.

Операції з корпоративними цінними паперами на фондовому ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
529 6179
Скачать документ

Реферат на тему:

Операції з корпоративними цінними паперами на фондовому ринку

Розглянемо операції, які здійснюють на фондовому ринку корпорації з
власними цінними паперами, зокрема це емісія (первинна і додаткова) і
розміщення цінних паперів на первинному ринку; придбання і перепродаж
власних цінних паперів на вторинному ринку; обмін облігацій на акції;
рефінансування облігацій.

Емісія (первинна та додаткова) і розміщення цінних паперів на первинному
ринку — основна операція, що забезпечує корпорації джерелами
фінансування. Цю емісію називають промисловою, оскільки вона створює
умови для інвестиційної та виробничої діяльності емітентів. Саме вона є
визначальною у становленні фондового ринку.

Промислову емісію акцій здійснюють у таких випадках:

• у разі заснування нового AT;

• збільшення статутного фонду AT;

• перетворення закритого AT на відкрите.

Емісію боргових цінних паперів (корпоративних облігацій) здійснюють
після прийняття рішення про залучення додаткового капіталу шляхом
облігаційної позики.

Процедури емісії в усіх країнах світу регулює держава; правове
регулювання може бути більш-менш жорстким залежно від конкретної країни.

Зазвичай публічна (відкрита) емісія цінних паперів потребує реєстрації
інформації про емісію. Для цього необхідно підготувати певні документи.
Наприклад, у США потрібно скласти так званий реєстраційний документ для
подання до Комісії з цінних паперів і бірж (SEC). Це великий за обсягом
документ, який містить інформацію

про історію фірми, особливості діяльності, плани на майбутнє і
попередній проспект емісії. Комісія вивчає цей документ і в разі потреби
надсилає компанії Меморандум про недоліки. Виправлений варіант документа
комісія реєструє. До речі, деякі публічні емісії у США не потребують
складання реєстраційного документа, зокрема на суму менш як 1,5 млн дол.

В Україні діє порядок реєстрації випуску акцій та облігацій і надання
інформації про їх емісію, затверджений ДКЦПФР [12]. Відкриті акціонерні
товариства зобов’язані спочатку зареєструвати інформацію про емісію
акцій. Для цього вони подають до реєстраційного органу такі документи:

• заяву про реєстрацію інформації про емісію акцій;

• нотаріально засвідчену копію установчого договору (у разі здійснення
першої емісії акцій);

• докладну інформацію про емісію акцій ВАТ;

• копію платіжного доручення про сплату державного мита за реєстрацію
інформації про емісію в розмірі 0,1 % сумарної номінальної вартості
акцій, на які планується підписка;

• рішення про емісію акцій, оформлене протоколом, засвідчене підписом
керівника та печаткою емітента;

• баланси, звіти про фінансові результати, засвідчені підписами та
печатками емітента та аудитора, висновки аудитора станом на перше число
поточного кварталу і станом на перше число поточного року, в якому
подаються документи для реєстрації.

При першій емісії акцій аудитор готує висновок про спроможність
засновників — юридичних осіб сплатити відповідні внески до статутного
фонду.

Якщо подані документи відповідають чинному законодавству і вимогам,
встановленим ДКЦПФР, то відбувається реєстрація інформації про емісію
акцій (протягом ЗО днів з моменту подання заяви і необхідних документів
до реєстраційного органу). Після цього емітент має право опублікувати
інформацію про емісію і підписку на акції. Протягом 15 днів після
закінчення терміну підписки ВАТ подає до реєстраційного органу звіт про
результати підписки на акції. Якщо підписка відбулася, ВАТ має подати до
реєстраційного органу відповідні документи для реєстрації випуску акцій.

У разі випуску облігацій AT подає до реєстраційного органу необхідні
документи для одночасної реєстрації випуску облігацій та інформації про
їх емісію.

Відповідальною процедурою є первинне розміщення випуску акцій і
облігацій, адже від цього залежить поповнення фінансових ресурсів
корпорації (а в разі першої емісії акцій — заснування ВАТ). Можливі два
способи публічного розміщення акцій і облігацій: безпосередній продаж
інвесторам за допомогою андерайтерів або підписка. Найбільшою мірою
процедура андерайтингу поширена у США; взагалі ж у світі популярніше
розміщення за підпискою. У ст. 29, ЗО Закону України “Про господарські
товариства” також передбачене розміщення акцій шляхом відкритої
підписки на них у ВАТ і розподілу всіх акцій між засновниками в ЗАТ. При
створенні AT відкриту підписку організовують засновники. Вони
зобов’язані бути держателями акцій на суму щонайменше 25 % статутного
фонду строком не менш як два роки. Термін відкритої підписки на акції не
повинен перевищувати шести місяців. Якщо за цей час підпискою не буде
охоплено 60 % акцій, AT вважається незаснованим. Особи, які бажають
придбати акції, зобов’язані внести на рахунок засновників щонайменше 10
% вартості акцій, на які вони підписалися; після цього засновники
видають цим особам письмове зобов’язання про продаж відповідної
кількості акцій. До дня скликання установчих зборів особи, що
підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього вкладу,
щонайменше ЗО % номінальної вартості акцій або щонайменше 50 %, якщо всі
акції AT розподіляються між засновниками. Акціонери у встановлені
установчими зборами строки, але не пізніше як рік після реєстрації AT,
зобов’язані сплатити повну вартість акцій.

Підписка на додатково випущені акції здійснюється у такому ж порядку, як
і на акції, випущені вперше. Акціонери користуються переважним правом на
придбання додатково випущених акцій.

Процедура андерайтингу вітчизняним законодавством не регулюється і поки
що практично не застосовується. У зарубіжних країнах андерайтинг
здійснюють інвестиційні банки (андерайтери) — фірми, що забезпечують
початковий продаж цінних паперів корпорацій на первинному ринку. Для
цього вони надають консультації корпораціям щодо того, які папери
доцільно випускати — акції чи облігації; якщо варто випускати облігації,
то інвестиційні банки пропонують вибрати їх вид, термін обороту і
відсотки; гарантують корпорації ціну нових цінних паперів і продають їх
інвесторам.

Якщо планується випустити великий обсяг цінних паперів, то кілька
інвестиційних банків утворюють синдикат для того, щоб спільно
здійснювати андерайтннг з метою диверсифікації ризику при реалізації
цінних паперів.

Всесвітньо відомими інвестиційними банківськими фірмами США є “Merrill
Lynch”, “Morgan Stanley”, “Salomon Brothers”, “First Boston Corporation”
та “Goldman Sachs”. За обсягом розміщених акцій і облігацій перше місце
посідає фірма “Merrill Lynch”. Наприклад, тільки протягом 1991 р. ця
фірма керувала розміщенням 561 емісії на загальну суму понад 100 млрд
дол.

Існують дві основні форми андерайтингу — фірмове зобов’язання і
розміщення за принципом найкращих умов на ринку. Андерайтинг за
принципом фірмового зобов’язання є найпоширенішою формою для розміщення
великих емісій (понад 10 млн дол.) у США. Вона передбачає, що андерайтер
викуповує в емітента весь обсяг емісії за договірною ціною, а потім
продає цінні папери за ринковою ціною; спред (різниця між ринковою та
договірною цінами), що виникає при цьому, є платою за послуги
андерайтера. Отже, при застосуванні фірмового зобов’язання емітент
отримує обумовлену угодою купівлі-продажу цінних паперів суму, а всі
ризики, пов’язані з реалізацією цінних паперів, бере на себе андерайтер.

Розміщення за принципом найкращих умов на ринку передбачає, що
андерайтер діє як агент емітента і отримує комісійну винагороду за
фактичне розміщення цінних паперів. За угодою андерайтер зобов’язується
всебічно сприяти продажу цінних паперів за обумовлену ціну, але він не
гарантує, що емітент отримає певну суму грошей.

Якщо андерайтер не має змоги розмістити всю емісію за ціною пропозиції,
то залишок цінних паперів вилучається з продажу, переоцінюється, може
бути запропонований інвесторам пізніше або повернутий емітенту. Таку
форму розміщення андерайтингу використовують переважно для порівняно
невеликих емісій (до 2 мли дол.).

При розміщенні емісії застосовують також метод поєднання підписки з
наступним андерайтингом — так званий очікуваний андерайтинг. Це
домовленість, згідно з якою андерайтер дає фірмове зобов’язання викупити
нерозміщені за підпискою акції емісії. Отже, корпорація страхується від
неповного розміщення акцій, звісно, сплачуючи певні комісійні
андерайтеру за очікування.

Публічна емісія цінних паперів потребує фінансових витрат, розмір яких
залежить від форми розміщення. Компанії повинні враховувати витрати
обігу цінних паперів, плануючи обсяги емісій і вибираючи способи їх
поширення.

Наведемо основні витрати, пов’язані з продажем акцій:

спред — прямі витрати емітента, тобто різниця між ціною, яку отримує за
акції емітент, і ціною, за якою андерайтери продають акції;

інші прямі витрати емітента (не пов’язані з компенсацією за послуги
андерайтерів) — витрати на реєстрацію, оплату праці юристів, аудиторів;
податкові платежі; публікацію інформації про емісію;

непрямі — витрати керівництва компанії на організацію нової емісії;

заниження цін розміщення — у разі первинного публічного розміщення цінні
папери компанії продаються за заниженою порівняно з реальною вартістю
ціною. Зарубіжний досвід свідчить, що витрати з розміщення цінних
паперів у процентному вираженні до обсягу емісії суттєво знижуються при
зростанні останнього. Наприклад, при відносно невеликих емісіях (до 10
млн дол.) прямі витрати дещо перевищують 10 % коштів, отриманих від
реалізації акцій, тобто на 10 млн дол. емісії прямі витрати компанії
становитимуть 1 млн дол. При обсягах емісії 10-20 мли дол. прямі витрати
знижуються до 7 %, при 50-100 млн дол. вони становлять 4 %.

Сумарні витрати на публічні емісії найвищі, якщо компанія використовує
андерайтинг за принципом найкращих умов на ринку; нижчими є сумарні
витрати при застосуванні андерайтингу за принципом фірмового
зобов’язання. Найнижчі сумарні витрати спостерігаються при розміщенні за
підпискою. Так, за даними американських досліджень, середні витрати
обігу при продажу акцій становлять: за принципом найкращих умов на ринку
— 6,17 % обсягу залучених коштів; з використанням очікуваного
андерайтингу — 6,05; за підпискою — 2,45 %. Але незважаючи на це,
компанії у США значно частіше використовують андерайтинг, ніж розміщення
за підпискою. Цей факт неможливо переконливо пояснити.

Реалізація корпоративних цінних паперів залежить від їх інвестиційної
привабливості, що відображається в рейтингах інвестиційних агентств
(наприклад, таких відомих у світі, як “Moody’s” та “Standard and
Poor’s”). Рейтинги важливі як для компаній-емітентів, так і для
інвесторів.

У рейтингах цінні папери компаній поділяються на класи якості залежно
від ризику несплати — від найвищої до найнижчої. При цьому можуть
враховуватися різні показники — платоспроможність, обсяг і структура
боргу, стабільність грошових потоків, рентабельність активів
компанії-емітента та ін. Постійної формули для розрахунку рейтингів не
існує. Рейтинг облігацій є показником ризику невиконання боргового
зобов’язання, тому він впливає на процентну ставку облігації і вартість
боргового капіталу фірми. Більшість інституційних інвесторів (банки,
пенсійні та інвестиційні фонди) купують облігації тільки з певними
інвестиційними якостями; у США їм заборонено законом купувати облігації
з низьким рейтингом, тобто так звані спекулятивні, або макулатурні.
Рейтинги облігацій базуються на аналізі великої кількості якісних і
кількісних показників (стабільність збуту і прибутків емітента; ступінь
забезпечення облігації заставою; наявність амортизаційного фонду для
забезпечення систематичної виплати відсотків; застосування будь-яких
антимонопольних дій проти емітента; відсоток збуту і прибуток, який
компанія одержує від операцій за кордоном; політичний клімат у країнах
здійснення операцій та ін.).

Рейтингові агентства проставляють на облігаціях певні позначки, що
показують, до якої категорії вони належать. За позначеннями агентства
“Standart and Poor’s” найнадійнішими є облігації з позначками “AAA” та
“АА”, а потім “А” і “ВВВ”. Облігаціями нижчих категорій є “ВВ”, “В”,
низької якості— “ССС”, “СС”, спекулятивними (макулатурними) — “DDD”,
“D”. Якщо рейтинг облігацій компанії впаде нижче категорії “ВВВ”, їй
буде важко розповсюджувати нові облігації.

В Україні рейтинги цінних паперів визначає Асоціація позабіржової
фондової торговельної системи (ПФТС). її рейтинги, по суті, мають
вирішальне значення (оскільки відсутні конкуренти — укладачі рейтингів)
щодо надання інформації про інвестиційні якості цінних паперів
українських емітентів. Поки що рейтинг визначається для обмеженого кола
емітентів цінних паперів. Наприклад, у 2000 р. у запропонованому
рейтингу ПФТС фігурувало лише 25 емітентів акцій (загалом в Україні
зареєстровано понад 18 тисяч емітентів цінних паперів).

Наступна операція з корпоративними цінними паперами — придбання AT
власних акцій. Акціонерне товариство може викупати власні акції для їх
наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або
анулювання. За вітчизняним законодавством ця операція може здійснюватися
тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд; викуплені акції
мають бути реалізовані або

анульовані протягом року. Розподіл прибутку, а також голосування і
визначення кворуму на загальних зборах акціонерів здійснюють без
урахування придбаних AT власних акцій. З’ясуємо основні причини
здійснення компаніями операцій з викупу власних акцій.

Можливі кілька ситуацій, що спонукають менеджерів до викупу. Перша
ситуація — коли викуп власних акцій може бути альтернативою дивідендним
виплатам компанії. При цьому акціонери, які зберегли свої акції,
володітимуть більшою часткою активів фірми, тому їх добробут не
знижуватиметься при переході компанії від виплати грошових дивідендів до
викупу акцій і видачі їх акціонерам. Крім того, у них є вибір — продати
додаткові акції за ринковою ціною, сплатити податок і отримати гроші,
якщо вони потрібні зараз, або залишити акції в себе. При виплаті
дивідендів усі акціонери мають їх отримати. За певних умов спрямування
коштів AT на викуп частини власних акцій для розподілу їх між
акціонерами може бути вигідніший для акціонерів, ніж отримання більшої
суми дивідендів.

Зауважимо, що ситуація, коли AT, маючи готівку для сплати дивідендів,
спрямовує її на викуп власних акцій, щоб розподілити їх замість того,
щоб підвищувати дивіденди, навряд чи нині можлива в Україні.

За умов нерозвиненого вторинного ринку цінних паперів акції мають низьку
ліквідність, тому акціонери швидше віддають перевагу поточним виплатам
дивідендів як надійнішому доходу, ніж отриманню додаткових акцій, які
важко продати.

Друга ситуація (знову таки із зарубіжного досвіду) — коли викуповуються
власні акції замість того, щоб підвищувати дивіденди. При цьому в
поточному році компанія отримує тимчасове підвищення припливу коштів і
не сподівається, що так буде в майбутньому. За таких умов менеджери
найімовірніше продовжуватимуть виважену дивідендну політику, тобто не
будуть різко підвищувати виплату дивідендів грошима, а розподілять кошти
у вигляді викуплених акцій, щоб уникнути зниження дивідендів у наступний
період.

Третя ситуація, що ініціює викуп власних акцій, так само поширена у
країнах з розвиненим фінансовим ринком. Компанія, переживаючи період
зниження цін на свої акції, шляхом викупу великих пакетів акцій
намагається підвищити їх курс. У багатьох випадках запровадження програм
викупу власних акцій справді сприяє встановленню довіри інвесторів і
ціна на акції підвищується, але існує небезпека, що вона знову знизиться
після припинення AT операцій з

викупу. Як зазначалося, компанії необхідно мати власні акції в портфелі
на той час, коли власники опціонів і варантів, випущених на її акції та
облігації, зможуть скористатися наданими правами. Отже, реалізація
опціонів і варантів так само призводить до необхідності здійснення
операцій з викупу власних акцій.

Час від часу компанії можуть здійснювати такі операції, як подрібнення
та консолідація акцій. Подрібнення акцій — це збільшення кількості акцій
в обігу шляхом заміни однієї акції на кілька, наприклад подрібнення 3:1
означає, що кожна акція замінена на три. Якщо акція має номінальну
вартість, то подрібнення супроводжується відповідним зниженням їх
номінальної вартості. У розглядуваному прикладі вона зменшиться втричі.
Подрібнення акцій можливе тоді, коли надто високі ціни на акції, що
незручно для дрібних інвесторів. Подрібнення акцій інколи вигідне для
акціонерів, адже ринок не завжди реагує на збільшення кількості акцій
компанії в обігу відповідним зниженням ринкової ціни акції. Якщо остання
не знизиться втричі, то акціонер, отримавши втричі більшу кількість
акцій, може мати додатковий дохід від продажу акцій. Зазвичай
подрібнення акцій не впливає на загальний прибуток компанії і не
збільшує її фінансові ресурси, а прибуток, що припадає на кожну акцію в
обігу, зменшується.

Процедуру подрібнення акцій компанії застосовують дуже часто. Не так
часто компанії здійснюють консолідацію (або зворотний спліт), тобто
зменшують кількість акцій в обігу шляхом заміни певної кількості акцій
на одну (наприклад, три старі акції на одну нову) з відповідним
підвищенням номінальної вартості акції. Однією з причин цього може бути
встановлення біржами обмеження щодо мінімальної ціни однієї акції;
зворотний спліт може підняти ціну до цього мінімуму.

Якщо AT залучає капітал за рахунок довгострокових облігаційних позик,
може виникнути потреба в рефінансуванні.

Рефінансування облігацій — це достроковий викуп випущених облігацій із
заміною їх на облігації нового випуску з нижчою процентною ставкою. Ця
операція може бути вигідною при зниженні ринкових процентних ставок. За
право дострокового викупу компанія має платити; пов’язані з можливістю
викупу додаткові витрати складаються зі сплати за підвищені купони як
компенсації покупцям облігацій за право викупу, а також виплати премії в
разі реалізації цього права.

Список використаної літератури

Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная
политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних
паперів. — 1997. — № 20. — С 5-8.

Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні //
Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.

Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.:
Филинъ, 1998.

Килячков А. А. Немецкий рынок ценных бумаг, его инструменты и индексы //
Финансы и кредит. — 1999. — № 8. — С. 14-20.

Коломина-Труман М., Бараховский А. Опыт регулирования фондового рынка в
Великобритании // Финансы и кредит. — 1999. — № 7. — С. 14-21.

Короленко М. В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси
України. — 2000. — № 2. — С 58-63.

Кучеренко В. Національний ринок — Terra Incognita? // Економіка,
фінанси, право. — 1999. — № 7. — С 22-24.

Кучеренко В. Рейтинги ПФТС: Тільки індикатори ринку, чи інструменти
формування прибутків // Економіка, фінанси, право. — 2000. — №1.—С
27-31.

Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций: теория, методы,
практика. — М.: ИНФРА-М, 2000.

Лінніков В. М., Глущенко С. В. Методологічні принципи аналізу суті
фондового ринку в цілому та України зокрема // Фінанси України. — 1998.—
№3. — С 92-101.

Лупенко Ю. О. Формування контрольних пакетів акцій акціонерних товариств
//Фінанси України. — 1997. —№9. —С 98-101.

Лялин С. Перспективы развития российского рынка корпоративных облигаций
// Фин. бизнес. — 1999. — № 11. — С. 24-31.

Малишев Б. Правові аспекти управління відкритим акціонерним товариством
// Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 8. — С. 25-29.

Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні: зародження та сучасний стан
// Економіка, фінанси, право. — 1998. —№9. — С. 7-9.

Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків:
Пер. з англ. —К.: Основи, 1998. —956 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020