, одержаних від іноземних
держав, банків та міжнародних фінансових організацій.

ВКПУ повинна контролювати кошториси витрат Верховної Ради України та її
апарату, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів
України, Національного банку України.

На ВКПУ слід покласти арбітражні функції в частині розв’язання спорів,
що виникають між органами державного фінансового контролю, а також між
суб’єктами незалежного фінансового контролю.

Важливим є статус Міністерства фінансів України у здійсненні державного
фінансового контролю та його організації взагалі.

Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади,
підпорядкованим Кабінету Міністрів України і координує діяльність щодо
здійснення фінансового контролю органів спеціалізованого державного
фінансового контролю в системі виконавчої влади, а також органів
внутрішнього відомчого фінансового контролю.

До основних функцій Міністерства фінансів України в сфері фінансового
контролю слід віднести такі:

– нагляду за дотриманням і застосуванням законів органами державного
спеціалізованого фінансового контролю в системі виконавчої влади та
органами внутрішнього відомчого фінансового контролю;

– координації здійснення державного фінансового контролю органами
державного спеціалізованого фінансового контролю в системі виконавчої
влади та органами державного відомчого фінансового контролю;

– удосконалення організації державного фінансового контролю за
витрачанням бюджетних коштів;

– контролю відповідності кошторисів центральних та місцевих органів
виконавчої влади встановленим у Державному бюджеті України видаткам на
утримання цих органів влади;

– затвердження та контролю за виконанням кошторисів щодо використання
бюджетних коштів підприємствами, установами та організаціями,
підвідомчими Міністерству;

– контролю за дотриманням правил складання звіту про виконання
Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

– визначення та впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського
обліку та звітності;

– контролю у міністерствах, інших центральних та місцевих органах
виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, в установах банків
та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності кошторисів,
фінансово-бухгалтерської звітності щодо зарахування, перерахування і
використання бюджетних коштів;

– контролю за станом поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і
організацій усіх форм власності, що використовують кошти державного
бюджету і державних цільових та позабюджетних фондів.

Для підвищення ефективності роботи контрольно-ревізійних органів України
були вже здійснені окремі кроки для удосконалення цієї системи,
направлені на посилення статусу і повноважень у відповідності з
сучасними вимогами.

Вважаємо за доцільне, реформуючи систему відомчого контролю, його
функції передати Головному контрольно-ревізійному управлінню України,
ввівши ревізорів міністерств до штату ГоловКРУ України.

Слід окреслити такі функції, що повинні належати до компетенції органів
державної контрольно-ревізійної служби України:

– забезпечення здійснення в інтересах держави та в порядку,
передбаченому законодавчими актами з питань державної
контрольно-ревізійної служби, контролю за дотриманням фінансової
дисципліни, законністю надходження та витрачання коштів, матеріальних
цінностей, фінансових інвестицій та нематеріальних активів, їх
збереженням, станом і достовірністю обліку та звітності, а також вжиття
заходів та розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і
порушень та запобігання їм у майбутньому;

– здійснення контролю з власної ініціативи або за дорученням
Міністерства фінансів України за законністю та ефективністю використання
коштів, матеріальних цінностей, фінансових інвестицій, нематеріальних
активів на підприємствах, в установах і організаціях, які одержують
(одержували): бюджетні кошти, кошти з державних цільових та
позабюджетних фондів, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що
перебувають у державній власності, кредити, одержані під гарантії
Кабінету Міністрів України, а також за виконанням державних замовлень,
авансованих за рахунок бюджетних коштів або зобов’язань суб’єктів
господарювання перед державою щодо цільового спрямування суми пільг, як
коштів, одержаних з державного бюджету, за винятком кошторисів витрат
Верховної Ради України та її апарату, Адміністрації Президента України,
апарату Кабінету Міністрів України, Національного банку України;

– проведення контролю за дотриманням нормативних актів з фінансових
питань, законністю надходження та витрачання коштів, матеріальних
цінностей, фінансових інвестицій, нематеріальних активів, їх
збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського, податкового обліку
та фінансової звітності на підприємствах, в установах і організаціях;

– проведення перевірок цільового використання коштів державних валютних
фондів;

– давати підприємствам, установам і організаціям обов’язкові для
виконання приписи щодо усунення причин і умов, за яких мали місце
фінансові правопорушення, та контролювати їх виконання;

– накладати у випадках і в порядку, передбаченому законодавством
України, на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і
організацій адміністративні стягнення, контролювати їх виконання;

– приймати рішення про вилучення до бюджету, державних цільових та
позабюджетних фондів донарахованих платежів, обов’язкових відрахувань,
фінансових санкцій та пені, згідно з фінансовим законодавством, а також
незаконно отриманих або витрачених, в тому числі не за цільовим
призначенням, бюджетних коштів, коштів з державних цільових та
позабюджетних фондів, здійснювати контроль за виконанням цих рішень;

– в межах, визначених законодавством України, контролювати та
спрямовувати діяльність органів державного відомчого контролю, надавати
їм методичну допомогу в проведенні контролю, одержувати та аналізувати
відповідні звіти про їх діяльність;

– контролювати достовірність оцінки майна держави що приватизується та
достовірність оцінки частки державної власності суб’єктів
господарювання;

– організовувати роботу підпорядкованих контрольно-ревізійних
підрозділів, пов’язану з виконанням ними контрольних функцій.

Крім того, слід наголосити на необхідності внести зміни і доповнення до
законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюють діяльність
контрольно-ревізійної служби. Пов’язано це з тим, що будь-які недоліки
нормативно-правової бази створюють труднощі в роботі ревізорів,
призводять до суперечностей за результатами ревізій і перевірок.

Згідно з ст.10, п.3, Закону України “Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні”, контрольно-ревізійні органи мають право залучати на
договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних
обмірів будівельних та інших робіт, контрольних запусків сировини і
матеріалів у виробництво з оплатою за рахунок спеціально передбачених на
цю мету коштів. При цьому повинно бути визначено, з яких організацій, на
який строк і на яких умовах та за які кошти можливе залучення таких
фахівців.

Державне казначейство України як система органів виконавчої влади, до
якої належать Головне управління Державного казначейства України та його
територіальні органи – управління Державного казначейства України в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з
відділеннями в районах, містах і районах у містах є важливим органом
державного фінансового контролю, що здійснює попередній та поточний
фінансовий контроль.

До функцій органів Державного казначейства щодо здійснення фінансового
контролю слід було б віднести:

1) організація контролю за дотриманням встановленого порядку виконання
державного бюджету України;

2) організація контролю за надходженням доходів в державний бюджет
України;

3) здійснення контролю за рухом коштів на Єдиному казначейському
рахунку;

4) організація та здійснення контролю за надходженням, рухом і
використанням коштів державних позабюджетних фондів;

5) організація та здійснення збирання, зведення та аналіз фінансової
звітності про стан виконання державного та зведеного бюджетів України;

6) здійснення контролю за припиненням необґрунтованого зростання
кредиторської та дебіторської заборгованості бюджетних установ;

7) контроль за діяльністю територіальних органів Державного
казначейства;

8) видача нормативно-правових актів, пов’язаних із здійсненням
контрольних функцій органами Державного казначейства, а також інші
нормативно-правові акти в межах його компетенції, обов’язкові для
виконання всіма юридичними і фізичними особами.

Відділення Державного казначейства у районах, містах, районах у містах:

1) здійснюють контроль за дотриманням встановленого порядку виконання
державного бюджету України;

2) здійснюють контроль за надходженням доходів в державний бюджет
України;

3) здійснюють контроль за надходженням, рухом і цільовим використанням
коштів державного бюджету, державних цільових і позабюджетних фондів у
частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства;

4) здійснюють контроль за правильністю організації обліку та касового
виконання державного бюджету України в установах і організаціях;

5) здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим
органам Державного казначейства фінансової звітності про стан виконання
показників державного бюджету відповідними органами державної влади;

6) здійснюють попередній контроль за цільовим використанням коштів
Єдиного казначейського рахунку в межах лімітів, що встановлюються
Головним управлінням Державного казначейства для кожного розпорядника
коштів на підставі розподілу, затвердженого відповідним головним
розпорядником;

7) здійснюють контроль з метою попередження необґрунтованого зростання
кредиторської та дебіторської заборгованості бюджетних установ;

8) контролюють правильність оформлення розрахункових документів на
перерахування коштів.

Таким чином, розвиток ринкових відносин в Україні, поява акціонерних,
орендних підприємств, комерційних банків вимагає суттєвої реорганізації
системи державного фінансового контролю. Реформування контролю не можна
здійснити без підвищення рівня координації всієї системи контролю шляхом
утворення вищого органу державного фінансового контролю та внесення змін
до відповідних законодавчих актів. Прийняття відповідних рішень в свою
чергу дозволить підвищити ефективність і якість державного фінансового
контролю в Україні.

ВИСНОВКИ

Для вдосконалення діючої системи державного фінансового контролю
доцільно здійснити ряд заходів, спрямованих на підвищення її
ефективності в частині виявлення фінансових порушень, вироблення
механізмів визначення міри відповідальності, а також відшкодування
заподіяних збитків. Основні з них такі:

вдосконалення порядку здійснення фінансового контролю органами
законодавчої та виконавчої влади;

розробка механізму взаємодії і чітке розмежування повноважень і
відповідальності між органами державного фінансового контролю з метою
недопущення дублювання і паралелізму в роботі;

доопрацювання основних положень взаємодії органів державного фінансового
контролю з правоохоронними органами;

розробка єдиної системи обліку результатів і оцінки якісних і кількісних
параметрів діяльності органів державного фінансового контролю;

розробка більш дієвого механізму повернення незаконно використаних
державних фінансових ресурсів і одержаних доходів від їх використання в
бюджети і позабюджетні фонди – протидії легалізації доходів, одержаних
злочинним шляхом;

підвищення якості підготовки і перепідготовки спеціалістів в галузі
державного фінансового контролю;

підвищення кадрового, інформаційного, технічного і матеріального
забезпечення органів державного фінансового контролю.

На наше переконання, для створення повноцінної правової бази фінансового
контролю потрібне визначення її елементів, принципів і форм організації
контролю та порядку взаємодії контролюючих органів в Законі “Про
фінансовий контроль в Україні”, що дасть змогу не допустити дублювання
їх функцій, впорядкувати і підвищити ефективність державного і
недержавного фінансового контролю.

Проведений аналіз теоретичних положень та практичних даних організації
контрольно-ревізійної роботи слугує основою для обґрунтування висновків
та узагальнення пропозицій. Існує ряд проблем у здійсненні фінансового
контролю за фінансово-господарською діяльністю бюджетних установ та
організацій органами державного фінансового контролю в Україні.

у здійсненні своїх контрольних функцій перед контролюючими органами
постає проблема відсутності єдиної інформаційної системи контролю, тобто
доступу до баз даних інших фінансових контролюючих органів (Державна
податкова служба, Державне казначейство України, державна
контрольно-ревізійна служба, органи статистики тощо), що давало б змогу
зекономити робочий час і не турбувати зазначені органи постійними
письмовими запитами.

Щоб вирішити цю проблему доцільно комп’ютеризувати систему фінансового
контролю в Україні з доступом до локальних і глобальних мереж передачі
інформації.

Відповідну увагу доцільно приділити відшкодуванню збитків виявлених
ревізіями та перевірками. Бракує механізмів повернення до бюджетів чи
позабюджетних фондів державних коштів витрачених установами і
організаціями не за цільовим призначенням. Наказом ГоловКРУ від
2.04.2001 року №21, що спирається на Закон України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181- ІІІ припинена чинність
наказу ГоловКРУ від 3.07.1998 року №130 “Про затвердження інструкції про
порядок стягнення коштів та застосування фінансових санкцій органами
державної контрольно-ревізійної служби”. У зв’язку з прийняттям
вищезазначеного закону з 1 квітня 2001 року органи державної
контрольно-ревізійної служби в Україні не мають права перевіряти питання
сплати податків і зборів та відповідно донараховувати їх до бюджетів та
державних фондів, що значно обмежило, що обмежило повноваження органів
ДКРС щодо внесення до бюджету податків і зборів до бюджету і державних
цільових фондів. Органи ДКРС застосовують фінансові санкції до
порушників бюджетної дисципліни визначені Порядком забезпечення
органами державної контрольно-ревізійної служби повернення коштів
державного і місцевих бюджетів та державних цільових фондів,
використаних підприємствами, установами і організаціями не за цільовим
призначенням, та (або) не повернутих бюджетам чи фондам позик і
кредитів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
14.11.2000 року № 275.

Для максимального відшкодування збитків бюджету органам ДКРС необхідно
контролювати виконання пред’явлених обов’язкових вимог об’єктам контролю
після завершення його ревізії, особливо в частині, що стосується сплати
адміністративних штрафів винними особами. Доцільно ввести і законодавчо
регламентувати практику позовів до арбітражних судів на об’єкти контролю
щодо повного відшкодування збитків заподіяних державі, причому, щоб ДКРС
виступала позивачем від імені держави. Будемо сподіватись, що новий
закон “Про фінансовий контроль в Україні” законодавчо закріпить таку
норму.

З огляду на зазначені вище передумови реформування державного
фінансового контролю розв’язання його проблем доцільно здійснювати в
таких напрямах:

формування єдиних концептуальних засад організації державного
фінансового контролю, виходячи з сучасних умов розвитку економіки
України;

створення єдиного правового поля розвитку системи державного фінансового
контролю та законодавчого закріплення за його суб’єктами контрольних
функцій;

формування нових і удосконалення діючих процедур державного фінансового
контролю;

удосконалення методик державного фінансового контролю;

оптимізація організаційних структур державного фінансового контролю;

удосконалення кадрового забезпечення системи державного фінансового
контролю, створення сучасної науково-дослідної і навчальної бази за
міжнародними зразками;

створення адекватної сучасним умовам інформаційно-комунікаційної
інфраструктури;

покращення матеріально-технічного і фінансового забезпечення
функціонування системи державного фінансового контролю.

Список використаних джерел і літератури.

Конституція України. – К.: Преса України, 1997 р.

Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від
26.01.1993р. – № 2939- ХІІ // Голос України від 2 березня 1993 року №39

Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.1993р.,
із змінами станом на 21.09.2000р. – № 3813- ХІІ.

Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України // Відомості
ВРУ. -1996. – № 43

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України
від 16.07.1999. – № 436/95.

Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних
службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів:
Указ Президента України // Праця і зарплата. – 2000. – № 8

Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи:
Указ Президента України від 27.08.2000. – № 1031/2000 //Фінансовий
контроль. – 2001. – № 1. – С. 6-7

Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні: Постанова
Кабінету Міністрів України від 5.07.1993. – № 515

Положення “Про Головне контрольно-ревізійне управління України” від
28.11.2000р. – № 1265/2000.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до
виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений Постановою КМУ
28.02.2002 № 228.

Андреев В.Д. Ревизия и контроль в потребительской кооперации. — М.:
Экономика, 1987. — 334с.

Базась М.Ф. Кому потрібен такий фінансовий контроль? // Закон і бізнес.
– 2000. – 20-26 травня.

Базась М.Ф. Методологічні засади побудови системи державного контролю
// Світ бухгалтерського обліку. – 1998. – № 10. – С.70-74

Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. –
М.: Финансы и статистика. – 1989.

Белобжецкий И.А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении
экономикой. — М.: Финансы. 1979. — 160с.

Белов Н.Г. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. —
М.: Статистика, 1980. — 183с.

Белуха Н.Т. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1988. —
255с.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю та аудиту:
підручник. К.: Вища школа. – 1994.

Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю // Бухгалтерський
облік і аудит. – 1995. – №7. – С.12-14

Бобир С.И. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности промышленных
предприятий. — М.: Высшая школа, 1975. — 392с.

Бурлаков Р. Про систему державного фінансового контролю // Право
України. – 1998. – №3. – С. 69-71

Бурцев В. Координация деятельности и взаимодействие органов
государственого финансового контроля: Контролинг // Аудитор. – 2000. –
№ 6. – С.45- 49

Бурцев В. О проблемах реформирования государственого финансового
контроля.// Аудитор. – 2000. – № 3. – С.26-32

Бутинець Ф.Ф. Фінансовий контроль і ревізія. – Житомир: ЖІТІ. – 2000.

Бутинець Ф.Ф., Бардаш С. В., Малюга Н.В., Петренко Н.І. Контроль і
ревізія. Вид. 2-е, доп. і перероб. Підручник для студентів вузів
спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. — Житомир: ЖГП, 2000. — 512 с.

Бутынец Ф.Ф. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. —
Киев: “Вища школа”., 1979. — 272с.

Бутынец Ф.Ф. Предмет и обьекты контроля в сельскохозяйственных
предприятиях. — К.: УСХА, 1976. — 108с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України.: Підручник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

Вознесенский Е.А. Внутрихозяйственный контроль на предприятиях. — Л.:
Знание, 1967. — 33с.

Вознесенский Е.А. Финансовый контроль в СССР. — М.: Юрид. лит., 1973. —
134с.

Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи
вдосконалення // Фінанси України. – 1998. – №1. – С.49

Економічна енциклопедія у 3-х томах під ред. Мочерного С.В. Т.1. – К.:
Видавничий центр “Академія”. – 2000.

Єпіфанов І.Б. КРС як складова системи фінансової безпеки держави //
Фінанси України. – 1998. – № 11. – С.42-47

Журко В.Ф., Ястребов В.Б. Внутриведомственный контроль и
социалистическая собственность, — М.: Финансы, 1980. – 192 с.

Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями
правоохоронних органів від 26.11.99 № 107.

Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні від 3.11.1997 №121 зі
змінами та доповненнями від 4.10.99 № 88. – К. – 1999.

Каленський М.М. Більше порядку – менше контролерів // Урядовий кур’єр.
– 23 березня 2001. – № 52. – С.5

Каленський М.М. Реформування ДКРС: самоціль чи необхідність? //
Фінансовий контроль. – 1999. – №1. – С.4-7

Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної
контрольно-ревізійної служби //Фінанси України. – 1999. – № 2. –
С.71-77

Калькутин В.А., Митрофанов В.М. Ревизия и контроль хозяйственной
деятельности промьішленньіх предприятий. — М.: Госфиниздат, 1952. — 255
с.

Кириленко О.П. Фінанси.: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб, і
доп. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998. – 163 с.

Комаха А. Ревізія і контроль // Все про бухгалтерський облік. – 1996. –
3 квітня. – С.10

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К.
2000

Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль. — М: Финансы, 1976. — 208с.

Криницкий Р.Й. Контроль и ревизия в условиях автоматизации
бухгалтерского учета. — М.: Финансы и статистика, 1990. – 120 с.

Крисюк В.І., Каленський М.М., Юрченко О.В. Ревізія і контроль в
установах і організаціях бюджетної сфери: навчальний посібник. К. –
1999.

Кужельний Н.В. Бухгалтерский учет и его контрольные функции:
Практическое руководство. — М.: Финансы и статистика, 1985. —143с.

Матеріали відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі.

Матеріали контрольно-ревізійного відділу в Тисменицькому районі.

Методичні рекомендації з питань підготовки аналітичних довідок за
результатами ревізій та перевірок, проведених органами державної
контрольно-ревізійної служби від 28.04.1999 № 39 // Довідник працівника
ДКРС. – К.: Дія. – 2001.

Мех. Я.В. Шляхи вдосконалення методики фінансового контролю //
Фінансовий контроль. – 2001. – №1. – С. 32-35

Митрофанов В.М. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности
промышленных предприятий. — М.: Финансы, 1965. – 259с.

Мурашко В.М. Хозяйственный контроль и комплексная ревизия в торговле. —
Вища школа, 1979. — 207 с.

Омелянович Л.О. Перспективи розвитку фінансів, обліку й контролю в
Україні // Фінанси України. – 1999. – №12. – С.126-127

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): навч. посібник. – К.: КНЕУ. –
1999.

Основні завдання державної контрольно-ревізійної служби в Україні на
2000-2004 рр. (Стратегія діяльності ДКРС) від 31.05.2000.№ 118 //
Довідник працівника ДКРС. – К.: Дія. – 2001.

Панкевич Л.В. Державне казначейство: від контролю до оптимізації
розподілу фінансових ресурсів.// Регіональна економіка. – 1999. – №1. –
С.210-215

Полторадня В.А. Ревизия и контроль хозяйственной деятельности
сельскохозяйственных предприятий. — Киев: Изд-во ун-та, 1967. — 267 с.

Попруга М.П. Фінансовий контроль як складова бюджетного процесу //
Фінанси України. – 1998. – №9. – С.131-133

Приходько Н.Е. Контроль сохранности социалистической собственности на
предприятиях. — М.: Финансы и статистика, 1987. — 97с.

Романів Є. Напрями підвищення ефективності роботи ДКРС в умовах
переходу до ринкової економіки // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №
11. – С. 6-8

Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навчально-
методичний посібник. – К.: НІОС. – 1998.

Романів М.В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченні контролю за
рухом фінансових ресурсів держави // Фінанси України. – 1998. – №9. –
С.46-49

Романів М.В. Роль фінансового контролю за використанням бюджетних
коштів // Фінанси України. – 1999. – № 2. – С. 67-71

Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль // Фінанси
України. – 1999. – № 8. – С. 76-89

Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки
держави // Фінанси України. – 1998. – №11. – С.44

Стефанюк І.Б. Формування системи фінансового контролю // Економіка.
Фінанси. Право. – 1999. – № 12. – С.13-16

Сухарева А.О. Еволюція функції контролю // Фінанси України. – 2000. –
№8. – С.19-26

Черный М.П. Ревизия и контроль в бюджетных и научных учреждениях.:
Учебн. пособие / М.П.Черный, В.Г.Демьянишин, О.В.Дышкант и др.: Под ред.
М.П. Черного. – К.: УМК ВО. – 1989.

Шевчук В.О. Створення та розвиток системи державного фінансового
контролю в Україні // Фінанси України. – 1997. – №11. – С.19-30

Шевчук В.О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю // Фінанси
України. – 1998. – №8. – С.30-34

Шевчук С. Становлення та розвиток системи державного фінансового
контролю // Фінанси України. – 1997. – № 11. – С. 45-48

Шпиг А.А. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1982. — 232 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019