.

Оподаткування суб’єктів господарювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7028
Скачать документ

Реферат на тему

Оподаткування суб’єктів господарювання

Фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів,
одним із яких є податки, що забезпечують вилучення і перерозподіл
створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих
фондів грошових ресурсів держави.

1. Податки – це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до
бюджету.

2. Податки – це плата суспільства за виконання державою її функцій.

3. Податки – це відрахування частини вартості ВНП на загальносуспільні
потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

В фінансовій термінології існують три поняття, що відображають платежі
державі: плата, відрахування, податок. Для платників податків немає
різниці в назві, але треба пам’ятати, що податки – це атрибут держави і
тільки держави.

Податки надходять у централізований державний фонд, а платежі та
відрахування – у різні цільові фонди чи бюджети. За формою це податки, а
не за економічним змістом.

Функції податків як фінансової категорії випливають із функцій фінансів:
розподільної і контрольної. Податки безпосередньо пов’язані з
розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВНП
між державою та фізичними та юридичними особами. Одночасно вони
виступають методом централізації ВНП у бюджеті на загальносуспільні
потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію і виражають сутність
податків через їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава
повинна отримувати податки, які мають відповідати певним принципам.

Принципи побудови системи оподаткування:

1) постійність – це надходження податків до бюджету постійно, в чітко
встановлені строки, а не у вигляді разових платежів з невизначеними
термінами;

2) стабільність податкових законів – податкові закони повинні діяти
довгостроково, понад 10 років, а не змінюватись через кожні 2-3 роки;

3) рівномірність – за розподілом у територіальному розрізі;

4) соціальна справедливість – надання податкових пільг соціально
незахищеним, малозабезпеченим верствам населення.

Недоліки системи оподаткування:

1) громіздкість системи, складність розрахунків окремих податків;

2) нестабільність податкової системи, податкової політики;

3) виражена фіскальна направленість податкової системи і, як результат –
недостатній прояв регулюючої функції основних податків.

Сучасні принципи податкової політики:

1) рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням
можливостей платника податків, тобто рівня його доходів (оскільки
можливості різних юридичних і фізичних осіб неоднакові, в ідеалі для них
мають бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок
на прибуток повинен бути прогресивним;

2) оподаткування доходів має носити однократний характер (заміна податку
з обороту податком на додану вартість);

3) сплата податків має носити обов‘язковий характер (система штрафів і
санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином,
щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідні платникові,
ніж вчасне й чесне виконання зобов‘язань перед бюджетом);

4) система й процедура сплати податків повинні бути простими,
зрозумілими й зручними для платників податків й економічними для
установ, які збирають податки (не назвеш простими і доступними для
розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на
прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Для обчислення
цих податків бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи
бухгалтерського обліку, тому розрахунки цих податків заплутані);

5) податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до
мінливих суспільно-політичних і економічних потреб (адресне податкове
стимулювання пріоритетних галузей або регіонів (хочемо побудувати дороги
у Вінницькій обл. – на період будівництва можна надавати пільгу
організаціям, які їх будуватимуть));

6) податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл
створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним
інструментом державного регулювання економічної політики (у складних
економічних умовах не вдалось уникнути помилок, прорахунків, звідси –
безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників,
перекручування економічної сутності окремих податків. Потрібно
відзначити недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері
розвитку податкової системи перехідного періоду).

Елементи системи оподаткування:

1) Суб‘єкт податку – фізична чи юридична особа, на яку законом покладено
обов‘язок платити податок;

2) Об‘єкт – прибуток, майно, тобто основа оподаткування.

3) Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового)
об‘єкта оподаткування;

4) Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує
податок.

5) Податкова квота – це частка окремого податку чи загальної суми
податків, сплачених платником, у його доході.

6) Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на
одиницю оподаткування. Може бути встановлена як у твердій сумі, так і в
процентах категорії. З поняттям “податки” тісно пов’язані “податковий
механізм”, “податкова політика”.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і
справляння податків 

Податковий механізм представляє собою сукупність організаційно-правових
норм і методів управління оподаткуванням.

Існують різні форми і методи оподаткування, але кожний вид податків має
свої специфічні риси і функціональне призначення.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою
оподаткування; за економічним змістом об’єкта оподаткування; залежно від
рівня державних структур, які їх встановлюють; за способом справляння.

І. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і
непрямі.

а) прямі податки – встановлюються безпосередньо щодо платників, їх
розмір залежить від масштабів об‘єкта оподаткування, тобто платять
більше ті члени суспільства, які мають вищі доходи;

б) непрямі податки – встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір
для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Відмінності
між цими податками в сучасних умовах не суттєві. Так чи інакше,
оподатковуються доходи споживачів – носіїв податків, тільки в одному
випадку в прямій формі, а в іншому – опосередковано.

ІІ. За економічним змістом – податки поділяються на 3 групи: податки на
доходи, споживання і майно.

а) податки на доходи – заробітна плата у громадян, прибуток або валовий
доход у підприємств;

б) податки на споживання – справляються у вигляді непрямих податків;

в) податки на майно – рухоме і нерухоме, сплачуються постійно, доки
майно існує.

ІІІ. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки,
вони поділяються на: державні і місцеві.

а) загальнодержавні податки – встановлює вищий орган влади чи управління
і вони є обов’язковими на всій території країни. Загальнодержавні
податки в свою чергу поділяються на 3 групи: доходи державного
(центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що
розподіляються між державними та місцевими бюджетами;

б) місцеві податки – встановлюються місцевими органами влади і
управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків: 1) у
вигляді надбавок до загальнодержавних податків; 2) введення місцевих
податків за переліком, що встановлює вищий орган влади; 3) місцеві
податки встановлюються на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень
з боку центральної влади. Характер установлення місцевих податків
залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування.
Чим вищий розвиток суспільства, тим повніша автономія місцевих бюджетів
і самоврядування регіонів.

ІV. За способом справляння: податки поділяються на 2 види – розкладні і
окладні.

а) розкладні – спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до
потреб держави в доходах, а потім цю суму розкладають по територіальних
одиницях, на низовому рівні – між платниками;

б) окладні – передбачають установлення спочатку ставки, а відтак і
розміру податку для кожного платника окремо. Головною ознакою
класифікації податків є форма оподаткування, оскільки вона характеризує
економічний зміст.

Податкова система – це сукупність податків, встановлених законодавчою
владою, що справляються виконавчими органами, а також методи і принципи
побудови податків. Але податки – це не тільки метод формування бюджету,
але це і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Для
того, щоб податкова діяльність давала позитивні результати, необхідне
наукове обгрунтування основ податкової системи.

Вивчаючи дану тему студенту слід ознайомитися з детально розробленою
теорією податків, творцями якої були видатні економісти – Адам Сміт,
Давід Рікардо, Поль Самуельсон, Дж. Коен Стюарт, Петті та ін.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних
видатків ( на відміну від бюджетного планування, коли держбюджету
виходить із суми доходів).

Податкова система України, що формується нині, сягає корінням у систему
доходів бюджету, що існувала в колишньому СРСР. Це об’єктивне явище,
тому що не можна і недоцільно одномоментно перейти до нового,
відмовившись від старої практики. Проблема полягає у тому, що планова і
ринкова економіка базуються на протилежних варіантах розподілу ВНП і
формування доходів бюджету. Суть реформи повинна полягати не стільки в
зміні форм і видів оподаткування, скільки, передусім, у переході від
одного варіанта розподілу ВНП до іншого. В країнах з розвинутою ринковою
економікою вартість реалізованого ВНП розподіляється спочатку між тими,
хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва –
підприємці або юридичні особи, що отримують свою частку у вигляді
прибутку, та робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата.
Держава отримує свої доходи переважно в процесі перерозподілу ВНП шляхом
оподаткування первинних і вторинних доходів, чітко визначаючи рівень
оподаткування. В цілому, при такому варіанті формування доходів бюджету
основними об’єктами оподаткування є доходи населення (заробітна плата,
особисті доходи підприємців тощо). При плановій економіці, що майже
повністю збереглася у нас досі, формування доходів держави здійснювалося
за принципом, коли переважна частина ВНП і, перш за все, НД, відразу ж
централізувалась в бюджеті. Держава, як власник засобів виробництва, з
самого початку виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж
встановлювала шляхом регулювання пропорції між заробітною платою і
грошовими нагромадженнями, прибутком і податком з обороту. Переважали
грошові нагромадження. Отже, одним із важливих напрямів вирішення цих
проблем є побудова оптимальної податкової системи, здатної виконувати
однаковою мірою фіскальну і стимулювальну функції. Податкова система
покликана реально впливати на зміцнення ринкових основ господарювання,
сприяти розвиткові підприємства і одночасно служити бар’єром на шляху
соціального зубожіння низькооплачуваних категорій громадян. Важливе
значення має прийняття податкового кодексу.

В Україні застосовуються три види непрямих податків – універсальні та
специфічні акцизи і мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) є одним з різновидів універсальних
акцизів. Їх поширення зумовлене рядом чинників: 1)широка база
оподаткування забезпечує стійкі надходження у бюджет; 2)універсальні
ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати
податків; 3)вони нейтральні до процесів ціноутворення, тому що ціновий
тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Недоліки –
підвищення під їхнім впливом загального рівня цін, а також регресивність
у соціальному аспекті (великий тягар на малозабезпечені верстви
населення). ПДВ дуже поширений в країнах Західної Європи. В Україні він
застосовується з 1992 року. Він має високу ефективність з фіскальної
точки зору. Широка база оподаткування (нетільки товари, а й роботи та
послуги) забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від
цього податку. Справляння його на всіх етапах руху товарів, робіт та
послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма
суб’єктами підприємницької діяльності.

ПДВ це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного
бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання
робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому,
що його сплачує кінцевий споживач товарів, послуг, робіт.

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів,
робіт, послуг на теорії України, в т. ч. операції з передачі права
власності на об’єкти застави, а також роботи, послуги, що надаються
нерезидентами, крім того, у новому законі вивезення товарів за межі
митної території України.

Не є об’єктом оподаткування операції з випуску, розміщення та продажу
ЦП, емітовані НБУ, Мінфіном, Державним казначейством України, органами
місцевого самоврядування та суб’єктами підприємницької діяльності,
включаючи приватизаційні та компенсаційні чеки, а також передача майна
орендодавцям, що є резидентами, орендарю за договором оренди, передача
майна у заставу кредитору і т.д.

База оподаткування операцій з продажу товарів, робіт, послуг
визначається, виходячи з їх договірної контрактної вартості, визначеної
за вільними або регульованими цінами з урахуванням АЗ, мита, інших
податків та зборів, що включаються до вартості згідно законодавства
України.

ПДВ включається до державних, регульованих та вільних цін, а також до
надбавок, знижок, націнок, зборів за ставкою в розмірі 20%.

Для обчислення суми ПДВ застосовується похідна ставка , яка
використовується щодо оподаткування обороту, який включає ПДВ. Для
підакцизних товарів сума акцизного збору включається до оподатковуваного
обороту ПДВ.

Ціну реалізації з ПДВ можна визначити за формулою:

Цр=(С/в + прибуток) * 1,2

(Ц вільна відпускна = Ц виробника + ПДВ;

ПДВ = (Ц виробника * 20%) / 100% = 0,2 Ц виробника;

Ц вільна відпускна = Ц виробника + 0,2 Ц виробника = 1,2 Ц виробника

При формуванні ціни на підакцизні товари, ціна реалізації з ПДВ
визначається за формулою:

Цр = Ца * 1,2

Ас – акцизна ставка;

Ца – ціна з акцизом;

Цр – ціна реалізації.

?

?

?

????????????{?іт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів, оподатковуваний (звітний) період
дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ повинна відбуватися
не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Якщо у платників податків кількість оподатковуваних операцій менше 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то вони самі визначають
податковий період (місяць або квартал).

У Законі України “Про податок на додану вартість” визначено, що суми ПДВ
сплачені (або нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), включаючи основні засоби і нематеріальні активи, що підлягають
амортизації, називаються податковим кредитом.

Кошти у сумі податку на додану вартість, яку одержує підприємство,
виступаючи на ринку як продавець товарів, робіт, послуг повинні
перераховуватись продавцем до державного бюджету. Звідси термін
“податкове зобов’язання”. Податкове зобов’язання – загальна сума податку
на додану вартість, одержана (нарахована) підприємством у звітному
податковому періоді.

Перерахування в бюджет ПДВ кожне підприємство – платник податку здійснює
у розмірі, що дорівнює різниці між сумою податкового зобов’язання і
податкового кредиту.

У схемах 2,3,4 наведено порядок формування цін реалізації товарів з
урахуванням включення до них непрямих податків.

Схема 2.

Схема 3.

Схема 4.

Порядок обчислення ПДВ в Україні регламентується Декретом КМУ, Законами
України, інструкціями ДПА України.

Якщо давати оцінку ПДВ, що сплачується в Україні, він ефективний лише в
фіскальному аспекті. В умовах відсутності розвинутих ринкових відносин,
їх об’єктивних чинників, системи автоматизованого контролю переваги цієї
форми оподаткування не проявляються.

Акцизний збір – це непрямий податок, який встановлюється на
високорентабельні та монопольні товари і включається до їх ціни.

Акцизний збір відносять до категорії специфічних акцизів, бо сплачується
за ставками, які диференційовані за окремими групами товарів. Теж
запроваджений в Україні у 1992 році. Оподатковуються здебільшого товари,
що не належать до предметів першої необхідності, та рівень
рентабельності яких досить високий. В умовах, коли поряд з державними
діють вільні ринкові ціни, найбільш придатними для оподаткування є
ставки, які визначаються у відсотках до цін реалізації. Акцизний збір
справляється один раз, як правило, в кінцевій ланці виготовлення чи
реалізації відповідних товарів. 

Об’єктом оподаткування АЗ є повна вартість товару.

АЗ нараховується за ставками:

1) твердими – з одиниці реалізованих, ввезених, переданих товарів (в
ЕВРО і перераховуються за курсом НБУ);

2) у відсотках до обороту по реалізації.

На сьогодні перелік підакцизних товарів та ставки АЗ встановлює ВРУ.

Оподатковуваним оборотом для обчислення суми АЗ є вартість підакцизних
товарів, що реалізується, яка визначається, виходячи з відпускних цін і
з включенням до них АЗ. Таким чином, ставки АЗ застосовуються до
обороту, в який сума цього податку вже ввійшла.

Навіщо вводити дві форми акцизів – ПДВ і специфічний акцизний збір? З
точки зору формування доходної частини бюджету акцизи поступаються перед
ПДВ як стабільністю, так і обсягом надходжень. В період економічного
спаду, коли доходи зменшуються, споживання підакцизних товарів різко
зменшується, що скорочує обсяг надходжень до бюджету. Проте, завдяки
високій еластичності надходжень по акцизному збору відносно динаміки НД,
цей податок ідеальним з точки зору “вбудованого стабілізатора”
економічного циклу. Введення достатньо високих ставок акцизного збору
дає змогу обмежити споживання, скажімо, алкогольних та тютюнових
виробів, тобто за допомогою диференційованих ставок акцизу держава може
впливати на структуру споживання. З іншого боку, податківцям потрібно
бути обережними щодо збільшення ставок на підакцизні товари. Адже
збільшення ставок акцизу на товари, еластичність яких дуже висока, може
призвести не до збільшення, а до зменшення податкових надходжень за
рахунок різкого скорочення споживання товарів у кількісному вимірі.
Перелік пільг по сплаті акцизного збору невеликий (на експорт за
іноземну валюту, автомобілі спеціального призначення, оборот етилового
спирту, що призначається для виготовлення лаків і АПК власного
виробництва).

Мито є непрямим податком що стягується з товарів, які переміщаються
через кордони країни.

На відміну від інших податків, мито справляється не тільки у фіскальних
цілях, а й в проведенні зовнішньоекономічної політики, яка направлена на
формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах
відсутності прямого втручання в цю справу, на захист національного
виробника (мито на імпорт), заохочення чи обмеження експорту (мито на
експорт).

На Україні зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законом “Про
єдиний митний тариф України”, що являє собою систематизований перелік
ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що імпортуються
або експортуються.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється
при перетині митного кордону.

В кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є
споживачі імпортованих товарів. Проте при перетині митного кордону мито
сплачує суб’єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщуються через
митний кордон.

Для визначення митної вартості імпортованого товару, валюта, яка
використовується при укладанні контракту, перераховується в національну
валюту України за курсом НБУ на день подання митної декларації.

Використовується 2 види ставок для визначення суми мита:

1) у процентах до митної вартості товару, які переміщуються через митний
кордон (адволорне мито);

2) у грошовому виразі на одиницю товару (специфічне мито).

На підакцизні товари встановлені ставки специфічного ввізного мита. На
більшість видів підакцизних товарів ставка ввізного мита встановлена в
ЕВРО з одиниці товару, які імпортуються.

Ставки ввізного мита диференціюються за товарними групами, як і ставки
АЗ.

Процентні ставки мита встановлено на 3-х рівнях: повні, пільгові,
преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим
установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

При стягненні мита діє система пільг. Пільги надаються шляхом: повного
звільнення по окремим товарам; встановлення мінімальних пільгових ставок
в залежності від країни постачальника (по імпортним товарам) і в
залежності від країни покупця товару (по експортованим товарам).

Особливістю сплати мита є те, що контроль за правильністю та
своєчасністю сплати цього податку до бюджету здійснюють митні органи
України, а не ДПА.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів
підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці
з метою забезпечення митного контролю та застосування засобів державного
регулювання ввезення-вивезення товарів на території України. Однією з
операцій є декларування, яке здійснюється шляхом подання заяви в
установленій формі точних даних про мету переміщення через митний кордон
товару та інших предметів, а також інших відомостей, які необхідні для
митного контролю та митного оподаткування.

В обов’язки декларанта входять:

1) пред’явити митниці товари та інші предмети, що переміщуються через
митний кордон;

2) подати митниці документи, що містять дані, необхідні для здійснення
митного контролю і митного оформлення;

3) сплатити мито та митні збори за товари та предмети, які підлягають
митному оподаткуванню .

Митні збори – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків
і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування,
що поділяється на 2 види: оподаткування фізичних осіб і оподаткування
юридичних осіб.

Кожний з указаних видів оподаткування передбачає різні умови справляння
податку. Це пояснюється тим, що хоча у них однакова економічна природа
отримання доходу, але різний характер використання, що зумовлює
виконання різних функцій. Доходи підприємств мають продуктивніший
характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток виробництва, тоді як
основна частина доходу громадян іде на особисте споживання. Тому
застосовувати єдиний режим оподаткування для фізичних і юридичних осіб
недоцільно і економічно не виправдано. У юридичних осіб він повинен бути
меншим, ніж у громадян. Це треба і для того, щоб податок не завдавав
перешкод виробництву і не гальмував його розвиток. В противному разі
податок на прибуток втрачає роль регулюючого інструменту. Фіскальну
функцію податку на прибуток повинні виконувати інші податки – зокрема,
особистий прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює
відповідну структуру доходів бюджету, за якої питома вага особистого
прибуткового податку з громадян більша, ніж податок на прибуток (доход)
юридичних осіб. Саме така структура доходів бюджету в країнах з
розвинутою ринковою економікою.

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території
України, так і за її межами.

Валовий доход включає:

1) загальні доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, т.ч.
допоміжних та обслуговуючих виробництв, котрі не мають статусу юридичної
особи, а також доходи від реалізації ЦП;

2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з
надання фінансових послуг, торгівля валютними цінностями, ЦП та інше;

3) доходи від бартерних операцій, страхової діяльності, операцій з
розрахунками в іноземній валюті;

4) інше. 

З валового доходу виключаються:

1) суми АЗ, ПДВ, які отримані підприємством у складі ціни реалізації
продукції, робіт, послуг;

2) сума коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів,
обов’язкових HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyNicalo91ieOU2FIjCR9Sg2wWF0UF
-CxYxgidZZgXsGhu5Ba3blIPHvEVjCDNCYXq27dlVKEuiVFX3S*OYgWifQTAIQNKtlNW*3l4
X1VLesOEnnwbkQCBAlDkLHzYOIZxK7Wc8-TR7L2JsxvfoWzQhlQtq5BLC84uI81P8x4CH*Ju
bMXcjF2JHjZhwfpPoOkrO7eF*8KRCOWW8RiykJrGO4d9EacAq*3nJEYGAE7AQNuwRgWb0eji
iodqcgqK5r47HUlmP1mO4RvfLDHnXRDrUKZbyaRLR1ClEBDlk53KDmRLg5peYs6eE5VtsT8Q
goxogxJrjuKs1yBZMBsZDg2AlMev5cJ5iD9pHYVulbgulw5eU3Q39I0WoAxuAMwIiKbXEA9J
qQAg*Eypq*L-T8ZkZcCIfEOXBRRXp*JGJkVn-zByWO4cWk598pnQFAltojrrIgi0fgLL6hay
j-eF0tSwzQEqYyy0KA23uLMEaXr5uOgoUSvmUzBb3*-VufZETlzFph21pY” \t “_blank”
платеж ів, що повертаються платнику податку з бюджету.

Отже податок на прибуток підприємств – найважливіший з прямих податків,
який присутній в системах оподаткування всіх країн. Прибутки, що
отримують підприємства, корпорації чи фірми завжди оподатковуються
державою. Прибутки, що отримують підприємства, корпорації чи фірми
завжди оподатковуються державою. В Україні згідно з діючим
законодавством, об’єктом оподаткування є прибуток, обчислений наступним
чином: з валового доходу (тобто від всіх видів діяльності) виключаються
суми акцизного збору, ПДВ, компенсацій, інвестицій, емісійні доходи
(наприклад, від продажу акцій) кошти від спільної діяльності, а також
деякі інші доходи. Отримана сума має назву скоригованого валового
доходу, і з нього віднімаються валові витрати та амортизаційні
відрахування. Перелік витрат, які можна віднести до валових,
встановлюється законодавчо і включає всі затрати, пов’язані з випуском і
реалізацією продукції, затрати по поліпшенню основних фондів в межах 5%
їхньої балансової вартості, утриманню об’єктів невиробничої сфери тощо.

Податок з прибутку, обчислений вищесказаним методом, оподатковується за
ставкою 30%. Податок сплачується до бюджету 20 числа місяця, наступного
за звітним кварталом. На схемі 5 представлений порядок визначення
оподаткованого прибутку.

Схема 5

Визначення об’єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку)

Пільги по оподаткуванню прибутку передбачені для сільгоспвиробників,
неприбуткових, релігійних, благодійних, громадських організацій та
деяких інших категорій. 

Пільги щодо податку на прибуток можна розділити на 4 групи:

В Україні існує спрощена система оподаткування, обліку та звітності
об’єктів малого підприємництва від 3.07.98 р. за даною системою
оподатковується лише 6% загальної суми виручки і перераховуються тільки
ті відрахування, що йдуть із заробітної плати (прибутковий податок і 0,5
% у фонд сприяння зайнятості.).

Податки з населення – це економічні відносини в грошовій формі, які
виникають між державою і населенням з приводу обов’язкового вилучення
частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.
На сьогодні система прямих податків з населення України включає:

Ё прибутковий податок;

Ё плата за землю;

Ё промисловий податок;

Ё майновий податок та інші.

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни,
особи без громадянства незалежно від віку, статі, раси, національності,
сімейного та майнового стану, наявності та форми трудових відносин,
належностей до громадських організацій та політичних партій, ставлення
до релігії, як ті що мають постійне місце проживання на Україні, так і
ті, що не мають.

Для всіх платників чинним законодавством передбачена шкала ставок, за
якими оподатковується річний сукупний доход, виходячи із середнього
місячного доходу.

В залежності від розміру доходу ставки податку прогресивні, ступінчасті,
змінюються від 0 до 40% (з 1 жовтня 1995 р. – 10,15,20,30, 40 %).

Ставки прибуткового податку диференціюються за ознаками:

1) розмір доходу;

2) вид і характер доходу;

3) вид валюти, у якій отримано доход.

Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний доход за календарний
рік, що складається з суми сукупних доходів за календарні місяці,
одержані з інших джерел, як на території України, так і за її межами.

Пільги умовно можна поділити на 2 групи:

1) звільнення від оподаткування певних видів доходів;

2) зменшення сукупного оподатковуваного доходу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019